Загроза пандемії, яка нависає над нами, більшості з нас здається невидимою. Небезпека існує – вона причаїлася на візках продуктового магазину і обгорнена дружніми обіймами – але ми не можемо бачити її своїми очима. Ми можемо мити руки, наспівуючи «З днем народження», але не можемо бути впевнені, що змили всі мікроби. Ми можемо протерти сидіння в метро, але не знаємо, які поверхні ми пропустили. Ми можемо залишатися вдома, але вірус, можливо, вже проник туди.
Це прекрасний час для молитви.
У той час як сім’ї змушені залишатися вдома, у нас є можливість разом взяти практично невидимий і зовні нічим не примітний інструмент молитви. Ми не бачимо небезпеку, але ми знаємо Того, хто бачить все. Більше того, виправдання відсутності молитви – занадто мало часу і занадто багато всього відбувається – викреслені з календаря. Вечірні заходи були скасовані, а ранкові процедури перебудовані невидимим ворогом, залишивши сім’ям тільки час і єдність. Ніколи не було кращого часу для того, щоб помолитися.
У дні невпевненості регулярна сімейна молитва підтверджує чотири істини, які ми часто можемо не помічати.
Реальність невидимого Царства
Молитва – заклик до Бога виконати Свої обіцянки – є значним невидимим інструментом в руках невидимого Бога. Коли кожен схиляє голову і закриває очі, ми просимо Бога виконати Його святу волю. Молитва сама по собі є актом віри: «І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євреїв 11:6). Ми не можемо бачити Бога, але віримо, що Він чує нас.
Його відповіді на наші молитви також в основному приходять в таємних місцях, за межами погляду людських очей. Змінюються серця і уми, Євангеліє поширюється, Дух сходить, але насправді ми нічого не бачимо.
Невидимість вірусу (у крайньому разі, для тих із нас, у кого в розпорядженні немає наукових інструментів) є нагадуванням християнам про те, що у нас є проблеми за межами видимого світу. Коли ми молимося разом з нашими сім’ями, ми стверджуємо, що наші пріоритети – це не просто те, що ми бачимо перед собою.
Наше благання про милість, яка рятує від «виразки, яка ходить у темряві» (Псалом 90: 6), може спонукати наші серця шукати Божої допомоги й для всіх інших прихованих потреб.
Яків каже про це своїм хворим членам церкви: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться» (Якова 5: 14-15). Хвороба тіла виявляє нашу залежність від Бога для благополуччя наших душ. Ми приходимо за зціленням і йдемо з порятунком.
Духовна цінність дітей
Молитва також є важливою духовною роботою, яку можуть виконувати діти. Часто служіння недоступне для найменших членів нашої сім’ї. Їх світи невеликі, а їх тіла ще менші. Як правило, вони навіть не можуть включити плиту, не кажучи вже про організацію роботи з надання допомоги всьому співтовариству. У часи невизначеності діти можуть відчувати себе безпорадними або непотрібними. Однак молитва – це робота, яку діти можуть виконувати так само, як і дорослі.
Псалом 8:3 (а пізніше і Ісус) підтверджує, що молитва віри не залежить від віку людини, яка молиться: «З уст дітей і немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника» (Мт. 21: 15-16). Коли діти моляться, Бог досягає Своїх цілей. Коли діти моляться, диявол зобов’язаний закрити рот.
Коли ми молимося з нашими сім’ями, то визнаємо духовну цінність наших дітей. Ми запрошуємо їх використовувати свої уста, щоб закликати ім’я Господа, і ми приєднуємо наші серця до їх прохань. Подібно маленькій дівчинці, яка підштовхнула великого Наамана шукати допомоги Господа у своїй хворобі (2 Царств 5 розділ), молитви наших дітей приводять нас до Бога, який може зцілити нас від хвороб тіла і душі.
Зв’язок з Божим народом
У той час, коли багато церков скасовують регулярні зібрання, молитва в наших будинках підтверджує наш фундаментальний зв’язок з усім Божим народом. Молячись, ми приєднуємо наші серця до благань Божих людей в нашому суспільстві і за його межами. По всьому світу, кожною мовою і серед всіх груп населення християни волають про милість до одного і того ж Бога.
Коли ізраїльтяни хворіли і помирали, розкидані по своєму табору в пустелі, у них був єдиний фокус: мідний змій на жердині (Числа 21: 9). Разом вони піднімали очі в пошуках допомоги. Точно так само в кожному віруючому домі по всьому світу ми шукаємо допомоги в одному і тому ж напрямку: у Сині, піднесеному для нашого спасіння (Івана 3: 14-15). Ми можемо бути розсіяні фізично, але разом ми дивимося на нашого єдиного Господа.
Збираючись разом для сімейної молитви, ми приєднуємо наші серця до молитов Божого народу в усіх епохах і місцях. Наші прохання разом постають перед Господом, наповнюючи «золотий посуд, повні пахощів – молитов святих» (Об’явл. 5: 8). Сім’я в молитві є частиною величезної армії, зайнятої спільною справою. Найслабші молитви з найменшої сім’ї не досягають небес поодинці.
Присутність Христа з нами
Наші молитви не ізольованими, і ми – також.
В одному з найпрекрасніших спонукань до молитви в Біблії Ісус говорить нам: «Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Матвія 18:20). На своїх колінах мама і її дочка, чоловік і дружина, сім’я з 4-х або 14-ти чоловік мають певну обіцянку присутності Христа.
Коли наші сім’ї знаходять час помолитися разом на наших кухнях і у вітальнях, ми спілкуємося з Христом. Ми збираємося в ім’я Його, з Його народом, проголошуючи Його хвалу і просимо про речі, які Йому до вподоби. І Своїм Духом Він теж буде там. Ми не самотні перед обличчям невизначеності і хвороби. Коли сім’я молиться, присутність Ісуса буде на тому місці кожен раз.
Меган Хілл, переклад ТБН.
