Заробітчани «привезли» з Америки живу віру: історія 100-річної церкви на Рівненщині
0
IMG_5377

Кожна церква має свою історію — історію створення, життя та діяльності, які будуть наповнюватися подіями аж до приходу Господа Ісуса Христа. Церква християн віри євангельської с. Новорічиця Зарічненського (тепер Вараського) району Рівненської області має доволі тривалу історію — 2021 року їй виповнилося 100 років.

За переданнями віруючих, перші навернені євангельські християни в с. Новорічиця прийняли водне хрещення в 1921 році. Крім того, збереглася заява віруючих до уповноваженого Ради у справах релігій по Рівненській області від 18 липня 1948 року, у якій записано, що церква в селі Новорічиця діє з 1921 року. Про це йдеться на сайті УЦХВЄ.

Хто ж приніс євангельське вчення в це село? Люди згадують, що першими благовісниками в селі були Федір Васильович Базилюк (1893–1940) і Адам Олешко (1877–1935). Вони у 1910–1911 роках виїхали до Америки на заробітки. Там увірували в Ісуса Христа, покаялися, навчалися в місіонерській школі, а потім, мабуть, у 1920 році, повернулися на батьківщину. Привезли з собою багато духовної літератури.

Син Федора Базилюка Леонід згадує: «Пам’ятаю, що батько привіз велику книжку з малюнками, то я її все гортав, тоді читати ще не вмів». Працю двох благовісників Господь благословив. Стали каятися люди й навертатися до живої віри.

Без-имени-35-2

Як проводилися служіння — достеменно не відомо. Старшим у церкві, найімовірніше, був Федір Базилюк, бо його називали в селі «попик». Тож, мабуть, він звершував усі церковні служіння та священнодії як пресвітер. Про це згадує і його син Леонід: «Думаю, що батько був пресвітером, бо його люди звали «піп», а мою матір — «попиха». Учення, яке привезли з Америки брати, було баптистсько-євангельським. Служіння відбувалися в хаті Василя Тодосовича Базилюка.

У 1931 році в селі збудувано дім молитви. Він був оформлений на ім’я Василя Савича Шрамовича. Але згодом Василь Савич відступив від Бога, а дім молитви, як свою власність, віддав в оренду для сільської школи. Десь у 1942—1944 роках німецька авіація бомбардувала село, тоді згорів і дім молитви.

На початку тридцятих років минулого століття цей край навідував брат Карп із с. Малковичі (Білорусь). Він проповідував про хрещення Святим Духом. І тих, хто слухав його, Господь став хрестити Святим Духом.

На початку 1940-х років пресвітера в церкві не було. Служіння хрещення, вінчання та інші виконував регіональний служитель Конон Лазарович Калюта з села Млинок Зарічненського району. Дияконами були Адам Костянтинович Кузьміч і Федір Прокопович Козяр (1902—1972). Адам Кузьміч виконував дияконське служіння до 1952 року. У цьому році він виїхав разом із родиною в Ростовську область Росії.

У роки війни (1941—1945) у Радянському Союзі було організовано Союз Євангельських Християн і Баптистів. Церква с. Новорічиці увійшла в цей Союз. Тоді пресвітером церкви обрали Івана Мойсейовича Гальчика. Він народився в 1913 році в селі Полиці, тепер Вараського району Рівненської області. Там навернувся до Господа, прийняв хрещення. У 1934 році переїхав на проживання в село Новорічиця. Служіння пресвітера виконував десь із 1946 року. У 1951 році на свято Трійці церква під його керівництвом провела святкове служіння з нагоди її 30-ліття, на яке з’їхалося багато віруючих. За це влада зняла Івана Гальчика з пасторства. І він, рятуючись від переслідування КДБ, виїхав у Росію.

05-1024×688
Іван Гальчик (зліва) з Максимом та Матвієм Гутовцями. Кін. 1930-х — поч. 1940-х рр.

Тоді церква обрала на пресвітерське служіння Андрія Макаровича Краснюка (1922—1980). Брат Андрій народився в селі Кухче Зарічненського району Рівненської області. У 1948 році переїхав жити в село Новорічиця. У нього з дружиною Федорою Павлівною було десятеро дітей.

У період його пресвітерства (із 1951 року до 1961-го) Бог рясно благословляв церкву: каялися люди, Бог хрестив Святим Духом, на зібрання приходило багато гостей. Це все дуже не подобалося атеїстичній владі. У 1961 році Андрія Краснюка було викликано в місто Рівне до уповноваженого. Там його запитали: «Чи у вашій церкві моляться іншими мовами? Чи є пророцтва?» А брат у своїй простоті відповів: «Так, є». Тоді йому сказали: «Нам такий пресвітер не потрібний, віддай посвідку пресвітера». Тож їхав брат у Рівне як пресвітер, а повертався додому простим членом церкви. До своєї смерті Андрій Краснюк виконував служіння диякона.

У 1950-ті роки молодь церкви була активною в християнському житті. Часто ходили пішки у с. Лишнівка Маневицького району Волинської області. Ішли через Кухотську Волю, Озірці, Карасин, ночували по хатах, аби побувати на молитовному служінні, які проводила церква того села і на яких відбувалися дії Духа Святого з оздоровленням хворих і духовним хрещенням. Той святий вогонь ревного служіння Богові вони приносили в церкву с. Новорічиця.

У 1961 році влада посилила наступ на Церкву. Був розісланий по церквах «інструктивний лист», у якому писалося, скільки має бути служінь і коли саме, хто має проповідувати. Категорично заборонялося відвідувати інші церкви і брати участь у служінні гостям, а також було ще багато інших заборон. У церквах не всі згоджувалися з цим листом, тому почалися в них поділення.

01-2-1024×750
Віруючі церкви с. Новорічиця, 1950-ті рр.

У цей напружений час у церкві с. Новорічиця проходив вибір пресвітера. Церква була на грані поділу. Але, слава Богу, вона уникнула цього. На служіння пресвітера було обрано Матвія Максимовича Гутовця (1918—20.09.1997). Матвій Максимович народився в селі Новорічиця, у якому й пройшло все його життя. З дружиною Оленою Макарівною народили і виховали десятеро дітей. За період свого служіння (1961—1988 роки) він витерпів страшний тиск із боку влади. Бог дав йому сили й мудрості все витерпіти, залишитися вірним Богові й зберегти церкву. Пресвітерові Матвію Гутовцю допомагали диякони Андрій Матвійович Краснюк і Максим Адамович Мацерук. Коли брати-диякони Андрій Краснюк і Максим Мацерук померли, то на дияконське служіння були вибрані Петро Федорович Козяр і Леонід Олександрович Шрамович. Зібрання проходили в домі Адама Федоровича Мацерука. А в 1967 році церква купила приміщення для богослужінь.

Пресвітер Матвій Гутовець, будучи вже в похилому віці, попросив церкву вибрати на пресвітерське служіння молодшого християнина. Тож у 1988 році пресвітером було обрано Володимира Кучміча (1947–2021). Володимир Матвійович народився в 1947 році в селі Новорічиця. Він із дружиною Надією Вікторівною виховали дев’ятеро дітей. Відійшов у вічність 23 березня 2021 року.

У цей час церква зростала кількісно, приміщення, у якому відбувалися богослужіння, стало тісним. З’явилася потреба збудувати новий дім молитви. У 1989 році було отримано дозвіл на будівництво — і за рік молитовний будинок був збудований.

У 1990—2000-х роках навернулися і стали членами церкви багато односельців. Було так, що каялася і приймала водне хрещення багатодітна мама, а згодом і всі її діти.

У цей час багато людей покинули село — цілими родинами. Хто виїхав у Рівне, хто в Білорусь, а хто і в США.

Зі зростанням церкви постало питання вибору нових дияконів. Тож у 1993 році на це служіння були вибрані Василь Петрович Козяр (нар. 1963 р.) і Петро Іванович Савчук (нар. 1968 р.), а через декілька років — Петро Андрійович Краснюк (нар. 1960 р.) і Василь Сафонович Устимчук (нар. 1959 р.).

У червні 2011 року церква християн віри євангельської села Новорічиця відзначала своє 90-ліття. Тоді пресвітерське служіння ще виконував Володимир Матвійович Кучміч. Крім основного хору, у церкві служили молодіжний хор та співоча група «Крила віри». У церкві нараховувалося 240 членів. При церкві вже діяв реабілітаційний центр для алко- і наркозалежних «Дім милосердя», який розпочав свою роботу у 2009 році. Від початку його створення і донині відповідальним і наставником у цьому центрі служить Ігор Романюк. Бог звільняв і звільняє людей від різних гріховних залежностей.

Церква й надалі зростала. Дім молитви знову переповнився спасенними. Тож 2012 року розпочато його реконструкцію, яка завершилась у 2014 році. Цього ж року захворів пресвітер Володимир Кучміч і на пресвітерське служіння обрано Василя Петровича Козяра.

Василь Петрович народився в селі Новорічиця в 1963 році. Одружений. Дружина — Марія Трохимівна. Народили і виховали десятеро дітей. У 2014 році, крім пресвітера, церква обрала ще двох дияконів, якими стали Михайло Володимирович Кучміч (нар. 1985 р.) та Сергій Антонович Базилюк (нар. 1982 р.).

9 травня 2021 року на пресвітерське служіння рукопокладено Савчука Петра Івановича, а на дияконське — Савчука Рувима Петровича (нар. 1990 р.).

Церква с. Новорічиця благословила своїх членів — братів та сестер для праці на місіонерських полях. У Тернопільській області працюють Анатолій Борисюк із дружиною Аліною та Яна Шрамович, у Житомирській — Наталія Гутовець та Дана Свиридович, у Київській — Таїсія Устимчук та Ростислав Савчук, у Львівській —Віталій Шрамович та Руслана Шрамович. Олексій Казиміров розпочав місіонерське служіння в м. Познань (Польща). Вихідці з Церкви ХВЄ с. Новорічиця трудяться і в Дніпропетровській області, в Росії та Сполучених Штатах.

На червень 2021 року церква християн віри євангельської с. Новорічиця нараховує 300 членів. Готує до водного хрещення 32 людини.

IMG_5377

Зi спогадiв очевидцiв

* * *

Батько мій народився в Новорічиці. Його рідня тут. Нас у батька було п’ятеро дітей. Але всі вже повмирали.

Мій батько їздив в Америку на заробітки. Повернувся в 1920-му році. Тоді дуже бідували люди. Привіз багато християнської літератури. Пам’ятаю, що привіз велику книжку з малюнками, то я її все гортав, бо ж читати ще не вмів. Батько в Америці покаявся. Приїхав сюди — і трудився.

Разом із батьком в Америці був Олешко Адам. Але я про нього нічого не знаю. У селі не лишилася фамілія Олешків.

Батько нічого не мав: ні землі, ні сінокосу. То розчищав якісь землі, щоб щось мати. І вже ніби й щось набув, бо вже мали місце, де косити. Та він у тій роботі вельми простудився — і помер. Бо ж лікарів тоді не було. Це було в 1940-му.

Чоловік моєї сестри покаявся і свідчив мені, щоб і я покаявся. Я вже тоді ходив на зібрання. Іван Гальчик був пресвітером. Якось на зібранні під час молитви розплющив очі, а він стоїть за столом і молиться з піднятими вгору руками. Я тоді подумав: «Яка ж то сильна його молитва, коли він молиться; напевно, Бог чує його молитву».

Я ж, як покаявся, то дуже полюбив свого Христа. Почув, що Бог дуже наближається, коли ти постиш, то постив дуже багато. Навіть мої мати і шваґер казали, що не можна так. Треба було працювати, сіна накосити. Але попри те, що я постив, мені в той час така сила давалася, що я не втомлювався, хоч і був худий і виснажений. Так, я мав силу, щоб і косити, і гребти, і все робити.

Мені дуже хотілося комусь помагати. Бувало, не мав часу, бо постійно був зайнятий. Але завжди мав бажання допомогти тим, хто страждає, і по можливості допомагав.

І. Гальчик був дуже мудрим. Духовне не дуже приймав, але мав мудрість, мав здібність і підхід до кожного, міг дати кожному настанову. Коли мене поставили регентом, то Максим Мацерук, який був дияконом, сказав йому: «Побесідуй з цим Базилюком, бо в нього щось не ладиться». І він довго мені толкував, як треба робити.

Леонід Базилюк, син Федора Базилюка

* * *

У моїй родині перша покаялася мама, почала ходити на зібрання, а за нею покаявся й батько. Він прийшов до Господа через проповіді Пейсті. Цей проповідник завжди йому подобався. Отак слухав — і пішов покаявся.

Батько їздив по навколишніх селах, проповідував, проводив водне хрещення. Він був пресвітером реєстрованої церкви, мав на це право — і його кликали. Він і вночі хрестив. Збереглися фотографії, як він хрестить. Іван Маньчик з с. Серники казав, що в них є фотографія, на якій батько хрестить його жінку в Серниках, біля мосту. Багатьох батько вінчав.

У с. Локниця були віруючі, яким він носив переломлення. Поки мав коника, то їхав ним, а так пішки ішов, хоч і був поранений у ногу на війні. Тож занесе переломлення, а потім поспішає в село на вечірнє зібрання.

Що мені запам’яталося — то те, що батька сильно мучили КДБісти, приїжджали під вечір, виводили батька в лісок. І тримали там його дві години й більше. А мати переживала, чого вони його не відпускають, чого його нема. Прийде батько, як побитий. І таке часто-часто траплялося.

Коли батька вибирали пресвітером, то казали йому: «Ти був на війні, був ранений, то до тебе менше чіплятимуться». А вони ще більше чіплялися. Дозволили тримати тільки одну корову й одне порося. А сім’я велика. То в людей купував кабанчика, або й в корчах годував його.

Працював батько в колгоспі. А ще робив столярку. По ночах робив. Прийде з колгоспу і йде в свою столярню. Усі сплять, а він працює. Цього також не давали робити, то потрібно було ховатися, щоб зробити щось. А зробить, то ще й треба було, щоб це вночі забрали ті, хто замовляв.

Моя сестра Марійка народилася глухою, і люди на тому спокушувалися. Казали: «Поки був невіруючий, то всі діти були здорові, а став віруючим, то треба німці народитися».

Батько був хрещений Духом Святим, розумів і приймав усі духовні дії. Хоча я не пам’ятаю, що він мав духовні дари. Правда, проповідник він був добрий. Ну, для нас (усміхається).

Батько турбувався про всіх одиноких старушок. Як тільки неділя — то він уже там. Іде пішака — і усіх відвідає. У с. Річиця була така баба Мар’я. То він мене з Кузьмічом змусить сіна їй накосити, дров заготовити. У Жені з селі Локниця чоловік згорів, то він і сам дрова їй заготовляв, і нас змушував. Усім удовам допомагав, до того був старанний.

У суботу батько був на роботі до 3-ї години дня. Тож прийде, помиється, бере Біблію — і в дім молитви.

До батька не раз приїжджав Гриць Хопнівський (Григорій Філімончук з с. Хопнів Ківерцівського р-ну Волинської області — прим. ред.). Не раз його запитував: «Матвію, ти хотів би, щоб скільки людей покаялося?» Батько йому каже: «Ну, хоч би 100». — «О, ти малувато хочеш». Якби батько побачив, скільки вже в церкві членів, то він би був дуже здивований. Вийшло так, що його бажання збулося — ще й з надлишком.

Володимир Гутовець, син Матвія Гутовця.

Підготував Василь МАРТИНЮК

За темою

7 листопада – Міжнародний день молитви за християн, яких переслідують
13:32 - Вт / 19 Жов. Церква
Що буде після виключення України з «зеленого списку» ЄС
11:12 - Вт / 19 Жов. Україна
Новомедіа Форум 2021: опублікували імена всіх спікерів заходу
13:32 - Пн / 18 Жов. Події, Україна
«1000 подарунків для ближнього»: християни в Черкасах роздають продукти потребуючим
12:21 - Пн / 18 Жов. Благодійність, Україна
Звідки в Єрусалимі було водопостачання протягом тисячоліть
10:24 - Нд / 17 Жов. Історія
Луцька церква «Спасіння» відзначає Свято подяки: масштабна двотижнева програма
08:30 - Нд / 17 Жов. Події, Свята, Церква
Чому моя дитина не читає книжок: 5 основних батьківських помилок
13:50 - Сб / 16 Жов. Сімейні цінності, Україна
Як розміщувати фото дітей в інтернеті: уповноважений з прав дитини
12:40 - Сб / 16 Жов. Україна
«Прорив християнської музики: найкращим виконавцям безкоштовно знімуть кліп на авторську пісню»
10:55 - Сб / 16 Жов. Музика, Україна
Два об’єднання слов’янських євангельських церков США оголосили про злиття
14:09 - Пт / 15 Жов. Світ, Церква
21% українців вважає, що релігія перемагає в конфлікті з наукою
11:27 - Пт / 15 Жов. Україна
Криворізька п’ятидесятницька церква «Вефіль» відзначила 100-річчя
17:48 - Ср / 13 Жов. Події, Свята, Церква