«Довіряти Богу – як ступати на невидиму сходинку», – лікар Ілля Рябінкін
1+
рябінкін

Лікар-отоларинголог Ілля Рябінкін став медиком року в Кривому Розі за версією журналу «Vgorode» та увійшов у ТОП-100 блогерів України.

Він – член Європейської асоціації ринологів. Має приватний кабінет.

Його люблять та поважають за професійність і людяність. Пацієнти кажуть, що ніколи раніше не бачили, щоб лікар проявляв стільки турботи.

Ілля Рябінкін каже, що в усьому йому допомагає Бог. Це Він дає сили працювати й проявляти до всіх любов.

Лікар є членом п’ятидесятницької церкви. Він грає в групі прославлення, служить ув’язненим та допомагає жителям Донбасу, які постраждали від війни.

Про своє життя Ілля Рябінкін розповів ІА «Світогляд».

Діти дарують цукерки та малюнки

«Мій лікарський досвід становить 10 років. Я закінчив лікувальний факультет Дніпропетровської державної медичної академії. Інтернатуру проходив на базі Одеського національного медичного університету.

Я прихильник доказової медицини. Діагностику та лікування проводжу, користуючись закордонними рекомендаціями.

Це не є досвід однієї людини, як в інтернатурі. В цих протоколах врахований досвід тисяч людей.

Проте, для того, щоб бути хорошим лікарем, не достатньо професійних знань. Потрібно бути людиною доброї душі, з відкритим серцем, старатися відчувати проблему людини, заглиблюватися в неї.

Якщо людина відчуває щире співчуття, що ти намагаєшся зрозуміти її й допомогти, то є відповідний відклик. Люди відчувають твою любов і починають радити тебе іншим людям.

Так було зі мною, тому що я дуже уважно ставився до діток, балакав з ними на їхньому рівні.

Дітки дарують мені цукерки. Приносять малюнки, а я вішаю їх в себе в кабінеті.

media-share-0-02-05-9a23f55d307b8dba21496c83fc8657ea43a29bbfd20aad6e2f75fb9d54f81210-6807b399-b9d9-4474-acfa-42ccbfa8c079

Перші два роки своєї роботи я завжди «сидів на телефоні». Запитував, як себе почувають дорослі й маленькі пацієнти.

Людей це захоплювало. Вони говорили, що ніколи не бачили, щоб лікар так турбувався станом їхнього здоров’я.

Звичайно, я потім вигорів, бо пацієнтів стало більше і я не встигав усіх опрацювати. З часом трошки змінив зайнятість, уже менше дзвонив, найняв адміністратора.

Хоча пацієнти дзвонять і пишуть в усі месенджери навіть тоді, коли я пишу, що у відпустці й мене краще не турбувати.

Іноді не вистачає сил, щоб далі працювати. Коли хочеться все кинути, йти додому і нічого не робити, допомагає Бог. Він пом’якшує моє серце і дає сили працювати поверх зусиль.

Як батончик «Мажор» привів до церкви

У нашій сім’ї була віруюча бабуся. Мене возили до неї на канікули. Я ходив з нею в недільну школу, слухав біблійні історії…

Згодом до Бога прийшли батьки. У них був період труднощів на роботі, тож бабуся молилася за них.

Батьки прийняли молитву покаяння, але коли проблеми минули, перестали ходити до церкви.

Проте якщо людина з Богом зустрічається один раз, Він потім їй нагадує про Себе. Пройшов час, і Бог нагадав про Себе мамі. У неї були проблеми з тиском, але лікування не допомагало.

Подруга порадила піти до церкви. Після трьох служінь її хвороба зникла. Так мама залишилась в церкві.

Коли мені було 12 років, вона запросила мене на різдвяне свято. Мама сказала, що якщо дітки приходять особисто в церкву, то їм дають батончик «Мажор», а якщо ні, то не дають.

І от я прийшов за тим «Мажором» (сміється – ред.), там покаявся і залишився в церкві.

Потім тато став ходити до церкви, а пізніше – брат. Він пережив Боже зцілення від туберкульозу і поки лікувався, зблизився з Богом.

З того часу вся наша сім’я прикріпилась до Бога.

Відвідав Ісуса у в’язниці

З 12 років я співаю в групі прославлення і граю на гітарі.

Коли я співаю, і в голову закрадаються думки, що я добре це роблю, я розумію: тут починається гордість.

В такі моменти я себе зупиняю і подумки кажу собі, що я служу для Божої слави, а не для своєї.

«Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Якова 4:6). Саме це місце Писання «тримає» мене. Але знаю багато випадків, коли через це в людей відбуваються падіння.

Час від часу я долучаюсь до служіння в прифронтовому місті Красногорівка Донецької області.

Ми від церкви привозимо пожертвування, люди з сіл передають овочі.

Я та ще один брат, який працює терапевтом, беремо своє обладнання. Там проводимо безкоштовний прийом.

Ми проповідуємо, живемо кілька днів і їдемо назад.

Я займаюсь тюремним служінням. Відвідую з братами колонію, проповідую ув’язненим.

Все почалося з того, що брат покликав «просто пограти на гітарі».

Коли я вперше зайшов всередину, то згадав слова з Писання про те, що хто відвідає ув’язненого, той відвідав Ісуса (Матвія 25:36). Я зрозумів, що я не просто граю, а служу Христу.

З ув’язненими непросто працювати. Вони скритні. Деякі приходять для того, щоб поїсти, бо ми приносимо цукерки, печиво.

Дуже малий відсоток людей, які каються і дійсно змінюють життя. Але такі люди є, тому ми трудимося далі.

29089931_661218030884938_1483469854223630336_n

«Мій адвокат – Бог»

Зі мною в колонії сталась цікава історія.

Туди не можна заносити гроші. Якось в взимку я заходив у курточці. У маленькій кишені в мене було 400 гривень, про які я забув. Охоронець їх знайшов і сказав: «Ти далі не йдеш».

Дві години мене допитували, з якими мотивами я ніс ці гроші. Завели протокол, нібито я робив це для того, щоб ув’язнені могли купити собі наркотики.

Для мене це був шок. Я говорив, що я християнин і не міг чинити таке.

Вони ж не вірили. Допитували мене знову і знову. Ставили запитання таким чином, щоб я «зізнався», кому я ніс гроші.

Я тоді думав: «Чому Бог не звільнив мене від цих випробувань?»

Мені заборонили на пів року приходити в колонію. Призначили суд за адміністративне правопорушення.

Поки я очікував свого часу, зустрів знайомого адвоката. Той питав, чому я там опинився. І додав: «Кидай церкву, вас там всіх дурять».

Я йому подякував за пораду, але сказав, що залишуся при своїй думці.

Суддя вислухала мене дуже уважно. Сказала, що за 20 років практики не зустрічала такого випадку, щоб лікар-християнин потрапив в тюрму через те, що він переносив комусь якісь гроші. Вона додала, що в моїй справі не знаходить злочину.

«Я знаю, чого я потрапив в таку ситуацію: щоб розказати вам про Ісуса», – звернувся я до неї. І розповів про Христа і про те, чому я ходжу в колонію. Після цього ми обнялися, в неї потекли сльози… Бог обернув цю ситуацію на добро.

В коридорі я знову зустрів знайомого адвоката. Він раніше хизувався, що в нього всі справи проходять легко.

Я запитав: «Ну як ваші справи?»

Він відповів: «Не чіпай мене».

Тоді я на весь коридор сказав: «А мій адвокат Бог, тому в мене все вийшло».

Всі люди почули це. Це все було для слави Божої.

«Коли стоїть питання життя і смерті, нема насмішок через віру»

Буває, що люди дякують за працю через декілька років. Коли я був в інтернатурі, привезли жінку без свідомості. Їй потрібно було робити трахеостомію – розрізати шию і вставити трубочку, щоб могла дихати.

Я та ще один лікар робили цю операцію. Після цього ми кожен день питали, як здоров’я жінки.

Потім вона через 5 років сама мене знайшла, і подякувала за той випадок.

z dynastiy likariv…

Всьому свій час і місце. Якщо обставини дозволяють, я говорю на роботі Євангеліє. Коли я працював у рідній Нововоронцовці Херсонської області, то там всі знали, що я віруючий, оскільки селище невелике.

У Кривому Розі якщо маю можливість сказати про Бога, то використовую її.

Зазвичай це онкохворі. Це люди, які втрачають надію на життя. Я всім розповідаю, що це не кінець і що Бог може врятувати.

Ділюся свідоцтвом пастора з мого селища, якого Господь зцілив на 4 стадії раку.

Даю людям християнські газети та диск з фільмом про Ісуса. Кажу: «Моліться, Бог вас не залишить».

Коли стоїть питання життя і смерті, то нема насмішок через віру.

Як молитва врятувала жінку і привела до церкви її доньку

Якось під час нічного чергування у Нововоронцовці зі мною стався цікавий випадок. У відділенні була літня жінка. Щовечора о 20:00 у неї починалась задуха.

Після огляду я їй сказав, що є Бог, Який може допомогти, якщо помолитися Йому.

В палаті була медсестра, тож я посоромився говорити більше. Вийшов в коридор і почув голос: «Йди проповідуй їй».

Я боровся з Богом: «Та я ж їй сказав…»

Він мені знову: «Піди, скажи Євангеліє і помолися за неї.

Я вернувся і кажу жінці: «Я віруючий. Давайте я за вас помолюся».

Медсестра перестала набирати ліки і глянула на мене. Їй було цікаво, що далі буде відбуватися.

Я сів біля жінки, розказав Євангеліє. Потім помолився, щоб Бог звільнив її від хвороби.

Пацієнтка розповіла, що задишка починається о 20:00, через що вона не може спати. Засинає о четвертій ранку від втоми.

Я їй сказав: «О 20 годині ви заснете і будете спати до ранку».

Вийшов з палати, спустився на перший поверх, зайшов у свою кімнату для відпочинку і почав молитися: «Боже, прошу, щоб Твоє ім’я не було посоромлене, я відкрився перед пацієнткою і медсестрою, якщо з нею щось станеться не те, то з мене будуть сміятися, що ходив, молився, а бабуся померла».

Так я молився хвилин 20. Наступного дня я заходжу в реанімацію, щоб подивитися, як справи в жінки. Дивлюся: ліжко пусте. А так зазвичай буває, коли пацієнти помирають.

Думаю: «Ну все, пацієнтка померла».

Чергова медсестра сказала, що її перевели в терапевтичне відділення. Коли ж я знайшов її там, жінка сказала: «Знаєте, я оце о 20 годині як заснула, то так до ранку і спала, спасибі вам велике».

Вона зцілилась. Поїхала до себе в село. Я поїхав в Кривий Ріг.

Через рік моя мама подзвонила і сказала, що до них в церкву прийшла молода жінка з селища і сказала, що колись за її маму молився якийсь лікар і вона зцілилась. Приїхала в село, розказала рідним. Її дочка вирішила знайти церкву і ходити туди. Так вона спаслась через свідоцтво мами.

93769519_3071969629532492_938645841812355666_n

Довіряти Богу – це йти по воді

Я не вмію відпочивати. Для мене відпочинок – це лягти на ліжко, погортати стрічку і відповісти на запитання пацієнтів.

Прогулянка з дружиною – це той час, коли я можу залишити телефон вдома і відпочити.

Кривий Ріг – довге місто. Ввечері ми можемо пройти кілометрів 15-20 і спілкуватися. А решту часу я постійно про щось думаю, дзвоню пацієнтам…

Я людина з низькими запитами, мені не потрібно багато для щастя. Я щасливий тоді, коли щаслива моя дружина і добре людям навколо мене.

Коли поруч хтось незадоволений, то я не можу відчувати себе спокійно.

Коли розумію, що не допоміг якомусь пацієнту, то я страждаю.

Духовний принцип, яким я керуюсь в житті, – бути вірним Богу.

У книзі 2 Хронік 16:9 написано так: «Адже очі Господа дивляться на всю землю, щоб укріпити кожне серце, яке повністю віддане Йому».

Тому я впевнений, що якщо я буду вірний Богу, то Він буде мене підтримувати.

Раніше в мене була проблема – я не вмів довіряти Богу, коли мої заробітки були невеликі.

Але всякий раз, коли я відкидав нечесні заробітки, Бог давав роботу, де платили більше.

Довіряти Богу – це як ступати на невидиму сходинку. Бог каже: «Довірся, ступи».

Довіряти Йому – це як йти по воді. Навіть якщо ступаєте і не бачите тверді, ступайте, довіряйте і буде благо.

Наталка Хвесик

За темою

«Церква й сім’я повинні бути на одному рівні», – пастор Василь Паламарчук
13:07 - Пн / 15 Лис. Люди
«Біблія вчить нас радості, чому б не славити Бога радісними псалмами?»: співачка Іванна Олійник
13:10 - Сб / 06 Лис. Люди, Музика
Волинянин Михайло Жовнер про віру і релігію, бізнес без криміналу й друзів в американській та українській політиці
17:44 - Пт / 15 Жов. Люди
«Ідея «Послужи пастору» викрила серця багатьох людей, які не готові служити», – Олександр Савич
11:29 - Нд / 10 Жов. Люди, Україна
«У Луганську роздавали Біблії, як хліб», – Брія Блессінг
13:42 - Пн / 27 Вер. Люди, Україна
«Бог витягнув мене з ями, в якій я був»: як падіння змінило життя Миколи Дирди
13:55 - Сб / 25 Вер. Люди, Україна, Християнське життя
Полтавка стала прийомною мамою для 11 дітей
16:00 - Пн / 23 Сер. Люди
«Розповідаю дітям, що Бог їх любить»: християнка-поетеса Галина Левицька
15:50 - Чт / 12 Сер. Люди, Україна
Життя не у «кайф»: історія варашанина, який позбувся наркотичної залежності
21:48 - Нд / 25 Лип. Люди, Україна
«Душеопікунство – це розмова трьох: душеопікуна, опікуваного і Бога», – Наталія Кулеба
12:48 - Нд / 18 Лип. Люди, Україна
«Від мене усі відмовилися»: колишній мусульманин про шлях до Христа
14:30 - Пн / 05 Лип. Люди, Україна
«З Кенії я приїхала з новим прізвищем». Історія місіонерки Марфи Кацюби
19:30 - Пн / 14 Чер. Люди, Світ