фото 1

Свято дня Матері для жінок, які втратили своїх воїнів, та пікнік для тяжкопоранених солдатів провела команда місіонерів у Тернополі на базі церкви «Хліб життя». 

Концертна програма з піснями про мам, квіти, частування, звернення до жінок зі словом втіхи та надії, молитва та спілкування – служителі підтримали учасниць та їхніх  дітей за часи непоправних втрат своїх близьких. 

На пікніку, влаштованому прямо біля шпиталю, де тяжкопоранені захисники України проходять лікування, першочергово, як кажуть місіонери, хотілося вислухати про біль кожного та підтримати їхні родини в цей складний час.

«Плануємо і надалі проводити такі зустрічі, щоб будувати більш близькі стосунки з жінками загиблих і тяжкотравмованими воїнами та їхніми сім’ями.

Наша ціль – познайомити таких людей з Ісусом Христом, постійно  підтримувати та допомагати їм, наприклад, в побутових речах, якщо в цьому буде потреба», – поділився місіонер Андрій.   

Команда місіонерів з Тернополя від початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну в різний спосіб підтримує переселенців та нужденних: тематичні зустрічі, арт-терапії, гуманітарна допомога, домашні групи.

Пресцентр CITA   

фото 2
фото 3
111

Волонтери Volunteer Community разом з благодійним фондом JUSI вже другий місяць здійснюють мрії українців, які потрапили у скрутне становище. 

У рамках всеукраїнської акції благодійники оголосили березень і квітень місяцями мрій і тепер допомагають переселенцям, людям з інвалідністю, стареньким та багатодітним родинам робити їх життя яскравішим.

Кожен з цих людей має свою унікальну мрію, яку можна здійснити, розповідають волонтери. 

«Одна жінка, яка подолала рак, мріяла про фотосесію зі своєю родиною. Багатодітна родина, яка мріяла побудувати будиночок на дереві для дітей, потребувала будівельні матеріали, адже хотіли побудувати його разом. А ще був хлопчик-переселенець, який пережив складну евакуацію й інсульт, і мріяв про те, щоб попатрулювати вулиці разом з поліцейськими. Тобто, кожна мрія – це щось чарівне!», – розповідає Дар’я Єфіменко, координаторка з освітніх програм та супервізії міжнародної волонтерської мережі “Volunteer Community FSU” в Україні. 

Однією з щасливиць, мрію якої також здійснили, стала переселенка з Горіхова. Жінка залишила рідне місто разом зі старенькою мамою і, щоб відволіктися від жахів війни, мріяла піти на шопінг, на якому не була цілий рік. Жінці подарували грошові картки на придбання товарів в одній з торговельних мереж.

Ще одна родина переселенців, яка тепер проживає у Запоріжжі, виховує трьох прийомних дівчаток 19-ти, 17-ти і 9-ти років. Вони мріяли усією сім’єю відвідати якийсь культурний чи розважальний захід, тож волонтери подарували їм квитки на циркове шоу.  

«Це була чудова колаборація благодійності, волонтерства та повітряних мрій, у які вірили люди. Ця акція показала, що все можливо в нашому світі і що світло є навіть у найтемніші часи. Ось так, кожен по цеглі, і ми збудували радісні моменти щастя для багатьох людей!» – зазначила Д.Єфіменко. 

Загалом, волонтери вже здійснили 25 мрій, а у квітні вони виконають бажання ще 10 мрійників. 

Якщо ви хочете долучитися до всеукраїнської волонтерської акції «Місяць мрій» від Volunteer Community і теж здійснити чиюсь мрію, то зв’яжіться з організаторам на їх сторінці у Facebook

Довідка:

Волонтерська мережа «Volunteer Community» має 32 центри, які працюють у 25 містах України. Вона реалізує соціальні проекти та ініціативи, які направлені на допомогу нужденним людям похилого віку, дітям групи ризику, людям з особливими потребами, розвиває проекти у соціально важливих сферах життєдіяльності – екологія, допомога тваринам, здоровий спосіб життя, а також займається освітою волонтерів.

338709317_232198452710569_7449642086323147680_n
340763684_1625150427932800_4900256986033465807_n
1111111

16 квітня у світі відзначають міжнародну акцію «День добрих справ». Це – наймасштабніша акція добра, яка одночасно проходить в 120 країнах за участі тисяч волонтерів. 

У цей день потрібно робити добрі справи: допомагати людям похилого віку, переселенцям, багатодітним родинам, людям з інвалідністю й всім нужденним. 

Долучилися до добрих справ й українці. Волонтери Volunteer Community у Кременчузі провели майстер-клас для діток з інвалідністю. 

У Кривому Розі ж у рамках цієї акції зібралося більше 2 000 волонтерів, які протягом тижня робили добрі справи: зібрали корм для покинутих тварин, зробили заходи для літніх людей тощо. А ще презентували найбільший в Україні плед з вовни, який офіційно увійшов до національної Книги рекордів. Виріб, який називається «1000 сердець» на честь усіх майстринь, які його створювали протягом року, має розміри 16 на 11 метрів, а важить 96 кілограм. 

Українські волонтери закликають усіх небайдужих приєднуватися до благодійної акції та допомогти тим, хто цього потребує. 

Адже, як вони пояснюють, заняття благодійністю допомагають не лише тим, кому надається допомога, а й тим, хто допомагає. Турбота про інших дозволяє нам зміцнити свій зв’язок із суспільством, відчути себе корисними, покращити свою емпатію та розвинути кращі людські якості. Більше того, благодійність може стати джерелом нових знайомств, дружби та підтримки у важкі моменти життя.

Довідка:

Волонтерська мережа «Volunteer Community» має 32 центри, які працюють у 25 містах України. Вона реалізує соціальні проекти та ініціативи, які направлені на допомогу нужденним людям похилого віку, дітям групи ризику, людям з особливими потребами, розвиває проекти у соціально важливих сферах життєдіяльності – екологія, допомога тваринам, здоровий спосіб життя, а також займається освітою волонтерів. 

 

340640498_639317538025869_1497709806427987620_n
222222222222222
Кременчук
Кременчук1
Карпати_31_1

З 27 березня по 1 квітня 50 людей відпочивали в Карпатах разом з рівненською церквою «Христос є відповідь». Серед них: вимушені переселенці Херсонської області, які нині проживають на Тернопільщині, вдова з трьома дітьми з Волині, сироти з Рівного.

Сироти відпочивали безкоштовно, а іншим учасникам команда організаторів частково оплатила вартість поїздки. Відпочинок проходив у мальовничому місті Яремче. Величні гори, бурхлива гірська річка, прекрасні карпатські краєвиди, свіже повітря сприяли як фізичному, так і душевному та духовному відновленню.

Карпати_31_5

«Вперше в житті я відзначаю свій день народження в Карпатах разом із сім’єю. Дуже вражений Божим творінням: невимовно красиві гори, гірські річки, ліси та полонини. Дякую Богу, що дав можливість відпочити й духовно, і душевно, і фізично. Дякую команді, яка організувала цей відпочинок»поділився враженнями Веніамін Ігнатьєв, служитель церкви, смт Оженин, Рівненської області.

Карпати_31_2

П’ять днів перебування в Карпатах були насичені подіями. Щодня відбувалися екскурсії. Зокрема учасники поїздки побували на стежки Довбуша, біля водоспадів Пробій та Гук, відвідали гірськолижний курорт Буковель та приватний зоопарк у м. Яремче. Кожного дня відбувалися загальні спілкування, на яких обговорювали різні теми, переглядали цікаві відеоролики та християнські фільми.

Частина учасників поїздки відвідали українські Карпати вперше, тому враження отримали неймовірні.

Карпати_31_3

«Я вперше побувала в Карпатах. Не знала куди їду, що мене чекає, але довіряла Богу і знала, що Він допоможе. Коли ми їздили на екскурсії, мені хотілося плакати від побаченої краси і я плакала, бо розумію, що це все створив Бог. У цій красі я бачу Його любов до кожної людини. Окремо хочу подякувати організаторам за ранкові та вечірні зібрання, де ми почули багато повчальної інформації. Я із захопленням слухала кожне слово, адже все було цікаво і доступно. Я розумію, яка важка праця стоїть за організацією такої поїздки, тому бажаю всім причетним, щоб їх не покидало натхнення робити добрі справи, щоб Бог допомагав звершувати ще більше добрих справ. Те, що ви робите – це прекрасно» – розповіла Тищенко Ірина, переселенка з Херсонської області (м. Каховка), наразі проживає у м. Тернопіль.

Карпати_31_4

За шість років служіння церкви «Христос є відповідь» у м. Рівне 1500 людей змогли відпочити й побачити зелену перлину України на власні очі. У планах церкви організувати таку саму поїздку на початку літа.

«Я щиро вдячний Богові за 31 поїздку в Карпати за шість років служіння у м. Рівне. Також я дякую Міжнародній місії «Христос є відповідь» і всій команді, яка разом зі мною організовувала цей захід. Бог благословив нашу поїздку всім: сприятливі погодні умови, відпочинок, екскурсії, чудові зібрання, на яких ми відчували Божу дію. З нами були вимушені переселенці, сироти та волонтери. Коли чуєш вдячні відгуки людей, які вперше побували в Карпатах, то це надихає ще проводити подібні заходи, робити добро і тим самим служити народу України»відзначив Тарас Сень, пастор церкви «Христос є відповідь».

Прес-центр церкви «Христос є відповідь»

rada-800×445

Християни з різних церков беруть активну участь у відновленні зруйнованих будинків по всій Україні через повномасштабне вторгнення російських військ. Пастор із Рівненської області разом із волонтерами відбудували зруйноване село на Херсонщині.

Пастор Володимир Брічка організував благодійну подорож на деокуповані території, повідомляє Християнський Мегапортал inVictory з посиланням на rivne.media .

Було зібрано чотири фури дров, ще чотири будівельні матеріали. Разом із волонтером приїхало 110 працьовитих людей, які відбудовували повністю зруйноване село Олександрівка Херсонської області. Лише за тиждень вдалося відремонтувати 29 будинків.

«Місцеві жителі надзвичайно здивовані такою підтримкою та допомогою», – йдеться на Facebook Рокитненської ради .

Володимир Брічка є пастором Церкви Християн Віри Євангельської у селі Карпилівка. За час воєнних дій чоловік організував евакуацію понад 1800 цивільних.

o_1g24t15ifakvra1fgol7q1bq71k

Ми прожили цей рік у цілковитій щоденній залежності від Бога. І сьогодні ми славимо Його за благодать і силу, яка діє в нас. Ми дякуємо усій нашій міжнародній християнській сім’ї, що проходила цей шлях з українцями!

За минулий рік Всеукраїнський союз церков ЄХБ спільно із десятками союзів, місій, благодійних організацій, церков та окремих меценатів з усього світу змогли евакуювати, нагодувати, зігріти та попіклуватися про мільйони українців. З Божою допомогою через офіс Союзу роздали понад 10 тисяч тонн гуманітарної допомоги. Ще більшу кількість допомоги церкви отримали безпосередньо. Це продукти, загальне устаткування, засоби гігієни, медикаменти та одяг. За стандартами ООН (1.5 кг продуктів на день), через офіс Союзу змогли нагодувати близько 7 060 000 людей. Це більше 19 000 осіб щодня – населення невеликого українського містечка.

ПОЧАТОК

Помісним церквам необхідне було швидке реагування у допомозі населенню їжею, речами, укриттям; всіляка допомога територіальній охороні/ЗСУ; взаємодія з органами самоврядування; допомога з евакуацією та розселенням.

 25 лютого працівники головного офісу Союзу виїхали з Ірпеня у Львів, де їх прийняла церква «Дім Євангелія» та УБТС. Тут відразу почали налагоджувати роботу.

Frame1-1024×768

За сприяння обласної ради, у передмісті Львова організували місце, площею більше 5 тисяч квадратних метрів, де була зосереджена практично вся гуманітарна допомога, що проходила через ВСЦ ЄХБ. Одна за одною прибували фури із закордону – від 5 до 10 на день. Польща, Швейцарія, Німеччина, Голландія, Норвегія та інші країни надсилали тонни допомоги. Везли практично все – продукти, одяг, лікарські препарати, спорядження для військових. Все, окрім зброї.

Frame2-1024×694

На склад до Львова з’їжджалися волонтери і християни різних конфесій. В один бік вони евакуйовували людей, а на зворотному шляху завантажували буси допомогою, щоб доправити її у найвіддаленіші куточки країни. Тисячі автівок змогли послужити людям, які потребували підтримки. Об’єми допомоги були величезні.

Frame4

ДЕОКУПАЦІЯ ПІВНОЧІ

Наприкінці березня звільнили Північ України – Київську, Чернігівську та Сумську області. Роботи додалося більше, адже зʼявилася можливість більш-менш вільно надсилати усю необхідну допомогу. У населених пунктах не було світла, води та інших необхідних засобів до існування.

Люди потребували всього: одягу, продуктової допомоги, засобів гігієни та генераторів.

Хоча левова частка допомоги належала звільненим територіям, продовжували підтримувати і інші регіони України, де було багато вимушених переселенців та точилися жорсткі бої.

Frame3-1024×683

Саме у той час німецька місія «Haus der Hoffnung» встановила працівникам Братства програму для ведення обліку допомоги церквам України.

Завдяки ній частину допомоги почали направляти одразу до церков і областей. Фури їхали просто до адресатів. Робили графіки, ґрунтовані на потребах і запитах від церков. Дані, наведені нижче, ілюструють масштаби допомоги після встановлення програмного забезпечення на початку квітня.

Frame-52.1

Від весни до кінця літа діяв пʼятимісячний проєкт співпраці ВСЦ ЄХБ із ООН. Загалом церкви роздали 5 017 тонн допомоги.

Frame7

Окрім цього, кілька разів на тиждень надходила допомога від християн з Німеччини, Америки та інших країн. Особливо постійною та ревною була підтримка від Слов’янського євангельського товариства. Тонни гуманітарної допомоги доправляли у різні куточки країни: всюди, де лише була потреба. Співпраця із товариством триває досі.

Frame8-1024×768

ПРОЄКТ «ЗИМА»

Повернувшись головним офісом до Ірпеня, у вересні поблизу Києва організували новий склад Союзу. Необхідно було акумулювати допомогу церквам, яка полягала у підготовці до холодного періоду. Цей проєкт назвали лаконічно і вичерпно – «Зима». Проаналізували запити від церков і почали збирати все необхідне. Дрова, пелети, фінанси на оплату газу та електрики, генератори та продукти харчування почали збирати і віддавати спільнотам, які мали потребу в цих речах.

Frame-53

Тепер, озираючись назад, команда бачить, що з Божою допомогою таки вдалося пережити цю зиму і полегшити умови тим, хто потребував допомоги пережити зиму. Та попереду уже весняні запити і проєкти.

Frame6

«Ми маємо вийти з цієї війни сильною церквою, яка буде впливати і на свою країну, і на Європу. За будь яких умов місія церкви триває», – часто повторює голова Союзу Валерій Антонюк.

З цим і йдемо в наступний рік.

Джерело: сайт ВСЦ ЄХБ

Frame5-1024×768
Frame10-1024×768
Screenshot_3

«Такі історії надихають нас служити біженцям!», – написав пастор та голова БФ «Переображення» Павло Миронюк на сторінці у ФБ.

Мене звуть Ліза. Мені 43 роки. Я корінна харків’янка (схід України). У мене є 7-річний син Мілен. 3 роки тому помер чоловік, і ми з дитиною залишилися одні. 23 лютого 2022 року ми приїхали зі школи, сходили до магазину та провели звичайний зимовий вечір. Останні кілька тижнів у ЗМІ нагніталася тривожна інформація про можливе вторгнення Росії в Україну, багато хто не вірив у це, як і я, але внутрішня тривога була. Всю ніч мій кіт тупцював по моїй подушці і голові і не давав спати, раніше за котом я такого не спостерігала. О 04:50 ранку я почула хлопки на вулиці. Вони не припинялися. Перша думка була: це феєрверк. Але оптимізм швидко мене покинув, коли я відчинила вікно і зрозуміла, що «почалося».
 
Я швидко набрала номер своєї сестри, яка мешкає на околиці Харкова зі своєю родиною та нашою мамою. Сестра сказала, що за лісом все небо яскраво-червоного кольору і чути гучний, постійний гуркіт вибухів. Всі новини рясніли однією і тією ж інформацією: росія напала на Україну, йде масований обстріл української території.
 
Від слова «війна» мене нудило, відразу піднявся тиск. Я ніколи не могла уявити те, що в сучасному світі можливе безкарне знищення чужої власності і більше того, вбивство людей.
 
Я набрала воду у ванну для створення запасу води. Через мої дзвінки син прокинувся і запитав: «вже в школу вставати?», я йому відповіла, що почалася війна і про школу можна забути. Він заплакав. Сусіди по під’їзду почали листуватися в чаті вайбера і запитувати, у кого ключі від підвалу, щоб використовувати його як бомбосховище. Сусіди їхали, хто куди. У мене залишалася надія, що все це має закінчитися швидко, що Росія та Україна домовляться мирним шляхом. Протягом першого дня війни Росія почала бомбардувати Харків. Звуки вибухів були постійними, звук сирени звучав дуже часто. Я пила гідазепам, транквілізатор, щоб хоч якось узяти себе в руки. Кілька разів у перший день я бігала з дитиною до підвалу будинку, щоб хоч трохи там розслабитися. Пізніше виявилося, що в такому підвалі перебувати також небезпечно, як і в квартирі, підвал не був бомбосховищем.
 
25 лютого вранці до Харкова заїхали на танках та БТР російські військові. Місто завмерло, на вулицях не було ні душі, харків’яни, що залишилися в місті, сиділи, як миші, у своїх будинках за закритими шторами. На всіх харківських каналах була чітка інформація від керівництва міста та військових: «бачите військову техніку чи російського солдата, одразу повідомляєте за відповідним телефоном». За день наші військові змогли знайти і знешкодити всіх росіян, які заїхали до Харкова. Усе це супроводжувалося справжніми міськими боями, перестрілками, росіяни стріляли з БТР і танків у місті.
 
Поруч із моїм будинком пролунав вибух. Орки запустили снаряд, який потрапив у дерево, розбив вітрини мого улюбленого м’ясного магазину. Було дуже страшно. Особливо страшно, коли вибух відбувався зовсім поруч: тремтів будинок, стіни та шибки. Починаючи з 26-27 лютого, над Харковом почали літати російські літаки. Вони пролітали низько над будинками і скидали бомби на заводи, підприємства, військові об’єкти, адмінбудівлі тощо. Були попадання і в житлові будинки. Я в режимі он-лайн читала всі харківські новини. Новини були жахливими: очевидці обстрілу надсилали свої відео та фото зруйнованих, палаючих будівель, авто, поранених та вбитих людей. Ракети, які випускали з літаків росіяни, були не точними, вони падали навіть у житлові райони.
 
Харків’яни, які не розуміли небезпеки, виходили до магазину, за водою і ставали жертвами російського терору просто на вулиці. Обстріляли сусідній район, що знаходиться за 2 км від нашої квартири і я побачила в новинах відео з літньою жінкою, яка поки була жива, вона сиділа на підлозі в під’їзді, її затягли після обстрілу в приміщення: її ноги нижче колін були відірвані, одна нога у черевику лежала окремо від тулуба, а інша нога лежала на вулиці. Навколо місця прильоту ракети лежали вбиті люди з порожніми пляшками, люди просто вийшли набрати питну воду в автомат…
 
З моменту початку обстрілу Харкова літаками я із сином ховалась у підземному паркінгу, який знаходився у сусідньому будинку. Спочатку ми проводили там 2-3 години і йшли додому. На вулиці було неможливо знаходитися, дуже страшно, тому що звуки прильотів долинали звідусіль і часто-густо дуже близько. На другий день війни я зрозуміла, що росіянам все одно, по чому і по кому стріляти, життя людини для них ніщо. Продукти в найближчому магазині закінчилися на 3-й день. Їх не завозили більше, люди повністю розкупили всю продукцію.
 
Спати вдома було неможливо: тільки засинаєш, як звучить сирена та починають літати літаки над будинками. Я на все життя запам’ятала звук пролітаючого літака, що гуде, вібрацію всього навколо і звук ракети, випущеної з цього літака, а потім вибух. Чуєш, як ракета летить, звук наближається, я розумію, що ціль десь поруч, у цей момент проклинаєш себе за те, що не виїхала ще з міста. Останні 5 ночей я з дитиною вирішила спати у паркінгу, мені вдалося домовитися та поставити свою машину сюди. Так у нас виходило хоч поспати, що не вдавалося зробити у квартирі. Я забігала додому на 10-15 хвилин, щоб сходити в туалет, вмитися і щось встигнути підігріти з їжі, щоб взяти з собою у бомбосховище і нагодувати сина. У паркінгу ми провели 10 днів за температури близько 0 градусів. Ми були одягнені як капуста і все одно було холодно, але спокійно!
 
На 9-й день війни моя сестра з сім’єю вирішила їхати на західну Україну, але наша мама не хотіла їхати, тож сестра завезла її до мене. Мамі на той момент було 76 років, вона втратила за кілька місяців до війни свого чоловіка, мого батька і перебувала у депресивному стані. Мама не могла бігати у паркінг, тому вона ховалася у ванній. Останньою краплею для мене послужило пряме потрапляння до спортивного комплексу, який знаходиться від мене за 1,5 км. Звук був страшний, мене охопила нова хвиля паніки. Я почала швидко шукати розклад евакуаційних поїздів із Харкова. Знайшла поїзд Харків – Хелм (Польща) і вирішила їхати на ньому на 11-й день війни із сином та мамою. Я знайшла сусідів, котрі пообіцяли відвезти нас на вокзал. Чекали на поїзд ми 5 годин. На вокзалі стояли десятки тисяч харків’ян. Кожен поїзд брали штурмом, воно й зрозуміло, ніхто не хоче вмирати. При посадці була така тиснява, що люди кричали, плакали, у когось трапився епілептичний напад, у натовпі працювали кишенькові злодії, гавкали собаки і нявкали кішки в переносках, ніхто не звертав увагу, що діти стоять і їх теж тиснуть. Це було страшно, а ще страшніше стало, коли почався обстріл, завила сирена, але ніхто не збирався нікуди ховатися, люди стояли і чекали, коли почнеться посадка.
 
Я з дитиною влізла у вагон, мій син зайняв верхнє місце, у нашому купе вже було 11 людей, з моєю мамою нас було 12. Мама зайшла найостанніша у вагон, коли вже весь прохід був зайнятий людьми. Поки ми виїзджали з Харківської області, поїзд кілька разів зупинявся через обстріл, вимикалося світло, нам заборонено було користуватися мобільними телефонами, щоб поїзд не був помітним у темряві. Весь прохід у вагоні був забитий людьми, собаки та кішки лежали з господарями просто на підлозі. Так ми їхали 2 доби.
 
Тривога залишила мене лише тоді, коли ми перетнули кордон України та Польщі. 8 березня ми приїхали до Хелма і на швидкісному поїзді відразу ж опинилися у Варшаві. 4 дні пробули у розподільчому центрі для біженців. Звідти ми поїхали до маленького міста Соколув. У ньому нас прийняли в католицькій організації Карітас. Нам надали житло, забезпечили харчуванням, допомогли сина записати до школи, оформити документи, які потрібні біженцям. Через місяць після прибуття до Польщі я вже працювала у польській аптеці. У другій половині червня закінчилася школа у сина, поляки повідомили про те, що з липня потрібно залишити безкоштовне житло. А так як моя мама не в змозі сидіти з онуком через стан здоров’я, я вирішила звільнитися з аптеки та повернутися в Україну.
 
Про Ретрит-центр я знала від тітки свого сина Ірини. Вона зі своїм сином Кирилом та чоловіком Михайлом жила тут з початку березня 2022 року. Ірина повідомила мені номер телефону Павла Миронюка і я зателефонувала йому. Павло знайшов час, поговорив зі мною, і ми домовилися про дату приїзду. Ми приїхали до Ретрит-центру 19 червня і одразу про нас почали дбати. Нас поселили в окремий тримісний номер зі своїм санвузлом. Через 2 години після приїзду ми пообідали у їдальні. Завжди тішить, коли Бог виявляє свою турботу через сторонніх людей. Нам видали постільну білизну, господарське приладдя, рушники. Так було добре на душі, бо ми повернулися на батьківщину і потрапили до такого дивовижного місця.
 
У Ретрит-центрі ми відчули спокій, турботу та захищеність. Почали відвідувати збори: співати пісні та слухати про Бога. Моя мама відвідує додаткові заняття з вивчення Біблії 3 рази на тиждень.
Ніколи не думала, що поставлю на мобільний телефон мелодію пісні про Бога. Живучи в умовах війни, розумієш, що все земне, воно приходить і уходить, а Бог – вічний.
326351579_834378417621328_998669932765806486_n
Раді повідомити гарну новину: фонд We stand with Ukraine отримала нагороду «Золоте серце», яку вручив команді фонду Володимир Зеленський. Цією нагородою президент відзначає волонтерські організації та фонди за особливий внесок у підтримку України.
 
Фонд заснував бізнесмен і християнин Дмитро Савочка після повномасштабного російського вторгнення. Місія фонду полягає у виконанні доручення, яке Ісус Христос дав учням «Ви дайте їм їсти» (Євангеліє від Луки 9:13) і виконати її допомагають різноманітні християнські та гуманітарні організації в Україні та за її межами.
 
Фонд працює в трьох напрямках: гуманітарна допомога цивільним, забезпечення медичних установ та органів влади, а також різноманітна допомога українським збройним силам. Команда фонду також запустила проекти, пов’язані із відбудовою житла та обігрівом будівель, а також організовує систематичну і різноманітну допомогу українцям на звільнених територіях, які постраждали від російської агресії. Всього за досить короткий час існування організації, вони надали допомогу понад 2 мільйонам людей.
 
Діяльність фонду We stand with Ukraine є чудовим прикладом, як християни можуть стати відповіддю для суспільства в різних сферах. Нині Україна має величезну гуманітарну потребу і віруючі люди також стають в проломі, щоб закрити її. Цей та інші фонди демонструють практичне втілення милосердя і щедрості, до чого всіх нас закликає Біблія.
 
Докладніше про фонд можна дізнатися за посиланням:
Picture2RU (1)

У грудні цього року у Наталії Савельєвої було перше Різдво після смерті її чоловіка Сергія у березні 2022 року. Сергій був одним із п’яти українських християн, які дбали про групу з 200 осіб, що жили у підвалі церкви в Маріуполі з початку війни в лютому. Він та ще четверо віруючих загинули, коли снаряд потрапила в автомобіль, у якому вони їхали у пошуках ліків та продуктів для тих, хто перебував під їхньою опікою.

«Коли я залишилася одна без коханого чоловіка Сергія, це був найстрашніший і найважчий день у моєму житті», — сказала Наталя «Голосу мучеників-Корея». «Я просто не знала, що робити та як жити далі. Мені теж довелося покинути рідне місто. Залишатися там було неможливо, дуже страшно та небезпечно для життя. Я просто молилася, щоб Бог подбав про мене і послав утіху».

Найбільше вона турбувалася за своїх двох синів

«Я дуже переживала за своїх діток, вони часто згадують тата і питають про нього», – сказала вона «Голосу мучеників-Корея». «Я пояснила їм, як могла, що він перебуває з Богом і йому там добре і що нам усім потрібно намагатися прожити таке життя, щоб зустрітися з ним на небі, де він на нас чекає».

Вона була здивована, коли з нею зв’язалася організація «Голос мучеників-Корея», яка надає підтримку сім’ям християн, які загинули за віру чи вірне служіння Христу. Представник організації «Голос мучеників – Корея» д-р Хен Сук Фолі сказала, що вони вперше дізналися про Наталю від місцевих християн.

1RU

«Коли християни, яких я раніше навіть не знала, почали мене підтримувати, я почала розуміти, що Бог через Своїх дітей так дбає про мене, це було великою підтримкою та підбадьоренням», – сказала Наталя. «Коли мої діти отримали подарунки на Різдво, то це було для них величезною радістю, я цілий день спостерігала за ними, як вони були щасливі та захоплені новими іграшками. Адже дітям так мало потрібно для радості, просто щоб їх любили і дбали про них. Я дуже вдячна Богові за людей, які беруть участь у нашому житті».

Різдвяний набір, отриманий Наталією, був одним із більш ніж 4500 подарунків, які цього святкового сезону подаровані дітям переслідуваних християн у дев’яти країнах у рамках проекту організації «Голос мучеників-Корея» у партнерстві з «Голосом мучеників Канади».

За словами представника Фолі, це не масове поширення, а повністю індивідуальне, коли місцеві християни визначають вміст посилок відповідно до місцевих чи сімейних потреб. Однак у кожній посилці є дитяча Біблія чи інша християнська книга для дітей.

Представник Фолі каже, що не всі одержувачі Різдвяних посилок пережили особисту втрату, як пані Савельєва, але всі вони діти, чиї сім’ї або живуть нині, або нещодавно тікали з країн, де сповідування християнської віри є незаконним чи обмеженим. Цього року це діти християнських сімей із Китаю, Росії, України, Ефіопії, Еритреї, Лаосу, Узбекистану, М’янми та Північної Кореї.

Picture4RU

«У регіоні Тиграй у Північній Ефіопії християни-протестанти постійно стикаються з підозрами та дискримінацією з боку православних жителів країни, тому що президент Ефіопії, який веде війну з Тиграєм, є християнином-протестантом», – сказала представник Фолі. «У Тиграї справжній голод і християни-протестанти стикаються з особливо складними проблемами».

«У 2021 році за допомогою наших донорів ми зібрали кошти і роздали понад 1700 різдвяних посилок», – каже представник Фолі. «Цього року кількість зросла до 4500 посилок завдяки партнерству з Голосом мучеників Канади (Voice of the Martyrs Canada). Насправді, у грудні ми отримали додаткові кошти від наших жертводавців, завдяки чому ми зможемо роздавати Різдвяні посилки протягом усього лютого».

Представник Фолі зазначає, що акцент організація робить не на збільшенні кількості посилок, що роздаються, а на підтримці індивідуального особистого зв’язку з кожною родиною-отримувачем.

Представник Фолі розказує на історію молодого хлопчика-християнина з Лаосу, який раніше отримав подарунок на Різдво. «Лаос — одна з п’яти країн, де все ще править комунізм, але переважна більшість громадян сповідує буддизм. Християни, які становлять незначну меншість у країні, звикли до дискримінації та труднощів, будучи відрізаними від інших у соціальному та часто економічному плані. Одна мати, чий син отримав посилку, сказала: «Мій син дуже радий подарунку. Такого подарунка він у житті не одержав. Мій син помолився Богові і подякував за подарунок. Він бігав до наших сусідів і казав їм: «Я отримав подарунок нізвідки!».

Picture1RU

Представник Фолі просить молитися за роздачу Різдвяних посилок, що залишилися. «У деяких із дев’яти країн, де ми розповсюджуємо ці посилки цього року, COVID, війна та пильне спостереження влади за місцевими християнами ускладнюють поширення, особливо тому, що це не масове поширення, а скоріше «підпільна» доставка конкретним дітям із християнських сімей. Будь ласка, моліться за тих, хто роздає подарунки, а також за дітей, які їх одержують».

Представник Фолі каже, що вона вдячна Господу за те, що жодна з більш ніж 4500 посилок не була перехоплена чи конфіскована владою. «Я думаю, що цей проект є справжнім дивом», – сказала вона. «Подарунки отримують реальні діти, які живуть в умовах війни, голоду та переслідувань. Якщо ми успішно виконуємо свою роботу, діти-християни говорять те, що сказав хлопчик із Лаосу: «Подарунок нізвідки».

Представник Фолі каже, що «Голос мучеників-Корея» очікує, що всі посилки будуть доставлені до кінця лютого.

Picture3RU
CCP-map-2022-add-MyanmarRU
uzgorod-1024×768

Благодійний ярмарок в Ужгороді дав неочікувані результати, – церква зібрала 100 тис. грн. Кошти підуть на допомогу дітям-переселенцям з Бахмута.

Повідомляє сайт ВСЦ ЄХБ

На території дому молитви організували багато локацій, де гості могли придбати різні смаколики, вироби ручної роботи, і в такий спосіб пожертвувати кошти.

Пастор Давид Орос розповідає:

«Ми зробили станції з домашньою випічкою, хот-догами, бограчем, авторськими солодощами від кондитерської Trifle, випічкою від MercyFarm та цукровою ватою. Також був гарячий безалкогольний глінтвейн, какао і чай».

uzgorod4-1024×576

Працював молитовний намет, де відвідувачі могли отримати духовну консультацію від компетентних пасторів та придбати корисну літературу.
А також локації рукоділля для всієї родини, станція клубу «Майбутнє» для наймолодших.

У якості фотозони відвідувачі облюбували різдвяний вертеп з біблійними персонажами Йосипом і Марією. А живих овечок та кіз можна було гладити і годувати. Все це супроводжували святкові й натхненні різдвяні пісні.

uzgorod3-1024×576
uzgorod1-1024×768