«У Нью-Йорку «Щедрик» звучить усюди». Розмова з дослідницею пісні
0
DAN01742
Автор фото: Данило Павлов, The Ukrainians

Різдвяна колядка Carol of the Bells – одна із найвідоміших пісень у світі. Міжнародній популярності фольклорної композиції ми завдячуємо талановитому аранжуванню Миколи Леонтовича. Втім «Щедрик» міг так і залишитися локальним твором, якби не світові гастролі Української республіканської капели Олександра Кошиця. Скрізь, де виступав український хор, залишився незабутній слід казкової різдвяної композиції «Щедрик». Саме шляхом Кошиця та його хористів послідувала українська науковиця Тіна Пересунько. Вона поставила за мету дізнатися про «Щедрик» більше за всіх на світі.

Тіна дала інтерв’ю «Главкому» з передріздвяного Нью-Йорка. 

– Тіно, чому ви обрали темою дослідження світовий тріумф твору «Щедрик»? Як почалася ця історія?

– Історії «Щедрика» я торкнулась 2014 року зі вступом до аспірантури Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського. Я почала писати дисертацію, працювала з документами про Українську республіканську капелу, які зберігаються у Києві в Центральному державному архіві органів вищої влади та управління України. Тоді ж уперше в українській історіографії я вжила термін «культурна дипломатія» стосовно історичного минулого України. Опублікувала ряд наукових та публіцистичних статей на тему культурної дипломатії Української Народної Республіки.

Своє дослідження я базувала на архівних документах капели та інших урядових відомств УНР. Дослідила причетність тодішніх МЗС та Міністерства освіти та мистецтв до організації гастролей хору Олександра Кошиця, що відряджався за кордон з чіткою геополітичною метою – сприяти міжнародному визнанню України. Ініціатива проєкту належала главі тодішньої української держави Симона Петлюри. Усе це дало мені підстави заявити про те, що в Україні політика культурної дипломатії на державному рівні почалась ще за доби УНР, а не 2015 року, як йшлось у різних українських публікаціях.

«Хітом українських концертів за кордоном стала саме колядка Леонтовича» 

– Тож на «Щедрика» ви також натрапили в архівних документах?

– У цьому ж фонді Української республіканської капели я знайшла безліч документальних підтверджень того, що хітом українських концертів за кордоном стала саме колядка Леонтовича. Уперше оприлюднила чисельні спогади хористів і відгуки європейської преси стосовно популярності твору Леонтовича, переклади «Щедрика» на фламандську, французьку, англійську, польську, нідерландську та інші європейські мови.

Тоді ж я запровадила до української історіографії поняття європейської прем’єри «Щедрика», подавши дати його виконання хором Олександра Кошиця у 10 країнах Західної Європи упродовж 1919-1921 років – від Праги до Барселони.

Адже погодьтесь, досі ми нічого не знали про європейську сторінку «Щедрика». Наші знання обмежувалися американським резонансом мелодії Леонтовича. Та й то у більшості все зводилось до культового кіно «Сам удома», що вийшов на екрани у 1990 році. А що було до цього? А до цього була пізнаваність «Щедрика» в Європі впродовж 1919-1921 років. 

Микола Леонтович (1877-1921) – український композитор, диригент, піаніст, педагог. Автор відомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Ой, з-за гори кам’яної». На основі народних мелодій створював оригінальні самобутні хорові композиції. Вперше пісню «Щедрик», написану композитором Леонтовичем, було виконано хором Київського університету в 1916 році. У «Щедрику» співається про ластівку, яка прилетіла до господи провістити багатий рік для родини. 

«У Нью-Йорку «Щедрик» звучить усюди». Розмова з дослідницею пісні

– Наскільки дав можливість розкрити тему виграний грант від УКФ? Які результати реалізації проєкту в Україні?

– Аби максимально популяризувати цю тему не лише серед українських істориків, але й дипломатів 2018 року я за підтримки Українського центру культурних досліджень подала на конкурс грантів Українського культурного фонду свій авторський проєкт «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України».

Здобувши грант, того ж року я упорядкувала й видала збірник архівних документів і однойменну мандрівну виставку. Упродовж 2019 року, якраз до 100-річчя створення Української республіканської капели, матеріали експонувались в Дипломатичній академії при МЗС, Верховній Раді та Кабінеті міністрів. Згодом були представлені у різних містах і областях України. 

3_571
Відкриття виставки «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» у Верховній Раді, січень 2019 року

Проєкт спричинив інтерес до теми «Щедрика» та історії культурної дипломатії УНР з боку різних кіл та українських інституцій. Восени 2019 року з ініціативи директорки Програми імені Фулбрайта в Україні, світлої пам’яті Марти Коломієць, у Київській Національній філармонії відбувся концерт до 100-річчя української культурної дипломатії. Тоді ж пані Марта ініціювала грандіозний проєкт – організацію з нагоди 100-річчя американської прем’єри «Щедрика» у 2022 році ювілейного концерту у нью-йоркському Carnegie Hall.

Я теж загорілась цією ідеєю. Вирішила подаватись на Програму імені Фулбрайта, аби дослідити предметно історію вже американської сторінки гастролей хору Олександра Кошиця і «Щедрика». Пройшла конкурсну процедуру і здобула перемогу.

«Спростувала серйозні помилки в українській та англомовній Вікіпедії»

– Як це – подаватися на Програму Фулбрайта? Як вважаєте, чому обрали Вас? Що саме передбачає Програма?

– Мушу зазначити, що я не один рік подавалась на Програму імені Фулбрайта. Свою польську стипендію (Тіна – стипендіатка програми імені Лейна Кіркланда, студіювала у Варшаві польську історію культурної дипломатії – «Главком») я також отримала не з першого разу. Відкрито про це говорю для того, щоб заохотити інших не здаватись. А пробувати вдруге і втретє. Всьому свій час. Головне не припиняти працювати.

Програма імені Фулбрайта передбачає проведення наукових досліджень в американських університетах чи дослідних центрах. Мій проєкт сфокусовано довкола дослідження історії американських гастролей хору Олександра Кошиця та історії музичної трансформації «Щедрика» на англомовну колядку Carol of the Bells.

Це широка тема, яка включала роботу не з однією архівною установою США. За дев’ять місяців дослідницького візиту я встигла попрацювати з фондами Українського музею у Нью-Йорку, Української вільної академії наук у США, Українського музею та бібліотеки у Стемфорді, Українського історико-освітнього центру у м. Сомерсет, архівом Колумбійського університету, Публічної бібліотеки Нью-Йорка, Українського Національного музею у Чикаго. З’їздила до Каліфорнії. Познайомилась, і фактично відкрила, невідому досі гілку роду нашого відомого композитора Кирила Стеценка. Мова йде про його двоюрідного брата Петра Стеценка, відомого у Голлівуді художника кіно. Відкрила маловідомі досі сторінки голлівудської біографії Олександра Кошиця.

Також тривають мої дослідження американської біографії «Щедрика». Перше, що я зробила, це спростувала серйозні помилки в українській та англомовній Вікіпедії стосовно дати американської прем’єри «Щедрика». Ще донедавна кругом зазначалось, що це відбулось 1921 року. Щороку так говорили і українські ЗМІ. Натомість прем’єрний концерт хору Олександра Кошиця у Carnegie Hall відбувся на рік пізніше – 1922 року. Досі щороку ця невірна дата поширювалась і серед українських ЗМІ.

Також продовжую упорядковувати інші факти американської біографії «Щедрика», зокрема історію його прем’єри у 115 містах США під час гастролей хору Олександра Кошиця у 1922-1924 роках.

З’ясувала також обставини написання англомовної колядки Carol of the Bells. Уже цьогоріч я поділилась частиною результатів свого дослідження, співпрацюючи з МЗС і партнерами в рамках проєкту «Щедрик: магія Різдва».

Ми зробили англомовний сайт про «Щедрик», відбувся концерт на Михайлівській площі, відеомапінг з історії «Щедрика» на будівлі Дипакадемії при МЗС. Паралельно разом з іншими партнерами я працюю над підготовкою на тему «Щедрика» виставок, роликів, документальних фільмів тощо. Роботи дуже багато.

– Чи зустрічалися із нащадками Олександра Кошиця або когось з української капели?

– Мала унікальну зустріч з Василем Трухлим, сином співаків хору Олександра Кошиця – Івана Трухлого і Катери Здорик-Здориченко, котрі побралися під час турне. Аби зустрітись з ним та його дружиною Лідією я спеціально поїхала до Чикаго. Пан Василь є знаним в США лікарем, доктором медичних наук. І звісно ж успадкував від батьків музичний талант. Тривалий час диригував відомим хором «Сурма», що гастролював різними країнами Америки. Разом з дружиною Василь Трухлий розповів багато цікавих спогадів про своїх батьків. Про тата – скарбника і співака капели Івана Трухлого. Про маму – Катерину Здорик-Здориченко, голову жіночого комітету капели, що збирала гроші на армію УНР. Вона ж має нагрудний хрест Симона Петлюри. Після закінчення світових гастролей їхні легендарні батьки часто розповідали в сімейному колі свої пригоди. 

4_398
Зустріч з 95-річним Василем Трухлим, сином хориста Української Республіканської Капели Івана Трухлого, що мешкає в Чикаго

Побачила їхній родинний архів, подарувала книжку. Ще планую кілька таких зустрічей. Адже сьогодні дуже мало лишилося прямих нащадків співаків хору Олександра Кошиця, треба поспішати.

– Які унікальні архівні матеріали вдалося знайти?

– Один з найважливіших раритетів – відео з диригуванням Олександра Кошиця, що зберігається в колекції Українського музею та бібліотеки у Стемфорді. В архіві Української вільної академії наук у США знайшлись досі невідомі фотографії Олександра Кошиця та спогади хориста Павловського. У фондах Українського історико-освітнього центру в містечку Сомерсет знайшлись світлини з американського турне хору Кошиця. 

5_281
В українському музеї та бібліотеці Стемфорда

Особлива знахідка – це великий альбом рецензій американської преси на українські концерти в США. Він зберігається в архіві імпресаріо хору Макса Рабінова у Публічній бібліотеці Нью-Йорка. Нарахувала в ньому більше 1700 рецензій, що вийшли упродовж 1923-1924 років. Детальніше про свої знахідки я ще писатиму в наступному році, коли ми відзначатимемо 100-річчя американської прем’єри «Щедрика» і 145-річчя з дня народження Миколи Леонтовича.

– Чи впізнавана сьогодні в США композиція «Щедрик» та що знають американці про її автора?

– «Щедрик» звучить усюди у Нью-Йорку, особливо на Різдвяні свята. Сьогодні чула його в метро у виконанні якогось американського аматорського гурту.

Утім навряд чи масовий слухач здогадується чи навіть задумується над тим, хто є автором цієї популярної у США пісні. Цього напевно і не варто очікувати, адже ми також, чуючи в публічному просторі якісь відомі мелодії, не завжди знаємо й задумуємось про їхніх авторів. 

6_199
Один з найперших записів Carol of the Bells (1940-і р) у виконанні американського гурту Fred Waring and the Pennsylvanians

Інша справа фахівці й виконавці «Щедрика». Вони у переважній більшості знають про Леонтовича. Адже ще 1936 року під час першого опублікування твору Carol of the Bells у музичному видавництві Carl Fischer було чітко зазначено: автор тексту – Пітер Вільговський; автор музики – Микола Леонтович. У такій же подачі композиція Carol of the Bells була зареєстрована 1937 року в американському каталозі авторських прав. Тож у наступні десятиліття усі американські хори і виконавці Carol of the Bells мусили посилатись на автора музики Миколу Леонтовича. 

Хоча траплялись і помилки. При перших виданнях Carol of the Bells зазначалось, що «Щедрик» – це балканська пісня. Десь писали, що це переклад з російської мови. Десь, на жаль, забувалось і авторство Миколи Леонтовича.

Тож сьогодні нашим завданням є нагадати американському суспільству про українського композитора. Популяризувати його ім’я передовсім у Нью-Йорку, де 100 років тому уперше прозвучала його геніальна обробка і де пізніше було створено Carol of the Bells. 

– На яких умовах використовується в США композиція «Щедрик»? Чи отримує хтось роялті?

– На скільки мені відомо, родина Пітера Вільговського досі отримує роялті від виконання Carol of the Bells. 

«У Нью-Йорку «Щедрик» звучить усюди». Розмова з дослідницею пісні