Протягом багатьох років у християнських колах триває полеміка, чи можна християнину звертатися до психологів, чи володіє психологія інструментами для розв’язання внутрішніх проблем людини й чи не суперечить цей інструментарій біблійному вченню. Іноді постає питання, чи варто християнину взагалі обирати цю спеціальність.
Своїм думками про ці та інші питання для журналу «Благовісник» поділилася Наталія Кулеба — маркетолог та психолог за освітою, нині практикуючий душеопікун церкви «Філадельфія» та співробітник християнської міжконфесійної організації «Help for Heart».
Центр душеопікунства й наставництва «Help for Heart» працює у сфері душеопікунства та підготовки душеопікунів в Україні; у серпні 2020 році відкрито онлайн школу душеопікунства в співпраці з американським фондом консультування та освіти CCEF, за програмою якого ведеться підготовка душеопікунів. У школі навчаються російськомовні студенти з різних країн: України, Росії, Молдови, США та Китаю, які мають бажання професійно виконувати це служіння у своїх церквах.
— Пані Наталіє, що спонукало вас обрати професію психолога? І чи були ви на той час християнкою?
— За першою спеціальністю я маркетолог, менеджер із персоналу. До розуміння того, що мені потрібна психологія, я прийшла тоді, коли ми стали працювати з безпритульними дітьми. Це служіння започаткувалось у 2000 році. Поступово воно стало моєю роботою. Ми стикнулися з серйозними проблемами: сексуальним насильством, різними залежностями (токсикоманією, алкоголізмом, наркоманією), педагогічною запущеністю, соціальною неадаптованістю. І усвідомили, що нам потрібен спеціаліст, який би орієнтувався в цій сфері й навчив нас, як допомогти цим дітям, окрім того, що ми їх євангелізуємо й допомагаємо практично. Тому я вирішила здобути другу вищу освіту за фахом психолога, яку здобувала з 2004 по 2006 рік в Інституті післядипломної освіти Національного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Що дало мені навчання? Передусім розуміння фундаментальної психології. Ця наука вивчає факти, механізми, закони психічної діяльності. Важливими складниками психології як науки є вікова та соціальна психологія. Ці галузі психології можна назвати науковими, тому що вони ґрунтуються на спостереженнях, експериментах, виявленні певних закономірностей, як-от «ефект натовпу», наприклад. Саме ці напрямки вивчають у навчальних закладах. А наступний етап — практична психологія. І тут вже виникає безліч запитань. Вони для християн закономірні й правильні, тому що практична психологія стосується не лише характеристики психічних процесів, але й моральності. Вона вчить людину, як справлятися з різними життєвими викликами, як реагувати на певні психологічні травми чи душевні рани й т. ін. Тут є безліч теорій. Перша з них — теорія Зігмунда Фрейда, яка явно спрямована проти релігії (її Фрейд вважав колективним неврозом). Є великий перелік теорій психотерапії, сформованих різними людьми.
Психолог — це спеціаліст загального профілю, який під час навчання має змогу ознайомитися з різними видами психотерапії. Щоб реалізуватися в цій професії, психолог має спеціалізуватися в одному з них, глибоко його вивчивши. Я вже була християнкою, коли стала здобувати освіту психолога, і з усього переліку видів психотерапії не змогла вибрати той, який узгоджувався б із моїми переконаннями. Не знайшла компромісу між вірою й тими психотерапевтичними напрямками, які ми вивчали, оскільки за своєю суттю всі вони суперечили моєму християнському світогляду.
Звісно, на рівні певних інструментів я могла дечим скористатися. Наприклад, на рівні діагностики ми дуже широко використовуємо арт-терапію чи аналіз малюнка, щоб виявити можливі психоемоційні проблеми в дітей. Тобто якщо дитина пережила агресію чи насильство, то в її малюнках це буде відображатися. Але це ще не достовірний факт, він потребує підтвердження в бесіді.
Проте варто розуміти, що в кожному напрямку психотерапії закладений свій світогляд — і зазвичай він не християнський. Тому християни, які кажуть, що психологія — це щось чуже для них, великою мірою праві. Наприклад, Фрейд пропонував звільняти людину від неврозів будь-яким шляхом. Він вважав: якщо невроз викликаний забороною мати дошлюбні статеві стосунки, яку нав’язали батьки чи церква, а в людини вони були, то, щоб подолати конфлікт між «нав’язаним переконанням», що це погано, і особистим досвідом (бо це дало певне задоволення), треба цей конфлікт забрати. І він брав на себе відповідальність сказати, що нічого поганого в цьому немає. Головне, щоб тобі було добре. Тобто всі моральні абсолюти скасовуються. Звісно, навіть його послідовники піддавали критиці цю теорію, проте саме з неї вийшли інші пом’якшені варіанти, як у Юнга, наприклад.
Трапляються ситуації, коли до світських спеціалістів-психологів звертатися можна й навіть необхідно. Є науки на стику психології, педагогіки й медицини, зокрема логопедія, дефектологія, олігофренопедагогіка, які стосуються різних відхилень у розвитку дітей. Це не торкається моральної сфери, а фізіологічних чи інших компонентів особистості. Також є інші поведінкові напрямки, як-от педагогіка Марії Монтессорі — певна систематизована методика, розроблена для того, щоб соціалізувати дітей із відставанням у розвитку.
Тобто якщо ви стикнулися з фізіологічною проблемою, наприклад, заїканням, то варто звернутися до відповідного спеціаліста, який знає певні психологічні техніки, що можуть допомогти впоратися з цим. Також вважаю, що навіть служителям добре було б навчитися орієнтуватися в основах загальної та вікової психології. Наприклад, варто знати, які періоди вважаються кризовими в житті людей. Звісно, не у всіх вони яскраво виявляються, але потрібно орієнтуватися в цьому питанні, щоб надати відповідну допомогу тим, хто з цим стикнувся.
Проте якщо питання стосується психотерапії, то, я вважаю, що її істинна суть розкрита в Слові Божому, і ми повинні навчитися її «розпакувати» для себе, щоб перенести цю істину в практичну площину й скористатися нею, надаючи духовну підтримку іншим людям. Тобто головне завдання християнського психолога — навчити людей практикувати Писання й жити ним, а не просто вірити.
— У чому полягає ваша діяльність як психолога на сьогодні?
— Оскільки я не могла вибрати для себе напрямку психотерапії, бо хотіла знайти щось християнське, вихід для себе знайшла в тому, що обрала біблійне душеопікунство. Це абсолютно християнський підхід до допомоги людям у різних складних душевних ситуаціях, основоположником якого був Джей Адамс. Коли почалося засилля психології у світі, й серед християн зокрема, він виступив дуже радикально, кажучи, що в Біблії є все, щоб допомогти людям вирішити їхні духовні та душевні проблеми. Багато хто не зрозумів його, але, опираючись на біблійну антропологію, він окреслив теорію душеопікунства, її інструментарій, починаючи від цілей консультування, діагностики, методів ведення зустрічей, закінчуючи практичним результатом. Біблійне душеопікунство активно розвивається й має багато послідовників: служителів церков, богословів, авторів книжок і викладачів семінарій. Найбільш відомі — Девід Паулісон, Пол Девід Тріпп, Едвард Велч, Джон Міллер та ін.
Я довго шукала відповідне навчання й зрештою отримала його. І з 2012 року практикую біблійне душеопікунство. Почала зі служіння у своїй церкві «Філадельфія» (м. Київ), проводжу індивідуальне й сімейне консультуванням, веду групи та тренінги з душеопікунства. А з 2019 року долучилася до служіння в «Help for Heart», де тепер працюю як душеопікун і куратор в онлайн-школі душеопікунства.
— Що ви вкладаєте в поняття «душеопікунство»?
— Біблійне душеопікунство я можу назвати християнською психотерапією, якщо це формальний підхід. Неформальний підхід полягає в побудові особистих стосунків із людьми, з якими ти можеш ділитися певними проблемами й отримувати відповіді на свої питання або мотивацію для вирішення тої чи іншої проблеми.
Душеопікунство, яке я практикую, — це консультування людей. На моє розуміння, світська психологія не відкрила нічого нового, коли стала застосовувати групову психотерапію, під час якої людина отримує внутрішню підтримку від душевної енергії всієї групи. Це відкриття церкви, у якій усі члени служать один одному тими дарами, якими їх наділив Господь.