Історія

Крихітні глиняні печатки розкривають таємниці єрусалимських царських скарбниць часів Першого Храму. Нове дослідження ізраїльських вчених дає зрозуміти, де Юдейське царство зберігало свої багатства близько 2600 років тому.

Про це пише Громада «Бейт шалом» з посиланням на The Times Of Israel та The Jerusalem Post.

Глиняні печатки (булли), знайдені в ґрунті Храмової гори і в стародавніх будівлях в парку Офел, мають відбиток тканини. Це вказує на те, що булли використовувалися на мішках зі сріблом та глечиках з продуктами.

Десятки глиняних печаток із написами, знайдені під час розкопок поблизу Храмової гори, були ідентифіковані як докази існування двох скарбниць у стародавньому Єрусалимі наприкінці VIII століття до нашої ери. Археологи стверджують, що глиняні відбитки, або булли, використовувалися для управління сховищами в період Першого Храму.

У стародавні часи грудки глини притискали до вузла мотузки, яка скріплювала ручки або посудину, а потім розпорядник скарбниці натискав на глину печаткою ― своєю чи його начальника, ― гарантуючи, що вони дійдуть до одержувачів закритими і недоторканими. Печатки могли містити символи або написи.

Археологи Закі Двіра та доктор Габріель Баркай проаналізували десятки глиняних печаток, які були знайдені протягом десятиліть шляхом просіювання ґрунту з території, де не дозволено проводити археологічні розкопки, а також під час розкопок парку Офел, що прилягає до південної стіни Старого міста. 

Вчені виявили, що на зворотному боці кількох булл в Єрусалимі з’являється відбиток тканини, яка, за їхніми словами, вказувала на те, що деякі булли кріпилися до маленьких мішечків із шматочками срібла або дорогоцінних металів, а інші, ймовірно, були прикріплені до тканини, якою покривали керамічні глечики, де зберігали сільськогосподарську продукцію.

«Науковці зазвичай не враховують зворотну сторону печаток, але, роблячи це, можна багато чого дізнатися, особливо про тип предметів, до яких вони були прикріплені», ― каже Двіра.

Це стосувалося як печаток з Храмової гори, так і тих, що були знайдені у вражаючій громадській будівлі періоду Першого Храму, виявленої в парку Офел. Будівля була знайдена під час розкопок у 1970-х і 1980-х роках і називалася «Царською будівлею». За словами дослідників, чиї знахідки нещодавно були опубліковані в Jerusalem Journal of Archaeology, це свідчить про наявність двох різних скарбниць в Єрусалимі, які керували економікою Юдейського царства.

Вчені зазначають, що імена, які зустрічаються на буллах, написані палеоєврейським письмом. Їх носії були головними скарбниками, відповідальними за так звану Храмову скарбницю та Царську скарбницю Юдейського царства.

Царська скарбниця була розташована в «Царській будівлі» у парку Офел. В ній були знайдені численні глечики для зберігання, а нещодавно були виявлені щонайменше 34 булли. 

Майже половина цих печаток мала відбитки тканини, про що свідчать результати дослідження.

«Зворотна сторона більшості глиняних печаток, знайдених в інших місцях, показала, що вони використовувалися для запечатування інших видів предметів, наприклад, папірусів і, отже, документів», ― сказав Двіра.

Печатки часто носять імена, які археологи приписують або власнику запечатаних предметів, або посадовим особам, які відповідали за управління їхніми речами.

Інші артефакти, виявлені в будівлі, підтверджують припущення дослідників, що це справді була скарбниця, оскільки на глечику для зберігання було знайдено частковий напис, який, за словами вчених, можна читати як «служитель скарбниці».

Хоча розкопки на самій Храмовій горі заборонені, дослідники сказали, що булла сина Іммера є першим артефактом з єврейським написом періоду Першого Храму, який походить саме з Храмової гори. 

У 1999 році близько 9000 тонн ґрунту були незаконно викопані та вивезені з Храмової гори Ісламським релігійним фондом, також відомим як Вакф. Зрештою, викинутий ґрунт був перевезений для спеціалізованого просіювання на горі Скопус в Єрусалимі, де експерти та туристи виявили вже сотні тисяч артефактів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Ізраїлі знайшли знаменитий перстень Понтія Пилата

Ізраїльські археологи в районі порту Кесарії знайшли скарби у затонулих кораблях. Один із кораблів датується пізньою римською епохою – йому близько 1700 років, а другий – мамелюцькою, цьому кораблю близько 600 років.

Знахідку виявили на глибині всього 4 метри. Археологічні артефакти були розкидані на досить невеликій площі, за кілька десятків метрів один від одного. На думку археологів, кораблі стали на якір біля входу в порт і були захоплені бурею. Про це повідомляє newsru.co.il.

Знайдено 560 срібних монет, зокрема 160 розрубаних, що датовані періодом мамелюцького панування, та сотні срібних та бронзових монет римського періоду; бронзове зображення орла – символу римського панування; статуетку міма у масці, характерної для римської комедії.

Також археологи виявили багато дзвіночків для відлякування злих духів, керамічні вироби, десятки бронзових цвяхів, свинцеві труби від помпи, розірваний залізний якір, пошкодження якого свідчать про силу бурі.

Серед особистих речей людей, які перебували на борту, – восьмикутний золотий перстень із зеленим коштовним каменем, на якому закарбовано образ «доброго пастиря», що несе на плечах вівцю. У ранній християнській символіці це образ Ісуса.

Управління старожитностей Ізраїлю оголосило про знахідку за кілька днів до Різдва. Голова монетного відділу агентства Роберт Коул назвав цей перстень винятковим.

Кесарія відіграла важливу роль у поширенні християнства. Згідно з Новим Заповітом, саме в цьому місті апостол Петро хрестив римського центуріона, котрий став першим неєвреєм, що приєднався до християнської громади.

Ізраїльські археологи розкопали другу синагогу часів Другого Храму у видатному єврейському давньоєврейському поселенні Мигдалі ― рідному селищі Марії Магдалини.

У стародавньому єврейському селищі у Галілеї Мігдалі, яке було розташоване на місці знелюдненого села аль-Мадждал, на вершині пагорба з видом на Кінерет, виявили 2000-річну синагогу. Ця споруда є другою синагогою часів Другого Храму, відкритою на місці, також відомого як Магдала. Це селище помітно фігурує у працях єврейсько-римського історика Йосифа Флавія як основна його військова база у війні проти римлян у Галілеї під час Великого Повстання, а також як місце народження Марії Магдалини з Євангелія.

Про знахідку повідомив 12 грудня Хайфський університет, про що пишуть провідні ізраїльські ЗМІ. Про це йдеться на сторінці громади Бейт Шалом».

«Відкриття другої синагоги в цьому галілейському поселенні проливає світло на соціальне та релігійне життя євреїв у цьому районі в цей період, і відображає їхню потребу у спеціальному будинку для читання і вивчення Тори, а також для громадських зустрічей. Відкриття другої синагоги проливає нове світло на життя єврейської громади в Галілеї», ― сказала Діна Авшалом-Горні, одна з керівників розкопок, які веде Y.G. Contractual Archeology Ltd., що очолює Єгуда Говрін, і під егідою Інституту археології Зінмана Хайфського університету.

«Ми можемо уявити, як Марія Магдалина та її родина відвідували синагогу разом з іншими жителями Мігдала та брали участь у релігійних та громадських заходах», ― розповідає Авшалом-Горні.

Згідно з Євангелієм, Марія Магдалина ― також відома як Марія з Магдали, була однією з жінок, які подорожували з Ісусом і були свідками Його розп’яття та воскресіння.

У І столітті нашої ери Мігдал також був головною базою Йосефа Бен Матитьягу (Йосифа Флавія), оскільки він був командиром повстання проти римлян в Галілеї, перш ніж здався їм і зрештою отримав римське громадянство.

Перша синагога була виявлена в Мігдалі у 2009 році, коли під час розкопок Управлінням старожитностей Ізраїлю були знайдені мікви ― єврейські ритуальні басейни, вулиці, ринок і промислові споруди.

Посеред головної зали синагоги стояв унікальний артефакт: великий камінь із зображенням Другого Єрусалимського Храму з різьбленою менорою з сімома гілками на одній із його сторін. Це стало вкрай важливим відкриттям, оскільки зображення було викарбовано на камені у той час, коли Храм ще існував. Дослідники припускають, що художник, який створив цей рельєф, скопіював менору, розміщену в Храмі.

Будівля, виявлена під час розкопок 2009 року, була першою синагогою часів Другого Храму, знайденою в Галілеї, і дев’ятою в усій країні.

«Той факт, що ми знайшли дві синагоги, свідчить про те, що євреї періоду Другого Храму шукали місця для релігійних, а, можливо, і для громадських зібрань, ― сказав керівник Інституту Зінмана, професор Аді Ерліх. ― Камінь із рельєфом менори з першої синагоги у Мігдалі свідчить про те, що місцеві євреї вважали Єрусалим своїм релігійним центром, і їхня місцева діяльність відбувалася під його впливом».

Друга синагога, яку нещодавно відкрили, мала квадратну форму і була побудована з базальту та вапняку. У ній була головна зала та дві інші кімнати. Головна зала була покрита білою штукатуркою, а вздовж стін знаходилася кам’яна лава, також покрита штукатуркою. В одній із менших кімнат знаходилася кам’яна полиця. За словами експертів, її могли використовувати для зберігання сувоїв Тори. Ця синагога стала десятою розкопаною синагогою в Ізраїлі, також це перший випадок, коли дві синагоги були знайдені в одному поселенні часів Другого Храму.

«Синагога, яку ми зараз розкопуємо, розташована поблизу житлової вулиці, тоді як та, що була розкопана у 2009 році, була оточена промисловою зоною, ― також сказав Ерліх. ― Таким чином, місцеві синагоги були побудовані в межах соціальної інфраструктури поселення».

Розкопки були розпочаті як рятувальний проєкт перед будівельними роботами на території Мігдалу у рамках розширення траси 90 (перехрестя Мігдал). Відповідно до ізраїльського законодавства, всі проєкти розвитку повинні супроводжуватися такими розкопками.
Доктор Єгуда Говрін додав, що всі причетні мають намір забезпечити збереження синагоги на місці та її доступність для відвідувачів за погодженням з владою.

11-річна дівчинка знайшла в Єрусалимі срібний шекель. Археологи вважають, що монету міг викарбувати священник на Храмовій горі 2000 років тому.

Про це пише ІА Світогляд з посиланням на Christian Headlines.

Ліель Крутокоп знайшла монету, просіюючи грунт під час сімейного «археологічного досвіду» у співпраці з Містом Давида та національним парком Емек-Цурім в Єрусалимі.

«Ми висипали відро з грунтом на ситечко, а коли відфільтрували каміння, що було всередині, я побачила щось кругле, – розповіла Ліель. − Спочатку я не знала, що це таке, але воно виглядало не так, як інші камені… Я була дуже схвильована».

На монеті, яка була знайдена на стародавній «Паломницькій дорозі» в Місті Давида, було вигравіювано напис «Другий рік». Ймовірно, вона використовувалася під час другого року Великого повстання євреїв проти Римської імперії між 67 і 68 роками нашої ери.

Як повідомляє CBN News, на іншій стороні монети було написано древнім івритом «Святий Єрусалим». Фраза з’явилася поряд з написом, що позначав штаб-квартиру первосвященника.

Доктор Роберт Кул, керівник відділу монет Управління старожитностей Ізраїлю, сказав, що монета, ймовірно, була виготовлена ​​з високоякісного срібла, що знаходиться в скарбницях Другого храму.

«Якщо це так, ми можемо з обережністю сказати, що ця монета, мабуть, є одним з небагатьох предметів, які ми зберігаємо сьогодні, що виникли на самій Храмовій [горі]», – сказав Кул.

«Це рідкісна знахідка, оскільки з багатьох тисяч монет, виявлених на сьогодні під час археологічних розкопок, лише близько 30 монет – це срібні монети періоду Великого повстання», – продовжив він.

Кул також припустив, що стародавню монету карбував священник, який симпатизував єврейським повстанцям.

«Валюта − це ознака суверенітету, − пояснив він. − Якщо ви йдете на повстання, ви використовуєте один з найочевидніших символів незалежності та карбуєте монети. Напис на монеті чітко виражає сподівання повстанців».

Він додав, що напис на івриті не був «випадковим», попри те, що на той час він більше не використовувався.

«Використання цієї мови було для того, щоб виразити тугу людей того періоду за днями Давида та Соломона та днями об’єднаного єврейського царства – днями, коли народ Ізраїлю мав повну незалежність на землі», – сказав він.

За словами експертів, монета використовувалася для торгівлі в Єрусалимі 2000 років тому до руйнування Храму римлянами.

«Ця вулиця, яка з’єднувала Силоамський басейн на півдні міста Давида з Храмовою горою на півночі, була головною вулицею Єрусалиму в період Другого Храму, куди тисячі паломників йшли на шляху до Храму», – сказав археолог Арі Леві, керівник розкопок від імені Управління старожитностей Ізраїлю.

«Немає сумніву, що тут була б інтенсивна торгівля, − додав він. − Про це свідчать численні ваги та бронзові монети, які ми тут знайшли. Але знайти повстанську монету з чистого срібла, безумовно, дуже особливий та захопливий досвід».

Монета пройшла хімічне очищення і буде показана публіці на святі Ханука в національному парку Емек-Цурім.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Звідки в Єрусалимі було водопостачання протягом тисячоліть
• В Ізраїлі знайшли 1500-річну золоту монету із зображенням розп’яття Ісуса

Укріплена споруда елліністичного періоду, зруйнована та спалена Хасмонеями, була виявлена під час розкопок Управлінням старожитностей Ізраїлю в лісі Лахіш на Юдейській рівнині.

Про це йдеться на сторінці громади «Бейт шалом».

Археологи наразі знаходять зброю, спалені дерев’яні балки, десятки монет та укріплену споруду елліністичного періоду, ― значні свідчення битви між Хасмонеями та Селевкідами близько 2100 років тому.

Керівники розкопок Саар Ганор, Владі Ліфшиц і Ахіноам Монтаджу заявляють: «Місце, яке ми виявили, насправді ілюструє історію Хануки. Здається, ми виявили укріплення, що входило в систему оборони елліністичного міста Мареші від атаки Хасмонеїв. Але, згідно зі знахідками, оборона Селевкідів не досягла успіху: виявлена нами споруда зазнала значних руйнувань і була спалена Хасмонеями».

У розкопі виявлено будівлю розміром 15 на 15 м, яка була спроєктована як добре укріплена споруда. Зовнішні стіни товщиною не менше 3 м були зведені з великого каміння, з ухилом, що захищав від штурму.

Всередині укріплена споруда була розділена на сім приміщень, стіни яких збереглися на надзвичайній висоті ― близько 2 м. У розкопі виявлено сходи, що вели на другий поверх, який не зберігся. Можна підрахувати, що висота будівлі становила близько 5 м.

Фортеця розташовувалася на високому пагорбі і контролювала шлях, що йшов уздовж струмка Лахіш і поєднував прибережну низовину з пагорбами Юдеї. З пагорба відкривався краєвид і на Марешу, яка в епоху еллінізму була столицею Ідумеї.

Під час розкопок було видалено тисячі великих каменів, які обвалилися з верхньої частини будівлі. Під ними виявлено шар інтенсивного руйнування, товщиною близько пів метра.

У цьому шарі виявили сотні знахідок, зокрема кераміка, рогатки, залізна зброя, спалені дерев’яні балки та десятки монет, які можна датувати кінцем ІІ століття до нашої ери, кажуть археологи.

Знайдені під час розкопок монети дозволяють пов’язати руйнування фортеці з походом Йоханана Гіркана проти ідумеїв у 112 році до н. е. Опис цих завоювань залишив історик Йосиф Флавій у «Юдейських старожитностях».

Хасмонеї (рід правителів Юдеї священицького походження з Макавеїв) розпочали повстання проти елліністичного правління та дому Селевкідів (македонської династії, яка оголосила себе спадкоємицею більшої частини азійської імперії Александра Македонського), вели багато битв проти ворожої армії. Завоювання Йоханана Гіркана призвели до розширення держави Хасмонеїв на південь.

«Знахідки, зроблені в Лахіші, дозволяють відчути історію нашої дивовижної країни, історію свята Ханука», ― сказав міністр у справах Єрусалиму та спадщини Зеев Елькін.

Єврейське свято Ханука, як його описують 1-ша та 2-га книги Маккавейські, талмудичні джерела та Йосиф Флавій, пов’язане безпосередньо з родиною Юди Маккавея.

Мататія та п’ять його синів підняли єврейське повстання проти Антіоха IV Епіфана, Селевкідського правителя Юдеї у 160-ті роки до н. е.

Коли Антіох Епіфан занечистив Храм і заборонив обрізання та дотримання суботи, Юда та його брати змогли вигнати сирійські війська і знову відновити жертовник у Храмі та служіння в ньому. На честь їхньої перемоги євреї вже тисячі років відзначають свято Ханука.

Історична річка Почайна, в якій князь Володимир хрестив Русь, отримує друге життя: водойму почали розчищати, укріплювати та вивільняти з бетонних колекторів.

Про це пише risu.ua.

За кілька років навколо неї має вирости великий пішохідний парк, хоча зовсім нещодавно Почайна могла взагалі зникнути, передає ТСН.

Почайну навіть з висоти побачити непросто. Річка тягнеться тоненькою ниткою крізь промзону. Натрапити на неї випадково під час прогулянки теж навряд вийде – навколо густі чагарники та паркани підприємств.

Водночас два тижні тому водойму почали вивільняти з-під бетонних конструкцій, які сковували її впродовж останніх 70 років.

Поки що триває лише перша черга будівництва: русло чистять та розширюють, а замість бетонних схилів берег укріплюють кам’яними габіонами. До фіналу ж робіт за підрахунками доведеться демонтувати 900 тон бетону.

А ще кілька років тому тут могли побудувати трасу. В той час водойма навіть не мала назви. Про те, що непоказний потічок є славнозвісною Почайною, довідалася місцева ентузіастка Белла Моріна, яка тижнями шукала старі карти русла річки в науковій бібліотеці.

«Кияни вважали, що Почайна зникла, що десь вона протікає під вулицею Почайнинською, але це не так. Почайна – це водна система з шести озер та малої річки, до неї відноситься гавань, але гавань відрізали в 30-х роках», – каже вона.

Кілька років бюрократичної тяганини і водоймі повернули історичну назву. Ще кілька років – і місцева влада дозволила збудувати тут парк з пішохідними та велосипедними доріжками, містками, дитячими майданчиками і пірсами.

Його територія протягнеться від проспекту Бандери до озера Вовкуватого. На території буде кілька об’єктів з посиланням на історію місця та річки, зокрема великий хрест, як символ того, що саме в Почайній хрестили Русь.

Загальна вартість проекту сягає 200 мільйонів гривень, 40% з яких вже виділило місто. Якщо з фінансуванням не буде перебоїв, то новим парком кияни зможуть прогулятися вже за три роки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Єрусалимі знайдено сліди землетрусу, двічі описаного у Святому Письмі

У пустелі та горах Аль-Ула на північному заході Саудівської Аравії археологи працюють над розкопками залишків стародавнього, давно забутого королівства Ліх’ян та його столиці Дедан.

Місто Дедан було столицею імперії Ліх’ян, яка простяглася від Медини до Акаби в сучасній Йорданії. Про це пише lenta.ua.

Дослідник Дмитро Коваль розшукує історичні матеріали, датовані до 1945 року, які стосуються діяльності церков євангельських християн і церков п’ятидесятників Рівненської та Волинської областей. Найбільш цікавлять нинішні Вараський, Сарненський, Ковельський, Камінь-Каширський та Луцький райони.

Про це йдеться на фейсбук-сторінці Молодь УЦХВЄ Рівненщини.

Які документи шукати?
– фотографії
– протоколи районних, союзних чи церковних зібрань
– будь-які церковні записи датовані до 1945 року.

Винагорода за пошуки:
– за унікальну фотографію – 100 грн
– за якісну фотографію, яка вже є – 50 грн
– за будь-який церковний документ до 1945 року – 50 грн.

За особливо унікальні документи винагорода значно збільшиться!

За протоколи Союзних чи районних зібрань – від 300 до 500 грн!

Де шукати: на горищах, в старих валізах, скринях, запитати в старших людей.

Звертатися за телефоном +380967555265 (Коваль Дмитро).

Ізраїльські археологи знайшли рідкісний дорогоцінний камінь із гравюрою, яка, як вважається, є біблійною рослиною хурми, найвідомішою як бальзам Галаадський.

Про це повідомляє slovoproslovo.info з посиланням на christianheadlines.com.

Рідкісний артефакт був виявлений у старому дренажному кюветі біля стіни Західного Єрусалиму, коли археологи перебирали його залишки.

Елі Шукрон, колишній археолог ізраїльського управління старожитностей, сказав, що це кам’яна печатка з напівдорогоцінного аметистового каменю з гравіюванням голуба та гілкою Дерева з плодами на гілці.

Його здивувало те, що гілка – це гілка з плодами, які не можна розпізнати за іншими печатками того періоду.

Шукрон та інші археологи висунули гіпотезу, що гравюра є рослиною, що згадується в Біблії та візантійському періоді.

Він пояснив, що очевидно це кільце з печаткою впало в дренажну канаву 2000 років тому.

Біблійну рослину, також відому як Босем та Бальзам, вирощували давньоєврейські фермери протягом 1000 років з лікувальною та косметичною метою. Він не має жодного відношення до апельсинових плодів хурми сьогодні.

Цю знахідку Шукрон подарував Гаю Ерліху, який єдиний в Ізраїлі досі вирощує бальзам Галаад.

Згідно з біблійними та історичними джерелами, бальзам Галаад також використовувався як один з найдорожчих інгредієнтів для створення ладану Храму. Елріх додав, що його також використовували як “олію помазання королів та священників”.

Сухий нині Султанський басейн, названий на честь султана Сулеймана I (1520-1566 рр.), протягом сотень років був однією з найважливіших водойм Єрусалиму.

Навіть у часи Першого Храму приблизно 3000 років тому цистерни з водою були ретельно висічені в скелі, а потім покриті щільними шарами жовтої гідроізоляційної штукатурки для утворення значних підземних резервуарів.

Коли в 2012 році біля Храмової гори виявили цистерну такого типу, було доведено, що джерело Гіхон, хоча і корисне, не було достатнім джерелом води для потреб Храму, пише Громада Бейт Шалом з посиланням на Jerusalem Post.

8 серпня 2019 року, після того, як Надав Шрагай з Єрусалимського центру громадських справ відвідав це водосховище Першого Храму, він повідомив про його розміри: 4,5 метра заввишки, 5,5 метра в ширину та 12 метрів у довжину, з розрахунковою місткістю 250 кубометрів. У його статті також згадується картографування 49 цистерн та 42 акведуків на Храмовій горі XIX століття відомим британським інженером, капітаном (пізніше генералом) Чарльзом Уорреном з Фонду досліджень Палестини, заснованого у 1865 р. королевою Вікторією.

Уоррен був першим дослідником, який розкопав сьогоднішній пагорб Міста Давида на південь від Храмової гори у 1867 році. Він увійшов у тунель через джерело Гіхон.

Тунель Уоррена ― це споріднене відкриття, яке інженер уже описав у 1865 р. Багато людей пробиралися крізь води сусіднього штучного Сілоамского тунелю, який також називають тунелем Єзекії. Шрагай також згадує картографію, подібну до Уорренівської, італійського інженера Ермете П’єротті, співробітника османського губернатора наприкінці 1850-х років, опубліковану посмертно у 1888 році.

Понад 2000 років тому хасмонейські царі також активно будували акведуки в Єрусалимі. Акведук був відкритий у квітні 2015 року, коли водопровідна компанія «Гіхон» готувалася прокласти нові каналізаційні труби у двох сусідніх кварталах Східного Єрусалиму ― Умм Туба та Сур Бахер. З подивом виявивши частину давнього водопроводу Єрусалиму, вони закликали Управління старожитностей Ізраїлю провести розкопки у цій місцевості.

«Приблизно 100 років тому акведук діяв з перервами», ― сказав директор розкопок Яаков Білліг. Він пояснив, що оскільки цей стародавній акведук був одним з найважливіших джерел води в Єрусалимі, його ретельно зберігали, поки приблизно століття тому його не замінила електрична система водопостачання. Тепер, коли його значення є переважно історичним, Управління старожитностей Ізраїлю продовжує зберігати частини акведука, вивчати їх та надавати до них доступ.

Акведук починається біля джерела Ейн Ейтам поблизу басейнів Соломона на південь від Віфлеєму і простягається на 21 кілометр під гору до Єрусалиму.

«Незважаючи на довжину акведуку, вода тече по дуже пологому схилу вниз, завдяки чому рівень води падає всього на один метр на кілометр відстані. Спочатку вода потрапляла всередину відкритого каналу, покритого кам’яними плитами, а близько 500 років тому, під час Османської імперії, всередині каналу була встановлена теракотова труба для кращого захисту води».

Білліг додав, що хоча маршрут акведука при його першому будівництві проходив по безлюдних районах, через розширення Єрусалиму він зараз перетинає кілька населених пунктів, включаючи Умм Тубу, Східний Талпіот та Абу Тор. Хоча ділянки Умм Туби були приховані після дослідження Управління старожитностей, інші доступні ділянки включають водяний тунель Армон Ганаців.

Майбутній музей Монтефіоре, запланований Єрусалимським фондом поблизу Султанського басейну, включатиме інші видимі ділянки акведука, зокрема, ту, що на західній стороні долини Бен Гінном над мостом Дерех Хеврон. До речі, тепер сухий басейн, названий на честь султана Сулеймана I (1520-1566 рр.), був одним з найважливіших водойм Єрусалима протягом сотень років. За словами директора розкопок доктора Рона Беєрі, «ми маємо справу з дуже вражаючим акведуком, який досягав висоти трьох метрів». Беері пояснює, що після ремонту акведука Сулейман відвів його воду «до басейну султана та вражаючого мусульманського громадського фонтану для питної води, який він побудував для паломників, що перетинали міст Дерех Хеврон, і зберігається там і сьогодні».

Другим основним водотоком, що досягає Єрусалиму з пагорбів Хеврону, також починаючи з басейнів Соломона, є ще один акведук. Цей акведук, датований приблизно ІІ-ІІІ століттям нашої ери, становить приблизно 13 км довжини. Він доставляв воду у верхнє місто Єрусалима до палацу царя Ірода та басейну Єзекії ― основного джерела води для відвідувачів Єрусалиму. Деякі його нові ділянки висотою близько 1,5 метрів і побудовані з великого каменю, були виявлені у 2009-2010 рр. поблизу Яффських воріт у Старому місті. У розкопках археологам допомогли деякі дослідження кінця XIX століття німецького протестантського вченого доктора Конрада Шика.

Доктор Офер Сіон, керівник розкопок від Ізраїльсьского управління старожитностей, пояснює, як він побачив частину акведука.

«Коли ми видалили каміння з його боку і зазирнули до нього, то побачили чудово побудований акведук, покритий кам’яними плитами, де можна ходити, зігнувшись, на відстань приблизно 40 метрів. Дуже хвилююче думати, що ніхто не ступав туди протягом багатьох сотень років. Поки що ми можемо датувати цей акведук другим століттям нашої ери, часом язичницького міста Елія Капітоліна, яке було побудоване на руїнах Єрусалиму після повстання Бар Кохби в 135 році н. е. Імовірно, однак, акведук був спочатку побудований за часів Ірода, як ми знаємо з інших місць на його шляху, зокрема у районі Віфлеєма».

Можливо, в майбутньому цю територію прикрасить новий археологічний парк.

Інший цікавий, але менш значний акведук, датований 1500 роками тому, був виявлений у 2005 році на громадському дитячому майданчику під назвою Детройтський сад на перетині вулиць Хізкіягу гаМелех та Рахель Імейну в Катамоні. Після того, як під землю провалилася дитяча пісочниця, розкопки виявили глибокий резервуар, який був висічений вздовж природного розколу в корінній породі часів Візантійської епохи, а потім оштукатурений. Тільки пояснювальна табличка та подовжені ряди синьо-білих плиток свідчать про існування цього прихованого акведука, який зараз заасфальтований, але архівні фотографії відкривають вражаюче місце.

У ХХ столітті в Єрусалимі відбулися деякі цікаві події. Після того, як англійці взяли під контроль Палестину після турків у грудні 1917 року, вони модернізували водну систему Єрусалиму, проклавши три великі трубопроводи. Єрусалимські дворові цистерни, яких нараховувалося тисячі, можливо, тепер були замінені. У новому населеному пункті Мекор Хаїм у 1920-х роках не було достатку води, і його жителі щодня вишиковувались у чергу з відрами.

Коли британці вирішили припинити свій мандат і вийти з Єрусалиму та Палестини в 1948 році, війна вже була на горизонті. Більше того, водопостачання Єрусалиму опинилося в облозі, оскільки всі три трубопроводи перетинали арабські райони.

Доктор Цві Лейбович, який керував муніципальним управлінням водних ресурсів під командуванням англійців, усвідомив загрозу, що наближається, і зробив негласні, але ефективні кроки, щоб запобігти цьому.

Після того, як таємне обстеження виявило понад 1000 старих цистерн в єврейських кварталах ємністю понад 83 тисячі кубометрів, Лейбович попросив групу очистити цистерни, а потім наповнити їх звичайною. Усі вони були заповнені та запечатані до лютого 1948 року.

Через два місяці, 8 травня 1948 року, перший трубопровід був перерізаний. 15 травня, коли п’ять арабських армій вторглися на територію Ізраїлю, залишки трубопроводів були зруйновані. Арабський легіон йорданців підірвав водопровідно-насосну станцію в Латруні. 100 тисяч єврейських цивільних опинилися в облозі.

Щодня під час облоги бригада водорозподілу Мішмар гаАм, використовуючи кінні вози та вантажівки, роздавала воду мешканцям Єрусалиму. Останнім довелося справлятися з десятою частиною своєї звичайної норми води. Влада та «Голос Ізраїлю» неодноразово пояснювали, як заощадити, переробляючи ту саму воду для приготування їжі, прання білизни, миття підлог і, нарешті, змивання туалетів. Основні продукти харчування також були суворо розподілені.

Хоча перемир’я 11 червня 1948 р. припинило облогу Єрусалиму, нестача була травматичною для його мешканців і залишила тривалі шрами. Майже 20 років потому, на порозі Шестиденної війни, полиці з продуктами по всьому місту були повністю звільнені від свого вмісту.

Олександра Обревко

Джерело: Громада Бейт Шалом