171063549_1443957282643984_758374121013961018_n

Яна Резнікова працює в приватному адвентистському ліцеї «Живе Слово» в місті Львові. Крім того, вона очолює громадську організацію «Потрійна нитка», що підтримує дітей з особливими освітніми потребами. Яна хоче зробити форум-театр, який розкриє проблеми людей з інвалідністю.

Про свою діяльність вона розповіла для adventist.ua.

– Чому створили організацію «Потрійна нитка»?

– Громадська організація «Потрійна нитка» працює трішки більше року. Моя діяльність у школі, робота з інклюзією підштовхнули створити цю організацію.

Три останні роки я присвячую розвитку інклюзивної освіти в нашій школі. Діти з особливими потребами завжди були в школі, від першого року її існування. Тоді ще ніхто в Україні так голосно не говорив про інклюзію, адже це було більше десяти років тому.

Нами керувало зовсім не бажання «бути в тренді», а можливість підтримати силами нашої, тоді ще зовсім юної і невеликої школи діток, а також їхніх батьків, які зверталися до нас. Адже одна з наших місій – наслідувати Христа у тому, щоб підтримувати тих, хто опинився в складних обставинах, в тому числі і дітей з особливими потребами, дати їм освіту нарівні з іншими дітьми.

В школі навчалися такі діти, ми їх вчили, як вміли. З часом інклюзія почала впроваджуватися в шкільний процес на державному рівні і ми зрозуміли, що прийшов час професійнішої, офіційної інклюзії в нашій школі. В загальному, суть інклюзії в тому, щоб дати можливість дітям з особливими освітніми потребами навчатися разом із дітьми з так званим «типовим розвитком».

Від такого формату навчання, насправді, виграють всі, адже діти з особливими потребами з малечку вчаться розв’язувати певні задачі нарівні з іншими, соціалізуються, а діти з типовим розвитком вчаться приймати у своє середовище різних людей, часом не схожих на них, але не менш цінних для суспільства. Багато років мало хто говорив про людей з особливими потребами на пострадянському просторі, вони були ізольовані від суспільства, навчалися в спеціальних закладах.

Зараз і у світі, і в Україні люди починають розуміти, що шлях сегрегації веде в нікуди. Натомість країни, які першими пішли дорогою інклюзії, уже пожинають добрі плоди свого вибору. Значна кількість людей з інвалідністю в цих країнах працевлаштована, такі люди є рівноправними членами суспільства, а не тягарем для нього.

Сьогодні діти з різними потребами навчаються в нашій школі. Ми маємо три інклюзивних класи. Але щоб процес навчання був ефективним і комфортним для всіх (в цьому і полягає професійна складова нашої теперішньої інклюзії), необхідне створення команди супроводу, куди входять асистент вчителя, корекційний педагог, дефектолог і ще ряд фахівців. Все це додаткові ресурси, яких постійно бракує.

В нашій державі, на жаль, поки що не передбачена субвенція для дітей з особливими потребами, що навчаються в приватних школах, тому все ще залишається багато питань. Найгірше те, що таким чином порушується право дітей на освіту, адже багато батьків обирають для своїх діток саме нашу школу з ряду причин: по-перше – в нашій школі малі класи, не більше 18 дітей, по-друге – в школі працюють вчителі з християнським світоглядом. Все це робить процес адаптації особливих діток менш стресовим, в такому оточенні легше почуватися захищеним.

Однак, на сьогодні усі витрати, пов’язані з якісною інклюзією, лягають на плечі нашої школи та батьків, які, до речі, є такими ж платниками податків, як і батьків дітей державних шкіл, де витрати на інклюзивне навчання повністю перекриваються державою.

Громадська організація «Потрійна нитка» покликана підтримувати такі сім’ї, захищати права дітей з особливими освітніми потребами, в тому числі і їхнє право на освіту, яку вони обирають.

– Ви працюєте над проєктом «Форум-театр». Що це таке «форум-театр»?

– Технологія форум-театру – це потужний інструмент для людей, які опиняються наодинці з гострими соціальними проблемами, мають певні переживання, відчувають певну несправедливість, навіть пригноблення. Кожен з нас так чи інакше зустрічався з пригнобленням.

Переконана, що форум-театр може допомогти розв’язати багато актуальних проблем в ненасильницькому форматі діалогу. Я працюю над проєктом, де проведу майстерню для людей, які відчувають пригноблення. Форум-театр як одна з форм театру пригноблених винайдений в середині минулого століття бразильським режисером і громадським діячем Августом Боалем, людиною, яка в той час переживала певні складні періоди в житті своєї країни, де панувала військова диктатура. Він створив унікальний театр, в якому певною групою людей піднімалися гострі питання, які турбували цих людей. Зазвичай, це були питання зловживання владою, соціальна нерівність тощо.

За допомогою спеціально розроблених вправ і ігор вони пропрацьовували цю проблему, самотужки створювали театральну постановку на цю тему. Далі цю театральну постановку показували глядачам. Різниця між звичайною театральною постановкою і тим, що пропонував Августо Баль, була велика. Зазвичай, в класичному театрі є режисер, який пропонує глядачу своє бачення проблеми, яка піднімається в його виставі. В театральній постановці є зав’язка, кульмінація, розв’язка. Форум-театр показує проблему трохи по-іншому і завжди завершується кульмінацією. «Що ж буде далі?» – питання, з яким залишається глядач в кінці першої частини форум-театру. Далі починається друга частина, власне, сам форум, тобто обговорення проблеми з глядачами, де розглядаються усі можливі причини і наслідки зображеної ситуації.

У форум-театрі є джокер, який є модератором дискусії. Він пропонує глядачам обговорити, пошукати відповіді на питання: що могло б статися, до чого це призведе, як можна зробити так, щоб не дійти до цієї крайньої точки… Отже, гостра проблема, яка хвилює конкретну групу людей, виноситься на дискусію завдяки створеній ними театральній постановці. Тоді починається третя частина цього дійства, коли люди, які були глядачами, мають можливість змінити хід події вистави. Вистава програється ще раз від початку, у будь-який момент хтось з глядачів може зупинити хід подій словом «стоп!», вийти і замінити когось з акторів.

Це дає можливість випробувати різні розв’язання проблеми за допомогою змодельованої ситуації, відчути себе «в шкурі» персонажів, що переживають пригноблення, або є його свідками, краще відчути ситуацію. Таким чином, завдяки досвіду кожної присутньої людини, ми можемо зібрати цілу палітру розв’язання певної проблеми. Зазвичай, одна людина бачить одне-два вирішення проблеми, але на форум-театрі ми можемо зібрати колекцію розв’язання гострого питання. Нерідко це дозволяє шляхом діалогу прийти до соціальних змін, вплинути на ситуації, які нас не влаштовують.

Ми можемо бути не просто акторами свого життя, але і щось змінювати в ньому. Августо Боаль ввів дуже цікавий термін «spectactor» (анг) − поєднання двох слів: «spectator» – «глядач» і «actor» – «актор». Українською це можна спробувати перекласти як «співглядач», тобто не той, хто лише споглядає, а також той, хто діє. Основна ідея форум-театру – не бути просто спостерігачем свого або чужого пригноблення, а бути активним учасником позитивних змін, які принесуть користь суспільству.

Це не нова техніка навіть у нас в Україні. Понад рік тому я почула про неї, і, виявляється, форум-театр активно працює на сході України, там, де є яскраво виражені моменти пригноблення. В цьому проєкті також працюють в різних куточках України з молоддю, з жінками, що зазнали насилля, з переселенцями, з сім’ями учасників АТО тощо.

яна

– Яку користь форум-театр принесе дітям з особливими потребами?

– Сім’ї, де виховуються діти з особливими потребами, переживають різні труднощі: не достатня захищеність з боку влади, не прийняття суспільством, булінг стосовно таких дітей, до їх братів чи сестер. Нерідко брати і сестри дітей з інвалідністю також становлять певну вразливу категорію. Дуже часто їм доводиться раніше дорослішати, більше розуміти, входити в положення, допомагати батькам в догляді за своїми братиками чи сестричками, які, зазвичай, вимагають більше уваги.

Моя мрія – побачити їх у своїй театральній майстерні, почути їх переживання, адже нерідко їх вчать терпіти і не нарікати, бо така їхня доля. Але вони мають бути почутими, їх потреби задоволеними. Ну і в загальному, мені дуже цікаво і важливо почути, які справжні потреби таких сімей і що можна зробити, щоби допомогти їм не відчувати ніякого пригноблення, а жити повноцінним життям, отримуючи розуміння і підтримку від суспільства.

Планується, що акторами будуть батьки або дорослі брати-сестри дітей з особливими потребами. Вони працюватимуть в триденній майстерні, де за допомогою ігор і вправ будуть вирішувати, яку саме проблему вони хочуть підняти на поверхню, дослідити, покласти в основу їхньої власної постановки й обговорити з глядачами. За три дні їм доведеться навчитися бути акторами, достатньо майстерними, щоб донести свою проблему до глядача. Але варто пам’ятати, що мета форум-театру – не показати естетичний витвір мистецтва, а торкнутися тих проблем, які поруч з нами щодня, які нам близькі.

Відсутність сцени, професійних акторів, режисерів, взаємодія з глядачами в одній площині, мінімальна кількість декорацій – все це символічно і важливо. Це говорить про доступність і близькість форум-театру до звичайних людей на відміну від традиційного театру часів Боаля, коли театр був привілеєм окремих класів людей.

Досвід проведення повноцінної майстерні мені дуже цікавий, адже пів року тому я вже була джокеркою форум-театру, який, щоправда, був створений за моїм сценарієм. Разом з групою акторів-волонтерів нам вдалося підняти тему шкільного булінгу стосовно дівчинки, яка мала братика з синдромом Дауна. Ця вистава мала назву: «Ніка або Покажи свій телефон – і я скажу, хто ти» і ми ставили її тричі: в слідопитському таборі, в молодіжному просторі Львова Lviv Open Lab, а також в рамках тижня психології у нашому ліцеї «Живе Слово».

Однак бути свідком народження вистави, власне, під час самої майстерні – це те, про що мрію і до чого прагну.

Майбутня майстерня буде практичною частиною мого навчання в першій школі джокерів, яка стартувала в листопаді 2021 року. Провести захід я повинна до кінця квітня 2022 року. Допомагати у проведенні майстерні мені буде моя менторка Анна На, режисерка, акторка, документалістка, джокерка театру пригноблених. Підтримка ментора, передбачена проєктом, є дуже важливою для мене, адже важко переоцінити досвід Ані як джокерський, так і театральний.

– А розкриються батьки цих дітей, виплиснуть свої проблеми?

– Це ми маємо побачити під час майстерні. Методика форум-театру покликана допомогти людям розкритися, краще зрозуміти себе і поділитися з іншими тим, що хвилює тебе і що самотужки ти вирішити не можеш.

Плануємо протягом трьох днів працювати над проблемою, яку обере група, а потім, якщо учасники забажають, покажемо постановку, яка, сподіваюся, народиться під час майстерні. Також, коли торкаємося болючих тем, бажано, заручитися підтримкою психолога, адже кожен з нас має свої травми, і під час подібних обговорень і досліджень деякі наші рани можуть оголитися.

247348801_168985362102202_5327589591849599832_n

– Це буде в формі пантоміми чи з озвучкою?

– Ніхто ніколи не знає, як це буде, це вибір учасників. Мені дуже подобається цей формат саме тим, що ніколи не знаєш, що отримаєш в кінцевому результаті. Ніколи не знаємо, які особисті історії люди розкажуть, що захочуть винести на публіку, в якому вигляді.

Я бачила коротку виставу на тему пригноблення з боку можновладців, яка була без слів. Це було настільки сильно і навдивовижу! Найцікавіше те, що таку виставу зрозуміють у будь-якому куточку світу без всякого перекладу!

Зрештою, вже навіть коли маємо готову постановку, чи то у вигляді пантоміми, чи в іншій формі, ніколи не знаєш, що буде в частині форуму, де ми обговорюємо побачене, або під час інтервенцій, коли глядачі пробують замінити акторів. Тут все залежить від досвіду тих людей, які беруть участь у форум-театрі, від їхніх особистих історій.

– Кого будете запрошувати на спектакль?

– В першу чергу, учасниками майстерні будуть батьки дітей з особливими потребами. Таких батьків багато, але я розумію, що відірватися на три дні від сім’ї і присвятити себе майстерні, – це непросто, бо це робота з 10 ранку до 6 вечора.

Також плануємо запропонувати взяти участь у майстерні інших людей, які тим чи іншим чином пов’язані з темою інклюзії. Поки я шукаю людей, яким це буде комфортно, зручно та актуально. А ось на саму виставу, якщо вона народиться, запросимо різних людей. Є такі глядачі, які могли і не знати про існування проблем, що будуть представлені. Для них це можливість замислитися, подумати: «як особисто я можу змінити ситуацію на краще?»

Також в Україні є досвід успішного законодавчого театру. Це коли ставиться спектакль, який підіймає проблеми, що потребують законодавчих втручань. Запрошуються представники влади, які долучившись до обговорень, можуть ініціювати зміни в законодавстві, які є необхідними для розв’язання питання пригноблення. Не виключено, що і на нашій форум-виставі будуть представники міської чи обласної адміністрації. Дуже добре, коли ми можемо об’єднувати сили задля позитивних змін.

247913487_168985482102190_7038480112033376388_n

– Плани організації надалі?

– Ми шукаємо можливість співпраці з різними організаціями, які мають ті ж цінності, що і ми. До прикладу, благодійний фонд ADRA зараз має гарний проєкт по забезпеченню інвалідними візками людей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Ми плануємо долучитися до цієї ініціативи, провести майстер-клас, де самі діти з особливими потребами зможуть навчити інших людей корисних речей: зварити мило, приготувати ексклюзивний смаколик тощо. Люди, які отримають інвалідні візочки, зможуть також отримати в подарунок так званий «пакетик доброти», де лежатимуть вироби з цієї майстерні.

Це дуже важливо допомогти дітям з інвалідністю відчути, що їхні таланти і уміння важливі і корисні для інших, адже часом буває, що діти з особливими потребами виростають з позицією: «мені всі винні», тому ми хочемо дати можливість таким діткам послужити іншим, щоби вони могли вчитися не тільки брати, а й давати.

Мета інклюзії – щоб люди з особливими потребами відчували себе потрібними, корисними в суспільстві. Коли вони будуть щось віддавати іншим, буде добре і їм, і оточенню.

Наші брати в Тернополі створили благодійний фонд «Перехрестя». У них є дуже потужний продукт, який розвивається, і мені хочеться, щоб він був адаптований до потреб молодих людей з інвалідністю. Це програма профорієнтації для випускників шкіл, яка допомагає зрозуміти не лише, яке твоє покликання, а й чого від тебе чекає Господь. Наша громадська організація планує взяти учать у цьому проєкті й максимально адаптувати його до дітей з особливими освітніми потребами.

Планів дуже багато, ідей теж багато. Залишається тільки просити в Бога сил для їх реалізації. На мою думку, шлях активного практичного християнства, шлях позитивних соціальних змін – це той сценарій, який залишив нам Христос. Так робив Він, так робили його послідовники: згадайте Авраама, Мойсея, апостолів… Якщо ми називаємо себе християнами і не готові вступитися за вдову, бідного, слабкого, то чи це справжнє християнство?

У посланні Якова 4:17 сказано однозначно: «Отже, хто знає, як робити добро, але не робить його, той має гріх». Тому і ми, громадська організація «Потрійна нитка», запрошуємо всіх небайдужих долучатися до практичного християнства за прикладом Господа Ісуса Христа!