Пастор Адвентистської церкви у Сумах Валерій Бегас розповів про те, як благовістив на Мадагаскарі та в Кенії, чим відрізняється життя в Африці від України, а також про труднощі служіння.
У грудні 2021 року Валерій Бегас провів програму у Кенії. В результаті охрестилися сто шістдесят дві людини. Детальніше про це – у розмові для adventist.ua.
Як у вас виникло бажання розповідати про Бога в інших країнах? І чому ви обрали Африку?
Це ціла низка подій у моєму житті. Народившись у віруючій сім’ї за часів Радянського Союзу, я на особистому досвіді відчув переслідування радянської влади. Це був складний час. «Воронок» неодноразово вночі приїжджав, щоб забрати батька.
Нас, маленьких дітей, хотіли відібрати у батьків та відправити до інтернату. У школі також висміювали. Я часто чув звинувачення, що люди до нас у церкву приносять гроші. Тому мені завжди хотілося змінити ставлення суспільства до віруючих та належати до Божої церкви.
Коли в 90-х роках настала релігійна свобода, внаслідок багатьох біблійних програм організовувалися нові адвентистські громади. 2000 року я познайомився з пастором-євангелістом Олександром Антонюком. До переїзду в Україну він багато років працював у Росії з відомим проповідником Джоном Картером. І ось одного разу Олександр запросив мене бути ведучим на його програмах. Пам’ятаю, що у Кривому Розі зал на вісімсот місць був настільки переповнений, що люди сиділи на сходинках. Зустрічі проводили у три зміни. Тоді хрестили майже п’ятсот людей.
Незабаром Олександр Антонюк запросив мене до своєї команди. Ми переїхали до Дніпра, а програми проводили по всій Україні.
Пізніше мене обрали до команди Адвентистської місії, церкви в нашій країні. Я був помічником євангеліста. Що це означало для мене? Це коли стоїш перед тисячами людей, а потім бачиш сотні хрещених. За кілька років ми провели євангельські зустрічі у всіх обласних центрах: від Львова, Чернівців до Севастополя. Після періоду «великої євангелізації» я повернувся до пасторського служіння. Але мріяв знову побачити десятки, сотні людей, які бажають укласти завіт із Богом. Це було мрією протягом багатьох років.
Якось 2011 року до Білої Церкви приїхали Дмитро Зубков та Василь Стойка. Вони розповіли про програми на Мадагаскарі та попросили підтримати це служіння. На презентації я побачив свого приятеля – пастора Брюно. Пізніше зателефонував йому і запитав, що потрібно, щоб проповідувати на Мадагаскарі. Він відповів, що потрібні бажання та фінанси. Брюно погодився бути перекладачем і висловив готовність допомогти у цьому служінні.
Щоб зібрати необхідну суму, знадобилося понад три роки. І ось у 2015 році з пастором Брюно я опинився на Мадагаскарі. Я знову «захворів» євангелізацією. Тепер я щороку проводжу свою відпустку на Африканському континенті і не тільки.
Як вирішуєте питання фінансів, адже переліт до Африки коштує досить дорого?
Допомагають родичі та знайомі. З кожним із них я неодноразово ділився своєю мрією. Вони погодилися підтримати цей проєкт та стати моїми спонсорами. Ми розуміємо, що поки ще є час і можливості розповідати про Ісуса Христа, потрібно негайно їх використовувати.