«Якщо в людини із серцем все гаразд, їй не буде заважати жоден інструмент», – лідер гурту Unison Band
1+
IMG_0027

Про музичні смаки не сперечаються – у всякому разі, коли мова йде про Unison Band. Попри часту зміну складу, гурт існує вже добрий десяток років і продовжує підкоряти серця слухачів глибиною поклоніння та професійним рівнем виконання своєї музики.

Журналістка «Світогляду» поспілкувалася з незмінним лідером гурту Володимиром Хлистою. Він водночас є керівником музичного факультету Української баптистської теологічної семінарії у Львові, тож кому як не йому не з чуток відомо про проблеми та виклики музичного служіння.

Володимир дуже позитивний і відкритий, відразу просить звертатися до нього на «ти» і багато сміється під час розмови. Відверто та щиро він розповів про творчий шлях гурту, про те, чи заробляють музиканти на християнських заходах та яким повинно бути музичне служіння в церквах.

– Стандартне питання на кожному інтервю. Розкажи трошки про себе.

Я народився в місті Борислав на Львівщині. Мій батько трагічно загинув ще в дитинстві, тож мене багато виховували віруючі дід з бабцею. Таким чином у церкві я був ще з дитинства. Покаявся у 17 років, прийняв хрещення, і з того часу вже був долучений до служіння.

Закінчив Дрогобицьке музичне училище, навчався на диригента у Львівській консерваторії. Ще під час навчання почав співпрацювати з Українською баптистською теологічною семінарією у Львові (на той час це був ще музичний коледж). Мене задіяли у викладанні і з часом я став там керівником музичного факультету. Пізніше коледж став семінарією.

Останні 4 роки вже повністю переїхав із сім’єю до Львова для роботи, займаюся тут музичним служінням. З дружиною Лілією маємо трьох дочок.

94603143_10223122157104546_2146828553818210304_n

– Ти організатор, а також лідер музичного гурту Unison Band. Що означає ваша назва?

«Унісон» – це термін, який означає єдність, злагодженість у музиці, коли всі виконавці синхронно виконують одну мелодію або партію і звучать дуже злагоджено.

Для мене «унісон» – це досконалий символ єдності. Тому це гарний лозунг як про єдність усередині команди, так і про нашу єдність з Богом. І, врешті-решт, ми хочемо допомагати людям бути в унісоні з Богом – це наш неофіційний девіз.

Взагалі, назва – це складне питання для всіх музичних гуртів, напевно (сміється, – ред.). Ми утворили групу давно – близько 15 років тому – і дуже довго не могли придумати, як нам називатися.

Не хотіли брати якусь дуже християнську, супердуховну назву, тому що мріяли бути таким собі місійним гуртом і легко заходити навіть у світську аудиторію. Шукали щось нейтральне, але й водночас зі змістом. І «Унісон», в принципі, це така назва, що «не кусається».

– У вас часто міняється склад, чи не так? Чому?

На жаль, дуже часто. В першу чергу, через географічне питання. Організовували і починали групу ми в Бориславі. Потім дехто з перших учасників виїхав в Америку, хтось одружився/вийшов заміж, ще кудись переїхав. Були різні обставини.

Пізніше я переїхав до Львова. Склад знову помінявся, деякі виконавці захотіли займатися чимось іншим.

160258377_430282304741227_3257045446046163204_n

Ми починали групу з нуля. Зараз модно говорити «мати наперед бачення, плани». В нас це працювало зовсім не так. Ми планували просто задіяти молодь нашої церкви, щоб разом організовувати молодіжні спілкування.

Я працював, в основному, з початківцями. Набирав людей, які хотіли служити Богу, мали здібності і прагнули їх розвивати. І тому бачення як такого спочатку не було, Бог почав розвивати його з часом.

Тож спочатку ми співали на молодіжках. Співали квартетом, а-капела. Потім якось виникла потреба заспівати на весіллі наших знайомих. Після цього нас почали запрошувати на інші весілля, якісь молодіжки, фестивалі. Вже пізніше до нас почали приєднуватися музиканти з інших церков, зі Львова.

І хоча склад «Унісону» часто змінювався, зараз я відчуваю, що група вийшла такою собі школою для багатьох виконавців. Ми виховали певну категорію людей, які зараз служать, хай навіть і в іншому місці.

– Багато музикантів, яких ви виховали, стали професіоналами.

Так, Артем Банар співає у гурті «KVANT». Екссолістка Таміла Мамедова зараз професійна співачка, а також викладач вокалу у Львові. Вона, до речі, є викладачем двох солістів, які співали після неї у нашій групі. Так що у нас є навіть таке учнівство.

Також з нами був гітарист Діма Фік. Зараз він лідер групи прославлення в одній із нових церков в районі Львова. Була в нас давно солістка Таня, то зараз її син – саксофоніст в нашій групі. Вже нове покоління підтягнулося.

– Хто залишився із найпершого складу, окрім тебе?

Тільки я (сміється, – ред.). Взагалі, окрім мене, із відносних «ветеранів» групи є ще барабанщик. З нами він грає вже приблизно 10 років. Третій «ветеран» – саксофоніст, а всі інші – досить нові люди. Останній раз наш склад оновився рік тому.

210619621_346255743565770_6981581233716515303_n

– На скількох інструментах грає ваш саксофоніст? На ваших виступах іноді важко прослідкувати, скільки інструментів він встигає змінити протягом однієї лише пісні.

Саксофоніст наш – універсальний музикант. У музичну школу він ходив на фортепіано, а потім я порадив його мамі (вона раніше співала з нами) віддати його на якийсь особливий інструмент – трубу або скрипку, наприклад. Вона вибрала саксофон, тож хлопець почав розвиватися у цьому. Потім він закінчив музичне училище, наразі вчиться у консерваторії. Там і кларнет освоював, і сопілки.

Оскільки він професійний музикант, то може потрошку грати на всьому. Окрім згаданих духових інструментів, фортепіано і саксофона, грає на всіх ударних і перкусійних. Також він вступив до нас у семінарію на хорову справу, плюс освоює гітару. То я думаю, що він буде мультиінструменталіст (музикант, який володіє грою на музичних інструментах кількох різних родин (струнні, клавішні, духові тощо), – ред.)

– На скількох інструментах граєш ти?

У мене щось схоже. Я вчився в музичній школі на акордеоні, то з дитинства його зненавидів (сміється, – ред.). Зараз на акордеоні вже не граю, використовую його часом на коляду.

З підліткового віку граю на фортепіано, це був мій додатковий інструмент у музичній школі. Фортепіано, на відміну від акордеону, я застосовував у церкві – грав на зібраннях і молодіжках.

Потім вже в молодіжних таборах навчився грати на гітарі. Я казав, що в нас були люди «з нуля», коли ми засновували групу. Тоді в мене була така мотивація: «освоїти інструмент, щоб навчити іншого». Тому я сам навчився і на барабанах, і на електрогітарах.

IMG_0600

– Тобто, можеш замінити будь-кого в «Унісоні»?

Всіх, окрім саксофоніста (сміється, – ред.).

– Де ви шукаєте людей для групи?

Як я вже казав, так вийшло, що спочатку в мене не було бачення для гурту. Вірю, що Бог сам вів нас увесь цей час. Однак у мене є одне питання, яке постійно стоїть відкрите перед Богом.

У складні періоди я завжди запитую: «Боже, можливо, цього достатньо? Може, не треба, щоб цей гурт існував? Можливо, мені треба зайнятися чимось іншим? Покажи це. Але якщо треба це продовжувати – пошли людей або створи умови».

І Бог завжди відповідав. Наприклад, нам була потрібна студія звукозапису –знайомий пастор неочікувано сам запропонував мені приміщення. Так само і з людьми. Я не можу сказати, що я їх десь брав. Треба було людей – їх Бог якось знаходив.

Зараз специфіка усього мого служіння направлена на учнівство – ми виховуємо учнів, які виховуватимуть інших. Найбільшим, напевно, ресурсом для гурту є семінарія, де я працюю. До нас приходять дуже талановиті студенти, і тому якщо в групі є якась кадрова потреба, то ми маємо, до кого звернутися.

– То, виходить, є шанс, вступивши в УБТС, потрапити до складу Unison Band?

Звичайно! (усміхається, – ред.) Зараз якраз триває вступна кампанія, то ми завжди раді бачити в себе талановитих і посвячених студентів.

– Які умови вступу в УБТС на музичне служіння?

У нас є дві умови. Перша: людина повинна бути членом церкви і мати рекомендацію від пастора, що вона дійсно йде вчитися для служіння. Раніше була така категорія людей, які хотіли вчитися для себе. Однак навчання в семінарії відбувається великою мірою за кошти спонсорів, які хочуть виховати служителів для церкви. Саме тому першим пріоритетом для нас є усвідомлення людини, для чого вона це робить.

І друга умова: наявність здібностей і хоча б елементарні, базові музичні знання. А вже все решта – ми допомагаємо людині освоїти. Крім навчання, у нас добре розвинута система наставництва, коучингу, де ми допомагаємо стати не тільки гарним музикантом, але й сформувати в собі правильні духовні якості і серце служителя. Хто хоче в цьому розвиватися – запрошуємо.

195675762_10226706180902901_7903113031489683120_n

– Ти пишеш пісні для «Унісону». А ще я знаю, що пишеш дуже круті хорові пісні. Як в одній людині поєднується хор і така відносно сучасна музична група?

Вірю, що це Бог так цікаво мене вів. Моїм бекграундом з дитинства була традиційна консервативна церква, в якій переважало хорове служіння. І саме через хор я взагалі став музикантом. З підліткового віку я акомпанував на фортепіано і допомагав хоровому керівнику.

Вже потім і сам зайнявся молодіжним хором, а тоді вступив у музичне училище на диригента. Мій перший наставник теж був хоровим диригентом, він і направив мене у цю сферу.

Займаючись із молодіжним хором, я побачив таку проблему, що молодь хоче співати якусь нову музику. Але «нашої» нової музики тоді не було – були лише переклади американських або дуже «вєтхі» вітчизняні твори.

На той час тільки почали з’являтися групи прославлення, які вважалися модними і сучасними серед молодого покоління, а хор вже був чимось таким «відсталим». Я хотів поміняти ці стереотипи. Хотів написати якусь свіжу музику, яка була б актуальна для молоді, щоб трохи відродити хорове служіння, дати йому нове дихання.

Але мені завжди було страшно, я взагалі ніколи не вважав і не бачив себе композитором. Я просто експериментував для себе, робив якісь обробки, пробував писати хорові твори. Однак нікому їх не показував.

Потім я вступив у Львівську консерваторію. Там, будучи ще на першому курсі, познайомився з одним композитором-п’ятикурсником. Якось при розмові показав йому свої твори, щоб дізнатися, що він про них думає.

Він подивився і з таким захопленням мені: «Вау, нічого собі, я вже 5 років вчуся і не зміг би до такого додуматися! Як ти це пишеш? Їх треба показувати всім, їх треба співати!».

Після цієї розмови мої твори взяли на один хор, потім на другий. Вони «зайшли», їх швидко поширили. Потім мені дзвонили інші диригенти з проханнями писати ще. І так я побачив, що мої експерименти стали комусь в пригоді. Це тоді стимулювало мене ще більше розвиватися в цій сфері.

Тому, можна сказати, мій музичний шлях почався з хору і композиторства.

– Пишеш хорові твори досі?

Пишу. Хоча не завжди вистачає часу, тому що маю багато роботи в семінарії. Особливо багато адміністративної роботи, а вона забирає творчість.

Бо творчість добре працює в таких умовах, коли на тебе нічого не тисне і є достатньо часу, щоб сісти подумати, чимось надихнутися. Коли ти в шаленому темпі, треба боротися за той вільний час, під час якого буває натхнення і можна щось написати.

«Якщо в людини із серцем все гаразд, їй не буде заважати жоден інструмент», – лідер гурту Unison Band

– До чого зараз більше лежить душа? До хору чи музичної групи?

У мене якось 50 на 50. Були періоди, коли я служив у церкві, де був і хор, і група прославлення. Я це робив рівномірно. Так само і в семінарії. Ми викладаємо естрадні предмети і водночас я веду студентський хор.

Просто в останній період багато часу приділяю «Унісону». І церква у нас зараз молода, хору немає, є лише група прославлення. Тому діяльність, напевно, більше пов’язана з групами.

Проте все одно стараюся щось написати для хорів, провести якісь майстер-класи для хористів, бо багато де запрошують. Тому, скажемо так: якогось пріоритету в мене нема. Я люблю і те, й інше.

І, мені здається, це навіть класно, коли в церкві є таке здорове поєднання, баланс традиційного і сучасного. Люди – різні, і смаки теж. Когось у церкві більше торкнеться хорова пісня, а когось – пісня групи прославлення. Я – за таку різноматність, стараюся це поєднувати і в собі.

– Говорячи про сучасність і традиційність. Є багато консервативних церков, де досі негативно ставляться і до багатьох інструментів, і до груп прославлення. Що робити в такому випадку молоді, музичному керівнику, які хочуть урізноманітнити музичне служіння? І взагалі, яке музичне служіння доречне в церкві? Як ти це бачиш?

Це питання культури, а не богословське питання. Тому що в Біблії ми ніде не бачимо заборон щодо цього, але знаємо, що залежно від культурно-історичного контексту церква завжди мала різну культуру прославлення.

Раніше багато інструментів асоціювалися з язичництвом, ідольством, і тому їх не використовували в богослужіннях. Так колись був заборонений орган, наприклад. І хоча тепер він у всіх асоціюється з церковною музикою, раніше до органу ставилися так, як зараз до барабанів у церкві.

IMG_0531

Однак минають століття, змінюються асоціації. Змінюється культура суспільства і з нею, відповідно, змінюється церковна  культура. Тому тут важливо дивитися, наскільки люди готові.

Особисто я вважаю, що в церкві можна використовувати будь-які музичні інструменти. І навіть Біблія про це говорить – у 150 Псалмі згадуються різні інструменти і написано «хваліть Бога» усім перерахованим.

Але люди часто мають свої суб’єктивні несприйняття, тому в церкві треба поступово формувати здорове розуміння того, що є суть прославлення.

Суть прославлення не в інструменті, який ти використовуєш, а в твоєму підході і правильному серці. Коли в людини з цим усе гаразд, то їй не буде заважати жоден інструмент.

Переважно усі такі проблеми несприйняття походять від «кривого»  богослів’я. Від неправильного розуміння поклоніння церкви, спільності, прославлення Бога. Взагалі, якщо чесно, наш баптизм дуже православний і наші традиційні уявлення церковного прославлення навіяні саме звідти.

Коли людина розвивається в богослів’ї, росте в пізнанні Бога і розумінні Писання, для неї всі ці культурні рамки з часом просто вивітрюються.

У великих містах, я так бачу, використання багатьох інструментів вже абсолютно не є проблемою. Тому треба трохи часу, терпіння і стратегічної роботи. Тут найголовніше – не воювати, не робити революцію, а працювати зі свідомістю людей. Вони мають розуміти суть того, ЩО є поклонінням.

Деякі церкви в цьому плані дуже чутливі – в них виробилася така собі «літургія» на недільних зібраннях, де нічого не можна міняти. І всі чомусь хочуть змінити саме це ранкове служіння (усміхається, – ред.). Хоча насправді можна багато чого робити на молодіжках, вуличних євангелізаціях та інших заходах, якщо немає можливості робити це зранку в церкві.

Взагалі ми чомусь занадто зосереджені на тому, що відбувається саме в приміщенні церкви. Але наше основне «поле бою» – поза домом молитви, там, де ми маємо служити в першу чергу.

– Чи впливає якось той факт, що ти керівник музичного факультету УБТС, на твої власні твори та репертуар «Унісону», на твоє бачення музичного служіння?

До мене, як до керівника факультету, приходять студенти з різних регіонів і церков – малих і великих. І це допомагає мені бачити  проблеми і виклики музичного церковного служіння по всій Україні.

Тому, напевно, найбільше це впливає на моє бачення, в якому напрямку потрібно рухатися. На розуміння того, які пісні треба писати або які сфери потребують розвитку. Як у музиці, так і в церквах загалом.

Ну і, звичайно, є підвищене почуття відповідальності (усміхається, – ред.). Мене з дитинства виховували, що треба бути прикладом у всьому. Я в цьому пересвідчився – за «видимими» у суспільстві людьми завжди спостерігають.

Особливо гостро це відчувається зараз. Достатньо зайти на ютуб-канал будь-якого виконавця і подивитися, скільки там хейтерських коментарів. Причепляться до будь-чого: не так став, не так похитався (сміється, – ред.)

IMG_0400

– Як ти ставишся до критики та хейтерів?

Ставлюся з гумором і близько до серця не сприймаю. Взагалі, критика дуже потрібна, але лише тоді, якщо вона правильна. Я вважаю, що правильна критика – це критика, яка націлена, щоб допомогти людині, а не просто сказати їй «ти поганий».

Я завжди наполягаю, щоб люди, які мене оточують, були відкриті мені особисто сказати «ти тут не так робиш» або «оце варто виправити».

Для мене цінно, коли людина підходить з побажаннями покращити звук, наприклад, або змінити аранжировку, якісь такі моменти. Але якщо тобі просто публічно кажуть: «це погано» і засуджують, то, на мою думку, це свідчить про низький рівень культури людини або про її заздрість чи комплекси. Такі речі я не беру близько до серця.

– Чи обовязково бути професіоналом, щоб якісно і посвячено служити?

Це дуже добре запитання і воно має кілька граней (усміхається, – ред.). Є хороші афоризми, якими деколи маніпулюють. Один з них: «Титанік будували професіонали, а ковчег – аматори». І це все правильно, але справа не в тому, хто будував – професіонал чи аматор, – а в тому, з ким був Бог.

Найважливіше – це правильне серце, а професіоналізм витікає якраз із нього. Бог говорить, що жертва для Нього повинна бути максимально доброю і досконалою. І якщо в тебе правильне серце, якщо ти дійсно хочеш служити Богу і зробити для Нього найкраще, то ти будеш старатися піднімати свій рівень, щоб зробити це якісно.

Слово «професіонал» має декілька значень. Воно стосується не лише рівня виконання, але й виду діяльності – часто «професіонал» говорять в контексті професії, якою заробляють. І, на жаль, в Україні не кожен може собі дозволити бути музикантом-професіоналом. У нас це важка доля.

oazis (7)

– До речі, з приводу цього чула нарікання, що, мовляв, це вже якось трохи гріховно – заробляти на музиці, якою ви начебто мали славити Бога. Бо ж, окрім того, що ви служите, ви ще й заробляєте, граючи на весіллях та різних християнських заходах.

То чи нормально для християнина бути музикантом-професіоналом у цьому сенсі і брати за це гроші? І взагалі, поясни нашим читачам: чому виступ хорошої групи прославлення або музичного гурту так дорого коштує?

Дякую, це дуже важливо насправді. Записати пісню на студії – дуже дорого! Це ж треба зробити аранжування, орендувати/купити інструменти, різноманітну апаратуру, кабелі до всього. До того ж, треба знімати відео. А ще час від часу – ремонтувати інструменти, купувати щось нове.

Це космічні суми насправді, але люди дуже часто цього не розуміють. Щоб група розвивалася, потрібні величезні ресурси і багато жертвувати.

Більша частина нашого колективу мусять заробляти чимось іншим, тому що однією музикою вони не проживуть. В Америці, наприклад, всі твори захищені авторським правом і музиканти заробляють за рахунок продажу пісень.

У нас пісні, в основному, скачують нелегально, і часто ми навіть не маємо можливості їх окупити. Тому, виступаючи на заходах, ми домовляємося про певну фінансову компенсацію, за рахунок якої ми могли б розвиватися. В музичному служінні деколи йде мова навіть не про зарплатню, а більше про самоокупність.

– Згадала старий прикол: музикант – це людина, яка завантажує в автомобіль за 500 доларів інструменти вартістю 5000, і їде 100 кілометрів, щоб заробити 50 доларів.

Так, на жаль, у нас такі реалії. Люди, які цим займаються, переважно, дуже жертовні, які більше вкладають, ніж отримують.

І кожен по-різному це вирішує. У декого є прайс, нижче якого вони не працюють. Я нікого не хочу осуджувати – кожен гурт знає ціну своєму служінню. В Біблії також написано, що робітник вартий зарплатні своєї.

oazis (151)

Ми теж маємо певні умови. Коли у нас якісь місійні служіння (конференції, різні заходи), де є реальна потреба послужити невіруючим, ми маємо дешевший тариф. Але коли просять «порозважати християнський контингент» – на весіллі чи щось таке для фану, – ми ставимо повну ціну.

Проте я цілком нормально ставлюсь до тих груп, які мають повний прайс. Часто для якогось заходу для невіруючих організатори не можуть знайти професійних груп. А їх і не буде, якщо ми будемо так ставитися до оплати музикантам. Щоб гурт був професійним, він повинен мати фінансову базу. У нас часто створюються такі умови, такий клімат, щоб цих груп не було.

– Ну і, наостанок, поділися секретом, як поєднувати служіння із сімєю та роботою? Як тобі вдається це вирішувати?

Ох! (сміється, – ред.) Служіння – це завжди жертва в динаміці. Один служитель дав мені мудру пораду, і в мене вона працює: важливо завжди жертвувати не лише в одну сторону.

Якщо я буду жертвувати всім заради групи, мої діти рано чи пізно відчують, що для мене група важливіша, ніж вони. Але разом з тим, якщо я буду жертвувати всім задля дітей, то вони будуть думати, що найголовніше – сім’я, а вже Бог чи церква – це щось менш важливе.

Деколи бувають обставини, що я відпрошуюсь з роботи або не беру якийсь захід, щоб побути з сім’єю. Якщо у доньки якийсь важливий день – вона знає, що я все лишаю, і я з нею. Але іншого разу вона розуміє, що я мушу пожертвувати часом з нею, бо є потреба послужити Богу в якомусь місці, де Він кличе.

Таке коло динаміки, і в ньому також важливий баланс. Якщо я буду постійно жертвувати чимось одним заради іншого, з часом вийде «перекос».

Маша Костюкевич для ІА Світогляд

Фото з особистого архіву Володимира Хлисти та молодіжної зустрічі Волині «Оазис»

Марія Костюкевич