Cтоліття п’ятидесятництва: історики заповнюють «білі плями»
0
Pyat12.16-951×615

В Україні тривають урочистості з приводу 100-ліття п’ятидесятницького руху у нашому краю.

Про це пише risu.ua.

Одним з основних заходів стала урочиста Академія, яка нещодавно відбулася у Києві, в «Українському домі». В її рамках була представлена виставка – про основні віхи історії та сьогодення церков п’ятидесятників на наших теренах.

Це і Біблії та старі молитовники з пожовклими сторінками, і переписане власноруч Святе Письмо, вірші, пісні, фото вірян різних років, «справи» арештованих в часи радянської влади п’ятидесятників. Відбулася прем’єра документального фільму Вахтанга Кіпіані «П’ятидесятники в Україні: 100 років боротьби»

фото1-951×634

І, звісно ж, лунали слова вітання і від пасторів-п’ятидесятників – як з України, так і гостей з-за кордону, від очільників інших християнських Церков та від представників Уряду та Парламенту України, політиків.

А в переддень в агентстві УНІАН презентували книжку «Історія п’ятидесятництва в Україні», де вперше систематизовано історичний матеріал від започаткування п’ятидесятницького руху до кінця 80-х років ХХ століття.

Снимок-экрана-2021-10-19-в-11.56.58-951×630

Навіщо п’ятидесятництво назвали «сектою»

«Хибне сприйняття п’ятидесятництва й сьогодні домінує в певних колах», — зазначає доктор філософських наук, дослідник історії й теології п’ятидесятництва Михайло Мокієнко.

Він нагадує, що в добу атеїзму п’ятидесятників безпідставно дискредитували і тепер дуже важливо відновити стосовно них історичну справедливість.

Як наголосив Михайло Мокієнко на презентації книжки «Історія п’ятидесятництва в Україні», найперша її мета – показати, що п’ятидесятництво не є сектою, як переконували радянські пропагандисти. Досі не було видання, де історія п’ятидесятництва в нашій країні була б подана через особисті свідчення вірян, було б систематизовано відомості про 100-літню діяльність у різних регіонах України і були представлені різні думки з середовища і послідовно викладені базові історичні події, які згодом виявилися найважливішими для руху.

Останніми роками для такого дослідження з’явилися передумови, оскільки після Майдану були розкриті архіви і науковці отримали доступ до раніше засекречених матеріалів про рух пятдесятників.

Поза тим, на думку авторів книжки, рух п’ятидесятництва нині невиправдано забутий серед науковців-релігієзнавців. Хоча в західній науці такі студії – як історичні, так і теологічні, стрімко розвиваються. В Україні такі різнопланові дослідження тим більш актуальні, що десятиліттями цілеспрямовано і методично вірян-п’ятидесятників змальовували як «секту», маргіналізували, виставляли мракобісами, невігласами, «гальмом соціалістичного поступу».

МОК-951×634
Михайло Мокієнко

Тих, хто приводив до церкви дітей, – судили і штрафували на значні суми. А тих школярів із п’ятидесятницьких родин, які відмовлялися вступати в лави піонерів й комсомольців, не просто публічно соромили, а не допускали до вищої освіти.

«Я їздив на олімпіади з фізики, але в табелі мав із цього предмету трійку. Бо моя родина сповідувала віру в Христа, — розповів перший заступник старшого єпископа УЦХВЄ Анатолій Козачок.

А старшому єпископу УЦХВЄ Михайлу Паночку вчителі казали, що в нього «немає майбутнього. Нас звинувачували, що ми влаштовуємо оргії і приносимо в жертву дітей, — згадує священнослужитель. – Усе для того, щоб спинити дію Бога. Система темряви, зла боїться світла. І сьогодні мільйони людей в Україні є обмануті».

Хто не йшов в армію – тих направляли на «виховні роботи», часом їх майже не годували. Заблокованою для них була і дорога до державних посад.

Важкого удару завдала радянська влада і культурі п’ятидесятницького руху. Заборонялися музичні інструменти на богослужіннях, окрім фісгармонії, не дозволяли проводити недільні школи та поетичні вечори, співати в хорі, і будь яку діяльність, що виходила за межі молитовного дому.

«Це як різниця між Львовом і Дніпром…»

Більш-менш вільно п’ятидесятницький рух зміг розвиватися на українських теренах менш як десятиліття. Радянська влада на початку проголосила свободу віри – щоб виявити осередки вірян і потім знищити. Цей період називали «золоте десятиліття». Хоча чимало напрямків діяльності вже були заборонені – дитячі служіння, біблійна школа.

Перша церква, заснована в Одесі Іваном Воронаєвим, з 1921 до 1929 року зросла з 14 осіб до 20 тисяч. Та в 1929 році ситуація докорінно змінюється. Більшовики видають «Закон про культ». Починаються переслідування вірян усіх релігій. 1930 року репресували всю верхівку п’ятидесятницького руху в Україні. 5 листопада 1937 року Івана Воронаєва розстріляли.

Радянській системі суперечила соціальна активність п’ятидесятників. До того ж, на переконання вірян, одним з наслідків хрещення Духом Святим є спроможність переносити несприятливі політичні, ідеологічні обставини, брати ініціативу в свої руки.

«Постанова ВУЦВК 8 квітня 1929 року – це не просто заборона п’ятидесятницького руху, це початок відкритого наступу на релігію в СРСР, — нагадує пан Михайло. – Рух іде в підпілля, його зв’язки із Заходом припиняються, академічна й інформаційна складові порушуються. У той час як у Західній Україні в 1930 роки він продовжує розвиватися, реалізується маса різних проектів — філантропічних, освітніх, освітніх. І коли ми сьогодні подивимося на спільноти п’ятидесятників на Заході і Сході – ми помітимо відчутну різницю. Це як різниця між Львовом і Дніпром, де радянська влада була два покоління і три покоління».

В час німецької окупації рух відновлюється. А в повоєнні роки в СРСР домагалися, щоб усі спільноти п’ятидесятників приєдналися до легальної Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів (ВР ЄХБ). Це був своєрідний легальний дах для простішого контролювання державою через «уповноважених». Проти тих, хто не приєднувався, застосовували репресії. Хто приєднувався – втрачав ідентичність свого руху.

«Завданням влади було розділити п’ятидесятництво на «легальних» і «нелегальних», — підсумовує Михайло Мокієнко, — щоб потім зіштовхнути і залагоджувати цей штучний конфлікт уже в якості миротворців».

На 1959 рік 995 агентів «працювали» лише в середовищі євангельських християн баптистів і п’ятидесятників. Але ці агенти, як свідчили доповідні, «не працюють сумлінно».

«Якби я вдягнув зірочку, це означало б, що заперечую Бога…»

КГБ вираховував проповідників і домівки, де збиралися віряни. Здійснювали богослужіння в лісі, часом для цього потрібно було їхати кілька годин електричкою. Або в приватних будинках уночі чи о 4-й ранку – щоб сусіди точно не побачили. Робили в будинках шумоізоляцію, вікна завішували ковдрами. Біблії отримували з-за кордону. Були налагоджені шляхи постачання. Хто не міг придбати – переписували Святе Письмо від руки, так само як і вірші та пісенники.

Пастор Анатолій Тарасюк із смт Маневичі, що на Волині, поділився своєю особистою історією. За його словами, він мав три випробування. Перше – це коли відмовився вдягти жовтенятський значок із Леніним:

«Є Бог, а є світське життя. Якби я вдягнув ту зірочку, то це означало б, що я приймаю одне і заперечую інше». Друге випробування – піонери, червоний галстук на хлопця насильно вдягали, але він не дався. І третє випробування – комсомольська організація. «Я не вступав до неї, отже дорога до вищої освіти була для мене перекрита, — пояснює пан Анатолій. – Я хотів вивчитися на слюсаря. Утім того року конкурс в училище був чималий, і найперше пройшли відбір комсомольці. А я, хоч і добре навчався у школі і мав здібності, не зміг отримати професію».

І ще одним випробуванням стала армія.

«Спершу до нас поставилися з підозрою, адже ми, згідно принципів нашого віровчення, не можемо брати до рук зброю – ні вбивати нападника, ні навіть захищатися, — продовжує пастор. – І присягати ми не можемо нікому, окрім Бога. Але врешті переконалися, що ми непохитні, твердо стоїмо на своєму, і нас узяли в найкращі місця – ми возили керівництво, нам довіряли ключі від складів. Коли наш термін служби закінчився, наш керівник сказав, що на нас можна покластися, бо ми чесні, принципові і відповідальні. Сьогодні, коли триває війна, п’ятидесятники також не беруть до рук зброю, а захищають Батьківшину як капелани, кухарі, санітари і медики. Я теж був в АТО, возив гуманітарну допомогу».

«Ця травма зберігається серед вірян…»

Такий цілеспрямований тиск, переслідування і ізоляція вірян від суспільного життя не могли не мати наслідків для руху. Так само як спрощення і стереотипи запроваджені радянською владою через легальні церковні верхівки. У книжці «Історія п’ятидесятництва в Україні» ця тема також висвітлюється. Адже наслідки травми радянщини досі спостерігаються в середовищі церков, уже в незалежній Україні.

«Відбувся еклезіологічний зсув: через систему ВР ЄХБ такі протестантські поняття як всезагальне священство, автономія помісної общини – були втрачені, — пояснює доктор філософських наук Михайло Мокієнко. – Була нав’язана вертикальна система церковної єрархії, що перекреслила принцип залучення кожної людини. Це залишається. І на тлі демократичних тенденцій у суспільстві це виглядає анахронізмом».

Також, на 31-му році незалежності чимало церковних спільнот переконані, що музика на служінні їм не потрібна, бо її «раніше не було» — адже люди вже не пам’ятають, що кілька десятиліть тому музичні інструменти для п’ятидесятників були заборонені.

На питання «Чому досі не позбулися наслідків травми», частково відповів дослідник історії п’ятидесятництва Дмитро Коваль. Коли людина пережила релігійну конверсію – скажімо, номінальний православний пережив духовний досвід, він стає еталоном на все життя. Якщо людина пережила його в час радянщини – контекст для тих людей стає еталонними. Тільки роки, роздуми, покоління потрібні для того, щоб ті уявлення відійшли в минуле.

«У мене була дилема — чи поступати мені в політехнічний інститут, бо я любив фізику, математику, — згадує пан Дмитро. — Але коли пережив духовний досвід відродження, мені казали: краще будь віруючим прибиральником, аніж невіруючим професором. І ніхто не казав навпаки –будь віруючим професором, а не невіруючим прибиральником. Потрібні були роки спілкування з різними людьми, аби цей стереотип перемогти. Ця травма зберігається серед вірян».

Дослідник зазначає, що коли історики отримали змогу працювати з різними архівами, то показали спільноті, що освіта в середовищі п’ятидесятників ще в у 1930-ті роки була на високому рівні. І нині молоді віряни прагнуть бути освіченими.

За темою

Цензура слова в дії: скандал довкола допису сексолога Святослави Федорець
12:40 - Сб / 09 Жов. Україна
Цінності – імунітет душі: на Одещині буде створена Міжконфесійна християнська рада із духовно-морального виховання дітей і молоді
16:45 - Чт / 08 Лип. Україна
«Ми – роми, а вони – цигани»: як на Закарпатті християнство змінює громади
17:30 - Ср / 21 Кві. Україна
5 причин, чому християнство і фемінізм несумісні
17:50 - Пн / 08 Бер. Світ, Україна
Духовність і мораль – стрижень освіти у школах: відбувся онлайн-семінар
16:05 - Чт / 25 Лют. Україна
Сім’ї замість інтернатів: 6 способів, як допомогти сиротам
17:25 - Пн / 22 Лют. Україна, Шлюб і сім'я
Церква онлайн: прощавай олдскульний світ
15:00 - Сб / 06 Лют. Церква України, Церкви у світі
Дитина – найбільша цінність, або Чому не можна скасовувати в Україні реформу інтернатів
16:17 - Чт / 28 Січ. Позиція, Політика, Україна
Уроки, виклики та завдання для християн: відбулася онлайн-конференція
18:19 - Пт / 22 Січ. Україна, Церква України, Шлюб і сім'я
Молитовний адвент-календар: як підготувати своє серце до Різдва
15:25 - Чт / 03 Гру. Україна
Народний протест і покірність владі
09:04 - Пт / 20 Лис. Політика, Світ, Україна
Вимоги Бога до політиків
14:32 - Ср / 14 Жов. Політика, Церква України