Україна

Про це свідчать результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 20-21 листопада. Частка тих, хто святкує Різдво тільки 25 грудня зросла з 4% до 11%. Це незначний показник в контексті всієї країни, проте в обидві дати святкуватимуть його вже 25% (відповідно 36% святкуватимуть Різдво цьогоріч 25 грудня).

Про це пишуть на сайті Християни для України

Соціологи також запитали про підтримку повного перенесення Різдва і схвалення такої ідеї висловили 44% опитаних. Тут простежуємо суттєву різницю з торішнім опитуванням, адже раніше таку ініціативу схвалювали лише 26% українців.

Ще влітку рішення про використання григоріанського календаря ухвалили два найбільших протестантських союзи церков — Церква християн віри євангельської України та Євангельські Християни-Баптисти. Поступовий перехід на 25 грудня — процес, який розпочався в протестантів ще до цього року, але великі суспільні зміни, пов’язані з війною, пришвидшують цей процес.

Православна Церква України також ухвалила рішення про дозвіл для окремих громад використовувати новоюліанський календар, проте для православних зміна дати є складнішою, адже вони відзначають багато інших свят, прив’язаних до календаря. Разом з цим, серед вірян ПЦУ Різдво 25 грудня підтримують 46%. Також висока підтримка такої ініціативи є серед греко-католиків.

Святкування Різдва та інших християнських свят за григоріанським календарем — це, безумовно, добра тенденція. У питанні свят ми поступово повертаємося до загальносвітової єдності християн. Однак тут постає один виклик, пов’язаний із секуляризацією і взагалі відмовою від Різдва.

Що саме люди будуть святкувати 25 грудня: народження Ісуса Христа чи умовний і душевний «X-mas»? Долучаючись до західних традицій, важливо не перейняти кризу цих традицій. Різдво — це не просто атмосфера, смаколики, подарунки і час, проведений з сім’єю. Ці приємні атрибути лише частина традиції великої радості від народження Спасителя людства.

На жаль, дедалі рідше можна почути про справжню суть Різдва. Масова культура і публічний простір позбуваються християнського контексту, а відтак на зміну вертепу і святковому служінню в церкві приходить секуляризоване святкування, яке увібрало в себе західну культуру споживацтва і радянську зустріч Нового року. Актуальність і подальше збереження негативних тенденцій простежуємо і в результатах листопадового опитування: третині молоді взагалі байдуже на Різдво, бо воно для них нічого не означає.

Ця воєнна історія розпочалася на початку березня і триває досі. Вона про маленьких людей, які хотіли бути корисними ближнім, показуючи силу Великого Бога.

Олександр Бабенко – пастор церкви у селі Босівка на Черкащині. Її складають всього п’ять членів, двоє з яких – Олександр і його дружина. Окрім церкви в Босівці пастор служить ще у трьох селах – Вотилівці, Чаплинці та Шушківці. Загалом він опікується 77 членами сільських церков.

На початку війни Олександр почув проповідь Валерія Антонюка про служіння церкви під час війни «Молимось і діємо». Вона дуже надихнула служителя.

«Тоді мене почало турбувати питання: чим ми, крихітна сільська громада,  можемо послужити? Ми дізналися, що поблизу нашого села є невеликий хутір – Товсті Роги. До повномасштабного вторгнення там проживало 30 осіб, а вже у березні – 80. Тут опинилося багато сімей, вимушених рятуватися від війни.

Коли ми приїхали туди вперше, до нас ставилися із підозрою, навіть трохи боялися. Ми розповіли, що ми християни, і пояснили, чому це робимо. Вони побачили, що ми допомагаємо з любовʼю.

За кілька днів ми приїхали знову. Того разу прийшло більше людей – до 40 осіб із маленькими дітками, навіть немовлятами. Люди розповіли, що вже місяць не їли хліба. Магазину поруч немає».

Олександр із дружиною Лесею одразу почали шукати хліб. Із братами з інших церков вони організували акцію «Сто хлібин». Прямо з печі у пекарні вони забрали такий довгоочікуваний хліб і привезли у Товсті Роги. Олександра досі переповнюють емоції, коли він згадує те, що відбулося потім.

«Ми не були готові до такої картини: діти голодними очима дивилися на цей хліб, потім хапали, їли. Мами намагалися їх стримувати, але ми дозволяли їм брати стільки, скільки вони хотіли.

Тоді я закликав людей до молитви. Я не знав, якою буде реакція. Але всі охоче схилили голови, я помолився. Люди з натовпу почали плакати. Тоді я додав: «Це не ми такі хороші, це Господь послав нас до вас». Коли ми зібралися їхати, люди просили: «Ви тільки ж нас не залишайте!» І от уже десятий місяць поспіль ми разом із ними».

Дорогою додому сімʼя Бабенків не могла стримувати сліз. Те, що раніше вони бачили у кінофільмах і чули з розповідей людей, тепер стало щемкою і болісною реальністю.

Коли на початку війни багато переселенців приїжджали на Черкащину, у церкві села Червона Слобода був організований невеликий склад із засобами гігієни та продуктами. Пастор Олександр поїхав туди, взяв невелику кількість речей і почав розвозити її людям. У людей була велика потреба, адже всі вони заїжджали у порожні доми з кількома валізами, у кращому разі.

З того часу церква у Босівці підтримує близько 100 осіб. Фізичну допомогу брати і сестри обовʼязково підкріплюють духовною їжею: проповідують Євангеліє, роздають Біблії та християнську літературу.

Олександр із Лесею працюють у школі, духовно підтримують чотири церкви, допомагають сімʼям, які опинились у складних життєвих обставинах, а також тим, хто потребує вартісного лікування.

Зараз вони готують триденний дитячий табір для внутрішньо переміщених дітей.

Молимось і діємо!

Джерело: www.baptyst.com

У Ірпені 30 листопада волонтери передали місцевій родині, Володимиру і Тетяни Юхимчукам, новозбудований житловий будинок за адресою вул. Павленка, 28.

Попередній дім цієї сім’ї був цілковито знищений 4 березня 2022 року внаслідок влучання російської авіаційної бомби.

Відкриття житлового будинку відбудеться за підтримки Волонтерського центру Ірпінської біблійної церкви (ІБЦ), який безкоштовно відновив споруду та облаштував її для повноцінного життя напередодні зими.

«Зараз ми випромінюємо лише радісні емоції та дякуємо Богові та нашій Ірпінській біблійній церкві, що у цих надзвичайно складних обставинах нам відновили будинок. Ми зможемо спокійно пережити зиму завдяки небайдужості наших друзів та інших волонтерів», – каже Володимир Юхимчук.

У момент обстрілу Володимир і Тетяна Юхимчуки знаходились всередині будинку. Вибухова хвиля кинула їх по різні боки споруди. Після того, як подружжя прийшло до тями (невідомо, скільки часу кожен з них перебував без свідомості), вони знайшли один одного. На думку родини Юхимчуків, вони пережили справжнє чудо, адже залишись у живих після надзвичайно потужного обстрілу.

«Як християнська церква, ми не могли стояти осторонь проблем родини Юхимчуків, адже йшлося про їх фізичне життя та можливість перезимувати. Наш Волонтерський центр став для них «добрим самарянином», і це є справжнє християнство», – каже Станіслав Ґрунтковський, пастор Ірпінської Біблійної Церкви (ІБЦ)

Відео матеріали про знищений будинок доступні за цим посиланням: https://we.tl/t-jR6ttYqnWG

Про Ірпінську Біблійну Церкву (ІБЦ): найкрупніша протестантська громада Ірпеня. Входить у склад Всеукраїнського об’єднання церков Євангельських християн-баптистів. Кількість членів ІБЦ –  650. До війни конгрегація фокусувалась на сімейному, підлітковому та спортивному служіннях місту та регіону.

З початком повномасштабного нападу Росії на Україну волонтери ІБЦ надавали окупованим мешканцям Ірпеня гуманітарну допомогу, церковна споруда використовувалась як сховище. Після звільнення міста церковна громада відкрила 6 гуманітарних волонтерських центрів у Гостомелі, Бородянці, Немішаєвому, Михайлівці-Рубежівці та ще два в Ірпені.

Про Волонтерський центр ІБЦ: із самого початку війни організував евакуацію понад 5000 ірпінчан і жителів інших міст і селищ. Центр використовував інфраструктуру ІБЦ та слугував сховищем, заправною станцією та медичним центром, де приймали хворих і допомагали ліками, роздавали теплий одяг і постіль. На базі Центру годували і допомагали підзарядити гаджети, плели маскувальною сітку для військових і роздавали плівку для вікон. Понад 150 будинків отримали допомогу у вигляді заміни вікон і даху.

Волонтери Волонтерського центру ІБЦ побудували 3 будинки для сімей, житло яких було повністю зруйноване внаслідок обстрілів росіян. Сьогодні Центр з понеділка по п’ятницю роздає хліб, який щодня приходить отримати більше 500 людей. Пропонується безкоштовні чай/каву та спілкування з консультантами, які надають духовно-психологічну допомогу. Також на базі Центру роздається теплий одяг і раз на тиждень проводяться регулярні зустрічі з переселенцями та погорільцями.

26 листопада у лісі під Новою Каховкою (Херсонська область) знайдено тіла диякона місцевої церкви християн віри євангельської Прокопчука Анатолія та його сина Олександра. За чотири дні до цього їх викрали окупанти. На тілах жертв виявлено страшні сліди знущань.

Про зникнення чоловіків стало відомо надвечір 22 листопада. Як повіломляє Укрінформ, посилаючись на дані родичів та друзів жертв, чоловіки працювали в гаражі, коли до них під’їхали російські бойовики і вивезли у невідомому напрямку. Причини викрадення і страти невідомі.

Анатолій Прокопчук  — служитель церкви, багатодітний батько, у нього було семеро дітей. Йому було 52 роки, сину Олександру — 19. Висловлюємо щирі свівчуття родині загиблих та закликаємо до молитви за Божу підтримку дружини диякона Ірини, дочки, синів і невісток.

Протягом останніх 2 тижнів тривають бої за Нову Каховку. Сьогодні стало відомо, що окупанти вивозять місцевих колаборантів та награбоване. Проросійська адміністрація покинула місто ще 15 листопада. Все це свідчить, що звільнення міста не за горами.

Джерело: Християни для України

Церква ХВЄ «Спасіння» у місті Луцьку разом з Благодійним фондом «Дем’янове диво» відкрили Пункт незламності.

«Приходьте погрітися, набрати води, зарядити телефони й перекусити. Плануємо забезпечити теплими місцями до 3000 осіб. Допоможемо з радістю!

Люди по всій країні гуртуються і допомагають одне одному. Жоден ворог нас не зламає, бо ми разом, і з нами Бог! Нам ніхто не зможе відключити електрику, заставити мерзнути і боятися темряви!

Все буде добре, бо з нами Бог!», – написали на сторінці церкви в інстаграмі.

Пункт незламності діятиме з 24.11.2022 р за адресою: м. Луцьк, вул. Дубнівська, 1в (на кільці в напрямку с. Підгайці)

Чоловік Світлани, будучи офіцером запасу, 2014-го року пішов добровольцем на фронт. Загинув у перший день так званого зеленого коридору під час Іловайського оточення. Його іменем названа одна з вулиць Києва. Син пішов слідами батька. Із 24 лютого захищає Україну – взяв участь в обороні Києва, а зараз служить на сході.

Історія Світлани, як і кожної учасниці тут, пронизана болем і переживаннями. На зустрічі для вдів військовослужбовців у Києві зазвичай приходить близько 60 жінок.

Василь Хіміч, керівник капеланського служіння ВСЦ ЄХБ, який очолює Об’єднання християн-військовослужбовців України, розповідає, що опікуватися вдовами почали ще з травня 2015 року.

Зустріч 19 листопада зібрала 18 жінок у дві зміни – на 11.00 та 15.00. Слова подяки і підтримки, святковий обід з подарунками, а також свідчення про Христа та читання Біблії – все це створило приємну атмосферу у супроводі християнських пісень.

Турбота та опіка нікого не залишає байдужим. Навіть якщо це звичайна тепла ковдра, яку кожна учасниця отримала по завершенню зустрічі.

Джерело: Сайт ВСЦ ЄХБ

«Без перекладача дуже важко орієнтуватися в державних установах, особливо при оформленні документів, а також відвідуючи лікарні. Було б добре, щоб соціальні служби, медики, поліція навчилися хоча б елементарних жестів», – саме такою думкою поділилася одна із нечуючих жінок Анна Федорук на відкритті курсів мови жестів для працівників соціальних громад.

Захід відбувся 15 листопада 2022 року у Ковельській міській раді за ініціативи Департаменту служіння людям з порушеннями слуху УЦХВЄ та благодійної організації «Жест допомоги». 18 соціальних працівників виявили бажання вивчати жестову мову для комфортної комунікації з тими, для кого сьогодні світ є німим. Тричі на тиждень по 2 години сурдоперекладачі ділитимуться досвідом та знаннями з волинянами. Загалом це 24 уроки.

Організатор дійства Павло Смаль, директор департаменту праці з людям із порушеннями слуху УЦХВЄ, зауважив, що з 2000 року розпочалося інтенсивне вивчення жестової мови та активна праця з людьми, які мають вади слуху та мови. Представники влади самі переконались у збільшенні кількості таких людей, яким теж потрібно вирішувати багато проблемних питань. Тому добре, коли в державних установах є люди, які знають мову жестів.

Словами підтримки та заохочення до всіх присутніх звернулися голова Ковельської районної державної адміністрації Ольга Черен та голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак. Вони неодноразово були свідками роботи з нечуючими людьми, знають їхні потреби та всіма силами сприяють покращенню життя кожного жителя району. Підтримують цю ініціатива та зацікавлені, щоб соціальні працівники знали й розуміли потреби особливих верств населення.

«Відвідуючи якось одну глуху бабусю, ми стали свідками того, як старенькій стало зле. Викликали швидку. Медичну допомогу надавав лікар літнього віку. Я за звичкою почала йому перекладати, на що він мені відповів: «Ні, не треба!» Чоловік почав сам розмовляти з пацієнткою мовою жестів. Виявилося, що медик вивчив її завдяки нечуючому сусідові. Бабуся була дуже щаслива від цього», – розповіла історію з життя викладач Ольга Мартинюк.

Відкриття курсів жестової мови для працівників соціальних служб ознаменувалося першим двогодинним уроком:

«У нас має бути налагоджений контакт з такими людьми. І ми маємо знати, хоча б ази цієї мови тому, що життя таке, що не знаєш, з ким зустрінешся. Приємно, що ти можеш допомогти людині. Тому дякую за запрошення, сподіваюсь на співпрацю», – поділилась враженнями студентка Тетяна.

Щире спілкування, підтримка влади, бажання студентів вивчати, а викладачів навчати жестової мови – це все те, що декількома словами описує захід, спрямований на удосконалення праці соціальних служб у Ковельському районі.

Тетяна Смаль, Галина Фурман

Джерело: сторінка Волинського об’єднання УЦХВЄ

В Україні запустили новий освітній проєкт «Навички для успішного життя». Як до нього долучитись та чим він буде корисним для школярів – розповідається у матеріалі Канал 24.

Діти, безсумнівно, – майбутнє України. А тому їхній освіті потрібно приділяти чимало часу, переконаний 24 канал. І мова не тільки про базові знання з математики, мови чи інших навчальних предметів, але й про навички, що допоможуть їм у майбутньому стати успішними.

З цією метою Міністерство освіти і науки України, Інститут модернізації змісту освіти, Асоціація інноваційної та цифрової освіти, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) та провідні українські школи дистанційного навчання запустили новий освітній проєкт «Навички для успішного життя».

Важлива ініціатива почала діяти з 11 листопада. Меморандум підписали представники Дистанційної школи «Оптіма», Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» Міністерства освіти і науки України та Асоціації інноваційної та цифрової освіти.

Що пропонує проєкт «Навички для успішного життя»

До освітнього проєкту можуть долучитись українські школярі віком від 12 до 17 років. Завдяки програмі діти зможуть не тільки знайти нових друзів, але й отримати важливі знання. Зокрема, вивчатимуть:

• Цифрову грамотність і безпеку в Інтернеті;
• Фінансову грамотність і підприємницькі навички;
• Профорієнтацію і побудову подальшої освіти та кар’єри;
• Soft skills (м’які навички) та психологічну стійкість.

«Ми розпочинаємо системне навчання для українських учнів 6 – 11 класів навичкам, які необхідні будь-якій людини для того, щоб стати успішною у сучасному світі. Це – фінансова та цифрова грамотність, емоційний інтелект, ефективна комунікація, креативне мислення, лідерство, стресостійкість, гнучкість у прийнятті рішень, а також вміння визначити професію своєї мрії та побудувати власну траєкторію подальшого навчання та кар’єри. Перший етап повинен охопити 10 000 учнів», – заявив директор Інституту модернізації змісту освіти Євген Баженков у коментарі для Lenta.ua.

Відомо, що навчання проходитиме онлайн та буде безкоштовним. Програма діятиме упродовж 8 місяців: з листопада 2022 року до червня 2023 року. У ній зможуть взяти участь як діти, які перебувають в Україні, так і ті, що через війну оселились в одній із 14 країн світу.

Заняття будуть вестись українською мовою, а викладатимуть для школярів найкращі педагоги і фахівці Дистанційної школи «Оптіма». Викладачі вже розробляють уроки та використають увесь свій багатий досвід роботи онлайн, щоб підліткам було легко засвоїти матеріал, а заняття проходили цікаво.

«Нам дуже приємно, що наші вчителі будуть вести уроки фінансової та комп’ютерної грамотності, в рамках цього проєкту. Ми підходимо до формування цих уроків, які будуть одночасно корисними та цікавими для учнів. Вибір був зроблений на користь наших фахівців, які найбільш підготовлені та мають успішний багаторічний досвід організації ефективного навчання багатьох тисяч дітей у дистанційному форматі,
– пояснює засновниця Дистанційної школи «Оптіма» Марія Мілецька.

Наразі запускаються 4 потоки навчання, кожен курс триватиме по 2 місяці.

Усі уроки в рамках даного проєкту проходять процедуру затвердження у відповідних фахівців та отримають гриф Міністерства освіти і науки України,
– повідомив заступник голови Асоціації інноваційної та цифрової освіти Дмитро Бондаренко.