MyCollages (2)

Зробити пропозицію в церкві після пів року майже віртуального спілкування або ж запропонувати одружитися, коли їй усього 13 років – який з варіантів здається вам більше ризикованим?

Звичайно, пропозиція руки і серця – це завжди стрес для представників сильної половини людства і завжди ризик отримати болюче «ні». Однак, як відомо, ті, хто не ризикують, не розрізають весільний торт 🙂

Саме тому пропонуємо вашій увазі дві неймовірно захопливі та щирі історії освідчення від відомих служителів, які, віримо, надихнуть вас робити власні рішучі кроки.

І головне, пам’ятайте: не буває правильних історій кохання. Історії бувають тільки ВАШІ.

Богдан Галюк, проповідник та письменник, заступник керівника Департаменту освіти Української Церкви ХВЄ:

«Боже, якщо вона візьме час, щоб подумати – значить, не Твоя воля»

IMG_2958
Богдан і Марічка Галюки

Все почалося у 2007 році, коли Євангельська асоціація Біллі Грема на чолі з Франкліном Гремом організовувала великий євангелізаційний захід у Києві.

Напередодні події асоціація збирала пресконференцію для журналістів. На той час в євангельському середовищі Івано-Франківська, де я проживав, утворилася медійна група, яка випускала три християнські газети. Я був головним редактором однієї з них, і мене, як християнського журналіста, делегували від нашого осередку на цю пресконференцію замість мого досвідченішого колеги, якому чомусь не вийшло поїхати.

Саме там, у одному з готелей Києва, де відбувалася пресконференція, ми і зустрілися з Марічкою вперше. Вона на той час працювала у київській піар-компанії, яку асоціація найняла, щоб організовувати зустрічі і заходи з журналістами.

«Мені вона сподобалася відразу»

Мені вона сподобалася відразу: була дуже активна і відповідальна, бігаючи туди-сюди по роботі. Але познайомитися з нею ближче мені не вдалося – якось не знайшов потрібної хвилинки, до того ж просто засоромився підійти. Так що ми перекинулися всього кількома словами суто в робочому режимі.

Після цієї події я повернувся додому, але ще кілька тижнів думав про Марічку. А потім, звичайно, закрутився в повсякденній рутині й забув про неї.

Пройшов рік. Якось, сидячи ввечері після роботи в офісі, я переглядав соцмережу «Однокласники», популярність якої тоді тільки набирала обертів. Гортаючи стрічку новин, у друзях друзів випадково побачив дівчину, яка тоді мені сподобалася на пресконференції.

Тут я вже набрався сміливості і написав їй: «Привіт, ти мене пам’ятаєш?». На диво, через деякий час вона мені відповіла: «Ви хто? Ми знайомі?».

Ми почали переписуватися, і я нагадав їй про пресконференцію і нашу зустріч. Але, як виявилося, вона мене не запам’ятала. Зі слів Марічки, на тому заході було близько 30-40 журналістів, і я був одним із багатьох хлопців, яких вона там бачила. Але я тоді не підійшов до неї, щоб познайомитися ближче, тож вона не звернула на мене особливої уваги.

І тільки після того, як я написав, вона переглянула фотографії і знайшла наші спільні фото з того дня. Ми почали спілкуватися, і Марічка розповіла мені свою частину цієї історії.

«Напевно, це сам Бог стримав мене тоді, щоб я не підійшов до неї»

Марічка з дитинства відвідувала в Києві євангельську церкву зі своїми мамою і бабусею. Але подорослішавши, закрутилася у дорослому житті і побудові кар’єри, у віці 20 років через зайнятість і суєту просто охолола до Бога. Тож на той час, коли відбувалася пресконференція, вона не відвідувала церкву.

Пізніше Марічка розповіла, що, напевно, це сам Бог стримав мене тоді, щоб я не підійшов до неї. Тому що, з її слів, у тому духовному стані вона б не справила на мене, як християнина, глибокого враження.

Але на тій пресконференції вона познайомилася з християнами-баптистами, які запросили її в церкву на жіночу групу. І саме через особистий приклад тих людей, як вони будували стосунки, Марічка знову зацікавилася Біблією, Богом і церквою.

Тобто реально після тієї прес-конференції почалося її духовне оновлення та відродження. Вона почала відвідувати домашню групу, а згодом стала членом центральної баптистської церкви «Дім Євангелія».

І вже через рік, коли я написав їй в «Однокласниках», це вже була хороша, активна в служінні християнка, яка зростала в пізнанні Бога. Тож наше спілкування мало всі підстави продовжитися і перерости в створення християнської сім’ї.

«Я побачив, що вона – саме та людина, з якою хочу прожити життя, і яку хочу ощасливити»

Для мене це був якраз період, коли мій найкращий друг переїхав на навчання до США, і в мене утворилася емоційна потреба в близькому спілкуванні. У її житті теж відбулися схожі події, і тому вона була відкрита до цього.

Так ми почали спілкуватися, говорили майже щодня і з часом це переросло в глибоку дружбу. Ми говорили про Біблію, про Божі відкриття в житті одне одного. Роздумували над Божим Словом, ставили один одному запитання, бувало, увечері навіть молилися разом.

Марічка була відвертою, щирою і нелукавою – це було тим, що мені дуже імпонувало в спілкуванні.

Звичайно, спочатку це була дружба на відстані – вона жила в Києві, я в Івано-Франківську. Здебільшого ми розмовляли по телефону, а зустрічалися за весь час до шлюбу лише кілька разів. Але протягом цього спілкування я побачив, що вона – саме та людина, з якою хочу прожити життя, і яку хочу ощасливити.

«І я прийняв рішення бути відповідальним у цій дружбі»

І я прийняв рішення бути відповідальним у цій дружбі. Спочатку дізнався про неї в її пастора, а тоді, попередивши її, приїхав одного ранку в Київ. Вона зустріла мене на вокзалі, і ми пішли в її церкву на ранкову молитву. І саме там після ранкової молитви я зробив їй пропозицію руки і серця.

Не знаю, чому в мене було таке переконання, але їдучи пропонувати, я молився в поїзді: «Боже, якщо вона візьме час, щоб подумати – значить, не Твоя воля. Але якщо вона відразу відповість «так», то, значить, це від Тебе».

Цікаво, що Марічка підозрювала про можливу пропозицію, але напередодні вирішила, що якщо така розмова відбудеться, то вона візьме тиждень часу, щоб подумати. Однак коли після ранкової молитви я запропонував їй, вона чомусь відчула внутрішнє побудження відразу сказати «так».

Тож вона відповіла згодою, і це для мене був знак. І вже потім, коли ми розмовляли про цю ситуацію, дивувалися, що Бог дає такі спільні побудження.

Пропозицію я зробив взимку, десь через пів року нашого спілкування. Після того нас оголосили в наших церквах, і ще через пів року, у липні 2009, ми одружилися.

Роман Кравчук, пастор Луцької біблійної церкви:

«Я собі йшов і думав: навіщо я так поспішив?»

IMG_7956
Роман і Лєна Кравчуки

Я зустрів Лєну і зробив пропозицію вийти за мене заміж, коли їй було всього 13 років. Мені на той час було 16, але я був серйозний хлопець і вже тоді вирішив, що вона стане моєю дружиною.

Зустрілися ми випадково. Я був учасником церковного соціального проєкту, в рамках якого ми відвідували і допомогали старшим людям нашого міста. Цей проєкт охоплював кілька груп волонтерів з різних протестанських церков Луцька. Одного разу наша група пішла провідати літню людину, і ми випадково зустрілися з іншою групою, яку помилково відправили на ту ж саму адресу.

«Я дуже яскраво запам’ятав її простий, світлий і невимушений погляд»

Саме там, ідучи по сходовій клітці в одному з темних під’їздів Луцька, я розминувся з однією дуже юною і милою леді з іншої групи волонтерів. Наші очі зустрілися, і я дуже яскраво запам’ятав її простий, світлий і невимушений погляд. З того моменту образ цієї дівчини просто стояв у моїй голові.

Пройшло небагато часу, і я став помічати її в церкві моїх батьків – виявилося, що її сім’я теж ходила туди. На той момент я вже був лідером молоді і членом однієї з невеликих луцьких церков. У нас була місіонерська команда, яка їздила по Волині і займалася євангелізаційною роботою.

Так вийшло, що до цієї команди невдовзі приєдналася її старша сестра, а оскільки меншу сестру не було де подіти, вона забрала її з собою. Я, звичайно, цьому був неймовірно радий і потроху почав уважно придивлятися до неї.

Це правда, що Лєна вже тоді була дуже гарна, але на той момент питання краси для мене не стояло. Вона була дуже простою і скромною, і для мене важливим було питання внутрішнього особливого відчуття до неї, яке неможливо описати словами.

Що цікаво, вона ніколи не проявляла до мене якихось знаків уваги, не казала про свої почуття чи щось таке. Ми не мали особистого близького спілкування і завжди бачилися лише в компанії, де я просто за нею спостерігав.

«То, може, він мені через тебе ще й заміж буде пропонувати?»

Але одного разу я вирішив почати діяти – намовив її старшу сестру розпитати, як Лєна дивиться на мене і чи має хоча б якісь почуття. Сестра прийшла до неї і почала обережно випитувати її думку про мене. Лєна була дівчинка не промах, сестру уважно вислухала і каже: «То, може, він мені через тебе ще й заміж буде пропонувати?».

Після цих слів я зрозумів, що такий «номер» з нею не пройде, і треба говорити особисто. Але про що говорити з такою юною дитиною – я не уявляв, до того ж ми ніколи раніше не зустрічалися наодинці.

«Я очікував, що вона скаже: «О, коханий, як довго я на тебе чекала, цілих 13 років!», але чуда не сталося»

Тож мені довелося спланувати цілу акцію. Я вибрав особливий день – 9 травня, День Перемоги (думаю, наші виграли, може, і в мене вийде) – і домовився з друзями, щоб вони непомітно «пропали», коли ми всією компанією будемо гуляти.

Так і сталося: друзі «щезли», і ми залишилися вдвох. І я їй кажу: «Лєна, маю до тебе серйозну розмову. Я так дивлюся на тебе і розумію, що ти будеш моєю жінкою. Але для того, щоб ми одружилися, треба трошки часу. Якщо ти готова почекати мене, то я з радістю дотримаю своє слово і обов’язково на тобі одружуся».

Звичайно, я очікував, що вона скаже: «О, коханий, як довго я на тебе чекала, цілих 13 років!», але чуда не сталося. Вона лише серйозно вислухала мене і пообіцяла «подумати над цим питанням». А я собі йшов і думав, навіщо я так поспішив. Але за свої слова потрібно було відповідати і якось рухатися далі.

Після тієї розмови ми не бачилися. Я не міг написати їй в інстаграмі, щоб запитати, як у неї справи – це був час, коли не було ні соцмереж, ні мобільних телефонів. Я застав той період, коли для того, щоб поговорити, треба було дзвонити на домашній номер і казати: «Добрий день, а можна Лєну?».

«Вона з 10 років молилася за свого майбутнього чоловіка»

Але я терпляче чекав. І коли ми знову зустрілися через місяць, вона сказала, що не проти. З того дня ми з Лєною прийняли рішення, що в майбутньому побудуємо сім’ю.

Як виявилося пізніше, вона з 10 років молилася за свого майбутнього чоловіка – так її навчила бабуся. І відповідь на це питання прийшла вже через 3 роки.

Вже потім Лєна мені розповіла, що на той час їй подобався один хлопчик з церкви. Вона приходила на недільне служіння, дивилася на нього і думала: «нереально, що в майбутньому ми будемо разом, але це було б дуже цікаво». І тому вона просто продовжувала молитися Господу за свого майбутнього чоловіка.

Вже потім, після своєї згоди, Лєна зізналася, що тим хлопчиком, який давно їй подобався, був я. Але на той момент я активно служив у лідерській команді молоді, а Лєна була ще зовсім юна. Саме тому, коли я прийшов до неї з цим питанням, вона була в шоці, але зрозуміла це як певну відповідь від Бога.

«Ми не ходили на якісь «свіданкі», але я знав, що в мене є жінка, яка росте»

Це не була пропозиція вийти за мене заміж. Це була більше моя обіцянка одружитися на ній, якщо вона згодна чекати. Перші півтора-два роки мало хто про це знав. Ми не ходили на якісь «свіданкі», просто бачилися в церкві, але я знав, що в мене є жінка, яка росте.

Через років два, коли всі почали дізнаватися, що ми «в стосунках», мій пастор провів мені «виховну бесіду». Він сказав мені: «Ти публічно заявив, що це буде твоя жінка. То якщо ти її залишиш, я тебе публічно вилучу з церкви».

Час, який нам довелося чекати, сягнув 7 років. 9 травня, рівно через 7 років, ми мали заручини, хоча й не планували цю дату. У липні 2010 року ми одружилися. Звичайно, за весь час нашого зустрічання було багато непорозумінь та сумнівів, але ми були тверді у своєму рішенні.

Мене інколи запитують: «А як ти зрозумів, що це – вона?». Я завжди запитую у відповідь: «Ви ж ніколи не ставили питання своїм батькам, чи вони – ваші батьки? Ми просто якось довіряємо і віримо, що це наші батьки». Подібне в мене було і стосовно Лєни: я просто відчував і розумів, що це – вона.

19 років свого свідомого життя я знаю, що ця дівчина є біля мене. Вона подарувала мені дві прекрасні доньки. І на основі свого досвіду скажу: любов є, але це не емоція. Любов – це вибір і свідоме рішення любити людину.

кравчук

Роман Кравчук – протестант, пастор Луцької Біблійної Церкви. Він з дитинства ходив у протестантську церкву з батьками, та чи не найбільше на його духовне життя вплинула бабуся. 

У 15 років юнак зрозумів: церква – це саме те місце, де він хоче пізнати Бога. Прийшовши на одне із зібрань, Роман покаявся просто перед дверима храму. Тоді ніхто не знав, що він уже остаточно вирішив йти цим шляхом та прийняв для себе віру. З того часу, каже, усе його життя – поруч із Богом. 

Навколо протестантизму існує чимало міфів та чуток. «Перший» вирішив дізнатися правду із перших вуст у людини, яка живе протестантизмом. 

ФАКТ: Протестантизм – один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицизму в період Реформації у 16 столітті та внаслідок подальшого внутрішнього поділу утворив такі течії як адвентизм, баптизм, методизм, євангелізм, п’ятидесятництво, харизматичний рух тощо.

Протестантам не можна одружуватися з людьми іншої віри, прихожанах інших церков

«Це частково міф. Взагалі Біблія не дає установку, що одружуватися потрібно лише з людиною своєї деномінації. 

Пояснюємо:  Яскравим прикладом деномінацій є конфесії в межах базових ланок релігійної системи. Наприклад, адвентисти, баптисти, п’ятидесятники – це конфесії протестантизму; до православ’я себе відносять такі деномінації, як дохалкідонська, давньосхідна православна, халкідонська тощо.

Це більше про ідеологічний світогляд людини. Наприклад, я протестант, сповідую віру в Бога, ходжу регулярно до церкви, маю свої погляди на виховання дітей. Але якщо моя дружина має інший світогляд – наші шляхи розійдуться рано чи пізно. Такі шлюби складні, ми їх не рекомендуємо, але й заборонити цього не можемо. Люди самі обирають собі партнера. У Біблії йдеться дуже просто: якщо ти християнин, то й твій партнер по життю має бути справжнім християнином, і в такому разі деномінація значення не має. Але приналежність до однієї церкви зближує, це факт». 

Прихожанкам протестантської церкви заборонено носити короткі спідниці, високі підбори

«Це міф. Кожна церква має свій культурний аспект. І цим вони різняться між собою. Я з церкви, яка має сучасні погляди на життя. Одяг – це не те, на що ми звертаємо увагу, коли людина приходить до церкви. 

Так, ми звикли, що хтось у церкву ходить у хустці, десь заборонено заходити жінкам у штанах, але в нас такого немає. Ми проти вульгарного вигляду жінки, і кожна повинна сама це усвідомлювати. Церква – це не місце, де міряють довжину спідниці дівчини. Є короткі спідниці, які виглядають скромно, а є – до п’ят, але вульгарні. 

Ми не осудимо і не відкинемо людину, яка прийде до нас у незвичному для церкви одязі: короткій спідниці чи на підборах, матиме татуювання або пірсинг. Ми навпаки ставимо акцент на внутрішній красі, яка завжди переважає над зовнішньою». 

Протестантам заборонено проводити переливання крові, навіть якщо це життєво необхідно

«Це абсолютний міф. У протестантизмі немає цієї заборони. Я знаю, що Свідки Єгови мають таку заборону, адже вони вважають, що душа людини – у крові. 

Для наших протестантських, православних, католицьких церков переливання крові не заборонене. Ми свідомо ставимося до доказової медицини і вважаємо, що вона теж Богом дана людям». 

Є заборона на татуювання, бо це – гріх

«Якщо людина зробить татуювання, вона не втратить спасіння і не буде виключена з церкви. 

Це справа кожного, особистий вибір. Немає прямої вказівки у Біблії, що це заборонено. Церква не регулює такі речі, бо ж яка різниця, зробила людина татуювання чи проколола вуха? Вона має свободу в цих моментах. 

Але моє особисте ставлення до татуювань негативне».

Протестантам не можна розривати шлюби, навіть за взаємною згодою

«Це правда. Ми у протестантській церкві обстоюємо позицію, що люди не мають розлучатися. 

Лише у випадку зради ми допускаємо це. Та все одно спонукаємо людей, щоб вони спершу спробували знайти спільне рішення: пробачили, зрозуміли ситуацію. 

Статистика 2020 року свідчить, що 70% пар розлучаються. Це катастрофа. Я не можу пояснити цей факт. Так, у кожній сім’ї є критичні моменти, але в подружжя має бути абсолют, на який вони зможуть опертися. Опертися на щось сильне: віру, Бога, Біблію – щоб пройти цей складний момент разом. Якщо цього немає, то зазвичай чоловік і дружина вирішують, що їм не по дорозі, і розлучаються. 

Сімейне життя – це велика праця щодня. Наша позиція – шлюб варто берегти, триматися за нього, вкладати багато спільної роботи». 

GgIkbfSlIBfOAG8baw71TQ6kOq5BqM6pmA9DbtfX

Суворо заборонено вживати алкоголь, курити. Якщо про це дізнаються у церкві – відразу виключать

«Ми нікого не виганяємо з церкви. Якщо людина має залежність, ми намагаємось їй допомогти, реабілітувати. Часто люди кажуть мені, що у Біблії написано «пийте, але не впивайтеся». Насправді такого там немає. Біблія проти алкоголю. 

Чи маємо ми в церкві сухий закон? Ні. Нам, християнам, можна умовно все, але не все піде нам на користь. Я не роблю цього, бо знаю й усвідомлюю наслідки. 

Біблія говорить, що наше тіло – храм Духа Святого. Шкідлива їжа, алкоголь, куріння – це все шкодить нам. Тому я би розмежував ці поняття. Бо хтось може сказати: курити – погано. Але сам при цьому їсть щоночі і теж шкодить собі цим. 

У такому разі недоцільно обирати, що з цього гірше. Все, що нам шкодить – гріх. Інколи меншою проблемою було би, якби людина один раз випила, визнала, що вона згрішила і прийшла до церкви, ніж була тверезою й пліткувала про інших. Із зовнішніми недоліками ще можна впоратись, а от з внутрішніми – дуже складно. 

На мою думку, людині спершу варто спробувати допомогти. Усі помиляються у своєму житті, і я, можливо, помиляюсь більше, ніж прихожани моєї церкви. Але моя мета – бути не суддею над ними, а допомагати. 

Я дуже боюся святих людей. Страшно боюся. За дуже праведною людиною зазвичай точно щось криється. Усі ми грішні, але коли людина веде себе як Бог – це насторожує». 

Весілля у протестантів завжди мають бути пишними, з великою кількістю гостей і без краплі алкоголю

«У протестантів є одна велика перевага – вони мають багато друзів. До того ж, ми дійсно вміємо святкувати. Не усі весілля наших прихожан масштабні, тим паче зараз люди почали влаштовувати більш камерні святкування. Але традиція збирати друзів точно є. 

Наші прихожани не зобов’язані запрошувати на святкування всю церкву. Друзів і рідних буде достатньо. 

Церква не впливає на місце проведення, масштаб, гостей. Ми віримо, що шлюб має бути один раз на все життя, тому прихожани найчастіше святкують так, щоб потім ні про що не жалкувати. 

Щодо алкоголю – це правда. На наших весіллях немає спиртних напоїв, але це не заважає нам чудово святкувати». 

60be3b165d6a1

Жити статевим життям до шлюбу заборонено

«Це правда. Більшість людей, коли чують про це, кажуть, що ми з іншої планети. Якщо звернутися до Біблії, то в ній мовиться так: «нехай шлюб у всіх буде чесний та ложе – непорочне». У ній йдеться також й про те, що молоді люди мають берегти свою чистоту до шлюбу. 

Чому це так важливо? Коли укладався Завіт – завжди проливалася кров. 

Наприклад, коли укладався Завіт, і вмирало ягня за гріх людини – проливалася кров. Коли Бог укладав Новий Завіт з людством – проливалася кров на Голгофі. Коли укладається спільний завіт між чоловіком і жінкою – також проливається кров. 

Мене часто пари запитують: «а якщо ми не підійдем одне одному в сексуальному плані?». Моя відповідь така – якщо ви не мали такого досвіду раніше, то ви точно одне одному підійдете. Так Бог задумав, що все підійде (усміхається, – ред.). 

А якщо хтось із пари раніше мав сексуальний досвід і приходить у шлюб, то навряд вдасться сповна насолодитись своїм партнером. Ця людина постійно згадуватиме попередній досвід. 

Також хочу наголосити, що людина нічого не втрачає, якщо у шлюб вступає незайманою. Вона – цілісна. 

Важливо пам’ятати, що ми говоримо про модель ідеальної сім’ї. Навіть якщо людина грішна, вона завжди має шанс змінитися і виправити свою життєву дорогу. Секс не дарує людям щастя, це просто Богом подарована річ, яка укріплює сім’ю». 

Щонеділі усі прихожани мають бути на зібранні. Пропускати їх не можна

«Луцька Біблійна Церква має таку філософію, що недільні зібрання – не вершина християнства. Я зустрічав людей, які щонеділі по дві години стоять у храмі, а потім після служби йдуть робити грішні речі. 

Для нас церква – це місце для нашого спільного поклоніння, молитви та вивчення Біблії. 

Ми можемо збиратися щотижня, щомісяця або взагалі влаштувати літні канікули. 

Більшість наших прихожан – молоді люди з дітьми, їм теж потрібен час відпочити, побути разом у вихідні. Ми це розуміємо. 

Поклонятися Богу важливо не лише в церкві, а й у буденному житті: на роботі, вдома, на навчанні. 

У нас також існують домашні церкви – коли збирається обмежене коло людей та вивчає Біблію у невимушених умовах. Християнство не має жодного стосунку до щонедільних зібрань». 

60be3b7ecf63d

Протестантів треба оминати, бо вони можуть несвідомо для людини «затягнути» її у свою віру

«Це міф. Ми існуємо для того, щоб допомогти людям розібратись у духовному житті. Це неможливо зробити без їхнього бажання. У нас немає цілі збільшити кількість прихожан у церкві. Якщо людина чує проповідь Євангеліє, і вона їй відгукується – ми завжди раді прийняти її.

Кожна людина народжується з пустотою у душі, і заповнити її може Бог. Якщо людина не знаходить Бога, вона починає заповнювати цю пустоту алкоголем, поганими компаніями, наркотиками. 

Я бачив дуже багато заможних, але нещасних людей. Ці люди не наповнили свій внутрішній світ Богом. 

Церква покликана навчити кожного духовному життю. 

Я завжди наводжу такий простий приклад: кожен із нас має мобільний телефон, він чудово ловить зв’язок, працює, допоки не ввімкнути режим «у літаку». Зовнішньо видається, що в телефоні не відбулося жодних змін, але насправді він перестав виконувати свою найважливішу функцію. Так і людина може непомітно для інших втратити зв’язок із найважливішим. Якщо людина бачить, що наші погляди їй імпонують, їй цікава наша компанія, що вона хоче стати ближчою до Бога з нашою допомогою – вона й сама до нас прийде, нам не потрібно буде її кликати». 

Більшість прихожан протестантських церков – люди із залежностями та складними життєвими обставинами

«Це теж міф. У 2000-х роках був «пік», коли нарко- та алкозалежні приходили до наших церков. Нині це одна з десятка причин, чому люди до нас йдуть. У більшості випадків вони приходять за пошуком істини, правди та Бога. 

Ми дійсно можемо допомогти людям із залежностями, але передусім люди звертаються за спасінням до Бога, а не просто до церкви». 

Текст і фото: Юлія ГАЛЕЦЬКА

22w

Пастор, керівник молодіжного напрямку Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів Роман Кравчук – людина, яку добре знають у громадському середовищі Луцька та всієї України.

І не лише тому, що чимало часу приділяє роботі з молоддю й служінню.

Сім років він навчав правил дорожнього руху багатьох майбутніх водіїв, був інструктором з водіння.

«Напевно, випустив на дороги тисячі людей», – усміхається.

І при цьому ніколи не відступав від одного з головних своїх принципів:

«Хай що ми робимо в житті, маємо це робити, як каже Біблія, як для Бога».

А ще Роман – турботливий тато та чоловік. На запитання, як вдається усе встигати, усміхається, пригортаючи донечку:

 «Головне – правильно все спланувати».

Романе, розкажіть свою історію. Як для пастора, вона у вас не зовсім класична.

Почну з того, що я – корінний лучанин. Насправді моя історія дуже проста. Як і більшість дітей, у дитинстві багато часу віддавав спорту. Закінчив музичну школу. Середню освіту здобував у школах №14 та №24, два роки навчався у банківському ліцеї. Потім шість років провчився на факультеті бізнесу в ЛНТУ, успішно закінчив магістратуру.

Працював у багатьох місцях. Ніколи не боявся роботи. Одне слово, випробовував і шукав себе. Був у моєму житті період, коли я перекваліфікувався з економіста у викладача – сім років викладав правила дорожнього руху в автошколі, потім став професійним інструктором і навчав людей водіння. Цій справі загалом присвятив років з десять. Довелося попрацювати викладачем ПДР і для майбутніх поліцейських у Сокиричах. А далі створив приватну автомобільну справу й навчаю людей уже як приватний інструктор з водіння.

Паралельно з усім цим я дуже рутинно й детально займався духовною сферою. Це завжди було дуже важливою частиною мого життя. У 15 років я усвідомлено ухвалив рішення бути тим, ким є сьогодні. Тоді я прийшов у церкву і всерйоз замислився над тим, для чого живу на цій землі. Мені, п’ятнадцятилітньому, вистачило розуму, щоб збагнути, що я не хочу повторити історію своїх ровесників, бо багато хто з них був у місцях позбавлення волі, мав різні залежності. Я вирішив, що не хочу так жити.

Наразі ви очолюєте молодіжний напрямок Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів.

Так. У 16 років я прийняв хрещення. А в 17 став лідером молоді в одній із помісних церков міста Луцька. Організував клуб для молоді, куди люди приходили, спілкувалися на різні теми, організовували табори, соціальні проєкти і заходи.

Потім я став працювати з молоддю в центральній церкві міста Луцька, через якийсь час очолив молодіжне служіння у Волинській області, це був 2007 чи 2008 рік. Під моєю опікою було кілька тисяч молодих людей. Ще за кілька років керував молодіжним служінням Західної України. А п’ять років тому, 9 жовтня, очолив молодь усієї України.

Я мав переїхати до Києва, але вирішив зробити центр молодіжної роботи в Луцьку. Бо люблю своє місто й не хочу його покидати. Хоча мав шанс виїхати і в США.

15w

Які ваші обов’язки?

Це робота з молодіжними лідерами всіх областей України – стратегічна, просвітницька, організація різних заходів, формування правильних життєвих та сімейних цінностей. А кілька років тому я став пастором у Луцькій біблійній церкві. І це ще одна сфера діяльності, яка є важливою у моєму житті.

Окрім того, що керуєте молоддю, розвиваєте власну справу та є пастором, у вас є ще одна дуже важлива частина життя – це ваша сім’я. Вистачає часу на найдорожчих?

10 років тому я одружився. А зустрів свою дружину 17 років тому. Їй на той час було 13, мені – 16. Але вже тоді я вирішив, що вона стане моєю дружиною. Так і сказав їй про це. Освідчився. І вона відповіла мені «Так». А потім я сім років чекав, доки вона виросте. Мені треба було закінчити університет, залагодити питання з нашим житлом та багато іншого.

У нас дві прекрасні донечки: старшій Аніті шість років, молодшій Меланії – рік і вісім місяців.

Мене часто запитують, як я все встигаю. Насправді секрет успіху простий і полягає в плануванні часу та розстановці пріоритетів. Якщо це є в житті, то можна бути багатогранним. А можна ж ходити на одну роботу й нічого не встигати.

25w

Ви активно пропагуєте сімейні цінності…

Так. Тому що у мене перед очима зруйнувалося дуже багато сімей. Проблема в тому, що зараз іде величезна атака на сімейні цінності в Україні. І карантин показав слабкість сімейної політики в Україні й загалом сімейних цінностей, тому що він тотально збільшив кількість розлучень. Люди почали більше часу проводити під одним дахом і не знали, про що говорити. Бо ж раніше ще втікали кудись на роботу, а тут раптом довелося більше часу бути разом.

Найбільша проблема в тому, що наші українці дуже вміють вражати весіллям: гарні лімузини, шикарні заклади, розкішні декорації. А от спільним життям часто-густо не можуть вразити. Тому, власне, я як представник церкви, я як особистість відстоюю сімейні цінності. Усі знають: щоб бути успішним лікарем, викладачем, косметологом, візажистом тощо, треба багато вчитися. А сімейного життя ж також потрібно вчитися, нічого само по собі не буває.

Для того щоб бути добрим чоловіком чи дружиною, потрібно вчитися, докладати зусиль, бо сім’я – це велика праця. Потрібно мати мудрість і баланс. Чоловік, який вступає в шлюб, має розуміти свою колосальну відповідальність за жінку, за дітей, а жінка має розуміти свої пріоритети в житті і свої обов’язки. І коли двоє людей вступають у шлюб підготовленими, вони розуміють, як їм жити, залагоджувати конфлікти, щоб бути не просто сім’єю за штампом у паспорті, а бути корисною сім’єю, як кажуть, жити на одній хвилі, бути партнерами і друзями, а не просто чужими людьми з одним прізвищем під одним дахом.

01w

Якщо в сім’ї трапляється криза в стосунках, чи приходять до вас?

Так, люди звертаються. Здебільшого приходять жінки, вони в цих питаннях сміливіші. Дуже багато сімей зараз живуть під такою собі зовнішньою оболонкою, створюють вигляд, що все гаразд, але всередині немає життя насправді. Фото в Instagram та Facebook – це гарна картинка, але коли заглянути за лаштунки соціальних мереж, усе геть не так.

Наше завдання полягає в тому, щоб допомогти цим людям знайти баланс, побачити, де стався якийсь надлом в сім’ї, повернутися туди і відмотати час, щоб можна було все з’ясувати. Можна сказати, це така християнська психологія, заснована на біблійних цінностях. Тому що я не вірю в саму психологію. Вона не діє – ми це перевірили. Коли ти використовуєш прийоми психології, які викладають в університеті, вони діють, може, на раз, а біблійні принципи діють завжди.

Поговорімо про стереотипи. Дуже часто доводиться чути шаблонну думку, що політика і релігія – це паралельні реальності. Я так розумію, ви мислите не так.

Я поясню, чому ухвалив рішення йти в політику. Мене тепер часто запитують, для чого йду туди, де брудно й дуже темно. І справді, що може бути спільного в християнина, ще й пастора, лідера молоді з політикою? Я завжди наводжу біблійний приклад: коли Ісус був на землі, він сказав дуже просту і влучну річ: «Ви є світло для світу, ви є сіль землі. Лікаря потребують не здорові, а хворі люди». Я маю на увазі те, що моє рішення як людини, яка любить місто, яка активно задіяна не лише у релігійному, а й у громадському житті, мотивоване тим, що я не можу збоку дивитися на процеси, які відбуваються в Луцьку.

Вважаю, що прихід у політику людей, які мають позицію, дуже потрібен, тому що хтось має відстоювати біблійні цінності, хтось має казати правду про деякі речі, які інколи не хочеться говорити. І Біблія говорить, що світильник, який запалюють, ніколи не ставлять десь під ліжко, щоб його ніхто не бачив, його ставлять на видне місце, щоб він світив і освічував усім шлях. Моя відповідальність у тому, щоб принести це світло місту Луцьку, людям, які живуть тут.

05w

Гарної інфраструктури в місті недостатньо для щасливого життя. Треба дбати й про духовність. Тому що самі матеріальні цінності не роблять тебе щасливим, треба це поєднати.

Тож відповідаючи не це питання, скажу дуже просто:

Ісус заповідав світити там, де темно. Якщо люди вже називають політику темрявою, то там треба світити, там потрібні люди з християнською позицією. Це рішення не суперечить моїм моральним цінностям, не суперечить моїм пріоритетам в житті. Я вибрав цю дорогу і вважаю, що все можна поєднати, якщо мати мудрість.

А вдома як до цього поставилися?

Удома дуже цікаво сприйняли цю позицію, зізнаюся, не з великим захватом. Тому що десь, напевно, дружина за роки життя зі мною знає, що якщо я в якусь справу вливаюся, то це дуже серйозно, глибоко, з повною віддачею. Але вона мудра жінка. Знає, що її може очікувати в разі, якщо я стану депутатом Луцької міської ради. Вона спробувала мене відмовити, але почувши, наскільки це для мене важливо та серйозно, просто сказала: «Добре, я з тобою».

13w

У чому мудрість жінки?

На мою думку, мудрість жінки полягає в тому, що вона допомагає своєму чоловікові стати тим, ким він має бути. Кажуть, що за кожним сильним і успішним чоловіком стоїть не менш сильна і успішна жінка. Якщо чоловік чогось досягнув у житті, він завжди має подякувати за це своїй жінці, тому що без неї він навряд чи зумів би це зробити. Але вся правда в тому, що чоловіки не хочуть цього визнавати.

І так доля розпорядилася, що чоловіки інколи мають більше шансів для реалізації, ніж жінки. Моя дружина не раз мені каже, що, по суті, принесла себе в жертву, щоб я міг бути тим, ким є. І це правда, я їй дуже за це вдячний. Тому що процес виховання дітей, піклування про дім – на її плечах. І вона молодець, що це робить.

Мудрість жінки полягає в тому, щоб дати шанс чоловікові працювати, тому що це обов’язок дружини згідно з Біблією. Я ніколи не казав, що жінка у правах менша, ніж чоловік, це неправда. Жінка з чоловіком є рівні. Просто Богом закладено, що за чоловіком має бути останнє слово. Це не означає, що жінка не має права думки, прав голосу, права заперечити. Просто в момент відповідальності пріоритет ухвалити рішення – за чоловіком.

06w

У нас часто все відбувається навпаки: жінки лідирують, домінують, а чоловік, буває, просто вдома сидить, дивиться футбол, добре ще, коли зарплату принесе. А жінка опікується домом, дітьми, школою, університетом, власною кар’єрою. Проблема в тому, що часто чоловіки не беруть відповідальності за свою сім’ю, за дітей. Можливо, іноді так трапляється через те, що жінці забракло мудрості дати йому цю відповідальність.

Мудрість жінки полягає в тому, щоб дати йому шанс помилитися. Натомість вона інколи бере все в свої руки і каже:

«Ти не можеш, краще я сама за це візьмуся». І чоловік капітулює перед нею. А мудра жінка не візьме роль чоловіка на себе.

11w

У разі обрання депутатом міської ради в якій галузі ви себе бачите задіяним?

Я для себе чітко окреслив три сфери, де буду залучений в разі обрання мене депутатом. Пріоритет номер один – це духовна складова, тобто я хочу в міській раді відстоювати біблійні цінності. Це не просто теорія, це дуже практичні речі. Сюди належить лобіювання і відстоювання законопроєктів, які не дадуть знищити моральність, духовність, сім’ю і інституцію біблійних позицій.

Друга позиція в питанні духовності – це те, що нам потрібно впливати на дітей, молодь для того, щоб ми не працювали потім з наслідками. Треба працювати на випередження. Ідея дуже проста: ми хочемо, щоб в місті Луцьку у всіх школах були факультативи просвітницької роботи – проти алкоголю, наркотиків, абортів, за правильні стосунки між молодими людьми тощо. Ми хочемо достукатись до серця кожного молодого лучанина і лучанки, з цими людьми попрацювати, щоб вони потім не наробили дурниць і помилок, про які будуть шкодувати.

Третя позиція – це питання підготовки до сімейного життя. Ми дуже хотіли б мати співпрацю з нашим РАЦСом для того, щоб допомогти їм кваліфіковано, правильно готувати молодих людей до шлюбу. І четверте – це організація різних заходів, які будуть сприяти духовним цінностям в місті Луцьку.

03w

Друга важлива сфера – це безпека дорожнього руху. Я професійний інструктор, людина, яка розуміє і знає, як зробити безпечним місто Луцьк у плані побудови дорожньої інфраструктури. Я був у різних країнах, бачив різний досвід, спілкуюся з викладачами та інструкторами, можу навколо себе згуртувати цих людей, щоб випрацювати дорожню карту міста Луцька в безпечних умовах.

Багато де в нас немає знаків, правильних розміток, можна за невеликі кошти виправити ситуацію, щоб не було так багато заторів. Десь треба змінити рух, десь додати смугу, десь встановити світлофори. У цій сфері я готовий попрацювати дуже активно, об’єднати викладачів, професійних інструкторів, автокритиків, автолюбителів, щоб зробити Луцьк дуже комфортним для їзди.

І третя дуже важлива сфера – це соціальна складова. Ідея називається дуже просто: «Луцьк без бар’єрів». Поясню, в чому її суть. Жодне місто в Україні не можна назвати прикладом того, що люди з інвалідністю, мами з візками мають можливість пересуватися комфортно. Якщо уважно подивитесь, більша частина закладів, місць відпочинку тощо не пристосовані для людей з інвалідністю.

Я переймаюся цим питанням, оскільки маю дружні стосунки з реабілітаційним центром «Агапе» в Боратині. Добре знаю сім’ю Больчуків, які присвятили життя цим людям. Напевно, це взірець не тільки для Луцька, а й всієї України. І в мене є ідея спільно з ними, з громадськими організаціями, які є дотичними до цих процесів, реалізувати проєкт під назвою «Луцьк без бар’єрів», щоб було створено максимально комфортні умови для людей з інвалідністю: зроблено спеціальні тротуари, щоб ці люди не стрибали з бордюрів, щоб вони спокійно з’їжджали, виїжджали в будь-якому місці.

19w

У цьому плані треба подбати і про мам з візками. Поки я не мав дітей, то цього не розумів. Але коли сам почав возити донечок у візку, побачив: щоб перейти якусь дорогу, потрібно чималих зусиль докласти. У Луцьку дуже багато дітей, багато мам молодих з візочками гуляє. І нам дуже потрібно зробити так, щоб і мами, і люди з інвалідністю їхали й насолоджувалися містом.

Також у рамках проєкту «Луцьк без бар’єрів» хотілося б облаштувати пандуси не тільки біля під’їздів, а й біля кав’ярень, ресторанів та інших закладів міста. Ще один пункт – облаштування ліфтів для людей з інвалідністю. Я мрію, щоб Луцьк був показовим містом, містом без бар’єрів. Якщо ми це зробимо, це буде хорошим прикладом. Можливо, це надихне інші міста зробити так само.

Ну і четверта складова міста без бар’єрів – напевно, варто об’єднати всі громадські організації, які працюють із людьми з інвалідністю, з дітьми, які мають обмеження – аутизм, синдром Дауна тощо. Треба створити платформу, щоб можна було реально щось зробити в місті для цих людей. Якщо ми це зробимо, то буде колосальний прорив.

Ви не боїтеся, що це буде дуже складно втілити?

Під час зустрічей з виборцями я нічого нікому не обіцяю, тому що розумію, що за свої слова потрібно відповідати. Я озвучив три сфери, яким готовий присвятити свій час, зусилля і вміння. Якщо зумію навколо себе об’єднати цих людей, щоб зробити в цих трьох сферах прорив, це буде колосальне досягнення. Навколо себе готовий об’єднувати депутатів, людей зацікавлених, готовий їх просто заражати в доброму сенсі цими словами, цими ідеями, тому що це реально зробити. І я хотів би, щоб це сталося.

09w

Чи достатньо в Луцьку таких активних людей, як ви? Нерідко доводиться чути про те, що українці інертні, не надто люблять брати ініціативу на себе й щось робити заради блага інших…

Скажу так: є два види генералів. Один генерал командує: «Вперед!» і відправляє військо у бій, а інший каже: «За мною!». Ось що найважливіше. Тобто якби я просто з місця сидів і казав би «Друзі, треба змінити місто, потрібно впливати на дороги, на сферу духовну» й не показав приклад, ніхто не повірив би.

Сьогодні люди шукають авторитетів, тих, хто готовий протоптати цю дорогу і стати першим, піти вперед. Зараз неможливо кидати лозунги й закликати людей до чогось. Я можу багато розповідати, але в цьому немає жодної логіки, потрібно просто взяти і почати робити. У Луцьку багато дуже талановитих, розумних, ініціативних людей. Просто комусь потрібно стати тим мотиватором, який об’єднає їх навколо себе і дасть поштовх до дій.

Я вірю в потенціал нашого міста, в команду, з якою йду на вибори. Вірю в активних небайдужих людей. І думаю, нам усе вдасться, якщо ми на всіх рівнях почнемо працювати в цих напрямках.

Оксана Головій для volynnews.com