Історія

Археологи виявили надзвичайно рідкісну вагу, яка використовувалася у торгівлі у Стародавньому Єрусалимі для обману. Шахрайство з використанням неправильних ваг широко описане в Біблії та піддається осуду.

Про це повідомляє Громада «Бейт Шалом» з посиланням на сайт The Jerusalem Post.

Вага, знайдена в північній частині Міста Давида в Старому місті Єрусалима, має вік 2700 років, що сягає періоду Першого храму. Вона має лише 14 мм в діаметрі й 12 мм  по висоті, і це лише друга подібна знахідка в Ізраїлі. Вага виготовлена із твердого червонуватого вапняку, добре відполірована, а на її верхній частині викарбувані дві прямі, паралельні та товсті лінії, що вказують на вагу двох гер, які становлять 0,944 г.

Однак, попри це, вага не важить дві гери. Дослідники виявили, що вона важить втричі більше: щонайменше 3,61 грама.

Хоча це може здатися дивним, археологи Елі Шукрон та Хагай Коен Колонімус з Єврейського університету в Єрусалимі кажуть, що ймовірне пояснення полягає в тому, що той, хто використовував цю вагу в торгівлі, був шахраєм.

Проблема невірної ваги не є чимось новим. Продавці обманювали, тримали окремі важкі та легкі ваги й використовували їх при купівлі чи продажу.

Цей вид шахрайства широко описаний та осуджується у Біблії.

Заповідь про правильну вагу наводить Левит 19:36: «Вага вірна, тягарці вірні, ефа вірна, гін вірний буде в вас. Я Господь, Бог ваш, що вивів вас із єгипетського краю!»

Про це йдеться у Повторенні Закону: «Не буде в тебе в торбі твоїй подвійного каменя до ваги, великого й малого, не буде тобі у твоїм домі подвійної ефи, великої й малої. Камінь до ваги буде в тебе повний і справедливий, ефа буде в тебе повна й справедлива, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі. Бо огида перед Господом, Богом твоїм, кожен, хто чинить таке, хто чинить несправедливість»  (Повторення Закону 25:13-16).

У Книзі Приповістей 20:23 написане: «Вага неоднакова то огида для Господа, а оманливі шальки не добрі».

Ізраїльські археологи, які працюють в Управлінні старожитностей Ізраїлю (IAA), виявили золоту монету візантійського періоду із зображенням розп’яття Ісуса Христа.

Про це пише Слово про Слово з посиланням на Christian Headlines.

За даними CBN News, монета була одним з кількох артефактів, знайдених під час розкопок у місті Рамат Ха-Шарон, місті поблизу Тель-Авіва.

Вважається, що ця рідкісна золота монета була викарбувана візантійським імператором Іраклієм у 638 або 639 роках нашої ери. На одній стороні медалі зображений Іраклій, на іншій – Розп’яття.

На монеті також є напис, імовірно, це ім’я власника. Напис був зроблений грецькою і, можливо, арабською мовами.

Доктор Йоав Арбель, директор розкопок, стверджував, що знахідки дають додаткове уявлення про те, яким було життя у візантійський період близько 1500 років тому.

«Розкопки свідчать про існування сільськогосподарської промислової діяльності на цьому місці протягом візантійського періоду близько 1500 років тому», – пояснив доктор Арбель.

Поряд з монетою археологи також виявили «великий винний прес, вимощений мозаїкою, а також оштукатурені інсталяції та фундаменти великої споруди, яка, можливо, використовувалася як склад чи навіть садиба.

«Усередині будівель та інсталяцій ми виявили багато фрагментів банок для зберігання та каструль для готування, які, очевидно, використовували робітники, які працювали тут на полях. Ми також знайшли кам’яні ступки та жорна, які використовувались для подрібнення пшениці та ячменю та, ймовірно, для подрібнення трав та лікарських рослин, – сказав доктор Арбель. – Більшість кам’яних знарядь виготовлено з базальту з Голанських висот та Галілеї».

Під час розкопок також було знайдено бронзовий ланцюжок для люстри. Люстри, які тримали скляні підставки для світильників, зазвичай використовувалися в церквах за часів Візантії.

Далі вчені виявили майстерню з виготовлення скла та склад, де знайшли чотири великі банки. Вважалося, що банки використовувалися для зберігання зерна.

«У цей період люди не тільки працювали на цьому об’єкті, а й мешкали у ньому, тому що ми виявили залишки будинків та двох великих печей для випікання», – сказав Арбель.

На цьому місці також були дані про завоювання мусульман, що відбулося у сьомому столітті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• На Західному березі Йордану знайшли монети «Свобода Сіону»
• Археологи провели розкопки рідного міста Голіафа
• В Єрусалимі знайдено сліди землетрусу, двічі описаного у Святому Письмі

У Пересопниці з’явилася унікальна пам’ятка релігійної культури княжої доби – Галицьке Євангеліє 1144 року, одна з найстаріших рукописних книг України.

Як повідомляють на сайті Рівненської обласної ради, видання пам’ятки релігійної культури княжої доби подарував Центру Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника.

Зі слів директора Центру Івана Солодухи, Галицьке Євангеліє має особливу цінність не лише з огляду на давність створення, а й тому, що є унікальним артефактом початкового періоду становлення української національної культури. Рукописна пам’ятка є найдавнішою зі збережених до нашого часу Євангеліє-тетр із тих земель, які згодом об’єдналися в Галицько-Волинське князівство.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Археологи шукають монастир, в якому створили Пересопницьке Євангеліє
• Унікальне факсимільне видання Пересопницького Євангелія презентували в Переяславі
• Родом з Рівненщини: в Москві знайшли унікальне Євангеліє 16 століття

Знайшли напис віком 2550 років, написаний від імені останнього царя Вавилону. Він був виявлений на базальтовому камені на півночі Саудівської Аравії. 

Про це повідомляє Слово про слово з посиланням на livescience.com.

На гравюрі у верхній частині напису показано, що цар Набонід тримає скіпетр поряд з чотирма іншими зображеннями, що включають змію, квітку та зображення Місяця, йдеться в повідомленні комісії, зазначивши, що ці символи, ймовірно, мають релігійне значення. 

За цими гравюрами слідує близько 26 рядків клинописного тексту, який експерти з комісії зараз розшифровують. Це найдовший клинописний напис, коли-небудь знайдений у Саудівській Аравії, йдеться в повідомленні комісії. 

Напис був знайдений в Аль-Хаїті, в регіоні Град на півночі Саудівської Аравії. У давнину Аль Хайт, відомий як Фадак, зберігає численні стародавні пам’ятки, включаючи залишки фортець, наскельне мистецтво та водні споруди, заявила комісія. «[Він] має велике історичне значення з першого тисячоліття [до н. е.] До ранньої ісламської ери». 

Набонід (Набу-Наід) – цар Вавилонії (травень 556 – 29 жовтня 539 до н. е.). Для збільшення свого престижу Набонід одружився з вдовою Навуходоносора II єгиптянкою Нітокріс і всиновив царевича Бел-шарр-уцура (відомий з Біблії як Валтасар), сина Навуходоносора II і Нітокріс.

Залишається з’ясувати, яку нову інформацію надасть цей напис про царя Набоніда (правління 555–539 рр. До н. Е.). Вавилонська імперія простягалася від Перської затоки до Середземного моря, а також на початку царювання Набоніда він завоював частину того, що зараз є Саудівською Аравією.

Чому Набонід вирішив жити на території сучасної Саудівської Аравії протягом тривалого періоду, є предметом дискусій серед істориків, де деякі експерти кажуть, що конфлікти між Набонідом та жрецями та чиновниками Вавилона є ймовірною причиною.

Наприкінці правління Набоніда Вавилонська імперія зазнала нападу Перської імперії, яку очолив цар Кір Великий; Сам Вавилон був захоплений персами в 539 р. до н.е., і Вавилонська імперія розпалася. Доля Набоніда після розпаду незрозуміла. 

На Західному березі Йордану були виявлені дві монети, викарбувані приблизно 70-го року єврейськими повстанцями під час двох окремих заколотів проти Римської імперії. 

За словами дослідників, монети можуть дати уявлення про те, що сталося під час повстання Бар-Кохби проти римлян. Про це пише Слово про Слово з посиланням на livescience.com.

«На одній з монет, викарбованих у 67-68 рр. н. е., зображено лист винограду та єврейський напис, що перекладається як «свобода Сіону» на одній стороні, тоді як на іншій стороні зображена амфора з двома ручками та напис на івриті, що означає «2-й рік», – сказав Двір Равів, старший викладач Університету Бар-Ілан в Ізраїлі, який у 2020 році провів археологічне дослідження, яке виявило монети приблизно за 30 миль на північ від Єрусалиму.

На момент карбування цієї монети єврейські повстанці перемогли римські сили в регіоні й захопили значну частину Ізраїлю, включаючи Єрусалим, сформувавши короткочасний уряд, який карбував власні монети. У 70 р. н. е. римська контратака призведе до того, що римляни повернуть Єрусалим і зруйнують більшу частину Храмової гори, найсвятішого місця в Єрусалимі.

«Археологічні дослідження також виявили іншу монету за 1 км від першої в невеликій печері, яка, ймовірно, була розграбована останнім часом, − сказав Равів. – Її карбували в 134-135 рр. н. е. під час так званого повстання Бар-Кохби, яке тривало з 132 по 136. На одній стороні є єврейський напис, що перекладається як «за свободу Єрусалиму», разом з пальмовою гілкою всередині вінка; інша сторона монети прикрашена зображенням ліри та єврейським написом, що перекладається як «Шимон», що вказує на ім’я повстанського лідера Шимон Бен Косва, або Бар-Кохба»

На той момент, коли карбували монети, єврейські повстанці розпочали черговий бунт проти Римської імперії, також захопивши значну частину Ізраїлю та сформувавши ще один короткочасний уряд, який карбував власні монети. Римляни придушили цей бунт у 136 р. н. е. Давньоримський історик Кассій Діо (який жив десятиліттями пізніше, приблизно з 155 по 235 р.) стверджував, що було вбито понад 500 000 єврейських чоловіків.

«Символи та гасла на єврейських монетах під час двох римських воєн декларували цілі повстанців: політичну свободу, звільнення Єрусалима від римського завойовника та відновлення богослужінь у Храмі», – йдеться у повідомленні дослідників.

«Монета Бар-Кохба з Ваді-ер-Рашаша свідчить про присутність єврейського населення в регіоні до 134 р. н. е., на відміну від попереднього твердження, що єврейське поселення у високогір’ї на північ від Єрусалиму було зруйновано під час Великого Повстання (яке закінчилось у 73 р. н. е), і потім не було заселене, – йдеться у заяві Равіва. – Ця монета також є першим свідченням того, що регіон Акрабатта, найпівнічніший з районів Юдеї в римський період, контролювався адміністрацією Бар-Кохби».

Окрім монет, археологи, які обстежили територію, також виявили залишки кераміки, скляних предметів та залізних артефактів, зокрема, два римські ножі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Знайшли частину стіни Єрусалиму, яка вціліла після Вавилонської навали
• В Ізраїлі знайшли зруйнований храм, в якому служив пророк Самуїл
• В Єрусалимі виявлені рідкісні артефакти епохи першого храму

У місті Давида знайшли частину стіни стародавнього Єрусалиму, що встояла перед Вавилонською навалою більше 2600 років тому.

У ході археологічних розкопок у Національному парку Міста Давида фахівці Ізраїльського управління старожитностей виявили залишки східних укріплень стародавнього Єрусалиму, побудованих за часів Першого Храму ― фрагмент оборонної стіни, що оточувала столицю стародавньої Юдеї.

Про це пишуть на фейсбук-сторінці Громада «Бейт Шалом» з посиланням на Israel Antiquities Authority, www.jpost.com, www.newsru.co.il.

У 586 р. до н. е. вавилоняни пробили укріплення Єрусалиму та зруйнували Перший Храм, але частина стін збереглася, зокрема, щойно знайдена ділянка стіни, яка має висоту 2,5 метра і товщину 5 метрів.

Ось як описує ці трагічні події Біблія:

«…Седекія відпав від вавилонського царя. І сталося за дев’ятого року його царювання, десятого місяця, десятого дня місяця прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, він та все військо його, на Єрусалим, і розтаборилися проти нього, і побудували проти нього вала навколо. І ввійшло місто в облогу аж до одинадцятого року царя Седекії. Четвертого місяця, дев’ятого дня місяця настав великий голод у місті, і не було хліба для народу краю. І пробитий був пролім у стіні міста, і всі вояки повтікали, і повиходили з міста вночі дорогою брами між двома мурами, що при царському садку, бо халдеї були при місті навколо» (Єремія 52:3-9).

Міська стіна захищала Єрусалим від атак під час правління царів Юдейського царства до Вавилонської навали, коли воякам вдалося прорватися крізь неї та завоювати місто. Про це розповідають керівник розкопок, доктор Філіп Вукосавович з Дослідницького центру Стародавнього Єрусалиму та доктор Джо Узіель та Ортал Шалаф від імені Ізраїльського управління старожитностей.

За їхніми словами, залишки руїн можна побачити під час археологічних розкопок. Однак не все було зруйновано, а частини стін, які стояли і захищали місто десятиліттями і більше, залишаються стійкими донині.

Науковці час від часу знаходять вцілілі фрагменти укріплень періоду Першого Храму. Нова знахідка пов’язує дві раніше розкопані ділянки на східному схилі Храмової гори. Виявлений фрагмент укріплень знаходиться між частинами стіни у північних та південних районах схилу, розкопаних в 1960-ті роки британською експедицією Кетлін Кеньон і ізраїльською експедицією Іґаля Шило у 1970-х.

Хоча багато фахівців вважали, що відокремлена «стіна Шило» не є частиною захисних споруд Юдейського царства, нова знахідка доводить, що ізольованою вона не була, і всі три ділянки ― руїни єдиної міської стіни.

Археологи відзначають, що, швидше за все, під час штурму міста вавилонянами східна стіна залишилася цілою через крутий схил в цій частині. Саме це і змусило завойовників обрати для прориву іншу ділянку.

Тим не менш, сліди руйнування Єрусалиму були знайдені і тут. Раніше біля стіни було розкопано будівлю та ряд сховищ, які були спалені та зруйновані. У будівлі були виявлені розбиті глечики для зберігання з характерним для кінця епохи Першого Храму візерунком: на їхніх ручках були нанесені печатки у формі розетки та інші зображення. Глечики датуються останніми днями Юдейського царства.

Також біля стіни було знайдено вавилонську кам’яну печатку, яка зображає фігуру, що стоїть перед вавилонськими богами Мардуком і Нево, та булу (глиняну печатку) з ім’ям «Цафан”, викарбуваним давньоєврейською мовою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Ізраїлі знайшли зруйнований храм, в якому служив пророк Самуїл
• В Єрусалимі виявлені рідкісні артефакти епохи першого храму

Однією з найбільших чеснот християнина є вірність принципам. Адже у світі, де вітри різних ідеологій раз по разу вихорять розуми людей, важливо встояти в істині. І Біблія є скарбницею прикладів непоборних людей, чия твердість в переконаннях стала джерелом натхнення для митців різних часів, які змалювали це у своїх картинах.

У 1910 році англійський письменник Редьярд Кіплінг опублікував вірш «Якщо» присвячений своєму синові. В ньому автор закликає сина бути справжньою людиною — хороброю, мудрою, милостивою, непоборною, а також принциповою. Він починає вірш словами: «Як вистоїш, коли всі проти тебе — упали духом і тебе клянуть*» — ведучи свого сина далі ідеями того що, на думку Кіплінга, є ідеалом гідної поведінки. І здатність вистояти в боротьбі проти натовпу є однією з цих умов.

Пізнання та збереження істини є одним з основних біблійних наративів, йдеться в статті Дарини Ребро для сайту Християни для України. Починаючи від Адама, який досліджував сенс свого створення та ролі на землі, до апостолів Христа, які стали свідками грандіозного Божого визволення для людей. Це відлуння пошуку сенсу торкнулось і християн сучасності, які підсвідомо відчувають разючий контраст між біблійним Божим вченням та тим, що вони помічають навколо.

1. Пошук істинного Бога та покликання — Авраам.

Авраам виріс в язичницькому середовищі. Ми не знаємо до кінця в що вірили люди Харану, проте Терах, батько Авраама, мусив вчити сина певним місцевим обрядам, а юнак, відповідно, тому слідувати. Жити поза родинним колом було небезпечною витівкою. Людина опинялась сам на сам з дикими звірами, непогодою та іншими племенами, які могли ставитись до чужинців вороже. Спільна язичницька віра та родинний зв’язок гарантувати відносну безпеку, харчування та місце для сну. Тому, коли Бог наказав Аврааму покинути свій дім, родину та знайомі землі, це було ризикованим кроком. Місцеві жителі могли вважати вчинок чоловіка диким та необдуманим, особливо враховуючи, що він не знав куди йде! Лише тверде переконання, що він говорив саме з істинним Богом і почув істинний наказ, могло підштовхнути Авраама піти в землі, куди його приведе Бог.

Йожеф Мольнар (1899-1921) був угорським художником, який заробляв на життя тим, що малював портрети. В 32 роки, відійшовши від винятково портретів, він почав малювати пейзажі та історичні картини в Пешті. Його картинам притаманна реалістичність та історичність, що свідчить про масив часу, який Йожеф витрачав на підготовку до кожного нового твору. Навіть для створення картини про Авраама йому потрібно було вивчити наявні джерела щодо елементів одягу, можливих зачісок, тварин та природи території, яку він змальовує. На картині Йожефа видно, як Авраам йде попереду своєї сім’ї, дивлячись з надією вверх. Поруч з ним йдуть його сини та, символічно, чоловік тримає за руку саме Ісаака, сина Сарри, а не Ізмаїла.

І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі! І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь… Буття 12:1-4

2. Віра в істину Божого визволення з рабства — Мойсей.

Вода в Нилі стала кривавою? Гаразд. Прилетіла сарана? Припустімо. Настала велика темрява? Неприємно. Але перейти море? Неможливо! Єврейський народ щойно став свідком того, як Бог покарав десятьма карами фараона за його впертість та єгипетський народ за слідування ідолам. Після спішного виходу з Єгипту під керівництвом Мойсея, вони раптом опинились перед водами Червоного моря, в пастці, звідки нема куди тікати! Переконані, що фараон зараз всіх їх вб’є з помсти за свого сина та бунт, вони почали нарікати та злякано озиратись назад. Мойсей був один проти розлюченого та розчарованого натовпу, і міг би піддатися відчаю… Проте він вирішив молитись. Мойсей повірив істині Бога, що той, Хто почав справу, її закінчить. Якщо Бог Авраама, Ісаака та Якова дійсно обрав єврейський народ для певної цілі, то було б хибним навіть припустити, що вони матимуть поразку. Вірою та послухом Мойсея — води Червоного моря розійшлися і єврейський народ по суші втік від фараона.

Нікола Пуссен (1594-1665) був французьким митцем та філософом, який провів левову частку свого життя в Римі. Він мав настільки хорошу репутацію, що ним зацікавився король Людовик ХІІІ, який запропонував митцю жити при його дворі. Попри надану честь, Нікола не знайшов спільної мови з місцевими митцями та загалом не почувався затишно в такому середовищі. Він повернувся в Італію, де продовжував писати картини на замовлення королівського двору. Як представник бароко, митець надавав особливої важливості людині та певній події, яка показала б цю людину в дії. На картині «Перехід через Червоне море» Нікола зобразив у фокусі стан єврейського народу, радше ніж стихію морю чи навіть Мойсея. Якщо уважно придивитись до деталей, то можна побачити як по-різному реагують в уяві Пуссена люди на трагічність ситуації. Хтось, притуливши до себе дитину, розпачливо показує рукою на море, хтось невдало пробує переплисти і тоне, а хтось, втомлено присівши, підносить руки до неба, благаючи Бога про визволення.

І сказав Мойсей до народу: Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки! Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть! Вихід 14:13-14

3. Вірність істині проти розлюченого натовпу — пророк Ілля.

На території Ізраїлю був сильний голод. Проте була інша, страшніша проблема: дружина царя Ахава, Єзавель, затялась вбити всіх пророків істинного Бога, аби були лише служителі Ваала. Проте пророк Ілля вирішив діяти хоробро. Він пішов на зустріч царю і звинуватив його в тому, що через його гріхи над країною панують біди. Щобільше Ілля звернувся до Ваалових пророків, закликаючи їх показати силу свого божка, аби той дав вогонь на їх жертви. Він стояв сам на сам з натовпом ідолослужителів, які почали молити до Ваала, аби той їм допоміг. Вони багато годин кричали та наносили собі рани гострим лезом, аби задобрити ідола. Проте відповіддю їм була тиша! Тоді Ілля став замість них, полагодив жертівник Богові Ізраїля і попросив залити місце водою, щоб в жодного присутнього не з’явилось сумніву в тому, що вогонь який з’явиться, то не людська справа. Він помолився до Бога… як раптом з неба зійшов вогонь, який випарив всю воду, яку щойно залили, та спалив принесену жертву! В той день слуги божка впали, а істинний Бог був прославлений у вірі та хоробрості Іллі.

Ніколас Корнеліс Муйарт (1592-1655) був заможним голандським митцем. Він є також автором багатьох картин на античні та біблійні сюжети, та відомий тим, що прикрасив тріумфальну арку в Амстердані на честь в’їзду Марії Медічі в місто. На картині «Жертва Іллі» він зобразив мить, коли на молитву Іллі з неба раптом сходить вогонь. Вогонь ще не досяг жертви, але по реакції зображених людей ми бачимо їх страх та здивування чуду. Проте найяскравішою фігурою на картині є Ілля, одягнений в червоний одяг, чиї руки підняті в славі до Бога.

…підійшов пророк Ілля та й сказав: Господи, Боже Авраамів, Ісаків та Ізраїлів! Сьогодні пізнають, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом. Вислухай мене, Господи, вислухай мене, і нехай пізнає цей народ, що Ти Господь, Бог, і Ти обернеш їхнє серце назад! І спав Господній огонь, та й пожер цілопалення, і дрова, і каміння, і порох, і вилизав воду, що в рові… 1 Царів 18:36-38

4. Коли мусиш стояти за істину з мечем — Неемія.

Неемія був чашником царя Артексеркса, коли почув сумні новини з Єрусалиму. Попри те, що Ізраїль був під Персією, євреї сподівались повернутись та відбудувати свій край. Проте тут чоловік дізнався, що мури міста поруйновані, а брами попалені вогнем! З кожною зруйнованою цеглинкою, віра на повернення ставала все меншою! Шокований цим, Неемія був в жалобі перед Богом та плакав за свої землі. Його пригнічений стан був настільки очевидний, що навіть цар його запитав: «Чому обличчя твоє сумне, чи ти не хворий?». Неемія перелякався, але відповів, що не може бути радісним, коли місто його батьків зруйноване. Це пом’якшило серце царя і він дозволив Неемії зайнятись відбудовою міста. Процес йшов спокійно, поки Санваллат, Товійя, араб Ґешем та решта ворогів не дізнались про плани чоловіка. Вони намагались деморалізувати команду Неемії та захопити їх силою! Проте в кожного будівничого меч був прив’язаний до стегон, і так вони будували мури, відбиваючи будь-які атаки ворога. Неемія знав ціну істинній любові до Батьківщини та намірів Бога щодо них. І він волів радше ризикнути життям, аби завершити справу, ніж дати ворогам перемогти.

Поль Гюстав Доре (1832-1883) був французським гравером та ілюстратором епохи романтизму. Доре ілюстрував казки Шарля Перро, книги Данте та Бальзака, з його руки навіть з’явились малюнки барона Мюнхаузена та Дон Кіхота! Цікаво, що він також вважається одним з попередників жанру комікс, бо деякі його ілюстрації мали ознаки цього стилю. Щобільше Поль Доре відомий своїми гравюрами на біблійні історії. На гравюрі «Неємія. Вид на руїни мурів Єрусалиму» він змалював, як чашник потайки їде під стінами Єрусалиму, вивчаючи його дефекти, щоб організувати подальшу працю будівничих.

І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхетних, і до заступників, і до решти народу: Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші! І сталося, як почули наші вороги, що нам те відоме, то Господь зламав їхній задум, і всі ми вернулися до муру, кожен до праці своєї. Неемія 4:14-15

5. Той, хто кинув істині виклик — пророк Йона.

Покликання бути Божим служителем було не з легких. Людина мусила говорити лише Божі слова, а не свої думки, дотримуватись стриманої та праведної поведінки, хоробро стояти проти натовпу. Але були й такі пророки, яких не влаштовували подібні вимоги. Йона був патріотом свого народу і страшно не любив ассирійців. Тому, коли Господь сказав Йоні поїхати в ассирійське місто Ніневію і закликали їх до каяття, щоб Бог їх помилував, Йона відмовився. Він сів на корабель, який йшов в інший напрям, і через це Бог спричинив шторм. Йону викинули за борт, після його добровільного визнання, що це його провина, і він провів три дні в животі риби. Зсередини він помолився до Бога, каючись в нехтуванні Божою істиною і вже на свободі виконав своє завдання. Йона заперечив Боже істинне милосердя до ворогів і за це мав суворий урок.

Італійська школа 17 століття складалась з групи активних митців того часу. На картині «Йона та кит» видно, як митець показує боротьбу людини зі стихією, людини — з морським чудовиськом. Йона зображений зовсім мізерним, крихким, слабким у порівнянні з небом, Божественною Волею, яка керує людьми. Тут виявляється наратив повної залежності людини від Бога і немічності в порівнянні з Ним.

І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, та й казав: Я кликав з нещастя свого до Господа, і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я, і почув Ти мій голос! Йона 2:1-2

6. Життя присвячене очікуванню виконання Божої істини — пророчиця Анна.

Світанок. Жителі Єрусалима потихеньку прокидаються до нового дня, але пророчиця Анна не спить. Їй вже вісімдесят чотири роки, але вона щоденно та щонічно проводить час при храмі. Проживши в шлюбі лише сім років, Анна рано стала вдовою і присвятила своє життя тому, аби в молитвах та постах служити Господу. І ось, в один з днів її служіння Анна дізнається, що до храму принесли немовля, Ісуса. В Дусі вона відчула, що цей той самий істинний Месія, якого її народ так довго чекав! Її молитви та пости були не дарма!

Рембрандт ван Рейн (1606-1669) був нідерландським художником, представником золотого століття голландського живопису. Він дуже шанував людину та через призму своїх картин показував її в різних проявах та емоціях. На картині «Пророчиця Анна», Рембрандт змалював тихе служіння вдовиці, яке відіграло велику духовну роль в Божому плані. А жінка, що стала натхненням для картини митця — його мати.

І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. Євангеліє від Луки 2:38

7. Вірність істині ціною життя — Степан.

Степан отримав нове завдання! В щоденному служінні, коли християнська громада допомагала вдовицям, грекомовні євреї почали нарікати, що їх вдовиці отримують менше допомоги. Апостоли не хотіли витрачати дорогоцінний час на ці суперечки та вирішили поставити сім мудрих мужів, які б відповідали за це служіння. Степан був одним з них. Окрім цього служіння, він був сповнений віри та сили, і чинив між народом великі знамена та чуда. Це помітили кілька представників лібертинської, кірінейської та олександрійської синагог, які намагались зупинити Степана. Проте це не зупинило його в тому, аби захищати істину, навіть, коли проти нього був цілий натовп. Вороги звели на Степана фальшиву справу, на якій він все одно засвідчив про Христа. За це його забили до смерті камінням. І так Степан став першим мучеником за істину Божого спасіння в Христі.

Попри те, що Рембрандт ван Рейн працював в напрямах реалізму та історизму, в деяких його картинах можна помітити непритаманні їм фрагменти. Наприклад, на картині, де натовп побиває Степана камінням, видно не зовсім звичні тому часу фортифікаційні споруди, пера в капелюхах деяких глядачів та інші більш новітні елементи одягу. Особливістю цієї картини є також те, що Рембрандт зобразив на ній себе! Якщо ви подивитесь над головою Степана, і під піднятими з камінням руками людей за ним, то побачите обличчя з трохи відкритим ротом — це автопортрет митця.

І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!… Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив… Діяння 7:59-60

Біблійні історії засвідчують важливість вірності істині. Це частина ДНК справжнього послідовника Христа, яка формує його світогляд та характер. Адже в світі, де хибні ідеї постійно з’являтимуться, намагаючись зрушити істину з престолу, важлива хоробрість її послідовників. Бути хоробрими, як Ілля, терплячими, як Анна, вірними, як Неемія, готовими визнати свої помилки, як Йона, та багато інших.

*переклад витягу з вірша Кіплінга — Максима Стріхи

Напис, що містить ім’я «Єруббаал» ― лідера єврейського народу з Книги Суддів ― датований приблизно 1100 роком до н. е. Він був виявлений на глечику під час розкопок у місті Хірбат ер-Ра’і, недалеко від Кір’ят-Гату, в південному окрузі Ізраїлю.

«І встав рано вранці Єруббаал, — це Гедеон, — та ввесь народ, що з ним, і таборували над Ен-Хародом. А мідіянітянський табір був із півночі від Ґів’ат-Гамморев долині…» ― так згадує Біблія цього героя у книзі Суддів 7:1.

Про це повідомляють на фейсбук-сторінці Громада «Бейт Шалом», посилаючись на матеріали רשות העתיקות та jpost.com.

Напис був зроблений чорнилом на глиняному глечику ― невеликій особистій посудині об’ємом близько 1 літра, в якій міг зберігатися коштовний продукт, такий як олія, парфуми чи ліки. Схоже, що власник глечика написав на ньому своє ім’я, щоби позначити право на це майно.

Про знахідку повідомило Ізраїльське управління старожитностей.

«Ім’я Єруббаал знайоме з біблійної традиції у Книзі Суддів як друге ім’я судді Гедеона бен Йоаша», ― сказали професор Йосеф Гарфінкель та Саар Ганор з Єврейського університету в Єрусалимі. ― Гедеон вперше згадується як борець з ідолопоклонством, який розбив вівтар Ваала та зрубав стовп Ашери. У біблійній традиції він згадується як переможець над мідіянітами, які переходили Йордан, щоб грабувати сільськогосподарські угіддя. Згідно з Біблією, Гедеон організував невелику армію з 300 солдатів і напав на мідіянітян вночі біля Мааян Харода».

Ось як про це розповідає Біблія:

«Візьми бичка твого батька й другого семирічного бичка і зруйнуй вівтар Ваала, який належить твоєму батьку, і порубай дерев’яний стовп Ашери. Потім збудуй належний вівтар Господу твоєму Богу на вершині пагорба. Другого бика принеси як жертву всеспалення, на тих дровах від стовпа Ашери, який порубаєш». Отож Гедеон узяв десять чоловік зі своїх слуг і зробив, як наказав йому Господь. Але оскільки він дуже боявся своєї родини й мешканців міста, то зробив він це не вдень, а вночі. Коли ж наступного дня прокинулися мешканці міста, вони вражені були тим, що вівтар Ваала зруйновано і стовпи Ашери порубано, що бик принесений у жертву на вівтарі, збудованому натомість. І почали вони питати одне одного: «Хто зробив це». Після розшуків та розслідувань їм сказали: «Гедеон, син Йоаша, зробив це». І мешканці міста сказали Йоашеві: «Виведи свого сина, бо мусить він померти за те, що зруйнував вівтар Ваала, порубав стовп Ашери, що стояв поруч». Тоді Йоаш звернувся до всіх, хто стояв навколо: «Ви будете заступатися за Ваала? Ви будете рятувати його? Якщо хтось буде за нього заступатися, того буде вбито ще до завтрашнього ранку. Якщо він бог, то сам за себе помститься тому, хто зруйнував його вівтар». Того дня Йоаш сказав: «Нехай Ваал помститься йому, бо він зруйнував свій вівтар», — і назвав Гедеона Єруваалом.…» (Суддів 6:25-32).

Написи того періоду вкрай рідкісні і майже нечувані в археології держави Ізраїль. У знахідці, яку розшифрував епіграфічний експерт Крістофер Ролстон з Університету Джорджа Вашингтона, вперше згадується ім’я Єруббаал поза Біблією. Кілька раніше знайдених написів мали ряд літер, які неможливо було зв’язати в одне слово. Це перший раз, коли ім’я Єруббаал було знайдено як археологічну знахідку поза Біблією ― в археологічному шарі, датованому приблизно 1100 р. до н. е., за часів суддів.

За словами вчених, напис «Єруббаал» також сприяє розумінню розповсюдження давньоєврейського алфавіту при переході від ханаанського періоду до ізраїльського періоду, до періоду царств Ізраїлю та Юдеї.

Гарфінкель і Ганор, котрі керують розкопками на цьому місці, разом з доктором Кайлом Кімером та доктором Гілом Девісом з університету Маккуорі в Сіднеї, Австралія ― ​​партнером у розкопках разом з Ізраїльським управлінням старожитностей ― наголосили, що не може бути впевненості у тому, що напис посилається на саме того Єруббаала, згаданого у Біблії, але навіть якщо це і не так, артефакт проливає світло на той період, який він описує.

«З огляду на географічну відстань між Шефелою та Ізреельською долиною, цей напис може стосуватися іншого Єруббаалу, а не Гедеона за біблійною традицією, хоча не можна виключати можливості, що глечик належав судді Гедеону, ― кажуть вони. ― У будь-якому випадку, ім’я Єруббаал, очевидно, було загальновживаним за часів біблійних суддів».

Дослідники підкреслили, що це відкриття підтверджує уявлення про те, що біблійний текст пропонує важливі історичні уявлення.

«Як ми знаємо, є суперечки щодо того, чи відображає біблійна традиція дійсність, і чи вірна вона історичним спогадам з часів суддів та Давида, ― сказали Гарфінкель та Ганор. ― Ім’я Єруббаал з’являється в Біблії лише в період суддів, проте зараз воно також було виявлене в археологічному контексті, в прошарку, що датується цим періодом. Подібним чином ім’я Ішбаал, яке лише згадується в Біблії за часів монархії царя Давида, було знайдено в шарах, датованих тим періодом, на місці Хірбат Кейяфа».

«Той факт, що однакові імена згадуються в Біблії, а також їх можна знайти в написах, віднайдених під час археологічних розкопок, свідчить про те, що спогади зберігалися і передавалися через покоління», ― додали вони.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Ізраїлі знайшли знаменитий перстень Понтія Пилата
• В Ізраїлі знайшли артефакти, які підтверджують існування Авраама

Креаціоністська організація Answers in Genesis оголосила про плани зі збору коштів для будівництва Вавилонської вежі на території тематичного парку в штаті Кентуккі. Завдяки цьому в організації розраховують показати, що всі люди походять від однієї біологічної раси.

Про це пише видання ВО СВЕТЕ з посиланням на The Christian Post.

На цьому тижні представники компанії Ark Encounter оголосили про початок досліджень, планування і подальшого будівництва копії Вавилонської вежі на території тематичного парку в Кентуккі.

Цей музей, відомий як Музей творіння (Creation Museum), був побудований в 2007 році після збору приватних пожертвувань у розмірі 27 мільйонів доларів. У перші роки музей користувався великою увагою, поряд з критикою з боку освітніх, релігійних та наукових кіл.

Відповідно до пресрелізу Ark Encounter, будівництво вежі допоможе «вирішити проблеми расизму, показуючи, як всі групи людей походять від однієї біологічної раси».

Крім цього, вежу буде супроводжувати внутрішня модель того, як міг виглядати Єрусалим за часів Христа.

Засновник і генеральний директор Біблійного парку Кен Хем, який вже відтворив копію Ноєвого ковчега довжиною у 155 метрів, заявив:

«У наступному році ми почнемо збір коштів для атракціону “Вавилонська вежа”, який плануємо відкрити через 3-4 роки, де, крім іншого, ми допоможемо людям зрозуміти, що генетичні дослідження і Біблія кажуть про походження всіх груп людей у світі. Можу вас запевнити, це буде захоплююче видовище, яке відкриває очі», – підкреслив Хем.

«Вплив вавилонського повстання сьогодні можна побачити всюди навколо нас, і ми можемо використовувати цю історичну подію, щоб розповісти правду про людство: всі ми пов’язані і походимо від Ноя, як описано в книзі Буття», – додав він.

Ark Encounter вартістю 100 мільйонів доларів збирає величезну кількість гостей. Відвідуваність повертається до рівня, що передує пандемії, – щосуботи музей відвідують до 7000 чоловік.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Роль Церкви і Біблії у створенні Великої хартії вольностей: у США відкрили виставку
• В Ізраїлі знайшли артефакти, які підтверджують існування Авраама
• Американський Музей Біблії повернув тисячі артефактів до Єгипту та Іраку

Кожна церква має свою історію — історію створення, життя та діяльності, які будуть наповнюватися подіями аж до приходу Господа Ісуса Христа. Церква християн віри євангельської с. Новорічиця Зарічненського (тепер Вараського) району Рівненської області має доволі тривалу історію — 2021 року їй виповнилося 100 років.

За переданнями віруючих, перші навернені євангельські християни в с. Новорічиця прийняли водне хрещення в 1921 році. Крім того, збереглася заява віруючих до уповноваженого Ради у справах релігій по Рівненській області від 18 липня 1948 року, у якій записано, що церква в селі Новорічиця діє з 1921 року. Про це йдеться на сайті УЦХВЄ.

Хто ж приніс євангельське вчення в це село? Люди згадують, що першими благовісниками в селі були Федір Васильович Базилюк (1893–1940) і Адам Олешко (1877–1935). Вони у 1910–1911 роках виїхали до Америки на заробітки. Там увірували в Ісуса Христа, покаялися, навчалися в місіонерській школі, а потім, мабуть, у 1920 році, повернулися на батьківщину. Привезли з собою багато духовної літератури.

Син Федора Базилюка Леонід згадує: «Пам’ятаю, що батько привіз велику книжку з малюнками, то я її все гортав, тоді читати ще не вмів». Працю двох благовісників Господь благословив. Стали каятися люди й навертатися до живої віри.

Як проводилися служіння — достеменно не відомо. Старшим у церкві, найімовірніше, був Федір Базилюк, бо його називали в селі «попик». Тож, мабуть, він звершував усі церковні служіння та священнодії як пресвітер. Про це згадує і його син Леонід: «Думаю, що батько був пресвітером, бо його люди звали «піп», а мою матір — «попиха». Учення, яке привезли з Америки брати, було баптистсько-євангельським. Служіння відбувалися в хаті Василя Тодосовича Базилюка.

У 1931 році в селі збудувано дім молитви. Він був оформлений на ім’я Василя Савича Шрамовича. Але згодом Василь Савич відступив від Бога, а дім молитви, як свою власність, віддав в оренду для сільської школи. Десь у 1942—1944 роках німецька авіація бомбардувала село, тоді згорів і дім молитви.

На початку тридцятих років минулого століття цей край навідував брат Карп із с. Малковичі (Білорусь). Він проповідував про хрещення Святим Духом. І тих, хто слухав його, Господь став хрестити Святим Духом.

На початку 1940-х років пресвітера в церкві не було. Служіння хрещення, вінчання та інші виконував регіональний служитель Конон Лазарович Калюта з села Млинок Зарічненського району. Дияконами були Адам Костянтинович Кузьміч і Федір Прокопович Козяр (1902—1972). Адам Кузьміч виконував дияконське служіння до 1952 року. У цьому році він виїхав разом із родиною в Ростовську область Росії.

У роки війни (1941—1945) у Радянському Союзі було організовано Союз Євангельських Християн і Баптистів. Церква с. Новорічиці увійшла в цей Союз. Тоді пресвітером церкви обрали Івана Мойсейовича Гальчика. Він народився в 1913 році в селі Полиці, тепер Вараського району Рівненської області. Там навернувся до Господа, прийняв хрещення. У 1934 році переїхав на проживання в село Новорічиця. Служіння пресвітера виконував десь із 1946 року. У 1951 році на свято Трійці церква під його керівництвом провела святкове служіння з нагоди її 30-ліття, на яке з’їхалося багато віруючих. За це влада зняла Івана Гальчика з пасторства. І він, рятуючись від переслідування КДБ, виїхав у Росію.

Тоді церква обрала на пресвітерське служіння Андрія Макаровича Краснюка (1922—1980). Брат Андрій народився в селі Кухче Зарічненського району Рівненської області. У 1948 році переїхав жити в село Новорічиця. У нього з дружиною Федорою Павлівною було десятеро дітей.

У період його пресвітерства (із 1951 року до 1961-го) Бог рясно благословляв церкву: каялися люди, Бог хрестив Святим Духом, на зібрання приходило багато гостей. Це все дуже не подобалося атеїстичній владі. У 1961 році Андрія Краснюка було викликано в місто Рівне до уповноваженого. Там його запитали: «Чи у вашій церкві моляться іншими мовами? Чи є пророцтва?» А брат у своїй простоті відповів: «Так, є». Тоді йому сказали: «Нам такий пресвітер не потрібний, віддай посвідку пресвітера». Тож їхав брат у Рівне як пресвітер, а повертався додому простим членом церкви. До своєї смерті Андрій Краснюк виконував служіння диякона.

У 1950-ті роки молодь церкви була активною в християнському житті. Часто ходили пішки у с. Лишнівка Маневицького району Волинської області. Ішли через Кухотську Волю, Озірці, Карасин, ночували по хатах, аби побувати на молитовному служінні, які проводила церква того села і на яких відбувалися дії Духа Святого з оздоровленням хворих і духовним хрещенням. Той святий вогонь ревного служіння Богові вони приносили в церкву с. Новорічиця.

У 1961 році влада посилила наступ на Церкву. Був розісланий по церквах «інструктивний лист», у якому писалося, скільки має бути служінь і коли саме, хто має проповідувати. Категорично заборонялося відвідувати інші церкви і брати участь у служінні гостям, а також було ще багато інших заборон. У церквах не всі згоджувалися з цим листом, тому почалися в них поділення.

У цей напружений час у церкві с. Новорічиця проходив вибір пресвітера. Церква була на грані поділу. Але, слава Богу, вона уникнула цього. На служіння пресвітера було обрано Матвія Максимовича Гутовця (1918—20.09.1997). Матвій Максимович народився в селі Новорічиця, у якому й пройшло все його життя. З дружиною Оленою Макарівною народили і виховали десятеро дітей. За період свого служіння (1961—1988 роки) він витерпів страшний тиск із боку влади. Бог дав йому сили й мудрості все витерпіти, залишитися вірним Богові й зберегти церкву. Пресвітерові Матвію Гутовцю допомагали диякони Андрій Матвійович Краснюк і Максим Адамович Мацерук. Коли брати-диякони Андрій Краснюк і Максим Мацерук померли, то на дияконське служіння були вибрані Петро Федорович Козяр і Леонід Олександрович Шрамович. Зібрання проходили в домі Адама Федоровича Мацерука. А в 1967 році церква купила приміщення для богослужінь.

Пресвітер Матвій Гутовець, будучи вже в похилому віці, попросив церкву вибрати на пресвітерське служіння молодшого християнина. Тож у 1988 році пресвітером було обрано Володимира Кучміча (1947–2021). Володимир Матвійович народився в 1947 році в селі Новорічиця. Він із дружиною Надією Вікторівною виховали дев’ятеро дітей. Відійшов у вічність 23 березня 2021 року.

У цей час церква зростала кількісно, приміщення, у якому відбувалися богослужіння, стало тісним. З’явилася потреба збудувати новий дім молитви. У 1989 році було отримано дозвіл на будівництво — і за рік молитовний будинок був збудований.

У 1990—2000-х роках навернулися і стали членами церкви багато односельців. Було так, що каялася і приймала водне хрещення багатодітна мама, а згодом і всі її діти.

У цей час багато людей покинули село — цілими родинами. Хто виїхав у Рівне, хто в Білорусь, а хто і в США.

Зі зростанням церкви постало питання вибору нових дияконів. Тож у 1993 році на це служіння були вибрані Василь Петрович Козяр (нар. 1963 р.) і Петро Іванович Савчук (нар. 1968 р.), а через декілька років — Петро Андрійович Краснюк (нар. 1960 р.) і Василь Сафонович Устимчук (нар. 1959 р.).

У червні 2011 року церква християн віри євангельської села Новорічиця відзначала своє 90-ліття. Тоді пресвітерське служіння ще виконував Володимир Матвійович Кучміч. Крім основного хору, у церкві служили молодіжний хор та співоча група «Крила віри». У церкві нараховувалося 240 членів. При церкві вже діяв реабілітаційний центр для алко- і наркозалежних «Дім милосердя», який розпочав свою роботу у 2009 році. Від початку його створення і донині відповідальним і наставником у цьому центрі служить Ігор Романюк. Бог звільняв і звільняє людей від різних гріховних залежностей.

Церква й надалі зростала. Дім молитви знову переповнився спасенними. Тож 2012 року розпочато його реконструкцію, яка завершилась у 2014 році. Цього ж року захворів пресвітер Володимир Кучміч і на пресвітерське служіння обрано Василя Петровича Козяра.

Василь Петрович народився в селі Новорічиця в 1963 році. Одружений. Дружина — Марія Трохимівна. Народили і виховали десятеро дітей. У 2014 році, крім пресвітера, церква обрала ще двох дияконів, якими стали Михайло Володимирович Кучміч (нар. 1985 р.) та Сергій Антонович Базилюк (нар. 1982 р.).

9 травня 2021 року на пресвітерське служіння рукопокладено Савчука Петра Івановича, а на дияконське — Савчука Рувима Петровича (нар. 1990 р.).

Церква с. Новорічиця благословила своїх членів — братів та сестер для праці на місіонерських полях. У Тернопільській області працюють Анатолій Борисюк із дружиною Аліною та Яна Шрамович, у Житомирській — Наталія Гутовець та Дана Свиридович, у Київській — Таїсія Устимчук та Ростислав Савчук, у Львівській —Віталій Шрамович та Руслана Шрамович. Олексій Казиміров розпочав місіонерське служіння в м. Познань (Польща). Вихідці з Церкви ХВЄ с. Новорічиця трудяться і в Дніпропетровській області, в Росії та Сполучених Штатах.

На червень 2021 року церква християн віри євангельської с. Новорічиця нараховує 300 членів. Готує до водного хрещення 32 людини.

Зi спогадiв очевидцiв

* * *

Батько мій народився в Новорічиці. Його рідня тут. Нас у батька було п’ятеро дітей. Але всі вже повмирали.

Мій батько їздив в Америку на заробітки. Повернувся в 1920-му році. Тоді дуже бідували люди. Привіз багато християнської літератури. Пам’ятаю, що привіз велику книжку з малюнками, то я її все гортав, бо ж читати ще не вмів. Батько в Америці покаявся. Приїхав сюди — і трудився.

Разом із батьком в Америці був Олешко Адам. Але я про нього нічого не знаю. У селі не лишилася фамілія Олешків.

Батько нічого не мав: ні землі, ні сінокосу. То розчищав якісь землі, щоб щось мати. І вже ніби й щось набув, бо вже мали місце, де косити. Та він у тій роботі вельми простудився — і помер. Бо ж лікарів тоді не було. Це було в 1940-му.

Чоловік моєї сестри покаявся і свідчив мені, щоб і я покаявся. Я вже тоді ходив на зібрання. Іван Гальчик був пресвітером. Якось на зібранні під час молитви розплющив очі, а він стоїть за столом і молиться з піднятими вгору руками. Я тоді подумав: «Яка ж то сильна його молитва, коли він молиться; напевно, Бог чує його молитву».

Я ж, як покаявся, то дуже полюбив свого Христа. Почув, що Бог дуже наближається, коли ти постиш, то постив дуже багато. Навіть мої мати і шваґер казали, що не можна так. Треба було працювати, сіна накосити. Але попри те, що я постив, мені в той час така сила давалася, що я не втомлювався, хоч і був худий і виснажений. Так, я мав силу, щоб і косити, і гребти, і все робити.

Мені дуже хотілося комусь помагати. Бувало, не мав часу, бо постійно був зайнятий. Але завжди мав бажання допомогти тим, хто страждає, і по можливості допомагав.

І. Гальчик був дуже мудрим. Духовне не дуже приймав, але мав мудрість, мав здібність і підхід до кожного, міг дати кожному настанову. Коли мене поставили регентом, то Максим Мацерук, який був дияконом, сказав йому: «Побесідуй з цим Базилюком, бо в нього щось не ладиться». І він довго мені толкував, як треба робити.

Леонід Базилюк, син Федора Базилюка

* * *

У моїй родині перша покаялася мама, почала ходити на зібрання, а за нею покаявся й батько. Він прийшов до Господа через проповіді Пейсті. Цей проповідник завжди йому подобався. Отак слухав — і пішов покаявся.

Батько їздив по навколишніх селах, проповідував, проводив водне хрещення. Він був пресвітером реєстрованої церкви, мав на це право — і його кликали. Він і вночі хрестив. Збереглися фотографії, як він хрестить. Іван Маньчик з с. Серники казав, що в них є фотографія, на якій батько хрестить його жінку в Серниках, біля мосту. Багатьох батько вінчав.

У с. Локниця були віруючі, яким він носив переломлення. Поки мав коника, то їхав ним, а так пішки ішов, хоч і був поранений у ногу на війні. Тож занесе переломлення, а потім поспішає в село на вечірнє зібрання.

Що мені запам’яталося — то те, що батька сильно мучили КДБісти, приїжджали під вечір, виводили батька в лісок. І тримали там його дві години й більше. А мати переживала, чого вони його не відпускають, чого його нема. Прийде батько, як побитий. І таке часто-часто траплялося.

Коли батька вибирали пресвітером, то казали йому: «Ти був на війні, був ранений, то до тебе менше чіплятимуться». А вони ще більше чіплялися. Дозволили тримати тільки одну корову й одне порося. А сім’я велика. То в людей купував кабанчика, або й в корчах годував його.

Працював батько в колгоспі. А ще робив столярку. По ночах робив. Прийде з колгоспу і йде в свою столярню. Усі сплять, а він працює. Цього також не давали робити, то потрібно було ховатися, щоб зробити щось. А зробить, то ще й треба було, щоб це вночі забрали ті, хто замовляв.

Моя сестра Марійка народилася глухою, і люди на тому спокушувалися. Казали: «Поки був невіруючий, то всі діти були здорові, а став віруючим, то треба німці народитися».

Батько був хрещений Духом Святим, розумів і приймав усі духовні дії. Хоча я не пам’ятаю, що він мав духовні дари. Правда, проповідник він був добрий. Ну, для нас (усміхається).

Батько турбувався про всіх одиноких старушок. Як тільки неділя — то він уже там. Іде пішака — і усіх відвідає. У с. Річиця була така баба Мар’я. То він мене з Кузьмічом змусить сіна їй накосити, дров заготовити. У Жені з селі Локниця чоловік згорів, то він і сам дрова їй заготовляв, і нас змушував. Усім удовам допомагав, до того був старанний.

У суботу батько був на роботі до 3-ї години дня. Тож прийде, помиється, бере Біблію — і в дім молитви.

До батька не раз приїжджав Гриць Хопнівський (Григорій Філімончук з с. Хопнів Ківерцівського р-ну Волинської області — прим. ред.). Не раз його запитував: «Матвію, ти хотів би, щоб скільки людей покаялося?» Батько йому каже: «Ну, хоч би 100». — «О, ти малувато хочеш». Якби батько побачив, скільки вже в церкві членів, то він би був дуже здивований. Вийшло так, що його бажання збулося — ще й з надлишком.

Володимир Гутовець, син Матвія Гутовця.

Підготував Василь МАРТИНЮК