350503529_3413941888872543_1863135169797910528_n

У 2014 році, коли Росія окупувала Крим та почала війну на сході України, багато церков прокинулись в новій реальності. Ця реальність вимагала швидкої адаптації служіння на потреби воєнного часу та допомогу людям. Так з’явився «Капеланський батальйон Маріуполь», служіння «Церкви добрих змін» пастора Геннадія Мохненка. Якими є особливості цього служіння?

Ким є військовий капелан і чому це служіння несе ризики для життя?

«Хто такий військовий капелан?» – питаю пастора Геннадія Мохненка.

«Хто? Служитель під час війни!»

350785844_807526434412156_1885427992832416114_n-1024×682

Майже щоранку о 8:30 служителі капеланського батальйону збираються разом, аби помолитись та обговорити новий день. Вони розуміють, що обране служіння є ризикованим та небезпечним, проте між капеланами існує негласна домовленість, що якщо тобі страшно — ти можеш піти.

«Були люди, які кидали капеланську службу – це вільна справа, – коментує служитель батальйону, Андрій Дудін, – Навіть, коли ми їхали на передній край, мені говорили: “Друже, якщо хочеш, ти можеш лишитись, маєш право, бо це твоє життя і кожен робить вибір сам”».

А ризиків подібне служіння має чимало. Потрібно добре знати дорогу, щоб не наїхати на міни, вміти керувати транспортом під обстрілами (часом спрямованих на машини капеланів), вже не кажучи про моральні травми свідчення багатьох смертей та вислуховування людей, які горюють за загиблими родичами. «Вчора один російський снаряд трохи не долетів, другий трохи перелетів, – написав 22 травня на своїй сторінці пастора Мохненко, – потім один упав праворуч від нас, інший ліворуч. І так тричі! Коротко кажучи, росіяни мене тричі перехрестили! Сприймаю це, як благословіння на контрнаступ».

341862557_190567719998196_9113328271633569033_n-1024×768

Мені говорили: «Друже, якщо хочеш, ти можеш лишитись, маєш право, бо це твоє життя і кожен робить вибір сам».

Для того, щоб стати капеланом цього батальйону, потрібно, щоб людина була членом церкви, пастором домашньої групи чи просто пастором, з міцними християнськими принципами. Очікується, що вона вмітиме підтримати цивільних та військових, з якими зустрінеться, навіть в стресових обставинах. Тому, попри те, що в «Капеланському батальйоні Маріуполь» є чимало волонтерів – не кожен з них може стати капеланом, бо це вимагає окремої духовної підготовки.

Подеколи, служителями батальйону стають зовсім неочікувані люди! Так, рік тому японський журналіст Такаші Озакі приїхав в Україну, аби взяти в пастора Геннадія Мохненка інтерв’ю. Проте він лишився і став волонтером служіння в найнебезпечніших точках. А на Пасху 2023 року, він вирішив прийняти Христа! На своїй сторінці пастор Мохненко пише про подію так: «Кілька тижнів тому він приголомшив мене своїм проханням… «Я вже рік із вами. Я бачу як ви ризикуєте життям, майже щодня, служачи людям. Пасторе Геннадію, я хочу стати Християнином! Хочу прийняти християнське хрещення та бути назавжди частиною «Капеланського батальйону Маріуполь!»».

350324918_210454134678301_5266933003406255681_n-1024×768

Для того, щоб впоратися з тягарями служіння, волонтери та капелани батальйону майже щодня зустрічаються о 8:30. На цих зустрічах вони діляться враженнями минулих днів та моляться за новий. Почуття гумору, слова підтримки та загартована обставинами дружба – є неоціненними факторами ефективних стосунків в команди. Андрій додає, що спільне прославлення, молитва і розбір Слова допомагають служителями встояти, бо «інакше війна роздавить морально та духовно». Особливо капеланам допомагає нагадування, що їхня діяльність – це справа Бога. «Я часто молюсь, – рефлексує служитель, – що я не хочу просто десь померти тільки через свою славу, чи бажання поїхати в небезпечну точку. Я хочу, щоб все наше служіння було від Бога: всі дії та служіння».

Вчора один російський снаряд трохи не долетів, другий трохи перелетів, потім один упав праворуч від нас, інший ліворуч. І так тричі!

Діяльність батальйону відбувається за трьома напрямками: евакуювати людей, привезти необхідні речі для захисників України та підтримати тих, хто опинився у критичних умовах, у зоні воєнних дій. «Ми не просто возимо їжу, – коментує сутність служіння Андрій Дудін, – ми стараємось підтримувати людей у важкий час… Поширюємо християнську літературу, молимось за них – це обов’язково. Саме важливе підтримати людей і їх віру, показати, що вони не одні на лінії фронту – з ними вся Україна, з ними капелани, солдати та волонтери».

В контексті ЗСУ, капеланська робота полягає в тому, щоб зустрічатися з військовими на 2-3 лінії, на ротації, недалеко від нуля. Капелани та волонтери привозять їжу, спорядження, каски, «броніки», завжди намагаються побудувати теплі стосунки. «Ми обов’язково молимось з військовими, – продовжує Андрій, – щоб вони зрозуміли, що вони не одні, що Україна з ними, що Бог на нашій стороні — вони хочуть це чути. Вони це знають, бо сьогодні ми боремось з маніяками, які напали на нашу землю». Особливо важливо донести до військовослужбовців, додає він, що за них моляться, що Бог з ними в окопах, на передовій, і що Бог виведе Україну до перемоги.

Я не хочу просто десь померти тільки через свою славу, чи бажання поїхати в небезпечну точку. Я хочу, щоб все наше служіння було від Бога: всі дії та служіння.

З нещодавніх перемог батальйону — збір коштів на вже 107 автомобіль для ЗСУ в межах проєкту «100 АВТО для ЗСУ». Ці автомобілі допомагають захисникам ефективно виконувати свої завдання та оперативно рятувати поранених.

Як може пересічна людина та церква підтримати захисників?

Не обов’язково бути капеланом, щоб підтримати військового. Служителі «Капеланського батальйону Маріуполь» радять пам’ятати, що військові – це звичайні люди, в яких є сім’ї, діти, дружини, які на них чекають, як і кожного цивільного, який живе своїм життям. Пам’ятати, що ці люди ризикують життям кожен день, щоб ми в мирних містах могли жити далі, працювати, будувати бізнес, ін. «Українські цивільні не повинні втомлюватись… хоча це важко, – радить Андрій, – Ми повинні пам’ятати, що йде війна».

350336673_220080847471115_1106668571241632189_n-1024×682

З практичного, можна підтримувати солдатів своїми пожертвами, передавати гуманітарну допомогу, дрони, приціли, тепловізори, спілкуватись з ветеранами з повагою, може сказати добре слово, як-от: «Дякую, друг, що ти служиш – для мене це цінно». Для військових приємно це чути.

Андрій Дудін додає: «Українці повинні ставати на захист прав воєнних, якщо вони бачать, що десь воєнних ображають або ті не можуть отримати виплати, або повинні доводити, що вони мають інвалідність, а комісія не приймає. Якщо ми бачимо безлад в країні, то повинні ставати на захист військових, щоб вони бачили, що народ з ними. Записати відео на підтримку, молитись за них».

Якщо ми бачимо безлад в країні, то повинні ставати на захист військових, щоб вони бачили, що народ з ними.

Як ми можемо підтримати «Капеланський батальйон Маріуполь»?

Передусім – це молитва. Капелани час від часу пишуть в церкви: «Будь ласка, моліться, що Бог зберігав» — дуже треба молитва.

По-друге, гуманітарна допомога – людям вона треба на лінії фронту. Щоб церкви допомагали в цьому, чи в іншому батальйоні. «Щоб брались конкретно, – радить Андрій, – а не просто кинули макарони, помолились і пустили сльозу. Щоб насправді допомагали і були ініціативні, щоб церква говорила правду: називала окупантів – окупантами, маніяків – маніяками. Щоб церква передавала Слово Боже, щоб церква збирала на приціли та дрони, амуніцію…».

Дякую, друг, що ти служиш – для мене це цінно.

По-третє, церква може піклуватись про певного капелана чи батальйон і підтримувати їх фінансово на бензин, також, молитовно і їжею. «Щоб капелан знав, що в нього є тил, щоб він вільно подорожував. Бо він знає про багато нужд: вода, їжа, Біблія – як для цивільних, так і військових».

Як можна фінансово підтримати «Капеланський батальйон Маріуполь»:

Приват Банк 4627 0551 1027 4692
Монобанк 5375 4114 0522 4788
PayPal – [email protected]
https://republicpilgrim.org/en/donate
Крипто: https://t.me/donations_mohnenko

Дарина Ребро для сайту «Християни для України»

Якщо ви хочете дізнатись більше про діяльність християн в екстремальних умовах, тут посилання на інтерв’ю з пастором Геннадієм Мохненком, в межах програми Християнської Відкритої Академії:

Ворожі обстріли, Такаші і щоденна молитва — яким є служіння «Капеланського батальйону Маріуполь»?
DSC_1071-1-1536×1024

У 2014 році, із початком агресії Росії проти України, священники пішли капеланами у різні підрозділи, щоб бути разом із бійцями на передовій. Зараз їх офіційно налічується 102. Вони представляють різні конфесії від греко-католицьких до євангельських церков. Серед них – Юрій Щербина, якого Українська християнська церква «Нове покоління» благословила на капеланське служіння на фронті.

Зараз Юрій Павлович служить в 56 бригаді 23 батальйону. В бригаді він став першим штатним капеланом. Спілкуючись з ним розумієш, що у цієї людини в серці дійсно живе Ісус. А ще дуже дивуєшся скромності й разом з цим, героїчності Юрія Щербини. За час служби він нагороджений багатьма медалями й навіть орденом «За мужність і професіоналізм». Про це пише vistiternivki.

З чого все почалося?

«Я прийшов до Бога у 2003 році. З часом відійшов від Нього, почав сильно пиячити. Брати та сестри запропонували поїхати в реабілітаційний центр. Там я звертався до Бога, бо не міг знайти себе в служінні Господу.

Одного разу я став молитися і буквально кричати: «Господь, навіщо Ти витягаєш мене з життєвого болота? А я себе так і не знайшов». І мені в молитві у 2016 році прийшло видіння, чітко так, реально – окопи, солдати, офіцери і я їм проповідую слово Боже.

Мене як окропом ошпарило, і тоді я зрозумів своє покликання. Реабілітація моя закінчилась, я зразу пішов в Біблійну школу на факультет воєнних капеланів. Вивчився і попав у свій перший батальйон у 2017 році».

Перша моя поїздка була в Піски. Працював разом з медиками, які забирають поранених з поля бою і транспортують в госпіталь. Тоді мене багато чому навчили саме з медицини — надання першої допомоги при пораненні. Коли я офіційно прийшов у 28 бригаду, три дні просидів у штабі. Начальство нас берегло. Але я твердо сказав, що прийшов не в штабі сидіти, моє місце знаходитися з людьми, з солдатами.

Мене відвезли в роту. Поки ми їхали, по рації передали, що працює снайпер, дуже акуратно, а це населений пункт – Мар’їнка, він поділений на українську і ворожу частину.

Приїхали, познайомилися з командиром. І тут передають, що зовсім близько ранений. Бачу, з місця зривається дівчина Таня — медик, малесенька така жіночка, хватає рюкзак і без бронежилета, каски – побігла. А там бігти по відкритій місцевості 150 метрів, що дуже небезпечно.

Я схопив її бронежилет, каску, побіг її доганяти, мимо вуха просвистіла куля, прибігли до пораненого, він лежить прямо зверху окопу. Втягнули в середину, стали надавати першу допомогу… Але він, на жаль, був вже померлий. Це було моє перше «бойове хрещення».

В таких ситуаціях страху немає. Перемагає бажання допомогти людині. Ти снайпера не бачиш, здається, що загроза примарна. Це потім, з плином часу, починаєш розуміти, що небезпека, а точніше смерть, була зовсім-зовсім поруч. Три рази я попадав в ситуацію, коли поряд пролітала куля, і саме в такі моменти розумієш, наскільки люблячий і благий наш Господь».

MyCollages (3)

Навіщо потрібні капелани?

«Солдати не йдуть до офіцерів відкриватися, особливо, коли проблеми особистого характеру: з родинами, з другими половинами, з дітьми. Вони шукають пораду, а офіцери на передовій – це служба. У капелана є таємниця сповіді, нам довіряють, бо знають, що від нас це нікуди не піде.

Тільки коли я бачу, що людина вже знаходиться на грані, що в неї суїцидальні настрої, що буває на війні доволі часто, то я звертаюся за допомогою до штатного психолога. У нас в батальйоні дуже гарний психолог Алла, яка має офіцерське звання і великий професіоналізм. Воєнним психологом жінка працює з 2015 року і завжди дає слушні й дієві поради.

Не повірите, але основні проблеми на фронті, це розлучення. Не страх перед смертю і ворогом, не втома і побутові незручності, а саме розлучення. Жінки далеко, часто не витримують випробування часом і відстанню. Багато хто намагається оформити заочне розлучення. А чоловіки на фронті приймають це як зраду. Іноді доводилося навіть дзвонити жінкам солдат, батькам. Потроху єднаємо родини. На моєму особистому рахунку вже 6 возз’єднань родин  і я цьому дуже радію.

Пам’ятаю, був в роті Василь, молодий красивий чоловік, одружений, мав трійко дітей. Дивлюся, настрій у нього поганий, перестав їсти, ходить чорний, як грозова хмара.

Завів в капличку, питаю, що трапилося. «Жінка подає на розлучення». Причина? «Не знаю, був у відпустці, так вона всі ці дні говорила, що в мене на фронті є коханка. Вона мені не довіряє і я їй також…»

Тоді я поговорив з Василем, подзвонив його жінці і переконав, що чоловік він вірний, сміливий. Справжній герой. Потім попросив командира, щоб відпустив на тиждень цього солдата додому. Родина збереглася. Можу зазначити, що командири завжди прислухаються до капеланів і їх клопотань». 

Як ставляться солдати до капеланів?

Є такий вираз: на війні та в лікарні атеїстів немає. Тому солдати в 90 відсотках випадків вставляться із вдячністю. Є 10 відсотків байдужих, але саме вони, коли трапляються складнощі, першими біжать до капеланів. Відпустка, допомога, сімейні проблеми – все до капелана.

Як привернути солдата до Бога?

По-перше, треба потоваришувати з військовими. Як? Робити все те, що і вони. Допомагаєш чистити зброю, варити їсти, рубити дрова, копати окопи, і потрохи ти відкриваєшся, говориш про своє життя і про Бога.

Потім самі солдати до тебе підходять і просять розповісти. У всіх там на передовій серця поранені, поранені душі, вони шукають Бога. Вони чекають на ту людину, яка може дати їм тепло, любов. Саме ту, яку дає нам Господь, тому ми стараємося робити це. По іншому – ніяк, без дружби, люди не відкриваються.

Як відноситься Ваша жінка і діти до служби?

Жінка у мене теж віруюча, тому вона говорить, що раз у Бога такі плани на мене, заважати вона не має права. Старші сини вже дорослі, донька школярка… Як відносяться? Мабуть, пишаються.

изображение_viber_2022-02-14_16-46-34-089-1
DSC_1051-1536×1024

Як були незвичайні випадки на фронті?

Там, на передовій, кожен випадок – незвичайний. Найбільш мені запам’ятався один. Дзвонить мені солдат і кричить в трубку: «Юрій Павлович, я живий! Я живий!»

Біжу до нього. Він розповідає свою історію, від якої стигне кров в жилах.

Снайпери працюють по своїй опрацьованій схемі. Першого ранять, а вбивають вже тих, хто лізе пораненого спасати. Зранку  одного поранили, а вбили трьох. Командир говорить, все, я більше людей не посилатиму, а той, котрого поранили чекає на допомогу. Але через 30-40 хвилин, він стікає кров’ю і теж помирає.

Таким чином – три-чотири вбитих за короткий час. Хлопець той не витримав, попросився у командира і поліз за пораненим. Дивом витягнув його з окопу, дотягнув до безпечного місця. Зняв каску, а в ній куля застрягла.  Так Вася повірив у Бога.

Чим можуть цивільні люди допомогти військовим?

По-перше, і це саме найголовніше,  треба молитися. За країну, за землю, за солдатів.

Я точно знаю, коли люди моляться, там, на фронті, це відчувається. Молитва – це розмова з Богом. Я солдатам говорю, проснувся – скажи дякую Богу, що ти проснувся, що ти – живий. І це все молитва. Лягаєш спати – скажи дякую Богу за день, попроси безпечного сну і просинання.

Проси просто, щиро. Як ти розмовляєш з батьком і мамою, так розмовляй і з нашим Батьком Небесним. І це допоможе нам перемогти у цій непростій довгій і виснажливій війні.

изображение_viber_2022-02-14_16-54-19-988-1536×1152
media-share-0-02-05-41bb1a61214dff3038d96105660a7afa7e18b74ac58607a5fd17e98866cd206b-3bd47339-669a-46d0-86e6-3e5b85af1b23

Тарас Грига – капелан у приватному християнському ліцеї «Мої обрії» в місті Хмельницький.

Це служіння в Україні тільки зароджується, тож фактично він – один із перших, хто розвиває капеланство в освітньому закладі.

Хто такий шкільний капелан? Що він робить? Чим відрізняється від психолога? Кому і як допомагає?

Про це Тарас Грига розповів Інформаційному агентству «Світогляд».

– Що входить в обов’язки капелана у школі?

– Я як капелан підтримую людей, служу Словом та молитвою. Це духовне і душевне служіння. Також можу допомагати людям фізично чи матеріально. Наприклад, організувати акцію і зробити збір коштів для бідних людей або безпритульних тварин.

Служу дітям, батькам і вчителям, включно з директором та власником школи.

– Чим капелан в освіті відрізняється від капеланів в інших сферах, наприклад, військового?

– Військовий капелан працює в небезпечних місцях, де війна чи збройні конфлікти. Він в основному допомагає чоловікам, бо там їх більше, ніж жінок. Це інші проблеми, жорсткіша атмосфера.

Капелан в освіті працює з чоловіками та жінками, які мають вищу освіту, тому це інша специфіка. Фактично ми говоримо іншими мовами.

media-share-0-02-05-6dcdfe76c5f46d20f09d9960b27545179883f6377c7a1d23802b017d588250ad-86459ead-216d-4417-a543-5fd84b7c25d7

– В яких конкретно випадках допомагаєте?

– Якщо у школі виникають конфлікти між дітьми, працівниками, між учнями і батьками… Я як капелан втручаюся у різні ситуації, щоб за допомогою мудрості Божого Слова вирішити їх і зробити так, щоб всі були в мирі.

Наш ліцей – християнський, але є великий відсоток дітей з нехристиянських сімей.

Були непорозуміння з батьками-атеїстами. Здавалося б, як атеїсти можуть віддати дитину в християнську школу? Але вони говорили, що їм імпонує те, що тут добре піклуються про дитину, якісно навчають та харчують, вчать лише хороше, хоча в Бога вони не вірять. Проте настав період, коли їм почали не подобатися духовні теми, які ми обговорювали. Доводилося пояснювати, наскільки ці теми корисні і як вони вплинуть на дитину.

Частина мого служіння – це молитви за людей і спілкування з ними. Є діти, які мають депресію або проблеми на фоні статевого дозрівання. Вони не відкриваються батькам, але можуть відкритися психологу чи капелану, якщо мають до них довіру.

Бувають розмови-сповіді про гріхи та помилки. Якщо людина може відверто поговорити з тим, кому довіряє, це дає їй полегшення.

– Як вдається завоювати довіру людей та знайти спільну мову з ними?

– Шукаю точки дотику, аби стати другом для тих, хто до мене звертається. Я думаю, що мені вдається.

Не треба спішити вчити. Треба уважно вислухати людину і почути її. Завдяки цьому вирішується 50% проблем. Тоді ми можемо грамотно відповісти на болі, які турбують людей. Бо якщо не вислухати, то можна дати відповіді, які не попадуть у ціль.

Необхідно мати співчуття до того, що людині болить. Так можна реально їй послужити.

Коли ти маєш Духа Святого у серці, ти знаєш, що сказати, як помолитися, як діяти, що запропонувати.

Мене іноді запитують, як я вирішив якусь ситуацію, як «приборкав» підлітка, як домовився з батьками. Тоді я кажу: «Весь секрет у бороді. Відрощуєш бороду – і успіх гарантований» (сміється). Це жарт, але щось у цьому є.

media-share-0-02-05-d1fc51e58ed00d205d3dc4c3f0dd2c9a612371a055d3076a560699168bd42101-82c62575-7e79-460d-a1d4-b1ba92eb3cf5

– До вас приходять, коли є проблема, чи не обов’язково?

– Не завжди. З одними проблемами звертаються до психологів, з іншими – до мене. Було так, що психологи просили мене втрутитися, бо не могли розв’язувати проблему. Я ніколи не відмовляюся, завжди намагаюся допомогти.

– Були ситуації, коли вам не вдавалося вирішити проблему?

– Звичайно. Наприклад, коли є конфлікт з батьками щодо правил школи. Ми зі свого боку розповідаємо, за якими принципами працюємо.

Якщо людину щось не влаштовує, вона завжди може розірвати договір і забрати дитину. Були такі батьки, що забирали дітей, але це винятки. 99% роблять це через фінансові проблеми, бо ліцей платний.

Люди, які віддають сюди дітей, знають, що це християнська школа. Ми всім пояснюємо, що у нас усе побудовано на християнських принципах та законах і що ми пропагуємо християнську мораль.

Служіння батькам продовжується і поза школою. Я відкритий 24 години на добу, і батьки можуть навіть опівночі зателефонувати мені, щоб поговорити про свою дитину.

– Як ви спілкуєтеся з невіруючими батьками? Теж говорите про Бога чи по-іншому?

– Якщо батьки невіруючі, але потребують розмови, ми відверто говоримо про Бога.

Звісно, я не використовую біблійні терміни, які християни чують щонеділі у церкві.

Пояснюю доступною мовою, але завжди орієнтуюся на Бога і на Його Слово, на християнську позицію.

– Як вони реагують на це?

– Якщо вони спілкуються зі мною вперше, то в них є запитання, хто я і що роблю, але не було такого, щоб хтось не хотів мене чути. Може, таке буде в майбутньому. Мене це не бентежить.

– Проблеми віруючих і невіруючих однакові чи різні?

– Парадокс, але однакові. Всі батьки стикаються з тим, що діти не слухаються, не хочуть вчитися, лінуються, усі мають залежність від телефонів.

Багато дітей віруючих батьків ще не народжені згори. Так, вони виросли в церкві, знають біблійні історії, але ще не мали духовного переродження і часто так само потребують євангелізації, як невіруючі.

media-share-0-02-05-5a61d49cb9fe7ed231a29d44ba7d4ebc5f6cfe4722870fd140a2197fc28c9c32-93e8eee5-a397-4996-bf97-0f8f7a2e871b

– Як часто відбуваються індивідуальні розмови?

– Є діти, які хронічно мають якісь проблеми. А є такі, що можуть раз на рік підійти поспілкуватися. Говорити з кимось доводиться щодня. Іноді це кілька хвилин, а може бути й година.

– Хлопці приходять частіше? Чи дівчата теж?

– Так, більш відкриті хлопці, але розмови є і з дівчатами. Тут питання довіри, а не статі. Є більш відкриті діти, а є такі, що довго сидять у своїй проблемі, поки наважаться з кимось поділитися.

– Які теми цікавлять дітей найбільше?

– Ми спілкуємося на різні теми – духовні, соціальні, історичні…

Говорили й про Чорнобиль, і про алкоголь, і про кінець світу, і про те, як будувати стосунки…

Тема кохання і стосунків дуже цікавить підлітків, але вони закриті, соромляться про це говорити.

– Які проблеми у вчителів?

– Найбільше з ними розмовляємо про проблемних дітей. Я розумію, яке у них навантаження, тому що я сам вчитель польської мови.

Але, крім цього, у них, як у всіх людей, є й інші проблеми – хвороби, втрати рідних, фінансові труднощі, конфлікти з власними дітьми.

– Як впливає робота вчителя на служіння у ролі капелана?

– Якби я не був викладачем, а лише капеланом, я не зміг би так зблизитися з дітьми і вони мене боялися б.

Але ми стали ближчими завдяки тому, що я ходжу не в рясі, а у звичайному одязі, навчаю їх, ставлю оцінки, спілкуюся з ними.

З одного боку, це плюс, з іншого – мінус, бо служіння капелана перетинається з роботою викладача польської.

Буває, що треба послужити, а я не можу сильно розігнатися, бо мені потрібно йти проводити уроки.

Це іноді непросто поєднувати, але поки вдається.

Не виключаю, що в майбутньому залишуся тільки у ролі капелана, якщо збільшиться кількість роботи або побільшає дітей.

media-share-0-02-05-90c7c6a7599f0781a9957cf82ff4b5a49f48f3d48cc787a4335da3587acc8815-745a5293-cda9-48d0-b302-b317af5b16a1

– Як взагалі відбувається навчання у школі? Якою є духовна частина?

– У школі є звичайні предмети (математика, географія, хімія) та християнська етика. Крім того, ми можемо подавати біблійні істини через призму будь-якого предмету.

Фактично у мене більше імпровізації та свободи, і я можу відкрито проповідувати Слово, інтегрувати його в урок, що неможливо робити в загальноосвітній школі.

Щодня ми проводимо ранкові спілкування. Це розмови протягом 40-50 хвилин на духовні теми.

З кожним класом говоримо тією мовою, яку діти можуть зрозуміти. З учнями молодших класів вивчаємо біблійні історії.

Зі старшокласниками спілкуємося на соціальні теми. Підіймаємо актуальні для них питання – алкоголь, наркотики, дружба, дошлюбні стосунки, як проходити труднощі та спокуси тощо.

Проводимо служіння, схожі на церковні зібрання, на Різдво, Великдень, День матері та інші свята.

У вчителів день розпочинається з мініпроповіді та молитви за дітей. Також раз у місяць ми збираємося на домашню групку. Беремо каву, піцу, спілкуємося. Називаємо ці зустрічі кава-тайм.

Є ще неофіційні внутрішні молитви, на які щосереди збираються усі охочі.

media-share-0-02-05-054615d81fa846b539fa51f94b297d1f94ebb0412a59884738b96b6f9d7f9406-8a90b716-c607-4792-b935-10916b158b0e

– До кого ви звертаєтеся за порадами, якщо маєте проблеми?

– Я колись запитував, до кого звертаються психологи, коли в них проблеми. Так-от, у них є рада психологів, яка допомагає в разі потреби.

У мене це відбувається дуже просто. Я відвідую євангельську церкву. У мене є пастор, духовні друзі, старші брати, і я завжди можу до них звернутися за допомогою, молитвою і порадою.

– З психологами живете мирно?

– Звичайно, мирно, тому що вони теж мають християнський світогляд.

Є проблеми душевні, де психологи можуть запропонувати терапію, вправи, ігри… Є проблеми духовні, де ні ігри не допоможуть, ні вправи, ні розмови, а має бути Боже втручання через молитву і Його Слово.

Капелан покликаний Богом виявляти духовну силу і може допомогти в тому, в чому не може допомогти психолог.

Психологи теж звертаються до капелана. Кожен може переживати кризу віри, розчарування в Бозі… У такому разі інший психолог навряд чи може допомогти, тим більше якщо він не є віруючим.

media-share-0-02-05-7357cdf7f221ae2fc274fbd340d6bcf02662a00fa625a4ce3393ee1f0b41646f-d95a5485-9606-4939-b9fc-372676fcb277

– Які навички, крім вміння вислухати, важливо мати капелану?

– Дуже важливе знання Слова Божого. Ця людина повинна бути захоплена Богом.

Також важливо вміти знайти комунікацію з різними типами людей.

Ще одна необхідна риса – це стресостійкість. Треба вміти залишатися спокійним у найкритичніших ситуаціях.

До того ж є великий обсяг роботи. У нас понад 200 дітей, а це більш як 400 батьків. Плюс кілька десятків учителів.

– Забували чи плутали дітей?

– Ні. Майже всіх дітей зі старшої школи (5-11 клас) знаю на ім’я й по прізвищу.

Майже про кожну дитину знаю якусь історію: та з неблагополучної сім’ї, та без батьків, та пережила насилля…

Чим більше працюю, тим більше їх вивчаю.

– Ведете якісь записи про дітей?

– Ще не веду, але планую записувати якісь тези, висновки, принципи.

Попри те, що досвід у мене маленький, я охоче поділився б ним з іншими школами, аби капеланство розвивалося і в них.

– Скільки часу ви капелан?

– Рік.

– Як потрапили у це служіння?

– Звернувся щодо працевлаштування у ліцей вчителем польської мови. Власниця і директор запропонували стати капеланом, оскільки побачили, що в школі є така потреба.

Я маю теологічну освіту та покликання служити як пастор, тому прийняв цю пропозицію.

Це справа, яку роблю не через гроші. Це моє покликання. Я відчуваю, що таким чином маю являти Христа.

 

Наталя Хвесик для ІА «Світогляд»

Фото з архіву Тараса Григи

media-share-0-02-05-4f95446ff694f5ecdddb724b3c98501395522c8080f9fd03541fa4efe0ad2fef-33ce8125-b5c3-49d7-8623-389cdf5d4b14
IMG_3300

«Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28)

Ігор Плохой – пастор протестантської церкви, депутат Вилківської міської ради, голова громадської організації «Капеланське служіння війську».

Він був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. У 2014-му році пішов добровольцем на фронт, де служив військовим капеланом. Після повернення додому розпочав політичну кар’єру.

Розповідає, що довго не міг перейти з російської мови на українську через страх робити помилки. Тоді вирішив, що спочатку говоритиме українською з Богом.

«Мама купила Святе Письмо на базарі за 10 карбованців»

Я народився у місті Татарбунари, на Одещині, у невіруючій сім’ї. Одного разу мама купила на базарі Святе Письмо за десять радянських карбованців. Я почав його читати, але потім чомусь відклав. Згодом мамі на роботі знову подарували Святе Письмо, але вже з додатками. І я прочитав його повністю. Після цього вдома сам здійснив молитву покаяння, адже віруючих християн серед моїх знайомих не було.

Мені тоді було 16 років, і до Бога мене привели два Заповіти: синього та червоного кольорів.

Потім я почав самостійно шукати церкву. Спочатку пішов до православних, але зрозумів, що це не моє. Тоді прийшов у євангельську церкву, де й залишився.

Батьки не надто були задоволені моїм вибором. А бабуся була дуже проти і сприйняла це як зраду батьківській вірі. Хоча потім всі побачили, що християнство змінило мене у кращу сторону, і заспокоїлися.

У церкві я був лідером молодіжного служіння та займався євангелізацією. З 17-ти років почав проповідувати, як справжній проповідник. Моя перша проповідь була дуже невдалою. Але я зрозумів, що праведник сім разів падає, але встає, тому рухався далі і не здавався.

В 21 рік я поїхав на Чукотку та Колиму, де займався місіонерством. Там разом із командою ми відкривали нові церкви. Після цього повернувся до України і працював на Одещині.

«У міській раді мені казали, що «сектантство – це дуже погано»

У ті часи люди не сприймали протестантизм. Коли ми відкривали чергову церкву, то мене викликали до міської ради, аби провести бесіду на тему «сектантство – це дуже погано». Тоді було складно, адже влада була заангажована радянською парадигмою і ставилася до нас дуже насторожено.

Але, разом з тим, люди були більш відкриті до Бога, їм було цікаво слухати Євангеліє. Це було для них чимось новим та надзвичайним. А зараз усе навпаки – влада сприймає нашу церкву нормально, але люди стали більш закритими. Можливо, їм вже не так цікаво, а хтось розчарувався у протестантських псевдоцерквах.

Я завжди цікавився політичними процесами. Ще до Помаранчевої революції брав участь у багатьох акціях протесту. Вже будучи пастором, організовував мітинги проти тодішнього президента Леоніда Кучми. Тоді у мене теж були проблеми з владою, мене викликали на допити, проводили зі мною виховні бесіди. Також правоохоронці ходили на мої богослужіння з блокнотами і щось там постійно записували. Вони просили не виступати проти Кучми, мотивували це все словами з Біблії, що «всяка влада – від Бога».

Однак, у Біблії йдеться про те, що ми маємо коритися владі, яка виконує певні функції. Тобто карати тих, хто робить зло, і заохочувати тих, хто робить добро. Така влада – від Бога, і їй потрібно коритися. Проте, якщо влада заохочує зло і переслідує добро, то кожний гідний християнин зобов’язаний це зупинити.

Якщо мене Бог до чогось закликає і чогось навчає, я буду це робити. Якщо влада буде цьому перешкоджати, то я, як християнин, маю повстати проти цього. Адже сьогодні, для прикладу, влада може заборонити читати Біблію, а завтра почне переслідувати і вбивати людей.

«Не беріть участі у безплідних ділах темряви, але краще їх викривайте», – пишеться у Біблії. Завдання християнина стосовно суспільної реакції – викривати будь-які справи темряви.

Однак, більшість цих заповідей стосується міжлюдських та міжособистісних щоденних відносин. Вони чітко регулюються Нагорною проповіддю. Проте, коли насилля виявляється не стосовно мене, а стосовно інших, це абсолютно інший рівень відносин. Про них Новий Завіт також чітко говорить.

Тому, коли ми читаємо послання до Римлян 13:1 про те, що треба «коритися владі», то там ще є слова: «той, хто носить меча, є Божим слугою». Тобто той, хто використовує зброю у правильному напрямку, робить правильно, згідно Закону Божого. Якщо ми захищаємо Батьківщину від зовнішнього агресора або захищаємо правопорядок всередині держави, то це – нормально.

IMG_3307

«На Майдані гумова куля влучила мені в обличчя»

Християнин не може стояти в стороні. Сам Ісус приходив туди, де важко. З благословенних небес Він спустився на дуже складну територію – на землю. Він прийшов до людей – туди, де важко.

Я був учасником двох революцій в Україні. Під час Помаранчевої революції також був членом виборчої комісії на Одещині та намагався контролювати цей процес. Потім був головою виборчої комісії.

Також брав участь у Революції Гідності, брав участь у штурмі Адміністрації президента, був учасником багатьох протистоянь. У лютому отримав поранення: гумова куля потрапила мені в обличчя. Але нічого страшного, слава Богу.

«На початку війни ніхто не знав, хто такий той капелан»

Після закінчення Майдану я вже розумів, до чого все йде. У червні почав шукати християн, аби створити християнський батальйон або хоча б роту. Тоді мене підтримали чотири людини. Я створив великий чат серед своїх знайомих, де просив допомогти нам зібратися, але всі почали просто масово лишати його. Такий у мене був досвід роботи із захисту Батьківщини разом з протестантами.

Тоді нам на допомогу прийшла лише одна людина. Звісно, я хотів займатися капеланством, але на початку червня цього ніхто не розумів. Я приходив у різні добровольчі батальйони і казав, що хочу бути капеланом. На мене дивилися круглими очима і не розуміли, що мені від них треба. Тим паче, що я не православної конфесії. Тому я вирішив піти на фронт бійцем, а потім вже на місці розбиратися.

Наша четвірка братів пройшла вишкіл та потрапила у батальйон «Шахтар», який потім перейменували у «Торнадо». У них там була сотня «Ісуса Христа», яку організували православні. Потім вони створили батальйон «Святої Марії» та захищали Маріуполь.

Після вишколу я перейшов до капеланства. Це був 2014-ий рік. Я починав службу із Луганського напрямку та був разом з батальйоном «Айдар» у місті Щастя. Потім перемістився ближче до Донецького аеропорту: Пєски, Водяне, Авдіївка, Опитне. Тоді була складна війна, і на фронті було дуже важко. За цей час служив як у добровольчих батальйонах, так і в рядах Збройних сил України. Також опікувався духовно «ДУК Правий Сектор» та 81-ою бригадою. У ній служив Стас Деревянко, який входив у нашу четвірку. Він загинув у 2016-му році під Авдіївкою.

IMG_3302
Разом зі Стасом Деревянком

«В окопах люди шукають Бога»

На Пасху російські війська привітали нас наступом на Пєски та обстрілами, застосовуючи танки і важку артилерію. Нас туди не запускали, адже йшов страшний бій. Під мінометним обстрілом я заїхав у Пєски через посадку, адже пообіцяв, що на Пасху приїду в гості. Ми почали молитися, і наші бійці підбили перший ворожий танк, потім зупинили другий. Наша молитва була сильною і дуже допомогла у тому бою.

Я завжди кажу, що в окопах немає невіруючих. Я мав можливість спостерігати, коли під обстрілами молився цілий підрозділ. А вже після бою на базі вони стають зовсім іншими людьми. Тобто так само уважно слухають слова капелана, але вже не настільки натхненно. А в окопах люди хапаються за Бога.

Я навіть не зустрічав там людину, яка б сказала, що в Бога не вірить.

У Пєсках були люди, які благали, щоб ми їх навчили молитися. Хоча це вже були віруючі люди. Просто на війні їхня віра зміцнювалася.

Я пройшов всю війну зі словами: «Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре». Я знаю, що слова «Не бійся, тільки віруй» дуже популярні. І можна сто разів говорити «не бійся». Але на фронті не було жодної людини, яка б не боялася, бо там справді є що боятися. Бо коли бачиш, як стріляє танк або накриває САУ (Самохідна артилерійська установка), всі бояться.

Мене більше втішало те, що я готовий до всього. Ці слова з Біблії не героїчні і не бойові. Але те, що має принести мені благо, принесе. Я виконував своє завдання на війні, знаючи, що все в руках Божих.

«Політика – брудна» – це антихристиянська теза»

У 2015-му році мене запросили взяти участь у місцевих виборах на Одещині, і я погодився. Наша команда християн вирішила здобути на місцевих виборах усю владу, яку тільки можна було здобути. Головами районних рад, обласної та міських рад мали стати християни. Так і сталося, бо ми виграли вибори. Ми здобули все, що тільки можна було здобути. Я став депутатом, а потім мені запропонували скласти мандат і стати першим заступником міського голови. Я погодився.

Політика якраз брудна через те, що християни не йдуть туди зі своєю чистотою. Це, як кажуть, «брудний бізнес». А ти стань чесним бізнесменом. Що тобі заважає? Брудна політика? А ти стань чесним політиком, тут ж усе просто.

Логіка «не треба йти у політику, бо вона брудна» – це те саме, що не треба йти зі Святим Словом до грішників. Але треба розганяти темряву світлом Божим.

Я досі періодично виконую свою капеланську роботу, проте не так часто, як би хотілося. Адже на фронті є бійці, які воюють з 2014-го року. Їм треба підтримка. Також війна з часом перетворилася більше на окопну. 2014-2015-ий – це найгарячіша її фаза.

«Спочатку українською почав говорити з Богом»

Раніше я розмовляв російською мовою, але вирішив, що треба переходити на українську. Дуже боявся робити помилки, говорити неправильно, бо з мене почнуть сміятися. Це стримує багатьох людей. Тому я вирішив для початку спілкуватися українською мовою з тим, хто не буде з мене сміятися: я почав молитися українською до Бога. І з часом повністю перейшов на українську.

Я вважаю, що краще говорити українською мовою, як Азаров, ніж російською мовою, як Пушкін. Навіть якщо через 5 років ти не розмовлятимеш досконало, все одно ти розмовлятимеш українською. На мою думку, основний ідентифікатор народу – це мова, а не ДНК.

«ЄС – це колишній СРСР»

На мою думку, українці не поставили перед собою завдання захистити власну землю та відвоювати її у тих, хто у нас її вкрав. Я погано ставлюся до всіх мирних домовленостей, які започаткував Петро Порошенко і продовжує Володимир Зеленський.

Коли народ впокорюється перед Богом і просить у Нього благословення, то Бог його благословляє. І цей народ може здобути собі повну незалежність, відвоювавши свою землю від окупанта. Ми бачимо масу прикладів у Старому Заповіті. Але для цього треба йти і бути безкомпромісними, твердими і нічого не боятися.

А якщо ми постійно про щось домовляємося, то нічого з цього не вийде. Це виглядає так: «Ви у мене вкрали півбудинку, але давайте один з одним не конфліктувати». Але, на жаль, наша позиція не послідовна, адже, почавши АТО, треба було його закінчувати відразу, а не затягувати на 6 років.

IMG_3305

«Церква – найбільша загроза для ліберального світу»

Загалом я вважаю, що в України немає інших друзів, окрім Бога. Європейському Союзу наша Україна даром не потрібна, як повноправний суб’єкт. Тому українцям треба впокоритися перед Богом та кликати Його у союзники, а не ЄС.

Україна має відчути свою об’єктність, а не бути об’єктом якогось зовнішнього впливу. Українці, на жаль, мають оцей синдром меншовартості і хочуть завжди мати якогось «старшого брата». А якщо Росія нам вже не старший брат, то треба йти до Європи? Це національна трагедія, адже потрібно бути об’єктом, потрібно дбати про себе та свої національні інтереси. Я готовий іти в Європу, яка була сформована завдяки християнським цінностям, яка прийняла християнство через апостола Павла. А сучасна Європа, яка називає себе ЄС, – це колишній СРСР у новому форматі, який гарно виглядає. Я б орієнтувався на Польщу, де зараз почали робити відпір ліберальній ідеології.

Ми повинні розуміти, що на землі, крім церкви, немає іншого потужного бастіону, який мав би тверду ідеологічну основу і міг би чинити опір сучасній глобалізації та лібералізації. Все у світі змінюється, але церква свою думку змінити не може. Адже принципи, закладені у Біблії, – вічні. Тому церква є найбільшою загрозою для ліберального нападу на світ.

Нахрапом боротися з церквою неможливо, і історія показувала це вже багато разів. Тому з церквою почали боротися по-іншому: її вирішили підмінити та зробити іншою. Тому говорять: «Все прекрасно, ми не проти церкви, але Бог є любов, Він всіх любить, тому ми теж маємо всіх приймати і любити». Вони кажуть, що Бог настільки добрий і сучасний, що розуміє усі ці тенденції та приймає їх. Тому вони по-іншому починають трактувати Біблію, дещо в ній змінюють, дещо починають сприймати вже не так радикально, а поблажливо.

І така зараза намагається розвалювати церкву зсередини. В деяких європейських церквах вже є такі проблеми, коли здорові християнські думки сприймаються як засудження, а не підтримка.

Для прикладу: з церкви знімають хрест і вішають там прапор ЛГБТ. Людину, яка зняла і спалила цей прапор, посадили до в’язниці. І це біда. Тобто ЛГБТ – це не найбільша проблема церкви, це лише приклад. Але жахливо, коли кажуть, що найбільший пік любові Христової – це сіяти збочення у суспільстві.

Така пропаганда ніколи не закінчується боротьбою за власні права. Це – обман і брехня.

Перед лібералістами стоїть два завдання: закрити церкві рот і передавати через неї позицію, ніби від імені Бога. Але Бог не може бути з тими, хто пропагує зло. Він може бути з наркоманом, щоб витягнути його із залежності, але він ніколи не буде з наркоторговцем.

«Зараз нам треба думати не про небо, а про землю»

Насправді, для церкви ніколи не було легких часів. Тому нам треба бути безкомпромісними, ніколи не відступати від істини, яку нам проповідували. Я знаю, що скоро почнуться важкі часи для церкви. Просто ці гоніння вже не будуть такими відкритими.

Нам зараз не треба думати про небо, адже про нього вже давно подумав Бог і сказав, що підготує нам там місце. А ми зараз мусимо дбати про землю.

Адже шлях в небеса лежить через земний шлях: те, що ми надбаємо у своєму земному житті, візьмемо з собою на небо.

Нам зараз треба міцно триматися за Слово Боже і робити свою справу. Тоді ми виконаємо свою місію, і все буде добре.

Еля Серкожаєва для ІА «Світогляд»

IMG_3308
IMG_3299