Життя однієї людини, звичайно, не достатньо, щоб справдився великий задум Творця. Але для кожної людини, яка відгукнулася на Божий заклик, є свій час і місце реалізації своєї місії.
Історія місіонерства знає служителів, які не побачили результатів своєї праці на землі. Але чи були вони безплідними? І хто насправді дає справжню оцінку життя та визначає її ефективність?
Початок 20 століття. Місіонер Вільям Леслі та його духовна спадщина майже через сто років
«Може, я упустив своє справжнє покликання? Можливо, я був би більш ефективним для Бога, служачи в іншому місці? А що, якщо я помилився в керівництві Бога?»
Вільям Леслі (1868-1935) місіонер-лікар із Канади разом із дружиною 17 років присвятили служінню в Африці, так і не побачивши результатів. Більше того, Леслі був переконаний, що зазнав повного краху, і залишався розчарованим до самої смерті.
У 1905 році Вільям і Клара стали першопрохідниками-місіонерами в Куйло (Ангола). Там їм довелося пережити чимало труднощів – від урагану до нашестя буйволів та мурах.
У Ванга (Конго) вони очистили від джунглів, повних леопардів, маленьку територію вздовж річки Квілю. Це крихітне плато стало новою місіонерською станцією Леслі.
Місіонер проводив уроки Біблії, навчав дітей читати та писати, говорячи їм про важливість освіти, розповідав біблійні історії. У цих селах завдяки Леслі з’явилася перша освітня система.
Через 80 років, у 2000 році, команда місіонерів з Америки на чолі з Еріком Рамсі несподівано знайшли в далеких джунглях мережу зростаючих «живих» церков, які розташувалися біля річки Квілю вздовж берега протилежного Ванги – того самого місця, де колись працювала місіонерська станція д-ра Леслі.
На літаку-амфібії команда, подолавши 2,5-годинний переліт, прибула до Ванги, звідки місіонерам довелося пройти близько милі пішки до річки Квілю та перетнути водну перешкоду шириною 800 метрів на вузьких каное. А потім із рюкзаками додатково пройти пішки близько 15 кілометрів углиб джунглів… Поки вони дісталися першого села племені Янсі.
Рамсі був упевнений, що Янсі не знають Ісуса. Але на нього чекав приємний сюрприз.
У радіусі 25 км розташовувалися церкви, а одному з сіл місіонери виявили кам’яний «кафедральний собор» на тисячу місць.
Зі звіту Рамсі: «Прибувши туди, ми виявили цілу мережу репродуктивних церков, розкиданих по джунглях. У кожному селі є свій хор у стилі «гаспел», хоча вони, звичайно ж, такою термінологією не користуються. Вони самі складають гімни, які потім поширюють від села до села. На мові Янсі немає біблій. Вони користуються бібліями французькою. Тому, проповідники і вчителі Біблії цього племені повинні вміти швидко говорити французькою».
Якби ж про це знали місіонери Леслі…
Початок 21 століття, місіонер Євген Євва: «Є не лише служіння жнив, а й служіння посіву»
«Ти приїжджаєш на місію і через якийсь час люди масово починають приймати Христа від твоєї проповіді, від твого служіння, і через час ти організовуєш одну церкву за іншою».
«Чули такий міф про місіонерство?», – запитує місіонер із Камбоджі з 18-річним досвідом служіння Євген Євва.
Є не лише служіння жнив. Місіонерам треба розуміти, що для того, щоб, образно кажучи, зібрати жнива, потрібно спочатку посіяти, а потім ще й поливати: «Я насадив, Аполлос поливав, але Бог виростив» (1Кор.3:6).
Слід засвоїти, що не місіонери навертають людей до Бога – це робить Господь, який вирішує, хто буде Його сосудом у цій справі.
«На жаль на конференціях та семінарах здебільшого йдеться про важливість служіння жнив, дуже мало говорять про служіння посіву чи служіння зрощування учнів. І багато місіонерів їдуть на місію саме збирати, а не сіяти. Їх цьому навчали, їх до цього готували, в них це взрощували. І коли після 3-5 років служіння у місіонера покаялося лише двоє людей, а хрещення прийняла одна людина, у він зневірюється і настає “місіонерська” депресія», – ділиться місіонер Євва.
З такого стану напевно народиться думка: «я неуспішний місіонер».
Але успіх вимірюється не кількістю хрещених людей, а посвятою в ту справу, яку Господь дав. Бог не всіх посилає на жнива – важливо засвоїти цю істину, каже сучасний місіонер.
Перші учні Христа збирали те, над чим не працювали (Ів. 4:38). Хто посіяв? Може, учні Івана Хрестителя, сам Іван, а може, Ісус Христос сіяв, а учнів послав збирати врожай?
Так і у сучасному місіонерському служінні. Один посланець може працювати кілька років без видимих результатів. Але після нього прийде інший та збере урожай: покаяння людей та відкриття церков.
Тоді хто успішний у служінні? В очах Бога і той, і інший: «А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне разом раділи» (Ів.4:36).
На зміну одним місіонерам приходять інші, змінюються народи і епохи, а Бог залишається Той самий і так само закликає виконувати Велике Доручення, незмінно запитуючи: «кого Я пошлю? і хто піде для Нас?» (Іс.6:8).
Статтю підготував прес-центр CITA
За даними Лозанського руху до 4% місіонерів зосереджені на досягненні неохоплених народів, що становлять чверть всього населення Землі.
До цих відокремлених народів можна віднести мусульман, індусів і буддистів, незважаючи на те, що значна частка їх припадає на містян.
Цих людей називають «народами без Євангелія», «найменш охопленими благовістю», «найменш євангелізованими», і може, найточнішим і водночас трагічним визначенням треба визнати «непомічені народи».
Такі народи становлять понад 28% населення світу. У цей час 41% світового населення – представники тих народів, які не мають своїх християнських церков.
До неохоплених Євангелієм людей належить Камбоджа – країна у Південно-Східній Азії, де 93% населення сповідують буддизм.
Населення країни 17 млн. осіб, 40% з яких – діти до 15 років. Це одна з країн, яка пережила жахи найжорстокішого правління комуністичного режиму. Через геноцид 1975-1979 років і подальшу 25-річну громадянську війну населення країни скоротилося майже вдвічі.
Християн у Камбоджі близько 2% та повна свобода для проповіді Євангелія. У країні є цілі провінції, де немає жодного християнина та жодної церкви.
Камбоджа вважається країною сиріт: розлучення, неповні сім’ї, незріле батьківство, безліч кхмерів, які виросли без батьків, – буденність для цієї країни.
Безліч дітей перебувають під тавром «дитина прокляття», яких батьки віддають у буддійські храми чи своїм родичам.
Через бідність у країні багато дітей не доїдають. У селах у них немає можливості ходити до школи, тому кожна п’ята дитина в країні неграмотна і не навчена елементарному догляду за собою.
Особливості кхмерів
У Камбоджі всі усміхаються з приводу та без. Навіть у курйозних випадках кхмер, хоч і винувато, але все ж таки посміхнеться. «Вони люди відкриті, можна познайомитись, поговорити. Немає агресії, кхмери – народ доброзичливий», – каже місіонер, який живе в Камбоджі з 2018 року.
У країні – свобода віросповідання. Є обмеження, але вони, швидше, технічно-духовного характеру: наприклад, можна відкрити церкву, але головне, щоб її будівля знаходилася на відстані щонайменше 1 км від іншої релігійної будівлі (буддійської чи мусульманської).
Приходячи до кхмера в гості, не варто очікувати, що він запропонує щось випити або поїсти. Навіть на склянку води не доведеться розраховувати. Гостинність у понятті слов’ян у Камбоджі можливе лише за наявності близьких дружніх відносин.
За всієї своєї відкритості та усмішливості, кхмери ніколи не скажуть прямо, чим вони незадоволені: вони не хочуть сваритися. Тому для передачі свого істинного ставлення вони, зазвичай, знаходять третю особу.
У країні немає міських автобусів, тому кхмери мають свій транспорт – мотоцикли, мопеди, велосипеди. За відсутності понять головна та другорядна дорога варто врахувати, що для кхмера характерно не поступатися дорогою.
Про мислення буддистів
Кхмерське слово «бог» звучить, як «прех». Вони мають прех всього: води, сонця, листочка … Місцеві король і прем’єр-міністр теж прех. До будь-кого, хто обіймає якусь серйозну посаду, звертаються «прех». Тому поняття «бог» у Камбоджі розмите і належного значення не має.
Щоб кхмеру усвідомити, що Ісус – не один із богів, а єдиний Бог, має пройти два-три роки.
У розмові з буддійським ченцем на тему, як кхмери ставляться до інших релігій, з’ясувалося, що вони приймають усі релігії, але свою вважають основною. При цьому не залишають християнина, кришнаїта чи мусульманина «без надії» стати гідним буддистом після сотень тисяч перероджень.
«Буддизм і християнство немає точок дотику, крім якихось загальноприйнятих моральних принципів. Біблію вони точно не читали. Ми заїжджали до таких районів, де люди не знають, хто такий Ісус Христос.
На першій нашій євангелізації я був здивований. Коли ми зібрали 20 чоловік і запитали: хто з вас чув про Ісуса Христа? З 20 людей лише одна дівчина підняла руку. Я тоді подумав, що бути такого не може: є Інтернет, телебачення, друковані матеріали… неможливо не чути про Ісуса Христа! Тоді я ще раз перепитав. Ні, не чули! Уявляєте, у нашому 21 столітті люди не чули, Хто такий Ісус Христос, навіть це Ім’я жодного разу не чули!
А потім чим глибше ми заїжджали до якихось провінцій, тим більше я переконувався в цьому – вони не чули про Христа. Тому що для них християнство так само далеко, як для нас буддизм. Наприклад, ви знаєте яке справжнє ім’я Будди? Ми не знаємо. Чому? Та тому що воно нам не потрібне. Ми не цікавимося буддизмом. Так ось і вони взагалі не цікавляться іншими релігіями, включаючи християнство. Вони мають свою релігію», – розповідає місіонер.
Як же благовістити буддистам?
У сучасному християнстві є безліч програм, як говорити людям про Христа. Але, за словами місіонера, у Камбоджі вони не працюють, як у православній чи католицькій культурі:
«Навіть не намагаюся створювати формули, просто молюся і проповідую чисте Євангеліє. Кожну людину у спілкуванні чіпляє щось своє і передбачити це неможливо. Когось цікавить перспектива порятунку від пекла. Когось – захист від злих духів, бо вони всі бояться, щоби на них не навели ворожбу. Коли я говорю, що є Той, хто здатний перемогти будь-який злий дух, їм це цікаво. Відповіддю на запитання, як не потрапити до пекла, зазвичай теж цікавляться. Вони вважають, що час перебування в пеклі залежить від того, скільки нагрішив. Рай у них теж специфічний, перебування у ньому залежить від кількості добрих справ. Ти можеш потрапити до раю на якийсь час, а коли твої добрі справи закінчяться, знову повертаєшся на Землю».
Ефективний спосіб для проповіді Євангелія – дитячі притулки
Поняття притулків у Камбоджі спочатку пішло від буддійських храмів, у яких є окремі кімнати, де зазвичай проживає 50-60 дітей. І переважно ці діти не сироти, а, як їх тут називають «діти прокляття». Це поняття ґрунтується на вірі, що спільна дитина розлучених батьків у їхні нові сім’ї принесе прокляття, тому вони від неї відмовляються.
Ідея притулків з буддійських храмів перекочувала до християнських церков, коли почалося зростання церков у Камбоджі (найдавніша християнська церква існує в країні з 1996 року).
Виявилося, що ефективний спосіб проповідувати Євангеліє у Камбоджі – це відкрити дитячий притулок. Місіонери, які мають притулки в цій країні, лише підтверджують високий рівень навернення та усвідомленого прийняття Ісуса – це не менше 95% від загальної кількості дітей!
«Забуті народи», яких два мільярди людей, розсіяних у близько 60 країнах світу, не знають, що вони кимось забуті. Про це знає Ісус Христос. Він знає кожну людину на ім’я. І Він закликає Своїх служителів піти в ім’я Його в Індію, Пакистан, Китай, Непал, Бангладеш, Іран, Єгипет, Тайланд, Сирію, Алжир, Афганістан….туди, де живе найбільший відсоток незнаючих Ісуса людей, долаючи великі відстані, культурні та мовні бар’єри, дискомфорт та небезпеки, щоб насамперед познайомитися та подружитися з цими людьми та розповісти їм про Божу любов.
Підготовлено прес-центром місії «Христос є відповідь» за матеріалами бесіди з місіонером із Камбоджі
