ІА Світогляд продовжує цикл передпасхальних читань Страсного тижня.
Своїми роздумами поділився пастор луцької церкви «Голгофа» Андрій Савич.
«Середа пройшла спокійно. Навіть дуже спокійно. Порівняно з попередніми трьома драматичними днями (тріумфальний в’їзд в Єрусалим у неділю, очищення храму в понеділок, гарячі диспути зі священниками у вівторок), середа була неначе штиль після шаленого шторму. Євангелисти практично нічого не згадують про діяльність Ісуса в середу. Очевидно, в цей день Він відпочивав у Віфанії з друзями. А, можливо, й далі навчав у Єрусалимі. Проте цього дня священники вирішили Його не займати і не вступали з Ним у жодні суперечки.
У цей день первосвященик Кайяфа зібрав священників та фарисеїв у своїй приватній садибі, щоб обговорити план вбивства Ісуса, однак ще не всі пазли стали на своє місце. Вони не хотіли поспішати, оскільки боялися за реакцію людей, які йшли за Ісусом. Цього року на свято зібралося понад 2 мільйони паломників, тому заворушень під час Песаху ніхто не хотів. Отож, вони вирішили почекати до закінчення свята, коли трапиться більш слушна нагода реалізувати свої злі наміри (Матв.26:2-5). Коли вони вже майже готові були розійтися, раптом двері розчинилися і в кімнату ввійшов якийсь незнайомець. Він обвів всіх присутніх своїм поглядом, а потім подивився на первосвященника. Було помітно, що він нервував, але намагався цього не видавати.
У цю мить в голові Юди Іскаріота вирували і шаленіли різні думки. «Чому ти тут, Юда?», «Невже ти дійсно це зробиш?», «Так, треба з цим покінчити!». Юда згадав подію, яка відбулася декілька днів тому у Віфанії в будинку Симона прокаженого. Вони зібралися на святкову вечерю разом з Марфою, Марією та Лазарем, щоб порадіти воскресінню останнього. Раптом відбулося щось несподіване – Марія, сестра Марфи (Івана 12:3) взяла алябастрову посудину, розбила її і дорогоцінним нардовим миром намастила голову і ноги Ісуса. Більше того, вони своїм волоссям витирала Йому ноги. «Подумати тільки, цілий літр мира вилито просто на ноги, яке марнотратство. Це ж, напевно, вартує більше 300 динаріїв, а за ці гроші можна було б жити цілий рік!» – саме так подумав Юда. Але сказав він зовсім інше: «Ці ж гроші можна було роздати бідним!». Насправді, Юда думав не про бідних, а журився, що втратив можливість отримати солідну суму грошей за продане миро. Будучи казначеєм у команді Ісуса, Юда «нагрів місце» і мав можливість регулярно брати собі частину пожертвувань зі скриньки (Івана 12:6). Ісус його ніколи не перевіряв, не вимагав звітів, здавалося, що Ісуса взагалі не цікавили гроші.
«Цікаво, чому саме мене Він поставив відповідальним за скриньку з грошима? Він міг би вибрати Натанаїла, істинного ізраїльтянина, в якому немає лукавства (Івана 1:47), або Івана, Свого улюбленого учня (Івана 21:20), або зрештою митника Левія, в нього ж є досвід у сфері фінансів (Луки 5:27). Як би там не було, раз Він мене назначив відповідальним за фінанси, то я мушу сказати Йому про це марнотратство з боку Марії».
Ісус не поділяв думок Юди, тому різко відповів: «не чіпай її». Далі Вчитель знову щось почав говорити про Свою смерть і про те, що Він не завжди з ними буде. «Як же мені обридла ця Його надмірна духовність. А тепер Він ще й почав чомусь говорити про Свою смерть. Я більше цього не можу терпіти! Треба змусити Ісуса виступити проти релігійної еліти і якщо все вийде, якщо Ісус стане царем, а Він це легко може зробити, то я матиму хорошеньке місце біля Нього і Його царської скарбниці. А якщо ні? А якщо Він дійсно надумав померти? Тоді, принаймні, можна хоча б трошки на Ньому заробити, віддавши Його в руки священників».
Юда на якусь мить закрив очі, і на пам’ять прийшов вчорашній проникливий погляд Ісуса, Його рука на Юдиному плечі. «Невже Він здогадується?…» Але відкинувши сумніви, Юда сказав до всіх присутніх: «Що хочете дати мені, і я вам Його видам?» (Матвія 26:15). Кайяфа посміхнувся. «Я точно на правильному шляху і чиню волю Божу, адже Саме Провидіння послало потрібну людину в потрібний час», – подумав він. Ісус дійсно був виданий Провидінням Божим, але зовсім з іншої причини і для іншої цілі (Дії 2:23-24). Однак первосвященник цього не розумів і не міг розуміти. Він бачив лише те, що перед ним відкривається вікно можливості втілення своїх задумів щодо усунення конкурента і збереження влади. Таким чином у священників з’явився свій шпигун серед близького оточення Ісуса, який незабаром приведе їх до Нього, як тільки трапиться зручна нагода. Раптом всі пазли склалися. «От тільки одного не розумію, – подумав Кайяфа. – Напевно дуже вже допік Учитель своєму учню, раз той погодився зрадити Його лише за 30 срібних монет. Це ж ціна за життя раба. (Вихід 21:32)»
Цього дня, непомітно для всіх, зло робило свою темну роботу, задумуючи смерть невинної людини. Коли до зовнішніх ворогів Ісуса долучився і внутрішній, склалися всі пазли найбільшого гріха в історії людства – вбивство Божого Сина.
Сьогодні зло причаїлося в тіні і вичікувало моменту, щоб завдати підступного удару в спину Вчителя з Галілеї. Якби Ісус не був Богом, то навіть і не знав, би що саме сьогодні – початок останнього акту цієї трагедії. Проте напередодні Він сказав Своїм учням: «…через два дні буде Пасха, і Людський Син буде виданий на розп’яття». (Матвія 26:2). Більше того, Він навіть знав Свого зрадника, якого і викриє завтра на Таємній Вечері»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: