Людина може, але часто не хоче взяти відповідальність за себе, за свої дії, рішення, слова та вчинки. І як результат – зіпсоване сьогодення та майбутнє, де часто знаходяться винні і звинувачуються інші у власних нещастях та проблемах.
Так було від початку, коли Адам на запитання Бога: «Чи ти не їв від дерева пізнання добра і зла, від якого Я тобі заборонив їсти?» сказав, що це йому дала дружина. До речі, та, яку дав йому Творець, а вже Єва, як і слід було чекати, всю провину скинула на змія. Ось так і живуть люди, постійно звинувачуючи один одного у власних проблемах і невдачах. Вони можуть, але не хочуть визнати помилку і відповідати за вчинене.
Коли вже не залишається кого звинувачувати або люди втомлюються від звинувачень один одного, вони йдуть. Наступний у черзі для звинувачень – диявол. Найбільш винахідливі можуть дійти до Самого Бога, звинувачуючи Його у всіх своїх бідах і складних обставинах. Але правда полягає в тому, що люди часто потрапляють у них самі через власне невігластво, елементарне небажання розібратися і припустити, що може відбутися згодом.
Можна сказати, що лукавий поставив під сумнів слово Бога в Едемі, сказавши про все прямо та впевнено. Але при цьому його не можна звинуватити в чомусь, тому що людина зробила все сама, він лише уточнив, у що людина вірить. А люди вже самі, почувши слова лукавого у своїх думках, втілили їх у дію. Тому диявол чи Бог може говорити, а люди вже самі приймають рішення. Вони живуть відповідно до того, у що вірять!
Можна припустити, що в момент перебування в Едемі єдиним голосом, який чули Адам і Єва, був голос Творця. І змій, можливо, дуже здивував Єву, коли заговорив з нею єдиним із усіх тварин. Більше того, він не просто «говорив про нісенітницю», а міркував і аргументував. У той самий час переконував вчинити певні дії, замовчуючи про наслідки, залишаючи право вибору за людиною.
Давши людині вибір, Творець залишив лише одну заборону: «Не їж плодів від дерева пізнання добра і зла, бо в день, коли скуштуєш, смертю помреш!» Сьогодні, у 21 столітті – все відбувається так само, нічого з тих давніх часів не змінилося. Слухати Бога чи диявола? Чиєму голосу бути слухняним? Ось і все, що необхідно вирішити для себе кожній людині раз і назавжди.
Очевидно, що до смакування плодів Адам і Єва не мали поняття і знання, що таке «добро і зло», гріх, смерть і страх. Бувши першою, хто мав повноту влади над Землею і хто був наповненим Духом Бога, людина не поцікавилася у Творця, що Він думає про слова, сказані змієм. Можливо, у сучасної людини, яка живе в 21 столітті, могли виникнути питання. Чому Адам і Єва, вершина Божого творіння, не поговорили з Творцем, люблячим, дбайливим і уважним, Який створив усе для них і заради них?
Як же так сталося, що вони не задали наступні запитання. А що це за дерево? Чому не можна їсти від нього? Що таке добро, зло та смерть? Чому від усіх дерев ми можемо їсти, а від цього заборонено? Те, що страх не був причиною відсутності розмови та взаємин між творінням і Творцем, – це факт, бо, почувши голос Божий, вони злякалися і заховалися набагато пізніше.
У чому проблема? Свобода волі та вибору! Бог, створивши людей, не вказував їм, що і як робити. Сьогодні все також знаходиться у владі та праві вибору людини. Бог не спрямовує наші руки і ноги, щоб ми робили щось як роботи під Його диктовку. Слова лукавого в Едемі лише пробудили інтерес і віру в те, що, можливо, Бог так усе і зробив, як сказав диявол. Пізніше виникло бажання та дія як прояв кореня проблеми – недовіри Творцеві!
Чи не те саме відчуває кожна людина сьогодні, вірячи, що їй знову чогось не вистачає? Ще щось необхідно додатково зробити, щоб бути кимось або почуватися повноцінним. Така безглузда погоня за уявним щастям найчастіше призводить до розчарування та порожнечі.
Ми слухаємо голоси навколо, які нав’язують нам що завгодно, але тільки не те, що нам потрібно. «Вам недостатньо того, що у вас вже є», «Зароби ще тисячу доларів – і буде достатньо», «Бог тобі, напевно, щось не додав: краси, розуму, багатства, довжини вій або кольору очей». Все це, щоразу перебуваючи в полі зору, зрештою чіпляє і «підсаджує на гачок». Ми починаємо вірити, що, отримавши щось із цього чи щось інше, неодмінно будемо щасливі. А всі, хто стає на перешкоді, перетворюються на об’єкт звинувачення.
Чому ми віримо, що недостойні «тут і зараз» мати все необхідне? Нам не потрібно ще щось, щоб бути цілісними та щасливими. Свобода волі і вибору залишається у нас і донині, але це не означає, що наше минуле чи сьогодення може або має перекреслити майбутнє.
Рішення «тут і зараз» про те, що зробимо і що не будемо робити, визначить майбутній результат. Тому немає ніякого сенсу звинувачувати Адама і Єву, Бога чи диявола в тому, що сталося, і в тому, що відбувається. Не слід також думати, що ми розплачуємося за скоєне Адамом та Євою. Інакше ми чинимо так само, як прабатьки, якщо не ставимо запитань, не довіряємо Творцеві і не думаємо. Нам вже відомо, що таке «добро і зло, смерть і страх», і ми чудово розуміємо, які будуть наслідки наших рішень та дій.
Сьогодні вибір за нами, чий голос слухати і чиїм словам вірити, а отже, і коритися! Або ми слухаємо Божий голос, чиї наміри нам на благо і на добро, виконуючи Його волю. Або, слухаючи голос диявола – «батька брехні», слухняні йому, творимо його волю і діла, наслідки яких не завжди зрозумілі, але кінець їхній – смерть.
Зрозуміло одне, що наша свобода і плідність життя цілком і повністю залежать від того, до чийого голосу ми прислухаємося і що робимо в результаті самі. Тоді ми не маємо кого звинувачувати, окрім себе самих, розуміючи приймаючи відповідальність за наслідки всього, що відбувається в нашому житті!
Костянтин Воропаєв для ІА Світогляд
