рябінкін

Лікар-отоларинголог Ілля Рябінкін став медиком року в Кривому Розі за версією журналу «Vgorode» та увійшов у ТОП-100 блогерів України.

Він – член Європейської асоціації ринологів. Має приватний кабінет.

Його люблять та поважають за професійність і людяність. Пацієнти кажуть, що ніколи раніше не бачили, щоб лікар проявляв стільки турботи.

Ілля Рябінкін каже, що в усьому йому допомагає Бог. Це Він дає сили працювати й проявляти до всіх любов.

Лікар є членом п’ятидесятницької церкви. Він грає в групі прославлення, служить ув’язненим та допомагає жителям Донбасу, які постраждали від війни.

Про своє життя Ілля Рябінкін розповів ІА «Світогляд».

Діти дарують цукерки та малюнки

«Мій лікарський досвід становить 10 років. Я закінчив лікувальний факультет Дніпропетровської державної медичної академії. Інтернатуру проходив на базі Одеського національного медичного університету.

Я прихильник доказової медицини. Діагностику та лікування проводжу, користуючись закордонними рекомендаціями.

Це не є досвід однієї людини, як в інтернатурі. В цих протоколах врахований досвід тисяч людей.

Проте, для того, щоб бути хорошим лікарем, не достатньо професійних знань. Потрібно бути людиною доброї душі, з відкритим серцем, старатися відчувати проблему людини, заглиблюватися в неї.

Якщо людина відчуває щире співчуття, що ти намагаєшся зрозуміти її й допомогти, то є відповідний відклик. Люди відчувають твою любов і починають радити тебе іншим людям.

Так було зі мною, тому що я дуже уважно ставився до діток, балакав з ними на їхньому рівні.

Дітки дарують мені цукерки. Приносять малюнки, а я вішаю їх в себе в кабінеті.

media-share-0-02-05-9a23f55d307b8dba21496c83fc8657ea43a29bbfd20aad6e2f75fb9d54f81210-6807b399-b9d9-4474-acfa-42ccbfa8c079

Перші два роки своєї роботи я завжди «сидів на телефоні». Запитував, як себе почувають дорослі й маленькі пацієнти.

Людей це захоплювало. Вони говорили, що ніколи не бачили, щоб лікар так турбувався станом їхнього здоров’я.

Звичайно, я потім вигорів, бо пацієнтів стало більше і я не встигав усіх опрацювати. З часом трошки змінив зайнятість, уже менше дзвонив, найняв адміністратора.

Хоча пацієнти дзвонять і пишуть в усі месенджери навіть тоді, коли я пишу, що у відпустці й мене краще не турбувати.

Іноді не вистачає сил, щоб далі працювати. Коли хочеться все кинути, йти додому і нічого не робити, допомагає Бог. Він пом’якшує моє серце і дає сили працювати поверх зусиль.

Як батончик «Мажор» привів до церкви

У нашій сім’ї була віруюча бабуся. Мене возили до неї на канікули. Я ходив з нею в недільну школу, слухав біблійні історії…

Згодом до Бога прийшли батьки. У них був період труднощів на роботі, тож бабуся молилася за них.

Батьки прийняли молитву покаяння, але коли проблеми минули, перестали ходити до церкви.

Проте якщо людина з Богом зустрічається один раз, Він потім їй нагадує про Себе. Пройшов час, і Бог нагадав про Себе мамі. У неї були проблеми з тиском, але лікування не допомагало.

Подруга порадила піти до церкви. Після трьох служінь її хвороба зникла. Так мама залишилась в церкві.

Коли мені було 12 років, вона запросила мене на різдвяне свято. Мама сказала, що якщо дітки приходять особисто в церкву, то їм дають батончик «Мажор», а якщо ні, то не дають.

І от я прийшов за тим «Мажором» (сміється – ред.), там покаявся і залишився в церкві.

Потім тато став ходити до церкви, а пізніше – брат. Він пережив Боже зцілення від туберкульозу і поки лікувався, зблизився з Богом.

З того часу вся наша сім’я прикріпилась до Бога.

Відвідав Ісуса у в’язниці

З 12 років я співаю в групі прославлення і граю на гітарі.

Коли я співаю, і в голову закрадаються думки, що я добре це роблю, я розумію: тут починається гордість.

В такі моменти я себе зупиняю і подумки кажу собі, що я служу для Божої слави, а не для своєї.

«Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Якова 4:6). Саме це місце Писання «тримає» мене. Але знаю багато випадків, коли через це в людей відбуваються падіння.

Час від часу я долучаюсь до служіння в прифронтовому місті Красногорівка Донецької області.

Ми від церкви привозимо пожертвування, люди з сіл передають овочі.

Я та ще один брат, який працює терапевтом, беремо своє обладнання. Там проводимо безкоштовний прийом.

Ми проповідуємо, живемо кілька днів і їдемо назад.

Я займаюсь тюремним служінням. Відвідую з братами колонію, проповідую ув’язненим.

Все почалося з того, що брат покликав «просто пограти на гітарі».

Коли я вперше зайшов всередину, то згадав слова з Писання про те, що хто відвідає ув’язненого, той відвідав Ісуса (Матвія 25:36). Я зрозумів, що я не просто граю, а служу Христу.

З ув’язненими непросто працювати. Вони скритні. Деякі приходять для того, щоб поїсти, бо ми приносимо цукерки, печиво.

Дуже малий відсоток людей, які каються і дійсно змінюють життя. Але такі люди є, тому ми трудимося далі.

29089931_661218030884938_1483469854223630336_n

«Мій адвокат – Бог»

Зі мною в колонії сталась цікава історія.

Туди не можна заносити гроші. Якось в взимку я заходив у курточці. У маленькій кишені в мене було 400 гривень, про які я забув. Охоронець їх знайшов і сказав: «Ти далі не йдеш».

Дві години мене допитували, з якими мотивами я ніс ці гроші. Завели протокол, нібито я робив це для того, щоб ув’язнені могли купити собі наркотики.

Для мене це був шок. Я говорив, що я християнин і не міг чинити таке.

Вони ж не вірили. Допитували мене знову і знову. Ставили запитання таким чином, щоб я «зізнався», кому я ніс гроші.

Я тоді думав: «Чому Бог не звільнив мене від цих випробувань?»

Мені заборонили на пів року приходити в колонію. Призначили суд за адміністративне правопорушення.

Поки я очікував свого часу, зустрів знайомого адвоката. Той питав, чому я там опинився. І додав: «Кидай церкву, вас там всіх дурять».

Я йому подякував за пораду, але сказав, що залишуся при своїй думці.

Суддя вислухала мене дуже уважно. Сказала, що за 20 років практики не зустрічала такого випадку, щоб лікар-християнин потрапив в тюрму через те, що він переносив комусь якісь гроші. Вона додала, що в моїй справі не знаходить злочину.

«Я знаю, чого я потрапив в таку ситуацію: щоб розказати вам про Ісуса», – звернувся я до неї. І розповів про Христа і про те, чому я ходжу в колонію. Після цього ми обнялися, в неї потекли сльози… Бог обернув цю ситуацію на добро.

В коридорі я знову зустрів знайомого адвоката. Він раніше хизувався, що в нього всі справи проходять легко.

Я запитав: «Ну як ваші справи?»

Він відповів: «Не чіпай мене».

Тоді я на весь коридор сказав: «А мій адвокат Бог, тому в мене все вийшло».

Всі люди почули це. Це все було для слави Божої.

«Коли стоїть питання життя і смерті, нема насмішок через віру»

Буває, що люди дякують за працю через декілька років. Коли я був в інтернатурі, привезли жінку без свідомості. Їй потрібно було робити трахеостомію – розрізати шию і вставити трубочку, щоб могла дихати.

Я та ще один лікар робили цю операцію. Після цього ми кожен день питали, як здоров’я жінки.

Потім вона через 5 років сама мене знайшла, і подякувала за той випадок.

z dynastiy likariv…

Всьому свій час і місце. Якщо обставини дозволяють, я говорю на роботі Євангеліє. Коли я працював у рідній Нововоронцовці Херсонської області, то там всі знали, що я віруючий, оскільки селище невелике.

У Кривому Розі якщо маю можливість сказати про Бога, то використовую її.

Зазвичай це онкохворі. Це люди, які втрачають надію на життя. Я всім розповідаю, що це не кінець і що Бог може врятувати.

Ділюся свідоцтвом пастора з мого селища, якого Господь зцілив на 4 стадії раку.

Даю людям християнські газети та диск з фільмом про Ісуса. Кажу: «Моліться, Бог вас не залишить».

Коли стоїть питання життя і смерті, то нема насмішок через віру.

Як молитва врятувала жінку і привела до церкви її доньку

Якось під час нічного чергування у Нововоронцовці зі мною стався цікавий випадок. У відділенні була літня жінка. Щовечора о 20:00 у неї починалась задуха.

Після огляду я їй сказав, що є Бог, Який може допомогти, якщо помолитися Йому.

В палаті була медсестра, тож я посоромився говорити більше. Вийшов в коридор і почув голос: «Йди проповідуй їй».

Я боровся з Богом: «Та я ж їй сказав…»

Він мені знову: «Піди, скажи Євангеліє і помолися за неї.

Я вернувся і кажу жінці: «Я віруючий. Давайте я за вас помолюся».

Медсестра перестала набирати ліки і глянула на мене. Їй було цікаво, що далі буде відбуватися.

Я сів біля жінки, розказав Євангеліє. Потім помолився, щоб Бог звільнив її від хвороби.

Пацієнтка розповіла, що задишка починається о 20:00, через що вона не може спати. Засинає о четвертій ранку від втоми.

Я їй сказав: «О 20 годині ви заснете і будете спати до ранку».

Вийшов з палати, спустився на перший поверх, зайшов у свою кімнату для відпочинку і почав молитися: «Боже, прошу, щоб Твоє ім’я не було посоромлене, я відкрився перед пацієнткою і медсестрою, якщо з нею щось станеться не те, то з мене будуть сміятися, що ходив, молився, а бабуся померла».

Так я молився хвилин 20. Наступного дня я заходжу в реанімацію, щоб подивитися, як справи в жінки. Дивлюся: ліжко пусте. А так зазвичай буває, коли пацієнти помирають.

Думаю: «Ну все, пацієнтка померла».

Чергова медсестра сказала, що її перевели в терапевтичне відділення. Коли ж я знайшов її там, жінка сказала: «Знаєте, я оце о 20 годині як заснула, то так до ранку і спала, спасибі вам велике».

Вона зцілилась. Поїхала до себе в село. Я поїхав в Кривий Ріг.

Через рік моя мама подзвонила і сказала, що до них в церкву прийшла молода жінка з селища і сказала, що колись за її маму молився якийсь лікар і вона зцілилась. Приїхала в село, розказала рідним. Її дочка вирішила знайти церкву і ходити туди. Так вона спаслась через свідоцтво мами.

93769519_3071969629532492_938645841812355666_n

Довіряти Богу – це йти по воді

Я не вмію відпочивати. Для мене відпочинок – це лягти на ліжко, погортати стрічку і відповісти на запитання пацієнтів.

Прогулянка з дружиною – це той час, коли я можу залишити телефон вдома і відпочити.

Кривий Ріг – довге місто. Ввечері ми можемо пройти кілометрів 15-20 і спілкуватися. А решту часу я постійно про щось думаю, дзвоню пацієнтам…

Я людина з низькими запитами, мені не потрібно багато для щастя. Я щасливий тоді, коли щаслива моя дружина і добре людям навколо мене.

Коли поруч хтось незадоволений, то я не можу відчувати себе спокійно.

Коли розумію, що не допоміг якомусь пацієнту, то я страждаю.

Духовний принцип, яким я керуюсь в житті, – бути вірним Богу.

У книзі 2 Хронік 16:9 написано так: «Адже очі Господа дивляться на всю землю, щоб укріпити кожне серце, яке повністю віддане Йому».

Тому я впевнений, що якщо я буду вірний Богу, то Він буде мене підтримувати.

Раніше в мене була проблема – я не вмів довіряти Богу, коли мої заробітки були невеликі.

Але всякий раз, коли я відкидав нечесні заробітки, Бог давав роботу, де платили більше.

Довіряти Богу – це як ступати на невидиму сходинку. Бог каже: «Довірся, ступи».

Довіряти Йому – це як йти по воді. Навіть якщо ступаєте і не бачите тверді, ступайте, довіряйте і буде благо.

стахнюк фото четверта влада

Андрій Стахнюк з Рівненщини 18 років працює лікарем екстреної медичної допомоги.

Рятує людей при зупинці серця, травмах, кровотечах, отруєннях, удушеннях та інших станах, небезпечних для життя.

Два роки він навчає людей надавати першу допомогу.

Після того, як примирився з Богом, чоловік показує людям ще й шлях до спасіння душі.

Завдяки вірі Андрій зумів пережити втрату батька та сестри, отримати свободу від гріха та знайти сенс життя.

Відчував провину за смерть сестри

Сестричку Андрій Стахнюк любив до нестями. Її звали Оксана. Була молодшою на 11 років. Мала синдром Дауна та ваду серця, жила з кардіостимулятором, тож потребувала особливої уваги та опіки.

«У сестри я вчився милосердя й добра. Завдяки їй боровся зі своїм егоїзмом. Я дуже прив’язався до неї. Оксанка була дуже цікавою і чутливою. Вона відчувала, коли в мене були проблеми. Якщо я був дуже напружений, не підходила до мене», – пригадує.

photo_2021-02-22_13-56-25

Померла сестра в 13 років від запалення легень.

Тривалий час Андрій Стахнюк жив з відчуттям провини, що це сталося через нього.

«Я тоді був студентом. Приїхав на канікули. Захворів на ГРВІ та заразив сестру. В неї був слабкий імунітет. До того вона вже тричі хворіла на пневмонію, – розповідає Андрій. – Зараз я розумію, що медики допустили помилки. Вони не дуже серйозно поставилися до слів мами про те, що Оксана важко дихає і потребує допомоги…»

Тоді вони жили в місті Сиктивкар в Республіці Комі. Кілька разів приїжджала «швидка». Сестра померла на руках матері у вітальні…

Це стало важким ударом для Андрія Стахнюка. На той момент він вже втратив батька – той покінчив життя самогубством. Пізніше додалися інші труднощі. Життя втратило сенс і перетворилося на існування.

Цей стан затягнувся на кілька років. Андрій вже став лікарем і переїхав назад в Україну. Почав працювати у бригаді екстреної допомоги. Якось врятував жінку від самогубства. Та запитала, навіщо він це зробив, бо не розуміла, для чого їй жити. Тоді Андрій знайшов потрібні слова, але, приїхавши додому, думав: «А для чого я сам живу? У чому сенс життя?»

Шукав відраду в алкоголі. Але згодом знайшов інший вихід.

photo_2021-02-22_13-56-55

Одного дня зрозумів, що сестра з Богом

Одного дня колега з приймального відділення запросила Андрія на зібрання в протестантську церкву. Пішов.

Познайомився там з чоловіками, які подолали алкогольну та наркотичну залежність. Сам пройшов курс у реабілітаційному центрі при церкві й перестав вживати спиртне.

Примирився з Богом у 2007 році. Ще через три роки прийняв водне хрещення.

Якось до рук Андрія потрапила домашня Біблія. На останній сторінці були слова, які підтверджували, що людина обирає слідування за Богом:

«Визнаючи себе грішником перед Богом і віруючи, що Господь Ісус Христос помер за мої гріхи на хресті та воскрес для мого оправдання, я тепер приймаю Христа і визнаю Його моїм особистим Спасителем».

Під цими рядками був підпис сестрички.

«В ту мить я зрозумів, що моя сестра з Богом. Господь дав мені потіху і полегшив мої страждання, – розповідає Андрій Стахнюк. – Тоді прийшло напоумлення, і я чітко зрозумів: Христос – це і мій шлях. У мене по шкірі побігли мурашки».

Відтоді в його серці настав спокій, а сам він зміцнився у вірі.

Чоловік пригадує, що сестра погано говорила, але молилася.

photo_2021-02-22_13-56-40

Якось здивувала цим людей біля джерела, яке православні християни вважають цілющим. Всі побігли до водойми, а вона спершу зайшла в церкву, запалила свічку і почала молитися. Після того пішла до джерела і вмила обличчя. Її вчинок зворушив інших. Багато хто завдяки їй зрозумів, що не вода зцілює, а Бог – через віру.

«Бог наділив Оксанку мудрістю. Вона – Божий ангел для нас, – каже Андрій Стахнюк. – Сестра молилася по-своєму. Десь навчилася цьому, може, в інтернаті».

Був період, коли їхня мама самостійно виховувала двох дітей. Зарплати не вистачало, щоб наймати нянечку для Оксани. Андрій не міг з нею залишатися, бо навчався. Тоді її віддали в спеціалізований інтернат.

З понеділка по п’ятницю дівчина була там, а на вихідні та канікули її забирали додому.

«Вранці в понеділок Оксана вчепиться за шию і не хоче нікуди йти… Ти в інтернат приходиш, а діти називають тебе татом чи братом. Там важко… Коли мама пішла на іншу роботу, то в нас з’явилася нянечка. Вона і досі – друг сім’ї», – каже Андрій.

Допоміг врятувати життя і шлюб пацієнту

Після покаяння життя Андрія стало іншим. Почав служити. Одружився. Став татом.

Далі працював на «екстренці». Були випадки, коли свідчив про Христа на роботі, і це кардинально змінювало життя людей.

Одного разу поїхав на виклик до чоловіка, який намагався вчинити самогубство. Виявилося, що він наркозалежний. Лікар надав медичну допомогу, а тоді розповів Євангеліє і поділився своєю історією зцілення.

Пацієнт говорив, що має багато віруючих друзів, але це йому не допомагає.

Тоді Андрій сказав, що той ще не пізнав головного друга у своєму житті – Христа.

«Пацієнт сказав: «Якщо ви мене не заберете в реабілітаційний центр, я накладу на себе руки». Я повірив, що він серйозно. Подзвонив братам із церкви. Вони його забрали, – пригадує Андрій. – Брати молилися. У перший же день на центрі у нього не було ломки. Він був здивований. Для нього це було свідченням про Божу силу».

стахнюк

У чоловіка розпадався шлюб. У день, коли мав бути суд щодо розлучення, зникло світло. Оскільки документи знаходилися на комп’ютері, засідання перенесли.

Через рік він разом із дружиною прийняв хрещення. Ще через кілька років чоловік став проповідником і служителем реабілітаційного центру.

Так Бог використав Андрія, щоб врятувати й тіло, і душу людини.

«Вдячний Богу, що був маленькою піщинкою в Його плані й разом з братами міг взяти участь у спасінні цієї людини!» – тішиться він.

«Люди після реанімації стають іншими»

Андрій Стахнюк надзвичайно любить свою роботу.

Ще коли був студентом, працював фельдшером. Тоді зрозумів, що хоче стати лікарем невідкладних станів.

«Я помітив, що часто стикався з екстремальними ситуаціями, став навчатися і пристосовуватися, щоб знайти вихід із критичних станів, – зізнається. – Хоч іноді непросто пропускати через себе чужий біль та страждання».

Так було після втрати пацієнта у 2018 році, коли після всіх спроб не вдалося врятувати молодого чоловіка.

«Я тоді зрозумів, як важливо, щоб люди вміли правильно пояснити диспетчерам служби «103», що сталося з людиною, і могли допомогти потерпілому до приїзду екстреної медичної допомоги. На 70 % успішність допомоги медиків залежить саме від домедичної допомоги, яку може надавати кожна людина», – розповідає Андрій Стахнюк.

119805237_388069245921657_2141639957635219187_n

З того часу лікар запустив «Курс порятунку життя», за допомогою якого навчає інших надавати першу допомогу. Наприклад, робити непрямий масаж серця, застосовувати прийоми при удушенні сторонніми предметами тощо.

Цей курс вже приніс результати. Якось після тренінгу хлопець врятував дівчину, яка вдавилася їжею.

Андрій Стахнюк наголошує, що все-таки краще, коли людина попередньо тренувалася робити серцево-легеневу реанімацію.

Завдяки м’язовій пам’яті у критичний момент вона не розгубиться і зможе допомогти.

«На курсах ми моделюємо стресову ситуацію і вчимо людину правильно діяти», – ділиться лікар.

Він ініціював встановлення у Рівному дефібриляторів та запуск центру надання домедичної допомоги. На обидва проєкти виділили кошти з місцевого бюджету.

«Наразі я завідувач навчально-тренувального відділу екстреної медичної допомоги Рівненської області. Ми розробляємо і запускаємо курси із невідкладних станів для медиків. Успішний розвиток подій залежить від роботи всіх частинок ланцюга виживання, де важливі всі етапи порятунку людей!» – говорить Андрій Стахнюк і цитує рядки з Писання: «Істинно кажу вам: хто вірить у Мене, зможе здійснити те ж, що й Я. Так! Він здійснить навіть більше, бо Я йду до Отця Свого» (від Івана 14:12).

У планах – робити ще більше у цьому напрямку.

«Люди після реанімації стають іншими. У них з’являється ціна життя, – зауважує Андрій. – Багато хто починає розуміти, що життя на землі закінчується… Істинні слова з послання Якова про те, що «життя – це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає». Але є вічне життя з Ісусом Христом!»

Наталя Хвесик для ІА «Світогляд»

119635756_1698021927019771_2301569822196094045_o
photo_2021-02-22_13-57-13
Андрій з дружиною та донькою
photo_2021-02-22_13-57-09
Діти Андрія Стахнюка