253579

В інтернатах України перебувають близько 100 тисяч дітей. З них понад 94 % мають сім’ї або одного з батьків. Лише 6 % є сиротами й потребують влаштування в сім’ю. Це – найбільша потреба дітей.

Тимчасового перебування в іншій родині потребують також діти із сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах.

ІА «Світогляд» підготувало 6 дієвих способів допомогти вихованцям інтернатів.

Чому потрібно допомагати дітям, які навчаються в інтернатах?

Діти, які живуть в інтернатах, відірвані від своєї територіальної громади. Протягом навчального року вони живуть в приміщеннях, де виховуються 100-300 дітей.

На канікулах в закладі залишаються лише сироти. Решта дітей повертаються до батьків.

Більшість дітей перебувають в інтернаті від 3 до 10 років. Це впливає на якість їхнього життя.

Випускники інтернатних закладів:

  • 90 % не готові до самостійного життя,
  • 50 % скоюють злочини,
  • 50% дітей мають відставання в мовленнєвому та психомоторному розвитку,
  • 25 % стають безхатченками,
  • 15% пробують покінчити життя самогубством,
  • лише 1% здобувають вищу освіту.

Щоб заповнити потребу вихованців інтернату в турботі та любові, існують такі види допомоги: усиновлення, сімейні форми (опіка та піклування, дитячий будинок сімейного типу, прийомна сім’я), патронат та наставництво.

37628-1_large

Усиновлення

Усиновлення – це прийняття у сім’ю дитини на правах дочки або сина, з усіма правами та обов’язками, як з боку дорослих, так і з боку дитини.

Воно буває національним та міждержавним. У разі національного всиновлення сирота потрапляє у сім’ю громадян України. При міждержавному всиновленні – до іноземців або українців, які проживають за кордоном.

Вимоги до охочих всиновити дітей в обох випадках – однакові.

Усиновлювач повинен бути:

  • дієздатним,
  • бути не молодшим 21 року (виняток, коли усиновлювач є родичем) та старшим за дитину щонайменше на 15 років,
  • якщо всиновлюють повнолітню людину, різниця у віці має бути не менше 18 років,
  • усиновлювачами може бути подружжя, але це не можуть бути люди однієї статі,
  • якщо дитина має лише матір, її не може всиновити чоловік, який не перебуває в шлюбі з матір’ю. Аналогічно у випадку, коли є лише батько.
  • Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновити дитину може один чоловік або одна жінка.

Існує облік дітей, яких можна всиновити. В нього входять такі діти:
1) сироти;

2) позбавлені батьківського піклування;

3) батьки яких дали згоду на усиновлення,

4) батьки яких визнані недієздатними або безвісно відсутніми.

Рідні брати та сестри не можуть бути роз’єднані при усиновленні.

До того моменту, коли дитина досягне повноліття, служба у справах дітей контролю умови утримання вихованців інтернатів. Упродовж перших трьох років після усиновлення спеціаліст щороку відвідує дитину, а пізніше — кожні три роки до повноліття.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перші дні дитини в новій сім’ї: що повинні зробити батьки після всиновлення

_2_2
Рубіна з України, яку вдочерили в Америці
_viber_2020-04-30_19
За кордоном Рубіна знайшла не тільки сім’ю, а й кохання.

Сімейні форми

1) Опіка та піклування – це влаштування у сім’ю неповнолітніх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Це відбувається, якщо батька та матір позбавили батьківських прав, вони через хворобу не можуть подбати про дітей або померли.

Опіку встановлюють над дітьми віком до 14 років, а піклування – над дитиною у віці від 14 до 18 років.

Опікун та піклувальник є законним представником інтересів дитини. Вони відповідають за її життя, здоров’я та розвиток. За це виплачується державна допомога.

Опікуна та піклувальника призначають з людей, які близькі дитині і які мають здатність до виховання. Вони повинні бути повнолітніми та дієздатними.

2) Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або людини, яка не перебуває у шлюбі, щоб виховувати не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Загальна кількість дітей в будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10, враховуючи рідних.

Вони проживають там до 18-річчя, а в разі навчання у виші – до його закінчення.

Діти, які виховуються в будинку сімейного типу, не втрачають статус дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування. За ними зберігаються всі пільги, передбачені законодавством України. Їхніми офіційними представниками є батьки-вихователі.

Якщо біологічним батькам відновлять батьківські права, то дитину повертають у біологічну сім’ю.

Для облаштування будинку сімейного типу надають будинок або багатоквартирну квартиру. На кожну дитину щомісяця місцеві управління соціального захисту виплачують допомогу в розмірі двох прожиткових мінімумів.

Батьки-вихователі отримують фінансування від держави. Тим, хто виконує обов’язки вихователя, зараховується в загальний трудовий стаж.

дбст
Дитячий будинок сімейного типу Андрія та Тетяни Голубєвих, які мешкають у с.Торське Костянтинівського району Донецької області

3) Прийомна сім’я – це сім’я або окрема людина, яка не перебуває в шлюбі, що добровільно за плату взяла виховувати від однієї до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У такій сім’ї діти перебувають тимчасово.

Ті, хто взяли дітей у прийомну сім’ю, є прийомними батьками, а влаштовані у сім’ю діти – прийомними дітьми.

Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з біологічними батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати їм шкоди.

Сім’я бере дітей за плату у власне житло, якщо воно відповідає нормам, має всі необхідні меблі, побутову техніку та інші предмети тривалого вжитку.

У прийомну сім’ю в першу чергу приймають дітей, які перебувають між собою в родинних стосунках, які є на обліку дітей-сиріт у відповідному регіоні та які перемістилися з тимчасово окупованої території або району проведення бойових дій.

Рекомендують влаштовувати дітей в будинок сімейного типу і в прийомні сім’ї так, щоб вони всі стали повнолітніми на той час, як вихователі вийдуть на пенсію.

101531248_1618037571704781_5725806393345179648_o
Прийомна сім’я Юрія та Оксани Кузьмичів з Ірпеня.

Патронат

Патронат над дитиною – це тимчасовий догляд та виховання дитини в сім’ї патронатного вихователя, доки її батьки подолають складні життєві обставини.

Відтоді, як дитина перейшла під патронат, вихователь відповідає за її життя та здоров’я. Він повинен налагодити стосунки з дитиною, яка розлучилась із батьками, та потурбуватись про всі її потреби – забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням, дбати про соціальну та психологічну адаптацію.

Вихователь допомагає подолати труднощі та готує дитину до повернення додому.

Патронатний вихователь зобов’язаний співпрацювати з батьками. За надані послуги йому нараховують плату з місцевих бюджетів – 5 прожиткових мінімумів.

Соціальні виплати становлять 2 прожиткових мінімуми на кожну дитину.

Також установлена система надбавок у розмірі 10 відсотків за кожну наступну дитину, а також за складність у разі влаштування до сім’ї патронатного вихователя новонародженої дитини, дитини з ВІЛ-інфекцією, дитини з вадами розвитку чи інвалідністю, неповнолітньої вагітної тощо.

Дитина залишає патронатну сім’ю після того, як відповідне рішення приймає орган опіки та піклування.

c32b8b96fc2d439f
Подружжя Лілія та Павло Козаченки, які створили патронатну сім’ю

Наставництво

Наставництво – це співпраця дитини з інтернату з дорослим, який допомагає їй підготуватися до самостійного життя,

Наставника може мати будь-яка дитина до 18 років, яка проживає в закладах інституційного догляду, незалежно від того, має вона офіційний статус сироти чи ні.

Наставником може бути повнолітня людина, яка пройшла курс підготовки.

Вона допомагає дитині стати впевненішою у своїх силах, визначити свої цілі та цінності і розвинути потенціал.

Наставник бере на себе зобов’язання відвідувати дитину раз на тиждень впродовж року.

Наставництво може бути індивідуальним або груповим, а також проводитись через інтернет.

При цьому наставники можуть допомогти вихованцю з навчанням, навчають, як керувати своїми емоціями, будувати стосунки з іншими людьми, доглядати за собою, готувати, планувати бюджет, робити покупки, організовувати час.

Крім того, вони допомагають визначитись із професією.

IMG_4523-min
Наставниця Іванна Бедь з підопічним Тимком

Покрокові інструкції та перелік документів, які треба підготувати для кожного з видів допомоги, можна знайти на сайті Альянсу «Україна без сиріт». Також можна звертатись у Центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді або у службу у справах дітей за місцем проживання. 

Крім того, деякі благодійні фонди займаються допомогою сиротам та сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Можна звертатись до них. 

Це зокрема фонди «Хороші люди» та «Клуб Добродіїв».

Наталя Хвесик для ІА «Світогляд»

full_def8ff2578500f1e94c27e6be40c98ec

Проблема домашнього насильства залишається непопулярною темою в релігійних громадах. Однак це не означає, що сім’ї віруючих людей не страждають від цього негативного явища і мають достатньо знань і навичок, як вирішувати конфліктні ситуації в стосунках без насильства.

Про це пише family.org.ua.

Релігійним діячам слід звертати увагу на проблему домашнього насильства у проповідях і під час душпастирської роботи з такою метою:

1. Щоб не приховувати насильство, а називати його неприйнятним явищем, яке не може бути виправдане жодними благими намірами. 

2. Помилково вважати, що замовчування домашнього насильства може врятувати шлюб чи убезпечити дітей від переживань у зв’язку з розлученням подружньої пари, адже не зупинене чи не покаране насильство з часом набуває все більших масштабів і наносить набагато більших психологічних і фізичних травм як подружжю-жертві, так і дітям.

3. Своєчасна реакція на домашнє насильство – це не атака на сім’ю, а спосіб мінімізувати негативні наслідки для обох з подружньої пари (і для жертви, і для агресора), а також для їх дітей.

4. Коли зло буде називатися злом, тоді очевидці домашнього насильства (діти чи інші родичі) не перебуватимуть у конфлікті зі своєю совістю та цінностями, сформованими на підставі Священних Писань.

5. Тим самим замість звички терпіти насилля, сформованої внаслідок тривалого панування тоталітарної радянської влади, у релігійній громаді буде формуватися здорова культура несприйняття поведінки, яка зневажає Богом дану гідність людини, її цінність і унікальність.

6. Культура поваги до гідності, цінності та обдарованості кожної людини, незалежно від її статі, доходів та соціального статусу, буде сприяти зміцненню сімей та вихованню дітей у атмосфері любові, яку вони зможуть зберегти для власного шлюбу.

image_810xs

Всеукраїнська наукова аналітико-мотиваційна онлайн-конференція з міжнародною участю «Уроки 2020 року, виклики і завдання для християн на 2021 рік» відбулася 09 січня.

Спілкування пройшло на інтернет-майданчику Всеукраїнської духовно-наукової просвітницької платформи «Цінності». У події взяли участь понад 90 представників різних сфер суспільства із 13 областей України.

Серед них:

  • священнослужителі;
  • науковці;
  • психологи;
  • педагоги та співробітники закладів освіти;
  • соціальні педагоги;
  • правники;
  • журналісти;
  • депутати різних рівнів;
  • представники органів місцевого самоврядування;
  • керівники та члени громадських організацій і ініціатив.

Відкрив конференцію доктор педагогічних наук, професор, координатор Всеукраїнської духовно-наукової і просвітницької платформи «Цінності», голова громадської організації «Всеукраїнська асоціація педагогів і психологів із духовно-морального виховання» Василь Жуковський.

«Ми звикли вважати, що Україна – християнська країна, і в своєму житті ми сповідуємо традиційні християнські цінності. Водночас, якщо більш уважно проаналізувати наше сучасне суспільне життя, то з’ясовується парадоксальна річ: християнська більшість українців дедалі частіше потрапляє в полон меншості, яка має в усьому протилежні християнству атеїстичні погляди. Нам нав’язується гендерна ідеологія, рівень освіти падає, медицина руйнується. Колись багата Україна з великими потенційними можливостями опинилася на маргінесі світового суспільного розвитку. Українці перетворюються на націю, що вимирає та витісняється за межі своєї країни в пошуках заробітків і кращого життя», – зауважив професор Жуковський.

400×0
Василь Жуковський

На його думку, відповідальними за таку ситуацію є насамперед християни як найбільш свідома та численна частина української громади. Утім, не зумівши перебудуватися до нових суспільних викликів і змін, нині християни є здебільшого пасивними.

«Ми зібралися на конференцію, щоби проаналізувати ситуацію, що склалася та накреслити завдання для діяльності християн у різних сферах духовного і суспільного життя у 2021 році», – резюмував промовець.

Виступом на тему «Християнин і виклики сучасності» відкрив програму доповідей доктор соціальної економіки Зіновій Свереда.

«Сучасний популізм є результатом псевдоцінностей, коли актуальне стає вторинним, і, навпаки, другорядне видають за найважливіше. Люди часто шукають «чуда» та «чудотворців» у релігії та політиці, відкидаючи здорові принципи праці та науки. Через брак об’єктивного знання принципів християнської науки вони не усвідомлюють, що найбільше чудо – дар життя – вже сталося. Тому варто, насамперед, позбутися «релігійного популізму», – зауважив промовець. По-друге, важливо захистити правду й істину через солідарність християн і їхню співпрацю. Це породжує культуру утворення громади, яка разом молиться та визнає спільні етичні цінності, формує різні практичні організації: політичні, культурні, економічні. Вони гарантують особисті права та свободи, соціальну та політичну безпеку; спрямовують місію влади на служіння; допомагають набути та захистити право приватної власності», – зазначив Зіновій Свереда.

img5898-109489
Зіновій Свереда

Він запропонував активно займатися євангелізацією, промоцією фінансової грамотності громадян і культури ощадності, а також переглянути вітчизняну систему оподаткування.

«Люди мають знати, на що використовуються їхні кошти, та впливати на те, щоб їхні капітали та податки слугували реальному добробуту», – підсумував експерт.

У своєму виступі народний депутат України Святослав Юраш подякував учасникам платформи «Цінності» за плідну взаємодію в обороні християнських цінностей і постійний моніторинг загроз їм. Він зауважив, що в поточному році очікуються аналогічні спроби нав’язати суспільству реформи постмодерного штибу. Йдеться, зокрема, про сумнозвісний проєкт Закону №0931, ухвалення якого торік не відбулося завдяки протестам з боку громадськості. Після місцевих виборів слід спонукати новообраних депутатів об’єднати зусилля на захист цінностей, аби і на центральному, і на регіональному рівні вони були ефективні.

За словами парламентаря, у 2021 році планується запровадити інструменти народовладдя, що розширить коло суб’єктів законодавчої ініціативи. Це дозволить не пов’язувати той чи інший проєкт з конкретною політичною силою та слугуватиме об’єктивному вирішенню нагальних проблем, зокрема, щодо сурогатного материнства та права на життя зачатих, але ще ненароджених дітей.

Святослав Юраш підтвердив також, що засноване ним міжфракційне об’єднання «Цінності. Гідність. Родина» критично ставиться до певних норм чинного законодавства, якими впродовж майже п’ятнадцяти років поспіль живляться апологети так званої гендерної ідеології.

Svyatoslav-YUrash-600×400
Святослав Юраш

Про небезпеку та сумнівні підстави приєднання України до «Партнерства Біарріц за гендерну рівність» розповів очільник громадської організації «Громадянський рух «Всі разом!» Руслан Кухарчук. Мовиться, насамперед, про те, що кожен учасник цього «партнерства» зобов’язаний ратифікувати Стамбульську конвенцію – документ, проти якого категорично виступила Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, низка патріотичних сил.

Не можна вважати прийнятною підміну поняття «стать» неологізмами «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність», які містяться в згаданій конвенції і покликані зруйнувати конституційні, релігійні та наукові погляди на природу людини та сім’ї.

rk_vyshyvanka-1024×737
Руслан Кухарчук

Прикметно, що активними прихильниками «Партнерства Біарріц» і Стамбульської конвенції є представники так званого фемінізму. Про негативний вплив феміністичної політики на духовно-моральні цінності сучасної України розповіла у своїй доповіді голова департаменту зовнішніх зв’язків Міжнародного відкритого університету імені Володимира Марцинковського, член Всеукраїнської асоціації педагогів і психологів із духовно-морального виховання, магістр богослов’я Інна Гудима.

400×0к
Інна Гудима

Вона зауважила, що рух за права жінок на освіту, зарплатню та свободу пересування, який виник майже 200 років тому, не має нічого спільного із сучасним фемінізмом так званої «третьої» і «четвертої» хвилі. В Україні права на життя, безпеку, освіту, працю та реалізацію однаково захищені Конституцією для жінки та чоловіка. Основна аудиторія, на яку націлені феміністичні організації – молодь, інтелігенція та жінки, які опинилися в скрутних життєвих обставинах і потребують психологічної та юридичної допомоги. Під «маскою» допомоги жінкам активно впроваджується неприйнятна для християнської України ЛГБТ-ідеологія, яка руйнує духовно-моральні цінності українців і спричиняє деградацію різних сфер соціального життя.

Протистояти цій навалі дуже важливо та можливо, якщо консолідувати зусилля освітян, юристів, священників і журналістів.

Саме в надрах фемінізму виникла та вкоренилась ідея абортів, у якій – ані слова про право зачатих дітей жити. Про наслідки впровадження «культури смерті» в Європі розповів у своїй доповіді голова ГО «Рух за життя та гідність людини» Артур Погоріленко.

400×06
Артур Погоріленко

Він, пославшись на результати наукових досліджень, констатував, що через активну пропаганду абортів як позитивного явища нині Європа вже неспроможна самостійно відтворювати себе. На думку промовця, для запобігання розвитку вказаних негативних тенденцій, потрібно заборонити вчинення абортів без медичних показників. При цьому варто керуватися принципом поваги до людського життя відповідно до біологічних фактів про його початок, які слід активно популяризувати.

«У році, що минув, пропаганда гендеризму в Україні посилилась. Аби протистояти їй, у низці обласних центрів представники органів місцевого самоврядування й активісти провели низку заходів, ініційованих християнами. Зокрема: депутати Волині виступили за розвиток інституту сім’ї та проти впровадження ідеології так званого гендеру у вітчизняне законодавство; у Запоріжжі відбулася Молитовна хода, а депутати Житомирщини виступили за охорону сімейних цінностей», – розповів координатор духовно-просвітницької платформи «Захист християнських цінностей – основи життя та сім’ї в Україні», журналіст, магістр права Олександр Кривенко

У поточному році немає підстав для заспокоєння. Понад півроку нас усіх тримає в напрузі проєкт Закону №2693 «Про медіа». Він спрямований на те, щоби преса своїми висловлюваннями не дискримінувала нікого через так звану сексуальну орієнтацію. Насправді ж ідеться про наступ на свободу слова та вираження поглядів, а тому не можна допустити ухвалення цього законопроєкту.

Маємо спонукати політиків ухвалити рішення про відмову від ратифікації Стамбульської конвенції та про денонсацію домовленостей Уряду з учасниками міжнародного «Партнерства Біарріц». Варто спрямувати зусилля  законотворців на заборону пропаганди гомосексуалізму й інших сексуальних девіацій, фемінізму та решти проявів гендеризму.

Крім того, доцільно відновити дію Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.

«Врешті-решт парламентарі мають виправити помилку своїх попередників і внести зміни до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», а саме: у статті 1 замінити антинауковий термін «ґендерна рівність» зрозумілим і належним словом «рівноцінність», а статтю 4 – «Ґендерно-правова експертиза» – варто вилучити», – резюмував Олександр Кривенко.

8
Олександр Кривенко

«Церква та держава є союзниками у справі зміцнення сім’ї», – сказав у своєму виступі керівник громадської організації «Моє покоління», пастор Церкви «Нове життя» Олег Олійник.

Прикладом такої співпраці є його авторська програма «Школа подружнього життя», яку затвердило МОН і рекомендувало Мінмолодьспорту. До неї можуть долучитися представники церков, які, пройшовши відповідну підготовку та маючи підтримку держструктур, здатні навчати молодь і всіх охочих. Доповідач акцентував увагу на тому, що духовенству важливо знати про такі можливості й активно долучати до них людей у своїх громадах. Саме церква представляє Засновника сім’ї на землі й особливо зацікавлена у зміцненні її як основного пріоритету християнських цінностей.

2
Олег Олійник

«Формальна підтримка державою програм християн із підготовки до подружжя не викликає оптимізму, бо нерідко проти їх авторів проводяться розслідування за неучасть у протидії так званій гендерній нерівності», – сказала у своєму виступі голова Української асоціації християнської психології Людмила Гридковець.

За її оцінками, 13 років тому серед готових взяти шлюб переважали жінки, а з 2007 року – чоловіки. Зміни викликані впливом ідеології «гендеру», яка фіксує жінку на собі та відторгає її від уваги до потреб інших. Нерідко саме дружини ініціюють розлучення після серії занять у «гендерній» студії. Там їх навчають протидії домашньому насильству, але виключно щодо жінок, формуючи образ сім’ї як місця зла та небезпеки. Стосовно чоловіків як жертв ця тема зазвичай замовчується.

За словами Людмили Гридковець, варто вести мову про інститут протидії агресорам і не розділяти його за статевою ознакою. Готувати ж до подружнього життя потрібно з дитячого садочка. На всіх вікових етапах статеве виховання має будуватися навколо народження дитини, за принципом спіральної моделі, що базується на моделі «тато, мама, діти, бабуся, дідусь». Так формується спадкоємність поколінь. Батьків слід навчати спілкуватись із дітьми, в тому числі використовуючи тренінги про те, як відповідати на запитання дитини.

Сім’я – це потенціал самореалізації людини, її комунікації, посвяти для суспільства. Цю ідею мають популяризувати суспільство та держава, в тому числі соціальна реклама.

«Україна перебуває в процесі культурного розвитку, який передбачає, насамперед, підвищення моральних якостей на основі християнських цінностей», – зауважив голова громадської організації «Українська асоціація педагогів-християн» Віталій Шульга.

Він звернув увагу на те, що преамбула Конституції України говорить про прийняття її з відповідальністю перед Богом. Отже, наш суспільний розвиток ґрунтується на біблійних нормах. Відповідно принципи успішного державотворення чітко «вписуються» у завдання Церкви. Вона ж має виконувати функції моралізації суспільства, а держава – слідкувати за дотриманням цих моральних принципів.

«Ніколи не може бути церква відділена від справ держави», – зазначив у своєму виступі старший єпископ Української церкви християн віри євангельської, член Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій Михайло Паночко.

DSC_6595
Михайло Паночко

За його словами, проблема полягає в тому, що нерідко на місцевому рівні представники духовенства – ніби «вартівники всі сліпі, не знають нічого» (Ісая 56:10). Чимало священиків досі не усвідомили, що являє собою ідеологія «гендеру», яку шкоду вона несе та як прагне витіснити християнську культуру за борт суспільного життя.

На всіх рівнях глави українських церков мають займатися просвітництвом серед населення, щоби люди знали: жодних компромісів із гендеристами бути не може.

«Християни мають єднатися в цій боротьбі. Водночас духовенству потрібно активізувати виховну роботу серед батьків. До шкільної програми варто ввести Біблію як досягнення світової культури, бо ніщо так добре не навчає життю, як Слово Боже», – підсумував Михайло Паночко.

Про те, як покращити загальний стан здоров’я людини, розповів завідувач кафедри психології Дрогобицького державного педагогічного університету, доктор психологічних наук, професор Мирослав Савчин. Потрібно дотримуватися здорового стилю життя, який стосується духовних, моральних, соціальних, психологічних і біологічних його характеристик. Серед основних напрямів оздоровлення способу життя – орієнтація людини на духовну сферу, реалізація духовних здатностей і усвідомлення свого призначення у світі; оволодіння автентичною свободою та відповідальністю; самореалізація; духовне та моральне самоствердження; здатність вчасно та якісно надавати собі допомогу, адекватно сприймати та вирішувати життєві труднощі, завдання та проблеми, протидіяти деструктивним впливам сучасної цивілізації; фізична активність, звільнення від шкідливих звичок і забезпечення здорових екологічних умов.

400×0д
Мирослав Савчин

На необхідності консолідації сил духовенства, освітян, журналістів, науковців у пропагуванні християнських цінностей і навіть боротьби за них наголосила у своєму виступі доктор психологічних наук, професор кафедри психології розвитку Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ольга Климишин. За її словами, бути християнином – це передусім мати відповідальність і готовність активно протистояти сучасним формам прояву зла в своєму особистому житті, на місці праці й у громадській сфері. Це і є основним і реальним орієнтиром на 2021 рік.

400×0юю
Ольга Климишин

Про досвід практичної євангелізації на Рівненщині розповів завідувач відділу християнської етики МГО «Надія-людям», член редколегії журналу «Слово вчителю» Аркадій Сльоза. Йдеться, зокрема, про роботу з дітьми у школах і інтернатах, притулку, про допомогу освітянам, викладачам курсів духовно-морального спрямування, про активне відстоювання необхідності викладання предмету «Основи християнської етики».

«Чим більше шторми та бурі сучасного світового океану з його фінансовими течіями й ідеологіями намагаються збити Україну з правильного шляху, тим більше ми всі потребуємо вірного дороговказу Світла Христового, і ми, християни, покликані нести Його, не зупиняючись ні на мить», – резюмував доповідач.

«Передавати від серця до серця моральні багатства може той, хто дбайливо супроводжує дитину стежкою життя: батьки; вчителі, вихователі», – зауважила заступник начальника – начальник відділу реформування освітньої діяльності управління освіти і науки Тернопільської ОДА Ганна Зварич.

400×0 т
Ганна Зварич

За її словами, такий супровід має бути щирим, виявленим через власний приклад, аби формувати чесноти й усвідомлення того, що найважливіше буття людини – чинити добро, а найглибша людська радість – жити в любові.

Як зауважила у своєму виступі вчитель англійської та німецької мов, учитель християнської етики Верхньоторецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Олеся Зелена, педагог, плануючи урок, має зазначати християнські цінності, які він інтегрує в освітній процес, звертаючись до душі дитини, до її внутрішнього світу.

На відсутність духовно-морального виховання у Концепції Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на період до 2025 року звернула увагу у своїй доповіді методист відділу національного виховання Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Людмила Рибалка.

«Основоположною цінністю християнської духовності є жертовна любов, яка може бути однобічною, нічого не вимагати. Сьогодні доля українського народу залежить від того, чи проявлятимуть його представники саме таке відчуття до Батьківщини», – зазначила доповідач.

Роздумами про знання, яке вирішує нашу долю тут, на Землі, й у вічності, поділилася кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології Національного лісотехнічного університету України Вікторія Оліферчук. За її словами, Хрещення (занурення) у Святий Дух – це коли під час молитви третя Особа Бога – Святий Дух – приходить у дух людини, і вона з’єднується з Богом, отримавши силу на власне спасіння та служіння іншим людям.Результатом конференції став її Підсумковий документ, адресований державним, церковним, і неурядовим інституціям.

Олександр Кривенко

4

Пастор, керівник молодіжного напрямку Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів Роман Кравчук в ефірі програми «Азбука моралі» телеканалу «Аверс» поділився міркуваннями про найважливіші аспекти життя кожної людини – любов, стосунки, шлюб, випробування, які потрібно долати, ставлення до роботи, а також про те, які висновки має зробити людство, яке пандемія коронавірусу поставила на вимушену паузу.

Про багатогранність життя

Із раннього віку моє життя було дуже багатогранним, я не зупинявся на чомусь одному. Напевно, це все – завдяки батькам та Богу, який мене створив таким. Я дуже рано потрапив у церкву, де серйозно поставив собі питання, ким я є насправді.

Одна з професій, яку здобув – економіст. Але потім я перекваліфікувався й здобув ще один фах в автомобільному напрямку. Мій батько був у цій сфері і я пішов його дорогою. Став викладачем, сім років викладав Правила дорожнього руху. Напевно, випустив на дороги тисячі людей.

Але поряд з тим у моєму житті є духовний бік. Я став пастором, лідером молоді. Та я не відділяю ці речі, хоча багато хто це робить, переживає такий собі дуалізм. Вважаю, що треба і до церковних питань, і до питань роботи й бізнесу ставитися правильно. Хай що ми робимо в житті, маємо це робити, як каже Біблія, як для Бога.

2

Про ставлення до роботи

Дуже часто люди приходять на роботу, відпрацьовують з 9:00 до 18:00 і йдуть. А працювати правильно і так, як для Господа, означає віддавати більше, ніж від нас залежить. Ми відповідально ставимося до цієї справи, робимо її професійно і якісно. І це також служіння Богу.

Я завжди кажу: якщо ти йдеш на роботу, то подякуй Богу, бо тобі є де працювати. Якщо ти довго стоїш в заторі, подякуй Йому, бо в тебе є машина. Ми маємо розуміти одну дуже важливу деталь: наша цінність в тому, що роботи, яку ми маємо, не мають мільйони людей.

Я за те, щоб і молодь, і старші люди ставилися до своєї роботи як до унікального благословення в житті.

У Біблії сказано:

«Працюй не про людське око», тобто ми маємо працювати не для того, щоб хтось побачив і нас оцінив. Треба давати найкращий рівень, і коли ми будемо так робити в житті, тоді все навколо процвітатиме.

Тільки віра в Бога і тяжка праця дають результат. Так, заробляти потрібно. Але в усьому треба мати межу. Бо можна заробляти мільйони й не бути задоволеним, а можна заробляти достатньо й бути щасливим.

Якщо мама доглядає дітей – це також робота, до того ж, важка. І низький уклін нашим дружинам, які часто приносять себе в жертву для того, щоб ми мали успіх. Адже за кожним сильним і успішним чоловіком стоїть не менш сильна й успішна жінка. Тому, якщо чоловік досягнув чогось у житті, йому треба подякувати своїй жінці.

Про кохання і шлюб

Я зустрів свою дружину дуже рано. Моя історія унікальна. Імовірно, це радше виняток із правил. Уперше я побачив її, коли їй було 13 років. І зрозумів, що це – моя дружина. Я не міг це пояснити їй, не міг це обґрунтувати. На той момент мені було 16, я вважав себе дорослим і думав про те, як сказати цій дівчині, що вона буде моєю дружиною.

Познайомилися ми в церкві, яку відвідувало понад тисяча людей. Я відчув, що вона для мене особлива. Наважився, вибрав дату – 9 травня. Підійшов до неї й кажу:

«Оленко, я дивлюся на тебе й маю серйозні наміри на майбутнє з тобою». І вона відповіла: «Дай я трошки подумаю і обов’язково дам тобі відповідь».

3

Минув місяць, я чекав від неї відповіді. І от вона каже:

«Відкрию тобі таємницю. З 10 років бабуся навчила мене молитися за свого чоловіка. Я це робила. І коли ти до мене прийшов, я була здивована, бо не очікувала такої швидкої відповіді. Мало того, ти мені завжди подобався».

Того дня ми вирішили, що будемо разом. Я чекав, поки вона виросте, сім років. І того самого 9 травня ми зробили заручини, а 11 липня одружилися.

Ці сім років ми не жили разом, мали нормальні гарні стосунки. Я взагалі проти цивільних шлюбів і вважаю їх катастрофою для сімей.

Вважаю, що справжня мужність чоловіка – відповідати за свої слова. Не знаю чому, але я відчував відповідальність стосовно цієї дівчини. Вона мені повірила, і це був унікальний момент для мене. Поряд було дуже багато гарних дівчат, але я розумів, що пообіцяв Олені майбутнє разом. Вірив, що Бог мені відкрив, хто моя дружина. І ми вже 10 років разом, у нас дві донечки. Я просто щасливий у шлюбі й скажу відверто: життя після одруження є.

Про дівочу вроду

Якщо дівчина взяла хлопця красою, то нею його треба й тримати. А вся правда в тому, що зовнішня краса швидко мине. Тому якщо вона ставить акцент на тому, що в неї має бути ідеальна фігура і вона полонить красою свого хлопця, то буде розчарована, тому що на кожну гарну знайдеться ще гарніша. Потрібні глибинні стосунки, а не просто поверхневий фізичний флірт. Бо ці речі швидко минають. А коли приходить перша буря в життя, уся краса просто зливається.

Про стосунки до шлюбу

За сім років зустрічань у нас було багато бур. Коли люди зустрічаються багато років і не живуть разом, є кризові моменти: перший, третій і шостий рік. Перший рік люди звикають одне до одного. На третій вони вже багато знають одне про одного і їм уже потрібен наступний крок – вони або живуть разом, або одружуються. Ми вирішили не жити разом до шлюбу. Я як пастор і людина, яка працює з молоддю, вважаю, що це добре і правильно – берегти себе фізично до одруження і не мати сексуальних стосунків.

Чому це важливо? Тому що коли люди спробували таке життя, то в майбутньому той самий хлопець не хоче одружуватися з цією дівчиною, вона перестає бути йому цікавою. Для порівняння: коли ракета злітає, на старті вона витрачає багато палива, потім виходить на орбіту й починає просто летіти. Суть в тому, що коли молоді люди розмінюють стосунки до шлюбу на фізичний контакт, вони втрачають Богом задуману ідею шлюбу, вони ніколи не відчують цей перший особливий момент, коли були разом. Для них це буде буденна справа.

А тим, хто на роздоріжжі й думають, віддатися хлопцеві або дівчині чи ні, хочу побажати: бережіть себе чистими до одруження. У шлюбі ви матимете цього предостатньо. Цінуйте себе.

Інколи краще побути на самоті, ніж піддатися на провокацію, що хлопець піде до іншої. Нехай іде, це краще, ніж він маніпулюватиме потім усе життя.

Про молодь

Нинішнє покоління молодих людей надзвичайно розумне, освічене. Це покоління, яке має інтернет в голові й Instagram в крові, воно живе у віртуальному світі. Єдиний мінус – вони не готові брати відповідальність на себе, усе хочуть мати легко, все поверхневе, онлайн – стосунки, спілкування, навчання.

Про щастя

На мою думку, людина, яка не є щасливою сама з собою, ніколи не зробить щасливим когось іншого. Я бачив багато молодих пар, які вступали у шлюб. Коли запитував у хлопця, чому він одружується, той відповідав:

«Мені недобре самому, я хочу жінку».

Тобто йому потрібна безплатна домогосподарка. Така людина ніколи не зробить щасливою в шлюбі іншу. Якщо дівчина каже, що їй потрібен принц, що хоче бути неймовірно щасливою, що всі подруги вийшли заміж, це є ілюзія, яка насправді закінчиться не дуже добре. Тому передусім людині треба розібратися самій із собою. Якщо вона щаслива самостійно, то має шанс зробити щасливим когось іншого.

Та весь парадокс у тому, що самому неможливо бути щасливим. Якщо людина глибоко й серйозно не замислилася над тим, для чого вона живе, для чого є Бог, вона ніколи не буде щасливою.

«Сучасна молодь має Інтернет в голові й Instagram у крові», – пастор з Луцька

Про те, що означає бути християнином

Є велика різниця – називатися християнином і бути ним. Якщо ми кажемо, що ми християни, то маємо відповідати цьому статусу. І йдеться не лише про виконання десяти заповідей. Насправді достатньо дуже простих речей: повірити в те, що Бог є, усвідомити свою гріховність, покаятися перед Господом і жити за Його словом. Дві найбільші заповіді – люби Бога і люби людей.

Бог кожній людині дає вибір. І наша відповідальність не в тому, щоб переконати людину і змусити її, а в тому, щоб сказати їй про це. Я ніколи не змушую людей. Але кажу їм: «Є повітря, якого ми не бачимо, але дихаємо ним. Так і Бог. Я не буду переконувати тебе в тому, що Він є. Це твоє право і твоє рішення. Але від того, що ти робиш сьогодні, залежить твоє майбутнє».

Я вважаю, що для того, аби бути щасливою, людині достатньо серйозно мати Бога в житті. Постав Його на перше місце – і буде все на своєму місці.

Про розлучення

Коли відбувається розкол сімейних стосунків, зазвичай винен не один. Обоє певною мірою несуть відповідальність за свій шлюб. На жаль, в Україні, за статистикою, шість із десяти шлюбів завершуються розлученням.

Це болючий процес. Коли людина залишається сама, їй треба взяти з цього урок – що було не так. Можливо, люди прийшли в шлюб з егоїстичним підходом до сім’ї. Такий шлюб не має шансу на існування.

Найчастіша причина розлучення – розчарування. Адже люди, коли зустрічаються, показують найкращу картинку, а насправді все не так. Другий момент – пара вступає у шлюб непідготовленою.

На мою думку, перед одруженням молоді люди мають гарно готуватися до цього процесу. На жаль, поки що в Україні немає таких установ, які давали б компетентну підготовку молоді. Дуже добре, що є церква, яка може давати таку підготовку. І ми запроваджуємо це на різних рівнях. Ми відкриті до того, щоб допомагати людям, бо це може зменшити відсоток розлучень.

Третя причина розлучень – це те, що люди невірні одне одному. Штамп у паспорті нічого не означає, якщо в людей немає цінностей, правильних пріоритетів. Шлюб – це не просто реєстрація в державній установі. Це щось більше й духовніше.

Якщо люди лишилися наодинці з собою, можливо, цей тайм-аут варто використати для того, щоб переоцінити своє життя. І не боятися спробувати відновити стосунки, якщо це можливо. Якщо це апріорі неможливо, людині не варто зневірятися. Вона має зробити висновки з попередніх помилок, зрозуміти, що шлюб – це не мені дати, це я маю віддати. Шлюб – це велика праця, це щоденна боротьба. Щоб мати успіх, треба принести себе в жертву заради когось.

Половина шлюбів в Україні – це люди, які просто живуть під одним дахом, носять одне прізвище. Вони не вміють спілкуватися у шлюбі.

Біблія каже чоловікам любити своїх дружин, а жінкам – коритися чоловікам. Що означає любити? Це означає не просто фізично насолоджуватися нею, а принести себе в жертву заради неї. Її роль – коритися, і це не означає, що вона не має права голосу, не може йому заперечити. Це просто момент, коли вона стверджує авторитет свого чоловіка, дає йому право навіть інколи помилитися, у складних моментах вона має дати йому шанс ухвалити рішення. Але цю інструкцію люди ігнорують, тому маємо таку статистику.

Про нюанси в роботі

Будь-яка робота, зокрема й моя праця автоінструктора, є дуже стресовою. І перше, з чим я працюю, коли людина приходить до мене, – це її внутрішнє переконання в сміливості. Я даю їй шанс зрозуміти, що в неї вийде. У мене навіть є девіз – навчаю безнадійних. Тобто коли людина не може опанувати свій страх, їй треба допомогти повірити в свої сили. Ми це робимо – і вона гарно керує автомобілем.

За час викладання до мене приходили різні люди, багато з них мали складні життєві обставини. Дуже часто велику частину свого життя я приділяю тому, щоб говорити з людьми, інколи просто витягувати їх з проблем. Тож до роботи я ставлюся не просто як до роботи. Це покликання, служіння.

5

Про пандемію і карантин

Пандемія – однозначно не випадковість. Я як людина, яка розуміє те, що говорить Біблія, був готовий до цього. Період з часу приходу Ісуса Христа на землю донині називається останнім часом. У Біблії йдеться, що цей час буде супроводжуватися землетрусами, війнами, епідеміями. Чи вважаю я, що це фінал? Ні. Але, напевно, це генеральна репетиція перед кінцем. І це свідчить про те, що прихід на землю Бога дуже близький.

З цього всього можна зробити кілька висновків. Перший – що ми нічого не контролюємо і нічого не можемо планувати. Насправді ми живемо одним днем. Другий висновок – ми маємо зрозуміти, що наше життя – не в наших руках, тому про нього треба думати щодня. Хтось мудрий сказав, що ми всі стоїмо в черзі за смертю, тільки не знаємо, хто за ким. Тому це час такої собі зупинки для всього світу і нагода всім подумати над своїми життями, переоцінити свої цінності, стосунки з ближніми.

Напевно, ми всі хочемо прокинутися одного дня й сказати, що це був страшний сон і цього більше ніколи не повториться. Я оптиміст по життю, але не вірю, що далі буде краще. Тому що все говорить про те, що ми йдемо до фіналу. Позитив у тому, що Бог продовжив наше життя. І ми маємо бути щасливими, адже не опинилися в числі тих, хто не дожив до сьогоднішнього дня. Це велика милість Божа.

Карантин – це час зупинки для нас, щоб подумати, проаналізувати й перевірити власне життя.

Джерело: volynnews.com.

ot-zhenskih-zabastovok-do-novogo-klassovogo-dvizheniya-tretya-volna-feminizma_large
Фото ілюстративне

У сучасному світі все частіше культура і загалом публічний простір наповнюються феміністичною повісткою, а тема “прав жінок” дедалі частіше стає предметом пропагандистських маніпуляцій. За останні десятиліття попри розмитість та різноманітність течій, ідеї фемінізму стають все популярнішими, особливо серед молодих жінок. Тож спробуємо поглянути на історію та еволюцію феміністичного руху, проаналізувати, як ідея про рівні виборчі права трансформувалася в ексцентричні звинувачення більшості чоловіків у “пригніченні” жінок.

Становлення і розвиток фемінізму можна формально поділити на три хвилі – своєрідні спалахи феміністичного руху, які хронологічно поширювалися на кілька десятиліть. Зазвичай, виділяють три такі хвилі, однак деякі дослідники фемінізму стверджують про існування четвертої, породженої поширенням інтернету і появи так званого “кіберактивізму”. Ця хвиля перебуває ще на етапі формування, тому наразі ми розглянемо три попередні, які відомі не меншим епатажем. Три хвилі суттєво відрізняються як ціннісно, так і шляхами досягнення мети, але усіх об’єднує прагнення жінок домогтися змін в їх суспільному статусі (як конструктивних, так і відверто божевільних).

І хвиля: суфражизм

Питання участі жінок у громадсько-політичному житті піднімалося ще у XVIII столітті. Це було пов’язано як з поширенням демократичного ладу в Європі та Америці. Водночас організований жіночий рух з’являється аж у ХІХ столітті. Жіночий активізм був пов’язаний з різними аспектами суспільного буття: боротьба за скасування рабства, рух за тверезість, різноманітна благодійність (догляд за немічними, організація притулків для сиріт тощо) і в підсумку – боротьба за виборче право. Жінок, що вимагали права голосу називали суфражистками (suffrage – виборче право).

nintchdbpict000382900997-776×1024

Однією з найяскравіших ознак першої хвилі була неоднорідність та діаметрально протилежні позиції багатьох суфражисток. Серед них були праві і ліві, християнки і атеїстки, ті, що прагнули міцності сім’ї на релігійних засадах, і ті, які вважали сім’ю тягарем.

Сьогодні може видаватися дивним той факт, що чимало суфражисток були категорично проти лівих ідей та нерідко відстоювати консервативні політичні цінності та використовували активізм для поширення християнства. Прикладом християнської суфражистки можна назвати Френсіс Вілард – американську засновницю Еванстонського коледжу для жінок. Вона сприяла поширенню освіти серед жінок, а також виступала за надання їм виборчих прав. Вілард була активною противницею алкоголю та наркотиків і навіть брала участь в установчому з’їзді Жіночого християнського союзу тверезості (WCTU).

Ще одним прикладом правої суфражистки може бути Еммелін Панкгерст – британка, яка заснувала Жіночий соціально-політичний союз з метою домогтися виборчого права для жінок. Окрім цього вона активно займалася благодійністю та організувала приймальний будинок для навчання сиріт та дітей бідняків. Також Панкгерст прославилася як патріотка, котра в роки Першої світової війни агітувала чоловіків вибороти перемогу на фронті, а жінок – забезпечити максимальну підтримку в тилу. Про ті часи вона говорила так: “То була національна війна. Як суфражистки, ми за жодних обставин не могли бути пацифістами”. Після війни, пізнавши руйнівну суть більшовизму в Росії, вона стала затятою антикомуністкою та приєдналася до британської Консервативної партії.

Одночасно, буде помилково вважати ранній фемінізм та суфражизм цілком безпечними і прийнятними для християн, адже чимало суфражисток були атеїстками і сприяли швидкому поширенню марксизму. Ще в ХІХ столітті низка суфражисток прославилися критикою християнства. Передусім, це було пов’язано з їх прихильністю до ідей Французької революції, а пізніше й марксизму.

CTPHJv5UkAAZfSi-1-1024×681

Одним з найперших таких прикладів є Мері Волстонкрафт – англійська письменниця кінця XVIII  століття. Вона стала відома як палка прихильниця Французької революції, що стало предметом її дискусії з Едмундом Берком – відомим мислителем та основоположником британського консерватизму. Волстонкрафт написала працю “На захист прав людини” як відповідь на його критику революції. Вона заперечувала цінність традиції та звинувачувала Берка в захисті нерівного суспільства, заснованого на пасивності жінок.

Також варто згадати одну з перших американських суфражисток Елізабет Кеді Стентон. Вона активно виступала за скасування рабовласницької системи в США та боролася за тверезість і виборчі права жінок. Однак контроверсійності цій фігурі додає її ставлення до християнства і церкви. У 1895 році вона видала свою “Жіночу Біблію”, в якій намагалася переписати біблійну роль жінки на феміністичний лад. Стентон відмовлялася трактувати Біблію як священну книгу, підтримувала розлучення, заперечувала вчення про Трійцю та називала Писання “єврейською міфологією”, звинувачуючи християнство в патріархальному ставленні до жінок.

Не можна забувати і марксистський вплив на поширення ідеї рівноправ’я чоловіків і жінок. Ідеологи комунізму надавали особливе місце питанню взаємовідносин чоловіків і жінок, а також критикували традиційну християнську родину як “буржуазну” й “патріархальну”.

Першою державою, де перемога фемінізму стала державною політикою, був Радянський Союз, де чоловіки й жінки були офіційно урівняні. Щоправда, практично завжди їх ініціативи лише шкодили жінкам. Разом із виборчим правом (яке в Радянському Союзі мало що означало) жінки отримали унікальну можливість відчути рівність з чоловіками на полі, на заводі, а пізніше в армії та шахті. Тоді жінки, нарешті, змогли скинути з себе кайдани “рабської” домашньої роботи по догляду за дітьми та турботою про чоловіка і повною мірою перейнятися тотальною рівністю обов’язків.

86571e98305aa53c35b03d36f839d16c-673×1024

Та окрім професійної “емансипації” жінки в СРСР відчули й інші аспекти ліквідації традиційних суспільних норм. З легкої руки марксистів-революціонерів в Радянському Союзі розпочалася перша сексуальна революція. Запал більшовиків зробити все спільним жахливо позначився на долях багатьох дівчат і жінок, які в деяких регіонах Росії оголошувалися спільною власністю, а відтак пересічний революціонер мав право “соціалізувати” будь-яку дівчину віком від 16 до 25 років. Тут говорити про права самих жінок не доводиться.

На період сексуальної розкутості в СРСР 1920-х припадає і популярність феміністичних робіт Олександри Колонтай, однієї з найвідоміших революціонерок. Вона була радикальною противницею традиційного шлюбу і популяризувала відвертий блуд, порівнюючи задоволення сексуальних потреб із випитою склянкою води.

Перша хвиля характеризувалася винесенням питання про жіночі права в публічний простір, отримання жінками виборчих прав та божевільними експериментами зі статусом жінки під впливом комунізму.

ІІ хвиля: радикальний фемінізм

Час ішов. З’являлися нові умови життя і нові віяння в філософії та політиці. Після Другої світової війни привид комунізму в Європі та Америці дещо змінив свою форму та сфери поширення. Розквіт неомарксизму (культурного марксизму) в університетах, культурі й мистецтві породив глобальні соціальні зміни, що проявилися в деконструкції традиційних інститутів та цінностей. Найбільших атак зазнала релігія та сім’я.

Феміністки були стурбовані соціальними й культурними аспектами життя жінок. В середині ХХ століття в більшості держав, на які поширювалася західна система цінностей, жінки мали ті ж юридичні права, що й чоловіки. Проте це не означало, що обидві статі стали взаємозамінними в суспільстві, а репрезентація жінок в сфері політики чи науки не дорівнювала чоловічій. Абсолютна більшість жінок на Заході бачили своє покликання і власну сферу відповідальності в сім’ї, догляді за дітьми, турботою про чоловіка і значний їх відсоток залишалися домогосподарками та не бажали змінювати сферу діяльності.

Людина з правим світоглядом, яка усвідомлює природний стан речей, дану ситуацію може пояснити дуже просто: більшість жінок і чоловіків мають різні потреби та різні шляхи реалізації. Хоча в житті і трапляються унікальні випадки, що не вписуються в звичну систему сфер покликання, однак це винятки, а не правило.

Натомість тодішні феміністки мали зовсім інше пояснення. За їх трактуванням жінки не бажають займати рівні з чоловіками позиції в професійній і загалом соціальній сферах, бо в суспільстві панує патріархат, який чинить на них тиск та обмежує жінок. Навіть коли останні самі не бажають мати в суспільстві статус тотожний з чоловіками, феміністки звинувачують саме патріархальні засади. Вони пояснювали такий стан справ “глибоким вкоріненням патріархальної культури, що не дає жінкам розкрити свій потенціал”.

1d87b34b5f7a06b0547b45c94074d509-1024×536

Фемінізм другої хвилі концентрує свою боротьбу найперше на ідеологічному впливі та культурних змінах статусу й образу жінки, а вже потім справа доходить і до законодавства. Правові зміни жіночого питання другої половини ХХ століття постали з радикальних змін в соціумі та культурі. Рух хіпі, актуалізація видимості національних і расових меншин у поєднанні з шаленою популярністю серед молоді соціалістичних та навіть комуністичних моделей побудови суспільства підштовхнули найактивніше розгортання другої хвилі фемінізму саме в США та деяких європейських державах.

Протягом 1960-х найактивніше поширювався радикальний фемінізм, який і є своєрідною візитівкою другої хвилі. Слово “радикальний” в даному випадку має значення не стільки методів боротьби (хоча вони дійсно були радикальними і нерідко справа доходила до насильства), скільки трактування прав жінок. Цей термін вживається у своєму первинному значені – докорінний, який сконцентрований на суті й першопричині проблем. Такою першопричиною було названо патріархат. Під цим терміном малася на увазі традиційна система побудови суспільства, де роль лідера покладена на чоловіка. Тоді ж з’являється і поняття “сексизм” як дискримінація за ознакою статі (sex – англійською стать).

Патріархат феміністки вбачали всюди: в сім’ї, в політиці, в культурі, в історії, в релігії тощо. За кілька десятиліть всі ці сфери зазнали руйнівного впливу фемінізму та деформації здорового функціонування в результаті методичної боротьби з природним станом справ.

im_20170109212224_934766
Симона де Бовуар

Стартом публічної дискусії довкола цих питань та зародженням другої хвилі фемінізму можна вважати публікацію 1949 року монографії “Друга стать” авторства французької феміністки Симони де Бовуар. Вона була радикальною марксисткою і з цих позицій намагалася підвести суспільство до революційних змін суспільного сприйняття жінки. Значний поштовх популяризації фемінізму другої хвилі зробила публікація 1963 року книги “Загадка жіночності” американської феміністки Бетті Фрідан. Вона підняла питання місця жінки в суспільстві та засуджувала домінування ідеї про реалізацію жінки в сім’ї.

6a017ee3c48414970d01bb08fb7129970d-800wi
Глорія Стайнем

Поряд з Фрідан були й інші помітні фігураи цієї епохи. Найперше слід згадати Глорію Стайнем, яка заснувала журнал “Ms” та вважалася обличчям фемінізму 1970-х. Вона доклала чимало зусиль для публічної десакралізації шлюбу і популяризації абортів.

“Легальний шлюб робить вас половиною особи. А який чоловік хоче жити з половиною жінки?”.

Ці слова дуже точно характеризують і її власне життя: вона уникала офіційного заміжжя, натомість мала безліч нетривалих стосунків, цінність яких сама ж заперечувала, бо ставила за мету “розкриття самої себе”.

Також слід згадати Ширлі Чісголм – першу жінку кандидата на пост президента США. Вона намагалася сполучити власний феміністичний активізм з боротьбою за права темношкірих, однак обидва табори не вважали її до кінця своєю. Та попри це вона була однією з перших публічних постатей, що намагалися сполучити питання раси й статі під лівими лозунгами.

Чи не найпомітнішим прикладом лівого радикалізму другої хвилі була Анджела Девіс – американська комуністка, яку в масовій культурі зображували як правозахисницю. Вона мала дружні стосунки ще з Гербертом Маркузе, який був її викладачем в массачусетському Университеті Брандейса. Девіс була радикальною феміністкою, лесбійкою та виступала проти гомофобії і капіталізму. За свою діяльність в ЦК Компартії США нагороджена орденом Дружби народів в одній з численних поїздок до Радянського Союзу. Найбільшу популярність в ЗМІ здобула в результаті арешту після стрілянини в суді, коли Девіс разом із кількома членами екстремістської організації “Чорні пантери” намагалися звільнити “соледадских братів” – інших членів організації.

angela-davis-at-first-news-conference-1024×686
Анджела Девіс

Розглядаючи фемінізм другої хвилі не можливо оминути питання сексуальної революції на Заході. Ці два поняття не просто пов’язані, але зрощені між собою і є взаємозалежними. Сексуальне розбещення масштабу цілого покоління 1960-70-х не було б можливим без фемінізму, який піднімався на тих самих постмодерних неомарксистських принципах розкутості й зламу морально-етичних норм християнського суспільства.

Радикальні феміністки зробили питання сексуальної розкутості жінок своїм політичним маніфестом. Будучи невід’ємною частиною контркультури 1960-х, вони вимагали сексуальної емансипації жінок і “звільнення” їх від обмежень сексуальності, накладених релігією, патріархатом чи традиціями.

Але на заваді стала біологія та природні фактори первинного покликання жінки. Так люди створені, що “вільні” та невпорядковані відносини рано чи пізно призводять до вагітності, яка для них майже завжди була небажаною. Саме тому в 1960-1970-х питання аборту (вбивства дитини в утробі матері) стало актуальною політичною повісткою дня. Феміністки активно лобіювали легалізацію вбивств та маніпулювали винятками з правил (інцест, зґвалтування) та факторами емоційного впливу (тяжке матеріальне становище, багатодітність тощо).

gettyimages-3293539-1024×743
Феміністичний мітинг на підтримку абортів у Нью-Йорку

Всі, згадані вище, феміністки другої хвилі доклали зусилля до інформаційної проабортивної чи політичної кампанії легалізації переривання вагітності. Кульмінацією цього процесу став історичний судовий процес “Роу проти Вейда”, коли Верховний Суд США постановив, що жінка має право перервати вагітність за власним бажанням доки плід не стане життєздатним (поняття досить розмите, однак це дало старт зміні законодавства та легалізації абортів в США).

Друга хвиля характеризувалася цілеспрямованим руйнуванням традиційних (християнських) суспільних і моральних засад та призвела до політизації питання сексуальності та легалізації абортів.

ІІІ хвиля: інтерсекційний фемінізм

Не так багато часу минуло після зародження другої хвилі, як прийшов час і третьої. Вона народилася в результаті поширення лівих рухів, що охоплювали різноманітні меншини (переважно маргіналізовані). Усе це увійшло в поняття “інтерсекційного фемінізму”.

Інтерсекційний фемінізм не є фемінізмом в класичному розумінні цього слова, бо об’єктом його “захисту” є не лише жінки. Сформувався він приблизно в 1990-х, що вважається формальним початком третьої хвилі. Ще з 1960-х років феміністки постійно мали справу з представниками інших неомарксистських рухів, що відстоювали інтереси маргіналізованих груп (гомосексуалісти, національні меншини, атеїсти, комуністи й соціалісти, пацифісти тощо). Вже тоді сформувалася база для об’єднання боротьби з патріархатом і загалом традиційними західними цінностями, яке остаточно оформилося в так званий інтерсекційний фемінізм.

Сама семантика слова “інтерсекційний” вказує на його існування поза конкретними ознаками “пригнічення”. Ця теорія ґрунтується на переконанні, що західне суспільство пригнічує людей за різними характеристиками, а отже одна й та ж людина може піддаватися дискримінації за багатьма напрямками. Саме тому адепти даної теорії не бачать сенсу боротися х сексизмом чи гомофобією окремо, якщо їм протистоїть ціла система цінностей західного суспільства, яка визначається ними ворожою і до жінок, і до гомосексуалістів.

Цих ознак досить багато, тому в інтерсекційній теорії пригнічені групи також мають свою ієрархію. Так, темношкіра жінка визначається більш пригніченою з боку білого чоловіка, ніж біла жінка. Як би абсурдно це не виглядало б, але справжній джекпот в цій ієрархії дістається темношкірій незаможній транс-жінці (так вони називають чоловіків, що вважають себе жінками), яка сповідує іслам.

Популяризація інтерсекційного фемінізму прямо пов’язана з поширенням ґендерної теорії як деконструкції розуміння статі. Її автором є феміністка, неомарксистська і лесбійка Джудіт Батлер. Вона підняла питання множинності ідентичностей та розділила поняття фізичної статі і ґендеру як соціального конструкту, який, на її думку, може бути досить варіативним.

sharon-mccutcheon-x8_VLfYWnFo-unsplash-1024×683

Таким чином, ґендерний спектр (цим терміном називають розрізнення десятків чи сотень вигаданих ідентичностей) стає більш важливим, ніж біологічна стать. Ба більше, “дискримінація” за ознакою ґендеру (до трансвеститів чи інших “квірів”) визнається більш серйозним пригніченням, ніж за ознакою статі.

Найбільш ексцентричні піонери цієї галузі заперечують всі фізичні прояви статі, мотивуючи це первинністю ґендерної самоідентифікації над будь-якими фізичними ознаками. Ба більше, вони допускають визнання чоловіка жінкою без потреби зміни статі чи зовнішнього вигляду чоловіка, а небажання визнавати його жінкою трактується як прояв “трансфобії”.

Питання ґендерного спектру стало каменем спотикання та основним фактором конфлікту між другою та третьою хвилями фемінізму. Радикальні феміністки, що представляють другу хвилю, категорично не сприймають гендерну теорію та спектр ідентичностей. Вони визначають свою діяльність як боротьбу проти домінування чоловіків. Натомість метою інтерсекційного фемінізму є знищення всіх форм “дискримінації”, куди вони відносять багато ознак (більшість з яких цілком надумані): сексизм, расизм, гомофобію, трансфобію, ейджизм, ісламофобію, націоналізм і, звичайно, капіталізм.

Ті інтерсекційні феміністки третьої хвилі, чия діяльність пов’язана найперше з питаннями, що стосуються жінок, також несуть чимало руйнівних ідей для останніх. Оскільки третя хвиля повністю просякнута постмодернізмом, то використовує методи й принципи, що докорінно деконструюють поняття “жінка”. Вона породжує низку абсурдних і навіть небезпечних практик.

Чи не найбільше деконструкції зазнала зовнішність та самоідентифікація жінок. Тут варто виділити два ніби й різних, але багато в чому подібних напрямків: бодіпозитив та чайлдфрі. Обидва терміни є англіцизмами і не так поширені в Україні, як на Заході, однак і в нас за останні 5 років їх популярність зросла.

SYA_slideshow1-1024×684
Деякі феміністки закликають пишатися своїми абортами
66477281_1212393818969341_744685644806094848_o
Напис на плакаті: “Дякуємо Богу за аборти”

Бодіпозитив у схрещенні з фемінізмом породжує часткову або повну відмову від тих проявів жіночності, які роблять жінку привабливою в очах чоловіків та суспільства загалом. Мотивуючись відмовою від “буденного патріархального гноблення” чимало феміністок третьої хвилі намагаються продемонструвати свої бунтівні переконання через екстравагантну зовнішність чи відмову від догляду за собою, що часто несе за собою численні небезпеки для здоров’я. В свою чергу чайлдфрі (відмова від народження дітей) також є своєрідним запереченням жіночності та первинного покликання до продовження роду.

Таким чином ключовий конфлікт другої та третьої хвиль фемінізму полягає у визначенні суті слова “жінка” та включенні (або ні) до цього визначення тих, хто народився чоловіком, але вважає себе жінкою.

Окремо слід зазначити ліберальний фемінізм. Він не має чіткої ідейної складової, його ціннісні засади періодично змінюються, а тому цей напрямок є скоріше засобом для популяризації ідей інших течій. Ліберальний фемінізм сформувався як помірне відображення актуальної повістки дня, тому його можна ще визначити як “популярний” чи “публічний” фемінізм.

Ліберальний фемінізм не використовує радикальної риторики, не перебуває в жорсткій конфронтації з опонентами та й загалом намагається уникати конфлікту ідей. Таким чином мова ліберального фемінізму – це певна підготовка ґрунту до сіяння більш радикальних та абсурдних феміністичних ідей.

Як підсумок:

Жодна з описаних трьох хвиль не може вважатися повністю прийнятною для християн. Подобається це кому чи ні, але Біблія встановлює досить чітку ієрархію відносин чоловіка й жінки в сім’ї та церкві. Однак це ніяк не заважає освіті чи здоровому активізму жінок, їх участі в суспільному житті та роботі в межах свого часу, таланту й компетенції. Проблема виникає тоді, коли з’являється конкуренція між статями та спроба жінок змінити встановлену Богом ієрархію.

gabe-pierce-dcMOrU3JXEc-unsplash-1024×683

Чи означає це, що жінки не зіштовхуються із серйозними загрозами і не мають глобальних проблем? Ніяк ні. Чому ж вирішення проблем жінок не лежить в площині фемінізму? Все дуже просто: проблеми, з якими жінки зіштовхуються в ХХІ столітті насправді не лежать в площині пригнічення з боку чоловіків (а іноді навпаки: є результатом “здобутків” фемінізму). Значна частина цих проблем є спільною для обох статей та залежить від суспільно-політичних обставин (в диктатурах чи державах з дикунськими практиками становище жінок і сьогодні дійсно жахливе, але й чоловікам не набагато краще), проявів розбещення суспільства, відходу людей від біблійної моделі його побудови, а також життя в експерименті утопічних економічних моделей (соціалізм, комунізм).

Що ж стосується гармонійних і здорових відносин без маніпуляцій чи пригнічення, то Господь давно встановив конкретні правила для членів сім’ї: “Жінки, коріться чоловікам своїм, як і слід послідовникам Господнім. Чоловіки, любіть жінок своїх і не будьте суворі з ними. Діти, будьте у всьому слухняні батькам своїм, бо це до вподоби Господу. Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб ті не впали у відчай, та не перестали вас слухати” (До Колосян 3:18-21).

Мар’яна Чорна для Християни для України

40155555-680×400
Фото ілюстративне

Загроза пандемії, яка нависає над нами, більшості з нас здається невидимою. Небезпека існує – вона причаїлася на візках продуктового магазину і обгорнена дружніми обіймами – але ми не можемо бачити її своїми очима. Ми можемо мити руки, наспівуючи «З днем народження», але не можемо бути впевнені, що змили всі мікроби. Ми можемо протерти сидіння в метро, ​​але не знаємо, які поверхні ми пропустили. Ми можемо залишатися вдома, але вірус, можливо, вже проник туди.

Це прекрасний час для молитви.

У той час як сім’ї змушені залишатися вдома, у нас є можливість разом взяти практично невидимий і зовні нічим не примітний інструмент молитви. Ми не бачимо небезпеку, але ми знаємо Того, хто бачить все. Більше того, виправдання відсутності молитви – занадто мало часу і занадто багато всього відбувається – викреслені з календаря. Вечірні заходи були скасовані, а ранкові процедури перебудовані невидимим ворогом, залишивши сім’ям тільки час і єдність. Ніколи не було кращого часу для того, щоб помолитися.

У дні невпевненості регулярна сімейна молитва підтверджує чотири істини, які ми часто можемо не помічати.

Реальність невидимого Царства

Молитва – заклик до Бога виконати Свої обіцянки – є значним невидимим інструментом в руках невидимого Бога. Коли кожен схиляє голову і закриває очі, ми просимо Бога виконати Його святу волю. Молитва сама по собі є актом віри: «І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євреїв 11:6). Ми не можемо бачити Бога, але віримо, що Він чує нас.

Його відповіді на наші молитви також в основному приходять в таємних місцях, за межами погляду людських очей. Змінюються серця і уми, Євангеліє поширюється, Дух сходить, але насправді ми нічого не бачимо.

Невидимість вірусу (у крайньому разі, для тих із нас, у кого в розпорядженні немає наукових інструментів) є нагадуванням християнам про те, що у нас є проблеми за межами видимого світу. Коли ми молимося разом з нашими сім’ями, ми стверджуємо, що наші пріоритети – це не просто те, що ми бачимо перед собою.

Наше благання про милість, яка рятує від «виразки, яка ходить у темряві» (Псалом 90: 6), може спонукати наші серця шукати Божої допомоги й для всіх інших прихованих потреб.

Яків каже про це своїм хворим членам церкви: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться» (Якова 5: 14-15). Хвороба тіла виявляє нашу залежність від Бога для благополуччя наших душ. Ми приходимо за зціленням і йдемо з порятунком.

Духовна цінність дітей

Молитва також є важливою духовною роботою, яку можуть виконувати діти. Часто служіння недоступне для найменших членів нашої сім’ї. Їх світи невеликі, а їх тіла ще менші. Як правило, вони навіть не можуть включити плиту, не кажучи вже про організацію роботи з надання допомоги всьому співтовариству. У часи невизначеності діти можуть відчувати себе безпорадними або непотрібними. Однак молитва – це робота, яку діти можуть виконувати так само, як і дорослі.

Псалом 8:3 (а пізніше і Ісус) підтверджує, що молитва віри не залежить від віку людини, яка молиться: «З уст дітей і немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника» (Мт. 21: 15-16). Коли діти моляться, Бог досягає Своїх цілей. Коли діти моляться, диявол зобов’язаний закрити рот.

Коли ми молимося з нашими сім’ями, то визнаємо духовну цінність наших дітей. Ми запрошуємо їх використовувати свої уста, щоб закликати ім’я Господа, і ми приєднуємо наші серця до їх прохань. Подібно маленькій дівчинці, яка підштовхнула великого Наамана шукати допомоги Господа у своїй хворобі (2 Царств 5 розділ), молитви наших дітей приводять нас до Бога, який може зцілити нас від хвороб тіла і душі.

Зв’язок з Божим народом

У той час, коли багато церков скасовують регулярні зібрання, молитва в наших будинках підтверджує наш фундаментальний зв’язок з усім Божим народом. Молячись, ми приєднуємо наші серця до благань Божих людей в нашому суспільстві і за його межами. По всьому світу, кожною мовою і серед всіх груп населення християни волають про милість до одного і того ж Бога.

Коли ізраїльтяни хворіли і помирали, розкидані по своєму табору в пустелі, у них був єдиний фокус: мідний змій на жердині (Числа 21: 9). Разом вони піднімали очі в пошуках допомоги. Точно так само в кожному віруючому домі по всьому світу ми шукаємо допомоги в одному і тому ж напрямку: у Сині, піднесеному для нашого спасіння (Івана 3: 14-15). Ми можемо бути розсіяні фізично, але разом ми дивимося на нашого єдиного Господа.

Збираючись разом для сімейної молитви, ми приєднуємо наші серця до молитов Божого народу в усіх епохах і місцях. Наші прохання разом постають перед Господом, наповнюючи «золотий посуд, повні пахощів – молитов святих» (Об’явл. 5: 8). Сім’я в молитві є частиною величезної армії, зайнятої спільною справою. Найслабші молитви з найменшої сім’ї не досягають небес поодинці.

Присутність Христа з нами

Наші молитви не ізольованими, і ми – також.

В одному з найпрекрасніших спонукань до молитви в Біблії Ісус говорить нам: «Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Матвія 18:20). На своїх колінах мама і її дочка, чоловік і дружина, сім’я з 4-х або 14-ти чоловік мають певну обіцянку присутності Христа.

Коли наші сім’ї знаходять час помолитися разом на наших кухнях і у вітальнях, ми спілкуємося з Христом. Ми збираємося в ім’я Його, з Його народом, проголошуючи Його хвалу і просимо про речі, які Йому до вподоби. І Своїм Духом Він теж буде там. Ми не самотні перед обличчям невизначеності і хвороби. Коли сім’я молиться, присутність Ісуса буде на тому місці кожен раз.

Меган Хілл, переклад ТБН.

135410_w_800_267
Фото ілюстративне

Бути в шлюбі з невіруючою людиною іноді схоже на щоденну боротьбу у власному будинку. Розбіжності, яких з часом з’являється все більше, можуть перемагати і викликати у вас відчуття, ніби ви проти вашого чоловіка. Я вірю Біблії, в якій говориться: «Любов покриває безліч гріхів» (1 Петра 4: 8).

Якщо Ви боретеся за любов, ось кілька практичних способів благословити Ваш шлюб, якими Ви можете скористатися вже сьогодні, пише Джуліанна Селест для The Christian Post, передає CNLNEWS.

1. Моліться

Коли ви в останній раз молилися за свого чоловіка або дружину? Більше, ніж просто говорили: «Боже, бережи його/її». Якщо ми серйозно ставимося до того, щоб зберегти свій шлюб здоровим, ми повинні молитися щиро, посилено і постійно. Моліться, щоб ваші дружини і чоловіки були благословенними в кожному дні. Моліться, щоб Бог явився надзвичайним чином, і щоб вони відчували, що Бог любить їх. Моліться, щоб вони добре справлявся на роботі.

Моліться за друзів, батьків і їх сім’ї. Моліться про благословення на ваш шлюб. Моліться, щоб ви були добрими, щедрими, люблячими батьками (якщо у вас є діти або ви плануєте їх мати). Якщо ви не знаєте, з чого почати, є багато книг, доступних в якості ресурсу для молитви за вашого чоловіка або ж дружину.

2. Дайте йому/їй трохи свободи

Як віруючі, ми дотримуємося деяких стандартів, яких не дотримуються наші невіруючі партнери.

Біблія говорить про те, що нам не можна впиватися (Ефесян 5:18, Римлян 13:13 Галатів 5:21 і т.д.). Тому я майже не п’ю алкоголь. Раніше я змушувала чоловіка робити так само. Я була так засмучена і скривджена, коли він п’янів. Але правда в тому, що він не християнин, тоді чому він повинен дотримуватися Біблії? Те, у що ми віримо, не означає, що ми можемо очікувати, що наші партнери вчинять так само.

Вони можуть навіть спонукати нас чинити так само, як вони. У ці моменти здається, що ми на війні. Поговоріть з ними про ваші межі, попросіть його або її не перетинати їх і не пропонувати вам брати участь у чомусь, що перетинає ваші кордони. З любов’ю поясніть, чому це важливо для вас.

Чи є які-небудь способи залучення вашого невіруючого партнера до відповідальності в тих сферах, де ви не повинні цього робити? (тобто відвідування церкви з вами, перегляд певних телепередач, фільмів, відвідування місць, які їм не подобаються і т.д.) Помолившись, подумайте, чим ви можете засмучувати своїх близьких, і попросіть Бога про допомогу.

* Це не включає неправильну поведінку, таку як насильство, токсикоманія, зради і т. д. з боку вашого партнера. Якщо це так, будь ласка, зверніться за допомогою.

3. Прочитайте книгу про шлюб, або дві чи три

Є так багато фантастичних книг про шлюб! Одна з них “П’ять мов любові” Гері Чепмена. Ця книга дуже допомогла мені в шлюбі. Після її прочитання я дізналася більше про свого чоловіка і про те, як я можу змусити його відчувати себе коханим.

4. Заплануйте побачення раз в два тижні

Побачення мають вирішальне значення для процвітання будь-якого шлюбу. По черзі вирішуйте, як проведете побачення, і моліться за час, проведений разом.

5. Записуйте гарне

Складіть список всіх хороших речей, які відбулися у вашому шлюбі. Запишіть сильні сторони свого чоловіка/дружини і все, що змусило вас закохатися в нього/неї. Якщо ваш список невеликий, не турбуйтеся. Подивіться на ваші листи з очікуванням того, що незабаром порожні сторінки заповняться тими чудесами, які Бог створить у вашому шлюбі. Коли ми зосереджуємося на благословіннях і маємо вдячні серця, Бог буде творити неймовірні чудеса!

Джуліанна Селест – служитель місії LightWorkers, мета якої полягає в тому, щоб створювати надихаючий християнський контент. Служіння LightWorkers спонукає тисячі людей по всьому світу до життя згідно з християнськими цінностями.