Які зміни відбулися в християнській освіті України за останній рік та що чекає на неї у майбутньому? Про це та про служіння, сім’ю і програму «Оновлення свідомості» розмовляли з Віктором Вознюком, директором Департаменту освіти УЦХВЄ.
– Ця тема зараз у багатьох на слуху – всесвітня пандемія. COVID-19 вніс зміни в наше життя. Скажіть, як вплинув він на роботу Департаменту освіти Української Церкви Християн Віри Євангельської, на освіту загалом.
– Звісно, слова, які характеризують непростий 2020 рік, – це карантин, пандемія, COVID-19. Пандемія вплинула на всі сфери: на економіку, на духовний зміст нашого життя, на його якість. В тому числі й на освіту. По-перше, пандемія змінила формат освіти на цілій планеті. З офлайну ми перейшли в онлайн. Люди почали звикати до цього. Викладачі, яким теж непросто, втратили спілкування, живий зворотний зв’язок. Спочатку було потрясіння, шок. Сподівалися, що це швидко мине. Але згодом зрозуміли, що до цього потрібно звикати. В тому числі й у християнському контексті освіти. Звичайно, ми мали онлайн наради, зустрічі з керівниками навчальних закладів.
COVID-19 вплинув на освітній процес. Важко ще оцінити цей вплив. Нова реальність завжди вносить корективи. І коли людина потрапляє в цю реальність, отримує досвід. Оскільки я представляю християнську освіту, то хочу зауважити, що сам формат освіти потрібно змінювати. Щоб наша освіта не була вузькоспрямованою, але практичною і гнучкою. У будь-яких реаліях – чи то офлайн, чи онлайн. Але, щоб подати таку пропозицію на освітньому ринку, потрібно, щоб вона була зрозуміла для абітурієнтів. Ми зараз націлені на ці зміни.
– Якими досягненнями може похвалитися департамент освіти у 2020 році?
– Планів у нас було набагато більше. Всі зауважують, що із запланованого мало здійснено. Але я б не був зовсім песимістом, бо в департаменті освіти ми маємо певні зрушення і частина проєктів, які могли здійснитися онлайн, відбулися частково в офлайні. Ми мали зустріч з керівниками областей у Затоці Одеської області, на якій проаналізували працю і дещо запланували на майбутнє. А Літературний конкурс ім. Джона Буньяна навпаки розширив свої кордони, бо в минулі роки ми мали тільки одну номінацію, а в цьому році аж три. Мобілізувалися також і наші навчальні заклади на духовному освітньому ринку. Цей новий досвід, я вірю, додасть користі. Якщо коротко сказати, то понад 50% того, що ми запланували, все ж таки виконали, попри пандемію.
– А чому не вдалось зробити інше? Які причини?
– Мабуть, одна причина. Ті речі потребували все ж таки офлайнових зустрічей. Були заплановані цікаві проєкти. Наприклад, в цьому році була ідея послужити жінкам в проєкті відновлення «Жінка 31-го рівня». Ми, як служителі, думаємо про чоловіків. Дбаємо про те, щоб служіння, в якому залучені чоловіки, розвивалося. А жінки залишаються осторонь. І як раз в цьому році були плани провести кілька зустрічей в горах, щоб послужити нашим сестрам. Однак це не вдалося через те, що потрібні локації були закриті, на жаль.
– Чи є у Вас вже плани на наступний рік і які проєкти започаткуєте? Що потрібно перенести з цього в наступний?
– Звичайно, щороку ми плануємо. У нас є короткострокова стратегія і довгострокова перспектива. Як завжди ми будемо працювати над церковною і академічною освітою. Я вже зауважив, що наші навчальні заклади вже перелаштувались, мобілізувались і готові навіть в онлайні працювати, щоб освітній процес не зупинявся. Ми вже налаштували в церквах онлайн-зібрання і сучасні технології допомагають працювати попри різні кордони. І для нас тепер відстань не є проблемою. Цікаво спостерігати, що за час пандемії, за час нових викликів і можливостей немало церков цим скористались, започаткували цікаві програми, проєкти й ми можемо отримувати хороший продукт. Я розумію, що він на старті, десь щось ще не виходить. Але загалом бачимо дуже хорошу динаміку розвитку по тих проєктах, які започаткувались весною. І це дуже важливо. Ми будемо звертати увагу на те, що пов’язано з зовнішньою презентацією нашого братства – це наш проєкт літературний конкурс. Він буде продовжуватися. Мені приємно, що зараз вже пишуть нові люди і цікавляться умовами участі. Звичайно будуть також конференції, семінари. Якщо не офлайн, то в онлайні. Ну й основний проєкт наш, основна стратегія і напрямок, довгострокова перспектива обов’язково буде продовжуватися у 2021 році, це проєкт «Оновлення», або іншими словами «Зміна мислення».
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей проєкт. Для кого він і чому зараз?
– Зараз ми сфокусовані командою на те, щоби змінити мислення в нашому братстві. Це не значить, що ви чи я, мислимо неправильно. Ми говоримо про динаміку в зміні мислення. Послання до Римлян 12 розділ 2 вірш: «І не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість». Отож проєкт «Оновлення» – це біблійний проєкт. Коли ми зростаємо духовно, то обов’язково наше мислення на багато речей змінюється. Не можна зростати духовно якщо наша уява, наше мислення, наш погляд залишається той самий. Ми не будемо змінюватись, не будемо зростати духовно.
Чому зараз? Краще було б раніше це робити, але є реалії. Є готовність. Ми переконані, що на сьогодні якраз найбільш підготовлений ґрунт наших людей, які бачать, що потрібно змінюватись. І зараз їх набагато більше, ніж раніше. Легше працювати, коли менше опозиції, а навпаки більше конструктивна робота.
Для кого він? Направлений цей проєкт на всіх, на різні вікові категорії, на різний соціальний статус, на різні служіння в церкві й кожен може бути учасником. Учасником не просто проєкту департаменту освіти, а учасником біблійної стратегії. Коли люди будуть долучатися і побачать позитивні зміни, то самі зрозуміють і буде ще більше народжуватись цікавих ідей, креативних думок. Як краще нам рухатись, щоб на цій землі, в цьому краї, де ми живемо, в останній час презентувати найпотужнішу Божу програму? Не програму якоїсь політичної партії, не людську програму, якихось міжнародних організацій, а Божу програму. Можна проголошувати популістські гасла, говорити гарні правильні слова, біблійні навіть слова, але якщо ми не змінимося самі, то вони не допоможуть. Тому що світ сьогодні наслухався вже.
– Які теми були вибрані і чому саме вони?
– Я почну з того, як цей процес розпочинався. Ми стартували у 2019 році із соціологічного дослідження в контексті нашого братства, щоби побачити стан речей: де ми знаходимось, з чого нам потрібно почати зміни. Ми побачили також, що в нас є хороші речі. І їх не потрібно ламати.
– Дані були жахливими?
Дещо ми очікували, щось засмутило. В нас спостерігається чітка тенденція на сьогодні –незалученість людей до служіння. Окрема частина є залучених в церкві, їм важко, а велика частина церкви – незалучена.
– Який це відсоток приблизно?
– У нас активних максимум 15 відсотків людей в церквах. І це дуже оптимістичний прогноз. Є категорії людей, які залучені, тільки в зовсім іншому, зворотному – не у реальній праці в церкві, а лише в коментуванні. І це має бути змінено. Коли ми проводили соціологічне опитування, то прийшли до таких висновків: ми маємо ще радянське насліддя, пострадянську інерцію в радикалізмі, у винятковості. Часто люди радикально щось заявляють. Навіть не розібравшись в Божому Слові. Я не говорю про ліберальну позицію – і вашим, і нашим. Звичайно, позиція у людини повинна бути, але ми повинні обережно оперувати своєю позицією. Винятковість: от тільки ми, ми найправильніші. Зіпсуті стосунки, які побудовані не на довірі, а на підозрі. І наступне. Церква зараз в очікуванні Христа замість місії. Тобто всі програми, все служіння церкви направлене на те, щоб нам тільки втриматись, спастися. Ми не маємо мислити тільки за себе. Наші пісні – тільки для нас, наші вірші – тільки для нас. У нас є місія. І Слово Боже каже, що у нас є місія нести Божу правду всім народам і це заповіт Господа Ісуса Христа, велике доручення. І як раз воно замінене очікуванням Христа.
Слід додати ще залежність від традицій, тобто форма стає більшою за зміст. Я за те, щоб основа життя, біблійні принципи ніколи не змінювались. Але форма, подача в різних спільнотах, в різних культурах змінюється. Також існує інертність – у визначенні свого призначення, в залученості до служінні. І це привело до того, що з’явилися проблемні сфери. Те, що стосується особистого життя, сімейної сфери, що стосується загалом церковного життя. Те, що стосується вибору професії. Важливо, щоб молодь вибрала свій напрямок. Бо багато не розуміють, що їм потрібно визначитися зі змістом життя, який полягає в тому, щоб знати, як Бог має нас використовувати тут. Це зовсім не означає, що кожен має бути проповідником. Бог вибирає, а кожен повинен знайти своє служіння. Навіть соціальне служіння, яке поза церквою, – це конкретна місія, за яку несемо відповідальність. Ми несемо Боже Слово своєю працею, своїм професіоналізмом, своїм підходом до праці. І дуже важлива зовнішня сфера. Багато наших братів і сестер пішли в політичне життя, в органи місцевого самоврядування.
– Яскравим прикладом став працівник департаменту освіти, нині міський голова Рівного.
– Так, це вперше в історії новітньої України протестант очолює обласне місто. Але тут також є два узбіччя. Одне – коли всі почали рухатися в напрямку політики. Це не правильно! Коли служителі церкви, пастори, диякони туди пішли – теж не правильно! Добре, якщо Бог когось кличе так, як це було з Олександром. Його дияконське служіння в церкві може зараз розширитися на громаду всього міста, І дай Боже, щоб все вдалось, щоб Рівне змінювалося.
Візьмемо церковне служіння. Я вже торкнувся етики стосунків. Писання дуже просте, не вигадує складних формул. Вважай іншого вищим за тебе. Ось етика спілкування. Я маю вважити молодшого вищим за себе тому, що Господь може йому відкрити те, що мені не відкрито. Або для мене те, що йому не відкрито. Це принцип тіла – ми єдине. Щоб ми розуміли залежність один від одного. Ми не можемо бути самодостатніми.
Візьмемо стан служителів. Реалії сьогодні такі, що вони не захищені ні іміджево, ні матеріально. Ми маємо навчати, щоб помісна церква підтримувала своїх служителів, бо так каже Боже Слово, бо він живе з благовістя. І апостол Павло наголошував, що це не він, а Сам Господь наказує. Іміджевий захист – це повага до служителя. Про це також Писання каже, подвійну честь ніхто не скасовував.
Про фінансове служіння. Не тільки бізнесмени мають підтримувати проєкти церкви. Церква має свій потенціал. У Бога на це питання є вихід – десятина. І якщо мислення змінюється, люди починають розуміти, що це важливо. Але разом з тим це також прозора звітність опісля. І це також ціль нашого проєкту, щоб ми були максимально відверті. Державні реалії, де сьогодні існує тіньова економіка, не повинні бути прикладом для нас.
– Проєкт «Оновлення» вже почав діяти з 2019 року. Де саме він діє? Як буде проходити навчання?
– У 2019 році ми обговорювали проєкт з працівниками департаменту, а у 2020 році зробили одну важливу роботу, яка була зручна в онлайні. Багато служителів завдяки пандемії мали більше вільного часу, тому ми скористалися цим і в програмі Zoom провели консультації з ними. Ми зараз маємо хороший банк пропозицій, бо нас цікавить практична сторона, не лише теорія. Зараз пишеться програма по всіх напрямках: духовна сфера, сімейна, служіння. Ми думали, як зробити проєкт доступнішим, і прийшли до згоди, що програма буде у вигляді питань і відповідей. На кінець цього року ми очікуємо робочу версію, потім у 2021 році будемо опрацьовувати її у практичному полі через обговорення, круглі столи, навчання. Наш потенціал – це молодь. І ми зараз співпрацюємо з Рухом молоді, співпрацюємо з багатьма служителями, які вже готові допомагати. Старші брати наголошують, що добре було б працювати з керівниками церков областей.
– Тобто тут має бути зацікавленість?
– Запитайте в будь-якій церкві: ви хочете змін? Зацікавленість є, але алгоритм треба прописати.
– Як довго програма буде впроваджуватися?
– З однієї сторони, поки Христос не прийде, Слово Боже наказує нам змінюватись. Але конкретні терміни у нас теж є. По-перше – це спільне розуміння, коли ми перейдемо екватор і люди включаться в цей процес. Ми його помічаємо для себе оптимістично – 2025 рік. Хто буде далі рухати? Я хочу бути в цьому проєкті. Вважаю, що кожен, хто розуміє, хоче бути в ньому. На яких позиціях – не важливо, бо питання в тому, щоб зміни продовжувалися, щоб наше братство змінювалось. Нового ми нічого не винаходимо, а просто хочемо змінюватись в той образ Христа, який є у Святому Письмі.
– Скажіть, як змінився департамент світи за останні роки?
– Я працюю в департаменті освіти з 2010 року. Всі працівники помітили, що ми ближче подружились. У нас відбуваються щорічні триденні зустрічі, де ми активно проводимо час разом і навіть рекомендуємо нашим обласним працівникам приїхати з дружинами, щоб поспілкуватись. За цей час зблизились, здружились, всі чекають цієї зустрічі, стали як одна родина.
Наші працівники зросли в служінні, вони зараз обіймають вже інші служіння. Хтось став єпископом, хтось мером. Ця динаміка продовжується.
– А якщо говорити про помилки?
– Так, є й помилки. В деяких областях є ще інертність, або хтось не зацікавлений. Але скажу, що це моє недопрацювання, я ставлю завдання перед собою і прошу розуміння, як цю ситуацію змінити, щоб вплинути.
Я не можу сказати, що в нас дуже багато досягнень. Ми на етапі, в дорозі. Ми говорили про позитивні сторони, але були помилки. І оці всі проєкти, які були у нас, були з помилками, нас критикували й було за що. Але ми завжди раді порадам, будемо змінюватись і негативів буде все менше.
– Якщо говорити про християнську освіту, наскільки вона актуальна та важлива для нас? Які загрози є для християнської освіти?
– Коли Ісус прийшов на цю землю і розпочав найбільший проєкт вічності, то розпочав його з навчання. Писання каже, що Він ходив, проповідуючи й навчаючи. Я думаю, що зайве далі коментувати чи потрібна християнська освіта. А тепер про загрози. Щоби освіта не відокремилась від церкви своїм академізмом, відшліфовуванням, копією світських форматів. Оце основна загроза. Освіта не повинна відірватись від церкви, бо Бог заснував церкву і ворота пекельні її не здолають. Там не говориться про місії, про навчальні заклади. Вони потрібні тільки до того часу, коли все це слугує на збудову церкви. Це виклик серйозний.
Загрози також – це вплив лжевчень, які приходять частіше і частіше. Потрібно бути пильними, мобілізованими, щоб вчасно реагувати й давати духовний антибіотик, аби вірянини не були заражені не коронавірусом, а лжевченням, яке може привести не просто до фізичних недугів, а може привести до духовної смерті.
– Чи є брак християнських викладачів і закладів на території України?
– Стосовно навчальних закладів, то ми їх маємо достатньо. Всі вони важливі, як вищі, так і різного формату біблійні школи на рівні церкви, на рівні області. З викладачами, взагалі з працівниками, завжди брак. Ще Ісус сказав: «моліть Господаря жнив, щоб вислав працівників». І брак є тому, що християни не до кінця розуміють важливість освіти. Якщо взяти певні соціальні проєкти, те, що пов’язано з людьми бідними, вдовами, сиротами й іншими, то часто людям здається, що оте важливіше, а освіта менш важлива. І те важливо, і те. Підхід має бути правильний. Бо соціальне служіння працює з людьми, яких викинув гріховний конвеєр життя. Наше завдання – стояти попереду, щоби люди не попадали туди. Але через те, що недооцінена роль вчителя – їм важко. Важко матеріально, тому вони зобов’язані йти шукати іншу роботу. Але нам вкрай важливі висококваліфіковані вчителі. Поїхати за кордон – це не вихід, треба мислити стратегічно: щоб змінити все так, аби не тільки мені стало краще, а щоб був вплив на цілі покоління.
– Чи обов’язково мати вищу християнську освіту?
– Ні, не обов’язково. Ми взагалі переглядаємо цей формат зараз у тому сенсі, що нам не потрібно стільки бакалаврів, магістрів, просто, щоб диплом висів десь в кімнаті. Нам потрібно базову освіту дати максимально всім. Далі з тих, хто отримує базову освіту і відчули своє покликання, в залежності від покликання дати вже спеціалізовану освіту. Якщо це пастор, керівник хору, молодіжний лідер – дати потрібну освіту. Далі, якщо є люди, які покликані як дослідники, чому би не дати їм можливість здобувати ступінь бакалавра, щоб досліджувати Біблію і далі рухатись як викладачі, як науковці, отримуючи докторський ступінь.
– Як Ви бачите майбутнє християнської освіти в Україні?
– Я бачу, що вона буде реформуватися не тільки в християнському контексті, а й в державному. І вважаю, що християнській освіті потрібно рухатися на випередження. В нас керівник потужний – Ісус Христос. Ось в що я вірю.
– То зміни будуть?
– Однозначно. Зміни будуть. Одне питання: з якої сторони барикад буду я? Де буде водорозділ і з якої сторони я буду стояти?
– Одне з перших запитань, яке я Вам поставив, було пов’язане з пандемією. Скажіть, будь ласка, що корисного Ви взяли для себе під час COVID-19.
– Було чимало часу, щоб порозважати. Якось я почув з аудіокниги, яку слухаю в автомобілі, що одна із найбагатших людей на планеті виділяє дві-три години в тиждень, щоб порозважати. Мене це зачепило. Порозважати над чим? Над своїм життям, над планами, над тим, як далі рухатись. А коли все біжить вперед, всі біжать і ти біжиш поруч – тоді непросто.
– До чого ж Ви прийшли?
– До того, що час розважати – це плюс. Був час весною працювати в Інстаграмі, було проведено чимало прямих ефірів. Були великі аудиторії, до тисячі людей. Це був хороший час, але він пройшов. Що було не корисно? Мабуть, те, що ти на місті, менше рухаєшся, десь беруться зайві кілограми, але ми намагалися гуляти с дружиною, друзями, виїжджали в ліс. Я думав там, як давно не був в лісі. Постійно – справи, семінари, конференції. Можливо Бог зробив паузу, щоб ми відпочили.
Це був час серйозних викликів. Довелось консультувати людей, бо була істерія. Захворіти коронавірусом – вже був вирок. Так люди сприймали, дуже боялися. Думаєте, я не боявся? Хтось сказав, що безстрашна людина не та, яка ніколи не боїться, (ніколи не боятись – це небезпечно, тому що часто природний страх, закладений Богом як інстинкт самозбереження), а та, яка між своїм страхом і надією на Бога, вибирає надію на Бога. Багато служителів стояло на передовій для того, щоб підтримувати людей.
– Ви згадали про сім’ю. Як впливає на сім’ю та служіння в церкві Ваша праця в департаменті? Чи вистачає часу?
– Коли я навчався у світському університеті, на предметі з основ економічних теорій викладач нам сказав так: «Якщо у вас не вистачає часу, візьміть ще одну роботу». Потім ми почали здогадуватись, що коли отримуєш більше навантаження, то намагаєшся планувати свій час. Я намагаюсь рухатись в цій траєкторії, але не все вдається. Звичайно, це впливає на сім’ю, звичайно це забирає багато часу. Хоча вважаю, що ми маємо вибудовувати так свій час, щоби бути з сім’єю. Минулі роки я теж намагався вибудовувати свій графік так, щоб велику частину часу бути вдома. Але одна річ – бути вдома, інша – спілкуватись. Діти попідростали, у кожного свій напрямок, навчаються, працюють. Але в нас є традиція – щовечора читати 90 псалом за чергою, сповідувати захист Господній над нашою сім’єю, над братами й сестрами нашої церкви, загалом над Україною. Дуже допомагає.