1

Лео Франк – відомий спікер, сімейний консультант, вчитель і доктор богослов’я. Вже більше 10 років він служить багатьом християнам у різних країнах світу – там, де є слов’яни або російські німці, – проводячи семінари на дошлюбну і сімейну тематики. Лео Франк є членом п’ятидесятницької церкви і проживає з родиною в Німеччині.

В інтерв’ю для ІА Світогляд  він розповідає про поширені сімейні проблеми, пояснює, чому не всі пастори є душеопікунами, і радить, що церква може зробити для того, аби сім’ї були міцнішими.

(Текстова версія інтерв’ю адаптована, повну розмову можна глянути у відео)

В ютубі можна знайти багато ваших проповідей на різні тематики. На які теми ви б самі розділили ваше служіння?

Найперше, я б відокремив проповіді та вчительську роботу. Проповідую я про все, а вчительські теми розділяю на три великі блоки. Перший – для семінарії і біблійних шкіл: герменевтика, екзегетика, біблійні книги, історія церкви. Другий – блок, який просять церкви: наприклад, тема шлюбу і сім’ї, на яку я маю більше 20 семінарів. І ще один великий блок – це лідерство і покликання.

Саме в церквах найбільше потрібно говорити про два останніх блоки. Шлюб і сім’я – взагалі одна з найскладніших тем. На неї є величезний попит (усміхається, – ред.) і водночас мало компетентних та хороших спікерів. У загальному про це говорять усі, але поверхнево. А тих, які наважуються сказати щось глибше, дуже мало в слов’янському контексті.

Ви зачіпаєте складні теми. Чи траплялося вам вислуховувати якусь критику? Як ви на неї реагуєте?

Критика – це наш друг. Але я завжди розрізняю конструктивну і деструктивну критику. Конструктивна – це коли люди розбираються у справі і чітко тобі говорять: ось цей момент був не дуже добрим і його необхідно змінити. Таку критику треба приймати.

Деструктивна – це коли тобі кажуть, що все було погано. На таку критику можна не реагувати.

Чи траплялося вам переглядати свою власну давно сформовану позицію або рекомендації, які ви давали раніше?

Мені з самого початку дуже пощастило – у мене були хороші вчителі, які сформували моє здорове богослов’я і правильне розуміння багатьох питань.

Можливо, були певні мінімальні питання, але якоїсь радикальної зміни, щоб прямо на 180 градусів, у мене не відбувалося.

Ви одружені вже 25 років і виховуєте з дружиною 6 дітей. Розкажіть ваш головний секрет щасливого шлюбу.

maxresdefault

Я абсолютний противник такого мінімалізму типу «розкажіть про вашу найулюбленішу книгу». Так само і з шлюбом – тут не існує якогось одного секрету.

Але якщо виокремити один великий блок, який робить сім’ї щасливими, то я б назвав його «Заповнення специфічних потреб чоловіка і дружини».

Чоловік має знати, чого потребує його дружина, і регулярно заповнювати ці потреби. І точно так само дружина. Це один із величезних ключів, які роблять сім’ї щасливими.

Чи є взагалі поняття чоловічих та жіночих обов’язків у сім’ї чи шлюбі?

Я думаю, що в стосунках чоловіка і дружини є ролі. Згідно з Біблією, чоловік – це лідер, а жінка – помічниця. Як вони розподілять обов’язки – їхня справа, але важливо, щоб їхні ролі залишилися біблійними, і кожен знав їх.

Чоловік має розуміти, що він – лідер, голова дружині. Але він не бос, і над ним теж є голова – Ісус Христос. Якщо ця біблійна субординація дотримується, сім’я матиме благословення.

У деяких церковних культурах існує думка, що коли жінка виходить заміж, вона не повинна працювати, але має сидіти вдома і піклуватися про сім’ю. Це правило? Чи можливі винятки?

Поки немає дітей, я вважаю, що абсолютно нормально, якщо і чоловік, і дружина працюють. Тому що лінь – це найголовніша біда, яку ми маємо.

Інша ситуація, коли з’являються діти. Ніхто не може замінити дитині маму – ні тато, ні бабуся, ні дитячий садок. Нехристиянський соціолог, топ-експерт Ерік Еріксон у своєму знаменитому дослідженні говорить, що протягом першого року мама – найважливіша людина у житті дитини.

І тому ми з дружиною старалися, щоб хоча би поки діти були немовлятами, вона завжди була вдома. Так, звичайно, це була менша зарплата, і, можливо, не якесь розкішне життя, але для нас це було важливо. Це наш шлях.

Хтось обрав інший шлях, і це нормально. Недавно ми з дружиною говорили з однією сім’єю, в якій багато дітей, і всі віруючі. Обидва батьки працювали фул-тайм, але в них все вийшло. Я знаю також приклади сімей, де мама сиділа вдома, але діти зараз не у вірі, якісь проблеми є. Тому тут немає якихось правил.

Буває, що пара одружується, але дівчина має більш лідерський характер. Як шукати баланс між тим, щоб мотивувати чоловіка і вирішувати за нього?

Кожна сім’я – це окрема країна. В реальності, звичайно, всі розуміють, хто вдома лідер або, як говорять в Німеччині, «в кого штани одягнуті».

Я проводив сімейні семінари в Сибіру, а там величезне п’янство і проблеми з наркотиками. Причиною цього, як мені розповіли, є наявність «генералів у спідницях». Чоловік на роботі може бути крутим, його називають по-батькові, а коли приходить додому, то не має ніякого права голосу. І тому він іде до друзів, наливає горілку, і перше запитання, яке він їм ставить – це питання «ти мене поважаєш?» Тому що вдома його ніхто не поважає.

5

Ті дружини, які думають, що виграють, якщо покажуть, що чоловік – тюхтій, а командує всім вона, – помиляються. Врешті-решт, нещасними будуть обоє.

Але якщо дружина все-таки поставить чоловіка на лідерську позицію, покаже, що разом вони – команда, якщо навчиться сама і навчить дітей поважати тата, у підсумку виграють усі.

Легше поважати чоловіка, який любить Господа. Але як коритися чоловіку, який не підкоряється Слову Божому?  І навпаки: як любити дружину, якщо вона сварлива і непокірна?

Біблія нам говорить, щоб чоловік любив свою дружину, а не дружину з ідеальним характером. Жінка так само повинна бути покірною своєму чоловікові, не лише віруючому. Тут питання релігії не грає ролі.

Тому коли люди приходять і жаліються, потрібно нагадувати: це ти вибрав/вибрала, а не я чи твій пастор. І тому твоє завдання – любити його/ її.

Я дуже часто говорю на своїх сімейних семінарах наступну тезу: єдина людина, яку ти можеш змінити – це ти сам. Я не можу змінити свою дружину чи дітей. Себе – можу, і тому зміни завжди починаються з себе.

У дружини поганий характер – міняйся сам. Твій чоловік невіруючий чи ще щось – повинна змінюватися ти. Хоча, звичайно, ми можемо шукати собі виправдання.

Буває, що молоді люди одружуються і мають рожеві очікування типу «ми християни, у нашій сімї проблем не буде». Але проблеми стаються у всіх сімях, і на різних етапах сімейного життя. Які найпоширеніші з них ви б виокремили?

Сказати, що є лише якась одна проблема – складно, але є основні блоки. Наприклад, один із них – недостатня відокремленість від батьків. Тут ще дуже часто є свекрухи і тещі, які постійно «влазять» і не дають парі відокремитися повністю.

Другий проблемний блок – це фінанси. Хочемо ми цього чи ні, або якими б духовними ми не були, але фінанси відіграють величезну роль.

Третій блок, про який, на жаль, у нас практично нічого не говорять, це секс. Я не душеопікун-практик, бо мені просто не вистачає для цього часу. Але професійні душеопікуни, яким я викладав, в основному говорять, що 80% сімейних проблем знаходяться в ліжку.

І тому оці блоки проблем, плюс рольовий конфлікт та спроби поєднати реалізацію в сім’ї, церкві і на роботі – це величезний конфліктний потенціал. Всі ці питання будуть нас супроводжувати, які б ми не були «мілашки» з самого початку.

3 (1)

Ви сказали, що не займаєтеся душеопікою, тобто ви не консультуєте сімейні пари?

Я консультую в крайньому випадку, бо розумію, що душеопіка – це не просто одна розмова, де ми помолилися і все пройшло. Це процес, який потребує часу, і якому треба вчитися.

Є правило «10 тисяч годин»: якщо хочеш бути топ-експертом в чомусь, ти повинен витратити 10 тисяч годин для безперервного навчання і практики. І тому неможливо бути топ-експертом всюди.

Щоб допомогти людям, краще відправити їх до того, хто це робить постійно, має час щотижня зустрічатися з ними, давати домашні завдання, перевіряти і тд.

Чи є якісь загальні поради для вирішення сімейних проблем? Чи вони вирішуються лише з душеопікуном або наставником?

На жаль, у наших п’ятидесятницьких церквах нема інституту душеопікунства. У нас кожен пастор – автоматично душеопікун, хоча у нього може й не бути цього особливого дару.

Та що там говорити, часом у пасторів нема навіть поняття про проблеми сімейної сфери, а також елементарного уявлення про анатомію чоловіка і жінки. І, бувало, парам давали такі поради, які йдуть врозріз із медициною. Але люди вважають, що якщо він керівник церкви, то, відповідно, він тепер експерт у всьому.

У церквах необхідно знайти людей з даром душеопікунства, щоб вони займалися своєю справою і були на своєму місці. Бо зазвичай ми просто даємо якісь загальні поради. Добре, якщо це допомагає. Але що, якщо ні? Люди можуть прийти один раз, не отримати необхідної допомоги, а потім просто розчаруватися.

Тим парам, які справді впали в проблему, я радив би вчитися, запитувати, читати. Нам дуже допомагають книги! Моя дружина може засвідчити: я став кращим батьком тільки тому, що почав читати книги про батьківство і виховання дітей.

Багато людей можуть говорити, що в них не було хорошого прикладу, в церквах цьому не навчають, семінарів нема тощо. Але книг сьогодні – безліч, тому читайте!

Раз така справа, порадьте книги для побудови здорових стосунків у шлюбі і виховання дітей.

Для стосунків у шлюбі є три фундаментальні книги-класики, які повинен прочитати кожен. Проводячи дошлюбні підготовки в нашій церкві, ми з дружиною обов’язково задаємо парам прочитати «П’ять мов кохання» Гері Чемпена, «Його потреби, її потреби» Вілларда Ф. Харлі-молодшого і «Любов і повагу» Доктора Емерсона Еггеріха.

2

Стосовно виховання дітей є класна книга «Успішні батьки» Нормана Райта, багато книг на цю тематику написав Джеймс Добсон. Тому хто шукає, той знайде.

Повертаючись до конфліктів. Якщо конфлікт все-таки стався, є моменти, коли це можна вирішити між собою. Але буває, що він стає затяжним, глибоким і болючим. Коли, на вашу думку, варто звертатися за допомогою до пастора чи до когось зі сторони?

На дошлюбній підготовці ми радимо парам не затягувати з конфліктами. Звичайно, щоразу бігти й розповідати всім про свої проблеми – неправильно. Але, з іншого боку, якщо конфлікт затягується або проблема повторюється вже вкотре, шукати допомоги треба якомога швидше.

На жаль, у нашому слов’янському світі існує культура сорому. Нам дуже важливо показати назовні гарну картинку, як у нас все класно. І тому нам соромно сказати комусь, що є проблеми.

А потім люди приходять і хочуть, що ти за годину (більше у них часу нема) з ними помолився, поговорив, і все вирішилося, ніби після слів «абракадабра». Але якщо ця проблема тривала роками, то так не буває.

Тому не затягуйте з нею. Якщо проблема повторюється раз за разом, значить, необхідно шукати допомоги. Якщо пастор кваліфікований – алілуя!

Чи варто мовчати, якщо конфлікти призводять до насильства у сімї? Печальна статистика свідчить, що це трапляється навіть серед християн. Що ви думаєте про центри допомоги для постраждалих від насильства?

Я особисто говорю на своїх консультаціях, що якщо в сім’ї відбулося насильство, то межа вже перейдена, і тому потрібно шукати допомоги. Не варто просто терпіти і говорити собі, що нічого з цим не зробиш.

7

Звичайно, тут ще й наша культура сорому не дозволяє про це говорити. І, на жаль, я знаю випадки, коли з цим ішли до керівників церкви, а ті радили мовчати, і насильство продовжувалося.

Якщо було фізичне, сексуальне чи ще якесь насилля, потрібно або викликати поліцію, як у нас в Німеччині роблять, або іноді реально йти в такі центри.

Чи є шанс, що такий шлюб буде врятований?

Кевін Леман, знаменитий психолог й експерт з питань сім’ї, говорить, що насильство в шлюбі супроводжується «феноменом зебри». Той, хто вчинив насилля, сьогодні «чорний», завтра – «біленький», а післязавтра, на жаль, знову «чорний».

Звичайно, ми віримо, що Бог може змінювати людину, якщо вона хоче цього. Але я особисто часто бачив цей феномен зебри: поки притиснули, людина пухнаста і згодна на все. Тільки щось трапилося – насилля повторюється. І тому, чесно кажучи, я не знаю…

Яка роль церкви, на вашу думку, у формуванні правильного підходу до сімейних стосунків? Що пастор або ж керівники сімейного служіння можуть зробити для покращення стосунків у сім’ях?

Церква має зробити все можливе. Наприклад, у нас 7 років тому офіційно запровадили обов’язкове дошлюбне консультування. Ми інвестуємо всього шість годин, викладаючи шість тем, але помітили, наскільки стабільнішими стали сім’ї.

Буває, люди думають, що все важливе їм скажуть на весільній проповіді, але насправді у той момент ніхто нічого не сприймає. Розмовляти, ставити запитання потрібно в спокійній обстановці.

Церква повинна укріплювати сім’ї, але формувати нормальне поняття здорової сім’ї у молодого покоління – це, в першу чергу, завдання і обов’язок батьків. Саме тому церква і батьки повинні працювати в цьому спільно.

Але ж буває дуже часто, що пара «зі світу», і не має віруючих батьків. Що робити в такому випадку?

Скажу чесно, що іноді невіруючі батьки – кращий приклад для своїх дітей, ніж віруючі. Ми ж усі дорослі люди і розуміємо, що в християнських сім’ях далеко не завжди ідеальне виховання.

Але церква повинна робити все для того, щоб у нас були саме такі сім’ї. Щоб люди зі світу рівнялися на нас, а не ми на них. Тому, на мій погляд, у церкві має бути якісне консультування, семінари. Підняти якість роботи з сім’ями – це церква МОЖЕ, і ПОВИННА робити.

Календар

Жовтень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

СТАТТІ

ПІДПИШІТЬСЯ НА НАС