Народний протест і покірність владі
0
tolpa
Фото ілюстративне

«Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога», — пише апостол (Рим.13:1). Неодноразово доводилося чути, як будь-який наділений владою чиновник (а частіше — його полум’яний шанувальник) з висот власної духовності трощить цією цитатою будь-які прояви невдоволення з боку представників народу, який його цією владою наділив. 

Такі люди скромно замовчують, що в демократичних державах, які втратили елементи монархічного ладу, повноправним носієм державного суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, тобто громадяни. Саме їм і повинна бути покірна всяка душа — від вахтера до президента. Так, принаймні, сказано в Конституціях кожної з цих країн, які майже кожен, хто отримав державну владу, хоч і перекроює під власні інтереси, але, все ж, визнає вищим законом. 

Саме народ за власні кошти (кошти платників податків) тимчасово наймає цих людей на альтернативній основі для виконання певних обов’язків. Народу ж правитель і підзвітний як своєму роботодавцю. У цьому сенсі саме народ — пан, а беззаконний правитель — недбайливий раб із притчі (Лк.12:45-48). Господар, який не контролює слугу, розбещує його. Негоже перетворювати найнятого менеджера в кумира, якого самі ж наймачі й створили. 

Громадяни обирають собі державного менеджера з числа інших претендентів не тому, що той бездоганний, а оскільки більше за інших відповідає очікуванням більшості, яка голосує за цього кандидата. Голосувати ж нерідко доводиться не стільки за когось, скільки проти когось. Ніхто не досконалий, і компроміс тут неминучий. Але, отримуючи делеговану нами владу, політики беруть на себе відповідальність слідувати нашим очікуванням, а ми — підкорятися їм у межах повноважень, наданих їм законом (у першу чергу — тією ж Конституцією). 

Але в той час, як влада народу в демократичному суспільстві, відповідно до наведеного вище тексту, встановлена Богом, сам вибір більшості зовсім не обов’язково правильний. «Колективний кесар» схильний до помилок не менше, ніж кесар індивідуальний за монар- хічної системи правління. Навряд чи громадяни Содому обрали б своїм мером Лота. Так що Закон Мойсея не дарма попереджає: «Не будеш із більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшості, щоб перегнути правду» (2М.23:2). 

Однак ці положення породжують цілком справедливе й реально поставлене запитання: «А як бути тим 49%, які не вибирали й не наймали «ефективних менеджерів»? Якщо влада обрана 51-відсотковою безбожною більшістю, то влаштовувати на наступний же день акції протесту?» Коротка відповідь у форматі коментарів у соцмережі була така: «Прийняти вибір більшості як основу демократичного суспільства й вести цивілізовану опозиційну діяльність. Безбожна влада Церкві лише на користь, «божна» ж її корумпує». 

Але незрозуміло: що є цивілізованою опозиційною громадянською діяльністю, чи є біблійні приклади такої, і яка в цьому всьому роль Церкви, що покликана віддавати не тільки те, що кесареве, а й те, що Боже? 

Злободенність цих питань знову зросла у зв’язку з подіями в Білорусі. Особливо здивувала заява, що промайнула в мережі: «У нас тут не майдан, як в Україні! Ми просто хочемо нормально жити у своїй країні!» Не будемо обговорювати, як виникла, кому була вигідна та яким чином поширювалася ідея, нібито сотні тисяч людей по всій країні відкрито ризикували власним благополуччям, здоров’ям і навіть життям, бо не хотіли жити нормально. Але приклади подій шестирічної (уже майже семирічної) давності разом із біблійними прецедентами можуть служити ілюстраціями (як мінімум — як аналогії) при пошуку сумлінних відповідей. 

Для початку варто зрозуміти, що позначення будь-яких громадянських протестів словом «майдан» має занадто узагальнюючий характер і більше служить емоційно зарядженій пропаганді, ніж конструктивному аналізу. Саме слово походить від персько-тюркського meydan, яке, зокрема, означає міську площу. Загальною назвою воно стало після масових протестів в Україні восени й взимку 2013-2014 років, головною ареною яких був Майдан Незалежності в Києві. Але в різний час ці протести мали різний характер і різну основу. 

Отже, як же бути громадянам країни, які не згідні з політикою уряду, обраного більшістю таких же рівноправних громадян? 

1. Найпершою формою впливу небайдужої меншості на законно обраних політичних діячів є масове вираження власної позиції відповідно до чинних законів і на основі гарантованих Конституцією цивільних прав на свободу слова, зібрань, пересування і т. ін. Жодних інших підстав ця форма протесту не вимагає. 

Саме в цьому форматі тривав український «майдан» аж до кінця листопада 2013 року. Біблійними прикладами подібних цивільних акцій можуть служити клопотання Ізраїля перед Рехав’амом про зниження податків (1Цар.12:3,4), вимога народу розіп’яти Ісуса, мітинг на підтримку традиційних ремесел в Ефесі (Дії 19:29-40). 

2. Наступний вид громадянських протестів — громадянська непокора. У цьому випадку громадяни вже відкрито й усвідомлено порушують чинне законодавство й готові нести за це відповідальність відповідно до закону. Підставою для таких дій, у першу чергу, може бути обмеження правителями невід’ємних прав громадян. Це ті природні права, якими людина була наділена Творцем від початку, ще до виникнення держав і урядів. Не уряд їх дав (на відміну, наприклад, від права на керування транспортним засобом), тож і забирати не має права. Зокрема, загальновизнаними невід’ємними правами людини є право на життя, на свободу, на сім’ю, на прагнення до щастя, на недоторканність житла і т. ін. Але не меншою мірою приводом до громадянської непокори може служити прийняття несправедливих законів, винесення неправових судових рішень, а також беззаконня, які чинять самі правителі. 

Саме такий характер мали дії єврейських повитух у Єгипті (2М.1:15- 19); блудниці Рахав в Єрихоні (Єг.2:3-6); Шадраха, Мешаха, Авед- Неґо і Даниїла у Вавилоні (Дан.3,6); Петра та Івана перед синедріоном (Дії 4:18-21, 5:27-41) та ін. Відкритість дій і готовність понести покарання відрізняють громадянську непокору від власне беззаконня. Як сформулювала цей принцип цариця Естер, «прийду до царя, хоч це не буде за законом. А якщо я загину, то загину…» (Ест.4:16). В українських протестах цьому формату відповідав «майдан» грудня 2013 — січня 2014 років. 

3. Нарешті останньою, крайньою формою громадянського протесту є громадянське протистояння — конфронтація громадян і уряду. Загальна декларація прав людини називає повстання проти тиранії і гноблення останнім засобом захисту громадянами своїх прав. Підставою для нього є навмисне, усвідомлене й цілеспрямоване заохочення правителями злих дій стосовно народу й покарання за добрі. 

Оригінальний текст цієї статті (див. Рим.13:1) має продовження: «Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недаремно він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим.13:3,4). 

Заохочення до добрих справ законослухняних громадян і покарання тих, хто чинить зле — кваліфікаційні вимоги до головуючого в народі як до Божого слуги. В іншому разі він не Божий слуга, і стає злободенним друге значення фрази з Рим.13:1, яка в оригіналі буквально звучить так: «…немає влади, як не від Бога…» — якщо не від Бога, то й не влада. Тож усунення такого правителя — не порушення Божих принципів і конституційного порядку, але їх відновлення. 

Біблійними прикладами правителів Ізраїлю, які йшли цим шляхом, можуть бути той же Рехав’ам (1Цар.12:8-15), Ахав, що піддався впливу Єзавелі (1Цар.21). Під час українського «майдану» акції протесту вилилися в громадянське протистояння в лютому 2014 року. 

Яка ж у всьому цьому роль Церкви? Учні Христові живуть одночасно у двох вимірах — кесаревому й Божому. У першому з них як рівноправні, відповідальні й законослухняні громадяни, вони повинні чинити так, як велить громадянський обов’язок і почуття справедливості. У Божому ж вимірі Церква є пророчим голосом для світу, що гине. І тому ми покликані безсторонньо називати добро та зло своїми іменами, з якого боку воно б не робилося, закликаючи при цьому всіх учасників політичного процесу до миру, злагоди, справедливості й милосердя. А найбільше — до покаяння. 

Сергій ГОЛОВІН 

Джерело: Благовісник

За темою

Молитовний адвент-календар: як підготувати своє серце до Різдва
15:25 - Чт / 03 Гру. Україна
Вимоги Бога до політиків
14:32 - Ср / 14 Жов. Політика, Церква України
Штундизм: українські християнські братства ХІХ століття
18:10 - Пт / 09 Жов. Історія, Україна
Історичний мирний договір, чи підготовка до приходу антихриста?
22:08 - Пн / 21 Вер. Позиція, Світ
Християнська доктрина справедливої війни
17:18 - Чт / 17 Вер. Світ, Церкви у світі
Українцям треба вчитися, заощаджувати і мати правильні цінності, – економіст Шеремета
14:17 - Вт / 01 Вер. Україна
Незалежність християнина
17:00 - Пн / 24 Сер. Україна
Моя хата скраю, або Як служити з любов’ю і без байдужості
15:20 - Пн / 24 Сер. Світ
Преображення Господнє чи «яблуневий спас»
08:45 - Ср / 19 Сер. Україна
Портленд досі протестує. А де ж церква?
17:30 - Вт / 18 Сер. Світ
5 типів членів церкви, які не повернуться після карантину
14:32 - Чт / 13 Сер. Світ, Церкви у світі
Видалити TikTok: чому США хочуть заблокувати популярну китайську соцмережу
16:00 - Чт / 30 Лип. Світ