«На хороші справи потрібно лише бажання», – волонтерка Світлана Балик
0
2020-03-11_212413

Світлані Балик – 26 років, вона волонтерка благодійного фонду «Хороші люди». Практично від початку свого народження до дев’ятнадцяти років вона виховувалась у декількох дитячих школах-інтернатах Вінниччини. За її плечима благодійні поїздки в інтернати, соціальна діяльність з неблагополучними сім’ями, волонтерські проєкти за кордоном від Erasmus+. Про це йдеться на сайті фонду goodpeople.org.ua.

Нещодавно дівчина закінчила шестимісячний курс навчання у місіонерській школі «Молодь з місією» в Києві за напрямком «Місіонерський курс учнівства». Завдяки пройденому етапу у цій школі дівчина стала ближчою до своєї мети: реалізовувати своє покликання через волонтерську діяльність та можливість змінити світ через служіння.

121233201_1685978651

Як саме ти зрозуміла, що волонтерство – твоє  покликання?

– Сфера добровільної діяльності мені імпонувала ще зі школи. До нас часто приїжджали волонтери з християнських організацій, і мене це дуже надихало. Мрія після закінчення школи стати волонтером стала однією з найважливіших цілей.

Коли мені виповнився 1 місяць, мене віддали до інтернату. Все своє життя: підлітковий вік до закінчення школи, я проживала і навчалась у школі-інтернаті. Не найкращі моменти, які б я хотіла згадувати, але це частинка моєї історії, яка завжди буде зі мною.

У моїх спогадах є незабутні часи, один з них – поїздка в Італію до прийомної сім’ї. Мені було вісім років, і це був перший візит за межі України. Потрапити в родину для мене стало невеличким святом в поєднанні з  відчуттям власної цінності та опіки. На цей період випав мій день народження. Того дня мені вдалось пережити маленькі дитячі радості: перший торт, власні подарунки, а головне – сім’я, яка дуже добре до мене ставились.

– Кому ти завдячуєш у становленні як особистості?

– В першу чергу це нашим викладачам та вихователям. Змалку у мене були проблеми зі здоров’ям: я погано говорила. Постало питання про моє переведення в центр для слаборозвинених дітей. Моя перша вчителька повірила у мої здібності, взяла до себе в клас і працювала зі мною. Цей момент загартував мене і запам’ятався на все життя. Кожен вихователь вкладав у нас максимум і нагадував, що необхідно підкорювати вищу рамку в житті. Нам неодноразово повторювали: «Ставте собі цілі й вчіться. За своє життя ви відповідаєте самі».

81284574_14303062204

У мене була ціль – навчання в університеті. Тому, отримавши добрі результати з зовнішнього незалежного оцінювання, я вступила у Вінницький педагогічний університет ім. М. Коцюбинського.

Під час навчання в університеті християнська сім’я волонтерів надала можливість проживати в будинку для колишніх випускників інтернату. Завдяки їм я по-іншому глянула на християнство і стала ближчою до волонтерського руху. Я заново відкрила для себе Бога, як і те, що Він нас любить, і наш прихід у цей світ є недаремний.

13498126_61877446828

– В чому полягає різниця волонтерської діяльності в Україні та у Європі?

– Все залежить від української ментальності, рівня життя та свідомості. Дехто з нашого населення просто не бачить сенсу, щоб допомагати. Буває таке в українців. Даремна трата часу, фінансів, ресурсів, виникають упередження, які не мають реальних підстав.

Волонтери роблять ту роботу, яку звичайні люди не будуть робити.

В Європі чи в США все набагато простіше, для людей чути й відразу реагувати на проблему – це нормально. Волонтерство є частиною буденного життя. Воно таке ж звичне, як і походи до кіно або церкви. У нас же зазвичай наймасовіші заходи відвідування дітей-сиріт трапляються тільки на свята: Новий Рік, Різдво чи День святого Миколая. А так, на регулярному рівні чи в інший період року буває не часто.

Коли я вчилась в інтернаті, найбільше подарунків у нас траплялись саме на зимові свята. Безперечно це хороша традиція, але має бути якась систематичність.

Дітям хочеться спілкування і найголовніше є те, що коли до них приїжджати частіше, вони стають відкритими. Діляться мріями й переживаннями. Це набагато приємніше, ніж приїхати один раз на рік.

24862548_89103282105

– Чому саме діти-сироти?

– Діти-сироти – це частинка моєї історії. Мене завжди боліло серце за дітей, які залишені батьками або позбавлені батьківського піклування. Їм, як нікому іншому, потрібен друг, наставник. Людина, що завжди підтримає, вислухає і не буде засуджувати.

Після регулярного проведення часу з дітьми-сиротами сумний погляд дорослої людини змінюється на довірливу посмішку та відкритість.

Ця робота дає мені можливість отримувати цілу призму емоцій. Щастя, радість. Важко описати словами, це потрібно відчути й побачити на власні очі. Я не втомлююсь продовжувати робити хороші справи. Дитяча відкритість надихає мене, як і можливість стати для них справжнім другом. Головним у такому спілкуванні є те, що потрібно старатись не обіцяти дитині того, що ви не можете зробити. Бути чесним та більше підтримувати її в моральному плані.

69830377_13198567348

– Розкажи одну з історій твоєї діяльності як волонтера.

– Була одна дівчинка, до якої я приїжджала бувши волонтеркою, спілкувалась з нею та підтримувала її. Коли у мене був день народження, я проводила збір коштів у соціальних мережах.

Кожен охочий міг мене привітати, виславши бажану суму коштів. Зібрана сума згодом була відправлена на служіння. Ця дівчинка надіслала мені двадцять гривень, зі словами: «Це все, що в мене є, але ти дала мені набагато більше». Я була дуже зворушена, бо знала, що ці кошти були їй потрібніші. Те, як вона відкрила своє серце, для того, щоб поділитись, мене дуже розчулило. Цей жест доброї волі був викликаний нашим спілкуванням та довірою. Вкотре переконуюсь, що не все вимірюється грошима, а на хороші справи потрібно лише бажання.

– Чому наша спільнота вішає ярлики на вихованців інтернату?

– У дітей позбавлених батьківського піклування такі ж самі потреби в самореалізації, як і в дітей з повних сімей. Вони дорослішають раніше і є більш адаптивними в соціумі. Вже змалку вони стикаються з питаннями власної цінності у цьому світі та приналежності до нього. Я часто згадую своїх однокласників і ті якості, які отримала в спілкуванні з ними, є дуже цінними. Головним було те, що серед вихованців інтернату не було заздрості. Коли дітей всиновлювали ми були щасливі за тих, хто отримав нагоду жити в сім’ї.

Мені відомо, що спільнота дуже швидко накладає соціальні шаблони. Перший час, після закінчення інтернату, я відчувала ярлик випускниці. Але з часом, в спілкуванні з однолітками, в навчанні ти починаєш себе проявляти по-іншому. Тебе починають вже бачити такою ж людиною, яка здатна на все і відсутність батьків на це не повпливало.

90039848_13850946435

– Чи задумувалась ти, яким би було твоє життя без школи-інтернату?

– Після закінчення інтернату близько 90 відсотків вихованців шукають своїх батьків. Вони хочуть знати свою історію, можливо, у них залишились батьки, брати чи сестри. Діти пишуть листи, шукають адреси. Але коли знаходять, то більшість розчаровуються, бо ніхто їх не чекав. Отже, сподівання, що накопичувались роками, руйнуються. Я не хочу уявляти, яким би могло бути моє життя без інтернату, цілком задоволена тим, чим володію зараз. Я спілкуюсь зі своїми рідними частково. Дуже вдячна Богу за те, що маю на це час. Люди, які мене оточують, вносять певні корективи й настанови. Я рада, що у мене є ті, на кого можна покластися.

IMG_2569

– Чим би займалась, якби не була волонтеркою?

– Насправді мені складно це уявити (сміється). В майбутньому я хочу заснувати власний бізнес, за допомогою якого буду реалізовувати благодійні проєкти та залучати людей до соціальної активності. Це є у мене в планах, як і мета всиновити дитину, подарувати їй майбутнє, стати опорою та гідною підтримкою в житті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

За темою

Волинянин Михайло Жовнер про віру і релігію, бізнес без криміналу й друзів в американській та українській політиці
17:44 - Пт / 15 Жов. Люди
«Ідея «Послужи пастору» викрила серця багатьох людей, які не готові служити», – Олександр Савич
11:29 - Нд / 10 Жов. Люди, Україна
«У Луганську роздавали Біблії, як хліб», – Брія Блессінг
13:42 - Пн / 27 Вер. Люди, Україна
«Бог витягнув мене з ями, в якій я був»: як падіння змінило життя Миколи Дирди
13:55 - Сб / 25 Вер. Люди, Україна, Християнське життя
Полтавка стала прийомною мамою для 11 дітей
16:00 - Пн / 23 Сер. Люди
«Розповідаю дітям, що Бог їх любить»: християнка-поетеса Галина Левицька
15:50 - Чт / 12 Сер. Люди, Україна
«Дім затишку»: як у Дерно працює християнський будинок-інтернат (фото)
18:30 - Ср / 28 Лип. Україна
Життя не у «кайф»: історія варашанина, який позбувся наркотичної залежності
21:48 - Нд / 25 Лип. Люди, Україна
«Діти – це подарунок Божий»: донька вмовила батьків взяти малюка із дитбудинку
17:04 - Чт / 22 Лип. Україна
«Душеопікунство – це розмова трьох: душеопікуна, опікуваного і Бога», – Наталія Кулеба
12:48 - Нд / 18 Лип. Люди, Україна
«Від мене усі відмовилися»: колишній мусульманин про шлях до Христа
14:30 - Пн / 05 Лип. Люди, Україна
«З Кенії я приїхала з новим прізвищем». Історія місіонерки Марфи Кацюби
19:30 - Пн / 14 Чер. Люди, Світ