В інтернатах України перебувають близько 100 тисяч дітей. З них понад 94 % мають сім’ї або одного з батьків. Лише 6 % є сиротами й потребують влаштування в сім’ю. Це – найбільша потреба дітей.

Тимчасового перебування в іншій родині потребують також діти із сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах.

ІА «Світогляд» підготувало 6 дієвих способів допомогти вихованцям інтернатів.

Чому потрібно допомагати дітям, які навчаються в інтернатах?

Діти, які живуть в інтернатах, відірвані від своєї територіальної громади. Протягом навчального року вони живуть в приміщеннях, де виховуються 100-300 дітей.

На канікулах в закладі залишаються лише сироти. Решта дітей повертаються до батьків.

Більшість дітей перебувають в інтернаті від 3 до 10 років. Це впливає на якість їхнього життя.

Випускники інтернатних закладів:

• 90 % не готові до самостійного життя,
• 50 % скоюють злочини,
• 50% дітей мають відставання в мовленнєвому та психомоторному розвитку,
• 25 % стають безхатченками,
• 15% пробують покінчити життя самогубством,
• лише 1% здобувають вищу освіту.

Щоб заповнити потребу вихованців інтернату в турботі та любові, існують такі види допомоги: усиновлення, сімейні форми (опіка та піклування, дитячий будинок сімейного типу, прийомна сім’я), патронат та наставництво.

Усиновлення

Усиновлення – це прийняття у сім’ю дитини на правах дочки або сина, з усіма правами та обов’язками, як з боку дорослих, так і з боку дитини.

Воно буває національним та міждержавним. У разі національного всиновлення сирота потрапляє у сім’ю громадян України. При міждержавному всиновленні – до іноземців або українців, які проживають за кордоном.

Вимоги до охочих всиновити дітей в обох випадках – однакові.

Усиновлювач повинен бути:

• дієздатним,
• бути не молодшим 21 року (виняток, коли усиновлювач є родичем) та старшим за дитину щонайменше на 15 років,
• якщо всиновлюють повнолітню людину, різниця у віці має бути не менше 18 років,
• усиновлювачами може бути подружжя, але це не можуть бути люди однієї статі,
• якщо дитина має лише матір, її не може всиновити чоловік, який не перебуває в шлюбі з матір’ю. Аналогічно у випадку, коли є лише батько.
• Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновити дитину може один чоловік або одна жінка.

Існує облік дітей, яких можна всиновити. В нього входять такі діти:
1) сироти;

2) позбавлені батьківського піклування;

3) батьки яких дали згоду на усиновлення,

4) батьки яких визнані недієздатними або безвісно відсутніми.

Рідні брати та сестри не можуть бути роз’єднані при усиновленні.

До того моменту, коли дитина досягне повноліття, служба у справах дітей контролю умови утримання вихованців інтернатів. Упродовж перших трьох років після усиновлення спеціаліст щороку відвідує дитину, а пізніше — кожні три роки до повноліття.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перші дні дитини в новій сім’ї: що повинні зробити батьки після всиновлення

Сімейні форми

1) Опіка та піклування – це влаштування у сім’ю неповнолітніх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Це відбувається, якщо батька та матір позбавили батьківських прав, вони через хворобу не можуть подбати про дітей або померли.

Опіку встановлюють над дітьми віком до 14 років, а піклування – над дитиною у віці від 14 до 18 років.

Опікун та піклувальник є законним представником інтересів дитини. Вони відповідають за її життя, здоров’я та розвиток. За це виплачується державна допомога.

Опікуна та піклувальника призначають з людей, які близькі дитині і які мають здатність до виховання. Вони повинні бути повнолітніми та дієздатними.

2) Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або людини, яка не перебуває у шлюбі, щоб виховувати не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Загальна кількість дітей в будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10, враховуючи рідних.

Вони проживають там до 18-річчя, а в разі навчання у виші – до його закінчення.

Діти, які виховуються в будинку сімейного типу, не втрачають статус дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування. За ними зберігаються всі пільги, передбачені законодавством України. Їхніми офіційними представниками є батьки-вихователі.

Якщо біологічним батькам відновлять батьківські права, то дитину повертають у біологічну сім’ю.

Для облаштування будинку сімейного типу надають будинок або багатоквартирну квартиру. На кожну дитину щомісяця місцеві управління соціального захисту виплачують допомогу в розмірі двох прожиткових мінімумів.

Батьки-вихователі отримують фінансування від держави. Тим, хто виконує обов’язки вихователя, зараховується в загальний трудовий стаж.

3) Прийомна сім’я – це сім’я або окрема людина, яка не перебуває в шлюбі, що добровільно за плату взяла виховувати від однієї до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У такій сім’ї діти перебувають тимчасово.

Ті, хто взяли дітей у прийомну сім’ю, є прийомними батьками, а влаштовані у сім’ю діти – прийомними дітьми.

Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з біологічними батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати їм шкоди.

Сім’я бере дітей за плату у власне житло, якщо воно відповідає нормам, має всі необхідні меблі, побутову техніку та інші предмети тривалого вжитку.

У прийомну сім’ю в першу чергу приймають дітей, які перебувають між собою в родинних стосунках, які є на обліку дітей-сиріт у відповідному регіоні та які перемістилися з тимчасово окупованої території або району проведення бойових дій.

Рекомендують влаштовувати дітей в будинок сімейного типу і в прийомні сім’ї так, щоб вони всі стали повнолітніми на той час, як вихователі вийдуть на пенсію.

Патронат

Патронат над дитиною – це тимчасовий догляд та виховання дитини в сім’ї патронатного вихователя, доки її батьки подолають складні життєві обставини.

Відтоді, як дитина перейшла під патронат, вихователь відповідає за її життя та здоров’я. Він повинен налагодити стосунки з дитиною, яка розлучилась із батьками, та потурбуватись про всі її потреби – забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням, дбати про соціальну та психологічну адаптацію.

Вихователь допомагає подолати труднощі та готує дитину до повернення додому.

Патронатний вихователь зобов’язаний співпрацювати з батьками. За надані послуги йому нараховують плату з місцевих бюджетів – 5 прожиткових мінімумів.

Соціальні виплати становлять 2 прожиткових мінімуми на кожну дитину.

Також установлена система надбавок у розмірі 10 відсотків за кожну наступну дитину, а також за складність у разі влаштування до сім’ї патронатного вихователя новонародженої дитини, дитини з ВІЛ-інфекцією, дитини з вадами розвитку чи інвалідністю, неповнолітньої вагітної тощо.

Дитина залишає патронатну сім’ю після того, як відповідне рішення приймає орган опіки та піклування.

Наставництво

Наставництво – це співпраця дитини з інтернату з дорослим, який допомагає їй підготуватися до самостійного життя,

Наставника може мати будь-яка дитина до 18 років, яка проживає в закладах інституційного догляду, незалежно від того, має вона офіційний статус сироти чи ні.

Наставником може бути повнолітня людина, яка пройшла курс підготовки.

Вона допомагає дитині стати впевненішою у своїх силах, визначити свої цілі та цінності і розвинути потенціал.

Наставник бере на себе зобов’язання відвідувати дитину раз на тиждень впродовж року.

Наставництво може бути індивідуальним або груповим, а також проводитись через інтернет.

При цьому наставники можуть допомогти вихованцю з навчанням, навчають, як керувати своїми емоціями, будувати стосунки з іншими людьми, доглядати за собою, готувати, планувати бюджет, робити покупки, організовувати час.

Крім того, вони допомагають визначитись із професією.

Покрокові інструкції та перелік документів, які треба підготувати для кожного з видів допомоги, можна знайти на сайті Альянсу «Україна без сиріт». Також можна звертатись у Центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді або у службу у справах дітей за місцем проживання. 

Крім того, деякі благодійні фонди займаються допомогою сиротам та сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Можна звертатись до них. 

Це зокрема фонди «Хороші люди» та «Клуб Добродіїв».

Наталя Хвесик для ІА «Світогляд»