Церкви у світі

Життя церков різко змінилося під час локдаунів через епідемію Covid-19. Багато християнських громад в Україні перевели майже всі церковні події в онлайн-формат: YouТube, Zoom тощо. Їм це з легкістю вдалося, оскільки вони мають потужні внутрішні медіа. Іншим довелося пристосовуватися до сучасних тенденцій.

Що змінилося і як це вплинуло на віруючих, розбиралась Тетяна Купрієць для ІА Світогляд.

Нові можливості

Жорсткий карантин став для людей в цілому, і для церкви зокрема, викликом, а перехід в онлайн дав нові можливості. Серед позитивного – вивільнився час для сім’ї, особистого зростання, молитви. Пастор церкви «Фавор» Володимир Хільковець зауважив:

«В основному скрізь люди дуже зайняті. Мало уваги приділяється сім’ї та один одному. Я думаю, цей фактор (перехід в онлайн, – Ред.) зіграв доволі важливу роль єдності в родині, якщо люди змогли це правильно використати. І в особистому спілкуванні, і в єднанні з Богом. У людини з’явилося більше часу почитати, помолитися, порозмірковувати. Це те, що і на мені позначилося, – трохи більше вивільнилося часу».

Хоча особисто служитель не відчув карантин: треба було їхати допомагати одиноким, когось відвідати чи щось підвезти, за когось помолитися.

Вплив на служіння

Не всі церкви втілили свою діяльність онлайн. У «Фаворі», наприклад, два напрямки стали, на думку пастора, неможливими або неефективними: спільна молитва і причастя.

«Що стосується спілкування, так, це можна здійснити у режимі онлайн. Але що стосується якихось індивідуальних питань, навіть питання молитви, – його практично неможливо вирішувати онлайн або в Zoom. Повинна бути особиста зустріч. Ми намагалися це зробити у молитовному служінні, але це дуже неефективно.

У причасті теж безпосередньо потрібно мати особисту зустріч один із одним. Ми його проводили тільки тоді, коли люди зустрічалися. Я чув, що дехто проводив причастя онлайн, але не знаю, як це у них виходило і як це може виглядати».

Під час жорсткого карантину служителі церков також мали можливість їздити до нужденних, допомагати їм і проповідувати Євангеліє.

Віруючі під час локдауну

Що стосується віруючих, то гаджетами та інтернетом зараз користуються навіть пенсіонери, багато людей проводить час у соцмережах – тимчасово перейти на такий сучасний спосіб спілкування було не важко. Проте онлайн-служіння, ймовірно, охопили не всю авдиторію церков, оскільки в Україні користуються інтернетом 74% громадян, згідно з даними дослідження Kantar Україна у 2019 році.

Журналіст у минулому, блогер, бізнесмен та прихожанин церкви «Skeemens» Олександр Джусупов розповів, що під час локдауну йому не вистачало фізичного контакту з друзями і близькими, це усі відчували:

«Але я розглядаю це як позитивний фактор, тому що, на мою думку, для багатьох це було перезавантаження емоційне, перезапуск якихось внутрішніх систем і переоцінка взаємин з людьми. Ми зрозуміли, що це важливо, це потрібно».

Формат онлайн-церкви для Олександра – факт, що стався задовго до карантину. Його діяльність побудована великою мірою на роботі в мережі – він має віддалений бізнес, дуже багато часу проводить у соціальних мережах, у Фейсбуці, в Інстаграмі. На його думку, для церков давно настав час зрозуміти, що майбутнє прийшло і давно вже треба було адаптуватися до таких речей.

«На жаль, багато хто ще живе у своєму олдскульному світі. І такий струс дозволив людям зрозуміти, що час уже працювати з інтернетом, з інтернет-авдиторією. Тому що діти, підлітки всі давно туди пішли, а ми тільки про це говоримо».

Яке майбутнє очікує церкву у світі епідемій

За свою історію людство пережило багато епідемій. Ймовірно, в подальшому теж виникатимуть нові віруси, про це говорить багато експертів. У випадку Covid-19 у світі пішли новим жорстким шляхом – вводили локдауни, щоб обмежити розповсюдження вірусу. Не виключено, що такий спосіб обиратимуть і в подальшому.

Церква, у свою чергу, почала адаптуватися до нових реалій епідемії. Пастор церкви «Фавор» Володимир Хільковець нагадав, що церква завжди переживала важкі моменти, її переслідували, гнали, і для неї нічого нового, особливого не буде. На віруючих така ситуація вплине або позитивно, або негативно.

«Я бачу, що виконується пророцтво Ісуса Христа. Він сказав, що саме в останні дні діятимуть два сильні фактори – зневіра і страх. Ці зовнішні чинники, як я зараз бачу, впливають на внутрішній стан людини. Людина у правильній позиції в духовному стані стає ближчою до Христа Господа, бо вона розуміє, що наближається день виконання Його пророцтва. А людей, які потрапили під хвилю страху, депресії, ці зовнішні чинники пригнічують і заганяють у глухий кут».

Чи потрібно церкві збиратися під час пандемії і локдауну вживу

У питанні дотримання карантину думки пасторів розійшлися. Ми бачили, що православні церкви московського патріархату ігнорували розпорядження МОЗу і Кабміну. В опозиції до локдауну були і деякі протестантські церкви в Україні. Вони аргументували свою позицію світовою змовою, «неіснуванням» коронавірусу чи вірою в те, що християн хвороби не торкнуться.

Пастор Володимир вважає, що по можливості потрібно збиратися хоча б невеликими групами, щоб не порушувати закону.

«Ми як церква – живий організм. Ісус сказав: якщо будемо мати спілкування один з одним, то кров Ісуса Христа очистить нас від усякого гріха. І я вірю, що цей фактор теж може об’єднати нас», – вважає служитель.

Жорсткого карантину треба дотримуватися однозначно, але не загубитися, підкреслив Володимир Хільковець.

«Оскільки я бачу, що деяким людям це на руку – є привід не прийти до церкви, не поклонятися Господеві спільно. У людини совість при цьому спокійна», – каже він.

Блогер Олександр Джусупов теж вважає, що розпорядження МОЗу, докторів і професіоналів у цьому питанні треба виконувати однозначно:

«Зрозуміло, що у нас є тотальна недовіра до державного апарату, до медиків. Але коли щось стосується нашого здоров’я, куди ми біжимо? У лікарні, звичайно, біжимо, до цих же лікарів – рятуйте мене! А коли вони говорять про профілактичні процеси: хлопці, дотримуйтеся елементарних правил – зміцнюйте імунітет, мийте руки і носіть маски, умовно, – ми вважаємо, що це всесвітня змова».

«Церква – один із вагомих осередків нашого суспільства. Як організація, вона безпосередньо несе відповідальність за людей, які туди приходять, і за те, що буде відбуватися під час богослужінь», – каже Олександр.

Тому керівництво церкви повинно дотримуватися загальних норм, особливо того, що стосується їхніх прихожан.

Олександр розповів, що низка церков у східних регіонах України була антагоністично налаштована проти розпоряджень Києва. Прямо з кафедри проповідники казали, що коронавірусу не існує, усе це – нісенітниця, брехня і змови вакцинаторів, прихожан там закликали не носити маски. Блогер назвав такі громади і безпосередньо їхніх керівників маргінальними. Але він не вважає, що таку позицію мають всі прихожани.

«На жаль, для багатьох пасторів там церква – це не просто служіння людям, це їхня життєдіяльність, їхній дохід. Зрозуміло, що якщо прихожани не збираються, то у нього (пастора – Ред.) і доходу не буде, його діяльність на цьому закінчується. Йому не вигідні карантинні заходи, як і багатьом бізнесам. Звичайно, деякі церкви йдуть на компроміси через це», – вважає віруючий.

Крім того, він назвав причину такого ставлення до ситуації на сході України:

«Так склалося в суспільних настроях: східні регіони, як правило, знаходяться в моральній та політичній опозиції до Києва, і все, що виходить з Києва – це «від лукавого», «ми це приймати не будемо».

Звичайно, це відображається і на християнських громадах. У багатьох регіонах розвинені православні церкви московського патріархату, які тим більше захоплюються такими змовами з масонами. І зрозуміло, що вони насамперед в опозиції до всього порядку, який диктує столиця. Це не оминуло і протестантські церкви.

Отже, з початком пандемії церква почала активно пристосовуватися до сучасних інтернет-технологій. Сподіваємося, що таким чином вона стане ближчою до віруючих і невіруючих людей, зможе достукатися до молоді її мові спілкування.

Хіба війна може бути справедливою? На перший погляд, право закінчується там, де починається війна. Кажуть, що на війні свої закони – хаос, анархія, жорстокість і насилля.

Але це секулярна думка, яка відкинула на маргінес мораль з багатьох сфер, у тому числі воєнної. Для християнського світогляду – це вічна проблема, йдеться у матеріалі сайту «Християни для України».

У християнському розумінні війна – це зло, але в деяких випадках необхідність для запобігання більшого зла.  Війна потворна, втім неминуча, зважаючи на гріховну природу людського єства. Тому теологи, такі як Августин Блаженний, Тома Аквінський, Раймунд де Пеньяфорд, Франсиско де Віторія, Гуго Гроцій намагалися гуманізувати війну, щоб бодай чимось зарадити жорстокій реальності  (детальніше в інфографіці). Їх намагання не були марними. Вони створили певну етичну базу для ведення воєн, явище, притаманне виключно західній цивілізації. У європейській культурі війна розумілася як набір певних правил і норм, без дотримання яких вона набувала неприпустимого характеру.

Нажаль, християни не завжди були миролюбними, багатьох воєн можна було уникнути, деякі мали б бути не такими кровопролитними. Але все пізнається в порівнянні: війни язичників і війни християн – це різні за цінностями та методами явища. Для язичників, як для цивілізованих греків і римлян, так і для варварів, війна була спортом. Заради справедливості, зауважимо, що в античності теж існувало уявлення про справедливу війну, але воно було нерозривно пов’язане з язичницьким світосприйняттям, наприклад, цілком прийнятним мотивом для застосування сили вважалася помста і захист честі. Натомість, християнство проголошує, що виправданою є та війна, яка має на меті захист слабших, а не власної гордині.

Сьогодні ідеї християнської доктрини справедливої війни зайняли гідне місце в міжнародному праві та лягли в основу наукової теорії. Американський політолог Майкл Волцер у книзі «Справедливі і несправедливі війни» систематизував принципи справедливої війни. Розподіливши їх на дві групи:jus ad bellum (умови за яких війна може бути розпочата) і jus in bellum (прийнятні способи ведення війни).

Справедлива війна – це проміжна позиція поміж крайнощами пацифізму і мілітаризму. Перший – утопічний; другий – антихристиянський. Християнство не ховається в ілюзорному світі, а приймає виклики складної реальності, намагаючись мінімалізувати зло. При цьому не полишає надію на світ без гріха і насилля, обіцяний у Священному Писанні, який настане після другого пришестя Ісуса Христа.

І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни! (Ісая 2:4)

Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося! (Об’явлення 21:4)

Це одне з найбільш частих запитань, які ми отримуємо від керівників церкви: коли всі члени церкви повернуться на особисті служби?

Моя відповідь лідерам не подобається: ніколи.

Це реальність, яку керівники і члени церкви не наважуються прийняти. У більшості церков не всі члени церкви, які відвідували церкву до пандемії, повернуться. Фактично, наші окремі бесіди з членами церкви і лідерами церкви показують, що десь від 20% до 30% членів не повернуться до вашої церкви.

З точки зору відвідуваності, якщо 20% церкви з відвідуваністю 200 осіб до пандемії не повернуться, відвідуваність у новій реальності становитиме 160 осіб після того, як почуватимуться безпечно, щоб повернутися. Ви можете порахувати цю математику для вашої церкви.

Так хто ж ці члени церкви, які не повернуться? І чому вони не повернуться? Ось п’ять найбільш поширених груп відсіву. Групи не є взаємовиключними, може бути значний збіг.

Члени з постійною скорочуваною відвідуваністю

Це ваші члени, які свого часу ходили до церкви майже чотири рази на місяць. Перед пандемією частота їх відвідин знизилася до двох або навіть одного разу на місяць. COVID-19 прискорив цю тенденцію. Зараз вони взагалі не з’являються в церкві протягом цілого місяця.

“Відірвані” члени церкви

Якщо член церкви знаходиться в невеликій (домашній) групі, ймовірність його повернення висока. Якщо він відвідує тільки богослужіння, ймовірність його повернення набагато нижча. Будь ласка, дозвольте цієї реальності стати сильною мотивацією, щоб зосередити увагу на особистих невеликих групах, коли кожен відчує себе в безпеці при поверненні.

Члени з позицією «церква-це-другорядна-діяльність»

Ці члени церкви розглядають загальну відвідуваність як ще один захід, рівний або менш важливий, ніж інші заходи. Вони були членами церкви, які дозволяли собі не йти до церкви через похмуру погоду, але це не заважало їм брати участь в недільних футбольних матчах їхніх дітей. До пандемії перебування в церкві було другорядним завданням. В пост-карантинну епоху в них немає зобов’язань.

Члени церкви-критикани

У цих членів церкви завжди були претензії до пастора. Швидше за все, вони все ще скаржаться, навіть якщо не повернулися до загальних богослужінь. Багато з них взагалі не повернуться.

“Культурні” члени християнської церкви

Задовго до пандемії вони були частиною групи, яка скорочується. Це були ті члени церкви, які, ймовірно, не були християнами, але прийшли до церкви, щоб їх прийняли культурно. Сьогодні у людей мало культурних очікувань від відвідин церкви. Ці культурні християни дізналися під час пандемії, що немає нічого страшного в тому, щоб пропустити богослужіння. Для них не буде великою проблемою ніколи не повернутися.

Однак церковні керівники і члени церкви не повинні турбуватися про ці втрати. У вашої місцевої церкви є можливість написати своє майбутнє на чистому аркуші, і в цих членів церкви в будь-якому випадку не було планів бути частиною цього майбутнього.

Ви можете відчути біль втрат, це нормально. Але у Бога є план для вашої церкви прийняти нову реальність, до якої ви рухаєтеся. Відправляйтеся в Його майбутнє з упевненістю. У Бога є ваша церква. Він тримає її.

Це кліше, але кращі дні, ймовірно, ще попереду.

За матеріалами The Christian Post  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відомому пастору в США загрожує арешт за проведення богослужінь під час карантину

Після пом’якшення обмежувальних заходів церкви в Англії можуть знову відкритися для «приватної молитви» з 15 червня. Але чи не є рішення уряду дозволити «приватну молитву» ще більшим свідченням поширеної релігійної неграмотності в коридорах влади?

По-перше, цей крок передбачає, що те, що вони зараз дозволяють, є значним пристосуванням релігійної практики, і, по-друге, саме словосполучення «приватна молитва» посилює розрив між державним і приватним секторами.

Рішення для інших країн Великобританії приймаються окремо кожною автономною адміністрацією, і церковні конфесії можуть відкриватися зі своїми власними темпами. 

Я цілком ЗА особисту молитву; це одна з найчіткіших заповідей в Писанні для християнського життя і це життєдайна практика, яка дозволяє нам рости в наших стосунках із Богом. Однак в існуючому політичному словнику це слово стало лакмусовим папірцем для визначення того, чи можуть церкви повернутися до нормального життя. Більше того, це призводить до значного спотворення християнської віри і зміцнення релігійної неграмотності в уряді та ЗМІ.

Використання особистої молитви для опису людей, що йдуть в церковну будівлю для самостійної молитви, є як і точним, так і вводить в оману водночас. Молитва – це діяльність, яку ми часто проводимо самостійно.

Біблія вчить нас молитися без метушні з цього приводу, тому в певному сенсі це правильно – описати молитву як приватну річ. Але це не те, що нам потрібно для відвідування церковної будівлі. Я допускаю, що урочистість фізичного місця, де покоління святих об’єднувалися в хорі поклоніння протягом століть, може надихнути нас на поклоніння ще раз. Але наш зв’язок з Христом є особистим, і тому ми можемо молитися всюди. Відкриття церковних будівель «для молитви» передбачає , що молитва не відбувалася протягом останніх трьох місяців, але за цей час у цій країні я бачив і відчував більшу потребу в молитві, ніж протягом багатьох останніх років.

Молитовні практики виглядають дуже різними в різних християнських традиціях, і це не визнається в цьому останньому повідомленні про послаблення обмежень, внаслідок якого будуть відкриті непотрібні магазини та інші об’єкти на кшталт зоопарків. 

Для церкви, яка збирається в орендованому шкільному залі, всі обговорення відкриття будівель для «приватної молитви» зовсім неактуальні; і навіть для тих, у кого є церковні споруди, це матиме різний рівень важливості для церковної громади.

Для переважної більшості церков можливість відкриття для приватної молитви має обмежену користь.

У той момент, коли уряд запропонував, щоб вони зняли обмеження на недільні години торгівлі, щоб допомогти «запустити» економіку, це оголошення є принаймні визнанням того, що люди є як духовними, так і практичними істотами. В останні тижні стало ясно, що уряд прийняв низку рішень, що надають пріоритет економічній вигоді, поряд з іншими етапами послаблення обмежень, такими як зустріч із сім’єю і друзями в обмежених групах на вулицях або згаданий дозвіл на приватну молитву в церкві.

Для переважної більшості церков можливість знову відкритися для особистої молитви має обмежену вигоду, а тому її не варто використовувати, аби не дати владі привід сказати, ніби вона дозволяє церквам знову повноцінно функціонувати.

Ці правила покладуть на церкви відповідальність за те, як вони знову відкриваються, і не встановлюють конкретних обмежень на кількість людей, які можуть одночасно перебувати в церкві, ні умов, необхідних для того, щоб вони могли відкритися для молитви. Тому в Англії та різних конфесіях буде значна розбіжність щодо того, як саме це відбуватиметься, і чи відбувається взагалі. Для церков, які не володіють своїми власними будівлями, – а вони становлять значну частку в харизматичних і п’ятидесятницьких мережах, – це абсолютно неактуальний перший крок.

Молитва може бути особистою, але не може бути приватною, бо наші молитви мають вплив на суспільство.

Дозволити будівлям бути відкритими для молитви – це добре, але насправді це не крок назустріч більшості церквам, що функціонують так, як вони це робили й раніше. Мета відкриття церковних споруд полягає в тому, щоб ми могли збиратися разом, разом поклонятися і разом вивчати Писання. Саме завдяки загальним зібранням ми є свідками рятівної благодаті Ісуса для світу, а не через відкриті двері церковних будівель.

Ця криза змусила церкви задуматися про величезну цінність фізичних зібрань і чітко показала, наскільки незначними є ці перші кроки для їх відновлення. Розглядаючи переваги спільної зустрічі, зрозуміло, що багато з них не будуть реалізовані певний час, і тому багато церков, як я раніше зазначав, не поспішають знову відкриватися.

Це проблема процесу. Філософська проблема є більшою і відображає траєкторію думки та політики, що, здається, ніколи не минає. Посилання на «приватну молитву» говорить про те, що це має значення лише для особистої молитви.

Молитва може бути особистою, коли людина перебуває наодинці у спілкуванні з Богом, але це не приватна діяльність. Християнська віра – це публічна віра, те, у що ми віримо, є добрим для всього суспільства; саме на благо світу ми проголошуємо Ісуса Спасителем, а Бога – Царем. Коли ми молимось, ми закликаємо Бога втрутитися у наш світ, ми кричимо проти несправедливості, ми плачемо з тими, хто сумує, і ми поклоняємось Тому, Хто має владу над усім.

Наші молитви не є приватною діяльністю, вони є особистим проявом нашої публічної віри. Якщо говорити про приватну молитву, це зменшує її значення та вплив. Це зводить віру до того, що люди можуть практикувати, якщо вони вибирають, і якщо це зробити, слід робити, не впливаючи на когось іншого. Християнська віра працює не так. Вона охоплює все: Бог є Царем всього творіння і є тим, хто має остаточний авторитет.

Коли ми прагнемо жити як учні Христа, наша віра повинна випливати на всі сфери нашого життя, а не лише на приватну сферу. У будь-якому разі практикуйте особисту молитву вдома чи в будівлі церкви, але пам’ятайте, що наші молитви – це не приватні дії.

Дені Вебстер для EAUK , за матеріалами EvangelicalFocus.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Віра та молитва допомагають британцям впоратися із самоізоляцією через коронавірус (опитування)

Багатьох з нас часто турбує питання, чому багата природними ресурсами і родючими землями Україна досі не вирветься з економічної кризи, а наш народ, відомий хазяйновитістю і працьовитістю, до цих пір не має гідного життя. CROSSPOST вирішив розглянути приклад Південної Кореї і розібратися в цьому феномені.

Корея – це невелика країна, яка в шість разів менша за Україну, а кількість населення є майже такою ж – 47 млн. Історія Кореї супроводжувалася низкою постійних воєн, окупацією, голодом та злиднями. Навіть в національній мові досі відображаються ті страшні часи. Якщо в українській традиції при будь-якій погоді і будь-якому настрої ми говоримо «доброго ранку», то корейці при зустрічі вітають один одного так: «ви їли сьогодні?» або «твій сон був спокійним?» Де ще в світі можна знайти таке вітання?

Нагальна потреба в їжі для корейців тисячоліттями була гострою проблемою, тому вона відбилася в мові спілкування. Якщо у корейців розбився посуд, порвався одяг, згоріли папери, то дослівний переклад дії означатиме, ніби він це «з’їв». Страждання так увійшли в менталітет нації, що слово «помру» почали додавати до будь-яких емоцій: «Ой, мені жарко або холодно, або спати хочу, або мені так добре, що помру!».

Така ж ситуація складається зі словом «плач». У Кореї не скажуть «пташка співає», але скажуть «пташка плаче». Дзвінок також плаче, а не дзвенить, машина плаче, а не гуде. Така форма висловлювань яскраво відображала багатовікову історію страждань корейського народу.

Корея ніколи не зацікавлювала туристів. Тут немає ніяких пам’яток або сприятливого клімату, ландшафт країни на 70% складають гори. У надрах землі немає природних ресурсів. Крім того, поділ країни на 2 частини за рішенням Ялтинської конференції в 1945 році і громадянська війна перетворили Корею в суцільні руїни.

Країна була в настільки жалюгідному стані, що, відвідавши її в 1953 році, один відомий англійський журналіст опублікував в закордонній пресі таку інформацію: «У Кореї немає ніякої надії на майбутнє». До 60-х років Південна Корея була однією з найбідніших і найменш розвинених країн.

І раптом за короткий період часу Корея перетворилася на успішну державу і увійшла в сімку світових лідерів. Сьогодні середньомісячний заробіток корейця становить близько 3-4 тисяч доларів США.

Південна Корея продовжує розвиватися, її продукція доступна на світовому ринку, і все світове співтовариство визнало, що сталося диво! Країну наповнили експерти з вивчення цього феномена. Версій було багато, але особливо наголошували на працездатності корейців і прагненні молоді отримати освіту.

Корейці завжди були працьовитим народом, але це не заважало їм століттями перебувати в убогості. Феномен Південної Кореї розпочався з того моменту, коли нація навернулася до Христа. З середини ХХ-го століття корейці, які раніше вірили в Будду і Конфуція, почали масово залишати релігію предків.

Повсюди створювались євангельські церкви і будувалися християнські храми. Нація щиро каялася в гріхах ідолопоклонства батьків і дідів, в будинках корейців з’явилися Біблії. Тільки в Кореї можна побачити дивну картину: на кожному християнському храмі є неоновий хрест, і в нічний час південнокорейські міста світяться неоновими хрестами.

Нині 25% жителів країни є не номінальними, вони – щиро віруючі християни. Вони беруть активну участь в житті церкви, дуже щедро жертвують на діла Божі. Наприклад, в місті Сок-чо з населенням 100 тис. осіб побудовали 130 євангельських церков.

Якщо такий позитивний приклад застосувати до міста з населенням 54 тис. осіб, то в ньому має бути 65 євангельських церков, тоді б у наших містах повністю зникли наркоманія, алкоголізм, лайка, насильство, розпуста. Прийшло б благословення Господнє у всі сфери життя людей.

Влада не турбувалася б про наповнення міського бюджету за допомогою гральних закладів, тому що розуміли, що чим більше людей почнуть відвідувати церкву, тим менше проклять залишиться на землі і тим швидше прийде процвітання. Корейці це зрозуміли, вони як і раніше працелюбні, але тепер старанно моляться в храмах про те, щоб Бог благословив їх країну, щоб ще більше людей покаялися, вірили і служили Христу.

Безсумнівно, успіху Кореї передувало масове покаяння нації і навернення до Бога. Тільки покаянням можна вигнати будь-яку темряву з рідної землі. Коли знищується безбожництво – приходить прощення від Бога, земля починає приносити плоди, налагоджуються справи в економіці, відновлюється мораль. Такі зміни стають очевидними для всього світу, і він визнає: так, ця країна знаходиться у Божих руках!

Зовсім нещодавно, Віталій Орлов, засновник сімейних клубів I′M Family, написав на своїй сторінці в Facebook:

Південна Корея. 11-а економіка світу. Середня зарплата – 3000 доларів на місяць. У країні просто немає бідних. Середня тривалість життя – 82 роки. Найнижчий рівень смертності дітей в світі. Топовий світовий постачальник високих технологій. Кожен третій корабель в світі виготовлений тут. Не кажучи про автомобілі, смартфони та телевізори. Населення – одне з найбільш освічених і конкурентноспроможних у світі.

Школи – треті в світі за якістю освіти. Лікарні – треті в світі за якістю медичних послуг. Армія – п’ята в світі за потужністю та ефективності. Уряд інвестує в науку більше, ніж Японія і США. Музика (K-Pop) і фільми підкорили весь світ.

І все це – на території без нафти, газу і дорогоцінних металів. І все це сталося за одне покоління, в найкоротші терміни, на уламках голоду і війни.

У цій країні найбільші протестантські церкви в світі. Близько 30% людей є християнами протестантського віровчення. Південна Корея – Боже чудо. Чи можливо таке диво в Україні? Боже, допоможи!

Хіба для нас, українців, феномен Південної Кореї не є прикладом? Якщо Бог зробив це для Кореї, Він може зробити це і для України.
Біблія так і каже:

Якщо Мій народ змириться, і буде молитися, буде шукати Мене і відвернеться від своїх грішних шляхів, тоді Я почую їх з неба, Я прощу їхній гріх і вилікую їх землю (2 Хронік 7:14).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Українська еміграція: благословення чи прокляття?

Зайдіть в інтернет і наберіть питання “як не захворіти на коронавірус”. Ви знайдете купу цікавих порад. Вам розкажуть, що треба і чого не треба робити. Одні радять пити побільше рідини, інші кажуть, що потрібно полоскати горло оцтом, треті запевняють, що вам допоможе звичайна вакцина від грипу. Однак чи захистять  насправді від COVID-19 всі ці превентивні заходи? Навряд чи!

Якщо копнете глибше, то познайомитеся з купою різних теорій таємних змов, в центрі яких – коронавірусна пандемія. Хтось вважає цей вірус біологічною зброєю, хтось стверджує, що епідемія – це спосіб, за допомогою якого всюдисущий уряд виправдовує свої зазіхання на ще більший контроль над життям своїх громадян. А хтось упевнений, що вся ця історія затіяна з метою скорочення чисельності населення землі.

Додайте до стурбованості з приводу інфікування вірусом хаос на фондових біржах, обмеження на групові збори, закриття шкіл і скасування тисяч запланованих заходів – і ви отримаєте готовий рецепт, як в метаннях і пошуках відповідей на злобу дня можна опинитися в лещатах паралізуючого страху і тривоги.

Серед усього цього сум’яття і метушні мені хотілося б поділитися з вами деякими біблійними вказівками, які допоможуть вам не лити масла в вогонь загального хаосу і паніки. Навпаки, вони проллють промінь надії для вас і оточуючих, пише Кайлеб Сюко для сайту Благовестие.

1. ХРИСТИЯНИН, НЕ БУДЬ ПІД ВПЛИВОМ СТРАХУ

Бог дарував нам не Дух боягузства, а дух сили, любові й самовладання. 2 Тим. 1: 7

Страх – один з рушійних факторів у всьому тому галасі навколо коронавірусу. Я зовсім не хочу сказати, що коронавірус не є небезпечним, тому що він насправді небезпечний. Проте християни повинні навчитися не реагувати на події під впливом страху. Наша реакція повинна бути розсудливою, заснованою на вірі і мудрості. Жити в страху означає забути про віру. Простіше кажучи, страх – це відсутність впевненості в Божому благому плані. Якщо страх домінує в моїх думках і визначає мої вчинки, то це означає, що я не живу по Духу і не надіюсь на Бога.

2. ХРИСТИЯНИН, НЕ НАРІКАЙ І НЕ СКАРЖСЯ

Робіть усе без нарікань та суперечок, щоб могли ви бути невинними й чистими дітьми Божими, бездоганними поміж розбещених і зіпсованих людей, серед яких ви сяєте, як зірки у темному світі. Филип. 2: 14-15

У такі часи дуже легко стати скиглієм. Ми скаржимося на те, що держава вживає недостатньо заходів, ми скаржимося з приводу тих, хто не дотримується карантину, попри їх очевидний нездоровий вигляд. Безумовно, бур’яни скарг, бурчання і невдоволення ростуть на грунті COVID-19 як на дріжджах. Проте християни повинні знати, що саме ці бур’яни заглушають голос нашого євангельського свідоцтва.

3. ХРИСТИЯНИН, НЕ ВТРАЧАЙ МИР

«Нехай не тривожаться ваші серця, — мовив Ісус. — Продовжуйте вірити в Бога, та вірте також в Мене.

Живіть у злагоді. Я залишаю вам мир, та не так, як світ його дає! Нехай не тривожаться серця ваші й не страхаються. Ів. 14: 1, 27

А ось вам і експрес-тест:

• Чи можете ви перестати думати про COVID-19 і просто розслабитися?
• Чи не дають вам спати по ночах думки про COVID-19?
• Чи думаєте ви про це постійно, навіть якщо вам хотілося б перемикнутися?

Якщо ви відповіли позитивно на ці питання, то, цілком ймовірно, ваше серце в тривозі! Ця пандемія повинна нагадати нам про те, що дарований Ісусом мир особливий і неминущий. Цей мир сильніший всякого коронавірусу. Цей мир дозволяє нам пережити життєві бурі, знаючи, що Всесильний Бог на нашому боці.

4. ХРИСТИЯНИН, НЕ ЗАБУВАЙ, ЩО СКОРБОТИ – ЦЕ ПРИРОДНА СКЛАДОВА ЖИТТЯ В ГРІШНОМУ СВІТІ 

«Розповів Я вам про все для того, щоб ви мали через Мене мир та спокій. У цьому світі ви страждатимете, та будьте мужні! Я переміг світ!» Ів. 16:33

Іноді мені здається, що християни забули, що небеса – це те, що буде з ними в майбутньому. І зараз вони виглядають ледь не шоковані, побачивши наслідки гріха у світі. Так, відчувати страх від гріха – правильна реакція, але нам не слід переживати шок, спостерігаючи в світі його наслідки. Ніхто з нас не вільний від наслідків прокляття, про яке ми читаємо в третьому розділі книги Буття. Ми не втрачаємо присутності духу не тому, що нам невідомі скорботи, але тому, що знаємо Героя, який переміг світ і обіцяв нам перемогу над прокляттям смерті й цілу вічність, вільну від будь-яких утисків.

5. ХРИСТИЯНИН, НЕ ЗАСМУЧУЙСЯ

«Ось чому ми не впадаємо у відчай. Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте внутрішньо ми щодня оновлюємося. Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну славу, яка безмежно перевершує ці страждання. Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне» 2 Кор. 4: 16-18 

Головна причина, чому ми сумуємо, полягає в тому, що ми дивимося на те, що бачимо навколо. Почитайте новини – і ви впадете в зневіру. Подивіться, куди скочується економіка – і ви впадете в зневіру. Погляньте в дзеркало і зверніть увагу на своє старіюче тіло – і ви впадете в зневіру. Подивіться, що відбувається з коронавірусом у світі – і ви неодмінно впадете в зневіру!

Нам слід завжди тримати в фокусі уваги те, що робить Бог. Чи здійснює Дух Святий роботу в вашому серці? Чи готує Бог вас до вічності? Чи наближаєтеся ви кожен день до свого Спасителя? Зверніть увагу і на інших людей: чи помічаєте ви в їхньому житті Божу керівну, турботливу і супроводжуючу руку? Подивіться на ситуацію очима віри – і ви побачите багато того, що зміцнить ваш дух!

6. ХРИСТИЯНИН, НЕ БУДЬ, ЯК ТОЙ, ХТО НЕ МАЄ НАДІЇ

«Ми хочемо, щоб ви знали, брати і сестри, щоб ви не сумували за тими, хто помер, як ті люди, хто не має надії» 1 Сол. 4:13

Дуже часто, коли я чую, як християни відгукуються про поточний стан справ у світі, до мене приходить думка: а чи є у них надія? У труднощах, в небезпеці і навіть в смерті у нас немає причин поводитися так, ніби ми залишилися без надії й допомоги. У нас є безмежна надія і обітниця вічності. Нехай же й інші люди побачать цю надію у вашому ставленні до пандемії, так само як і до інших проблем життя.

7. ХРИСТИЯНИН, НЕ ЗАБУВАЙ ПРО СИЛУ БОЖОЇ ЛЮБОВІ

Чи вірите ви, що Бог любить вас і піклується про вас? Чи повірили ви, що Його любов спонукала послати Ісуса померти за вас на хресті? Якщо заради вас Він пішов настільки далеко тоді, то чому Він повинен раптом зупинитися зараз? Ісус не віддав своє життя за вас, щоб ви могли провести дні в турботі й тривозі через вірус. Його любов більша, сильніша і довша, ніж якийсь COVID-19!

8. ХРИСТИЯНИН, ЖЕНИ ГЕТЬ ТУГУ

Учімось рахувати радості карантину! Карантин може означати мати більше часу з сім’єю, більше часу для вивчення Слова Божого, більше часу для молитви й благовістя. Вам відкриваються величезні можливості довірити Богу ваші фінансові справи, ваше здоров’я і здоров’я вашої сім’ї. А більше надії означає більше віри! У всіх цих перипетіях ми не повинні втрачати радість, знаючи, що Бог з нами, Він проведе нас через всі випробування і якщо ми будемо надіятися на Нього в наших труднощах, Він дарує нам ще більшу радість!

9. ХРИСТИЯНИН, НЕ ЗАБУВАЙ ПРО ТЕ, ЯК БОГ ВИКОРИСТОВУЄ ТРУДНОЩІ ДЛЯ УСПІХУ БЛАГОВІСТЯ 

Саме так! Навіть Павло сидів на карантині! Проте він не розглядав його як перешкоду для поширення Євангелія – ​​він швидше бачив в своїх кайданах причину ще більшого успіху Євангелії. Зараз за останні кілька років нам дається одна з найбільших можливостей проповідувати Євангеліє. Люди обмежені страхом і занепокоєнням, вони шукають надію. І вказати на цю надію можемо ми з вами! Не будемо ж бездарно упускати великі можливості благовістя!

Християни завжди були поруч з тими, хто потребував допомоги (хворі, сироти, знедолені). За два тисячоліття поширення Євангелії на Землі ми маємо вдосталь прикладів християнського милосердя: організації, винахідники, волонтери і просто небайдужі люди долучалися до покращення становища найбільш нужденних та зміни суспільства на краще.

У європейській культурі благодійність і опіку над хворими започаткували саме християни та пронесли ці напрямки діяльності крізь тисячоліття, пише Марія Чорна для сайту Християни для України.

Перші християни

Вже перші церкви в Римській імперії внесли значні культурні й соціальні корективи в античне суспільство. Переймаючи деякі єврейські норми та власне християнський погляд на людину, перші віруючі по-новому сприймали цінність людини взагалі. Вони були готові допомагати найбільш нужденним верствам населення (хворим та бідним). Для допомоги таким вони організували спеціальні фонди, які Тертульян називав arca, а Кипріян corbona. Заможні люди, що наверталися в християнство, допомагали та забезпечували чимало нужденних. Наприклад, так вчинив Кипріян, який віддав весь свій маєток на справи опіки над вдовами, сиротами і каліками.

Перші християни значною мірою відрізнялися культурою і способом життя від язичників, поряд з якими жили. У традиціях деяких поганських народів були поширеними практики залишати слабких немовлят напризволяще. Однак християни, усвідомлюючи цінність людського життя, рятували покинутих дітей та виховували їх уже в християнській традиції.

Особливо допомагали християни хворим під час епідемії чуми, що ширилася в Римській імперії в перші століття нашої ери. Християни допомагали та турбувалися про хворих, чим навернули у віру багато язичників. Соціолог та релігійний демограф Родні Старк стверджує, що рівень смертності у містах із християнськими громадами був удвічі меншим від інших міст.

За кілька століть розростання християнства в Римській імперії віруючі люди змогли помітно вплинути на трансформацію цінностей і традицій. Після релігійної реформи Костянтина та прийняття імператором християнства, з часом змінилися і юридичні норми: скасовувалися чимало антигуманних звичаїв (включно із гладіаторськими боями), формувався інститут сім’ї саме за християнським зразком, на чоловіків покладалося більше відповідальності за забезпечення сім’ї та турботу про дітей.

Середньовічні госпіталі

Благочинність, милосердя та медична турбота християн яскраво проявилася в Середні віки зі створенням госпіталів та хоспісів. Ще у Візантії християни організовували догляд за хворими. Перші такі відомості датуються 356 роком. Дещо пізніше, в 369 році, єпископ Василь Великий заснував “Місто милосердя” поблизу Кесарії Кападоцької. За його наказом аналогічні центри відкривалися й у інших містах. Там лікували хворих, турбувалися про бездомних та допомагали мандрівникам

Що ж до військових госпіталів, тут, найперше, слід згадати орден госпітальєрів святого Іоанна Єрусалимського (відомий також як Мальтійський орден). Відомим він став під час хрестових походів, коли, окрім участі в битвах, надавав медичну допомогу всім, хто цього потребував. Про благодійну сутність госпітальєрів говорить саме гасло ордену («Захист віри та служіння бідним») та вся історія його існування.

Для госпітальєрів пріоритетним напрямком діяльності вже багато років є благодійництво та санітарно-медична служба. Представники Мальтійського ордену були медиками-волонтерами на полях багатьох війн: англо-бурської, балканських, обох світових воєн та інших. Важливо згадати, під час Другої світової війни члени ордену протистояли гітлерівській Німеччині у підпіллі, за що деякі з них поплатилися життям.

Милосердя й медицина в роки Реформації

Не забували християни про турботу й милосердя і в роки Реформації. У 1527 році, коли бубонна чума потрапила у Віттенберг, Мартін Лютер відмовився закликати бігти з міста та захистити себе. Про жертовність, відданість Богу та готовність служіння ближньому свідчать слова Мартіна Лютера, сказані в ті роки: “Ми гинемо на своїх посадах. Християнські лікарі не можуть залишити свої лікарні, християнські намісники не можуть покинути свої округи, християнські пастори не можуть залишити свої конгрегації. Чума не розпускає наших обов’язків: вона перетворює їх на хрести, на яких ми повинні бути готові померти”.

Одночасно, Лютер засуджував легковажність та необачність деяких людей, які замість того, щоб берегтися від епідемії, не вживали жодних заходів захисту від зараження. Він говорив про таких: “Подібні люди поводяться так, немов в місті горить будинок, і ніхто не намагається гасити пожежу. Замість цього вони дають полум’ю вільно розгоратися, кажучи, що якщо Богу буде завгодно, Він може врятувати місто і загасити вогонь без води”…“Аби мешканці міста показували сміливість у вірі, коли того вимагає потреба ближнього, і обережність, коли немає ніякої терміновості”.

Жан Кальвін (один із ключових діячів Реформації) також відзначився позитивним прикладом. Він був націлений не стільки на точкову допомогу нужденним, як на побудову системи благочинності, яка цьому сприяла б. Він створив систему захисту для допомоги хворим, сиротам та вигнаним. Пізніше ця система була підхоплена іншими реформаторськими церквами, які підтримували добробут в державі. Тоді кожна служба причастя починалася зі збору грошей та їжі для бідних та голодних.

Якщо говорити про медицину, то варто згадати і про гігієну. Коли Жан Кальвін почав наводити лад в Женеві, то з порядком духовним прийшов порядок і фізичний. Женева була першим містом в Європі, де люди почали викидати сміття у спеціально відведених для цього місцях. Саме тому це було найчистіше місто в Європі, чому дивувалися всі приїжджі

Індустріальна революція в Англії

Джон Говард (1726-1790) – відомий англійський соціальний реформатор і лікар-епідеміолог. Він не належить до тих дослідників, що віддалено спостерігають за поширенням масових інфекційних захворювань. Говардом рухав не тільки науковий інтерес, але й милосердне серце християнина, що готове прийти на допомогу стражденним навіть ціною власного життя. Так, перебуваючи в Російській імперії, він опинився в епіцентрі спалаху висипного тифу. Говард взявся відвідувати хворих і лікувати їх власним коштом, однак сам став жертвою недуги.

У роки Індустріальної революції XVIII ст. англійське суспільство зіткнулося з великою кількістю соціальних викликів: бідність, хвороби, алкоголізм… І тут знову на допомогу прийшли християни. Методистське відродження, що ширилося, завдяки місіонерській роботі братів Веслі, дало відповідь на багато соціальних викликів.

Методисти відвідували ув’язнених у в’язницях, будували школи для дітей шахтарів, проповідували бідним в міських робочих будинках, жертвували біднякам їжу, одяг, давали прихисток і медичну допомогу. Поширення методизму призвело до кардинальної трансфомації робітничого класу. Робітники не лише приймали Христа і позбувалися асоціального способу життя, але й мали нагоду направити свою енергію на служіння іншим. Багато істориків стверджують, що саме тому конструктивна зайнятість англійців не дала туманному Альбіону повторити революційну долю Франції (християнська солідарність та турбота про найбільш вразливі групи нівелювала руйнівні настрої в середовищі робітників і селян, які були рушійними силами подальших європейських революцій).

Флоренс Найтігейл

Багато звичних для сьогодення норм догляду за хворими не були відомими в середині ХІХ століття. Та справжню революцію в цій галузі зробила одна англійська жінка – Флоренс Найтігейл.

Вона походила із поважної і заможної родини. Проте замість звичного світського життя обрала справу милосердя і з молодих років почала доглядати за хворими. Флоренс вивчала медицину та розробила свою систему догляду за хворими. Вона включала такі очевидні сьогодні умови: поділ хворих відповідно до їх недуги (щоб відділити заразних); наявність ліжок у лікарнях; формування спеціального раціону для хворих; тримання палат в чистоті тощо.

Свою систему Флоренс Найтігейл змогла втілити в життя у Туреччині під час Кримської війни. Показники смертності різко впали з 200 до 30 на тисячу поранених. Належним доглядом жінка змогла врятувати безліч британських солдатів, за що отримала визнання, яке принесло їй великі інвестиції. За ці кошти Флоренс відкрила перший навчальний заклад для медсестер, щоб кожна сестра милосердя мала належні знання для догляду за хворими.

Луї Пастер

Ще одна людина ХІХ століття принесла багато відкриттів для медицини. Відомий французький мікробіолог і хімік Луї Пастер досліджував збудників сибірки, пологової гарячки, холери, сказу, курячої холери та інших хвороб. Він запропонував метод запобіжних щеплень, зокрема від сибірки у тварин і сказу. Принципи створення вакцин, запропоновані Пастером, використовуються і сьогодні.

До винайдення вакцин люди гинули сотнями тисяч і навіть мільйонами від низки смертельних хвороб, а масштабні епідемії траплялися значно частіше. Якісна вакцинація врятувала життя мільйонів людей та стала запобіжником поширення небезпечних хвороб (а деякі вдалося побороти взагалі).

Луї Пастер заснував інститут вивчення сказу, названий на його честь. Фінансування для його відкриття надходило з усіх куточків світу, що дало можливість побудувати справді масштабний заклад.

Та Пастер був не лише видатним мікробіологом, але й ревним католиком, на що вказують і свідчення його рідних, і його власні слова. Пастер, як і багато дослідників природничих галузей, вбачав у своїй праці більше, ніж просто професію, а можливість дослідити Боже творіння і пізнати через нього Творця. Він говорив: “Чим більше я вивчаю природу, тим більше я здивований роботою Творця. Я молюся, поки займаюся своєю роботою в лабораторії”.

Анрі Дюнан і Червоний Хрест

Однією з найвідоміших і наймасштабніших християнських медичних ініціатив є Міжнародний комітет Червоного Хреста.

Червоний Хрест створений 1863 року у Женеві за ініціативи швейцарського підприємця та громадського діяча Анрі Дюнана, що вже тоді був відомий як борець проти работоргівлі. Ідея заснування мережі ефективного забезпечення лікування поранених з’явилася в нього після того, як Дюнан став свідком кривавої битви під Сольферіно 1859 року. Тоді загинули чи були поранені понад 40 тисяч солдатів, що глибоко зворушило громадського діяча.

На початку 1863 року Дюнан створює Комітет з п’яти осіб, до якого увійшли швейцарські кальвіністи – юрист Густав Муаньє, офіцер швейцарської армії Гійом Дюфур, хірурги Теодор Ману і Луїс Апіа.

За підсумками конференції було створено Міжнародний комітет Червоного Хреста – організацію, що вже півтора століття допомагає нужденним під час війн, стихійних лих чи інших надзвичайних ситуацій. Тоді ж вдалося закріпити домовленості про заснування національних товариств допомоги пораненим солдатам; статус нейтральності й захисту щодо поранених; використання волонтерів для надання допомоги на полі бою тощо.

Міжнародний комітет Червоного Хреста допомагав пораненим у двох світових війнах та в подальших конфліктах до цього дня. За всю історію існування Комітет отримав три нобелівські премії миру.

Джозеф Лістер

Не можна забувати і про внесок християн у хірургію. Тут доречно згадати “батька сучасної хірургії” Джозефа Лістера, що належав до спільноти квакерів. Саме він був першим, хто почав використовувати антисептичні засоби в проведенні операцій, що спричинило своєрідну революцію в медицині кінця ХІХ століття.

Лістер використовував карболову кислоту для знезараження ран пацієнтів та пропагував ідею чистоти в хірургії, бо до цього навіть миття рук не було обов’язковим. Хірург довів, що стерильність рук лікаря, очищення ран пацієнтів та повітря в операційній суттєво знижує смертність хворих після операції. За свої відкриття і вагомий внесок в медицину Лістер був нагороджений Королівською медаллю Лондонського королівського товариства.

Мати Тереза

В ХХ столітті яскравим прикладом християнського милосердя та посвяченого служіння була Мати Тереза – католицька черниця, що допомагала бідним, хворим та сиротам. Спочатку вона протягом 20 років служила в індійській школі, проте її метою була допомога «найбіднішим серед бідних».

1946 року Тереза отримала дозвіл від керівництва ордена, до якого належала, допомагати бідним і знедоленим Калькутти, а в 1948 році заснувала там громаду – конгрегацію сестер любові, діяльність якої була спрямована на створення шкіл, притулків та лікарень для бідних і тяжкохворих людей. Того ж року вона відкрила притулок для хворих на проказу Шанті Наґар (Місто Миру).

У 1952 році вона відкрила притулок для людей у передсмертному стані, де бідні могли мати догляд в останні миті життя. Пізніше мережа притулків для хворих розширилася на всі континенти: від Латинської Америки і до Азії, Європи та Азії. Мати Тереза допомагала нужденним і в умовах бойових дій. У 1982 році вона у супроводі працівників Червоного хреста евакуювала поранених зі шпиталю у Бейруті, коли місто було в облозі.

За своє милосердя та віддану працю Мати Тереза була нагороджена Нобелівською премією миру 1979 року, а її ім’я стало символом жертовності та самовідданості служінню знедоленим.

Не про всі добрі ініціативи напишуть і не кожен милосердний вчинок буде висвітлений, але кожен побачить Господь. Всі християни покликані робити добрі справи. Якою б не була ситуація та яка б загроза не стояла перед нами, найперше слід робити добро ближнім та покладатися на Христа. Хоча у важкі часи люди нерідко впадають в паніку та егоїзм, проте це не шлях християнина, бо говорив Ісус: “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили” (Матвія 25:40).

Минулої неділі я став учасником особливого недільного служіння. Служіння було «нецерковним». Церква була порожньою. Ми не пішли до церкви через карантин. Ніхто не пішов до церкви. 

Церква онлайн

Але ми були церквою. Ми були разом, залишаючись на своєму місці. Всі залишилися вдома, окрім проповідника і музикантів. За п’ять хвилин до звичного часу ми увімкнули комп’ютер і розташувалися біля нього зі своїми Бібліями.

Далі все було як завжди – ми співали пісні, молилися і слухали проповідь. Що це було? Це було служіння в новому форматі – церква онлайн. Ми не могли зібратися в одному місці, але ми зберегли єдність громади, завдяки інтернету.

Занадто часто багато християн нарікали, що інтернет – це диявольський винахід. Відомі проповідники називали його «смітником» і «сатанинською мережею». Але ось тепер навіть вони вирішили скористатися можливостями інтернету, до того ж в корисних цілях – для проведення церковних служінь і поклоніння Богові.

Після довгих суперечок настав час подякувати Богові за благословення інтернету і багатьох інших технологій, що дозволяють жити й працювати «в віддаленому доступі».

Поки вчені шукають вакцину проти коронавірусу, ми можемо використовувати можливості інтернету для того, щоб лікуватися від паніки й самотності, а також багатьох інших побічних ефектів цієї незрозумілої пандемії.

Не тільки церкви, але також школи та університети, офіси й магазини продовжують працювати в онлайн-режимі. Ми можемо слухати лекції, замовляти продукти й проводити повноцінні конференції. Ми можемо читати, слухати, дивитися й обговорювати.

Важко уявити, що ми робили б зараз, якби не було інтернету.

Життя було б не просто важчим, для багатьох воно було б просто нестерпним. Особливо для тих, хто і без карантину був обмежений своєю лікарняною палатою або кімнатою в будинку для літніх людей, хто не ходив до церкви й не мав «живих» друзів, хто був ізольований або відкинутий суспільством.

Інтернет не замінить живого спілкування

Зрозуміло, що інтернет не замінить живий формат спілкування. Але чому б не скористатися можливостями, які дозволяють нам спілкуватися з тими, хто фізично недоступний? Чому б не вийти за рамки звичного кола спілкування і не поговорити – хоча б через інтернет – з новими людьми або старими майже забутими друзями?

Ніхто з нас не знає, як довго триватиме пандемія, як довго ми будемо закриті у своїх будинках і містах. Тим паче ми не знаємо, що буде далі, які нові випробування будуть після коронавірусу. Але вже зараз нові технології можуть стати рятівними.

Як виявилося, інтернет не стільки роз’єднує людей і послаблює їхні фізичні та соціальні зв’язки, скільки створює нові формати спілкування в умовах, коли можливості фізичних і соціальних контактів обмежені. Нас роз’єднує не Інтернет, нас роз’єднує злість, образа, недовіра, егоїзм.

Час перестати грішити проти нових технологій і використовувати їх в боротьбі проти таких вірусів, які вбивають дружбу, віру, надію, любов.

Михайло Черенков для газети «Мирт»