Історія

Під час археологічних розкопок фортеці Іродіон, яка розташована в Іудейській пустелі, за 15 кілометрів від Єрусалиму, ще 50 років тому була знайдена бронзова печатка.

Артефакт був виявлений під час розкопок палацового комплексу царя Ірода, які проводились у 1968-69 рр. під керівництвом професора Єврейського університету Гідеона Форстера, пише видання Русский еврей з посиланням на Times of Israel.

Дослідники звернули увагу, що на персні зображений винний глек подовженої форми, що було доказом приналежності цього предмета знатній римській посадовій особі. Однак прочитати напівстерті літери до останнього часу не було можливим. І лише зараз, завдяки сучасним методам очищення і зйомці мультиспектральною камерою, вдалося розшифрувати напис – Πιλάτο (належить Пилату). Цілком ймовірно, що кільце належало тому самому Понтію Пилату, який стратив Ісуса Христа.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Ізраїлі знайшли артефакти, які підтверджують існування Авраама
• Померла «королева археології Єрусалиму», яка керувалася Біблією при розкопках

Штампування кілець цього типу є ознакою статусу стану вершників часів Римської імперії, до якого Пилат належав. Важко уявити, що в Юдеї, та й ще в самому Іродіоні, міг бути інший представник римської знаті, що носить таке ім’я. Можна припустити, що Пилат втратив кільце в палацовому комплексі, який став однією з резиденцій римських намісників.

Понтій Пилат був римським префектом Іудеї, правління якого супроводжувалося масовим насильством і стратами. Сучасник Пилата іудейський філософ Філон Олександрійський в «Посольстві до Гаю» характеризує його як жорстокого і продажного самодура, винного в численних стратах, скоєних без всякого суду. Іудейський цар Агріппа I в листі імператору Калігули також перераховує численні злочини Пилата: «підкуп, насильства, розбійництво, погане поводження, образи, безперервні страти без винесення судового вироку і його нескінченна і нестерпна жорстокість».

До Понтія Пилата, який правив в 26-36 рр. н.е., на грошах, які мали обіг в Юдеї, зображували орнаменти, пальмові гілки, а він звелів карбувати на монетах римські культові предмети: священний жезл (літуус) і черпак (сімпулум).

Літуус – дерев’яний ціпок, який римські священики тримали в правій руці; він символізував їх повноваження. Літуус піднімали вгору, коли закликали богів і робили передбачення.

Сімпулум використовували на релігійних церемоніях. Невеликий черпак, забезпечений ручкою, дозволяв священикам пробувати вино, яке вони лили на голови тваринам, призначеним в жертву. Після чого провіснику дозволялося оглянути нутрощі тварин в пошуках ознак, які були подіслані людям богами.

Це викликало ненависть в юдеїв, які домоглися перекарбування монет при наступному наміснику Феліксу, однак монети часів Понтія Пилата були в ужитку аж до Юдейського повстання (70 р н.е.).

У нумізматиці монети карбування Пилата вважаються унікальними.

У 1961 році в середземноморському порту Кесарії, який колись був резиденцією римського намісника в Юдеї, два італійських археологи виявили вапнякову плиту розміром 82 × 100 × 20 см з латинським написом: …] S TIBERIÉVM … PON] TIVS PILATVS … PRAEF] ECTVS IVDA [EA] E. Це може бути фрагментом напису: «Понтій Пилат, префект Юдеї, представляв Тіберія кесарійцям».

У місті Бєєр-Шева на півдні Ізраїлю вчені виявили криницю з артефактами, які є історичним доказом існування біблійного патріарха Авраама. Відкриття зробив професор біблійних досліджень в Біблійному коледжі та аспірантурі Шаста в Каліфорнії Том Меєр.

Про це пише apostrophe.ua з посиланням на express.co.uk.

Згідно з Біблією, патріарх Авраам народився близько 4 тисяч років тому в стародавньому місті Ур (Месопотамія, територія сучасного південного Іраку). У перекладі з єврейського ім’я Авраам означає «батько безлічі».

Відомо, що на дні Криниці Авраама в Бєєр-Шеві виявили безліч керамічних виробів часів патріарха. Артефакти передали в музей.

Том Меєр підкреслив, що важливим відкриттям також є ворота Авраама, які були знайдені в стародавніх руїнах Тель-Дана. Ймовірно, це ті самі ворота, через які патріарх і його армія з 318 людей вирушили в погоню за викрадачами Лота.

Нагадаємо, що в Юдейській пустелі ізраїльські археологи знайшли фрагменти легендарних сувоїв Мертвого моря. Знахідка проливає світло на те, як і в якому вигляді до нас дійшла Біблія, а також на давню історію повстання юдеїв під керівництвом Шимона Бар-Кохби, або Сина Зірки проти римлян.

Ейлат Мазар, одна з провідних археологів Єрусалиму, яка виявила палац царя Давида в місті Давида, а також одного разу сказала: «Я працюю з Біблією в одній руці і знаряддями для розкопок в інший», померла у віці 64 років.

Про це пише ІА Світогляд з посиланням на The Christian Post і Christian Headlines.

Польову археологиню, науковицю і викладачку Інституту археології Єврейського університету в Єрусалимі, Мазар пам’ятають за її пристрасть і співчуття.

Відкриття Мазар включають деякі з найбільш ранніх відомих артефактів в стародавньому місті, що датуються XII і XI століттями до нашої ери, і вона розглядала їх як наукові докази об’єднаної біблійної монархії, повідомляє Times of Israel.

Іноді вона пропонувала інтерпретацію, з якою не погоджувалися її колеги, особливо щодо будівлі, яку вона розкопала в 2005 році в місті Давида, і яка вважається палацом царя Давида.

Як повідомляє Christianity Today, окрім того, що Мазар виявила руїни палацу, який, як вважається, належав царю Давиду, вона також знайшла ворота, пов’язані з царем Соломоном, та стіну, імовірно, споруджену Неємією. Окрім цього, ще дві глиняні печатки з іменами викрадачів пророка Єремії, печатки з іменем царя Єзекії та печатку, яка, ймовірно, належала пророку Ісаї, і все це протягом її 50 років розкопок на Святій Землі.

Мазар, прозвана «королевою археології Єрусалиму», серйозно ставилася до Біблії як до історичного тексту і сперечалася із вченими, які вважали, що приділяти занадто багато уваги Святому Письму – ненауково, повідомляє CBN News. Вона почала розкопки в віці 11 років під наглядом свого знаменитого дідуся-археолога Бенджаміна Мазара. Ейлат Мазар заявляла, що вона не є релігійною, але вивчає Біблію, читаючи її знову і знову, тому що «вона містить в собі описи справжньої історичної реальності».

Час від часу Мазар буквально слідувала вказівкам священної книги.

«Я [не можу] повірити цим археологам, які ігнорують Біблію. Ігнорувати письмові джерела, особливо Біблію – я не вірю, що будь-який серйозний учений де-небудь зробив би це. У цьому немає ніякого сенсу», – говорила вона.

Мазар спеціалізувалася на фінікійській культурі північної прибережної рівнини Ізраїлю і керувала розкопками в Місті Давида і південній стіні Храмової гори. У 2013 році Мазар виявила схованку із золотими монетами і рідкісний візантійський медальйон, з вирізаною на ньому менорою. Також Мазар кілька разів давала інтерв’ю про свої знахідки для CBN News. Вона часто проводила прямий зв’язок між своїми археологічними відкриттями і біблійними записами.

Археологиня також знялася в новому документальному фільмі CBN «Написано в камені: Будинок Давида». У Мазар залишилися дочка і троє синів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Ізраїлі знайшли зруйнований храм, в якому служив пророк Самуїл
• В Єрусалимі виявлені рідкісні артефакти епохи першого храму
• Археологи відшукали село, де Ісус Христос нагодував 5000 людей
• Археологи розкопали залишки 1300-річної церкви біля Галілейського моря
• Пророк Єремія був історичною особою: в Ізраїлі знайшли докази
• В Ізраїлі розкопали стародавні масляні лампи з християнськими та єврейськими символами
• Давню печатку часів Неємії було знайдено в Єрусалимі

«Де Бог?!» – питають люди, перераховуючи жалі цього світу. Питання було і залишається безпідставним і марним.

У західній культурі існує величезна кількість шедеврів музики, живопису, скульптури, які відповідають на питання: «Де Бог?». Сайт Християни для України пропонує вашій увазі 5 відомих музичних композицій.

1. Й.С. БАХ, «СТРАСТІ ЗА МАТВІЄМ» («MATTHÄUS-PASSION», WIR SETZEN UNS MIT TRÄNEN NIEDER)

До IV століття в Західній Церкві затвердилася традиція читати Страсне Євангеліє в тиждень, що передує Великодню. З XIV століття ролі розподілялися між кількома священиками і дияконами. До речі, в той же час набули поширення позацерковні інсценування «Страстей», виконувані прихожанами і народними музиками.

«Страсті за Матвієм» читаються у вербну неділю на честь урочистого в’їзду Ісуса в Єрусалим. В середу згадується помазання Ісуса миром, яке підготувало Його до поховання, і рішення Іуди зрадити Христа. У цей день виконуються «Страсті за Лукою». У IX столітті у Великий Четвер виконувалися «Страсті за Марком», щоб пам’ятати Таємну вечерю, молитву Христа в Гетсиманському саду і зраду Іуди. «Страсті за Іоанном» виконувалися в Страсну П’ятницю, згадуючи суд, хресні страждання і поховання Христа.

Лютеранське богослужіння цю традицію зберегло і розвинуло, доповнивши його музичним елементом: євангельський текст почав розспівуватися. Богослужіння Великої П’ятниці отримало назву «Страсті». Багато композиторів писали «Страсті», але тільки один з них був удостоєний звання «Співака Страстей Господніх».

Саме так в 1750 році було написано в некролозі німецького композитора, протестанта Й.С. Баха. На його думку, музика «повинна була служити славі Божій і дозволеній насолоді для душі». Його «Страсті за Матвієм» (1727 р.) і «Страсті за Іоанном» (1723 р.) – визнані світові шедеври. Для неканонічних фрагментів «Страстей за Матвієм» використовувався поетичний текст німецького поета, лібретиста Пікандера, який протягом 20 років писав лібрето для Баха. «Страсті за Лукою» невідомого автора доопрацьовані Бахом і виконані в 1730 році, «Страсті за Марком» вперше виконані в Страсний Четвер 1731 року. Їхня партитура була загублена, але в XX столітті відновлена.

«Страсті за Матвієм» найскладніші за структурою. Їхнє виконання триває більше ніж 3 години. Страсті діляться на дві частини: перша частина – до взяття Ісуса в Гетсиманському саду, друга частина – судилище у Анни, Каяфи і подальші події. «Страсті за Матвієм» в постановці Баха передають текст розділів 26 і 27 Євангелія від Матвія у німецькому перекладі М. Лютера у вигляді речитативу. Арії, хори і хорали (хорал – голос Церкви, об’єктивний погляд) представляють поетичне переосмислення подій, викладених в біблійному тексті, і дають уявлення про почуття головних героїв у вигляді ліричних монологів. У них звучить величезна любов композитора до Ісуса, його співчуття і співпереживання покинутому Христу, який страждає.

Виконувалися в Страсну П’ятницю в Церкві Св. Томи і в Церкві Св. Миколи в Лейпцигу. Після смерті Й.С. Баха «Срасті» були забуті на довгий час. І тільки стараннями Ф. Мендельсона у 1829 році вони знову зазвучали на концерті в Берліні.

«Про скорботу! Мучиться, бентежиться серце – який Він принижений, який блідий лик Його! (Хорал) Але в чому причина таких мук? Суддя (неправедний) тягне Його на суд, де безрадісно все, де не знайти підтримки. (Хорал) Ах! Розпинають Господа гріхи мої! Він терпить пекельні страждання, розплачуючись за чуже зло. (Хорал) Я, Ісусе, я винен в тому, що переносиш Ти. Ах! Якби любов моя могла, о мій Спаситель, скорботи і муки Твої з Тобою розділити, їх полегшити Тобі – з якою радістю з Тобою був би я!»

2. «МАТИ СКОРБОТНА СТОЯЛА» («STABAT MATER DOLOROSA»)

Текст цієї середньовічної католицької секвенції приписують авторству Папи Інокентія III або ченця-францисканця Якопоне да Тоді. Вірші і розспів вперше зустрічаються в джерелах XIII століття. З 1727 року «Stabat Mater dolorosa» почала звучати у Велику п’ятницю на Страсному тижні, коли офіційно було дозволено всім, а не тільки францисканцям, влаштовувати Via Dolorosa, Хресну Ходу. Деякі уривки використовувалися і в інші свята. Вже з XVIII і аж до XX століття текст «Stabat Mater» стали використовувати найбільші композитори свого часу. В даний час відомо більше 200 композицій на основі секвенції. Серед відомих авторів: Антоніо Вівальді (1770 р.), Джованні Перголезі (1736 р.), Франц Гайдн (1767 р.), Франц Шуберт (1815 р.), Джузеппе Верді (1898 р.), Кшиштоф Пендерецький (1962 р.), Арво Пярт (1985 р.), Г. Гаврилець (2002 р.) тощо.

«За гріхи свого роду бачить Ісуса в тортурах, Якого побивають батогами. Вона бачить милого Сина, що помирає у відчаї, коли Він віддає духа. Що ж, Мати, джерело любові, і мені відчути силу скорботи дай, і я буду плакати з тобою. Зроби, щоб моє серце розпалилось в любові до Христа Бога, щоб я став кращим».

3. «MISERERE MEI, DEUS, SECUNDUM MAGNAM MISERICORDIAM TUAM» («ПОМИЛУЙ МЕНЕ, БОЖЕ»)

У 30-ті рр. XVII ст. у Сікстинській капелі вперше прозвучав мотет італійського композитора і священика Грегоріо Аллегрі на текст покаянного 51-го псалма Давида «Miserere mei, Deus, secundum magnam misericordiam tuam» («Помилуй мене, Боже») для використання під час ранкових молитов Великого Четверга, Страсної П’ятниці та Великої Суботи. Його «Мізерере меі» – остання з дванадцяти постановок, створених виключно для виконання в Сікстинській капелі. Довгий час ноти зберігалися в таємниці, оскільки твір було заборонено використовувати за межами церкви. У 1831 році відомі композитори і піаністи Фелікс Мендельсон і Франц Ліст зробили транскрипцію на основі наявних джерел XVIII і XIX століть. Вони зробили цей твір одним з найпопулярніших акапельних хорових творів, що виконуються в наш час.

«Багаторазово омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене». Пс. 51

4. «AGNUS DEI» («АГНЕЦЬ БОЖИЙ»)

У літургії католицької церкви назву Agnus Dei носить молитва, яка з кінця VI століття за наказом Папи Григорія Великого читається під час Служби Божої перед самим причастям і полягає в триразовому повторенні слів «Agnus Dei, qui tollis peccata mundis, miserere nobis»:

«Агнець Божий, агнець Божий, прийняв на себе гріхи світу. Помилуй, помилуй нас!»

Agnus Dei входить і в заупокійну месу – реквієм. Зазвичай цей спів носить лірично-скорботний характер, змінюються і слова: «Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу, даруй їм спокій». Agnus Dei виконує хор, як в «Реквіємі» Моцарта або хор разом з солістами в «Урочистій Месі» Бетховена або один соло голос, як в арії альта в «Месі h-moll» Й.С. Баха.

З моменту запису в 1938 році «Агнець Божий» Семюела Барбера увійшов в 20-ку кращих творів тисячоліття і часто звучить у всьому світі: під час оголошення про смерть Франкліна Д. Рузвельта; на похоронах Альберта Ейнштейна; в пам’ять про жертви терактів 11 вересня тощо. У 2006 році записане виконання цього твору Лондонським симфонічним оркестром було найбільш продаваним класичним твором на iTunes.

5. В.А. МОЦАРТ, «LACRIMOSA», 1791 Р.

«Lacrimosa» – частина секвенції про Страшний Суд (авторства францисканського ченця Фоми Челанського (XIII в.)) в реквіємі, католицькій заупокійній месі.

«Плачевний той день, коли повстане з пороху для суду грішна людина, так пощади його, Боже! Милосердний Господи Ісусе, даруй йому спокій. Амінь».

З XVIII століття реквієм користувався попитом найбільше серед традиційних жанрів духовної музики, величезна кількість композиторів зверталися до нього. Хоча ні Й.С. Бах, ні Г.Ф. Гендель, ні Й. Гайдн, ні Л. Ван Бетховен реквієми не писали. У цей період реквієми складали вже не для церкви, нерідко на замовлення, як наприклад, «Реквієм» В.А. Моцарта.

Автором першого композиторського реквієму (бл. 1450 р.) вважається Іоанн Окегем. Протестантську заупокійну месу в XVII столітті (бл. 1636 р.) написав Генріх Шютц.

Крім «Реквієму» Моцарта відомі «Реквієм» Дж. Верді, «Німецький реквієм» І. Брамса, «Маленький реквієм» А. Сальєрі, «Реквієм» Ф. Ліста тощо.

Отже, де ж Бог, коли стільки людей страждають від хвороб, бідності і зла? Бог страждає на Хресті. Бог помирає на Хресті. Він похований. Бог воскрес!

Лк. 24:5,6 «Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!»

Вийшла друком книга «Історія євангельських рухів у Бессарабії в царський період (1812-1918)».

Її автор – молдовський місіонер, пастор, керівник місії Precept Ministries International Василе Філат.

Перший примірник отримав Руслан Мазур, який є співробітником місії «Заповіт», що займається друкованою продукцією.

Поки що книга є тільки молдовською мовою, але розпочався переклад на російську.

Вихід російськомовної версії планують на осінь 2021 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• З яким християнським чтивом відсвяткувати День книги: «Світогляд» рекомендує
• Паперові книги залишаються популярнішими за електронні – дослідження
• Переклад Біблії для людей з порушенням зору – одне з найважливіших завдань людства

Скепсис, який наростає довкола християнства та Біблії, змушує вкотре задуматися про істини, які лежать в основі цієї віри. Християни вірять у народження від діви, безгрішне життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа. Навколо кожного з цих фактів точаться численні дискусії, але сьогодні наш погляд зупиниться на останньому – воскресінні.

Про це йдеться у матеріалі Іллі Вітченка для сайту Християни для України.

Саме воскресіння Ісуса з Назарету з мертвих є тим, що робить християнство християнством. Без віри у це – а отже і без віри у те, що віруючі у Христа також воскреснуть – християнство стає звичайним набором правил та обмежень, роблячи своїх послідовників найбільш нещасними з усіх людей на землі. Як написано в Біблії: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!» (1 до Коринтян 15:19, UBIO)

Але у сучасному світі релятивізм настільки заполонив голови та серця людей, що навіть деякі християни почали думати, що кожен має право на свою правду, а тому не відстоюють воскресіння Христа як історичний факт. Ідею, що Ісус з Назарету повстав з мертвих на третій день, сприймають більше як важливе відкриття, яке описане в Біблії, у яке просто мають повірити. Його часто не розглядають як реальну історичну подію, справжність якої можна довести.

Головна теза статті полягає у тому, що у питанні доказовості факту воскресіння Ісуса Христа історія стоїть на боці християн.

Зважаючи на те, що дану тему детально досліджували науковці більш компетентні та досвідченіші, ніж автор статті, метою останнього є зробити короткий огляд лише декількох фактів, аби нагадати читачеві про те, що християнство – це віра, яка виникла у певному місці, у конкретний час, серед визначеної групи людей і тісно пов’язана з реальними подіями та історичними фактами.

Хоча важливу роль у християнстві грає Божественне відкриття, проте коли мова заходить про життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа, ми звертаємося до конкретних письмових джерел, які мають солідну достовірність поряд з іншими стародавніми історичними джерелами, які дійшли до наших днів.

Звідки ми дізнаємося про воскресіння Христа?

Те, що Ісус з Назарету був реальною історичною постаттю, вже не викликає сумнівів, навіть, наприклад, серед таких солідних нерелігійних видань як National Geographics. Серед джерел, які вказують нам на те, що Він помер і воскрес з мертвих, варто зазначити наступні:

1. Традиція сповідання віри, описана апостолом Павлом у Першому посланні до коринтян 15 розділі;
2. Усні свідоцтва про воскресіння, записані пізніше (наприклад, свідоцтво апостола Петра у день П’ятидесятниці, пізніше записане Лукою у книзі Дій святих апостолів);
3. Записані свідоцтва, найяскравішими з яких є чотири євангелія;
4. Свідчення істориків-нехристиян.

Один з апостолів ранньої церкви Павло писав:

«Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля усім апостолам. А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву». (1 до Коринтян 15:1-9, UBIO, виділено автором)

Так як ми маємо всі підстави довіряти даному тексту, як і решті аналогічних текстів, що дійшли до нас з тих часів, ми бачимо тут заснування традиції передачі історичного факту від очевидців до неочевидців. Причина, за якої Павло пише дані слова, полягає у тому, що він намагається ще раз запевнити своїх читачів з Коринту (і усіх, хто читає це послання пізніше) у тому, що смерть і воскресіння дійсно мали місце, і цьому є живі свідки (хоча деякі вже на той момент померли, у тому числі через свою віру в Ісуса Христа).

Цікаво, що у наведеному уривку, окрім учнів Ісуса, які слідували за Ним під час Його земного служіння, Павло окремо згадує скептика та відкритого антагоніста, які теж стали свідками воскресіння Христа. Скептиком був Яків, рідний брат Ісуса, який, згідно зі свідоцтвом у Євангеліях, не вірив, що його Брат є Месією. Проте ситуація змінилася, коли після смерті Христос з’явився Якову, що стало основою для його віри та посвяченого служіння. Саме цей колишній скептик напише потім послання до розпорошених юдеїв, у якому говоритиме про радість серед випробувань та справжню християнську віру, яка супроводжується ділами.

Відкритим антагоністом свого часу був сам Павло, який ще маючи ім’я Савл та бувши членом фарисейського руху, ревно переслідував послідовників Ісуса Христа. Його чудесне навернення дорогою в Дамаск та подальше служіння у ранзі апостола (тобто того, хто був свідком воскресіння Ісуса Христа), показує нам, що у поширенні новини про воскресіння було щось більше, ніж вигадка. Учні не намагалися видати бажане за дійсне, а говорили те, що реально пережили – зустріч з Тим, хто помер, а потім воскрес.

Важливе також те, що Павло зазначає кількість тих людей (понад п’ятсот), яким з’явився Христос після Свого воскресіння. Така деталізація натякає нам на те, що цей фрагмент – не просто релігійна настанова новонаверненим, а послання, яке передає очевидець тим, хто є віддаленими від цієї події у просторі і часі. Ми виходимо з того, що Павло дійсно пережив чудесну живу зустріч з Христом після Його воскресіння та вознесіння. І це носить ознаки свідчення, яке історична наука має вважати за правдиві, незважаючи на те, що хтось може не вірити у можливість воскресіння мертвих.

Детально розглядати друге та третє джерело з наведеного вище переліку ми не будемо, адже читач, хоч трохи знайомий з текстом Нового Заповіту, може сам навести перелік фрагментів, де міститься детальний опис подій, пов’язаних з воскресінням та подальшим явленням Ісуса учням.

Існує думка, що текст євангелій не варто сприймати буквально. Але деталі, які можна бачити у цих текстах (точна вказівка власника гробу, куди клали тіло Христа, наявність жінок, які точно знали місце поховання, наряд з воїнів, які стерегли вхід у гробницю, печатки тощо) штовхають читача до розуміння, що тут описувалися реальні події, а не якась алегорична байка, яка мала лягти в основу нової всесвітньої релігії. Говорячи про значення чотирьох Євангелій та постання Павла, Вільям Крейг зазначає, що «у нас є надзвичайна кількість зі щонайменше п’яти незалежних джерел про поховання Ісуса, деякі з яких надзвичайно ранні». У поєднанні з фактом порожнього гробу (про це більш детально говоритимемо далі) ці джерела представляють вагому історичну цінність.

Варто зупинитися на питанні свідчень істориків-нехристиян. Доктор Томас Фінеган пише, що, наприклад, Йосип Флавій, римо-єврейський історик, який писав близько 93 р. н. е., підтвердив не лише існування Ісуса, але й той факт, що він був «мудрою людиною», «вчителем» і «виконавцем різних див», згадує про Його розп’яття. Також Фінеган зазначає, що близько 116 р. н.е. Тацит, римський сенатор і історик, писав про те, як Нерон катував християн, і додав, що Христос «зазнав надзвичайної кари за часів правління Тиберія від рук одного з наших прокураторів, Понтія Пилата». Хоч наведені вище свідчення істориків не говорять безпосередньо про воскресіння Ісуса з мертвих, проте вони достеменно свідчать про Його життя та розп’яття.

Тож, розуміючи, що автентичність та надійність цих джерел є визнаною, можемо безпосередньо перейти до розгляду тих тверджень, які показують, що воскресіння Христа мало місце.

3+1 факти про те, що Ісус Христос дійсно воскрес

Розглянемо три основні факти, які свідчать про те, що воскресіння мало місце:

1. Могила порожня;
2. Зміна в учнях та зародження руху, який триває вже 2000 років;
3. Поява Христа після воскресіння перед більш ніж 500 людей.

Факт пустої могили, куди перед пасхальною суботою поклали тіло мертвого Сина Божого, не викликає жодних сумнівів. Навіть сам факт появи теорії про те, що це послідовники Ісуса прийшли та викрали тіло свого Вчителя, свідчить про те, що у гробниці тіла не стало. Та й неважко уявити ситуацію, що якби учні почали проповідувати про воскресіння Христа, а у цей момент у гробі гнило мертве тіло, їм би банально не йняли віри. Звідки тоді взялися тисячі навернених у перші ж дні служіння після дня П’ятидесятниці? Тобто свідоцтво учнів мало яскраве підтвердження.

Теорія про те, що тіло було викрадено не учнями, а противниками Назарянина, також не витримує критики, адже тоді в умовах поширення нового вчення, вони могли б швидко усе спростувати, показавши мертве тіло. Але, наскільки нам відомо, цього не сталося. Та й факт, що біля гробу мала стояти варта, якраз аби попередити сценарій з викраденням, свідчить про абсурдність цієї теорії.

Не будемо ми також детально зупинятися на теоріях про те, що закатований Ісус не помер, а просто знепритомнів, потім прийшов до тями, відвалив камінь гробу та вийшов, а також подібних «поясненнях» – адже вони не тягнуть і на найменшу долю імовірності.

А тепер щодо учнів та того широкомасштабного руху під назвою «християнство», яке на сьогодні охопило весь світ. Як ми розуміємо, послідовники Ісуса з Назарету, які були свідками Його затримання, суду, катувань та розп’яття, були вкрай деморалізовані. Вони щойно почали вірити, що Ісус справжній Месія, як тут Його вбили і вже поклали у гробницю. Більше того, вони тепер ще й перелякані, що і на них очікують переслідування за те, що вони підтримували «лже-вчителя»: учні розбіглися у Гетсиманії, Петро тричі зрікся свого Вчителя, учні потім зібралися за зачиненими дверима через страх перед юдеями.
Тобто, говорити про те, що в учнів могла народитися ідея поширювати вигадку, що Христос воскрес – не варто. Адже, якби це дійсно була вигадка, то як пояснити таке швидке її поширення і готовність її носіїв померти за те, у що вони вірять. Сам факт, що з усіх дванадцяти апостолів природною смертю помер тільки Іван Благовіст (а решта були вбиті за свою віру), говорить про те, що у них були міцні підстави вірити у воскресіння.

Лише воскресіння та явлення Ісуса могло дати такий потужний імпульс для поширення нової системи вірування, яка і по сьогоднішній день здатна трансформувати цілі суспільства.

Як група пригнічених, наляканих, зневірених простаків стала потужним рухом, який не просто поширився моментально у Єрусалимі (Дiї 5:28), а й охопив усю Римську імперію, а потім і весь світ? Лише воскресіння та явлення Ісуса могло дати такий потужний імпульс для поширення нової системи вірування, яка і по сьогоднішній день здатна трансформувати цілі суспільства.

І навіть якщо хтось і спробує говорити про те, що християнство – це віра «безграмотних рибалок», свідчення про явлення воскреслого Христа понад 500 різним людям говорить про те, що Учитель подбав, щоб ствердити чималу кількість людей у Своєму воскресінні. Хоча серед них, як вже зазначалося, були і скептики та явні противники, які потім повірили у вчення Христа.

Варто зазначити, що поєднання цих трьох аргументів створює міцний доказ того, що воскресіння Ісуса з Назарету – це не просто те, у що вірять християни, а це реальний факт, очевидці якого передали його далі і тепер він шириться по всьому світу ось вже близько двох тисячоліть.

Ще один цікавий факт, який не залишає байдужим при дослідженні історії перших християн, полягає у тому, що на деяких склепах І ст. н. е. та у катакомбах, де, як ми знаємо, ховалися від переслідувачів ранні християни, можна побачити зображення хреста. Сьогодні для українця в православній культурі у цьому немає нічого дивного, але не потрібно забувати, що хрест був на той час знаряддям найганебнішої страти. Вважається, що серед поважних римлян слово «хрест» не можна було навіть вживати у розмові – таку відразу воно викликало у людей. Але для християн вже тоді хрест асоціювався зі смертю та воскресінням Месії, з тим, що на хресті були залишені усі їхні гріхи. Що, як не впевненість у тому, що Христос справді воскрес після розп’яття, могло надихнути людей використовувати хрест як один зі своїх символів?

Історичний факт, який впливає на майбутнє

Зрештою, хотілося б сказати кілька слів про практичне значення віри у воскресіння Ісуса-Месії. Хоча важливим для кожної людини є особиста віра та відносини з Богом, сьогодні, як ніколи, ми повинні відстоювати факт, що це найвеличніше з усіх чудес мало реальне місце на лінії історії. Адже це не просто доводить істинність того, що вже сталося, але показує, що ще чекає на людство у майбутньому. Якщо Христос справді воскрес, то Він має прийти знову, як про це говорить Біблія. Другий прихід Месії матиме на меті становлення Його Царства та створення нового неба та нової землі – нового світу без страждань, хвороб та несправедливості. Світу, у якому зло буде остаточно переможене.

У конкретний час світової історії відбудеться і другий прихід Месії!

Усвідомлення того, що воскресіння – реальний історичний факт, дає підстави вірити, що у конкретний час світової історії відбудеться і другий прихід Месії!

Христос воскрес – справді воскрес!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Страсна субота: день спочинку
• Страсна середа: «Як гроші і бажання влади засліплюють людей»
• Страсний вівторок: «Якого поклоніння бажає Бог?»
• Страсний понеділок: «Який Месія потрібен українцям?»

Нещодавно ізраїльські археологи оголосили про знахідку десятків фрагментів сувоїв Мертвого моря, що містять біблійні тексти. Фрагменти пергаменту включають рядки грецького тексту з книг Захарії і Наума. На підставі стилю письма їх датували приблизно першим століттям нашої ери. Це перші сувої, знайдені під час археологічних розкопок у пустелі на півдні від Єрусалиму за останні 60 років.

Ось дев’ять речей, які вам слід знати про найбільшу знахідку рукописів в наш час, пише портал ieshua.org з посиланням на thegospelcoalition.org.

1. Сувої Мертвого моря – це біблійні, апокрифічні і релігійні праці

Сувої Мертвого моря – це древні рукописи, відкриті з 1947 по 1956 роки. Археологи знайшли близько 950 різних рукописів різної довжини, переважно фрагменти, хоча є деякі і повні. Ці рукописи були розділені за трьома категоріями: біблійні, апокрифічні і релігійні. Апокрифи включають в себе книги Товіта, Юдит, Ювілеїв і Четверту Книгу Ездри. Релігійні сувої включають тлумачення законів П’ятикнижжя, різних біблійних історій і пророків.

2. Перші сувої були знайдені в печері підлітками-пастухами

Документи, які стали відомі як сувої Мертвого моря, були знайдені в 11 печерах на північно-східному узбережжі. Це місце знаходиться в 13 милях на схід від Єрусалиму і на 1300 футів нижче рівня моря. У період між кінцем 1946 року і початку 1947 року бедуїнський пастух-підліток, випасаючи кіз і овець, натрапив на печеру в скелі. Пізніше вони з другом увійшли в цю печеру і виявили скупчення великих глиняних глечиків, в деяких з яких перебували шкіряні і папірусні сувої.

3. У сувоях є велика частина книг Старого Заповіту

Більше 230 рукописів з цієї колекції – «біблійні сувої», копії праць, які зараз є частиною Старого Завіту. Ці сувої містять часткові або повні копії кожної книги Танаха, крім книги Естер. Багато біблійних рукописів дуже близькі до Масоретського тексту, який використовувався для багатьох англійських перекладів, таких як KJV (Біблія короля Якова), ESV (Англійський стандартний переклад) і NIV (Новий міжнародний переклад).

4. Це зібрання містить найстаріші повні рукописи Старого Заповіту

Великий Сувій Ісаї – один з перших семи Сувоїв Мертвого моря, знайдених в Кумрані в 1947 році. Це один з найбільших (24 фути завдовжки), кращий зі всіх збережених біблійних сувоїв, і єдиний, що містить повний текст. Цей сувій написано на 17 шматках пергаменту, він містить всі 66 розділів книги Ісаї на івриті. Датується приблизно 125 роком до н.е., він на тисячу років старший за найстаріший, як вважалося до цього, Танах, знайдений в сучасну епоху.

5. Більшості сувоїв приблизно 2000 років

Більшість Сувоїв Мертвого моря були написані між другим століттям до н.е. і другим століттям н.е. Єврейський дослідник Франк Мур Крос і археолог Нахман Авігад прийшли до висновку, що фрагменти сувоїв були написані між 225 роком до н.е. і 50 роком н.е. Вуглецевий аналіз показав, що шкура тварин, з якої зроблені сувої, приблизно того ж періоду, а бронзові монети, знайдені біля печер, датуються періодом з 135 року до н.е. по 73 рік н.е. Це найстаріші відомі копії біблійних текстів.

6. Сувої написані кількома мовами

Більшість сувоїв написані івритом з використанням стандартного «квадратного» («єврейського») шрифту, схожого на сучасний іврит. Кілька сувоїв написані на палео-івриті, стародавньому письмі періоду Першого Храму. Ця колекція також включає безліч арамейских і грецьких текстів, а також деякі арабські і арамейські тексти і невелика кількість фрагментів на латині.

7. Колекція містить крихітні фрагменти, які використовуються в якості тфілін

Серед сувоїв є як цілі рукописи книг з Біблії, так і ритуальні предмети, що використовуються як тфілін або «філактерії» (маленькі коробочки зі шкіри чорного кольору, всередині яких знаходяться сувої пергаменту з написаними на них віршами з Тори) і мезузи (які кріпляться до дверних косяків будинків). Це невеликі листи пергаменту, що містять уривки біблійних текстів відповідно до заповіді з книги Повторення закону:

«І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх». (Повт. З. 6: 6-9)

8. Ніхто точно не знає, хто написав ці документи

Вчені не прийшли до єдиної думки про те, хто створив і зібрав ці оригінальні сувої. Більшість вважає, що це була юдейська секта, хоча деякі стверджують, що це були християни першого століття. Згідно з наявними даними, найбільш ймовірними групами є або єссеї, або садукеї (зокрема, громада на чолі з саддукейськими священниками; 1 Хр. 16:39).

9. Нещодавно знайдені сувої містять текстові розбіжності

Останні знайдені сувої містять невеликі розбіжності в грецькому перекладі єврейського оригіналу, які відрізняються від Септуагінти, перекладу Танаха третього-другого віків до н.е., що використовувався в ранній Церкві.

«Коли ми говоримо про біблійний текст, ми маємо на увазі щось статичне, – говорить Джо Узіель, завідувач відділу Сувоїв Мертвого моря Управління старожитностей Ізраїлю. – Але ці тексти не були статичними. Є невеликі відмінності, і деякі з них важливі. З кожною маленькою частинкою інформації, яку ми можемо додати, ми здатні зрозуміти трохи більше про те, як цей текст прийшов до своєї традиційної формі на івриті».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Єрусалимі знайшли рідкісну монету часів Ісуса Христа
• Американський Музей Біблії повернув тисячі артефактів до Єгипту та Іраку
• Не згадується Бог, але увійшла в Біблію: 12 цікавих фактів про Книгу Естер

Іноді святкування Песаху і Пасхи збігаються, а іноді між ними різниця в кілька тижнів або ж навіть місяць, як це сталось у 2021 році. Чому так? Якщо Ісус помер на Песах, чому християнська церква відзначає Його смерть і воскресіння в інший час? Чому ці свята розділилися?

Відповіді на це дає дослідження, опубліковане на порталі ieshua.org.

Як був встановлений день Песаху

Єврейський календар, в якому встановлені свята, відрізняється від західного календаря. Це не суто місячний календар, але кожен місяць-молодик (перша чверть, коли диск Місяця починає рости) означає новий єврейський місяць або «Рош Ходеш», що значить «глава місяця».

Песах завжди випадає на середину єврейського місяця Нісан – в повний місяць. Бог каже, що «Оцей місяць для вас початок місяців. Він вам перший між місяцями року» (Вих. 12:2). Західний календар, з іншого боку, не слідує буквально за рухом Місяця, тому цикл єврейського календаря відрізняється.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Християни західного обряду 4 квітня святкують Великдень

Більш того, процес точного визначення дат по Місяцю непростий. Іноді єврейські свята святкуються двічі, коли є розбіжність щодо точного дня, просто про всяк випадок! У стародавні часи необхідно було уважно спостерігати за небом, після чого єврейським громадам всюди надсилалося повідомлення – за допомогою сигналів і посланців. Але це був не бездоганний метод, були негідники, які свідомо запалювали сигнальні вогні в неправильний час, щоб заплутати і розлютити єврейський народ. Встановлення дати перетворилося в боротьбу за владу в єврейській діаспорі.

Як відбувся поділ

У перші століття після воскресіння Ісуса, перші учні постійно згадували про Його смерть і воскресіння кожен Песах, тоді, коли це і сталося. І це правильнр, тому що Песах був встановлений як пророцтво про жертву Месії. Песах сповнений символікою, яка  вказує на Ісуса і те, як Його смерть і кров дарують нам свободу, змушуючи смерть «пройти повз» нас, як і повз вірних ізраїльтян, які помазали кров’ю агнця свої двері.

Але з роками місіанська спільнота ставала все більш і більш неєврейською. Так,  у I тисячолітті неєврейським лідерам набридло зв’язуватися з раввіністичною владою і залежати від них у визначенні точної дати, щоб відзначити цю важливу подію. Відносини між єврейською громадою і християнами на той час дуже погіршилися, і з обох боків було дуже багато ворожості. Тому церковні лідери вирішили на Нікейському соборі в 325 році взяти справу в свої руки:

«Було проголошено, що негідно в найсвятішому з усіх свят слідувати звичаям євреїв, чиї руки заплямовані найстрашнішим з злочинів і чий розум засліплений. Відкидаючи їхній звичай, ми можемо передати нашим нащадкам законний спосіб святкування Пасхи. Ми не повинні мати нічого спільного з євреями, тому що Спаситель показав нам інший шлях. Ми бажаємо, дорогі брати, відокремити себе від поганого товариства юдеїв» (З листа імператора всім присутнім на Соборі: Євсевій, «Життя Костянтина», книга III, 18-20).

Нікейський Собою ухвалив, що християни будуть святкувати окреме свято в перший місяць-молодик після весняного рівнодення (21 березня за Григоріанським календарем), щоб усвідомлено відокремитися від народу Ізраїлю.

Слово Easter (англ. Великдень) не згадується в Біблії жодного разу. Лише у Біблії короля Якова (один з найпоширеніших англ. перекладів Біблії, 1611 року) помилково слово Пасха (арамейський варіант слова Песах) перекладено як Easter (Діяння Апостолів 12:4).

Англійське слово Easter походить від Остари, богині весни, і було взято для назви нового свята на честь смерті і воскресіння Ісуса, що явно не було Песахом.

Наслідки і ситуація сьогодні

Сумно, що між двома громадами виникла така ворожість, яка привела до відриву послідовників Ісуса від коренів дерева, до якого вони були щеплені. Вони вирішили відокремитися не тільки від народу Ізраїлю, але і від Божих свят, які були спеціально створені для того, щоб нам краще зрозуміти Божий план спокути. Песах був Божої ініціативою, і Він відтворив суть Божого плану. На жаль, Нікейський Собор вирішив від імені всіх християн, що Песах більше не має до них ніякого відношення.

Не тільки християни відрізали себе від коренів своєї віри, своєї спадщини, Божих свят, закладених у їхній власній Біблії, але і послання про Ісуса стало все більш і більш туманним і чужим для єврейського народу. Церква стала чужою, неєврейською, забороненою зоною для євреїв.

На жаль, більшу частину історії церкви єврейський народ піддавався переслідуванням, тортурам і вбивствам тільки за те, що вони – євреї. Особливо це відбувалося на Великдень, коли розлючені юрби лютували проти тих, кого вони вважали «вбивцями Христа».

Євреї і неєвреї, зібрані разом в Ієшуа

Між народом Ізраїлю і християнською Церквою є великий інформаційний провал. Але ми живемо в приголомшливий час, і за останнє сторіччя були зроблені колосальні кроки з лікування цього розриву.

За останні 19 років до віри в Ієшуа як Месію прийшло більше євреїв, ніж за останні 19 століть разом узятих! І все більше віруючих неєвреїв цікавляться єврейськими основами своєї віри. Багато церков проводять пасхальний Седер, під час якого розповідають більше про свято.  Зросло розуміння народу Ізраїлю, оскільки Біблія за останні кілька століть стала активно перекладатися і друкуватися.

Нам судилося стати «однією новою людиною» в Месії, і це мета, до якої Бог безсумнівно приведе нас. У Його Сина, Ісуса, буде тільки одна наречена, не дві! Важливо пам’ятати, що означає смерть Ісуса і Його воскресіння. Павло переконує нас в Посланні до Колосян:

«І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті! Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це тінь майбутнього, а тіло Христове» (Колосян 2:13-17).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Пасхальні вихідні: скільки днів українці відпочиватимуть у травні

Взамін за зраду Вчителя Юда Іскаріот отримав… набагато менше, ніж би ми сподівалися. Чому Юда зрадив Ісуса? Чи йому йшлося про гроші? Неможливо повернути час назад і розібратися в намірах, які керували Іскаріотом. Що нам залишилося, то це, наприклад, порахувати, скільки він отримав за свою зраду, і визначити, чи велику суму він дістав за свої старання.

Про це пише CREDO з посиланням на Aleteia.

Погляньмо насамперед на текст Євангелія від Матфія:

Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків (Мт 26:14-15).

Це далеко не перша згадка на тему тридцяти срібних монет у Святому Письмі. Так, у книзі Захарії пророк отримує ту саму платню за денну працю пастухом.

І сказав я до них: якщо добре це в ваших очах, дайте платню мою, а як ні, перестаньте! І вони мою платню відважили тридцять срібняків. І промовив до мене Господь: кинь її гончареві, ту славну ціну, що вони оцінили Мене! І я взяв оті тридцять срібняків, і те кинув до дому Господнього, до гончаря (Зах 11: 12-13).

У книзі Вихід же тридцять срібних монет становили ціну вбитого невільника.

Коли вдарить той віл раба або невільницю, то власник дасть панові того тридцять шекелів срібла, а віл той буде вкаменований (Вих 21, 32).

А скільки б це коштувало сьогодні?

Є кілька інтерпретацій. Згідно з однією, 30 срібняків, які отримав Юда, становили еквівалент одного римського динарія. Варто знати, що римський солдат отримував близько 225 динаріїв винагороди щороку.

Для порівняння, американський солдат сьогодні отримує близько 25 тисяч доларів на рік, із чого випливає, що Юда отримав би в перерахунку на  сьогоднішні гроші близько 3 тисяч доларів.

Інші біблеїсти вказують на фрагмент книги Вихід, який називає тридцять монет як ціну за невільника. Згідно з Freedom Project мережі CNN, який присвячений припиненню сучасної работоргівлі, «2009 року за невільника платили в середньому 90 доларів».

З цих підрахунків випливає, що отримана Юдою платня міститься в рамках від 90 до 3 тисяч доларів.

Бачивши це все, ми можемо зробити висновок: чи Юда видав Ісуса заради грошей? Вочевидь у цій темі ми можемо тільки висновувати здогадки, але здається очевидним, що 30 срібняків – це ніяка не велика оплата за величезне зло, яке через ці гроші було скоєне.

Зрештою, сам Юда дуже скоро в цьому переконався:

Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященникам і старшим, та й сказав: я згрішив, невинну кров видавши. Вони ж відказали: А нам що до того? Дивись собі сам… І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився (Мт 27:3‑5).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Трагічний урок Лотових дочок у добу порнозалежності

В Ізраїлі археологи зробили досить несподіване відкриття. Під час ревізії коробки з артефактами, яка десятиліттями припадала пилом у фондах музею «Вежа Давида» в Єрусалимі, вчені виявили рідкісну монету з давнього фінікійського міста Тир.

Про це повідомляє rg.ru з посиланням на The Jerusalem Post.

Річ у тім, що археологічний комплекс «Вежа Давида» включений в проєкт консервації. Завдання фахівців полягає в тому, щоб зберегти його від руйнування.

Водночас проводиться ревізія фондів місцевого музею. Так в руки археологів і потрапила коробка, про яку не згадували десятки років. У ній зберігалися артефакти, знайдені тут в 1980-х роках, коли був реалізований останній на цей час проєкт консервації комплексу.

Вчені припускають, що вміст коробки планувалося вивчити трохи пізніше. Але потім про неї з якихось причин забули, і вона довгий час буквально припадала пилом в музеї. Тим часом її вміст виявився вкрай цінним.

Одним з найбільш цікавих артефактів експерти назвали рідкісну срібну монету, відому вузьким фахівцям під назвою «шекель Шини». Такі монети використовувалися в період Другого Храму (близько 516 року до н. е. – 70 рік н. е.) і карбувалися в стародавньому фінікійському місті Тир. Вважається, що перші тирські шекелі були викарбувані в 125 році до н. е.

На думку вчених, знайдена рідкісна монета належала прочанину й була призначена для сплати так званого храмового податку. Фахівці відзначають, що тирські шекелі досить часто згадуються в письмових джерелах періоду Другого Храму, але до наших днів їх дійшло вкрай мало.

Тому знахідку назвали захоплюючою: рідкісна монета знаходиться в чудовому стані збереження. До речі, її залишать в фондах музею «Вежа Давида». Широкій публіці монету обіцяють представити в наступному році в складі нової експозиції, вже після завершення проєкту консервації об’єктів.

«Вежа Давида» – це стародавня цитадель, розташована недалеко від Яффських воріт біля входу в Старе місто в Єрусалимі. Вважається, що ця фортеця була побудована в II столітті до н. е. Згодом вона була зруйнована, але потім фортеця не раз відновлювалася і перебудовувалася аж до завоювання Єрусалиму османами.

Комплекс містить також древній палац царя Ірода, в якому, на думку ряду теологів та істориків, проходив відомий суд над Ісусом Христом. Найвища цитадель цього комплексу має назву «Вежа Фазаеля».

Саме до неї зараз прикута пильна увага, тому що вона наражається на серйозну небезпеку. На її стіні утворилася велика тріщина, що йде зверху вниз. Це загрожує вежі руйнуванням. Тому основні зусилля фахівців спрямовані на консервацію цього об’єкта. Роботи покликані відновити пошкоджені ділянки, вік яких складає близько 2000 років.

«”Вежа Давида” – це одне з найважливіших будівель в Ізраїлі, як з точки зору її історії, так і з точки зору розташування, – каже Йотам Кармель, керівник робіт. – Останній проєкт з консервації “Вежі Давида” був реалізований в 1980-х роках. З того часу цитадель відчайдушно потребувала роботах по її збереженню».

Ейлат Лібер, директор і головний хранитель музею «Вежа Давида», також наголошує на важливості проєкту консервації для майбутніх поколінь.

«Ми вдячні за унікальну можливість фізично зберегти стіни й башти цього древнього місця, які стояли ще за часів Другого Храму тисячі років тому», – зазначає Лібер.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Ізраїлі знайшли сувої Мертвого моря, яким 2000 років, і скелет дитини
• В Ізраїлі знайшли зруйнований храм, в якому служив пророк Самуїл