Свята

«Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!… Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені!.. Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі» (Пс.22:1-14).

Цей Давидів псалом дуже точно описує стан, у якому опинився український народ. Попри неймовірний героїзм, мужність, надію та оптимізм, у багатьох у думках пропливають оті слова, які колись говорив Давид, перебуваючи в смертельній небезпеці.

І було б гірко та боляче, якби ми нині згадували лише отой псалом…

Але Біблія — не просто збірник різних за тематикою та настроєм книг. Це — цілісна книга, яку потрібно читати й розуміти як твір, який має єдину думку та тему.

І головна тема Біблії сконцентрована в реченні, яке ми називаємо золотим віршем Біблії: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). І — як це не дивно — цей вірш безпосередньо пов’язаний із Давидовим псалмом…

Ми тепер часто ставимо собі, людям і самому Богові запитання: «Чому так сталося? Чому війна прийшла на нашу землю? Чому Бог не чує наших молитов? Чому Україні потрібно пройти через такі страждання?»

Колись у дитинстві, слухаючи та читаючи біблійні розповіді про Бога, я часто думав: «Ну чому Всемогутній Бог, Якому все під силу, не зробить усіх людей добрими, незлими, святими? Чому Він Своїм одним словом, як робив це при створенні світу, не спасе всіх людей від влади сатани?»

Виявляється, навіть Всесильний Бог обмежений у Своїх діях певними духовними законами. І підтвердження цьому — те, що ми називаємо Першим приходом Сина Божого на землю. Те, що нам, людям, важко зрозуміти та усвідомити.

Виявляється, у Бога не було іншого шляху спасти людей від вічної загибелі, як Самому зійти на землю, народитися від земної жінки, прожити коротке життя у фізичному тілі та померти ганебною та страшною смертю на хресті. І ця смерть дійсно була страшна. Бо Син Божий, знаючи, що Його чекає, страждає фізично та духовно, він молиться до небесного Батька: «Отче, нехай промине Мене чаша ця…» У смертельній агонії, висячи на хресті, Він потрісканими, скривавленими вустами вигукує слова Давида: «Боже мій, Боже мій, нащо Мене Ти покинув?..»

Щоб перемогти диявола, перемогти смерть, Ісусові Христові довелося пройти долиною страждань та відторгнення. Іншого шляху до перемоги не було.

Тепер Україна проходить свою Голгофу. Її сини та доньки платять неймовірну ціну за свободу та гідність. Іноді здається, що Бог нас не чує, нам хочеться, щоб нас обминула ця гірка кривава чаша, хочеться швидкої та легкої перемоги. Але за перемогу потрібно платити. Навіть Божому Синові. Це важко, боляче, неприємно…

Але в історії зі смертю Ісуса є одна важлива деталь: після страшної Голгофи наступив ранок Воскресіння. Жертва не було марною. І після темної ночі, яка несподівано упала серед дня в мить смерті Христа, настав новий день, який в Україні має гарну поетичну назву — Великдень.

У 2022 році він припав на страшну, кровопролитну війну. Коли мільйони людей змушені були залишити рідні домівки й втікати, тисячі були вбиті та закатовані. Але ми віримо, що й для нашої України настане ранок Воскресіння. І ми, пройшовши через наші Гетсиманські сади, пройшовши хресну дорогу випробувань та болю, оплакавши наших синів та дочок, подякуємо Богові за силу та мужність, які Він дає нам. Він знає й розуміє наш біль, бо й Сам пройшов цей шлях. Шлях, який закінчується словами ангела: «Він воскрес!»

«Він воскрес!» Ці слова по-особливому сприймаються у воєнний час. Ми по-особливому зможемо зрозуміти подвиг Голгофи, оцінити страждання Ісуса Христа, Його любов до нас. І по-особливому порадіти світлому ранкові Воскресіння.

Бо Христос воскрес — воскресне й Україна!

Газета “Голос надії”, 4,2022

Дві тисячі років тому кілька людей почули радісну новину: у Віфлеємі народилася дитина. Зазвичай такими новинами нікого не здивуєш і новонародженому радіють лише близькі родичі, але ніяк не незнайомі мудреці та пастухи. Але коли справа стосується чуда народження саме цього малюка, то дивом усе й пояснюється: ці люди чекали на Спасителя і вони Його побачили. Сьогодні ця новина не втратила своєї актуальності, християнство поширюється світом, несучи цю радість, радість визволення від рабства гріха та примирення з Богом.

Чи існують культурні особливості святкування Різдва у різних країнах? Чи скрізь Різдво легальне? Чи може казковий сюжет «Вкраденого Різдва» стати реальністю Західної цивілізації? На такі запитання відповіли місіонери, пастори, місцеві жителі та українські християни, які працюють в одній із 7 країн, чиї різдвяні розповіді представлені у цьому інтерв’ю – огляді з сайту Християни для України.

Різдво в Кенії: Ед Сівець 

Для загального розуміння Африку можна поділити на Північну, «надсахарну», і усю решту – «підсахарну». Звісно, що в магометанській Північній Африці ставлення до християнства зумовлюється специфікою регіону і домінуючою релігійною групою. В той час як в підсахарній Африці, що історично була колонією європейських країн, християнство розвивалось довший час і часто є релігією більшості. Наприклад, у Кенії, де ми служимо, багато католиків. В 2015 році до нас сюди приїзжав Папа.

В Східній Африці, регіоні, де ми служимо, є багато богобійних, щирих і вірних християн. Але є цілий пласт номінального, «теплого» християнства, де біблійні вірування і цінності не сильно впливають на практичне життя, і часто залишаються лише декларованими, але не такими, що виконуються.

Стосовно святкування і, що більш важливо, розуміння Різдва. На жаль, Африка, перебуваючи в зоні інтересів великих геополітичних гравців, переживає шалений наплив глобалізації. Доступний інтернет та інші технології безальтернативно нав’язують титульно-споживацьку модель Різдва, характерну для західних країн. Біблійна Різдвяна історія, яка раніше, в доінтернетну епоху (її кінець ми застали на початку своєї місії), була основною на свято – тепер все інтенсивніше замінюється невідомими персонажами: ельфами, гномами і Сантою з оленями. В супермаркетах грають всякі джинглбелс з китайських сантаклаусів, магазини прикрашаються в західному стилі з імітацією невідомого снігу. Характерно, що прикрашати супермаркети починають ще з листопада. І то зовсім не про Різдво. Маркетинг і ще раз маркетинг. Та і нам, незалежно в якій країні ми проживаємо сьогодні, варто триматись правдивих витоків: Різдво – то в світ прийшов Ісус, щоб спасти людей. Усе решта – то лірика і бутафорія, інформаційний фон, щоб прибрати з події головну причину перерозподілу балансу у всесвіті – Христа! Пам’ятаймо, шануймо, віруємо!

Та і нам, незалежно в якій країні ми проживаємо сьогодні, варто триматись правдивих витоків: Різдво – то в світ прийшов Ісус, щоб спасти людей. Усе решта – то лірика і бутафорія, інформаційний фон, щоб прибрати з події головну причину перерозподілу балансу у всесвіті – Христа!

Якщо мова йде про церкву – то так, народ збирається сім’ями і після служіння мають вечерю. На наступний день (державний вихідний) ходять у гості. Неодмінно для дітей дарують подарунки. В районі, де ми служимо, діти чекають Різдва дуууже сильно! Для них то справді велике свято, а не тільки різдвяні канікули. І ми докладаємо усіх зусиль, щоб воно саме таким і залишалось. Перед Різдвом локальні бізнесмени допомагають своєю продукцією, щоб ми організували Різдво для вуличних дітей і бідних сімей. Вже існує така традиція – зробити свято для тих, у кого скрута.

Різдво в Індії: Роман Заєць

В Індії до християнства загалом ставляться погано, хоч Різдво і є національним святом. Але все залежить від штату. Є штати, в яких домінує християнство, і там все інакше.

У штаті Мегхалая, де я жив, 77% християн, і там святкують Різдво з розмахом. Все місто прикрашається, практично у кожному будинку ставлять ялинку. На кожній вулиці десь на розі ставлять вертепи та інші символи народження Христа. Та на саме Різдво кожна церква робить марш для Ісуса з перевдяганнями, гаслами тощо. Також церкви готують дуже багато їжі, переважно плов, і роздають усім охочим. І звичайно ж, різдвяні пісні та проповідь звучать по всьому місту. Пісні співають, переважно, англійською, вони міжнародні, різдвяні. Крім того, це час розпродажів, покупок, подарунків та гостей.

В інших частинах країни все відбувається трохи скромніше. В цілому Різдво в Індії зводиться до розпродажів та покупок там, де християн мало.

Різдво в Об’єднаних Арабських Еміратах: Андрій Маслій

На відміну від інших країн Перської затоки, християнство в ОАЕ не є забороненим. Тут офіційно функціонують церкви різних деномінацій і напрямків, які здебільшого можна знайти у великих містах (Дубай, Абу-Дабі, Шарджа), де є багато працюючого населення з інших країн. І хоча ці церкви функціонують, вони знаходяться під пильним наглядом влади. З повсюдним розміщенням мечетей і регулярним звучанням салят (обов’язкової молитви) 5 раз на день, тут не побачиш на вулицях постерів чи банерів про Ісуса Христа і не почуєш гучну проповідь Євангелія. Таке християнство можна назвати вільним лиш умовно. Відповідно і святкування Різдва відбувається переважно в закритих приміщенням. Напевне, найбільшу масу християн тут складають філіппінці, індуси і пакистанці. Для філіппінців святкування Різдва починається ще з вересня місяця і досягає кульмінації в ніч з 24 на 25 грудня. Люди збираються разом, готують святковий стіл і проводять ніч у веселощах і іграх, а також співають різдвяні пісні. Святкування у пакистанців чи індусів може відрізнятися, але вони теж присвячують цей час прославленню народженого Христа.

Тому думаю, що культурні особливості святкування Різдва тут зазвичай запозичені або «завезені» людьми із своїх батьківщин, так як місцеве населення тут є мусульманським.

Саудівська Аравія, де я рік працював до ОАЕ, дуже консервативна мусульманська країна, християнських церков тут практично не існує, за винятком підпільних в поселеннях, де проживають американські громадяни. Тому Різдво в Саудівській Аравії – це поняття невідоме взагалі.

Різдво в Бразилії: Маркус Паоло

Оскільки раніше Бразилія була заморським доменом Португалії (а пізніше навіть Сполученим Королівством з Португалією та Алгарве), на наші різдвяні святкування глибоко вплинули португальські традиції. У сільській місцевості досі проводяться деякі традиції, такі як Folia de Reis (Паради мудреців) із піснями та музичними інструментами (у деяких є сюжет, у деяких – ні). Через вплив американської культури в нашу культуру були внесені деякі сторонні елементи, такі як різдвяні ялинки, Санта-Клаус, смажена індичка тощо. Проте деякі португальські елементи все ще залишилися, такі як оладки з солоної тріски (bolinhos de bacalhau), смажені каштани (castanhas portuguesas), rabanadas (які схожі на французькі тости); італійський панетоне також був включений в нашу культуру.

Також тут обмінюються подарунками в день Різдва (як правило, опівночі), хоча я здогадуюсь, що в Португалії це роблять 6 січня. У сім’ях і на робочих місцях люди, зазвичай, беруть участь у грі «Таємний Санта» (тут ми називаємо це «amigo oculto»), у якій ви випадковим чином вибираєте лише одну людину, якій збираєтесь щось подарувати. Деякі сім’ї дивляться по телевізору Різдвяну месу, яку звершують у Ватикані. Крім пластикових ялинок, будинки зазвичай прикрашають вінки на дверях і ці крихітні миготливі кольорові вогники.

Різдво в Хорватії: Іво Дзеба

Хорватія переважно католицька, тому святкування Різдва дуже помітне і присутнє в кожному регіоні країни. Як і в більшості інших частин світу, різдвяний дух присутній з початку грудня, особливо в останні роки, коли багато міст перейняли характерні для Австрії та Німеччини вуличні декорації, продаж глінтвейну та ковбас під час Адвенту.

П’ять головних символів Різдва, які більш-менш визнані в усій країні – це вертеп, ялинка, адвент-вінок, зорі та різдвяна пшениця. Перші три добре відомі в усьому світі, але останні два більш локальні. Досвітні меси дуже популярні серед вірян у Хорватії. Вони відзначаються під час Адвенту, зазвичай о 6 ранку, і символізують очікування приходу Христа. Хоча вони святкуються рано-вранці, церкви часто переповнені людьми, які хочуть духовно підготуватися до Різдва. Різдвяну пшеницю зазвичай садять 13 грудня, у день святої Люсії і залишають рости до Різдва. Насіння пшениці поміщають в круглу миску і іноді прикрашають червоними, білими та блакитними стрічками. Коли пшениця підростає, її зазвичай ставлять на кухонний стіл під час різдвяного обіду або біля вертепу.

Якщо говорити про їжу, то з Різдвом пов’язані дві страви. Люди, які живуть на узбережжі, зазвичай готують тріску (у багатьох варіантах), а ті, хто живе в північній частині, готують індичку з «млінчі» (місцевий гарнір із пшеничної муки, солі та води). Матері сімей завжди дбають про те, щоб принести хоча б кілька різних видів сухих тістечок, таких як «медянці» (пряники), «шапе» (здобне печиво) чи «ванілін кіфліце» (ванільні булочки).

Майже всі пісні, які співають у церквах під час Різдва, є народними релігійними піснями, добре відомими кожному вірянину, який ходить на Євхаристію на Різдво, тому в церквах зазвичай дуже весело та галасливо.

Офіційно Різдво триває до свята Хрещення Господнього, яке відзначається 9 січня, але до цього залишається ще один важливий день: Водохреща, або свято Трьох Царів, яке відзначається 6 січня. У цей день ми благословляємо воду, яка буде використовуватися на входах до храмів і на хрещення протягом усього року.

Різдво в Ірані: Амін Ефтехарзаде

Для іранців Різдво є неймовірно особливим святом, що пов’язано з умовами їх життя в Ірані. Там є гоніння, неприйняття, тому говорити про свою віру публічно іранці не можуть.

Цей день неймовірно святий і особливий тому, що для іранських християн це вже пов’язано з їх індивідуальністю: «У нас є голос! В нас є свій характер! Наші життя мають значення! В нас є свій стиль життя та наша віра. І ми важлива частина соціуму! Ми любимо наші свята, любимо Господа Бога, Ісуса Месію!» Це те, що робить Різдво особливим.

В Ірані Різдво не є частиною культури, але є святом важливим для тих, хто віддав життя Христу. Це те, що єднає іранських християн у часи зими, посеред гонінь, важких часів, страждань, неприйняття.

Ще це свято важливе тому, що проводить кордон між життям, коли вони ще не знали світла Месії, та життям після визнання Ісуса. Вони відмовляються святкувати язичницькі свята, а також день народження Мохаммеда, Курбан-байрам та інші, але Різдво тепер є їх новим святом! Я б ще додав, що Різдво в Україні також не є надто духовним для багатьох людей, які не слідують за Христом, але традиційно це є частиною культури та історії України. В Ірані Різдво не є частиною культури, але є святом важливим для тих, хто віддав життя Христу. Це те, що єднає іранських християн у часи зими, посеред гонінь, важких часів, страждань, неприйняття. Як вчив Ісус, що Він «не мир принести прийшов, а меча».

Попри все, християни збираються, аби відсвяткувати прихід Бога. В цей день вони слідують загальним іранським звичаям та готують народні страви, такі які готують і на Новруз (іранський Новий Рік, який святкується в 20-их числах березня – прим. ред.), а саме: «фесен-джун», «горме сабзі», «кебаб таабе», «зерешк поло», «сабзі поло бо маахі». Також вони вдягають святковий одяг.

Різдво в Англії: Ярослав Зозуля

Різдво в Англії – головне сімейне свято! У кожній сім’ї є свої традиції святкування та про них люблять говорити навіть у національній пресі: дарують багато подарунків, купують нові піжами, готують багато їжі, у тому числі індичку та овочі, тощо. Британці люблять щорічно на Різдво ходити до церкви на спеціальні збори, де співають різдвяні пісні, а на завершення вечора звучить проповідь.

Вулиці міст перетворюються на казку, їх прикрашають різдвяними гірляндами. Це дуже гарно! Наприклад, багато людей з’їжджається в Оксфорд, щоб подивитися саме на святкові гірлянди.

У Boxing Day, в день після Різдва, люди зазвичай гуляють, дивляться футбол. Раніше в церквах цього дня розбивали «коробки» для пожертвувань, які наповнювали протягом року і роздавали гроші бідним, звідси й пішла назва дня.

Втрата Різдва стала б сумною подією, адже, незважаючи на те, що англійці не є дуже богобоязливою нацією, яка відвідує церкву, як це було у вікторіанську епоху, але вони вірять у святість свят та традицій.

Хоча Різдво все ще важливе свято для англійців, в культурі консюмеризму мало хто замислюється над його суттю. Можна простежити за ЗМІ, як «ліві» використовують Різдво, щоб поширювати свій мейнстрім та вести культурні війни. Наприклад, видання Evening Standart пише, що в Лондоні цього року вперше стали продавати різдвяні фігурки Санти з чорним відтінком шкіри, а також вертеп з чорношкірими героями та чорношкірих ангелів ручної роботи «з пильною увагою до таких деталей, як відтінок шкіри, дизайн волосся, форма та розмір тіла», щоб «додати фарб у ваше біле Різдво».

Загалом, тема інклюзії активно використовується «лівими». Британський кабмін, як і чиновники ЄС, намагаються вилучити з вживання слово «Різдво», яке на їх погляд не є достатньо інклюзивним і пропонують дублікат – слово «свято». Вони не хочуть більше чути привітання «Щасливого Різдва!», їм подобається нейтральний варіант «Щасливих свят». Депутат від партії Торі, мусульманин Сакіб Бхатті, в коментарях газеті Daily Mail назвав цю заборону сміховинною: «Як мусульманинові, мені здається смішним, що ми не можемо насолоджуватися цією особливою порою року. Я з нетерпінням чекаю на можливість показати моєму новонародженому синові його першу різдвяну ялинку».

Так, поки що це викликає негативні відгуки у суспільстві. Як і пропозиція відкласти святкування Різдва на літо під приводом антиковідних заходів. Видання The Telegraph запитує: «Невже Ковід поклав край святкуванню Різдва?». І робить досить обнадійливий висновок, що втрата Різдва стала б сумною подією, адже, незважаючи на те, що англійці не є дуже богобоязливою нацією, яка відвідує церкву, як це було у вікторіанську епоху, але вони вірять у святість свят та традицій. Тому цього року церкви розсилають багато запрошень, усвідомлюючи, що людям минулого року через локдаун бракувало різдвяних свят і вони скучили за Різдвом!

Ірина Рожко

Лише тиждень відділяє нас від Різдва. Для християн — це прекрасний час особливих переживань згадки про народження Спасителя Ісуса Христа. Багато століть це свято несло велику радість і надію, велике свідчення про Месію і Його любов до людей. Але часи змінюються, а разом з ними цінності і традиції. Сьогодні в житті європейців Різдво відіграє зовсім не ту роль, що 200, 100 чи навіть 50 років тому.

За останнє десятиліття спостерігаємо глибоку і цинічну втрату як суті Різдва, так і християнських традицій його святкування. Про це йдеться у матеріалі Мар’яни Чорної для Християни для України.

Витіснення, єресь і заборони

Святкування Різдва з кожним роком дедалі сильніше муляє око скептично налаштованим до християнства політикам і громадянам. Щороку доводиться спостерігати перехід чергового Рубікону та знецінення традиційного святкування Різдва. Це спостерігаємо як в культурі та рекламних кампаніях, так і в конкретних політичних ініціативах.

Цього року негативно відзначилася пошта Норвегії, яка побудувала різдвяну кампанію довкола гомосексуальних схильностей Санта Клауса. Абсолютно дика ідея (з огляду на місце святого Миколая в історії християнства) викликала резонанс і обурення християн. Це не перший скандал з норвезькою поштою, бо 2 роки тому вони поширювали подібну єретичну історію про батька Ісуса Христа, який нібито був простим листоношею.

Норвезька реклама пошти — лише один епізод цілої тенденції вирізання правди про народження Христа з нашої культури. Подібних прикладів безліч. Вони можуть бути менш помітними, проте дуже поширеними і навіть глобальними. Вже кілька років зберігається тренд заміщення Різдва  (Christmas) на скорочений варіант без згадки Христа (X-mas) з метою залучення до комерційних кампаній тих, хто не сповідує християнство. Хоча це дрібний і формальний крок, однак з подібних елементів і формується культура секуляризму та витісняється традиція присутності християнства в житті Заходу.

На жаль, різдвяні викривлення і знецінення правди не оминуло й церкву. Наприклад, Лютеранська церква в Чикаго цьогоріч приурочила до Різдва церковні трансгендерні читання. Це ексцентричне дійство вже багато років відбувається в соціальних центрах, бібліотеках та початкових школах, а тепер навіть у церквах запрошують людей з проблемами ідентичності як спікерів щодо любові та радості. Жінки, що виконують ролі священнослужителів в цій церкві заявили, «що звільнення від гнітючих законів відкриває шлях до радості», проте в епатажному перформансі забули [або ні] хоча б згадати Ісуса Христа.

Побутове, культурне і комерційне несприйняття релігійного чи бодай традиційного Різдва рано чи пізно отримує відображення в політиці. Цього року Єврокомісія приголомшила християн резолюцією з побажаннями змінити суть і акценти святкування Різдва.

Наприкінці жовтня єврокомісар з питань рівності Хелена Даллі представила об’ємний посібник з рекомендаціями, як використовувати більш нейтральну, дружню до ЛГБТК+ мову. Даллі закликає політиків і чиновників ЄС сприяти «інклюзивності» в публічних зверненнях і заявах та уникати посилання на релігійну суть свята, не згадувати християнські символи та навіть імена біблійних героїв, які пов’язані з народженням Ісуса Христа (імена пропонується змінити на більш «мультикультурні»).

Після резонансу цю інструкцію засудив Ватикан та загалом християни Європи. Однак сама її поява — це тривожний симптом реального становища християнства на Заході. Мейнстримні політики Європи підносять інклюзивність та різноманіття як альтернативу традиційній християнській культурі континенту, трактуючи останню як загрозу та регресивність.

В найбільш ворожих до християнства регіонах спостерігаємо так звану політику нульової толерантності до вертепу. Євангельська сцена народження Христа є традиційним і невід’ємним атрибутом саме релігійного святкування, а тому викликає гнів і обурення в людей, які демонстративно відмовляються від власної культури.

Цього та минулого року розгорілося чимало дискусій в Європі та Америці щодо доцільності встановлення вертепу в школах і публічних місцях. Так звані «правозахисні» організації активізувалися для витіснення релігійних елементів публічної сфери, мотивуючи це захистом свободи нерелігійних громадян. Однак Рамадан, Ханука чи свята інших релігій не викликають такого спротиву і трактуються скоріше як «ознака різноманітності», ніж нав’язування своєї віри. Хоча ніхто не змушує атеїстів святкувати Різдво, але їх метою є скасування самої різдвяної культури та спроба завадити християнам відкрито і без сумніву святкувати саме народження Сина Божого.

В цьому контексті Різдво має непропорційно вагомий вплив та на кілька тижнів задає тон економіці й культурним заходам значної частини світу. Релігійна першооснова свята дошкуляє охочим позбутися християнської культури, а звідси і народжується така агресія саме щодо Різдва.

Від знецінення до насильства…

За культурним і символічним знеціненням релігійного Різдва іде явна ворожість, що має вияв у фізичній загрозі. Напади на різдвяні ярмарки, передсвятковий вандалізм проти церков (і особливо вертепів) та навіть терористичні акти — все це вже не поодинокі трагедії, а щорічна хвиля агресії.

Цього року ще до свята ми отримали низку інформаційних приводів, пов’язаних з небезпекою для християн в передріздвяний період. Одним з найрезонансніших став напад на різдвяний парад у Вісконсині. Тоді загинули 8 людей та ще пів сотні були поранені. Винуватцем злочину виявився неодноразово засуджений рецидивіст, прихильник ліворадикалів з BLM.

В передріздвяний період в Західній Європі поліція традиційно переходить в режим посиленої небезпеки і вже цьогоріч в Лондоні вдалося перешкодити здійсненню теракту (хоча в Британії зафіксовано низку нападів та підпалів вертепів). На жаль, в попередні роки різдвяні ярмарки стали епіцентрами терористичних нападів (особливо в Німеччині), що пов’язано зі зростанням ворожості до християнства.

Основними ворогами Різдва сьогодні є радикальний іслам (ІДІЛ вже пообіцяли атаки на християн в цей різдвяний період) та ліві активісти, чия діяльність дуже часто є виявом агресії проти «ворожих» символів. Спалені вертепи і ялинки посилюють суспільне напруження та розділення (секуляризація сприяє демонізації Різдва як свята «патріархальної білої культури»).

Попри частоту нападів та злочинів проти вірян, подібні новини не надто турбують більшість людей, бо секуляризм вивітрив з їхніх сердець сакральність і повагу до символів Різдва. З одного боку, це лише предмети, фізичні рукотворні речі, проте їх знищення також є символічним проявом зневаги святкування народження Ісуса Христа. Чому ж реакція, зазвичай, не включає згадки про реальний стан прав християн святкувати традиційні для них свята?

Коли вандали руйнують менори чи вчиняють розбій проти мусульманських символів, то отримують належний інформаційний розголос та суспільне засудження. Ці факти завжди поповнюють перелік проблемних випадків, що трактуються як прояв «нерівності» та, як мінімум, фігурують у щорічних звітах правозахисних організацій. Дані приклади стають підтвердженням для наративів про нерівність чи поширення ненависті від ультраправих (хоча найбільшою загрозою для євреїв у Європі є саме мусульманські спільноти).

Але коли справа стосується нападів чи утисків християн, то ми чуємо символічні порівняння з Грінчем або Скруджем (без акцентування на причинах таких дій) так, ніби найбільша проблема — це зіпсований настрій. Можливо час називати речі своїми іменами: християни зазнають утисків і нападів, а їх релігійна приналежність тепер стає фактором переслідування і на Заході.

А яка ситуація в Україні?

Україна має свої виклики, пов’язані із святкуванням Різдва. Найперше, ми непросто і дуже повільно повертаємо йому статус головного зимового свята після багаторічної монополії Нового року, запровадженої комуністами. Сімдесят років радянської пропаганди і атеїстичних традицій здолати непросто, але час покаже…

Та маємо й оптимістичні здобутки останніх років. І 25 грудня, і 7 січня є вихідними та визнаними державою святами, що цілком логічно в поліконфесійній країні. Але тут маємо і зворотній бік популярності 25 грудня: поступове зростання статусу Різдва пов’язане скоріше із запозиченням споживацького формату святкування, ніж із справжньою радістю від народження Христа. Хоча це все ж краще, ніж витіснення свята Новим роком, проте секуляризований ґрунт не стане корисним для відродження істинного змісту свята.

Так багато скандалів, резонансу і знецінення Різдва супроводжують свято. Та попри всю проблематичність сучасності, важливо не лише викривати несправедливість та єретичність «осучаснення» євангельської історії, але й бути самим носієм Істини та Доброї новини, бо це найголовніше в святі. В центрі різдвяної історії завжди має бути Христос — Син Божий, втілення любові та відкуплення. Різдво — це надія, але не така дрібна, як сподівання на кращий рік, а значно глобальніша. Навіть коли наші особисті мрії не здійснюються, а цілі й плани доводиться корегувати, все ж до кінця, до абсолютного фіналу ми несемо надію на Христа, який заплатив життям за гріхи всього людства і відкупив нас. Тому Його любов і жертва є найбільшим і найціннішим подарунком!

19 серпня християни в Україні святкують Преображення Господнє, або, як ще кажуть в народі, Яблучний Спас.

Традиція православних християн святити яблука у цей день тягнеться, швидше всього, з нашого поганського минулого.

Та в чому ж суть і значення свята, які уроки з нього можна взяти для християнина, і чи варто взагалі його святкувати?

Про це говорили в прямому ефірі пастори Микола Романюк (Ірпінська біблійна церква) і Тарас Яремчук (церква «Надія», м. Рівне).

Біблійна історія свята

Подія Преображення згадується в трьох євангелістів: Матвія, Марка і Луки.

Яремчук: Розпочинається історія з того, що Ісус обіцяє своїм учням, що певні люди, які присутні з Ним, не побачать смерті, поки не побачать Його в славі і силі.

Через 6 днів (або 8, згідно з різними свідченнями євангелістів) Він бере трьох надійних учнів – Петра, Якова та Івана – і йде на високу гору, щоб побути з ними на самоті. Проте невдовзі учні заснули, а коли прокинулися, побачили Ісуса не самого. Поряд з Ним з’явилися дві біблійні постаті неймовірного масштабу – пророки Мойсей та Ілля, – які розмовляли з Ісусом. Образ Ісуса був змінений – обличчя Його сяяло, а одяг був неземної білизни. Подія настільки захопила учнів, що вони не захотіли повертатися звідти. І там же вони почули голос з неба, який наказав, що їм потрібно слухатися Ісуса.

Романюк: Додам, що євангеліст Лука підкреслює, що вони пішли на гору помолитися. Ісус завжди шукав спокійне місце для спілкування з Богом, свою «таємну кімнату». І цього разу Він узяв із собою учнів, але ті заснули під час молитви. Можливо, вони були дуже втомлені. Але, зауважте, коли справа доходить до духовного, то ми стаємо надзвичайно дрімотливі. Ми змучуємося через молитву через просту причину – ми не навчені готувати серце і розум, формувати атмосферу богошукання, ми занадто забігані і закручені, а молитва вимагає приготування. Щоб не спати, треба готуватися.

Чому євангеліст Іван, який був з усіма на горі, нічого не пише про цю подію у своїй Євангелії?

Яремчук: Іван писав свою Євангелію набагато пізніше, тобто Євангелії інших апостолів були йому вже відомі. Тому, на мою думку, він описує багато подій, про які не згадували інші євангелісти. Він пише те, що важливо для нього, і те, що допомагає нам побачити «іншого» Ісуса.

Чому обличчя Христа сяяло, мов сонце? Що це взагалі було?

Яремчук: Взагалі, коли ми говоримо про цю подію, то розуміємо, що це було сходження чогось надзвичайного. Це було місце наближення до Бога. Я б навіть назвав це богоявленням, тому що Бог-Отець проявив тут Себе. Був чутний голос, святість небес наблизилась до Ісуса. Світла і ясна Божа присутність зробила це.

Романюк: Підтримую, це однозначне явлення слави Бога. Подібне в історії народу Божого відбувалося не вперше. Згадаймо, після розмови з Богом у Мойсея також сяяло обличчя настільки, що люди не могли дивитися на нього. Коли бачимо прославленого Ісуса, то мусимо собі згадувати славного Бога, Ісуса, який є в Трійці. Також, я б сказав, що це було явлення двох природ Ісуса – Він правдива людина і правдивий Бог. У якусь мить ця завіса привідкрилася, і учні побачили іншого, вражаючого Ісуса.

Преображення представляє мені славетного Бога в Трійці, веде мене до поклоніння і споглядання вічносущого Бога в Отці, Сині і Духу. Несотворенний, відвічний Бог привідкрив Свою славу.

Також давно чув думку одного німецького пастора, який сказав, що для нього Преображення – це свого роду Ісусова «відпустка». Він на хвилинку пережив Батьківську підтримку перед завершенням Його місії. Незадовго перед розп’яттям Бог дарує свою підтримку – душевну, емоційну, словесну. Ісус ніби потрапив додому, до слави Отця. На горі Він на нетривалий час зодягнувся у славу, яка й так завжди Йому належала, але ось там Він знову пережив її на деяку мить. Над цим варто подумати.

Чому саме Мойсей та Ілля були присутні?

Яремчук: Є така дещо «романтична» ідея. Не знаю, наскільки вона богословськи правильна, але мені подобається. Для Мойсея – це було виконання його мрії і Божих обітниць. В Ісусі він ніби став ногами на обіцяну землю.

Щодо Іллі – він для мене не такий великий пророк, як Ісая або Єремія, наприклад. Можливо, він там опинився з причини його ймовірного безсмертя (Бог забрав його на вогняній колісниці). Це був особливий прояв благодаті, знак від Бога про особливість Іллі, який жив у супербезбожному світі і при супербезбожному царю.

Романюк: Я схиляюся до поглядів древніх коментаторів. Поряд з Ісусом з’явилися два найпринциповіших представники Старого Заповіту, які уособлюють в собі Закон і Пророцтва. Єврейська релігія побудована на Торі і Пророках. Так, Ілля не такий великий пророк як Ісая, але він є прабатьком всіх пророків нового покоління. Через Мойсея був даний Закон, а Ілля – в основі пророчої школи і пророчого служіння.

Можливо, тому Бог дав таке «відпускне товариство» для Ісуса.

Що можна сказати про предмет їхньої бесіди?

Яремчук: Лука пише, що вони говорили про відхід Ісуса в Єрусалим. І це дійсно було схоже на «відпустку» перед основними подіями у виконанні місії Ісуса. Я думаю, що Ісус поступово отримував знання через постійне спілкування з Богом і такі події. Тому після цієї зустрічі на горі все стало ще більш зрозумілим. Звичайно, Ісус знав про Свою місію раніше, але Пророки говорили про це з Ним, ще більше відкриваючи це для Нього. Це був обов’язковий час для приготування для Ісуса. Не для того, щоб Йому поаплодували, а тому, що після цього Йому особливо аплодувати не будуть.

Романюк: Я теж думаю, що це був час для приготування. І якраз тут добре видно ідею «відпустки» – маючи дотик слави Божої, видатні представники людства разом з Ісусом говорять про ключову мету Христового приходу.

Ми, читачі, маємо чітко розуміти, що смерть Ісуса – це не нещасний випадок і якийсь злий умисел ворогів. Не треба ополчатися проти Пилата, євреїв чи римлян. Нам важливо споглядати величний задум Бога, який в любові віддає Сина на смерть заради нас.

Преображення – це споглядання прославленого Ісуса, який робиться людиною заради найбільш ницої смерті з тягарем усіх гріхів. Батько підтримує Сина в тому, що Він робить. Це стає предметом бесіди присутніх на горі. І от там ми бачимо Божого Агнця, досконалого, гідного слави і прославленого.

Як на мене, ця бесіда встановлює ключовий акцент відзначання Преображення – прославляння Сина. Агнець Божий, який стає жертвою за наші гріхи, гідний прославлення. І тому це свято (якщо це вже свято) мало би бути поклонінням. Ця подія веде до поклоніння Христу.

Як розуміти пропозицію Петра зробити «кемп»?

Яремчук: Петро завжди був дуже прямим і гарячковим. Він запропонував це з таких альтруїстичних намірів, проте тут Бог зупинив його і вказав: твої найкращі побудження все одно мають керуватися Богом. Твої найкращі ідеї, плани на життя – це непогано, але «Його слухайтеся».

Романюк: Вважаю, що пропозиція Петра була дуже недоречною, і класно, що євангелісти про це написали. Часом ми так само приходимо до Бога з подібними проханнями і заявами. Чому я кажу, що це було недоречним? По-перше, Петро запропонував поставити три шатра для Ісуса, Мойсея та Іллі і, фактично, поставив Ісуса на один рівень з пророками. Три шатра – і от тобі вже нова Трійця.

По-друге, в Ісуса є місія, якій підкорене все Його життя, і Він проголошує це безперервно. Але ми часто, так як і Петро, любимо казати: «Нам тут добре, не хочемо розходитися, давайте пролонгуємо цю духовну насолоду». І це реально слова проти місії. Я підозрюю, що коли у нас є така тяга, бажання «зависнути» на довше, коли нам добре – це, власне, утікання від місії і такий собі духовний гедонізм.

У віруючих є така штука, що ми духовно «заправляємося» на зібраннях, конференціях, тощо, де нам добре. Ідея духовних станцій, в яких хочеться «зависнути» – не той шлях. Ісус постійно навчав, що правильна духовна «заправка» – це постійне спілкування з Отцем в тишині і самоті. Нам потрібна духовна зустріч з Богом щоденно, як і харчування.

Яремчук: Скажу, щоб підтримати Петра. Інколи такі справді хороші речі як служіння, конференції, різноманітні зустрічі тощо стають для нас недобрими. Вони нас втомлюють, нам вже їх забагато, вони не такі цікаві, як би нам хотілося. І ми починаємо казати «нам недобре, я побуду дома, я не буду це робити і тд». Я думаю, що в присутності Христа навіть якщо не все зрозуміло – нам з Ним добре. Добре, що Петро це визнає, але це «добре» треба поширювати.

Уроки свята Преображення:

Молитва вимагає часу, місця, зосередження або приготування. Сон учнів нагадує нам про виклик для багатьох сучасних християн – нездібність до духовного пильнування і тривалості в молитві.

Присутність Божа змінює. Наближення до Бога змінює все навколо, преображаючи як самого Ісуса і тих, хто був біля Нього. Вона не залишається безслідною в житті кожної людини, Божа присутність обов’язково приносить зміни.

Уформуй духовне життя так, щоб насолоджуватися і захоплюватися Ісусом. Наше преображення – це наслідок споглядання і наближення до Ісуса. Якщо я хочу преображатися в Ісуса – Ним треба захоплюватися, любити Його, зростати в пізнанні і бути тісно з Ним.

Будь з Ісусом і на горі Преображення, і в Гефсиманському саду. В Євангелії описані дві події, коли учні побачили Ісуса в молитві. На горі Преображення було добре, і вони хотіли там залишитися, а з Гефсиманського саду, коли Ісуса схопили, учні втекли. Можливо, саме в саду треба було побути ближче з Ісусом, перед Його смертю. Багато хто хотів би бути з Ісусом на горі Преображення, але Він також був у саду в Гефсиманії. У Нього на все є цілі, тож нам треба бути і там, і там

Преображення показує, що Ісус – Бог. Слова «Син мій улюблений» свідчать про те, що Його природа така ж сама, як і в Бога, Трійцю неможливо розірвати. Природа Бога – це любов, і саме такого Ісуса – улюбленого Сина тут представлено.

Ісус – Агнець. Ісус розуміє, що відбувається, навіть якщо інші не розуміють. Це те, на що Він погоджується добровільно і те, що Він сам вибирає. Розуміючи, що після цієї гори наступна – Голгофа, Він спускається і відразу проповідує. І завдяки цьому відбулося спасіння.

Бог говорить, щоб треба слухатися Сина, перед дуже визначними людьми – Мойсеєм та Іллею. Акцент на тому, що Ісус головний, саме Його треба слухатися, Він є об’єктом поклоніння і послуху. Секрет християнського життя – у підкоренні Його принципам, у послуху Йому і виконанні Його волі.

Всі мої найкращі ідеї і прохання мають бути підкорені Йому, і тоді я виконаю те, що Він задумав у моєму житті.

Яке б велике благословення ти не переживав на горі – будь готовий спуститися і працювати, закотивши рукави. Учні спускаються вниз, переживши славу Христу. На них чекають внизу хвороба, біль, безпорадність, несправедливість, і сатана зі своїми фокусами. Правдиве духовне життя складається з піднесення і реального життя. На якій би духовній горі ти не був, яке благословення ти б не переживав – будь готовий закотити рукава і йти до найважчої і найбруднішої праці. Якщо я переживаю Божу любов – я йду нести втіху і любов іншим. Ти просвітлений Христом – іди і будь корисним для ближнього.

Як християнам святкувати свято Преображення?

Романюк: Для нас це ще один привід згадати всі події, осмислити їх, пізнати такого Христа – і прославити його. Тому закликаю усіх перечитати всі євангельські історії про подію, а також надихаю до молитви споглядання і звеличення Христа.

Було б добре прочитати десь 5-10-20 чи скільки там порад, дотримуючись яких, можна автоматично стати «мамою за серцем Божим». Однак досвід багатьох мам-християнок показує, що навіть найкращі поради щодо виховання (утім, як і щодо інших аспектів християнського життя) не завжди працюють в конкретній ситуації з конкретною дитиною.

Проте все ж пропонуємо вам десяток універсальних, базових підказок, які можуть стати доброю основою для виховання в кожній родині, від відомих у нашій християнській спільноті служительок і досвідчених мам.

Людмила Бендус, заступниця завідувачки департаменту жіночого служіння УЦ ХВЄ. Мама із 39-річним стажем:

1) Аби бути «мамою за серцем Божим», потрібно самій стати «дитиною за серцем Божим», навчитися Його слухати і слухатися, знати Його серце, пізнавати Його бажання і волю, розрізняти Його голос. Бо в стосунках із дітьми не раз виникатимуть ситуації, коли реагувати доведеться миттєво. Бог у таких ситуаціях завжди поруч і готовий дати потрібну пораду. Але коли мама не звикла чути Його і співпрацювати з Ним, може виникнути проблема.

2) Знайомий всім вірш зі 127-го псалма: «Діти – спадщина Господня. Плід утроби – нагорода» нагадує не лише про те, що діти – від Бога, але й про відповідальність мами посвячено ставитися до цієї Божої спадщини, так, аби нагорода не перетворилася на «кару Божу». Бо коли карають, значить, є за що.

3) Дуже важливий пункт обов’язків мами – навчити дитину любити Слово. Читання Біблії розвиватиме їх мислення, збагачуватиме словниковий запас, живитиме дух і формуватиме світогляд.

Та щоб цього навчити, потрібно самій це любити. Тому корисно ставити час від часу собі запитання:

– Чому я читаю Слово? (це пожива для духа, збірник практичних порад для щоденного життя, посібник з побудови стосунків…)

– Чи щодня мене діти бачать з Біблією в руках?

– Чи відповідає мій спосіб життя Слову?

Читання для дітей має бути цікавим і відповідним їхньому рівневі. Так само й спільна молитва не повинна втомлювати й бути занадто довгою, а також не відповідати віку дитини, бо інакше вона ризикує стати для них небажаною практикою.

4) Час від часу варто також задумуватися: що думають про нас і нашу віру люди, які спілкуються з нашими дітьми? Наприклад, у школі. З чого вони можуть зрозуміти, що наша дитина – з віруючої сім’ї? І чи те, що вони чують і бачать, заохочує їх пізнати Бога ближче, а чи відкидає і від нас, і від Бога?

Наші діти – це «п’яте Євангеліє» для вчителів, однокласників, друзів… А щоб воно працювало, мамі потрібно самій стати таким «Євангелієм» для них у сім’ї.

5) Бог хоче спасати всіх людей: не лише соціально занедбаних, але й лікарів, економістів, політиків, музикантів, програмістів, вчених…

Мама може запалити в серці дитини бажання стати світлом для світу цих людей («Ви – світло для світу… Отак нехай ваше світло світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі» Мт. 5:14, 16).

Діти повинні знати, що небо – це не зібрання малоосвічених людей, які нічого не роблять, лише на арфах грають. Утім, грати на арфі теж треба вчитися. І на небі немає нероб. Ті таланти, які Бог дав дітям землі, будуть мати продовження в вічності. І їх потрібно розвивати.

6) Ціль життя християнина – і великого, і малого – являти Ісуса. Діти не вмітимуть це робити, якщо мама їх не навчить.

«Що зробив би Ісус?». Це хороше запитання, ставити яке варто навчити дітей, перш ніж вони приймуть якесь рішення.

7) Щоб усі згадані поради працювали, доведеться будувати з дітьми близькі, доброзичливі стосунки, поважаючи їх особистість і розуміючи їх унікальність. І починати будувати такі стосунки варто з перших же днів, коли мама довідалася про нове життя.

Ольга Шевелєва, редакторка, авторка й ведуча програм, а також музична редакторка харківської студії ТрансСвітового Радіо. Мама із 18-річним стажем.

1) На мою думку, найголовніше – це приймати свою дитину такою, як вона є. Раніше я часто говорила ці слова, але по-справжньому зрозуміла їх лише на практиці, коли в нас народилася довгоочікувана донька з генетичною вадою. Як же мені важко було прийняти її і полюбити не за щось – а попри все! Пізніше, коли народилися двоє здорових синів, здавалося, любити їх буде просто. Але ні – з мого боку до них були інші вимоги. І я неодноразово ловила себе на думці, що люблю їх не так, як старшу доньку. Люблю за щось, люблю, коли вони слухняні, талановиті, чемні…

Саме тому навіть до сьогодні вчуся приймати і любити своїх дітей просто такими, як вони є, дякувати Богу за цей чудовий подарунок – дітей.

2) Важливо чути свою дитину. Скільки разів ловила себе на тому, що діти щось говорять, а я думаю про щось своє, дуже важливе і не чую їх. А потім не знаю, чим живе моя дитина, яку музику слухає і що її турбує. На одному вечорі для батьків та підлітків була гра, яка мала на меті перевірити, як ми знаємо один одного. Питання були дуже прості: який улюблений колір дитини, яка країна їй подобається і т.д. У той вечір я зрозуміла, що зовсім не знаю свого сина.

3) Не варто боятися показувати дітям свої емоції. Вони повинні знати, що нам – батькам – теж буває важко, ми також буваємо чимось розчаровані, нам теж боляче. А ще важливо не боятись просити у дітей вибачення за свої «проколи». Тоді вони теж навчаються від нас визнавати свої помилки й вибачатися за них.

4) Не мати подвійних стандартів, бути справжніми і вдома, і на людях. На надягати маску ввічливості в церкві, а вдома – кричати на всіх чи злитися. А ще – не говорити поганого про інших людей, про церкву, про пастора, не засуджувати інших членів церкви чи просто людей взагалі, а при дітях – особливо. Наші діти будуть любити церкву так, як ми їм показали, любити ближнього – так, як любимо ми, жертвувати кошти та час – так само, як робимо це ми.

Мені дуже подобаються слова з 77 Псалму в сучасному російському перекладі:

«Не станем от своих детей скрывать, расскажем следующим поколениям о всех делах Господних, и Его могуществе, и сотворённом чуде. … Чтоб знало следующее поколение закон, и нерожденные ещё, когда придет их час, своим расскажут детям, и чтобы было так из рода в род. Тогда продлится в людях вера в Бога, и не забудутся Его дела…» Пс 77: 4,6-7.

Зізнаємося одразу, заголовок трохи «хайповий». Місяць тому, коли редакція ІА «Світогляд» зібралася, аби обговорити і розпланувати, що варто написати-опублікувати у квітні, комусь прийшла ідея підготувати матеріал з рецептами пасок. Переважна більшість сприйняла ідею позитивно, публікація була погоджена, і заголовок мав звучати: «Так, віруючі теж печуть паски: 5 рецептів найсмачніших».

Однак пізніше публікація цього матеріалу потрапила під питання через незгоду з цим твердженням інших християн, які беруть участь в роботі «Світогляду».

Чому ми, все-таки, піднімаємо цю тему? Тому що, як бачимо, вона досі актуальна. Навіть зараз у передвеликодні дні між християнами можуть траплятися суперечки на кшталт: «випікання пасок – це гріх чи не гріх?».

Так, ми всі знаємо про язичницьке минуле українського народу, яке міцно вплелося у «вітчизняне» християнство. Ми знаємо, звідки пішли традиції випікання пасок і фарбування яєць на Великдень. І визнаємо, що навіть слово «Великдень» має язичницьке коріння.

Проте беззаперечне й авторитетне Слово Боже стверджує: «Для чистих все чисте» (Тита 1:15). Ми знаємо, що всяка їжа, яку ми маємо, дана нам і освячена наперед самим Богом.

Для правильного розуміння, чи гріх пекти паску, варто звернутися до Біблії. Чудове пояснення можна знайти у 14 розділі Послання до Римлян:

«Слабого в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди. Один бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину. Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його. Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його. […] Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові. […] Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси. Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте. Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер. Нехай ваше добре не зневажається. Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. […] Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробовується! А хто має сумнів, коли їсть, буде осуджений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх».

Якщо поглянути в контекст, розуміємо, що «немічними» апостол Павло, швидше всього, називає новонавернених з юдеїв, які продовжували вагатися з приводу того, чи можна їсти некошерну їжу. Богослов Вільям МакДональд виокремлює три принципи з цього тексту:

• Немічний християнин повинен бути прийнятий в церковну спільноту і його не слід залучати до різного роду суперечок про його проблеми. Християнин може мати радість християнського спілкування, не маючи водночас єдності з іншими в несуттєвих питаннях. Віруюча людина, яка усвідомлює всю радість християнської свободи, вірить, грунтуючись на вченні Нового Заповіту, що будь-яка їжа чиста. Вона очищується Словом Божим і молитвою (1 Тим. 4,4-5). Віруючий з немічною совістю може відчувати відразу до свинини або взагалі до м’яса і бути вегетаріанцем.
• Другий принцип виражається в тому, що ми повинні бути поблажливими один до одного. Зрілий християнин не повинен принижувати свого немічного брата. Також і немічний не повинен судити зрілого як грішника, за те що він любить свинину, креветки або раків. Бог прийняв його в повноправні члени Своєї сім’ї.
• Третій принцип: кожен віруючий – раб Бога, і у нас немає ніякого права судити його з позиції пана. Він виправдовується чи обвинувачується своїм Господом. Ми іноді крижаним поглядом зиркаємо на кого-небудь зверху вниз, будучи впевненими, що через свої переконання він обов’язково зазначає краху в вірі. Але такий підхід неправильний. Бог збереже як тих, так і інших, і у Нього достатньо сил для цього.

Повертаючись до нашої теми, бачимо, що немає заборони їсти (а перше – пекти) пасхальний хліб тільки тому, що у нього не зовсім «християнське» (читайте – «некошерне») походження. Як пише апостол Павло, «хто їсть – для Господа їсть, бо дякує Богові». Водночас, якщо хтось не їсть пасок, цей християнин також робить це для Бога. В обох випадках люди просять Божого благословення, славлять і дякують Богу за їжу. То чому це повинно бути причиною для розбрату чи суперечок?

Згідно з текстом 14 розділу Послання до Римлян, немає нічого нечистого в самому собі – лише тому, що людина вважає ту чи іншу їжу саме такою, вона стає нечистою для неї. Якщо християнин вірить, що в пасці нічого гріховного немає – він вільний її їсти. А хто їсть, але має сумніви щодо того, чи можна це робити – грішить, бо робить це не з віри. У будь-якому випадку жоден з християн не має права осуджувати переконання іншого у цьому питанні. «Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Рим. 14:17). Все, про що християни повинні дбати – це про мир та те, що збудовує один одного.

Чи печуть православні християни паски? Так, печуть. Чи печуть євангельські християни паски? Так, печуть! І хоча хтось зараз може обурено захитати головою та заперечити, тому що насправді печуть не всі, ми припускаємо, що більшість протестантів їдять паски або принаймні один раз у житті (а то й більше!) їх куштували.

Різниця полягає в тому, що на відміну від православних християн, протестанти не надають пасці ніякого сакрального значення. Печучи паску, протестанти не перехрещуються, не читають молитви над тістом, не ставлять собі за завдання поводитися тихо, щоб «звуки і вібрації не вплинули негативно на тісто». Євангельські християни намагаються мати чисті і світлі думки, веселий настрій і не мати сварок не лише в ті дні, коли печуть паски. Але щоденно, тому що пильнуючи про це, учні Христа прагнуть відображати Його характер і чинити так, як чинив Він.

То чому ж ми публікуємо рецепти пасок? Тому що для багатьох християн паска – не щось інше, як звичайна булка у вигляді високого пирога, смак якої асоціюється зі святом Пасхи так само, як смак та запах мандаринів – із Новим роком. Чому паску хочеться пекти саме на Пасху? З тієї ж причини, що й хочеться пекти імбирне печиво на Різдво і готувати салат «олів’є» у зимовий період. З тієї ж причини, що й американці готують індичку на свій День подяки. Саме тому пропонуємо ставитися до паски як до «пасхального торта», тобто як до випічки (страви), яку ми готуємо на особливі події.

Так-от, для тих, хто просто любить смак білого солодкого хліба з родзинками, цукатами і всім, чим заманеться; для тих, хто не бачить нічого гріховного в їжі; для тих, хто може їсти паску і при цьому дякувати Богу; для тих, хто хоче урізноманітнити святковий стіл традиційною пасхальною випічкою; і для найтерплячіших, хто доскролив сторінку аж до цього моменту в очікуванні рецептів, пропонуємо кілька класичних та оригінальних рецептів найсмачнішої паски (спойлер: рецепт саме «паски» у класичному її розумінні тут лише один).

Класична паска

Пропонуємо рецепт відомого українського шеф-кухаря Євгенія Клопотенка.

Інгредієнти:

• 750-800 г борошна
• 220 мл молока (теплого)
• 25 г дріжджів (живих пресованих дріжджів)
• 1 яйце
• 1 яєчний жовток
• 225 г цукру (+ 1 ст. л. для опари)
• 10 г ванільного цукру
• 1 апельсин (сік і цедра)
• 100 г вершкового масла)
• 2 ст. л. рослинної олії
• 100 г родзинок (або цукатів)
• 200 г цукрової пудри
• 2 ст. л. сметани
• декоративна посипка (опціонально)
• 1 дрібка солі

Приготування:

1. Приготуйте опару. У тепле молоко (220 мл) покришіть «живі» дріжджі (25 г). Добре перемішайте до розчинення дріжджів. Краще це робити руками, щоб переконатися у відсутності грудочок.
2. Додайте 1 ст. л. цукру і ще раз перемішайте, щоб цукор теж розчинився. Накрийте чистим рушником або харчовою плівкою і залиште в теплому місці на 20 хвилин, щоб дріжджі почали працювати.
3. Потім додайте в опару яйце (1 шт.) і жовток (1 шт.).
4. Додайте ванільний цукор (10 г), цукор (225 г) і дрібку солі.
5. Туди ж додайте розм’якшене вершкове масло (100 г) та сметану (2 ст. л.). Добре перемішайте все вінчиком.
6. Натріть цедру апельсина на дрібній тертці та додайте до суміші з опарою.
7. Вичавіть сік половини апельсина. Другу половину апельсина відкладіть, нам знадобиться сік для апельсинової глазурі.
8. Добре перемішайте вінчиком, щоб сік і цедра рівномірно розподілилися.
9. Додайте борошно (750-800 г) і перемішайте тісто лопаткою до однорідності.
10. Вимісіть м’яке тісто. Бажано вимішувати тісто приблизно протягом 10 хвилин, так воно буде більш однорідним. Воно не повинно липнути до рук. Сформуйте з тіста кулю і викладіть в миску, змащену олією. Накрийте рушником і залиште в теплому місці на 1 годину для підйому. Тісто має збільшитися в об’ємі в 2-3 рази. Майте це на увазі при виборі миски. Обімніть тісто і знову сформуйте кулю. Ще раз залиште для підйому на 40 хвилин, щоб отримати повітряну паску.
11. Потім знову обімніть тісто і вмесіть у нього родзинки (100 г). Можете вибрати будь-які цукати або мак з горіхами за бажанням. У будь-якому випадку буде дуже смачно.
12. Родзинки слід вмішувати в тісто так, щоб їх не було на поверхні тіста, і вони не пригоріли під час приготування паски.
13. Наповніть паперові або металеві форми тістом, але лише на 2/3 об’єму. Якщо використовуєте металеві форми, попередньо застеліть дно форми пергаментом. Змастіть дно і стінки форми вершковим маслом.
14. Залиште форми в теплому місці, накривши рушником, щоб тісто підійшло до країв форми. Випікайте паски в духовці, розігрітій до 180 градусів, протягом 20-35 хвилин в залежності від розміру форм.
15. Готові паски повністю остудіть і прикрасьте апельсиновою глазур’ю. Для цього в цукрову пудру (200 г) додайте сік половини апельсина і добре перемішайте. Отриману цукрову масу нанесіть на паски і прикрасьте цукровою посипкою.

Шоколадна паска з цукатами

Ще один цікавий рецепт від Клопотенка.

Інгредієнти:

Для тіста:

Приготування:

1. Приготуйте опару. Для початку відокремте від пачки потрібну кількість живих пресованих дріжджів (30 г).
2. Викладіть дріжджі в миску, додайте воду (150 мл) і перемішайте до повного розчинення дріжджів. Додайте 2 ст. л. цукру.
3. Потім додайте 4 ст. л. борошна і акуратно перемішайте до однорідного стану.
4. Накрийте опару рушником і залиште підходити в тепле місце на 20-30 хвилин.
5. У чашу комбайна або просто в більшу миску просійте борошно, що залишилося.
6. Потім додайте цукор, що залишився, какао (2 ст. л.) і добре перемішайте лопаткою.
7. Додайте яйця (3 шт.), розм’якшене вершкове масло (100 г) і опару. Замісіть тісто до однорідного стану. Якщо тісто вийшло занадто рідке, то додайте ще трохи борошна.
8. Залиште тісто в чаші комбайна або мисці, накрийте рушником і поставте в тепле місце на 1 годину для підходу.
9. Тісто, що підійшло, обімніть руками, змазаними рослинною олією, додайте цукати і легко перемішайте.
10. Змастіть форму для паски вершковим маслом, щоб паску можна було легко вийняти і вона не прилипала.
11. Сформуйте з тіста кулю і покладіть у форму для паски. Тісто має займати не більше однієї третини форми.
12. Знову накрийте рушником і залиште в теплому місці на 30-40 хвилин, щоб тісто знову піднялося. Розігрійте духовку до 180 градусів. Випікайте паску 25-40 хвилин у залежності від розміру форми. Якщо скоринка занадто підрум’яниться, прикрийте її фольгою, щоб не підгоріла.
13. Дістаньте паску з духовки і дайте їй охолонути прямо в формі. Приготуйте лимонно-шоколадну глазур. Змішайте цукрову пудру (100 г) з какао (2 ст. л.) і 2-3 ст. л. лимонного соку, перемішайте за допомогою вінчика. Якщо глазур виходить дуже густою, додайте ще трохи соку лимона.
14. Покрийте паску готовою блискучою глазур’ю.
15. За бажанням прикрасьте посипкою з цукатів або будь-якими іншими прикрасами на ваш смак.

Крафін з журавлиною і крем-сиром

В останні роки крафін завоював серця українців не менше за класичну паску. Печеться він простіше, а на смак не програє нітрохи. Крафін – це гібрид листкового крусана та мафіна. Існує безліч варіацій начинки – від класичних сухофруктів і горіхів до маку та шоколаду. Пропонуємо оригінальний рецепт із журавлиною і кремо-сиром від Олени Єрмоленко, авторки книги «Легко и вкусно».

Інгредієнти: 

• 350 г просіяного борошна;
• 80 г цукру;
• 1 яйце і два жовтки;
• 125 г розтопленого вершкового масла;
• 6 г сухих дріжджів;
• 80 мл теплого молока,
• 30 мл апельсинового соку,
• щіпка солі,
• мускатний горіх на кінчику ножа.

Начинка: 

• 50 г крем-сиру
• 2 ст. л. цукрової пудри
• 1 ст. л. апельсинового соку
• журавлина
• мелений мигдаль

Приготування:

1. Дріжджі висипати в тепле молоко, добре перемішати і залишити на 15 хвилин, це буде опара. Борошно просіяти, жовтки з білками добре збити разом з цукром, поки не розчиниться цукор.
2. У борошні робимо поглиблення і виливаємо опару, додаємо сіль і мускатний горіх, розмішуємо лопаткою і потрохи додаємо збиті яйця. Потім додаємо розм’якшене вершкове масло і сік апельсина. Вимішуємо вже руками тісто, воно має стати ніжне і повітряне. Борошно більше не додавати, вимішувати потрібно вже на столі, поки тісто не перестане прилипати до рук, хвилин 15. Залишаємо його накритим у теплому місці на годину. Тісто має збільшиться вдвічі.
3. Для маленьких формочок ділимо на 4 частини, для великих – на дві. Тісто необхідно дуже тонко розкачати.
4. Для начинки журавлину замочуємо на годину. Крем-сир потрібно змішати з цукровою пудрою, апельсиновим соком і все добре перемішати.
5. На розкачане тісто тонко намазати начинку, додати журавлину і за бажанням мигдаль.
6. Загорнути тісто в трубочку і розрізати навпіл не до кінця. Загорнути равликом. Викласти у форму і дати постояти ще хвилин 15-20.
7. Поставити форми з тістом у розігріту до 200 градусів духову піч на 10 хвилин. Потім знижуємо температуру до 180 градусів. І ще випікаємо великі крафіни протягом 25 хвилин і маленькі протягом 20 хвилин. На 10 хвилині при температурі 180 градусів паски-крафіни слід накрити фольгою, щоб не згорів верх.

Крафін з маком та вишневим варенням і шоколадною глазур’ю

За таким самим принципом та рецептом фудблогерка Олена Єрмоленко пропонує приготувати й інший варіант крафіна. Цього разу – з маком, вишневим варенням та шоколадною глазур’ю.

Інгредієнти для начинки:

• 150 г маку
• 2 ложки цукру
• 3 ст. л. вишневого варення
• окріп

Приготування:

1. Тісто приготувати як у попередньому рецепті.
2. Мак перемолоти в блендері і залити двома столовими ложками окропу. Дати постояти 30 хвилин, додати вишневе варення, цукор і перебити в блендері до однорідної маси.
3. Сформувати крафіни за попереднім принципом.

Панеттоне з цукатами і шоколадом

І хоча панеттоне в Італії традиційно печуть на Різдво, українці його розсмакували саме на Пасху. Пропонуємо дещо спрощений рецепт відомої випічки.

Інгредієнти:

Для тіста:

• Борошно (сильне) – 270 г
• Масло вершкове (жирністю 82%) – 80 г
• Яйця – 85 г
• Вода – 80 г
• Дріжджі пресовані – 15 г
• Сіль – 4 г
• Суміш спецій – ½ ч. Ложки
• Цукор – 80 г
  *
  Для начинки:
• Шоколадні краплі (термостатичні) – 50 г
• Цукати – 60 г
  *
  Для глазурі:
• Білок яєчний – 25 г
• Мигдальне борошно – 20 г
• Цукор – 40 г
• Цукрова пудра – 10 г

Приготування: 

1. Дріжджі залити теплою (не гарячою, не холодною) водою і перемішати. Додати борошно, 40 г із загальної кількості, і 20 г цукру. Добре перемішати, залишити при кімнатній температурі на 30 хвилин. Опара повинна добре підійти.
2. У чаші комбайна з’єднати опару і все борошно, перемішати.
3. Потім додати по одному яйцю.
4. Тісто почне збиратися в грудку, але буде неоднорідним.
5. У два заходи всипати цукор. Потім додати спеції і сіль. Тісто буде м’яке і трохи липке.
6. Невеликими шматочками додати холодне вершкове масло, кожен раз чекаючи, поки шматочок масла вміситься в тісто. Після додавання масла тісто буде однорідним, але липким. Весь заміс – на найменшій швидкості міксера. Після додавання масла продовжувати вимішувати тісто близько 20 хвилин. Ще важливо не перегріти тісто – температура повинна бути 24-27 градусів. Через 20 хвилин вимішування тісто стане гладким, ніжним, еластичним, не липким. Головний критерій готовності тіста – “глютенове вікно” (тест на достатній розвиток клейковини: тісто розтягується до тонкої плівочки, яка не повинна рватися).
7. Округлити тісто, покласти в миску, змащену олією. Накрити плівкою, зробити в центрі прокол і прибрати в тепле місце без протягів. Чим температура вища, тим тісто підходить швидше. Але бажано, щоб вона була не вище 25 градусів. Тісто має підійти і збільшитися в 3 рази. На це може піти від 7 до 10 годин. Але орієнтуємося не на час, а на тісто.
8. В якості начинки беремо апельсинові цукати і шоколадні краплі. Форма для випічки діаметром 15 см, заввишки 13 см. Боки і дно форми прокладаємо пергаментом.
9. Для глазурі з’єднати яєчний білок, мигдалеве борошно і цукор. Добре перемішати. Глазур готова. Цукрова пудра поки не потрібна. Тісто, що підійшло злегка обминають. Сильно не потрібно, оскільки в процесі додавання начинки воно ще осяде.
10. На робочій поверхні, злегка змащеній олією, розкласти тісто, додати і вмісити начинку. Округлене тісто вкласти в форму.
11. Накрити плівкою і рушником. Місце – без протягів. Температура – не вище 25 градусів. Тісто має підійти і збільшитися в 3 рази. Приблизний час – 5 годин.
12. Акуратно нанести глазур. Добре посипати цукровою пудрою.
13. Відправити в духовку, розігріту до 180 градусів, і знизити температуру до 160 градусів. Час випічки – 50-55 хвилин. Але все залежить від розміру паски-панеттоне. Час може змінюватися від 35 до 55 хвилин. Режим духовки “верх-низ”, без конвекції.
14. Готовність перевірити шпажкою. Остудити догори дном.

Є «великі», як прийнято називати в православній церкві, християнські свята, про які знають буквально всі. Напевно, знайдеться не так багато людей, яких збентежить запитання: «Що святкує християнський світ 25 грудня (7 січня)», або «Що означає свято Христового Воскресіння?». Зазвичай ці свята легко описують в двох словах. Різдво – Христос народився. Пасха або Великдень – Христос воскрес.

Однак є і менш «популярні» святкові дати. І якщо з Різдвом усе просто, то при слові «Стрітення» часто навіть не всі християни можуть одразу відповісти, яку пам’ятну подію відзначають.

Загугліть «свято Стрітення», і вам відразу виб’ється «стоп’ятсот» народних традицій святкування, двадцять п’ять версій походження свята і з сотня забобонів/заборон, які ні в якому випадку не можна порушувати.

Так, від язичницького минулого нам, українцям, нікуди дітися. Історичні дані свідчать, що на території Русі свято Стрітення почали відзначати лише у 5 столітті. А тому сучасні християни в Україні приречені постійно відстоювати своє право відзначати пам’ятні події у певні дати, доводити, що ці свята не мають нічого спільного з язичництвом, заперечувати і відкидати усі язичницькі атрибути і обряди, які встигли міцно вкоренитися у народних традиціях святкування.

Хтось каже, Стрітення – це зустріч зими з літом. Інші, логічно поміркувавши, уточнюють, що, швидше всього, зима зустрічається з весною. Колись цього дня, у дохристиянський період, люди співали пісні-замовлення, «замовляючи» тепле літо і хороший врожай, а ще ворожили. В давнину вважали, що «як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів», а якщо на Стрітення є відлига, то знову треба чекати на холоди і пізню весну.

Люди надавали сакрального, містичного значення явищам природи, обожествляли небесні тіла і стихії. Освячення води і вогню у язичників було головним дійством у цей день. Святили воду і свічки, вважаючи, що вони мають цілющі властивості й оберігають від різноманітних хвороб і нещасть.

З приходом християнства багато язичницьких ритуалів і вірувань міцно повпліталися у християнську традицію. Тому й не дивно, що Стрітення у більшості українців асоціюється з версією «зима з весною бореться».

А враховуючи, що свято Стрітення відзначають 15 лютого (якраз після Дня усіх закоханих), то дуже часто воно взагалі пролітає мимо уваги багатьох християн.

Але давайте подивимось, що про справжні події свята Стрітення, які ми сьогодні згадуємо, говорить Біблія?

Історія свята

Євангельська подія, яку ми відзначаємо у цей день, на перший погляд, може здатися непримітною, тим більше, що про неї згадує лише один євангеліст – Лука.

На 40-й день після народження Ісуса Христа Марія і Йосип принесли Його до храму в Єрусалим. За Законом Мойсея, кожна жінкапісля народження дитини 40 днів не мала права входити до храму, бо вважалася нечистою. Протягом цих днів тривав період її очищення. На сороковий день, відповідно до закону мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила ягня в жертву за своє очищення. Якщо сім’я була бідна, то в жертву приносили дві горлиці або двоє голуб’ят. 

Окрім того, з часу визволення євреїв із єгипетського полону за Законом Мойсея кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові. Тому над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення.

Знаючи справжню історію зачаття і народження Ісуса Христа, Марія і Йосип дотримуються закону Божого, принісши жертву і за очищення, і за викуп первістка. Протягомкількох віршів Євангелія тричі підкреслюється, що все було виконане у точному дотриманні Закону.

Той, хто прийшов у світ освятити й викупити всіх людей, дозволив, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений.

У день виконання всіх єврейських обрядів у храмі відбулася доленосна зустріч. Протягом життя у Ісуса Христа дійсно було безліч зустрічей, але саме ця зустріч була особливою.

Апостол Лука розповідає, що в Єрусалимі жив праведний старець Симеон, що чекав зустрічі з Господом вже багато років.Через Духа Святого, Який перебував на ньому, йому було звіщено, що він не побачить смерті, перш ніж побачить Христа. І тому в день, коли батьки принесли Ісуса до храму, «Дух у храм припровадив» і Симеона. Саме Дух Святий відкрив праведному і благочестивому чоловіку, який чекав потіхи для Ізраїля, що немовля на руках у Марії і було тим обіцяним Месією.

Старцю Симеону було відкрито, що він обов’язково побачить Спасителя. Про цей день Бог сказав йому наперед і він смиренно, протягом багатьох років, очікував найважливішої зустрічі в своєму житті.

Зустріч Симеона з Ісусом ще раз підтвердила божественний план спасіння, про який Бог говорив і раніше через пророків.

Взявши Ісуса на руки, праведний чоловік виголосив слова, які знає кожен, хто хоч трохи знайомий з Біблією:

«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!».

Від цих слів віє радістю людини, у якої здійснилося найзаповітніше бажання. Слова ці стосуються не тільки Симеона, не тільки Ізраїлю, але кожної людини, що живе на землі – у них стисло викладена суть всієї Євангелії. «Бог приготував порятунок перед обличчям усіх народів!» – із захопленням вигукнув старець.

«Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!»

Окрім Симеона, другою особою, що зустріла Ісуса в храмі, була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки.

У цей день Святий Дух звів в храмі праведників, які, можливо, ніколи не знали один одного, і дав їм величне відкриття про Спасителя світу. По суті, Стрітення стало потужним проголошенням Євангелія, повтором різдвяної новини, яка прозвучала на Вифлиємських полях.

Які уроки цього свята для християн?

Праведний Симеон і пророчиця Анна, завдяки своєму благочестивому ходінню перед Богом і Духу Святому, який перебував на них, змогли розпізнати Божу любов і спасіння у Немовляті і засвідчити про це всім людям. Недарма Христос казав: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт 5: 8).

Сьогодні ми святкуємо свято Стрітення – свято особистої зустрічі з Ісусом, яке пережив у своєму житті кожен віруючий.

Зустріч людини з Ісусом Христом – це найважливіша і найпотрібніша подія в житті. Усе, що відбувалося до неї, відразу втрачає значення. Зустрівшись із Христом, людина отримує спасіння і надію на вічне життя. Це зустріч, яка міняє серце, мислення людини і напрямок, у якому вона рухається, на 180 градусів.

Неможливо зустрітися з Ісусом і жити тим самим життям, що і раніше. Неможливо після зустрічі зі Спасителем не славити Його і не свідчити про любов Господа, як і зробили це праведник Симеон і пророчиця Анна.

Адже Ісус Христос приходить із любов’ю та благословінням у життя кожної людини:

«Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Об. 3:20).

Свято Стрітення – це не про народні традиції, і не про битву зими з весною.

Свято Стрітення – це про обов’язкове здійснення Божих обітниць. Про довготерпіння, безмежну віру Богові і міцну надію на спасіння. Симеон і Анна дають нам урок терпіння. Десятиліттями вони перебували у Єрусалимському храмі, очікуючи обіцяного Богом Спасителя. Напевно, не раз вони вдивлялися в кожну дитину: чи не сьогодні Господь пошле спасіння своєму народові? Минали роки, слабшало тіло та зір, а обітниця не здійснювалася. Проте не слабшала їхня віра, і не згасала надія. І, врешті-решт, Бог здійснив їхню мрію. Очікування здійснення Божої обітниці – чудовий приклад для нас, коли нам здається, що Бог не чує наші молитви.

На свято Стрітення можна вірити у погодні прикмети. Можна запалювати свічки, святити воду і вірити у їхні магічні властивості. Але клімат змінюється, й іноді вже важко довіряти навіть прогнозам синоптиків. А от вірити у цілющі властивості води і магічну силу свічок – це означає не довіряти Богу, не вірити у Його силу і захист.

Тому бажаємо кожному, хто ще не зустрів Ісуса особисто, зустріти Його у своєму житті, пережити Його любов, відчути на собі Його захист і силу. Свято Стрітення – це свято про добру радість для людей, яка виявилася у посланому Господом Спасителі.

Марія Костюкевич для ІА Світогляд