«У Кенії на тебе дивляться, як на магната», – пастор Валерій Бегас
0
izobrazhenie_viber_2021-12-07_21-42-18-939-970×729

Пастор Адвентистської церкви у Сумах Валерій Бегас розповів про те, як благовістив на Мадагаскарі та в Кенії, чим відрізняється життя в Африці від України, а також про труднощі служіння.

У грудні 2021 року Валерій Бегас провів програму у Кенії. В результаті охрестилися сто шістдесят дві людини. Детальніше про це – у розмові для adventist.ua.

Як у вас виникло бажання розповідати про Бога в інших країнах? І чому ви обрали Африку?

Це ціла низка подій у моєму житті. Народившись у віруючій сім’ї за часів Радянського Союзу, я на особистому досвіді відчув переслідування радянської влади. Це був складний час. «Воронок» неодноразово вночі приїжджав, щоб забрати батька.

Нас, маленьких дітей, хотіли відібрати у батьків та відправити до інтернату. У школі також висміювали. Я часто чув звинувачення, що люди до нас у церкву приносять гроші. Тому мені завжди хотілося змінити ставлення суспільства до віруючих та належати до Божої церкви.

Коли в 90-х роках настала релігійна свобода, внаслідок багатьох біблійних програм організовувалися нові адвентистські громади. 2000 року я познайомився з пастором-євангелістом Олександром Антонюком. До переїзду в Україну він багато років працював у Росії з відомим проповідником Джоном Картером. І ось одного разу Олександр запросив мене бути ведучим на його програмах. Пам’ятаю, що у Кривому Розі зал на вісімсот місць був настільки переповнений, що люди сиділи на сходинках. Зустрічі проводили у три зміни. Тоді хрестили майже п’ятсот людей.

Незабаром Олександр Антонюк запросив мене до своєї команди. Ми переїхали до Дніпра, а програми проводили по всій Україні.

Пізніше мене обрали до команди Адвентистської місії, церкви в нашій країні. Я був помічником євангеліста. Що це означало для мене? Це коли стоїш перед тисячами людей, а потім бачиш сотні хрещених. За кілька років ми провели євангельські зустрічі у всіх обласних центрах: від Львова, Чернівців до Севастополя. Після періоду «великої євангелізації» я повернувся до пасторського служіння. Але мріяв знову побачити десятки, сотні людей, які бажають укласти завіт із Богом. Це було мрією протягом багатьох років.

Якось 2011 року до Білої Церкви приїхали Дмитро Зубков та Василь Стойка. Вони розповіли про програми на Мадагаскарі та попросили підтримати це служіння. На презентації я побачив свого приятеля – пастора Брюно. Пізніше зателефонував йому і запитав, що потрібно, щоб проповідувати на Мадагаскарі. Він відповів, що потрібні бажання та фінанси. Брюно погодився бути перекладачем і висловив готовність допомогти у цьому служінні.

Щоб зібрати необхідну суму, знадобилося понад три роки. І ось у 2015 році з пастором Брюно я опинився на Мадагаскарі. Я знову «захворів» євангелізацією. Тепер я щороку проводжу свою відпустку на Африканському континенті і не тільки.

Як вирішуєте питання фінансів, адже переліт до Африки коштує досить дорого?

Допомагають родичі та знайомі. З кожним із них я неодноразово ділився своєю мрією. Вони погодилися підтримати цей проєкт та стати моїми спонсорами. Ми розуміємо, що поки ще є час і можливості розповідати про Ісуса Христа, потрібно негайно їх використовувати.

izobrazhenie_viber_2021-12-17_20-21-01-190-970×728

Після Мадагаскару ви відвідали Кенію – це випадковість чи сплановані відвідини іншої країни?

Брав участь у програмах у Танзанії та на Філіппінах. Але у 2020 році через пандемію подорожі майже припинилися. Магадаскар закрив кордони на довгий час. Я відчував певний душевний біль через вимушену перерву. Чекаючи, що з дня на день відкриють кордони і буде можливість поїхати, бо я спеціально для Євангелізації зберігав відпустку. Та нічого не вдавалося. Люди чекали, справді чекали, але Мадагаскар був закритий. І я почав шукати інші країни, де міг би послужити. Згодом керівник відділу глобальної церковної місії у Кенії зв’язався зі мною. Було вирішено організаційні моменти, і в грудні минулого року я полетів до Какамеги в Кенії. За кілька місяців до цього місцеві пресвітери організували соціальні програми. Зосереджувалися більше на медичній сфері.

Чи були інші проблеми, пов’язані з пандемією? Як вона вплинула на відвідування євангельських зустрічей?

Без труднощів не обійшлося. Одного разу ми провели понад шість годин у літаку в аеропорту. Далі нас змусили зробити ще один експрес-тест, хоча ми заздалегідь зробили ПЛР-тести. Зрештою, нас пересадили в інший літак, змінили рейс призначення, минаючи інші країни. А все через те, що в Дубаї хоч і скасували масковий режим, але водночас посилили вимоги до транзитних пасажирів, які навіть не покидають аеропорт.

Щодо відвідуваності програм, важко сказати. Ми намагалися дотримуватись карантинних заходів. Звичайно, пандемія вплинула на відвідуваність, але члени церкви намагалися особисто запрошувати друзів та знайомих.

Чи легко працювати із місцевими членами церкви?

З одного боку, вони активні. Завжди захоплююсь тим, як вони славлять Бога у церкві. З іншого, вони не завжди можуть зрозуміти, що саме ти хочеш. Коли проводиш масштабні заходи, то дуже важливо бути однією командою. Проте доводилося різні дрібниці пояснювати кілька разів і різними способами. Та загалом у нас все вийшло.

Коли просиш їх зробити те, що їм подобається, результат перевершує всі очікування. Наприклад, вони можуть годинами співати, дуже люблять ходити маршем. Це, певно, ще одна особливість місцевої культури.

izobrazhenie_viber_2021-12-17_20-16-42-421-970×728

Розкажіть про ваші враження від Кенії.

Природа саме тут дуже незвичайна. Не одразу здогадаєшся, що це Африка, бо все росте та зеленіє. Пустеля звичайно у них є, але ми були біля озера Вікторія, і там дуже буйна рослинність.

У Кенії є проблема – кількість місцевого населення зростає, і жителі бездумно палять ліс, знищують свою зелену зону. Хоча є постійна охорона насаджень, ситуація критична. Там величезні гектари лісу, але якщо вирубку не вдасться зупинити, то регіону загрожує природна криза. Тваринний світ іноді схожий на наш. Наприклад, собаки дуже схожі на українських родичів.

Для вегетаріанців у Кенії благодать. Авокадо росте як у нас квіти, є гаї з бананами, кавуни та всілякі фрукти – всього вистачає.

А ось традиційний раціон жителів Кенії для нас видавався трохи дивним. Здебільшого місцеві харчуються якоюсь кашею, до того ж їдять руками. Я не міг зрозуміти, чому саме руками, адже є вилки, ложки… Найчастіше готують рис, іноді вермішель. Їдять багато, набагато більше, ніж у нас, мріють про м’ясну їжу.

Нам достатньо було фруктів. Я брав на обід кавун, манго, папаю і був щасливий. Ринків там багато, і ціни, у нашому розумінні, дуже низькі. Наприклад, кілька ананасів можна було купити за три-чотири гривні.

izobrazhenie_viber_2021-12-07_21-55-16-815-970×728

Чи пощастило зустрітися з цікавими людьми?

На жаль, не встиг зустрітися із керівництвом міста. На Мадагаскарі голова селища завжди зустрічався з нами і цей був як бонус для наших програм. У Кенії такого досвіду не було, оскільки постійно відвідували різних людей та місця. Вільного часу майже не було.

Але цікавою видалася зустріч з адвентистом, який є начальником в’язниці. Він немов батько сприяє звільненню ув’язнених. Завдяки йому ми мали можливість розповідати про Бога в місцях позбавлення волі. У в’язниці ми змогли здійснити проєкт «Церква за один день» – тоді хрестилося сто тридцять людей.

А що щодо негативних моментів – такі були?

Мені якось пропонували сісти за кермо і проїхатися кенійськими дорогами. Хоча я водій і люблю машини, але завжди відмовлявся. Вони мають одну проблему – водії вкрай не акуратні. Основний доступний транспорт – це мотоцикли. На них перевозять все, що можуть – усілякі вантажі, дуже важкі мішки, пластикові стільці. В країні лівосторонній рух. Але найбільшою проблемою було те, що вони могли мотоциклом буквально проїхати по ногах. На Мадагаскарі учасники дорожнього руху якось більше шанують один одного. А в Кенії якась незрозуміла місцева традиція: для того, щоб проїхати містом, треба поводитися на дорозі дуже нахабно.

Пастор Фелікс Понятовський, який зараз здійснює служіння в Кенії, розповідав, що також намагається не їздити центром міста. Можна довго стояти на перехресті і ніхто тебе не пропустить. Об’їжджають та не пропускають. Поліція, звісно, є, але вони у таких ситуаціях ніяк не реагують.

Ще незвично для білої людини відчувати інше ставлення себе. У Кенії на тебе дивляться, як на грошового магната. Хоча я багато разів намагався пояснити, що це не так, але вони наче не чують. Кошти для поїздки були зібрані в результаті особистої економії, і я не завжди міг бути спонсором різних проєктів. Але все одно щодня отримував по кілька пропозицій: дайте гроші на те чи це.

Як Адвентистська церква в Кенії служить суспільству?

Найбільша потреба – це медичне обслуговування. Також у Кенії багато безпритульних дітей. Церква організовує для них обіди. У цьому служінні також беруть участь представники інших деномінацій.

Олег Литвиненко

izobrazhenie_viber_2021-12-07_21-51-23-414-970×728
izobrazhenie_viber_2021-12-17_20-11-46-787-970×728
izobrazhenie_viber_2021-12-07_21-54-05-317-970×728
izobrazhenie_viber_2021-12-17_20-11-30-512-970×728
izobrazhenie_viber_2021-12-17_20-15-36-632-970×728

За темою

Історія одного кохання: Сергій Брикса
16:48 - Пн / 19 Вер. Люди, Музика
«Квартири віддав переселенцям». Християнин з Луцька евакуйовує з гарячих точок людей з інвалідністю
17:14 - Пн / 09 Тра. Люди, Світ, Україна
Геннадій Мохненко: «Росія чинить жахливе жертвоприношення»
17:19 - Вт / 05 Кві. Люди
«На передовій поранені душі шукають Бога», – капелан Юрій Щербина
13:14 - Ср / 16 Лют. Люди
Як запропонувати, щоб вона не відмовила: історії освідчення від відомих служителів
20:59 - Пн / 14 Лют. Люди
«Ліпше не вийти заміж, ніж вийти за «чужу» людину», – Людмила Бендус
19:30 - Пн / 14 Лют. Люди
«Для чого прийшов Ісус». Свідчення Людмили Бендус
12:00 - Нд / 06 Лют. Люди
На Волині жінка подолала наркозалежність і повернула єдиного сина
11:43 - Нд / 30 Січ. Люди, Україна
«Наша культура сорому не дозволяє зізнаватися в сімейних проблемах», – Лео Франк
20:00 - Вт / 25 Січ. Люди
Яна Резнікова – про театр, який покаже проблеми дітей з інвалідністю
13:55 - Вт / 25 Січ. Люди
«Для мене найбільша романтика — коли ми вечеряємо разом»: Євгенія Паночко
12:30 - Вт / 11 Січ. Люди
Богдан Галюк: «Нам потрібна християнська освіта, яка йде у парі з Церквою і підтримує її руки»
12:35 - Ср / 29 Гру. Люди, Україна, Християнське життя