family-01-v3

У Верховній Раді України зареєстрований проєкт закону «Про інститут реєстрованих партнерств». Реєстраційний номер 9103 від 13 березня. Законопроєкт передбачає легалізацію одностатевих союзів в Україні, а також визнання на території України зареєстрованих в інших країнах одностатевих партнерств і «шлюбів». Ініціатором законопроєкту виступила народний депутат з фракції «Голос» Інна Совсун. До неї долучилися ще 17 колег з фракцій «Голос» та «Слуга народу».

02-final-v3-724×1024

Документом пропонується, щоб реєстрацію одностатевого партнерства міг здійснювати будь-який орган державної реєстрації актів цивільного стану – на підставі заяви двох чоловіків або двох жінок. Запропонована законодавча ініціатива пропонує фактично повністю прирівняти в Україні союз гомосексуалістів до шлюбу і сім’ї. Навіть всиновлення дітей дозволяється одному з учасників одностатевого партнерства.

Історія питання і суспільний спротив
Вперше ідея одностатевих цивільних партнерств в Україні виникла у 2015 році. Тоді уряд Арсенія Яценюка затвердив документ під назвою Національна стратегія у сфері прав людини на період до 2020 року. Згідно плану дій з реалізації тієї стратегії передбачалося, що у 2017 році Кабінет міністрів України подасть до Верховної Ради відповідний законопроєкт. Але цього не сталося через дуже поважні причини…

У 2016 році у відповідь на ці скандальні пункти Нацстратегії і Плану дій розгорнулася масштабна національна правозахисна кампанія «Не вирізайте сім’ю в Україні». Вона реалізовувалася у двох напрямках: вуличні заходи та рішення місцевих рад. Для розуміння масштабу і динаміки цього руху достатньо назвати кілька яскравих фактів…

Вуличні сімейні заходи мають давню історію в Україні, але саме з 2016 року вони набули ознак національного руху під єдиним гаслом «Всі разом – за сім’ю!». Про цю динаміку свідчать такі цифри: 2016 рік – 23 міста і понад 60 000 учасників, 2017 рік – 35 міст і близько 100 000 учасників, 2018 рік – 60 міст і 210 000 учасників, 2019 рік – 65 міст і понад 240 000 учасників. Таким чином вуличний сімейний правозахисний рух в Україні став чи не наймасовішим і найструктурованішим у Європі. Моніторингові місії ОБСЄ неодноразово згадували про це у своїх звітах.

Тоді ж розпочався марафон рішень місцевих органів влади. З 2017 до лютого 2022 року рівно 100 місцевих рад проголосували Рішення про звернення до всіх центральних органів влади з конкретним переліком вимог:
1) зберегти чинну редакцію статті 51 Конституції України, у якій декларується, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки;
2) не допустити ухвалення законодавства про цивільні партнерства, зокрема – одностатеві;
3) вилучити словосполучення «сексуальна орієнтація» і «гендерна ідентичність» з усіх законів та підзаконних актів як такі, що несуть виключно ідеологічне навантаження.

Серед місцевих рад, які проголосували це рішення, також понад половини обласних рад України. Це стало справжньою сенсацією та унікальним явищем на європейському континенті.

До вуличних заходів і рішень місцевих рад також слід додати сотні звернень громадських і релігійних організацій з аналогічними вимогами. Все це призвело до того, що виконання Плану дій в частині впровадження інституту цивільних партнерств було заблоковане. Фактично – на вимогу всієї української громади. Ця національна позиція стала настільки однозначною і одностайною, що Міністерство юстиції констатувало у своєму підсумковому звіті буквально наступне:

«До Міністерства юстиції надійшла велика кількість звернень від обласних, міських, районних у містах рад, громадських і релігійних організацій стосовно неприйнятності і зупинення виконання Плану дій у частині підпункту 6 пункту 105. Розглянувши усі зазначені звернення, враховуючи їх значну кількість, та проаналізувавши Конституцію України, чинні міжнародні договори України, інше відповідне законодавство вважаємо, що підпункт 6 пункту 105 Плану дій не може бути реалізований». (Даний підпункт Плану звучав так: «Розроблення та подання на розгляд Кабінету міністрів України законопроєкту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар»).

Друга спроба. Зміст законопроєкту
У 2021 році вже чинний президент Володимир Зеленський підписав новий Указ Про Національну стратегію у сфері прав людини. Текст нового Плану дій до 2023 року суттєво відрізняється від попереднього аналогічного документу. По-перше, його дія розрахована на три роки, а не на п’ять. По-друге, за обсягом він майже втричі менше. Але у плані залишився пункт 33: «Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо запровадження інституту зареєстрованого цивільного партнерства».

Станом на зараз уряд такий законопроєкт не подавав. Але замість Кабміну це зробила група народних депутатів з двох фракцій. Семеро депутатів з фракції «Голос» (Совсун Інна, Рудик Кіра, Железняк Ярослав, Устінова Олександра, Цабаль Володимир, Стефанишина Ольга, Василенко Леся) і одинадцятеро депутатів з фракції «Слуга народу» (Мережко Олександр, Потураєв Микита, Подгорна Вікторія, Гурін Дмитро, Швець Сергій, Галайчук Вадим, Булах Лада, Бондар Ганна, Циба Тетяна, Мезенцева Марія, Шуляк Олена). Саме вони зареєстрували проєкт Закону «Про інститут реєстрованих партнерств» (№9103).

Документ вражає кількістю норм, які прямо суперечать Конституції Україні, Сімейному кодексу та всьому духу чинного українського цивільного законодавства. Поглянемо лише на кілька статей, які засвідчують про базовий підхід авторів документу…

У статті 1 законопроєкту написано: «Реєстрованим партнерством є зареєстрований в порядку, визначеному цим Законом, добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб, однієї чи різної статі… Реєстровані партнери вважаються один щодо одного близькими родичами».

У статті 8 говориться: «Реєстровані партнери є членами сім’ї, які мають право на призначення пенсії, на отримання грошової допомоги та на інші соціальні гарантії, у випадках передбачених законодавством.

Стаття 19 зазначає: «Реєстровані партнери набувають статусу члена сім’ї першого ступеня споріднення одне щодо одного».

Подібні формулювання у тексті повторюються неодноразово. Таким чином автори ініціативи прямим текстом вказують, що в їхньому розумінні одностатева пара де-факто є сімейним подружжям, саме тому всюди використовуються слова «сім’я, сімейний, сімейний союз, спорідненість першого ступеня».

Окрім базового змісту, більше половини сторінок законопроєкту присвячені аспектам внесення змін в усі дотичні вже чинні закони і кодекси. І всі ці зміни і доповнення стосуються того, щоб після слів «чоловік», «дружина», сім’я», «подружжя» в усіх без винятку випадках через «,» було додане словосполучення «реєстрований партнер» або «реєстроване партнерство».

Для прикладу – цитата:
«У Сімейному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135):
– у статті 39:
в частині першій після слів «в іншому зареєстрованому шлюбі» доповнити словами та символами «, в реєстрованому партнерстві з іншою особою».

І так – 34 сторінки от саме подібного змісту. Це фактична спроба суцільної перепрошивки всього правового поля України всупереч Конституції і власне цьому правовому полю.

Атака на інститут шлюбу і сім’ї
Конституція України дає чітке і однозначне визначення поняттю шлюб: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка» (ст. 51). Сімейний кодекс продовжує цю логіку: «Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства» (ст. 3).

Важливим законодавчим пунктом є ще одне твердження Сімейного кодексу: «Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану» (ст. 21).

Своєю чергою законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» пропонує вважати «сімейним союзом» зокрема одностатеву пару. Також пропонується вважати членами однієї сім’ї зареєстровану пару гомосексуалістів. Обидві концепції прямо суперечить Конституції України і Сімейному кодексу. Це дає всі підстави голові Верховної Ради, посилаючись на ст. 94 Регламенту, повернути цей законопроєкт розробникам навіть без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні парламенту.

І це ми ще навіть не починали розвивати пряму норму українського законодавства про те, що сім’я може виникати виключно на підставах, що «не суперечать моральним засадам суспільства». Поза всяким сумнівом, гомосескуальні стосунки суперечать цінностям, моралі і традиціям українського народу. А тому такі стосунки і з цієї причини не можуть бути підставою для виникнення «сімейного союзу».

Про дітей
Всупереч поширеній думці запропонований законопроєкт передбачає також фактичне всиновлення або взяття під опіку дітей для подальшого їхнього проживання разом з парою гомосексуалістів або лесбійок.

Сімейний кодекс у статті 211 зазначає, що усиновлювачем може бути як подружжя, так і одна особа віком не молодша двадцяти одного року. Тобто будь-який дієздатний громадянин України має потенційне право бути опікуном або всиновлювачем будь-якої кількості дітей. А у разі ухвалення закону 9103, індивідуальний усиновлювач може без жодних обмежень укласти одностатеве зареєстроване партнерство.

Сімейний кодекс України прямо вказує: «Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі». Але чинне законодавство ніяк не забороняє особі бути індивідуальним усиновлювачем і при цьому жити у фактичному гомосексуальному союзі або одностатевому зарєстрованому партнерстві у випадку ухвалення відповідного закону.

Таким чином діти автоматично потраплять у домогосподарство, де спільно проживають дорослі особи, які практикують гомосексуальні стосунки. Ризик розбещення неповнолітніх, вчинення актів педофілії і щонайменше викривлене виховання з демонстрацією девіантної моделі поведінки – все це звалюється на долю дітей у таких домогосподарствах.

І ще одна родзинка…
Чинний Сімейний кодекс України чітко визначає дефініцію «Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки». Але законопроєкт 9103 пропонує доповнити цю статтю Сімейного кодексу геть новим абзацем: «Реєстровані партнери є сім’єю незалежно від того, чи проживають вони фактично разом та чи ведуть спільно домашнє господарство».

Фактично з одного боку автори ініціативи пропонують наділити зареєстроване партнерство абсолютно всіма правами і привілеями сім’ї. Але водночас для такої «сім’ї» пропонують повністю переписати формат – проживання разом і спільне господарство геть необов’язкове. Так і напрошується запитання: а яке ж спільне майно вони хочуть ділити чи кого доглядати у лікарні, якщо вони разом не живуть і спільного господарства не ведуть. Нагадаємо, що саме аргументи про майнові і медичні аспекти є ключовими у пропаганді одностатевих реєстрованих партнерств.

А може ці законотворці просто вигадали новий спосіб ухиляння від податків під час переоформлення майна на «зареєстрованого партнера»? А може це ще один шлях ухилятися від військової служби с посиланням на стан здоров’я так званого «зареєстрованого партнера»? Бо ж статс «сім’ї» зареєстрованим партнерам пропонують надати (всупереч Конституції і Сімейному кодексу), а от необхідність спільного проживання при цьому прибрати. Коротше кажучи: слідкуйте за руками – працюють шахраї!

Правова недоцільність
Промоутери концепції реєстрованих партнерств для гомосесксуалістів в притаманному для них стилі вигадують проблеми, яких не існує. Зокрема, в публічній комунікації найчастіше йдеться про два базових аргументи – можливість оформити майно на «партнера», можливість ухвалювати медичні рішення за «партнера». Але будь-якому юристу відомо, що чинне українське законодавство вже надає можливість вирішити всі ці питання та багато інших. Цивільний кодекс та інші закони дають широкий спектр можливостей. Договірні відносини ніхто не скасовував, юристи і нотаріуси завжди поруч.

Одностатеві пари мають можливість самостійно визначати правовий режим свого майна і вони в Україні жодним чином не позбавлені можливості це робити через спеціальні договори. Згідно положень ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, «…сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

Будь-які дві чи більше осіб можуть визначити самостійно в договорі, кому яке майно належить або належатиме у майбутньому. Згідно положень ч. 1, 2 ст. 355 Цивільного кодексу України, «майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності». Згідно положень ст. 358 Цивільного кодексу України, «співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном».

Право на спадкування майна доступне через правовий інститут заповіту, який можна написати на будь-кого. Право виступати представником недієздатної особи можна реалізувати в загальному порядку через форму опіки та піклування, процедура визначена главою 6 Цивільного кодексу. Таким чином одностатеві пари в межах чинного в Україні законодавства і договірних відносин мають можливість реалізувати всі права, яких прагнуть – без жодної дискримінації.

Підсумок
Законопроєкт «Про інститут реєстрованих партнерств» (№9103) фактично легалізує так звані одностатеві «шлюби» в Україні. У тому числі з правом на всиновлення та опіку дітей. При цьому слово «шлюб» не використовується лише з однієї причини: бо Конституція у статті 51 прямо визначає шлюб виключно як союз чоловіка і жінки.

Його автори задекларували себе як політики, які поставили за мету ліквідувати чинну в Україні дефініцію шлюбу та сім’ї. Окрім того в їхніх зазначених діях можна вбачити загрозу національній безпеці України. Оскільки під час війни в нашій країні вони вчинили акт, який катастрофічно підриває довіру до органів влади і провокує значний суспільний конфлікт.

Вони схиляють парламент проігнорувати вимогу і позицію всієї Української громади, висловлену через багатотисячні вуличні заходи і через рішення сотні місцевих рад.

У зв’язку з викладеними обставинами Верховна Рада України має відмовитися від розгляду проєкту Закону «Про інститут реєстрованих партнерств» (№9103) і йому подібних як таких, що суперечать волевиявленню громадян України, а також суперечать Конституції України, Сімейному кодексу і моральним засадам українського суспільства.

Руслан КухарчукКабінет експертів.

Дивіться відео про концепцію законопроєкту:

«Одностатеві партнерства»: повний розтин законопроєкту №9103 і його шокуючий зміст
man

Варто відразу уточнити, що чоловік, тато, священик вдома та у церкві, бізнесмен і той, хто має якесь хобі, є людиною, а не роботом і суперменом. У кожного чоловіка є межі, які він сам часто порушує через різні обставини і пріоритети. Він несвідомо завдає шкоди собі, а це може призвести до серйозніших наслідків, які відображаються вже не тільки на ньому, але й на його дружині, дітях і оточенні.

Проблема, про яку поговоримо сьогодні, – надмірна відповідальність, тиск і прагнення відповідати сучасним тенденціям життя, культури і суспільства. Прагнучи бути «всім у всьому» і встигнути у всіх напрямках, розриваючись між сім’єю, роботою, хобі, саморозвитком та іншими сферами, чоловік розфокусований, наляканий і загнаний у нескінченну гонитву за фантомом щастя та успіху для себе та близьких. Такий стан дуже виснажує його і призводить до в’янення, а не до прогресу.

Очевидним є той факт, що чоловік сьогодні «попереду всієї планети» і є в той самий час лідером, начальником, главою сім’ї, священником, здобувачем і захисником. Ця обставина, з одного боку, ставить його на чільне місце. Але водночас чинить неймовірний тиск і звалює непосильну ношу відповідальності за напрямок і добробут як його власний, так і сім’ї, дому, церкви, колективу, підприємства та всього життя загалом.

З кожним днем тривожні новини про емоційне вигоряння, хронічну депресію та психологічні розлади, злочини і теракти, вчинені саме чоловіками (як прийнято вважати, «сильною статтю»), все частіше з’являються у ЗМІ. Статистика свідчить, що злочини, скоєні чоловіками, у 5 разів перевищують такі самі жіночі. Все це не відбувається за один день і має далекоглядні наслідки. Адже в культурі та суспільстві прийнято вважати, що саме чоловік стоїть на чолі вирішення різноманітних питань і проблем.

У бажанні присвятити своє життя роботі, саморозвитку, захопленню чи служінню Богу і в той же час бути чоловіком і татом, піклуватися про сім’ю, дітей і будинок існує величезна ймовірність приділити увагу лише чомусь одному. У прагненні досягти результатів в одному чоловік неминуче втрачає з поля зору інше. Як би іронічно не звучало прислів’я, але воно дуже доречне у цьому випадку: «За двома зайцями поженешся – жодного не спіймаєш!» Неможливо рухатися у 2-х протилежних напрямках одночасно. Але все, що ми чуємо сьогодні навколо, переконує, що ми помиляємося. «Все можливо, варто лише захотіти, докласти надзусилля – і результат не забариться!» А чим доведеться заплатити натомість?

Чоловіки надмірно завантажені сьогодні вирішенням своїх особистих фізичних, емоційних, психологічних і душевних питань, а також фінансових зобов’язань. Він «лізе зі шкіри», працюючи на 2-х чи на 3-х роботах одночасно. Занурюючи себе день за днем у нескінченну низку вирішення завдань, згодом усвідомлює, що не був готовий до цього спочатку. Але «маховик уже запущений», і здається, що вже неможливо щось змінити і зупинитися через взяті зобов’язання та відповідальність!

У всьому цьому кругообігу життя рідко хто допускає думку, що чоловік – «не людина зі сталі», не всемогутній і зовсім не бог. А такий самий, як і всі – з почуттями та емоціями, особистими потребами і бажаннями, здібностями і талантами, мріями і прагненням реалізувати закладений у ньому потенціал на для добра ближніх і для Божої слави.

Все описане вище якраз і є тим підводним камінням, за яке рано чи пізно спотикається кожен чоловік, який вирішив присвятити себе 2-м протилежним напрямкам. Слова Христа сьогодні звучать дуже доречно, застерігаючи всіх чоловіків: «Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг…» (Луки 14:28-30).

Хто з нас справді задумувався і коли-небудь розраховував свої сили, фінанси, потенціал? Наскільки нас ще вистачить? Може, ми просто летимо з шаленою швидкістю по магістралі під назвою життя. Вже просто на ходу вирішуємо і робимо те, що життєво необхідне. Але чи є вихід?

Ісус Христос сказав, що неможливо служити 2-м панам – Богу та багатству, бо одного любитимеш, а іншого будеш ненавидіти, одному служитимеш, а про іншого не дбатимеш. Ці слова можуть стосуватися і сім’ї, і бізнесу, і захоплення, і саморозвитку, і служіння. І всього того, чому чоловік присвячує себе, свою увагу, час та силу.

На «троні життя» може сидіти лише один король! Ми скільки завгодно можемо переконувати себе, що ми надлюди чи здатні на більше. Але час доводить протилежне. Зауважте, ті, хто досягнув вершин у чомусь, обов’язково заплатив величезну ціну в іншому. Тут немає єдиного рецепта, який підійде всім. Кожен має зрозуміти головне: чи готовий він заплатити сім’єю, здоров’ям, стосунками, неповторними моментами за те, чого бажає досягнути чи мати «тут і зараз», а також у майбутньому?

Якщо ви приймали неправильні рішення, як чоловік чи батько, бізнесмен чи священик, і у вас є якесь хобі та прагнення розвиватися, то не слід забувати, що рішення за вами! У будь-який момент, коли стане зрозуміло, що ви не можете тягнути весь тягар відповідальності. Ви виснажені, втомилися і давно живете в депресії, боїтеся залишити те, що потрохи вбиває вас.

Скажіть: «Стоп!», порадьтеся з сім’єю і тими, хто може сказати вам правду. Як справжній чоловік прийміть рішення залишити це без жалю. Повірте, ніхто не зможе засудити вас більше, ніж ви самі! Тому, якщо це рішення буде виваженим, не емоційним, принесе здоров’я та спокій у всі сфери життя, просто прийміть його, будьте тверді та мужні, насолоджуйтеся життям з коханими людьми та не шкодуйте ні про що!

Життя одне, і воно про задоволення та радість «тут і зараз», а не в невідомому майбутньому. Життя – це про щастя, а не про справи для нього! Не дозвольте занепокоєнню про завтрашній день та різні привабливі напрямки, які змушують розриватися вас у кількох напрямках одночасно, перетворити сьогоднішній день на пекло.

«Стоп!» – це не директива все залишити і ні за що не братися. Навпаки, задуматися, переосмислити, зважити і прийняти тверде рішення! Не намагайтеся «встигнути все» і бути «усім у всьому і для всіх» – це брехня, яка висмоктує все життя з нас щодня, якщо ми дозволяємо це.

«Стоп!» – можливість відмовитися від чогось, що обіцяє швидкі гроші та успіх, затягуючи в рабство, надмірний тиск, та позбавляє справжнього життя. Створіть «нову версію» себе і з новими силами йдіть далі. Не варто втрачати когось чи щось важливе ціною досягнень. Зверніть увагу на тих і на те, що ви вже маєте. Бо це і є те безцінне, що більше ніколи не повториться!

usynovlennia_cover-2048×1103

В Україні вже четвертий рік триває реформа інтернатів. Основна її мета — повернути дітей у рідні сім’ї або забезпечити їх усиновлення та опіку. Однак це складний процес, який українські батьки часто проходять самотужки. Крім бюрократичних проблем під час оформлення документів, існують і проблеми адаптації дитини до нових умов.

Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко дізналася, який шлях проходять батьки, коли забирають дитину в сім’ю, та чому служби у справах дітей нерідко тільки ускладнюють його.


Протягом 2020-го в Україні усиновили 2047 дітей — це на третину більше, ніж у попередні роки. Однак ситуація все одно залишається складною через велику кількість проблем у цій системі. На перший погляд, усиновити чи взяти опіку над дитиною неважко: звертаєшся до служби у справах дітей, збираєш потрібні документи, проходиш курси для опікунів та усиновителів, у процесі шукаєш дитину і зрештою отримуєш дозвіл від суду. Здавалося б, кількох місяців достатньо, та в реальності все може розтягнутися на кілька років.

Перший місяць іде на збір документів. Найбільше часу займає оформлення документа про несудимість з МВС і довідки про психічний та фізичний стан здоров’я батьків. Далі починається складний процес підбору дитини. Є сім’ї, які відразу знаходять «свою», але бувають і суперечки через вік дитини чи наявність у неї братів-сестер. Остання інстанція — це суд, який за різних обставин затягує розгляд справи.

Окрім бюрократичної тяганини, процес усиновлення має чимало інших підводних каменів, до яких потенційні батьки можуть не завжди бути готовими.

Знайти дитину

Вікторія Ільчиняк та її чоловік Руслан з власного досвіду знають, як складно оформити та зібрати всі документи для встановлення опіки над дітьми.

Пара проживає у Львові і, вже маючи власну дитину, узяла опіку (за документами основною опікункою є Вікторія) ще над трьома. Адже коли подружжя прийшло до дитячого будинку і побачило, що хлопчик, який їм сподобався, має двох сестер, вирішили, що візьмуть усіх або нікого.

Згідно зі статтею 210 Сімейного кодексу України, під час усиновлення чи взяття опіки заборонено роз’єднувати рідних братів та сестер. Вікторія розповідає Забороні, що спочатку вони з чоловіком не знали, чи зможуть виховувати чотирьох дітей одразу, та після знайомства в дитбудинку вагання зникли.

usynovlennia_04
Вікторія Ільчиняк з чоловіком Русланом та дітьми. Фото надане Вікторією Ільчиняк

«Для нас зібрати всі документи виявилося дуже складно. Це був 2020 рік, карантин. На той момент я не працювала, сиділа в декреті з першою дитиною, а чоловік — військовий — щодня працював і задля збору довідок узяв відпустку на місяць. Робочий час цих служб майже один і той самий, і ти фактично маєш сидіти в окремих чергах до різних служб по всьому місту. Кожна довідка має свій термін, тож людям, які працюють на офіційній роботі, складно все зібрати: щойно отримуєш одні документи, як інші вже перестають діяти. І якщо ти все ж таки зробив це, але, наприклад, не встиг за певний час знайти дитину, то маєш ще раз проходити всі кола бюрократії. Моя подруга всиновлювала таким чином хлопчика протягом трьох років», — говорить жінка.

Вікторія каже, що великою проблемою є пошук дитини. Своїх трьох вони шукали майже пів року після оформлення документів. І тільки завдяки знайомому зі служби у справах дітей вони змогли зробити це швидше. Коли подружжя вперше звернулося до служби, їм сказали шукати дитину самотужки на державному сайті та пояснили, що вони мають право забрати дитину навіть з інших регіонів. Однак, коли жінка зателефонувала в притулки не біля Львова, їй відмовили: мовляв, там свої черги з місцевих батьків.

Також, на думку жінки, інтернати навмисно затягують процес оформлення документів — через бажання заробити на дітях грошей.

«Коли ми прийшли знайомитися, діти були вбрані жахливо, одяг наче з 90-х і ношений до них уже разів двадцять. Їх почали краще одягати, тільки коли зрозуміли, що ми плануємо забрати дітей. Та й приміщення не були належним чином облаштовані, без камер спостереження та з посередніми умовами проживання», — обурюється вона.

Про це два роки тому говорили і в Мінсоцполітики України: від суми місячного утримання на дітей витрачають лише 15%, а інші кошти йдуть на зарплату персоналу та комунальні видатки.

Утім, головною проблемою, через яку сотні батьків досі стоять у черзі на всиновлення, на думку Вікторії, є той факт, що діти не мають статусу сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування.

Для отримання цього статусу служба у справах дітей протягом двох місяців має зібрати на кожну дитину необхідний пакет документів (свідоцтво про народження та документи, що засвідчують обставини, за яких дитина залишилася без батьківського піклування). Та зазвичай цей процес триває довше. 

«Я бачила цих дітей, усі вони хочуть родину. Але українські закони сильно затягують весь процес, — говорить жінка. — Наприклад, не можна забирати по одній дитині з однієї сім’ї, але ж ніхто не візьме п’ятьох одразу! Якби дозволили брати по одній дитині зі збереженням родинних зв’язків, то й інтернати були б менш заповнені».

usynovlennia_03

Захистити дитину

Крім бюрократичних складнощів, можуть виникнути проблеми вже у самій сім’ї, зокрема з пристосуванням дитини до звичного життя. Катерина (ім’я змінено) завжди хотіла усиновити дитину. Здоров’я дозволяло їй мати власну, але ще у підлітковому віці вона вирішила, що хоче подарувати сім’ю дитині з дитячого будинку або притулку. Так у її житті з’явилася 4-річна Марія (ім’я змінено).

Жінці пощастило за 3-4 місяці оформити документи на дівчинку та забрати її додому. Хоча спочатку віддавати дитину Катерині відмовлялися. «На першій зустрічі з дитиною в службі у справах дітей мені заявили, що я розлучена і бомж. Бо я з Луганська і зараз орендую квартиру в Харкові. Я проконсультувалася, що дозволено мати угоду про оренду житла», — пояснює вона.

На думку Катерини, уся система усиновлення в Україні працює погано, тому що процес перевірки майбутніх батьків є недостатнім. За словами жінки, їй траплялися історії, коли дитину забирали з дитячого будинку нібито у люблячу сім’ю, але створювали їй погані умови, змушували працювати та забирали в неї гроші.

«Чи, наприклад, віддають дитину тим, хто живе на мінімальну зарплату. Але дитина потребує набагато більше витрат, ніж можна подумати. У нас, крім одягу та їжі, були заняття з дефектологом по 500 гривень і з логопедом по 200 гривень, які потрібно було відвідувати не один раз», — говорить жінка.

Натомість самі дитячі будинки, на думку Катерини, мають припинити своє існування, бо діти виходять звідти скаліченими фізично й морально. В медичній картці 4-річної Марії на виході з інтернату значилася низка діагнозів, жоден з яких не підтвердився. Однак у тому ж інтернаті якимось чином не помітили, що дівчинка має порушення зору. Катерина каже: якби це зауважили ще тоді, то зараз, можливо, вона б не мала таких проблем.

«За дітьми не слідкують, не навчають соціалізації та навичок спілкування. Майже половина відстає в розвитку і погано навчається, трапляються затримки мовлення. Діти не знають законів суспільства та не пристосовані до комунікації з ним. Після інтернату моя дитина могла красти, кричати, відповідати на образи фізично. Родина — це найкраща форма соціального розвитку, виховання дитини», — пояснює Катерина.

Проте найбільшою складністю, на її думку, залишається неготовність суспільства до всиновлених дітей. Якщо травмованій інтернатом дитині допоможе спеціаліст, то вирішувати проблеми з оточенням доводиться самотужки і не завжди успішно.

«Наприклад, коли Марія пішла в перший клас, було цькування і дитини, і мене. Причому як з боку батьків, так і з боку вчителя та адміністрації школи. Тому ми були змушені змінити навчальний заклад. Та в новій школі адміністрація на нашому боці і вирішує всі наші питання», — каже жінка.

Батькам, які замислюються про всиновлення чи опіку, Катерина радить тільки одне: «Якщо вже наважилися, то йдіть до кінця, нікого не слухайте і запасіться терпінням».

Що варто знати батькам на старті

Чому процес усиновлення чи опіки супроводжує стільки проблем? Заборона розповіла про скарги батьків голові управління Української мережі за права дитини (УМПД) Дар’ї Касьянова, і ось що вона говорить.

За словами Касьянової, перевірка майбутніх батьків є надійною і випадки, коли дитину віддають не в ті руки, трапляються рідко. Батьки мають відповідати таким критеріям: не перебувати на обліку чи проходити лікування в наркологічному і психоневрологічному диспансері, не зловживати алкогольними та наркотичними речовинами та мати постійне місце проживання.

Важливим фактором для дозволу на усиновлення є проходження спеціалізованих курсів з психологами та соціальними працівниками. 

usynovlennia_06

«Трапляються прикрі історії з деякими батьками, але ж ми не можемо відстежити кожного. Ці батьки, як і інші, приходять та говорять: хочу мати сім’ю, дарувати тепло й любов», — розповідає Касьянова. 

Представниця УМПД каже, що інтернати дійсно не завжди одразу віддають дітей батькам: «Іноді дітям пишуть неправильні діагнози, аби їх довше не всиновлювали. Це, зокрема, робиться, аби притримати дитину для іноземців, які захочуть її всиновити».

Схожа історія сталася в Харкові, де 6 жовтня 2021 року звільнили директорку обласного будинку дитини, яку підозрювали у продажу дітей іноземцям. 

Касьянова також радить потенційним батькам на етапі знайомства з дитиною завжди перевіряти її документи, медичну картку, історію життя та поведінку. Крім того, варто провести додаткові медичні обстеження дитини, оскільки досить часто стаються випадки, коли її медична картка не містить відомостей про всі наявні хвороби.

cro-what-contributes-to-a-happy-family-1

Чи цінуємо ми один одним? Як ставимося до свого чоловіка/дружини і дітей? Найчастіше чоловік захищає свою позицію, дружина – свою, кожен вважає себе правим, не бажаючи поступатися. А діти, в свою чергу, потребують і вимагають свого.

Одна річ, яка допомагає подружжю, полягає в тому, що цінність і повагу ми знаходимо всередині нашої особистості. Якщо ми цінуємо і поважаємо себе, то так само чинимо стосовно свого чоловіка чи дружини. Якщо не цінуємо і не поважаємо самих себе, так само чинимо стосовно нього/неї.

Неможливо не помічати очевидні речі і не бути вдячними за них. Хіба що сама людина роздроблена і неповноцінна всередині себе і намагається за рахунок інших людей, які оточують її, знайти свою цінність. На жаль, у зовнішньому світі немає того, що нам потрібно. Це знаходиться всередині, де мешкає Божий Дух – Дух істини, Який і відкриває її всім тим, хто хоче і шукає. Саме пізнавши істину від Самого Бога, яка прихована всередині нас, ми і здатні стати насправді вільними.

Чоловіки не бачать, не хочуть помічати або цінувати те, що роблять дружини, не тому, що вони ледачі, сидять цілий день у телефоні і гортають стрічки соцмереж. Це відбувається тому, що на якомусь етапі дружини не помітили або знецінили самі своїх чоловіків словом чи ділом, а головне, насамперед, – у своїх думках і серці!

Роботу дружин і дорогих жінок чоловіки можуть просто не помічати, тому що через фізіологію, яка склалася, здатні концентруватися лише на чомусь одному і вирішувати одне питання за раз. А це наших коханих і дорогих може дратувати, і вони не дозволяють чоловікові зробити все поступово, крок за кроком. Все кидаючи, жінки знову рвуться в бій, «рятуючи родину від неминучої загибелі», не розуміючи, що таким чином не дають можливості зробити це чоловіку і виявляють до нього неповагу. Вони позбавляють можливості, забирають шанс у чоловіка перемогти чергового дракона заради порятунку красуні, щоб знову стати її героєм і рятівником!

Часто ми не цінуємо і не поважаємо, тому що хтось колись не виявив це стосовно нас, і, можливо, це була єдина модель, яку ми бачили. Але це не може тривати все життя. Зміни в наших руках, і силу слів ніхто не відміняв, а тим більше дій і вчинків безумовної любові!

Цінуйте один одного, любіть, поважайте, будуйте стосунки, просіть пробачення, якщо потрібно! Не карайте один одного мовчанням або зневажливим ставленням, грубими словами і вчинками. Ніхто з нас не заслуговує такого ставлення до себе і до ближнього.

Ми цінні самі собою, а не тому, що робимо щось. Діти не заслуговують любов батьків, а насолоджуються нею. Бо вона безумовна і не залежить від хороших чи поганих вчинків наших дітей. Любити, як і працювати, насамперед треба над собою – це рішення і посвята, а не бажання, що з’являється час від часу, в момент рідкісного в наші дні просвітлення.

«Милість не заслуговують, її надають», – говорили раніше. Але в сучасному світі щоразу стикаєшся з обставиною, що покликаний домогтися, заслужити і набрати певну кількість балів, щоб відповідати стандартам групи або спільноти. Десь таке ставлення вже проникло в сім’ї не тільки між подружжям, а й навіть стосовно дітей. Прогулюючись вулицею, часто чуєш з боку дорослих в адресу дітей: «Зроби так, ти будеш слухняний, я буду любити тебе і обійму». В іншому випадку батьки включають режим ігнорування прохань і поведінки дитини, чим завдають непоправної шкоди психіці і прихильності, рівню довіри і взаємин в цілому.

Сім’я – це ж не олімпіада і не конкуренція, хто перший і головний. Хто дотримується правил і умов, того більше люблять. Наша сім’я покликана стати і бути місцем любові, турботи, уваги, підтримки і підбадьорення.

Сім’я – це фортеця, цитадель і неприступне місто, в якому тихо і безпечно у будь-який час року і доби! Це затишне місце, в яке кожен з її членів готовий повертатися кожного разу, незважаючи на радість і горе, багатство і бідність, успіх і невдачі, злети і падіння. І головне, що б не сталося, сім’я – це єдині люди в усьому світі, які приймуть і все зрозуміють без слів, пробачать і огорнуть безумовною любов’ю. Миру і любові у ваші оселі!

Костянтин Воропаєв для ІА Світогляд

adam-and-eve-in-the-earthly-paradise-johann-wenzel-peter-between-1800-and-1829-–-kopiya-1024×751

Сім’я є унікальним Божим творінням — адже саме чоловіку та жінці Бог доручив панування над землею. Він не волів партнерства з тваринами, з небесними світилами, чи навіть янголами в цьому завданні, але з людиною, створеною за Божим образом. І в Біблії ми зустрічаємо розмаїття різних сімей, деякі з яких надихають, а деякі — шокують важкістю своїх уроків.

Для багатьох митців ці історії стали натхненням для написання картин. Хтось вбачав естетику в едемській любові Адама та Єви, хтось в праці Акили та Прискилли, а хтось в побутових розмовах патріарха Авраама зі своєю дружиною. Дарина Ребро у матеріалі для сайту Християни для України підготувала 7 відомих картин про шлюби з Біблії.

1. Досліджувати новий світ разом — Адам і Єва.

Уявіть, якби ви одного разу прокинулись від міцного сну, абсолютно не знаючи, хто ви і де. Десь так відчув себе Адам, а потім і Єва, на новоствореній планеті Земля. Єдиним джерелом відповіді на екзистенційні питання для них було спілкування з Богом та одне одним. Ми можемо лише уявити, як теплими вечорами Єва приносила своєму чоловікові плоди дерева манго, чи яблуні та розпитувала про тварин, яких зустріла за день, гори та долини, якими мандрувала. А він, відвівши очі від мережива панцира черепашки, яку якраз тримав на руках, замріяно ділився думками почутими під час прогулянки з Богом. І пізніше, коли за гріх непокори Адам та Єва втратили свій дім в Едемському саду, їм як ніколи була потрібна підтримка та любов одне одного, аби у світі гріха створити покоління людей через яких прийде Спаситель світу, Месія.

Йоганн Венцель Петер (1745-1829) народився на території сучасної Чехії. Як митець він став відомим завдяки своєму реалістичному змалюванню тварин. Його картини є у ватиканських музеях та галереї Боргезе у Римі. Серед відомих картин Йоганна Венцеля Петера є такі: «Лев і тигр», «Індичка, павич, жайворонок, кролик», «Рай на землі», «Королівські бенгальські тигри» та інші. На картині «Адам і Єва в земному раю» Йоганн Петер змалював ідилію життя у світі, де ще нема гріха. На картині видно доволі велику кількість тварин, розмаїття яких вказує на високий рівень знань митця фауни різних країн. Йому вдалось зобразити Адама та Єву, як частину Божого творіння, в абсолютній гармонії та мирі зі світом навколо.

adam-and-eve-in-the-earthly-paradise-johann-wenzel-peter-between-1800-and-1829-–-kopiya-1024×751
«Адам і Єва в земному раю» (між 1800 і 1829), Йоганн Венцель Петер

«І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка». Буття 2:22-23

2. Взяти участь в авантюрі епохи — Авраам і Сарра.

У далекому Харані жила сім’я Авраама та Сарри у відносному мирі общинного життя та знайомої культури. Але уявімо лише, як одного дня чоловік отримав від Бога вказівку вийти зі своєї землі, родини та дому батька до Краю, який лише Бог покаже! Якою мала бути реакція Сарри, яка добре знала небезпеки життя поза общиною? Як вона могла погодитись на непередбачуване мандрівне життя? З Біблії ми знаємо, що вона супроводжувала свого чоловіка у всіх його труднощах та сподіваннях, прощала його хиби та, зрештою, народила від Авраама сина Ісаака, від якого з’являться мільярди людей! Сарра була настільки важливою підтримкою для Авраама, що ми не уявляємо історію патріарха без його тендітної супутниці.

Жан-Жозеф (Джеймс) Тіссо (1836-1902) був французьким художником, знаним за свої карикатури для журналу «Vanity Fair», змалювання краси жінок, низку портретів та жанрових картин. На його картині «Порада Аврама (Авраама) Сарі (Саррі)» Тіссо змалював інтимний момент спілкування знакового подружжя. Ми бачимо захват Авраама та уважність Сарри, готової підтримати свого чоловіка в його важкому покликанні.

abrams-counsel-to-sarai-watercolor-circa-1896–1902-by-james-tissot-1024×744
«Порада Аврама Сарі» (1896–1902), Джеймс Тіссо

«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець. Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав» До Євреїв 11:8-11

3. Довірити своє долю Богові — Ісаак і Ревека.

Обраний стати одним з патріархів єврейського народу, Ісаак не міг сподіватись на звичайний шлюб. Це мала бути дівчина схожих цінностей та поглядів, готова служити Господу та перейняти обітницю, яку Бог дає самому Ісааку. За цими критеріями Бог обрав Ревеку. Ревека була родичкою Авраама, авантюрною та мудрою. Коли слуга Еліезер прийшов в ті краї шукати наречену Ісааку, він попросив у Бога ознаку, за якою впізнає дівчину. І цією ознакою стала роботящість дівчинки, яка напоїла верблюдів слуги (понад 1300 літрів води!), та її готовність піти зі слугою до нареченого, вірячи що її веде саме Бог. Приклад її віри, хоробрості та смиренності у спілкуванні зі слугою Авраама надихнув багатьох митців, іронічно, змалювати дівчину саме з Еліезером, а не з Ісааком.

Бартоломе Естебан Мурільйо (1618-1682) був іспанським художником доби бароко, співзасновником севільської академії малярства. Особливо він став знаний за поєднання в своїх композиціях жанру бодегон (натюрморт, з речами повсякденного побуту, іноді з людськими фігурами) та побутового жанру. В 1660 році він разом з однодумцями відкрив в Севільї Академію мистецтв, де передавав знання наступним поколінням митців. На картині «Ревека і Елієзер» він змалював момент, коли Ревека дає Еліезеру води. Фокус картини Бартоломе спрямований на взаємодію між тендітною дівчиною та слугою, які довірили свої дії Божій Волі.

rebecca-and-eliezer-by-bartolome-esteban-murillo-17th-century.-1024×728
«Ревека і Елієзер» (17 ст), Бартоломе Естебан Мурільйо

«І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав. І він звів свої очі, і побачив, ось верблюди йдуть. І Ревека звела свої очі, та й Ісака побачила, і злізла з верблюда. І сказала вона до раба: Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч? А раб відповів: То мій пан. І вона покривало взяла, та й накрилась. І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив. І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї. І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав». Буття 24:63-67

4. Стати батьками великого пророка — Елкана та Анна.

«І був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім’я йому Елкана» — так починається книга про одного з найепічніших пророків Старого Заповіту, Самуїла. Його мама Анна та тато Елкана любили одне одного, але до певного моменту жінка не могла завагітніти. Ситуація була ще тим болючіша, що друга дружина Елкани насміхалась над Анною. Біль цієї ситуації примусила жінку щиро закликати до Бога та просити Його про сина. Зрештою, вона пообіцяла присвятити первістка Богові і Елкана підтримав її в тому. Через певний час після цієї молитви Анна дійсно народила сина Самуїла і привела його в храм служити Господу. А з Елканою в них ще народилось багато дітей.

Ґербранд ван ден Екгоут (1621-1674) був нідерландським живописцем та гравером епохи бароко, одним з найкращих учнів Рембрандта. Вихований в родині християн-менонітів, митець шанував біблійні історії та присвятив їм левову частку своєї творчості. До прикладу, це низка його відомих картин: «Авраам і три Ангели», «Отрок-Христос розмовляє з мудрецями у храмі», «Сімейство Дарія перед Олександром Македонським», «Жертвоприношення Єровоама в Бет-Елі», «Сон Якова» та інші. На картині «Анна показує свого сина Самуїла священику Іллі» ми можемо побачити, що Ґербранд ван ден Екгоут не ставив собі за мету бути історично точним. Герої одягнені в сучасний на його період одяг, а декораціям притаманні ознаки бароко, що суперечило декору Єрусалимського храму. Це інтерпретація митця тих подій і, в той час, як ми не можемо покластись на реалістичність картини, ми можемо насолодитись естетикою погляду ван ден Екгоута.

gerbrand-van-den-eeckhout-anna-toont-haar-zoon-samuel-aan-de-priester-eli
«Анна показує свого сина Самуїла священику Іллі» (приблизно 1665), Ґербранд ван ден Екгоут

«І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім’я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його. І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну жертву та обітниці свої. А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: Аж коли буде відлучений цей хлопчик, то відведу його, і він з’явиться перед Господнім лицем, і назавжди позостанеться там! І сказав їй чоловік її Елкана: Роби те, що добре в очах твоїх! Залишайся, аж поки відлучиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його». 1 Самуїлова 1:20-23

5. Полюбити безумовно та вірно — Осія та Гомер.

Ми не знаємо, про яку дружину мріяв пророк Осія. Можливо, йому імпонував тип характеру як у Ревеки, чи Сарри, або він мав інший образ ідеальної супутниці. Але те, що ми знаємо — його дружиною стала блудниця Гомер. На той момент Ізраїль не був вірний Богові, і через своїх слуг — пророків, Господь говорив до Ізраїля. Шлюб Осії та Гомери став ілюстрацією, притчею, щоб євреї побачили себе зі сторони. Так само як блудила Гомер, дружина Осії, «блудив» Ізраїль перед Богом, а Він все одного Його любив, як Осія любив свою дружину. Відданий дружині, пророк навіть викупив її за п’ятнадцять шеклів срібла й хомер ячменю та летех ячменю, коли вона попала в біду. Це був шлюб безумовної любові та прощення, аби народ відчув любов до нього Бога.

Гілліс ван Конінклу (1544-1607) був фламандським художником-пейзажистом, твори якого показують перехід від маньєризму до пейзажу раннього бароко. Пізні пейзажі Конінклу є більш натуралістичними і характеризуються поєднанням кольору в гармонійний атмосферний тон. На картині «Гірський краєвид з долиною річки та пророком Осією» видно гірське містечко, над яким літають птахи. Архітектура та одяг намальованих людей виглядають пізнішими від часу життя Осії, що вказує на те, що митець ставив власні рефлексії та емоції вище історичної точності. Сам Осія та Гомер з дітьми знаходяться внизу картини. В той час, як пророк, піднявши руки, до когось закликає, Гомер, полюблена та прийняла в сім’ю, попри своє минуле, гойдає дітей.

mountain-landscape-with-river-valley-and-the-prophet-hosea-date-16th-century-gillis-van-coninxloo-1024×716
«Гірський краєвид з долиною річки та пророком Осією»(16 ст), Гілліс ван Конінклу

«І сказав Господь до Осії: Іди, візьми собі жінку блудливу, і вона породить дітей блуду, бо сильно блудодіє цей Край, відступивши від Господа. І він пішов, і взяв Ґомер, дочку Дівлаїма, і вона зачала, і породила йому сина (…) І сказав Господь мені ще: Іди, покохай жінку, кохану приятелем, але перелюбну, подібно, як любить Господь Ізраїлевих синів, а вони звертаються до інших богів, і кохаються у виноградних коржиках. І я купив її собі за п’ятнадцять шеклів срібла й хомер ячменю та летех ячменю. І сказав я до неї: Сиди довгі дні в мене, не будь блудлива, і не будь нічия, також і я буду такий до тебе» Осія 1:2-3, 3:1-2.

6. Стати частиною Божого плану спасіння — Йосип та Марія.

Найвідомішою біблійною парою, про яку хоча б раз на рік згадують навіть атеїсти, є Йосип та Марія. Ми можемо уявити картину, як у сонячних променях нового дня столяр Йосип виготовляє дощечки для свого нового замовника. Хоча його руки зайняті працею, думки чоловіка раз по разу переносять його до нареченої Марії. Богопокірна та прекрасна, вона скоро стане його дружиною! І з нею будь-яка праця стане для нього геть легка, адже Йосип знатиме для кого він так важко працює. Аж раптом Марія запрошує його на розмову, і наречений дізнається, що вона вагітна! Він вирішує відпустити її з миром, не піддаючи жорстокому суду тих часів, як раптом до нього звертається Янгол. Йосип дізнається, що на нього покладена величезна місія — прийняти в сім’ю Самого Месію! Рік за роком, поки Ісус зростав, Марія та Йосип також зростали в стосунках одне з одним та важливій місії, яка їх об’єднала набагато тісніше людської любові.

Джон Еверетт Мілле (1829-1896) був англійським живописцем, один із засновників Братства прерафаелітів (об’єднання незадоволених занепадом живопису англійських художників). Його роботам властива деталізація. Картину Міллей «Христос у батьківському домі» критики навіть визнали надмірно реалістичною! На ній ми можемо побачити побутове змалювання родини Йосипа, який разом з дітьми займається столярством. В центрі картини — Ісус та Марія. А на розкритій долоні маленького Месії вже видно слід від гвіздка.

christ-in-the-house-of-his-parents-1850-by-john-everett-millais-1024×621
«Христос в домі Своїх батьків» (1850), Джон Еверетт Мілле

«Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог» Від Матвія 1:18-23

7. Розділити працю та місію — Акила та Прискилла.

Коли Павло почав свою місіонерську діяльність, він потребував вірних співслужителів. Але знайти таких було дуже важко, адже слідування за Христом було небезпечним для власної свободи та життя. Проте є одна пара, яку Павло кілька разів згадує в своїх листах, віддаючи їм шану та любов. Це — Акила та Прискилла. Ми знаємо про цих двох служителів відносно небагато. Ми знаємо, що вони, як і Павло, шили намети та служили Ісусу Христу, несучи добру звістку людям навколо. Але що цікаво, пара Акили та Прискилли згадується в Біблії завжди разом, повертаючи нас до Божого замислу в Едемського стану — «і стануть вони одним тілом».

Автор картини невідомий.

sint-paulus-bij-de-heiligen-aquila-en-priscilla-onbekend-schilderij-museum-plantin-moretus-antwerpen-1024×663
«Святий Павло зі святими Акилою та Прискиллою» (17 ст), автор невідомий

«Вітайте Прискиллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви з поган, і їхню домашню Церкву» До Римлян 16:3-4

Біблія є не тільки книгою, яка знайомить нас з Богом, але і збіркою мудрих життєвих ілюстрацій. З неї ми дізнаємось про цілий калейдоскоп унікальних сімей, кожна з яких в чомусь гідна наслідування, а в чомусь — уроку, як не треба вчиняти. І те, що біблійні шлюби не є завжди досконалими є доказом їх правдивості, а для нас — полегшенням: якщо навіть вони змогли зберегти віру до Бога та любов до коханої людини, то зможемо і ми. А мистецтво буде нашим способом бачити ці історії з різних граней, аби пізнавати глибше і глибше Божі істини, які Він відкриває для нас.

e16a26dcc9009f8ac557ccf70724ec7c
Фото ілюстративне

Просування сімейних цінностей, усвідомлене батьківство та материнство, різні групи і клуби, семінари та тренінги покликані поліпшити, розширити і вивести на абсолютно новий і якісний рівень все вищезазначене. Все це – відмінні підстави і їх перспективи, тільки є декілька підводних каменів, які не відразу кидаються в очі і помітні навіть вже в процесі.

Якщо взяти до уваги час, який ми витрачаємо на роботу, щоб до неї дістатися і повернутися назад додому. А якщо врахувати ще той факт, що завдання для мозку на роботі і вдома, під час відпочинку і при поході в магазин, не відрізняються за своєю суттю. Стає зрозумілим, що людина ніколи не знайде балансу між роботою, особистим життям, хобі, родиною і відпочинком, тому що він постійно працює і не може зупинитися щоб нічого не робити. А значить працюючи постійно, він приділяє цьому увагу, думки і час, чого від нього вимагають всі сфери його життя, і жодна з них не бажає ділитися з іншою, постійно вимагаючи все більшого. Головне питання, скільки часу залишається на батьківство і материнство в усьому цьому круговороті?

Маса фільмів і телевізійних проектів, книг і життєвого досвіду батьків і матерів показують, що батьківство і материнство дуже важливі і більш того, життєво необхідні тим, хто тільки прийшов в цей світ і потребує поводиря і мудрого наставника. Будучи недосконалими і часто не розібравшись зі своїми власними проблемами психологічного, емоційного, духовного, фізичного і життєвого характеру, молоді люди не готові до сімейного союзу, вступають в нього по ряду позитивних і негативних причин. І навіть ті, хто підійшов до питання як «перфекціоніст», вважаючи себе ідеально підготовленими, пізніше з подивом усвідомлюють, що до всього неможливо бути готовим. І як то кажуть, що скільки б ми до чогось не готувалися, щось завжди піде не за планом. Якщо життя така непередбачуване і не завжди все йде за планом, яке місце батьківство і материнство займають у ньому?

Дивним видається факт, що сама підготовка, щоб стати хорошим батьком або матір’ю краде наш час і можливості для цього. Ми стільки витрачаємо часу на приготування і навчання, що у нас не залишається його на практику отриманих знань і розвитку нових навичок, замість зіпсованих. Скільки людей стільки й думок! Скільки батьків і матерів, стільки ж поглядів на це! Пора б уже стати, бути, жити, любити, проводити час і допомагати, а не тільки планувати і складати списки того, що потрібно зробити, щоб щось стало як ми думаємо і очікуємо. Не встигли озирнутися, а діти вже в садку, як-то швидко школу закінчили, одружилися, у них вже самих діти, внуки виросли і … Життя занадто коротке, щоб готуватися до батьківства і материнства, чекати ідеальних умов і самому намагатися бути досконалим . На цьому етапі слід серйозно задуматися над питанням. А чи є взагалі батьківство і материнство для мене, найважливішим пріоритетом життя?

Батьківство і материнство – це усвідомлений вибір, постійне посвячення, зусилля більше, ніж можете, і життя не для дітей, а з ними! Важливо не тільки знати, що відбувається у них в житті, а як вони з цим справляються і головне, що відчувають в процесі. Глибокі рани і одні з найбільш важких травм, діти переживають в батьківському домі. Навпаки, трамплін в життя, твердість характеру, впевненість, навички і головне любов, як фундамент усіх подальших звершень і перемог, дитина покликана і не може знайти ніде крім сім’ї та рідної домівки. Де йому завжди раді і чекають, незважаючи ні на що. Будинок – колиска спокою і любові, а не пекло на землі!

Ніяке хобі, захоплення, самореалізація або зайнятість у цьому світі, не можуть стояти на одному рівні з батьківством і материнством. Поки всередині себе кожен не усвідомить важливість і необхідність цього, ніякі програми та семінари нездатні зробити зміни мислення. На таку трансформацію здатна лише істина, коли ми дізнаємося справжній стан речей, приймаємо рішення і бачимо суть питання, як це є насправді, а не те, як про це розповідають і представляють. Те, що стоїть на чолі нашого життя, то і сидить на троні нашого розуму. Те як ми думаємо, ми так себе і відчуваємо, так живемо і такі рішення приймаємо. «Які думки всередині людини такий і він», сказав Соломон, найбільший мислитель і мудрець в світі.

Батьківство і материнство – це дар від Бога, а не покликання бути людиною-невидимкою в житті дітей! У всього є своя ціна і в цьому житті слід зробити вибір, який і визначить її напрям на наступні кілька десятків років. Відповідальність за дітей не може бути передана комусь, краще тих сміливців і «героїв свого часу», хто дав їм життя, виносив, дбав, не спав ночами, «ліз зі шкури», щоб у них було все необхідне, не спав , безсонними ночами, терпів позбавлення і проходив надзвичайні труднощі. Тому, якщо ви були готові до батьківства і материнства, несіть з гідністю і гордістю це звання. Але, якщо воно увірвалося у ваше життя раптово і не заплановано, прийміть його з радістю! Зрозумійте, все буде добре і ніколи не перекладайте відповідальність за дітей і їх виховання, ні на одну людину в світі, а також Творця. Бо цей привілей і благословення Він довірив саме вам, вручивши дітей в ваші руки, в день їх народження!

Знайдіть свій ритм, модель, імпровізуйте, в батьківстві і материнстві немає шаблонів. Людям зручніше створювати системи і моделі, вчити що «ось це правильно і роблячи так, ви будете успішні»! Правда в тому, що тільки ви і ваша сім’я здатні це зрозуміти, що краще, і працює виключно для вас. У прагненні бути досконалим і догодити всім, виглядати красиво з боку і повторювати за кимось сподіваючись на успіх. Ми в підсумку, втрачаємо себе, свою унікальність, неповторність і здатність бути щасливими і задоволеним «тут і зараз» з тими, відносини з якими, постають перед нами лише на дуже короткий період часу. Батькам і матерям дано привілей закласти фундамент і будувати на його підставі. Своїми руками, думками, діями, словами, почуттями і ставленням, вже «тут і зараз» батьки і матері визначають для себе, будуть вони захоплюватися собою і своїми дітьми, або шкодувати про подальші прожиті роки!

Костянтин Воропаєв для ІА Світогляд

bible-reading-rev

Було б добре прочитати десь 5-10-20 чи скільки там порад, дотримуючись яких, можна автоматично стати «мамою за серцем Божим». Однак досвід багатьох мам-християнок показує, що навіть найкращі поради щодо виховання (утім, як і щодо інших аспектів християнського життя) не завжди працюють в конкретній ситуації з конкретною дитиною.

Проте все ж пропонуємо вам десяток універсальних, базових підказок, які можуть стати доброю основою для виховання в кожній родині, від відомих у нашій християнській спільноті служительок і досвідчених мам.

Людмила Бендус, заступниця завідувачки департаменту жіночого служіння УЦ ХВЄ. Мама із 39-річним стажем:

D6AC6DA9-84F2-4339-86E2-E5098A8D858B
Неповна сім'я Бендусів. Людмила Бендус - у центрі

1) Аби бути «мамою за серцем Божим», потрібно самій стати «дитиною за серцем Божим», навчитися Його слухати і слухатися, знати Його серце, пізнавати Його бажання і волю, розрізняти Його голос. Бо в стосунках із дітьми не раз виникатимуть ситуації, коли реагувати доведеться миттєво. Бог у таких ситуаціях завжди поруч і готовий дати потрібну пораду. Але коли мама не звикла чути Його і співпрацювати з Ним, може виникнути проблема.

2) Знайомий всім вірш зі 127-го псалма: «Діти – спадщина Господня. Плід утроби – нагорода» нагадує не лише про те, що діти – від Бога, але й про відповідальність мами посвячено ставитися до цієї Божої спадщини, так, аби нагорода не перетворилася на «кару Божу». Бо коли карають, значить, є за що.

3) Дуже важливий пункт обов’язків мами – навчити дитину любити Слово. Читання Біблії розвиватиме їх мислення, збагачуватиме словниковий запас, живитиме дух і формуватиме світогляд.

Та щоб цього навчити, потрібно самій це любити. Тому корисно ставити час від часу собі запитання:

– Чому я читаю Слово? (це пожива для духа, збірник практичних порад для щоденного життя, посібник з побудови стосунків…)

– Чи щодня мене діти бачать з Біблією в руках?

– Чи відповідає мій спосіб життя Слову?

Читання для дітей має бути цікавим і відповідним їхньому рівневі. Так само й спільна молитва не повинна втомлювати й бути занадто довгою, а також не відповідати віку дитини, бо інакше вона ризикує стати для них небажаною практикою.

4) Час від часу варто також задумуватися: що думають про нас і нашу віру люди, які спілкуються з нашими дітьми? Наприклад, у школі. З чого вони можуть зрозуміти, що наша дитина – з віруючої сім’ї? І чи те, що вони чують і бачать, заохочує їх пізнати Бога ближче, а чи відкидає і від нас, і від Бога?

Наші діти – це «п’яте Євангеліє» для вчителів, однокласників, друзів… А щоб воно працювало, мамі потрібно самій стати таким «Євангелієм» для них у сім’ї.

5) Бог хоче спасати всіх людей: не лише соціально занедбаних, але й лікарів, економістів, політиків, музикантів, програмістів, вчених…

Мама може запалити в серці дитини бажання стати світлом для світу цих людей («Ви – світло для світу… Отак нехай ваше світло світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі» Мт. 5:14, 16).

Діти повинні знати, що небо – це не зібрання малоосвічених людей, які нічого не роблять, лише на арфах грають. Утім, грати на арфі теж треба вчитися. І на небі немає нероб. Ті таланти, які Бог дав дітям землі, будуть мати продовження в вічності. І їх потрібно розвивати.

6) Ціль життя християнина – і великого, і малого – являти Ісуса. Діти не вмітимуть це робити, якщо мама їх не навчить.

«Що зробив би Ісус?». Це хороше запитання, ставити яке варто навчити дітей, перш ніж вони приймуть якесь рішення.

7) Щоб усі згадані поради працювали, доведеться будувати з дітьми близькі, доброзичливі стосунки, поважаючи їх особистість і розуміючи їх унікальність. І починати будувати такі стосунки варто з перших же днів, коли мама довідалася про нове життя.

Ольга Шевелєва, редакторка, авторка й ведуча програм, а також музична редакторка харківської студії ТрансСвітового Радіо. Мама із 18-річним стажем.

DSC01460

1) На мою думку, найголовніше – це приймати свою дитину такою, як вона є. Раніше я часто говорила ці слова, але по-справжньому зрозуміла їх лише на практиці, коли в нас народилася довгоочікувана донька з генетичною вадою. Як же мені важко було прийняти її і полюбити не за щось – а попри все! Пізніше, коли народилися двоє здорових синів, здавалося, любити їх буде просто. Але ні – з мого боку до них були інші вимоги. І я неодноразово ловила себе на думці, що люблю їх не так, як старшу доньку. Люблю за щось, люблю, коли вони слухняні, талановиті, чемні…

Саме тому навіть до сьогодні вчуся приймати і любити своїх дітей просто такими, як вони є, дякувати Богу за цей чудовий подарунок – дітей.

2) Важливо чути свою дитину. Скільки разів ловила себе на тому, що діти щось говорять, а я думаю про щось своє, дуже важливе і не чую їх. А потім не знаю, чим живе моя дитина, яку музику слухає і що її турбує. На одному вечорі для батьків та підлітків була гра, яка мала на меті перевірити, як ми знаємо один одного. Питання були дуже прості: який улюблений колір дитини, яка країна їй подобається і т.д. У той вечір я зрозуміла, що зовсім не знаю свого сина.

3) Не варто боятися показувати дітям свої емоції. Вони повинні знати, що нам – батькам – теж буває важко, ми також буваємо чимось розчаровані, нам теж боляче. А ще важливо не боятись просити у дітей вибачення за свої «проколи». Тоді вони теж навчаються від нас визнавати свої помилки й вибачатися за них.

4) Не мати подвійних стандартів, бути справжніми і вдома, і на людях. На надягати маску ввічливості в церкві, а вдома – кричати на всіх чи злитися. А ще – не говорити поганого про інших людей, про церкву, про пастора, не засуджувати інших членів церкви чи просто людей взагалі, а при дітях – особливо. Наші діти будуть любити церкву так, як ми їм показали, любити ближнього – так, як любимо ми, жертвувати кошти та час – так само, як робимо це ми.

Мені дуже подобаються слова з 77 Псалму в сучасному російському перекладі:

«Не станем от своих детей скрывать, расскажем следующим поколениям о всех делах Господних, и Его могуществе, и сотворённом чуде. … Чтоб знало следующее поколение закон, и нерожденные ещё, когда придет их час, своим расскажут детям, и чтобы было так из рода в род. Тогда продлится в людях вера в Бога, и не забудутся Его дела…» Пс 77: 4,6-7.

picture2_nastavnictvo-real_346120_p0
Фото ілюстративне

В Україні діє програма наставництва для дітей, які навчаються в інтернатах.

Знайти наставника можуть не тільки сиротам, а й дітям, позбавленим батьківського піклування та дітям із сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Хто такий наставник? У чому він наставляє дитину? Як відбувається відбір кандидатів? Як все це працює на практиці?

Розбиралась журналістка ІА «Світогляд».

Що таке наставництво?

Наставництво – це взаємодія дитини з інтернату з дорослим, який допомагає їй навчатися та підготуватися до самостійного життя.

Воно буває індивідуальним та груповим.

Є три основні цілі наставництва:

1) соціалізація,

2) допомога в навчанні,

3) профорієнтація.

«Після закінчення навчання в інтернаті більшість дітей не готові до дорослого життя. Тому левова частка роботи наставника спрямована на адаптацію, – розповідає керівник Асоціації наставництва Андрій Матвієнко. – В інтернат завозять цукерки і мандаринки, але дитині потрібна людина. Мандаринки з’їли, а проблеми залишились».

Наставників часто називають «дорослим другом», який у потрібний момент вислухає, підтримає, підкаже, як краще вчинити.

«Наставник – це як гавань, в якій можна сховатися. Це як адвокат для дитини, який не залишить її сам на сам з проблемами», – каже Андрій Матвієнко.

Хто може бути наставником?

Наставником може бути повнолітня людина, яка пройшла курс підготовки.

Наставника може мати будь-яка дитина до 18 років. Однак часто стається так, що після повноліття підопічного зв’язок з «дорослим другом» продовжується.

Були випадки, коли випускники інтернатів вже мали свої сім’ї, але дружбу з наставником не розірвали.

Як працює наставництво на практиці?

Для кожного наставника є вимога: відвідувати дитину бодай раз в тиждень.

Він має право забирати вихованця з інтернату на екскурсії в місто, на зустрічі з друзями чи до себе в сім’ю.

Пандемія коронавірусу внесла корективи в наставництво, тож деякі зустрічі стали проводитися онлайн.

«Дистанційна форма спілкування краща, ніж ніякої. Це додає дитині впевненості, бо вона знає, що в неї, хоч і на відстані, але є підтримка», – каже керівник Асоціації наставництва.

Приклади наставництва

Історія 1. Наталія Костюша

костюша

«Наставник – дорослий друг, який формує з дитиною відносини прийняття та довіри.

Наставництво – це постійна взаємодія, зв‘язок онлайн та офлайн з підопічним.

Я зустрічалась з дитиною раз в тиждень (був хлопчик 3-5 років, якщо старша дитина, то можливе онлайн спілкування).

Ходили з ним на прогулянку територією закладу: досліджували природу, все що бачили навколо, спілкувались, вчили вірші, пісні, розвивали дрібну моторику, грали в ігри, просто бавились….

Дитина потребувала розвитку мови, розвитку координації рухів.

Це дуже активний та неспокійний хлопчик, тож я заспокоювала його, заповнювала потребу в обіймах, любові та прийнятті. Наставляла у відношенні до навколишнього світу, до тварин.

Він на мене реагував по різному… Інколи спокійно і лагідно, а інколи не сприймав та занадто бавився. З часом хлопчик став більш уважним, лагідним та веселим.

Наставництво – це сповнення потреб дитини в індивідуальних відносинах довіри, потреби в соціалізації та індивідуальному розвитку талантів, можливостей дитини, формування характеру та цінностей».

Історія 2. Денис Бандурко

денис

«Мої підопічні вже випускники інтернату. Саша щодня приходить до мене займатися на комп’ютері. Він хоче бути програмістом, вивчає JavaScript, навчається онлайн.

Паша приїжджає на вихідних. Він визначається з професією, самостійно почав освоювати 3D-моделювання і паралельно обстежується у лікарів, щоб отримати військовий квиток і офіційно влаштуватися на роботу.

Проводимо час і неформально в місті і на природі, в межах карантинних обмежень.

Допомагаю підопічним з навчанням і в щоденних побутових питаннях, у визначенні цілей і в плануванні.

Ми разом вже багато років. Зараз у нас дружні стосунки, спілкуємось на рівних. Разом вивчаємо Біблію.

Хлопці стали більш самостійними, організованими і впевненими в собі.

Користь наставництва в тому, щоб підтримувати, допомагати дітям і надихати їх. У них є потреба у дорослій людині, яка вірна, любить їх і завжди поруч, яка не залишає сам на сам з проблемами, які важко вирішити самостійно».

Історія 3. Олександр (відмовився називати прізвище)

«Спочатку всі зустрічаються на території навчального закладу, пізніше наставнику дозволяють кудись виїжджати з підопічним.

Зустрічі були раз в тиждень. Ми спілкувались, вивчали англійську, їздили в кіно, парки і на різні розваги.

Важливо, щоб зустрічі не перетворились на суцільні розваги, тому відпочивати ми йшли після того, як займались англійською – це була нагорода за працю.

Я розповідав хлопцю про життя, які вчинки хороші, а які погані. Показував власний приклад, питав, чим можу йому допомогти, відповідав на його запитання.

Спочатку Микола дуже радів кожній зустрічі. Мені здавалося, що він гордиться своїм наставником. Але я не впевнений, що він до мене прислухався. Він більше дивився на мене, як на дорослого дядька, ніж на приятеля. Не завжди відкривався і розповідав про себе.

Після того, як його забрала до себе тітка, він втратив інтерес до мене. У нього з’явилося багато свободи, друзі і цікавіші заняття.

Я надіюсь, що я все-таки вплинув на нього позитивно, показав правильну модель сім’ї і що це допоможе йому в житті.

В наставництві дуже важливо допомогти підопічному в тому, в чому він має потребу: порадах, соціалізації, правильному прикладі.

Мені здається, це дуже індивідуально для кожної пари «наставник-підопічний», але основне – це залишити позитивний слід в свідомості підопічного, щоб він робив менше помилок в житті і став хорошою людиною».

Історія 4. Іванна Бедь

photo_2021-03-30_13-17-53

«У мене хлопчик інтроверт, на відміну від мене, тому часто буває так, що я задаю тон розмови, ставлю більше запитань.

Ми зустрічаємось щотижня на домашній групі, в недільній школі, церкві. Крім того, Тимофій приїжджає до мене на вихідні. Ми проводимо разом час, готуємо їжу, дивимось фільми, катаємось на роликах, граємо настільні ігри, спілкуємось, читаємо Біблію. Проводжу з ним час, як з молодшим братом.

На канікулах Тимко допомагав мені з ремонтом, бо виявилося, що він вміє робити багато речей по дому. Ми ще на «чу-ва-чі» розігрували, хто буде красити стіну.

Роботу з дитиною веду не тільки я. Співпрацюю з директором та вихователями центру, де він живе. Буває, що вихователь дає рекомендації, як спілкуватися з ним, бо в нього є своя «секретна» мова.

Якщо в Тимка виникають якісь запитання, то стараюсь відповідати на них.

Ми не залипаємо у гаджетах, а проводимо час з користю.

Якщо хтось із нас захворів, то ми можемо не зустрічатись, але натомість телефонуємо один одному.

Ми спілкуємось на духовні теми. Тимко дуже відкритий до цього, ставить багато запитань про віру. Був випадок, коли я сіла обідати, а він такий: «А молитва?» Тому він також наставляє мене і мотивує щось робити краще.

Була ситуація, коли ми з ним і сестрою ішли в торговий центр і в неї поцупили телефон. Ми разом поїхали у поліцію і прожили цю історію. Так він побачив, що з людьми стаються різні ситуації, і побачив, як з них потрібно виходити.

Завдяки наставництву Тимофій став краще навчатися, став більш відкритим.

Він вже освоївся в моїй квартирі, знає, де що лежить, що можна брати, а що ні. Неодноразово чула від нього фразу: «Тут як вдома».

Він дуже любить цей час, який ми проводимо разом, коли нема інших дітей, а в центрі уваги – він і його інтереси. Дітям дуже важливо відчути себе унікальними. Наші спільні пригоди поповнюють наші скарбнички хороших спогадів.

Користь наставництва для мене особисто в тому, що я відчуваю себе важливою. Наразі я не можу усиновити дитину, але можу допомогти в такій формі.

Я – директорка благодійного фонду «Хороші люди», який піклується про дітей з інтернатів. Мій особистий приклад допомагає мотивувати і заохочувати наших волонтерів ставати наставниками».

Як стати наставником?

В Україні відповідальність за програму наставництва покладена на державні органи, а саме на центр соціальних служб, сім’ї та молоді, філії якого є в усіх областях та більшості райцентрів.

Інструкція, як стати наставником:

Крок 1. Прийти на консультацію в центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді за місцем свого проживання.

Крок 2. Пройти консультацію з психологом.

Крок 3. Зібрати пакет документів:

– заява;
– копія паспорта;
– довідка з МВС про несудимість;
– медична довідка про стан здоров’я (необхідно пройти огляд дерматовенеролога, психіатра, фтизіатра, терапевта, нарколога, а також здати аналіз крові (реакція Вассермана та тест на ВІЛ).

Крок 4. Пройти навчання для наставників – 4-денний тренінг, щоб отримати висновок про можливість бути наставником.

Крок 5. Вибір дитини.

Крок 6. Знайомство з дитиною.

Крок 7. Отримати згоду дитини, її батьків чи представників на наставництво.

Крок 8. Підписати договір про наставництво.

Договір підписують терміном на 1 рік, а надалі його можна продовжувати.

Також можна розривати угоду, якщо наставник або дитина не хоче продовжувати співпрацю.

Популяризацією наставництва займається Асоціація наставництва та окремі благодійні фонди, як-от «Хороші люди».

Охочі стати наставником можуть звернутися також у ці структури, аби подати документи та пройти підготовку.

Асоціація наставництва:

Телефон: +38 (097) 599 80 19

e-mail: [email protected]

Сайт / фейсбук/ інстаграм

Благодійний фонд «Хороші люди»:

Телефон: +38 097 133 66 33

e-mail: [email protected]

Сайт / фейсбук / інстаграм

Центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді: шукайте найближчий у вашому регіоні.

Наталя Хвесик для ІА «Світогляд»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

n-0193-00-000045-hd
На обкладинці картина «Лот і його доньки залишають Содом», Guido Reni

Сьогодні ми вже пожинаємо наслідки сексуальної революції, яка почалася понад 50 років тому. Це час, коли еротичні образи стали частиною медіакультури, порнографія прирівнюється до побутової звички, а через інформаційні канали шириться заклик до сексуального розкріпачення. Наш мозок опиняється під постійним бомбардуванням ідей та образів, які формують наше сприйняття себе та розмивають межі праведності. Під схожим впливом опинились колись біблійні героїні. То яким є цей вплив?

Про це у матеріалі для сайту Християни для України розмірковувала Дарина Ребро.

Весільний дзвін! Останні слова благословення пастора, радісні оплески, поцілунок вже чоловіка та жінки, святкова машина та перший час разом. Це християнська пара, яка тримала свої стосунки в чистоті і не дозволяла собі зайвого до шлюбу. Але, зберігши тілесну незайманість, вони відчувають, що на їхню сексуальність впливають образи, які засіли глибоко у голові та впливають на їхню інтимну сферу. Це образи, які потрапили в уяву через свідомий перегляд порнографії, випадкові сексуальні сцени «добрих фільмів», рекламу тощо. Мозок вже сформував певні нейронні зв’язки, які буде важко змінити. Але і це можливо.

За останні кілька десятків років сексуальні збочення проникли і в християнський шлюб. Відповідно до дослідження 2018 року 91.5% чоловіків та 60.2% жінок дивились порно (хоча б раз). Серед християн це число таке ж високе: близько 76% чоловіків та жінок. І якби це було просто поганим проведення вільного часу, то каяття та зміни поведінки були б достатніми. Проте образи, які ми бачимо, формують нашу сексуальну поведінку — і впливають на те, що ми кажемо, як одягаємось, як взаємодіємо з коханим чи коханою. Саме тому Ісус вчив зважати на те, на що дивляться наші очі: «Око твоє то світильник для тіла; тому, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око нездатне було, то й усе тіло твоє буде темне» (Євангеліє від Луки 11:34).

В Біблії є приклад, який ілюструє причину подібної поведінки — це трагічна історія інцесту дочок Лота. Їхній батько Лот покинув затишок Ура Халдейського та своєї родини, аби долучитись до величної мандрівки свого дядька Авраама. Ця мандрівка увійде в історію, як зразок абсолютної віри, адже ні дядько, ні його племінник Лот не знали, куди їх веде Бог. Проте пізніше Лот та Авраам розійдуться, і племінник обере собі зовні кращі землі Содома і Гоморри. Його доньки опиняться в містах, жителі яких мали репутацію гордих, безжурних, лінивих, байдужих до убогих людей (Єзекіїль 16:49).

Лот проживав в цьому середовищі близько двадцяти років. Цього періоду було достатньо, аби розум його дочок просякнув ідеями міста. Враховуючи, що вони були дівицями на час втечі, то можна припустити, що їх становлення як особистостей, відбулось саме в Содомі. Коли Лот тікав звідти, уникаючи суду Божого над містами, його доньки навіть стали свідками, як содомляни хотіли згвалтувати янголів, які прийшли попередити сім’ю Лота, та як їх власний батько був готовий віддати доньок на збочення натовпу. Після цього Лот оселяється в печері під горою, де вони живуть втрьох. В певний момент одна із сестер звертається до іншої: «Наш батько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі. Ходи, напіймо свого батька вином, і покладімося з ним. І оживимо нащадків від нашого батька» (Буття 19:31-32). Вони вчиняють відповідно до слів сестри, вагітніють і народжують від батька дітей з яких піде два язичницьких народи — моавитяни та аммонітяни.

81n8uykyril._ac_sl1500_-1024×748
«Засліплення жителів Содома», Шарль-Андре ван Лоо (1705-1765); тут митець змальовує момент, коли жителі Содома прийшли до дому Лота вимагаючи, аби він вивів Янголів на їх наругу — і як Янголи засліпили цих людей

І постає питання: звідки двоюрідні внучки Авраама навчились цьому? Як вони опанували звабливу поведінку? Звідки було переконання, що, якщо їх батько сп’яніє, то він переспить з будь-ким? І, зрештою, як вони змогли переступити мораль і вчинити інцест зі своїм батьком? Діти не знають від народження відповіді на ці питання, тим паче, коли йдеться про сексуальну поведінку. Вони не дивляться на батьків, як на сексуальні об’єкти, бо це є неприродним. Проте ці жінки могли навчитись гріху, наслідуючи девіантній поведінці содомлян.

Історія Лотових дочок недарма є в Біблії. Мойсей цілком міг би пропустити цей фрагмент, фокусуючись на житті Авраама, праотця свого народу. Проте особливістю Біблії є те, що вона показує різні історії, в тому числі складні, аби ми вчилися робити з них висновки. Лотові доньки є ілюстрацією того, куди доводить моральний релятивізм, втрата цінностей, сексуальне збочення. Одна справа сказати: «Це погано!» — і зовсім інше, коли ми показуємо на прикладі, чому щось є шкідливим. І нині інформація, в якій ми живемо, дуже нагадує характер міст Содома і Гоморри.

Інформаційні канали нашого часу — ЗМІ, соціальні мережі, фільми та серіали, музика, книги тощо — мають багато прикладів сексуального занечищення. На підліткових сайтах дітей вчать мастурбувати, надягати презервативи, інструктують про різні шляхи отримати сексуальне задоволення. У фільмах демонструють еротичні сцени, жартують на тему порно, насміхаються над незайманими однолітками. Вже не кажучи про топові пісні, де оспівується форма сідниць, зрадлива поведінка, стосунки на одну ніч. Чомусь в цих матеріалах замовчують про високий рівень ВІЛ-інфікування серед адептів сексуального розкріпачення, насильницьку поведінку в сексі, скопійовану в порнофільмах, депресію та суїцидні стани людей, які відчули себе «використаними» на одну ніч тощо. Що й казати про посттравматичний стан жінок, які вчинили аборти, та їхніх партнерів, які вимушені жити з відчуттям того, що в них могла бути дитина, але вона нині мертва.

Ці сексуальні образи не є просто картинкою, адже йдеться про наш мозок та його функції. Завдяки йому ми аналізуємо світ навколо, формуємо судження та ідеї, спілкуємось, пам’ятаємо, відчуваємо певний настрій, переживаємо емоції і більше. Залежно від того, яку інформацію ми даємо мозкові, в якому середовищі перебуваємо, формуються нейронні зв’язки. Що більше ми маємо нейронних зв’язків, то більшим є наш особистий досвід. Відповідно, залежно від того, в яких інформаційних потоках ми перебуваємо, формується наша поведінка. Наприклад, якщо це образи сексуально розкутої поведінки акторів, то немає нічого дивного, коли людина повторює цей досвід у своєму особистому житті.

maxresdefault-2-1024×576
Кадр з фільму «Титанік» 1997 р.

Розкуті молодіжні фільми призвели до того, що соціальні мережі переповнені напівоголеними світлинами підлітків. Якщо раніше їх зупиняв страх втратити репутацію, то нині це поняття втратило будь-яку цінність. Це призвело до того, що вік початку статевого життя стає все меншим, а це випливає у збільшенні кількості підліткових вагітностей і абортів. Підлітки вчаться сексуальній поведінці через медіа, і це часто збочує бачення природного сексу, натомість формуються девіантні звички, зникає потреба в емоційній складовій, любові між партнерами. Якщо раніше той же інцест поширювався в темних кутках порносайтів, зараз стосунки між родичами стали навіть частиною сюжетних ліній популярних серіалів, як-от зв’язок між братом та сестрою в серіалі та книзі «Ігри престолів», який замість засудження лише романтизується.

Це стосується і сексуальної поведінки дорослих людей. Сексуальні партнери схиляють одне одного до поведінки, яку бачили в порно. Наприклад, в одному з досліджень було опитано тисячу жінок щодо того, чи вони дивляться порно і чи це вплинуло на їхню поведінку: 4 з 5 жінок вказали, що дивилися, третина з них була переконана, що це вплинуло на їхню сексуальну поведінку, ще 47% з них мали секс неприродним способом, і описували цей досвід як негативний та небезпечний. Дослідження Psychology Today вказують, що внаслідок вживання порно люди менш схильні відчувати задоволення від звичайного сексу. Вже не кажучи про те, що жанрове розмаїття порно включає і інцести, і насилля, і приниження людей. А нейронні зв’язки, сформовані при перегляді цих відео, формують аналогічну поведінку глядачів. Свідомий християнин має докласти зусиль, аби відновити чистоту думок і серця, і для цього йому чи їй потрібна Божа благодать.

І це лише вершина айсбергу! Глобальні наслідки так званого «сексуального розкріпачення» суспільства ми можемо бачити у все більшому зростанні депресій, самотності, нездатності пар зберегти сім’ю, втрату цінності любові та вірності. І в нас є вибір: зберегти себе від цієї інформації, як праотець Авраам, свідомо обмежуючи інформаційні потоки, обираючи не дивитись певні фільми чи слухати музику. Або, як Лот, «переїхати» до цих джерел поближче, наповнивши ними свої соціальні мережі, комп’ютери, телефони, аби потім пожинати плоди негативного впливу на мозок. Вибір за нами.

А Лотові доньки, завмерши в історії, будуть постійним голосним нагадуванням нашому поколінню про обраний шлях.

Unknown

Виховати чесну, люблячу, слухняну дитину, іноді здається, легко: почитав книжки – і втілюєш у життя за пунктами. Однак процес виховання тривалий, він вимагає терпіння та інших якостей батьків і викликає багато запитань. У цій статті ми зібрали основні біблійні принципи. Вони допоможуть батькам виростити не просто хорошу людину, а й послідовника їхньої віри.

Ми також розглянули питання, чи потрібно карати дитину і як це робити.

Крім того, ми дізналися про причини, чому діти служителів на якийсь період часу можуть відступати від християнських принципів і вести так званий аморальний спосіб життя.

Що говорить Біблія?

Насправді в Біблії не так багато написано про виховання дітей. Зате багато сказано про зміну сутності людини, її мотивів і цінностей – саме цього батьки-християни мають досягти у вихованні своєї дитини, а не просто домогтися зміни її поведінки.

У книзі Повторення Закону (6:7-8) ми читаємо про веління Бога пильно вчити своїх дітей виконувати першу заповідь: любити Господа усім серцем, всією душею і всією силою своєю: «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми».

Таким чином, викладати дітям Святе Письмо – прямий наказ Бога батькам-християнам.

Принцип 1. Навчати

Дитина має виглядати, як Ісус Христос. Ця мета для батьків у вихованні дитини викладена в Біблії. Про це пише Луі Пріоло у своїй книзі «Навчай їх старанно: як використовувати Святе Письмо у повчанні дітей».

Щоб досягнути цієї мети, самі батьки мають знати Біблію, навчати її дітей, посилатися на неї у повсякденному житті, використовувати її для докору у гріху, для направи і для виховання у праведності. Так написано у другому посланні Тимофію 3:16«Усе Писання Богом натхнене і корисне для навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності».

Проте досягти високого стандарту – бути схожим на Христа – неможливо по плоті і матиме протилежний ефект. Про це «Світогляду» розповів Олександр Соляник, керівник ГО «Батьківський захист», співавтор методичного посібника для вчителів і магістр педагогічних наук, батько двох дітей, а в минулому пастор.

«Це можливо тільки по вірі. Згідно навчання Нового Заповіту, віра йде попереду діл. І якщо не навчити правильно вірити, то народжується релігія та лицемірство. Практичність для дитини – це діла, основані на вірі, щирій, дитячій вірі. І добро виходить з доброго серця. Тому важливіше берегти серце», — зазначив експерт.

Принцип 2. Докоряти

Коли діти не слухаються батьків, вони таким чином порушують волю Божу. «Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! Шануй свого батька та матір — це перша заповідь з обітницею», — написано у посланні Ефесянам 6:1.

Тому батькам необхідно використати Писання для докору малих порушників у гріху і пояснити їм уривки з Біблії, пише Луі Пріоло у книзі

Основним мотивом для виховання дітей має бути бажання, щоб вони догодили Богові, вважає він.

Принцип 3. Направляти

Ось як описав цей принцип автор Луі Пріоло. Грецьке слово, яке переклали в Біблії як «направляти», означає «поставити чи повернути щось у вертикальну позицію». Якщо дитина звернула, Писання може повернути її на істинний шлях.

Батьки мають не тільки пояснити уривок з Писання для виправлення конкретного гріха (поведінки). Їм самим треба відповісти на наступні запитання:

  • Чи має моя дитина змінити свою думку про щось?
  • Чи обговорював я зі своєю дитиною її мотиви і думки?
  • Чи сповідувала вона свій гріх (чи попросила прощення) перед іншими?
  • Чи треба відшкодувати завдані збитки?
  • Чи є щось, що має бути видалено з її життя (люди, місця, заходи та інше)?
  • Чи потрібне тілесне покарання?
  • Чи допоможе додаткова підзвітність?
  • Чи розуміє дитина, яких дій Бог очікує від неї наступного разу, коли вона опиниться у схожих обставинах?

Принцип 4. Виховувати

Різниця між навчанням і вихованням наступна. Навчання дає знання. Виховання дає навички і формує звички, суть його – змусити людину робити, пише Генрі К.Трамбул у книзі «Поради з виховування дітей». Тут є дві сторони: дисципліна і повчання.

Декілька практичних порад:

  1. Регулярно вивчати напам’ять уривки з Писання з дітьми.
  2. Вчити дітей роздумувати над Біблією.
  3. Не просто відкласти гріховну поведінку, але замінити її відповідною біблійною альтернативою.
  4. Вчити дітей слухатися ваших повчань.
  5. Вчити дітей спілкуватися по-біблійному.
  6. Вчити дітей думати по-біблійному.

Принцип 5. Покарання

У питанні покарання думки християн розходяться. Більшість дотримується думки, що, окрім інших видів, покарання має бути і фізичним. Ми розглянули дві сторони цього принципу.

Олександр Соляник, керівник «Батьківського захисту», розповів «Світогляду» про свій погляд на покарання.

«Написано, що юнака потрібно наставити на початку шляху. Початок шляху – це коли людина, дитина розпізнає добро і зло. Якщо вона вибирає не той шлях, тоді треба направляти. Якщо не направляти словами, тоді, написано, що різка виправить поведінку або направить на правильний шлях», — каже Олександр.

Він впевнений: якщо людина чинить погано і не несе покарання, то вона костеніє у скоєнні таких вчинків. Людину потім складніше виправити, тому що вона не пережила покарання за погане.

«Тому коли дитина чинить погано і не реагує на словесне виправлення, можна застосовувати виховну різку, залежно від того, хлопчик це чи дівчинка: десь більше, десь менше. І залежно від мови любові, яка притаманна дитині. Якщо її мова любові – дотик, то потрібно мінімізувати саме різку і ремінець — там буде достатньо не пустити на вулицю, не дати якісь іграшки, тому що це трагічно», — пояснив керівник «Батьківського захисту».

Тому, за його словами, не завжди саме різка буде елементом виховання. Це можна замінювати іншими санкціями, які дитина, при озвучуванні батьків, повинна розуміти і справедливо очікувати покарання.

Дуже важливо – ні в якому разі не можна карати, якщо дитина щось робила через страх. Потрібно з’ясовувати причини, чому вона боїться. ЇЇ поведінка могла бути реакцією на якусь незадоволену потребу, каже спеціаліст.

«Наприклад, дитина починає розкидати речі, бити посуд, а мама з подругою спілкується на кухні. Дитину не можна карати, тому що подруга забрала якісний час дитини, який мама приділяла їй, і вона так висловлює свою потребу. Тому в цьому випадку потрібно розбиратися і домовлятися», — пояснив Олександр Соляник.

Перед покаранням дитина повинна розуміти, за що, тому батьки мають розмовляти з нею. Дитина повинна точно усвідомлювати міру покарання, санкції, які до неї будуть застосовуватися. Для неї це не повинно бути несподівано, підсумував керівник «Батьківського захисту».

Оксана Парфенюк, співзасновниця служіння «Сім’я. Міняємося разом», вважає вчення, наприклад, Дж. Добсона про фізичне покарання дітей небіблійним. Твердження, що Біблія містить відповідні положення, вона прокоментувала у себе на сторінці у Facebook:

«Так, дітей, старших 12 років, карали (фізично– Ред.) за порушення приписів Тори. Били палкою або батогом по спині. Покажіть, де саме в Біблії написано про лопатки для биття, про покарання по попі, про покарання дітей з 18 місяців, про удари по пальцях рук, про тайм-аути, про залякування, про формування рефлексів тощо?»

Хтось може стверджувати, що дитина стає більш слухняною після фізичних покарань. Проте на кону стоїть втрата зв’язку з тими, від кого залежить твоє життя, пояснює Оксана Парфенюк.

Проблема поведінки дитини може бути від батьківського незнання і нерозуміння душевних процесів. В Біблії написано: «Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!» (Колосянам 3:21)

«Дратувати — означає уникати стосунків, слів і дій, які могли б довести дитину до стану злого відчаю або гіркоти; таким чином, це заборона надмірної суворості у вихованні, нерозумно завищені вимоги, зловживання владою, несправедливість, нечесність, постійні докори й осуд, приниження дитини і будь-якого роду неуважність до потреб дитини та її почуттів», — пише Оксана Парфенюк у Facebook.

Крім того, не забувайте, сучасні психологи доводять, що покарання можна застосовувати до дитини з віку трьох років. Враховуючи особливості розвитку, саме в цьому віці дитина тільки починає розуміти встановлені батьками правила і покарання внаслідок невиконання їх. Правила обов’язково мають постійно проговорюватися і бути зрозумілими для дітей.

Принцип 6. Особистий приклад

Керівник ГО «Батьківський захист» Олександр Соляник, говорячи про християнські принципи виховання, розповів, що насамперед для дітей зразком має бути поведінка батьків. Саме вонивчать не тільки словами, а й своїм життям, ставленням до різних справ, що добре і що погано.

«Якщо ми хочемо виховати богобоязливу дитину, то вона повинна бачити в батьках молитву і повинна бути присутньою на молитві. Дитина має з батьками читати Біблію і розмірковувати над нею. Дитина повинна брати участь у непростих ситуаціях, в яких потрібно вірити, щоб вона бачила, як батьки застосовують принципи віри», — каже Олександр.

Експерт також виділив кілька важливих пунктів щодо виховання:

  • Батьки мають якісно проводити час з дітьми як удома, так і на вулиці, відповідаючи на їхні запитання і пояснюючи поведінку різних людей – чому так відбувається і до чого це призводить. Сюди ж входить спільне дозвілля. Батьки можуть купувати цікаві ігри дітям і грати разом з ними. Вони можуть запрошувати друзів дітей до себе додому і брати у цьому участь. Дім має стати бажаним місцем і залишати хороші спогади.
  • Діти мають виконувати спільні справи по дому разом із батьками: ремонтувати, будувати та інше. Під час таких робіт важливо спілкуватися з дітьми.
  • Дитина не повинна боятися висловлювати свою думку і запитувати. Батьки мають бути завжди доступними для дітей і компетентними, щоб відповісти на їхні питання.
  • Читати з дитиною цікаву літературу, в тому числі художню, про добро і зло, щоб дитина була ерудована і розвинена всебічно.
  • Навчити дітей, особливо хлопчиків, самообороні. Батько повинен з дитиною провести якийсь час у фізичній підготовці. Коли хлопчик прийде в школу або буде серед однолітків, він, знаючи біблійні принципи «не вбивай», «не причини марно біль, гріх», зможе постояти як за себе, так і за інших, бути впевненим.
  • Важливий приклад батька стосовно до матері. Діти повинні бачити, як практично він висловлює своє кохання, щоб у цьому він також був найкращим прикладом.

Діти служителів і їхня поведінка

У житті служителів церкви іноді виникають ситуації, коли їхні діти відступають від християнських принципів, кидаються у шкідливі звички тощо. Оскільки пастор – взірець для віруючих, то можуть виникати питання, чому так сталося.

Олександр Соляник вважає, що на ці запитання немає універсальної відповіді, а кожна ситуація індивідуальна:

«Одна з причин – час, який діти не отримували від батьків, коли найбільше його потребували за віковими критеріями. Також вони могли проводити менше часу з батьками у служіннях. Пастори мали б по-максимуму задіяти своїх дітей у своєму служінні, щоб вони були пронизані тією силою благодаті, любові, якою Бог діяв через цей пасторський дар іншим людям, щоб побачити дар пастора в дії для людей, цінувати і шанувати цей дар».

Іноді у служителів діти, за замовчуванням, мають бути найкращими, продовжив експерт. Пастори мають помічати, як поводяться їхні діти в оточенні однолітків – чи не величаються, чи не гордяться становищем, чи не користуються цим статусом. Це також може бути причиною, зазначив Олександр Соляник, тому що гордість завжди призведе до падіння. Діти навпаки мають навчитися служити своїм одноліткам.

Підсумовуючи нагадаємо, що у контексті Біблії батьки мають виховати дитину не за принципами закону і страху, а за принципами благодаті і любові.

Просто виправити поведінку дитини, не змінюючи її суті, можна. Цього навчають психологи-біхевіористи, які використовують поведінковий підхід. Дитина слухається батьків через страх? Це про закон. Проте «страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку», говориться 1 Івана 4:18. Тому слухняність за будь-яку ціну не може бути метою виховання особистості. Дитина повинна слухатися батьків через вдячність і бажання догодити Богові.

Знаючи християнські принципи, батьки можуть зорієнтуватися у методах виховання, зокрема й у тих, які радять психологи, та обрати серед них потрібні.

Тетяна Купрієць для ІА Світогляд