На другому місяці війни в Україні лікарі помічають різке зростання кількості передчасних пологів у деяких регіонах.

У пологових будинках і Харкова, і Львова ВВС розповіли, що за останні кілька тижнів кількість передчасних пологів подвоїлася або потроїлася через стрес і медичні проблеми, пов’язані з війною. 

Поліна народилася в Харківській обласній перинатальній клініці з вагою всього 630 г. Середня вага доношеної дівчинки – у п’ять разів більша.

Вікторія, вагою 800 г, народилася у львівській перинатальній лікарні на початку березня разом із сестрою-близнючкою Веронікою після того, як її мати втекла з Києва. Вона щойно набрала свій перший кілограм.

Ці дві маленькі дівчинки, – одна біженка, а інша бореться за життя в місті, яке бомбардують російські війська – демонструють жорстокі реалії війни, з якими тут стикаються матері та лікарі.

Медична директорка Ірина Кондратова, яка відповідає за догляд за Поліною, розповіла мені, що передчасні пологи в її харківській клініці підскочили втричі і зараз становлять 50% усіх пологів.

“Інфекції, відсутність медичної допомоги, погане харчування: війна створює ризик передчасних пологів, – каже докторка Кондратова. – У нас уже був високий рівень передчасної народжуваності, тому що у нас було багато пацієнтів з Донецька та Луганська”.

“У зонах конфлікту жінки проводять багато часу в переповнених підвалах, де активні інфекції. І жінкам також важче отримати медичну допомогу, коли вони її потребують”, – додає вона.

Хоча відсоток передчасних пологів у її клініці зріс, Ірина каже, що загальна кількість її пацієнток скоротилася, оскільки жінки тікають від бойових дій у Харкові.

У Львові ж, подалі від лінії фронту, навпаки, спостерігають наплив пацієнток.

Мати Вікторії Ірина Зелена втекла до Львова з Києва перед пологами.

“Ми поїхали через масові обстріли, – каже вона. – Ми весь цей час сиділи у сховищі”.

Вона вважає, що саме стрес перших днів у сховищі посприяв тому, що Вікторія – та її сестра-близнючка Вероніка – народились на понад сім тижнів раніше.

Далі по коридору, в пологовому відділенні, Ольга Богадиза на шостому місяці вагітності також чекає двійню. Вона теж втекла з Києва, відчайдушно прагнучи знайти безпечне місце для своїх дітей, подалі від обстрілів і комендантської години.

До Львова, каже, їхали три дні, і весь цей час від страху не могла ні їсти, ні пити.

“Чи чули ви вислів “тваринний страх”? – питає вона мене. – Це не як страх болю чи пологів – це страх, від якого болить шкіра. Ти так боїшся, що не можеш ні їсти, ні думати. Коли я приїхала до Львова, лікар сказав, що я схудла на 3,5 кг, і що життя моїх дітей було в небезпеці, оскільки їх розвиток зупинився”.

Її близнюки знову почали рости. Її п’ятирічний син під час кожного візиту запитує, коли народяться його брати.

У Харкові, за словами докторки Кондратової, працівники прийняли рішення залишитися в палаті інтенсивної терапії з найменшими немовлятами, навіть після повітряної тривоги.

“Дитину 600 г не можна брати в підвал, – каже вона. – Це була б подорож в один бік. Тож ми залишимося з дітьми і разом з ними переживемо бомбардування”.

“Коли діти передчасно народжені, вони потребують різного роду медичної допомоги, і все частіше цю допомогу доводиться надавати у сховищах, де не мають гігієни, обладнання та постійні бомбардування, – каже речник ЮНІСЕФ Джеймс Елдер. – Напади на лікарні, невибіркові обстріли, недопущення гуманітарної допомоги дітям – це явні порушення міжнародного гуманітарного права”.

Для матері Вікторії Ірини сирени повітряної тривоги становлять непросту дилему.

Сестра Вікторії Вероніка вже вийшла з реанімації і перебуває з мамою в загальній палаті. Коли лунає сирена, Ірина відносить її до бомбосховища, але змушена залишити Вікторію в інкубаторі, оскільки вона занадто уразлива, щоб переміщатися.

“Емоційно це справді важко, – каже Ірина. – Це як розірвати своє серце на дві частини. Одна дитина йде зі мною, інша залишається у лікарів. Я весь час думаю: “Чи все добре? Як вона почувається?” Але в цій ситуації ми просто повинні бути сильними”.

У лікарні Львова – міста, яке донедавна вважали безпечним притулком від війни, – вже забарикадували деякі вікна, але зараз також будують спеціальний підземний бункер для розміщення найуразливіших пацієнтів в інкубаторах.

Лікарні вже були мішенню під час цієї війни, і персонал тут стурбований.

У цій війні, до якої прикута увага всього світу, такі немовлята, як Вікторія та Поліна, ведуть власну боротьбу за виживання.

Ірина гладить руку доньки в інкубаторі.

“Вона українка, – каже Ірина, – і вона переможе”.