Благодійність

Пастор та члени євангельської церкви «Преображення» до останнього залишалися в охопленому війною Сєвєродонецьку, щоб проповідувати Євангеліє та допомагати містянам виживати.

Пастор Олександр Торгунов та члени церкви «Преображення» доставляли продукти, підгузки, одяг, ліки, Нові Заповіти та проповідували Євангеліє мешканцям Сєвєродонецька, які ховалися у підвалах та бомбосховищах з початку бойових дій 24 лютого.

Про це пише сайт Во Свете.

Члени церкви продовжували своє служіння людям навіть після того, як снаряд потрапив у будівлю, де знаходилася квартира пастора, куди раніше перебралися кілька членів церкви з сім’ями.

Пастор Олександр одружений і має п’ятьох дітей. Заснував церкву у 2016 році.

«У 2013 році я поїхав до реабілітаційного центру, де почув про Ісуса Христа, — розповів в інтерв’ю «Голосу мучеників — Корея.

— У 2014 році ми разом із дружиною вступили у завіт із Богом.

Бог дав мені нове життя, свободу від рабства гріха, і я чітко розумів, що маю повернутися до свого рідного міста, де я прославився як негідник, наркоман і злочинець. Повернутися та розповісти багатьом хлопцям про те, що є інше життя, що є Ісус Христос, Який дає свободу від залежності».

Так пастор Олександр повернувся до Сєвєродонецька і 5 років їздив регіоном, відвідуючи лікарні, туберкульозні диспансери, аптеки та інші місця, де тільки міг знайти наркоманів та алкоголіків, ділячись своїм свідченням та проповідуючи порятунок в Ісусі Христі.

«Багато хлопців після мого особистого свідоцтва теж поїхали до реабілітаційного центру та отримали свободу від залежностей, зберегли та відновили свої сім’ї», — розповів служитель.

Церква тісно співпрацювала з міською владою та соціальними службами, щоб охопити малозабезпечені, багатодітні сім’ї та сім’ї з груп ризику, запрошуючи їх на церковні збори та домашні групи й роздаючи продуктові набори.

Коли вибухнула війна, церкві довелося відмовитися від своїх власних проектів служіння, але навички, які вони набули, виявилися затребуваними у значно більшому масштабі. Християни готували їжу та годували сусідів, а також доставляли їжу, ліки, підгузки та Біблії по всьому місту.

Оскільки пастор жив у квартирі на першому поверсі, вони прийняли кілька парафіян із дітьми, а також невіруючих батьків пастора та ще одну невіруючу сім’ю, в якій чоловік був наркозалежним – зараз він на реабілітації у Рівному.

3 березня до сусідньої квартири потрапив снаряд.

«Слава Богу, всі залишилися живими, у нашій квартирі тільки посипалися шибки», – сказав пастор Олександр. Вони вирішили, що сім’ї з дітьми, пенсіонери та люди з проблемами зі здоров’ям мають евакуюватися до Рівного.

Інші члени церкви співпрацювали з міськими волонтерськими групами та іншими місцевими церквами, щоб надавати допомогу в евакуації та доставляти гуманітарну допомогу.

«Хлопці ходили в ті місця міста, куди навіть боялися їхати волонтери», – сказав пастор. Члени церкви залишалися в Сєвєродонецьку стільки, скільки могли, але в міру погіршення ситуації вони були змушені виїхати.

«Зараз у Сєвєродонецьку дуже страшна ситуація, – наголосив Олександр. — Дуже хочемо повернутися для того, щоб відновлювати руїни не лише міських споруд, а й руїни поранених душ через війну, несучи людям Добру Звістку».

Кілька членів церкви з сім’ями вирушили до Франції, щоб допомогти материнській церкві досягати алкоголіків та наркозалежних у країні. Інші члени перебувають у Харкові, допомагаючи материнській церкві у тюремному служінні та роздачі гуманітарної допомоги.

Інші члени, включаючи пастора та його сім’ю, перебувають у Рівному.

Зараз у Сєвєродонецьку продовжуються бойові дії. Три ключові мости, що сполучають Сєверодонецьк та Лисичанськ, тепер непрохідні для транспортних засобів, шляхи постачання та евакуації збройних сил України цими маршрутами неможливі.

Залишається лише молитися за збереження життя тисяч мирних жителів, які продовжують залишатися у місті.

За матеріалами організації «Голос мучеників Корея»

Понад 11 тисяч врятованих людей та щоденні евакуації із найгарячіших районів України. Так нині працюють дніпровські християни, які з початком повномасштабного російського вторгнення стали волонтерами, йдеться у сюжеті Факти ICTV.

У церквах УЦХВЄ м. Дніпра люди облаштували цілий шелтер (безкоштовний притулок  для переселенців). Тут може розміститися сотня людей, які втекли від війни.

«Бували такі моменти, коли ми працювали 24/7, щоби задовольнити потреби людей. Бували дні, коли у нас ночувало до 200 осіб за одну добу, тобто наплив людей, як ви бачите, дуже серйозний» – каже старший пресвітер дніпропетровського  обласного об’єднання УЦХВЄ Михайло Мокієнко.

Тут створили транзитний пункт та шелтер. Волонтери допомагають з оформленням документів, працюють лікарі, людей годують.

Четвертий місяць війни. Служіння потребуючим продовжується та посилюється на нових рівнях. За останні тижні робота фонду «Ми поруч», який розпочав своє служіння на Буковині з перших днів війни, була переведена з режиму «спринт» в режим «марафон».

Війна, нажаль, продовжується. Тож у фонді прийняли рішення не тільки продовжувати надання гуманітарної допомоги та підтримки військовим, але й посилити напрям душеопікунського служіння та підтримки інших важливих ініціатив.

З цією метою було значно розширене коло партнерів, до яких увійшли українські та закордонні місії та організації.

У партнерстві з «Місією Євразія» був проведений семінар з психо-емоційної підтримки волонтерів, які працюють з постраждалими під час війни. Спікери Оксана Грицюта та Катерина Кузубова ділились своїм досвідом служіння постраждалим на Сході країни з 2014 року та біженцям у Польщі.

«Це був цінний семінар. Я із Запоріжжя, зараз служу переселенцям, працюю з підлітками і розумію, що такі знання мені дуже необхідні. А ще я сама отримала багато корисних підтримуючих інструментів для власного життя», – ділиться волонтерка Олена.

Практичні матеріали із семінару волонтери-душеопікуни можуть отримати за запитом, написавши на емейл: myporuch1@gmail.com

Також благодійний фонд «Ми поруч» долучився до організації семінару «Долаючи лихо» від Українського Біблійного Товариства. Мета семінару навчити правильно комунікувати з людьми у цей нелегкий час, відповідаючи на їх біль, потреби та передавати Божу надію.

У міському хабі фонду в Чернівцях практичні брошури «Долаючи лихо» надаються усім потребуючим, а також проводяться підтримуючі бесіди.

Фонд «Ми поруч» у травні також виступив співорганізатором різних тематичних семінарів та акцій для різних категорій населення:

– Практикум для водіїв евакуаційних рейсів від американських експертів з безпеки.
– День сімейного лікаря за участю терапевтів та душеопікунів з Казахстану та США.
– Baby boxes (коробки малюка) до Дня матері були розповсюджені серед переселенок, які народили за час війни.
– Долучились до відкриття Дитячих майданчиків в міських парках Чернівців.
– Для жителів Буковини провели акцію «Насіння для України» аби засадити овочами кожен клаптик землі, непонівечений війною.

«Між тим, базовою допомогою, яку надає наш фонд, все ж залишається гуманітарна – як для переселенців в місті та області, так і в гарячих точках», – зазначає керівних фонду, Вячеслав Нагірняк.

У міському хабі фонду за півтора місяці допомогу отримали 2870 переселенців. Продуктові набори, духовну літературу та емоційну підтримку надавали мешканцям Чернігова, Харкова, Миколаєва, Макіївки та з сотню інших міст країни. Більше ніж 300 тонн було перенаправлено по всій країні. Окрім цього, 3700 осіб одягнулись завдяки щотижневим акціям в Центрі з роздачі одягу.

Загалом, завдяки підтримці небайдужих меценатів та партнерів, допомогу через фонд вже отримали 25 тисяч українців у скруті.

«Ми бачимо, що і на четвертий місяць війни потреба у базових речах залишається на вкрай високому рівні. Велика кількість потребуючих змушена осісти на Буковині. Їм наразі нікуди повертатись. Тож Господь побуджує провадити служіння фонду на усіх можливих рівнях», – зауважує Вячеслав Нагірняк.

У час війни звичайне зерно (те саме, яке Христос порівнює зі Словом) люди починають цінувати значно вище, ніж у мирний час. Цієї весни, щоб уникнути продовольчої кризи в майбутньому, українців закликають раціонально використовувати кожну земельну ділянку, включно з клумбами і балконами. Щоб допомогти в цьому людям, Українська Церква Християн Віри Євангельської у партнерстві з міжнародною благодійною організацією World Vision International започаткувала проєкт «Насіння для майбутнього».

Повідомляє сайт Української Церкви Християн Віри Євангельської.

Уже сьогодні близько шести тисяч сімей у різних областях України безкоштовно отримали пакунки із високоякісним насінням городніх культур. Зокрема, це 17 видів насіння – морква, буряк, помідори, кріп, кукурудза та ін.

До роздачі насіння городникам в один із днів долучився навіть старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко. 

«Сподіваємось, що з Божою допомогою, посіяне зерно обов’язково проросте прекрасним плодом та, хоча б частково, прокриє потреби багатьох українських сімей», – каже Михайло Степанович.

Здебільшого насіння стало приємним доважком до благодійних продуктових наборів, яких з початку війни п’ятидесятницькі церкви зібрали, розфасували та роздали вже сотні тисяч.

Якісний посадковий матеріал вже роздали у Полтавській, Харківській, Сумській, Черкаській, Миколаївській, Одеській Запорізькій, Чернігівській, а також Львівській та Рівненській областях. В останній, до речі, була проведена основна робота із підготовки насіннєвих пакунків. У фасуванні наборів взяли участь, немало-небагато – сто двадцять волонтерів із церков міста Рівного.

Як розповідає координатор проєкту Анатолій Кибукевич, пакети з насінням християни стараються доставляти у населені пункти, де люди ще не посіяли городину та туди, де купити якісне насіння просто неможливо через воєнні дії.

«Я вірю, що Господь благословить, і наш народ буде мирно жити, збираючи добрі врожаї, посіяні спільними, нашими з вами, зусиллями», – каже Олександр Коток старший пресвітер Рівненської  області, який теж долучився до проєкту.

Українські священнослужителі від імені тисяч простих українців щиро дякують World Vision International за фінансову  підтримку проєкту  «Насіння для майбутнього».

Понад 1800 урятованих із-під обстрілів людей зумів вивезти Володимир Бричка з Рівненщини.

Він виростив 12 своїх і двох прийомних дітей, має 43 онуки і просто не міг лишатись осторонь, коли розпочалася повномасштабна війна. У свої 67 особисто возить допомогу військовим і цивільним, а ще – евакуйовує людей, йдеться в ТСН.

Увесь біль потерпілих від російської зброї відчуває як свій, тож Володимир жодного разу не сумнівався, чи їхати на допомогу в гарячі точки. Навіть після того як росіяни вбили його товариша-волонтера.

«За кермом розстріляли і кинули щось, може граната, чи шо, і вона загорілася, і він просто згорів там із тими продуктами», – розповідає чоловік.

Пан Володимир пастор тутешньої церкви. За допомогу взявся ще 2014 року, а тепер не лише возить харчі на фронт, а й їдучи назад – евакуйовує цивільних. Допомагають зять та уся округа. «Сидіння вийняв повністю і поставив такі лавки. Він 30 людей посадив і люди були настільки нажахані, бо то саме обстріли були», – розповідає донька про одну із поїздок батька.

У його рідному селі врятованим влаштовували тимчасовий притулок, потому везли далі в безпечніші українські міста, чи до кордону.

Одну з евакуацій чоловік пригадує зі сльозами. «Це дитячий будинок ми забирали. Ми просто брали випадкових людей, щоб вони тримали», – розповідає чоловік.

52 немовлят та малюків до 3 років вивозив із Ворзеля. Голодні та холодні вони, каже, близько місяця жили під російськими обстрілами. Їхній плач, зізнається, і досі в голові. «Вони самі перелякані, ми чужі люди, хто ж ми, приїхали чужі дядьки і їх хапають і вантажать в якийсь бус, кудись везуть», – пригадує Володимир.

А від спогадів про ще одну евакуацію, навпаки, з’являється усмішка. Тоді врятували 85-річного тезку, якого волонтери підібрали разом з велосипедом. На ньому чоловік проїхав 75 кілометрів і ще 9 тягнув за собою лісом. А тепер два Володимира зв’язуються по відеозв’язку. 85-річний завдяки волонтеру нині в Німеччині у доньки і освоює вже тренажерний велосипед.

Скільки людей завдяки пану Володимиру Бричці було врятовано – йому порахувати важко, але в селищній раді це зробили. «Встановлено, що понад 1800 врятовано, така героїка не повинна забуватися. Ухвалено рішення представити його до найвищої державної нагороди присвоєння Героя України», – каже селищний голова Григорій Таргонський.

Та пан Володимир героєм себе не вважає. Каже, робить те що повинен і знову збирається в дорогу – везти найнеобхідніше тим, хто цього потребує.

Життя в період війни є важким випробуванням для усіх людей, а особливо ж для людей з інвалідністю. Про служіння особам з порушеннями слуху розповідає директор профільного Департаменту УЦХВЄ та обласні відповідальні за служіння.

«У цей складний час, серед жаху і болю, церква має нові виклики та активно працює на Божій ниві, – каже  Павло Смаль, директор Департаменту праці серед людей з порушеннями слуху УЦХВЄ. – З початком війни робота Департаменту дещо трансформувалася, але не занепала. Багато людей з порушеннями слуху та наших перекладачів жестової мови, які жили на сході країни, були змушені залишити свої домівки і переїхати до центральних та західних областей або ж за кордон.

У Маріуполі, де багато будинків просто знищені, де голод, холод та обмежений доступ до інформації, деякий час, до евакуації, глухі переховувалися разом з іншими людьми у підвалі Дому молитви. Оскільки там комунальні системи працювали автономно, Дім Божий рятував людям життя не лише духовно, а й у буквальному розумінні: практично всі будівлі навколо постраждали, а церква стоїть цілісінька. По великій Божій милості більшість глухих евакуйовано і зараз перебувають у відносній безпеці».

У центральних областях багато людей залишилося у своїх домівках. Сім’я Валерія та Лариси  Бондаренків розповідає, що люди з порушеннями слуху у цьому регіоні активно долучилися до волонтерських команд. Глухі плели маскувальні сітки, допомагали готувати приміщення для переміщених осіб, розносили продукти тим, хто потребував, приймали людей у своїх домах. У Вінниці люди з порушеннями слуху активно брали участь у волонтерській місії Латвійської організації із допомоги глухим.

Західний регіон у ці нелегкі часи став надійним тилом для всієї країни. Мільйони людей (в тому числі люди з порушеннями слуху) знайшли там прихисток. Дехто з них проживає у церковних приміщеннях, декому надали житло у приватному секторі. Для них проводять служіння з перекладом на жестову мову, спілкування та зустрічі (Волинь, Івано-Франківщина).

Зокрема, Благодійний фонд «Кольори тиші» активно надає допомогу потребуючим на Івано-Франківщині. За словами служителів Романа та Ірини Мельничуків від початку війни фонд зміг прийняти і розселити десятки людей з порушеннями слуху з різних постраждалих регіонів країни.

«Зокрема ми прийняли 7 сімей та ще 25 осіб (в основному жінки та діти) із Запорізької області, 7 людей з Київської області, 32 особи з Донецької області, Харкова та Краматорська. Також наш фонд займається ремонтом одного з Карпатських готелів аби мати змогу прийняти глухих з Миколаєва та Слов’янська» – розповідає Роман Мельничук.

Варто згадати й про Львів, як найбільший гуманітарний хаб країни. Як повідомив завідувач відділу праці серед людей з порушеннями слуху у області Віталій Філіп, необхідну допомогу отримали понад 100 осіб з порушеннями слуху та сім’ї, у яких є нечуючі особи. Перекладачі жестової мови волонтерять разом з церковною молоддю на залізничних вокзалах, надають приватні консультації через соцмережі та інші комунікативні платформи. Львівська Богословська Семінарія надала своє приміщення для облаштування місць перепочинку для осіб, які виїжджали за кордон. Волонтери – студенти та працівники ЛБС- підтримують зв’язок з перекладачами і мають змогу надати відповідну допомогу особам з порушеннями слуху.

Смаль Павло також зазначив, що високим показником якісної роботи перекладачів жестової мови є пропозиція однієї з країн ЄС щодо співпраці. Було запрошено двоє людей для онлайн перекладу глухим людям, які працюють на різних виробництвах за кордоном. Це чудова можливість представити церкву як такий суспільний інститут, де враховано потреби всіх верств населення. Також, директор департаменту поділився планами на майбутнє щодо зустрічей як онлайн, так і офлайн форматів.

«Кожне покоління має свої виклики. Нам випала почесна і нелегка місія – нести людям з порушенням слуху світло спасіння і надію у тривожні часи. Наша молитва до Бога не лише про захист і підтримку, а й про мир та перемогу. Нехай Божа милість буде над нами» – підсумовує Павло Смаль.

Оксана Сухарина

Джерело: https://www.chve.org.ua/slujinnya-glyhim-viyna/

Християнський співак і музикант Майкл Сміт випустив сингл Cry of Hope, щоб зібрати гроші для України.

64-річний музикант, лауреат премії «Греммі» оголосив, що випустив цю пісню у відповідь на війну в Україні. Пісня під назвою Cry of Hope з’явилася після того, як Сміт побачив, що відбувається в Україні після жорстокого вторгнення Росії, повідомляє Християнський Мегапортал  inVictory з посиланням на The Christian Post .

«Після того, як я побачив новини та руйнування в Україні, як і більшість людей у ​​світі, я не міг стримати сльози. Протягом наступних кількох днів ця мелодія просто звучала в моїй голові і викликала почуття, які не передати словами», — сказав Сміт.

Пісня була записана разом із Nashville Recording Orchestra, яким керує його друг Девід Гамільтон. Частина коштів, отриманих від Cry of Hope, буде спрямована на допомогу Україні.

Пісня була випущена у двох версіях — з оркестром та з фортепіано та скрипкою.

Сміт розповів, що його команда допомагає Сумці Самарянина (Samaritan’s Purse), християнській гуманітарній організації, яку очолює євангеліст Франклін Грем, яка надає допомогу Україні.

«Партії допомоги, які вони надають, просто величезні. Це просто неймовірно, — сказав християнський співак та автор пісень. — Люди ще довго потребуватимуть допомоги. Чи можете ви просто уявити свою сім’ю і всі свої спогади, і ви змушені залишити все, що знали все життя, спите на розкладачці в якомусь таборі біженців вночі?»

Спробуйте уявити, що це відбувається з нами, американцями. Ми не можемо цього зрозуміти, – наголосив Сміт. — І це те, що сталося із цими людьми».

Співак зазначив, що сингл був присвячений українським військам на території країни, де триває війна.

«Я вдячний за те, що музика зцілює, – сказав він. -Так було завжди. Я просто молюся, щоб ця пісня дала цим людям хоч якусь надію. Що вони зможуть повернутись і що ця війна закінчиться».

Сміт, чия музична кар’єра триває вже 35 років, продав понад 15 мільйонів альбомів, володар трьох премій «Греммі», 45 премій Dove Awards, американської музичної премії та включений до Зали слави Госпел-музики у 2009 році.

Лауре Дуглас-Беверидж 33 роки, вона лікарка і щойно повернулася до Великобританії після тритижневої служби в польовому шпиталі Samaritan Purse в Україні. Вона розповіла Christian Today про драматичні події, свідком яких стала, а також про те, як віра надихала та підтримувала її.

Наскільки те, з чим ви зіткнулися в Україні, відрізнялося від того, з чим ви, як лікар, зіштовхуєтеся день у день тут, у Великій Британії?

Відмінності величезні. Люди мали досить екстремальні прояви хвороб, які справді посилилися після того, як їм довелося тікати без ліків.
Поєднання необхідності подорожувати протягом декількох днів, травм та затримок з отриманням лікування призводить до інфекції або ускладнень, які потенційно потребують хірургічного втручання.
Але в той же час люди залишаються людьми, де б вони не перебували, і те, що дає людям надію, часто одне й те саме — виявити доброту та співчуття, просто приділити кілька хвилин, щоб вислухати когось і допомогти йому відчути себе почутим.

Ви боялися їхати в зону бойових дій?

Я думаю, що деяке побоювання є нормальною реакцією, але мене заспокоїло те, що я там із чудовою організацією, яка робить все можливе, щоб убезпечити нас та пацієнтів, наскільки це можливо.
У нас із чоловіком було сильне почуття миру, тому що я відчувала, що це те, до чого я покликана. Це давало мені почуття спокою, незважаючи на те, що ситуація була дуже складною.

Крім всіх фізичних труднощів, які емоційні втрати завдає війна для пацієнтів, з якими ви зіткнулися?

По-різному. Одні у дуже тяжкому емоційному стані. Інші потрапляють у якесь заціпеніння, просто не можуть зрозуміти, що відбувається навколо них. У третіх це проявляється лише на рівні фізичних симптомів.
Останнє особливо характерне для деяких дітей, яких приносили зі скаргами на біль у животі чи погане самопочуття, і насправді це не було проблемою зі здоров’ям — вони просто відчували фізичні наслідки психологічної травми. У мене самої двоє маленьких дітей, тому було дуже важко бачити, як позначаються на малюках наслідки побаченого.
Ось де пасторська частина служіння Samaritan Purse особливо потрібна, і це один із найважливіших способів підтримати пацієнтів.

Те, що ви християнка, вплинуло на ваше рішення поїхати і чи допомогло це вам, коли ви були там?

Абсолютно. Я відчувала, що маю практичні медичні навички, які я можу застосувати в цій ситуації, але також було почуття покликання до чогось і спокою, про яке я говорила раніше.
Ми з чоловіком говорили про це, коли з Samaritan Purse зателефонували та запитали, чи може хтось із медиків поїхати. Було просто почуття спокою, і ми разом помолилися за це і вирішили, що якщо Бог хоче, щоб я була саме там, то треба це зробити. Тож це було наше спільне рішення, ухвалене з вірою.
Коли я була там, то насправді відчувала себе слабкою, але знала, що можу покластися на силу Божу. Щодня ми починали як команда, приділяючи час спільній молитві та поклонінню.
Ми дбали про людей з усієї країни та різного походження, але ця можливість зібратися разом і попросити Бога використати нас була приголомшливою. Це нагадувало нам, що справа зовсім не в нас, а в людях, про яких ми дбали.

Деякі люди можуть сказати: «Де у всьому цьому Бог?» Чи були у вас моменти, коли ви могли побачити Бога серед стількох трагедій?

Особисто я щодня бачу дію Бога в ситуаціях, коли не повинно бути жодного позитивного результату, але він є; де на папері здається, що все втрачено, але є радість та надія.
Я думаю, що багато хто з тих, з ким ми зустрічалися, повністю покладалися на віру в те, що Бог дасть добрі дні, і вони були повністю зосереджені на тому, що гряде. І це справді надихає…
Було відчуття, що Святий Дух присутній там. Ісус приходить у самий епіцентр болю та сліз, міняє пов’язки пораненим, допомагає мити ноги людині, яка не в змозі навіть зняти шкарпетки. Він там, втішає людей у ​​біді, і у нас був привілей бути Його руками та ногами.

Що з усього цього служіння ви винесли глибоко у серці?

Мене дуже надихнули та навіть кинули мені виклик перекладачі, з якими ми працювали. Всі наші перекладачі були українськими чоловіками та жінками, і більшість із них самі були переміщеними особами, тому багато хто з них уночі спав на підлозі місцевих церков або в шкільних залах, а потім приходив служити і працювати з нами вдень.
Багато хто з них так багато втратив сам, але був так відданий справі служіння своєму народу, виявляючи любов, співчуття і надію.
Одна з наших перекладачів поділилася, що двоє її племінників розминулися з рештою членів сім’ї, намагаючись тікати з території бойових дій. Але вона нічого не говорила про це і весь цей час продовжувала підбадьорювати та надихати інших.
Вона мала стільки трагедії, але вона зосередила всю свою увагу на людях там, у лікарні. На щастя, її племінникам та іншим членам сім’ї вдалося благополучно вибратися на Захід.
Але це самовіддане ставлення — те, що я бачу в характері Христа, і це те, в чому хочу вдосконалюватися, вчитися і продовжувати у своєму повсякденному житті тут, — самовідданість і невпинна надія.

Зараз ви благополучно повернулися до Великобританії Як християни можуть молитися за роботу польового госпіталю Samaritan Purse?

Бог більший, ніж навіть найскладніші ситуації, і багато разів до цього Бог змінював серця людей, які йшли дуже темним шляхом.
Насамперед, я думаю, нам потрібно молитися про те, щоб путін і російський уряд мали момент «Дороги в Дамаск».
Моліться за постійну підтримку народу України та Samaritan Purse, які готові залишатися там стільки, скільки потрібно. Моліться за команду, яка працює там, щоб вони мали сили і ресурси на те, щоб продовжувати піклуватися про людей і любити їх.
І моліться про надію на майбутнє прекрасної країни із чудовими людьми.

У темні часи добре видно світлих людей. З початку війни церкви України консолідували свої ресурси та зусилля, щоб протистояти ворогу на тому фронті, де воювати в нас виходить найкраще – це фронт соціальної та духовної допомоги. Мільйони переселенців з гарячих місць, де тривають запеклі бої, знайшли прихисток у західній частині Україні.

Так, у невеличкому місті Дунаївці, на Хмельниччині, у помісній церкві євангельських християн-баптистів «Віфлеєм» створили благодійний центр допомоги.

З початку війни церква «Віфлеєм» надає різну допомогу:

– поселення людей

– гуманітарна допомога для переселенців (продукти, одяг, засоби гігієни та медикаменти)

– гуманітарна допомога містам, які найбільш постраждали від війни

– евакуація людей з гарячих точок

– духовна підтримка

– дитячий центр

При церкві волонтери зустрічають і поселяють людей, які приїжджають з небезпечних місць України. Члени церкви також відгукуються на допомогу та приймають цілі сім’ї у своїх домівках. Кажуть, що у місті майже не залишилося пустих будинків, а у деяких живе декілька сімей. Дехто зупиняється на деякий час, і прямує далі в інші українські міста або за кордон. Однак багато сімей залишаються у Дунаївцях.

Водії з церкви регулярно евакуйовують людей з гарячих місць, де тривають запеклі бої, до більш безпечного місця.

Також вони везуть гуманітарну допомогу в міста, які найбільше постраждали від війни: продукти харчування, ліки, засоби гігієни, одяг та інші необхідні речі.

Нещодавно церква зібрала та відправила вантаж ліків для Запорізької обласної клінічної лікарні, яка приймає хворих та поранених військових. При лікарні створено склад гуманітарної допомоги для військових та постраждалих від війни.

Для переселенців у церкві щоденно працюють спеціальні пункти, де вони можуть безкоштовно взяти одяг, засоби гігієни, ліки та продуктові набори.

«Часто приходять вагітні жінки у яких нічого немає. Нещодавно приходила жінка за дитячим одягом. Ми разом вибрали все, що буде потрібне на перший час для новонародженого. Вона була трохи розгубленою, це її перша дитина», – розповідає одна з волонтерок.

Пережити період війни важко також і дітям, хоча на перший погляд може здатися, що діти нічого не розуміють, але погляньте у їх очі – вони вмить стали дорослими. Їм особливо потрібна підтримка сьогодні. Тому у церкві «Віфлеєм» організували Денний дитячий центр.

«Допомагаємо дітям психологічно також, щоб діти могли відволіктися, отримали підбадьорення. Дітей приходить до 70, всі з різних міст: Маріуполя, Волновахи, Києва та інших. Ми стараємося їх об’єднати, щоб вони могли знайти тут собі друзів», – розповідає одна з координаторок дитячого центру Діана Нечик.

Денний центр проходить для дітей віком від 7 до 12 років двічі на тиждень: у вівторок та п’ятницю. Тут для дітей проводять біблійні уроки, ігри та різні гуртки.

Також діти роблять своїми руками маленькі подаруночки для наших захисників, які потім церква відправляє разом з іншою гуманітарною допомогою на передову. Так, останній раз діти малювали листівки та робили імбирне печиво у синьо-жовтих кольорах для українських військових.

Пастор церкви «Віфлеєм» Віталій Нагаєвський розповів, що приходять також нецерковні люди, які, крім гуманітарної допомоги, потребують заспокоєння своїм стривоженим і зляканим серцям.

«Переважна більшість не зверталися за духовною допомогою, бо для більшості основною потребою є їжа та одяг,  але були ті, які свідомо приймали рішення та молилися молитвою покаяння! Тим не менш, ми не втрачаємо можливості свідчити про Божу любов. З більшістю людей намагаємося мати розмову при зустрічі, та кожному даємо Євангелію, яка є допомогою для душі», – ділиться пастор.

Також у церкві щовечора проходить спільна молитва за Україну о 19:00.

«Щоденно ми всією церквою збираємося для молитви, а у неділю беремо піст. Також багато приходить переселенців, аби разом молитися про Україну, перемогу і мир на нашій землі!», – розповідає пастор Василь Білокінь, відповідальний за медіа служіння в церкві.

«Основна місія церкви «Віфлеєм» описана всього в чотирьох словах: Любити Бога, любити людей! Сьогодні, як ніколи, церква реалізовує цю місію» – добавляє він.

Церква «Віфлеєм» у Дунаївцях надає допомогу людям, які постраждали від війни безкоштовно через добровільні пожертви. Тому, якщо ви бажаєте допомогти фінансово, аби церква могла безперешкодно звершувати своє служіння, ви можете це зробити через реквізити: 5168 7573 6589 8412, Білокінь В.В.

Дізнатися більше про служіння церкви “Віфлеєм” та звернутися за допомогою ви можете в Instagram та Facebook

Автор Діана Никифорук

Добре відомо, що молитва – це розмова з Богом, тому природно молитися своїми словами. Між тим, щоб залучити до щирої розмови із Всевишнім широке коло потребуючих, проєкт «Християни для України» та асоціація «Поклик», спільно із польськими партнерами, підготували окремий збірник простих молитов «Молитовник українця».

Молитвослови виконані у зручному кишеньковому форматі. Окрім молитов («За України», «За перемогу», «Молитва про захист», «Молитва за армію», «Молитва воїна», «Молитва за владу», «Молитва біженця», «Молитва за зцілення», «Молитва покаяння», «Отче наш») також є «Духовний гімн України», Псалом 1, 23, 27, 46, 91 та короткі статті «Як Бог знищив ворожу армію в книзі Ісаї», «Де Бог посеред війни?».

Сьогодні наша країна знаходиться у великій небезпеці. Сили зла діють. Під загрозою наше життя, здоров’я, безпека всієї країни. Саме в такий час ми маємо звернутися до Бога. Він поряд із солдатом, з волонтером, з біженцем, з дитиною, що ховається від бомб. Бог може допомогти Україні і вже допомагає, бо те, що Україна встояла до цього часу – це велике Боже диво. Віримо, що Бог дасть Україні перемогу. Але ми мусимо саме в цей час звертатися до Нього з молитвами та проханнями.

«Молитовник українця» можна роздавати разом з гуманітарною допомогою в місцях, де є біженці та переселенці, серед військових та просто жителів України.

Служитель місцевої церкви, яка з перших днів війни пригощає гарячими обідами потребуючих у центрі міста та передали першу партію молитовників, дякує за такий цінний інструмент: «Це просто шикарний ресурс, зручний кишеньковий формат, яким ми можемо служити духовно».

Фонд «Ми поруч» не лише надає матеріальну підтримку, але й духовну, та організовує роздачу духовної літератури, молитвословів, Біблій, дитячих книг спільно з продуктовими наборами, одягом та усім гостям міського хабу. За півтора місяці служіння вдалося поширити вже близько 120 тис. брошур та книг духовної тематики.

Замовити та отримати «Молитвослов українця» у Чернівцях, можливо написавши на емейл фонду: myporuch1@gmail.com (самовивіз з центру міста).