Сьогодні дуже популярно говорити про перемогу над залежностями, гріхами, звичками і різноманітними великими проблемами, які приводили людей до обману, труднощів і заподіювали шкоду не лише їм особисто, але й навколишнім.
Всі хочуть бути незалежними і вільними! Але чи це та незалежність, воля, автономність і самостійність? Можливо, це лише міраж? Всі хочуть побачити його, але щойно намагаються доторкнутися – він зникає, а людина розчаровується і втрачає надію!
Справжня незалежність людини полягає в її абсолютній залежності від Творця! І доки людина, як творіння Всевишнього, не усвідомить це, їй дуже важко знайти свою справжню суть та істинне призначення у світі.
Диявол посіяв слова неправди і сумнівів, а людина сама дозволила йому підчепити себе на гачок думки про те, що Бог, напевно, щось приховав або не дав їй щось. Чи не супроводжує ця думка нас протягом усього нашого життя? Ми біжимо за нею і ніяк не можемо наздогнати, ображаємося на Творця і вже ніби наздоганяємо і хапаємося за неї, а вона знову вислизає від нас. А це неправда і міф, обман диявола і «системи цінностей світу», що ми якісь не такі, що нам треба комусь і щось доводити, постійно оправдовуватися і за щось просити вибачення. Істина ж полягає у тому, що ми ті, хто є, і справжнє відображення ми можемо отримати лише в Бозі, як у нашому Творцеві та Отці.
Адам і Єва, створені Богом з любов’ю заради того, щоб «панувати» над справами Божих рук, повірили неправді диявола. Вчинивши гріх (вчинок супроти Божої волі), не захотіли зізнатися в цьому і взяти на себе відповідальність за вчинене, злякалися, заховалися і потім звинуватили один одного у вчиненому. Через страх покарання за зроблений гріх людина не наближається до Творця, а навпаки, віддаляючись намагається звинуватити інших у тому, що зробила сама. Тим самим своїми ж руками, отримуючи «незалежність від Бога», вилучає себе з кола любові і спілкування зі Всевишнім. Не бажаючи розібратися «обличчям до обличчя з Господом», ставши «богом» для себе і «суддею», вирішуючи вже самостійно, що «є добро і зло»!
Намагаючись знайти себе, зміст життя і зрозуміти, навіщо прийшли у цей світ, люди ніби ходять у кімнаті «кривих дзеркал». Дивлячись в одне дзеркало, вони бачать недолік і виправляють його; глянувши в інше, бачать інший; і так триває все життя до безкінечності. Тому, намагаючись знайти своє істинне відображення у видимому світі, люди обов’язково потрапляють в обман, живуть у ньому і ходять по колу, шукаючи свою ідентичність, суть і призначення там, де їх просто немає! Апостол Павло говорить:
«Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і змінюємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Коринтянам 3:18).
Лише Творець є Тим, Хто допоможе нам побачити і знайти правильне розуміння про себе, про зміст життя, про свої таланти і призначення!
Усвідомивши свою залежність від Бога, людина покликана бути незалежною від «світу», але не від фізичного світу, який Господь створив і благословив, а від «світу, як системи цінностей», яка є тимчасовою і постійно чинить спротив волі Творця. Ось чому і написано, що «дружба зі світом – то ворожнеча супроти Бога»! Цей «світ», як «систему цінностей», можна описати трьома складовими:
- гріховні бажання «тіла» (мається на увазі не фізичне тіло, а «внутрішній закон», пристрасті, які панують в людині і постійно спонукують її противитися волі Бога);
- гріховні (гріх – це дія, спрямована «повз ціль і волю Бога», яка має наслідки виключно для людини) бажання очей;
- гордість життя.
Але є одне, про що ми ні в якому разі не маємо забувати, говорячи про незалежність християнина. Бог дарував людині свободу вибору, і вона нікуди не зникала ні до приходу Христа і прийняття Його вірою, як Месії і Сина Божого за вірою, ні потім, коли людина стає «новим творінням». Свобода волі відрізняє людину від іншого Божого творіння, бо ми «створені за образом і подобою Творця».
Але тоді виникає запитання: як нам продовжувати жити далі?
Тут є 2 варіанти:
- життя «за тілом» і
- «за духом».
Залежно від шляху, який щодня і щохвилини обирає людина, він матиме відповідні результати. Ось чому написано: «хто ким переможений, той тому й раб». В такому разі ми не маємо можливості звинувачувати Бога, Який, зі Свого боку, вже все зробив для нас у Христі. Не можемо ми звинувачувати і ближнього в тому, що він винен у тих результатах нашого життя, які ми маємо. Виходить, що вся відповідальність тепер лежить на людині і залежить лише від її вибору або на користь «рабства гріху, життя за тілом і, як результат, смерті як духовної, так і фізичної», або «життя за Духом, свободи, послуху Господу, реалізовуючи Його призначення щодо нас, виконуючи Його волю і насолоджуючись незалежністю»!
Протягом майже 30 років незалежності нашої країни часто прослідковується цікава тенденція у мисленні людей, яку можна описати так. Ми краще будемо лишатися рабами «життя за тілом», які постійно намагаються звільнитися від справ старої природи, невидимо приписуючи заслуги собі (докладаючи власні зусилля), заспокоюючи і покращуючи себе, вважаючи, що це і є справжня свобода, ніж дозволимо Духу Божому відкрити нам суть свободи у Бозі, пізнавши істину у Христі, яка і визволить нас від всіх можливих людських нашарувань, «псевдосвободи» і багатообіцяючої «матеріальної системи цінностей світу». На додаток, ми ще маємо почуття невпевненості і якимось чином віримо «батьку неправди», що «справжня свобода у Дусі Божому» може завести нас не туди, куди треба. І, повністю покладаючись на Бога, без чиєїсь допомоги ми можемо знову спіткнутися і повернутися до рабства гріха! Якщо це так і ми постійно переживаємо і боїмося, тоді висновок один: ми досі не отримали справжню свободу в Богові і Його Дусі.
Ми не можемо служити двом панам, тому що «або одного зненавидимо, а другого будемо любити, або будемо триматися одного, а другого знехтуємо». Ми не можемо одночасно сидіти на двох стільцях або рухатися у двох протилежних напрямках. Бог пропонував Ізраїльському народові: «Вибери шлях, яким будеш іти: шлях благословення або шлях прокляття». Неможливо жити «за тілом» і думати, що ми догоджаємо Богу. Разом з тим, неможливо жити «за духом» і постійно заглядати за паркан життя, яке не до вподоби Божій волі, таємно живучи за власними пожадливостями. Але люди, як завжди, знаходять собі оправдання. Хоча, скільки б людина не оправдовувалася, існує об’єктивна істина. І в результаті може вийти так, що, навіть роблячи, на думку людини, велике для Бога і в Його ім’я, як кажуть, служачи Йому, але без особистого пізнання Творця, виконуючи не Його, а власну волю, людина почує: «Я ніколи не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!»
Незалежність від гріха і смерті, від життя за «тілом» як перворідної природи, яка чинить спротив волі Бога на землі (ставши новим творінням у Христі), від догоджання людям, виконуючи їхні примхи, намагаючись відповідати вимогам і перевагам інших – це і є справжня свобода, яку дарував нам Христос! Християнин – послідовник, учень і син Божий, він покликаний робити те саме, що і його Господь і Вчитель. «Де Я, там і раб Мій буде!», і «діла, які чиню Я, ще більші від них він учинить». Питання не в тому, як ми називаємося – християни, святі, духовні, побожні, чи в яку церкву ходимо, а в тому, ким ми є насправді за своєю природою і чию волю виконуємо.
Ісус Христос, Син Божий і людський – це приклад незалежності для нас, синів і доньок Божих, що ми більше не належимо собі. Він відкупив нас від рабства гріха і визволив від страху смерті, які переслідують людину протягом усього життя. Христос казав:
«Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене» і не натякав, що Він раб і не має власної волі. Маючи абсолютну свободу вибору, Він сказав Отцю в молитві: «…не Моя, а Твоя нехай станеться воля».
Отже, без підкорення волі Творця і виконання Його призначення немає ніякого змісту у незалежності від будь-чого й у продовженні гри під назвою «Це моє життя». Сьогодні кожен має вибір. Але чи варто прожити 70-80 років, вважаючи, що ми рухаємося у правильному напрямку, а потім в кінці, коли вже не буде можливості щось виправити, почути, що істина знаходилася в іншому напрямку?
«До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його».
Костянтин Воропаєв для ІА Світогляд
