Сьогодні ввечері біля лютеранської кірхи, що у Луцьку, кипить робота. Жінка порається у квітнику, а чоловіки з тачкою допомагають їй вивозити бадилля на смітник. Час від часу на територію заїжджають автівки, швидко щось вивантажують і їдуть геть.
Якщо спостерігати за цим якийсь час здалеку, то це стає схоже на маленький мурашник.
За кілька днів у кірсі, а зараз це церква ЄХБ «Дім Євангелія», відбудеться музичний вечір християнського гурту «Бет-Ел», який святкує своє двадцятиліття. Скоро приїдуть музиканти, аби провести генеральну репетицію.
У білій автівці коло кірхи сидить чоловік. Він – один із музикантів, який приїхав завчасно, аби розповісти нашому виданню ІА «Світогляд» свою історію. У нього є лише година, щоб поділитися історією, яка триває уже 40 років.
Поки він говорить, люди продовжують вивозити тачкою залишки літніх квітів. На квітнику залишилося ще декілька троянд.
Герой нашого інтерв’ю – Петро Ткачук, який народився на Маневиччині у багатодітній сім’ї християн. У дворічному віці Петру поставили діагноз ревматоїдний поліартрит, і це назавжди змінило його життя.
За 40 років чоловік тричі заново вчився ходити, залишив школу через нестерпні болі та провів усе дитинство у лікарняних палатах. Однак хвороба не зламала його, а лише мотивувала жити повноцінно і насичено.
Наразі Петро співає і грає у музичному гурті «Бет-Ел», малює картини на замовлення, займається ліпниною із пластиліну, пише музику, водить автівку та є наставником для багатьох людей.
Мої дитячі роки пройшли у лікарні
У два роки мені зробили щеплення від поліомієліту, після чого я втратив здоров’я. Тоді ще не було ін’єкцій, а лише якісь драже. Мені медичка принесла таке, я з’їв. А вже через місяць почалися проблеми зі здоров’ям: покрутило все тіло, я не міг ходити. Так у мене з’явився ревматоїдний поліартрит. Ця недуга вражає усі суглоби, є циклічною та невиліковною. Потрібно часто приймати знеболювальні, що затримують ці руйнівні процеси. Все це супроводжується постійними болями.
Всі мої дитячі роки пройшли у лікарні. Були лише невеликі періоди, коли ми поверталися з мамою додому.
Спочатку лікування було ефективним, у 5 років я знову зміг ходити. Тоді нам вдалося потрапити до дуже сумлінного лікаря, як для нашої лікарні, і він вдало підібрав мені лікування.
До 5-ти років мама носила мене на руках
Згодом я почав ходити до школи, яка була далеченько від дому. Ми жили у маленькому селі Граддя. Через деякий час помер тато, старші братиодружилися, покинувши дім. Ми, молодші, залишилися з мамою, яка працювала на державній роботі.
З нею нас дуже об’єднали мої проблеми зі здоров’ям. До 10 років скрізь їздив з мамою: чи то в лікарню, чи на курорт. Вона була людиною справи, а не слів. До 5-річного віку носила мене на руках, у прямому значенні цього слова. Адже інвалідного візка тоді ще не було.
Також складним було завдання знайти для мене дитячі милиці. З допомогою мого лікаря їх таки знайшли, дерев’яні. То були непрості часи.
Мені дуже подобалося вчитися у школі. Спочатку я був відмінником, однак з часом почав відставати від програми, адже багато уроків пропускав через сильні болі. Хвороба загострювалася, і через постійний біль я зовсім не міг вчитися.
Тому у школу я відходив лише декілька початкових класів, а потім сидів удома сам.
Був період, коли через болі я міг спати лише сидячи
Коли болі ставали нестерпними, я починав малювати, щоб про них не думати. Я був дуже захоплений малюванням, найбільше любив малювати автівки. Часто, коли був у лікарнях, то дивився на машини, що стояли на вулиці, і намагався перемалювати їх.
В 11 років я знаходився у Криму на курорті, й у мене почалося сильне загострення. Я писав мамі лист за листом із проханням забрати мене, бо не витримував. Там я відвідував школу, до якої вже не міг ходити через болі. Вчителі ж сварили мене і казали, що я просто прогулюю уроки, не розуміючи мого реального стану.
Мені ще вистачило сили зійти вдома з потяга, а потім вже брат на руках ніс мене до автівки. Болі були настільки сильними, що лікування, яке я приймав, вже не допомагало. Я навіть не міг спати лежачи, а лише сидячи. А ще не міг малювати та робити скульптури з пластиліну.